Характеристика різних структур управління на прикладі загальноосвітньої школи
СОДЕРЖАНИЕ: Організація як функція управління. Організаційні структури управління: сутність, компоненти та вимоги. Особливості, переваги та недоліки лінійної, функціональної, лінійно-функціональної, дивізіональної і адаптивної структури управління на прикладі школи.План
1. Організація як функція управління
2. Компоненти функцій організації
3. Організаційні структури управління, їх компоненти
а) лінійна структура управління
б) функціональна структура управління
в) лінійно-функціональна структура управління
г) дивізіональна структура управління
д) адаптивна структура управління
1. Організація як функція управління
Аксіоматичною є думка, що спеціалізація та поділ праці значно підвищують її ефективність. Проте це можливо за однієї умови: якщо будуть чітко визначені та скоординовані відносини між людьми та підрозділами.
У кожному плані завжди передбачається етап створення умов для досягнення поставлених цілей. Організація як функція управління забезпечує упорядкування технічної, економічної, соціально-психологічної та правової сторін діяльності й поділена на упорядкування діяльності керівника та виконавців. Оскільки всяку роботу виконують люди, така функція управління, як організація, дає можливість визначити, хто саме буде виконувати кожне конкретне завдання з великої кількості завдань та які для цього необхідні засоби.
Через організаційну діяльність, через розподіл, об’єднання завдань та компетенцій має цілеспрямовано проводитись управління відносинами в кожній організації. Організація – це процес створення такої структури підприємства чи установи, яка б надавала можливість людям ефективно працювати разом для досягнення поставлених цілей.
Організація може розглядатися у двох аспектах:
1. функціональний – розподіл обсягу роботи;
2. соціально-психологічний – організація взаємозв’язку між рівнями повноважень та відповідальності.
2. Компоненти функцій організації
структура управління школа
1. Розподіл праці. Дає можливість використовувати різні спеціалізації, спрощує процес підготовки та навчання спеціалістів, швидше набувається досвід, зростає результативність праці.
2. Департаменталізація, групування робіт. Це процес розподілу діяльності за логічними орієнтаціями. Дає можливість швидше передавати та впроваджувати передовий досвід.
3. Розподіл влади. Влада – узаконена сила організації. Делегування влади – це процес передачі влади і завдань підлеглим, які відповідають за це.
4. Координація. Це об’єднання організаційних зусиль для досягнення спільної мети. Таким чином, в основі координації лежить спільна мета, групове зусилля, єдність дії.
3. Організаційні структури управління, їх компоненти
Вимоги до організаційних структур управління. Організаційна структура управління – це складна підпорядкованість взаємопов’язаних організаційних одиниць або ланок системи, які забезпечують оптимальну реалізацію управлінських функцій та їх ефективність.
Організаційні структури повинні відповідати вимогам:
· оптимальність – мінімально необхідна кількість зв’язків між органами управління;
· оперативність, гнучкість – здатність швидко реагувати на зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищах;
· надійність – гармонія достовірності передачі інформації, безперебійного функціонування;
· простота, економічність – мінімальні втрати на управління, відсутність дублювання та паралелізму в роботі;
· спеціалізація – зосередженість окремих працівників на виконанні заданих функцій управління;
· незалежність від конкретних осіб – вимога пристосувати організацію до особливостей працівників, які є в наявності, будувати її як інструмент для досягнення цілей організації.
Компоненти організаційної структури. Компонентами організаційної структури є ланки та рівні управління. Ланка в організації – це структурно відокремлений елемент , наділений конкретними функціями керівництва, повноваженнями та відповідальністю.
Рівень управління – це сукупність визначених ланок, які вказують на послідовність вертикальної підпорядкованості даних ланцюгів іншими.
Історично склалося, що в цих галузях науки і сфери господарювання існують певні типи та види організаційної структури управління складними системами:
Охарактеризуємо різні структури управління.
Лінійна структура управління. У лінійній структурі управління кожний підлеглий має лише одного керівника, від якого він отримує команди за всіма питаннями виробничої або іншої діяльності.
Для загальноосвітньої школи властива лінійна структура управління.
Переваги лінійної структури:
· чіткість і простота взаємовідповідності;
· оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень;
· відсутність паралелізму в роботі;
· надійний контроль.
Недоліки:
· обмеження ініціативи виконавців;
· значний обсяг інформації, яка передається від одного рівня до іншого;
· керівник повинен бути універсальним спеціалістом, здатним виконувати багато функцій, які вимагають спеціальних знань.
Функціональна структура управління. Функціональною структурою називають традиційною, або класичною, тому що це перша структура, яка була вивчена і розроблена. Створення функціональної структури вимагає угрупування персоналу за завданнями, які вони виконують.
Переваги функціональної структури:
· стимулює ділову та професійну спеціалізацію;
· чіткість диференціації функцій окремих підрозділів, яка б вимагала дублювання, паралелізм, збіг видів управлінської діяльності;
· чутливість до нових явищ та здатність до оперативної перебудови.
Недоліки:
· підрозділи можуть бути більш зацікавленими в реалізації умінь та завдань своїх підрозділів, ніж спільних цілей усієї організації;
· знижується оперативність роботи органів управління;
· ланцюг команд від керівника до безпосереднього виконавця стає досить довгим.
Щоб усунути недоліки лінійного та функціонального управління було розроблено лінійно-функціональну структуру управління.
Лінійно-функціональна структура управління
Переваги лінійно-функціональної структури управління:
· дозволяє організовувати управління за лінійною схемою (керівник вищого рівня – керівник нижчого рівня – виконавець);
· функціональні підрозділи надають методичну допомогу, готують інформацію, виконують різні управлінські завдання для відповідних лінійних керівників.
Недоліки:
· синтез лінійного та функціонального управління може затягувати строки підготовки управлінських рішень;
· інформаційне перенавантаження керівників вищих рівнів управління;
· захоплення функціональних ланок вказівками та розпорядженнями, збільшення їх кількості, що призводить до переобтяження виконавців.
Дивізіональна структура управління
В умовах швидких змін, добре зарекомендували себе дивізіональні структури.
Дивізіональні організаційні структури розроблені в інтересах вищих організацій, для яких функціональні структури вже не є ефективними.
Переваги дивізіональної структури:
· чітко закріплена відповідальність;
· успішний контроль;
· швидке регулювання та зміни, що відбуваються навколо;
· ефективна координація робіт.
Недоліки:
· збільшення витрат, тому що відбувається дублювання виду робіт.
Адаптована структура управління. В умовах швидких змін, прискореного розвитку науки і техніки, виникли управлінські структури, які модифікуються при зміні оточення, подібно до живих організмів та потреб самої організації.
Недоліками цієї структури є:
· виникнення проблеми через накладання вертикальних та горизонтальних повноважень, що руйнує принцип єднонагальності;
· зростання інформаційних зв’язків між працівниками підрозділів.