Механізм забезпечення кредитування банками України та шляхи удосконалення на прикладі ЗАТ КБ ПриватБанк

СОДЕРЖАНИЕ: Поняття, структура та механізм забезпечення банківських кредитів. Аналіз фінансового стану та оцінка кредитної політики ЗАТ КБ ПриватБанк. Вплив забезпечення кредитування на доходність банку. Ефективність забезпечення банківських кредитів в Україні.

Механізм забезпечення кредитування банками України, та шляхи удосконалення на прикладі ЗАТ КБ « ПриватБанк »

АНОТАЦІЯ

У дипломній роботі розглянуто проблеми розвитку форм забезпечення банківських кредитів в Україні. Предметом дослідження дипломної роботи є розвиток форм забезпечення банківських кредитів в Україні. Об’єкт дослідження – практика розвитку форм забезпечення банківських кредитів на прикладі ЗАТ КБ «ПриватБанк». Суб’єкт дослідження – закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк».

Для удосконалення кредитування із забезпеченням більш доцільним пропонується прийняття за базу для розрахунку банківськими працівниками обсягів кредитів, що надаються, саме ліквідаційну вартість обєктів застави, визначення якої повинно здійснюватися незалежними експертами, а не ринкова, виходячи з якої потім визначається заставна вартість. Це сприятиме забезпеченню більш обґрунтованого рівня ліквідності обєкта застави.

ANNOTATION

In diploma work the problems of development of forms of providing of bank credits are considered in Ukraine. Development of forms of providing of bank credits in Ukraine is the article of research of diploma work. Research object – practice of development of forms of providing of bank credits on the example of Joint-Stock COMPANY of CB «Privatbank». Research subject – the closed joint-stock company commercial bank «Privatbank».

For the improvement of crediting with providing more expedient acceptance for a base for computation by the bank workers of volumes of credits, that are given is offered, exactly liquidating value of objects of mortgage determination of which must be carried out by independent experts, and no market, from which a mortgage cost is after determined coming. It will be instrumental in providing more of ob–rountovanogo level of liquidity of object of mortgage.

РЕФЕРАТ

Дипломної роботи «Практика забезпечення банківських кредитів на прикладі ЗАТ КБ «ПриватБанк»».

Об’єм роботи:

сторінок: 108;

таблиць: 15;

рисунків: 11;

перелік використаної літератури: 46.

У дипломній роботі висвітлені проблеми розвитку форм забезпечення банківських кредитів на прикладі ЗАТ КБ «ПриватБанк».

Мета дипломної роботи – визначити шляхи удосконалення розвитку форм забезпечення банківських кредитів в Україні на прикладі ЗАТ КБ «ПриватБанк».

Одним із визначальних факторів, який впливає на ефективність кредитної діяльності комерційних банків є кредитний ризик, тобто ризик неповернення боргу. Тому комерційні банки для зменшення ризику неповернення застосовують забезпечення кредиту заставним майном.

Визначення ліквідаційної вартості майна, запропонована вітчизняними спеціалістами-оцінювачами, має стати предметом подальших досліджень експертів-оцінювачів з метою широкого застосування в практиці оцінки вартості обєкту застави.

Одержані результати можуть бути використані в практиці банківських установ України. „____” ____________ 2009 р.________________

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 Сучасні напрямки розвитку забезпечення банківських кредитів в Україні

1.1 Поняття, сутність та структура забезпечення банківських кредитів

1.2 Обґрунтування кредитоспроможності позичальника щодо визначення забезпечення кредитних операцій

1.3 Механізм забезпечення банківського кредитування

1.4.Вплив ризику на процес забезпечення банківських кредитів

Розділ 2 Практика забезпечення кредитування банками, на прикладі ЗАТ КБ «ПриватБанк»

2.1Аналіз фінансового стану комерційного банку

2.2Оцінка кредитної політики банку

2.3 Порівняльний аналіз форм забезпечення банківського кредиту

2.4 Вплив забезпечення кредитування на результати доходність комерційного банку

Розділ 3 Оцінка ефективності забезпечення банківських кредитів в Україні

3.1 Заходи, спрямовані на удосконалення та розвиток забезпечення банківських кредитів

3.2 Прогнозна модель доходів від різноманітних форм забезпечення банківських кредитів

Висновки

Список літератури

Вступ

Роль кредитування в різних фазах економічного циклу є не однаковою. В умовах економічного піднесення кредит виступає чинником зростання, який, перерозподіляючи величезні грошові й товарні маси, живить підприємства додатковими ресурсами. Його негативний вплив може, однак, виявитися в умовах надвиробництва товарів, а особливо він помітний в умовах інфляції. Нові платіжні засоби, що входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надмірну масу грошей.

Застава – один з найважливіших інструментів ринкової економіки, ефективна і надійна форма захисту інтересів кредитора. Інтерес кредитора до застави виражається в кінцевому рахунку в тому, що в складі майна боржника виділяється певна частина і, якщо згодом зобовязання буде порушеним, обєкт застави продається, а з отриманої суми першим, раніше інших можливих кредиторів і в повному обсязі будуть задоволені вимоги того, чиє зобовязання забезпечено заставою. У цьому звязку прийнято вважати, що, на відміну від таких форм забезпечення зобовязань, як неустойка і поручительство, при яких кредитор в кінцевому підсумку вірить боржнику, в зобовязанні, забезпеченому заставою, кредитор вірить речі.

Застава майна (рухомого чи нерухомого) означає, що кредитор-заставодержатель має право реалізувати це майно, якщо забезпечене майном зобовязання не буде виконаним. Застава повинна забезпечити не тільки повернення позики, але й сплату відповідних процентів і неустойок по договору, передбачених у випадку його невиконання. Крім того, необхідно враховувати, що ринкова вартість заставленого майна може знизитись. Отже, у всіх випадках вартість майна повинна бути вищою за розмір позики.

Таким чином, виникнення і функціонування кредиту повязане з необхідністю забезпечення його, що пов’язано з ризиками неповернення кредиту банку.

Кредитна політика будь-якого комерційного банку в державі є логічним продовженням зваженої політики кредитування Центрального банку держави. Система банків України не є у цьому винятком. Централізація влади НБУ у регулюванні кредитної політики в державі є запорукою у запобіганні кредитних ризиків, що супроводжують на сьогодні найприбутковіші для комерційних банків активні операції. Тому вибір стратегії банку щодо процесу кредитування клієнтів є умовою до зменшення ступеня кредитного ризику. Таким чином, виважена політика комерційного банку та вірні підходи до процесу кредитування є одним із головних напрямків діяльності комерційного банку.

Предметом дослідження дипломної роботи є розвиток форм забезпечення банківських кредитів в Україні.

Об’єкт дослідження дипломної роботи – практика розвитку форм забезпечення банківських кредитів на прикладі ЗАТ КБ «ПриватБанк».

Субєкт – закрите акціонерне товариство КБ «ПриватБанк»

У відповідності з метою необхідно з’ясувати та вирішити наступні завдання:

- розкрити поняття, сутність та структуру забезпечення банківських кредитів;

- ознайомитися з методикою обґрунтування кредитоспроможності позичальника;

- охарактеризувати механізм забезпечення банківського кредитування;

- визначити вплив ризику на процес кредитування та обґрунтування необхідності забезпечення;

- провести аналіз фінансового стану ЗАТ КБ «ПриватБанк»;

- дати оцінку кредитної політики банку;

- провести порівняльний аналіз форм забезпечення банківського кредиту;

- визначити вплив забезпечення кредитування на результати доходність комерційного банку;

- визначити заходи, спрямовані на удосконалення та розвиток форм забезпечення банківських кредитів;

- розрахувати прогнозну модель доходів від форм забезпечення банківських кредитів.

У дипломній роботі були використані методики кредитної оцінки таких провідних вітчизняних фахівців: Вітлінського В.В., Наконечного Я.І. та закордонних: Вороніна Д.І., Загорій Г.О., Севрука В.Т., Алана Роу, Стівена Пічі, Каталін Форгаш та інші.

У роботі використані наступні статистичні методи аналізу: динамічного спрямування: аналіз рядів динаміки, вияв головної тенденції ряду динаміки, прогнозування на основі рядів динаміки, аналіз структури, та статично: багатовимірні середні, як розрахунок інтегрованого показника. Аналіз проводився за допомогою використання пакету прикладних програм MSExcelта MSWord.

РОЗДІЛ 1 Сучасні напрямки забезпечення банківських кредитів в Україні

1.1 Поняття, сутність та структура забезпечення банківських кредитів

Забезпечення позики має важливе значення в кредитних операціях банку, оскільки в кінцевому підсумку це єгарантом отримання прибутку банком та запобігання кредитного ризику. Крім того, забезпечення позики позичальником необхідно для гарантії збереження банківських активів. Останні майже повністю складаються з позичкових коштів (вкладів клієнтів). Мета забезпечення повернення позики полягає в тому, щоб отримати деякі права поверх основних прав за контрактом у випадку порушення позову проти клієнта, якщо не дотримуються умови погашення позики. Забезпечення приймається, якщо банк вважає, що особисті зобовязання клієнта по виплаті позики недостатні для її повного погашення. В цьому випадку повинні застосовуватися загальні принципи надання кредиту.

Найбільш розповсюдженим типом забезпечення є певне майно клієнта, яке виділяється в якості активу (яке підлягає продажу у випадку невиплати позики), з надходжень від продажу якого банк відшкодовує свої витрати на позику. Важливе значення мають і гарантії. Це забезпечення не дає банку права на будь-які активи, але замість цього він отримує підтримку за рахунок особистого контрактного зобовязання третьої сторони виплатити позику, якщо цього не зробить позичальник. На практиці гаранта часто просять депонувати матеріальне забезпечення або підтримувати на депозитному рахунку сальдо не менше встановленої суми, щоб гарантувати особисте поручительство.

Будь-яке забезпечення має розглядатися тільки в останню чергу, рішення про видачу або невидачу позики завжди повинно прийматися із врахуванням привабливості самої заяви, а не прагнення забезпечити повернення кредиту. Забезпечення стає важливим лише після схвалення заяви на отримання кредиту. Проте наявність підходящого забезпечення може стати основним пунктом у переговорах про видачу позики.

Спеціальні форми забезпечення виконання зобовязань можна розділити на 3 групи по мірі їх надійності. До першої групи відносяться форми, які можуть забезпечити виконання боржником своїх обовязків лише при наявності у нього достатніх грошових коштів і майна. До цієї групи відносяться неустойка і задаток. Більш надійними вважаються форми, коли при порушенні договору разом із боржником відповідальність несе третя особа, яка має стійке фінансове становище – поручитель або гарант, або коли із майна боржника виділяється певна частина, із вартості якої в першу чергу будуть погашені вимоги даного кредитора (застава).

Крім того, форми забезпечення виконання зобовязань можна розділити на повязані і не повязані з попереднім виділенням майна. До перших відносяться задаток і застава. Перевага їх полягає в тому, що при цих забезпечувальних засобах простіше провести примусове стягнення, ніж при неустойці, поручительстві, гарантії. Разом з тим застава, поручительство, гарантія дають кредитору право стягнути всю заборгованість незалежно від провини боржника. Неустойка і задаток, як міри юридичної відповідальності, вимагають провинної поведінки боржника.

Зобовязання по своїй природі – відношення тимчасове, яке повинно припинитися. Нормальний спосіб припинення зобовязання – його виконання. Більшість зобовязань виконуються добровільно і належним чином. Однак кредитор має значний інтерес у тому, щоб полегшати собі відшкодування збитків у випадку невиконання зобовязання. Нарешті, кредитор зацікавлений у спонуканні боржника до своєчасного виконання під страхом невигідних для того наслідків у випадку невиконання або неналежного виконання зобовязання.

З цією метою виділяють різноманітні засоби, які забезпечують виконання зобовязання: неустойка, застава, утримання майна боржника, поручительство, банківська гарантія, задаток та ін. Вказані форми забезпечення виконання зобовязань за своєю роллю є додатковими зобовязаннями, які обслуговують головне зобовязання. Забезпечувальна роль вказаних форм проявляється в тому, що у момент виникнення зобовязань вони створюють загрозу додаткових втрат при невиконанні обовязку боржником.

Позичальник в якості кредитного забезпечення може використовувати одну або одночасно декілька форм, що закріплюється в кредитному договорі. Забезпечувальні зобовязання по поверненню кредиту оформлюються разом із кредитним договором і є обовязковим додатком до нього.

Неустойка (штраф, пеня) – це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору у випадку невиконання або неналежного виконання зобовязання.

Неустойка – найбільш розповсюджена форма забезпечення виконання зобовязань. Це пояснюється її простотою в застосуванні та універсальністю, а також тим, що розмір неустойки встановлюється заздалегідь. Неустойка стягується незалежно від завдання кредитору збитків. Кредитор не має права вимагати сплати неустойки, якщо боржник не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобовязання.

Заставою можуть бути забезпечені зобовязання як юридичних, так і фізичних осіб.

Застава виникає в силу договору або закону. Найбільше розповсюдження має застава в силу договору, коли боржник добровільно віддає майно під заставу, укладаючи при цьому договір з кредитором. Заставою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Це означає, що договір про заставу не носить самостійного характеру, тобто його не можна укладати окремо від іншого договору, виконання якого він забезпечує.

Предметом застави може бути будь-яке майно, яке у відповідності із законодавством має право бути відчуженим заставодержателем, а також цінні папери і майнові права.

Розрізняють наступні види застави:

- при якій предмет застави може залишатися у заставодавця;

- при якій предмет застави передається у розпорядження, у володіння заставодержателю.

Найбільше розповсюдження має перший вид застави. При заставі із залишенням майна у заставодавця останній має право:

- володіти і користуватися предметом застави у відповідності з його призначенням;

- розпоряджатися предметом застави шляхом його відчуження з переведенням набувальнику боргу по зобовязанню, забезпеченому заставою.

У той же час заставодавець повинен застрахувати за свій рахунок предмет застави на його повну вартість, подбати про його збереження, повідомити заставодержателя про здачу предмета застави в оренду.

Застава із залишенням майна у заставодавця може виступати у декількох формах, основними з яких є:

- застава товарів в обігу;

- застава товарів в переробці;

- застава нерухомого майна.

Застава товарів в обігу (застава зі змінним складом) означає, що позичальник має право реалізувати закладені цінності при умові одночасного погашення певної частини заборгованості або заміни вибувших товарів іншими, які відповідають даному виду кредитування, цінностями на рівну або більшу суму. Позичальник повинен забезпечити відповідний облік та зберігання закладених цінностей і несе за це відповідальність.

Застава товарів в переробці означає, що позичальник має право переробляти на своєму виробництві закладену сировину, матеріали, напівфабрикати, але при цьому заставне право буде розповсюджуватися на вироблені напівфабрикати, незавершене виробництво, готову продукцію і товари відвантажені. Під заставу товарів в обігу кредитувалися і продовжують кредитуватись торгівельні і постачальницько-збутові організації, державні промислові, будівельні, транспортні та сільськогосподарські підприємства.

Застава нерухомості (іпотека) – це застава підприємств, будівель, споруд або інших обєктів, безпосередньо повязаних із землею, разом з відповідними земельними ділянками або правом користування ними.

Надаючи кредит під заставу будівель, устаткування та іншої нерухомості, банк повинен бути зацікавленим не тільки в степені їх реалізованості, але і в здатності позичальника отримувати прибуток, достатній для погашення кредиту, щоб уникнути продажу застави.

Банк, як заставодержатель, при залишенні застави у заставодавця має право перевіряти по документах її фактичну наявність, розмір, стан та умови зберігання предмета застави. Якщо предмет застави було втрачено, і заставодавець не відновив його або зі згоди заставодержателя не замінив іншим майном, рівним за вартістю, то банк – заставодержатель має право вимагати дострокового погашення забезпеченого заставою зобовязання.

Другий вид застави – застава із залишенням предмета застави у заставодержателя, або який інакше називається закладом, є найбільш привабливим видом застави в банківській діяльності, особливо якщо в якості предмета застави пропонується майно, яке не є нерухомістю, або майно, передача якого під заставу не вимагає державної реєстрації. Це пояснюється тим, що при передачі майна у володіння заставодержателю (банку) останній може здійснювати найбільш дійовий контроль за станом даного майна і, крім того, у банку більше гарантій відносно можливості погашення виданого ним кредиту позичальнику.

Даний вид застави може виступати в двох основних формах: тверда застава; застава прав.

Тверда застава в класичному вигляді передбачає передачу товару і іншого майна банку і зберігання його на складі кредитної установи або на складі позичальника, але під замком та охороною банку. Цінності, які приймаються у заклад, повинні відповідати таким вимогам, як легка реалізуємість, можливість їх страхування і тривалого зберігання, а також здійснення банком контролю за ними. Застосування закладу повязано для банків з певними труднощами і витратами, оскільки це повязано із необхідністю здійснення такої не властивої їм функції, як зберігання товарно-матеріальних цінностей.

Найбільш зручними для банку обєктами твердої застави є товарні і товарно-транспортні документи, а також цінні папери. По-перше, вони передаються заставодавцем у забезпечення позики безпосередньо самому банку (заставодержателю), причому не вимагають окремих витрат на своє зберігання. По-друге, вони відрізняються високою ліквідністю, що має для банків велике значення у випадку невиконання боржником свого зобовязання по позиці.

Застава прав – відносно нова форма закладу і поки недостатньо відпрацьована в законодавчому відношенні. В якості закладу можуть виступати документи, які свідчать про передачу банку в якості забезпечення по позиці прав володіння та користування майном, прав на обєкти інтелектуальної власності (авторських прав на промислові зразки, товарні знаки, гудвіл, ноу-хау, патенти) та ін.

Отримання предмету застави у заклад, окрім необхідності забезпечити його належне зберігання, покладає на заставодержателя (банк) і інші додаткові обовязки. Так, заставодержатель повинен, наприклад, направляти звіт про використання предмету застави в інтересах заставника, якщо це передбачено договором; негайно повернути заклад заставнику після виконання ним забезпеченого закладом зобовязання.

Поручительство і банківська гарантія частіше за все виступають забезпеченням повернення кредитних сум. Рішення про надання позики завжди повинно базуватись на перевагах самого проекту, що фінансується, а не на привабливості забезпечення. Якщо основа кредитної угоди повязана з підвищеним ризиком, з ненадійністю позичальника, то надання кредиту під хороше забезпечення заради отримання процентів – серйозна помилка. Якщо ж рішення про кредитування приймається, то банк, обравши в якості забезпечення повернення кредитних сум і процентів по них поручительство (або банківську гарантію), повинен вимагати від поручителя (або гаранта) приблизно ті ж документи, що і від позичальника (копії засновницьких документів, останні баланси, графік надходжень і платежів, відомості про проведені за останній рік операції, довідку з податкового органу про рахунки з бюджетом плюс документи по оформленню поручительства.

Зрозуміло, вирішальною умовою вибору тієї чи іншої юридичної особи на роль поручителя (або гаранта) для кредитора буде його високий імідж і великі активи.

Банки удаються до форми поручительства в двох випадках, маючи на увазі при цьому дві різні цілі: коли самі виступають гарантом, звичайно по зобовязаннях інших банків – щоб заробити комісійні; коли приймають поручительства по зобовязаннях своїх позичальників, включаючи поручительства інших банків, – щоб забезпечити повернення виданих ними кредитів.

Поручительство – це договір з односторонніми зобовязаннями. Функція поручительства полягає в тому, що воно створює для кредитора більшу вірогідність реального задоволення його вимоги до боржника по забезпеченому поручительством зобовязанню у випадку невиконання цього зобовязання. Більша вірогідність досягається завдяки тому, що при поручительстві відповідальним перед кредитором стає поряд з боржником ще і інша особа – поручитель. При цьому поручитель повинен мати бездоганну платоспроможність, не викликати сумнівів щодо обсягу юридичної обґрунтованості гарантованих ним зобовязань.

В якості спеціального виду поручительства може розглядатися вексельне поручительство (аваль).

Гарантія відрізняється від поручительства тим, що вона не є актом, який доповнює основну угоду. В силу банківській гарантії банк, інша кредитна установа (гарант) дають за проханням іншої особи (принципала) письмове зобовязання сплатити кредитору принципала (бенефіціару) у відповідності з умовами наданого гарантом зобовязання грошову суму по поданню бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.

Змістом банківській гарантії є обовязок гаранта сплатити заздалегідь встановлену суму, яка обумовлюється основним зобовязанням між принципалом і бенефіціаром, але після її визначення не залежить від нього. Цей обовязок виникає із складного юридичного, складу: 1) угоди між принципалом і гарантом про видачу гарантії; 2) односторонньої, тобто іншої, угоди гаранта з бенефіціаром, яка фактично не залежить від першої угоди. Ця обставина і визначає величезний ризик для гаранта при видачі гарантії.

Отже, основними формами забезпечення банківського кредиту є неустойка, задаток, застава, поручительство, гарантії.

1.2 Обґрунтування кредитоспроможності позичальника щодо визначення забезпечення кредитних операцій

Процес аналізу та оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів: оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позики і прогнозування платоспроможності позичальника на перспективу. Оцінюючи кредитоспроможність клієнта, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона прийме на себе, встановлюючи кредитні відносини з цим клієнтом. Кожен комерційний банк повинен сформулювати власну документально оформлену та затверджену правлінням банку методику оцінювання кредитоспроможності позичальника. Банки мають визначити ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників та методи проведення аналізу.

Оцінка кредитоспроможності позичальника є найважливішою складовою управління кредитним ризиком.

Визначення, кредитоспроможності позичальника можна поділити на чотири основних етапи: аналіз цілі кредитування (розглядається з погляду реальності цілі, правильності розрахунку суми, терміну і передбачуваної процентної ставки); визначення джерел погашення кредиту (розглядається з погляду реальності достатності); аналіз інформації про позичальника, вид діяльності, конкурентоспроможність, якість менеджменту, фінансовий стан, аналіз репутації, кредитної історії); забезпечення кредиту (розглядається з аспектах достатності, ліквідності, ризикованості).

У цілому механізм оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників — юридичних осіб у сучасних умовах складається з двох основних етапів: аналіз фінансового стану потенційного позичальника; аналіз якісних показників діяльності підприємства.

Одним із найбільш важливих джерел інформації про стан справ перспективного позичальника є його фінансові звіти. Банки використовують ці матеріали не тільки для визначення обґрунтованості заявки на кредит з погляду потреби субєкта в додаткових грошових ресурсах, а й з урахуванням перспектив розвитку позичальника в майбутньому, отримання ним прибутку і ступеня вірогідності неплатежу за позичкою. Важливо оцінити здатність позичальника заробити кошти в достатньому обсязі також для погашення позики і сплати відсотків за нею.

Необхідно проаналізувати джерела погашення раніше отриманих позик. Ці позики можуть бути погашені за рахунок прибутку чи інших власних фінансових ресурсів, реалізації активів чи за рахунок інших позик. Банк як джерело погашення перш за все розглядає прибуток. Про зростання ділової активності клієнта свідчить збільшення валюти балансу за звітний період. Зменшення валюти балансу чи стабільність його протягом декількох років може свідчити про те, що позичальник або приховує свої доходи, або має намір найближчим часом припинити, своє існування, що значно підвищує ризик неповернення. Враховуючи інфляцію, зміни валюти балансу можна визначити, порівнюючи зростання ділової активності клієнта з індексом інфляції за той же проміжок часу.

Аналіз і оцінка системи економічних показників діяльності підприємства є важливим і невідємним етапом аналізу кредитоспроможності потенційного позичальника.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобовязань за кредитними операціями.

Система, економічних показників діяльності підприємства складається з таких основних характеристик: платоспроможність; фінансова стійкість позичальника; показники фінансово-економічної діяльності; аналіз грошових потоків позичальника.

НБУ рекомендує комерційним банкам для здійснення оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи враховувати, як мінімально необхідні, такі основні показники його діяльності: платоспроможність (нормативи миттєвої, поточної та загальної ліквідності); фінансова стабільність (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів); обсяг реалізації; обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів – у динаміці); склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний і поточний роки); собівартість продукції (у динаміці); рентабельність (у динаміці); кредитна історія (погашення кредитної заборгованості у минулому, наявність діючих кредитів).

Інформаційною базою аналізу є дані балансу (форма №1) підприємства та звіту (форма №2) про фінансові результати.

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками згідно положень НБУ та закону «Про банки та банківську діяльність»:

- норматив миттєвої ліквідності (Н1), що характеризує те, як швидко короткострокові зобовязання можуть бути погашені високоліквідними активами:

(1.1)

де АВ – високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції;

ЗП – поточні (короткострокові) зобовязання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами;

Оптимальне теоретичне значення показника Н1 не менш як 0,2;

- норматив поточної ліквідності (Н2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобовязань у встановлені строки:

(1.2)

де АЛ – ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних;

Оптимальне теоретичне значення показника Н2 не менш ніж 0,5;

- норматив загальної ліквідності (Н), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобовязань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

(1.3)

де АО – оборотні активи;

Оптимальне теоретичне значення показника Н не менш ніж 2,0.

Фінансова стабільність позичальника визначається по таких показниках:

- коефіцієнт маневрування власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

(1.4)

де ВК – власний капітал підприємства;

АН – необоротні активи;

Оптимальне теоретичне значення показника КМ не менш ніж 0,5;

- коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику:

(1.5)

де ЗК – залучені кошти (довгострокові та поточні зобовязання);

ВК – власний капітал;

Оптимальне теоретичне значення показника КН не більш ніж 1,0.

Рентабельність позичальника визначається по таких показниках:

- рентабельність активів (РА):

(1.6)

де ПЧ – чистий прибуток;

А – активи;

- рентабельність продажу (РП):

(1.7)

де ПЧ – чистий прибуток;

ОР – обсяг реалізації продукції (без ПДВ і АС).

Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника, який визначається за даними бухгалтерського обліку банку: співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та процентами по ній з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів):

(1.8)

де Нсм – середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців;

Ск – сума кредиту та проценти по ньому; n – кількість місяців дії кредитної угоди;

Зм – щомісячні умовно-постійні зобовязання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо);

Зі – податкові платежі та сума інших зобовязань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім суми зобовязань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).

Наведені в табл. 3.1 економічні показники діяльності потенційного позичальника та їх рекомендовані значення є мінімально необхідними для аналізу кредитоспроможності. Дану методику використовує ЗАТ КБ «ПриватБанк» у своїй практиці. Показники, що характеризують рівень фінансово-економічної діяльності позичальника та коефіцієнт фінансового ліверіджу не мають певних стандартів. їх використовують у динаміці та для порівняння з аналогічними показниками інших підприємств відповідної галузі господарювання клієнта банку. Необхідним та важливим, доповненням процедури визначення фінансового стану позичальника є другий етап оцінки кредитоспроможності — аналіз якісних показників діяльності, підприємства, основні елементи якого такі: аналіз історії позичальника та його ринкова позиція та ефективність менеджменту.

Таблиця 1.1

Показники оцінки кредитоспроможності позичальника банку, порядок їх розрахунку та орієнтовні значення

Показник	Порядок розрахунку	Орієнтовне значення
І	2	3
Показники ліквідності
Коефіцієнт миттєвої ліквідності (платоспроможності)	КП = Високоліквідні активи / Поточні зобовязання	0,2
Коефіцієнт поточної ліквідності	Клп = Ліквідні активи / Поточні зобовязання	0,75
Коефіцієнт загальної ліквідності (коефіцієнт покриття.)	Кал = Оборотні активи / Поточні зобовязання	2,00
Показники фінансової стійкості
Коефіцієнт автономії	Ка = Власний капітал /Активи	0,5
Коефіцієнт незалежності	Кн = Залучені кошти / Власний капітал	0,5
Коефіцієнт забезпечення власними коштами	КЗ = Власний оборотний капітал / Оборотні активи	0,5
Коефіцієнт маневреності власних коштів	Кмвк = (Власний капітал - Необоротні активи) / Власний капітал	0,5
Коефіцієнт фінансового ліверіджу	Кфл = Зобовязання / Власний капітал	Зменшення
Показники фінансово-економічної діяльності
Коефіцієнт довгострокового запозичення коштів	КДЗК =Довгострокові зобовязання / (Власний капітал. + Довгострокові зобовязання)	Зменшення
Рентабельність активів	Ра = Чистий прибуток / Середня вартість активів	Збільшення
Рентабельність продажу	Рп =. Чистий прибуток / Чистий дохід	Збільшення
Коефіцієнт оборотності активів	Коа = Чистий дохід / Середня вартість активів	Збільшення
Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів	Комз = Чистий дохід / Середня вартість ТМЗ	Збільшення
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	Кодз = Чистий дохід /Середня сума дебіторської заборгованості	Збільшення
Коефіцієнт валового прибутку	Квп = Валовий прибуток / Чистий дохід	Збільшення
Показник аналізу грошових потоків клієнта
Показник аналізу грошових потоків клієнта		1,5

Нсм — середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів);

Ск — сума кредиту та процентів за ним;

n — кількість місяців дії кредитної угоди;

Зм — щомісячні умовно-постійні зобовязання позичальника;

Зі — податкові платежі та суми інших зобовязань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунка позичальника, крім сум зобовязань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди..

Аналіз історії позичальника дає можливість дійти висновку щодо наступної тенденції розвитку на підставі вивчення характеру попередніх взаємовідносин клієнта з банком та історії погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому; дуже важливим моментом є період існування підприємства (практика показує, що найбільш критичними є перші 3-5 років активної діяльності).

Ринкова позиція позичальника та ступінь його залежності від структурних і циклічних змін в економіці та відповідній галузі, яка включає ознайомлення з такими елементами:

- місцезнаходження підприємства дає можливість зясувати його ефективність з погляду відповідності виду діяльності та характеру господарських операцій (віддаленість від постачальників, наявність кваліфікованих трудових ресурсів, доступність для покупців тощо);

- вид діяльності підприємства дає можливість врахувати фактори, унікальні для цього сегмента ринку. До уваги беруться капіталомісткість галузі, ефективний розмір підприємства в галузі тощо;

- метод операцій — визначається належність підприємства групи функціонування: виробництво, оптова торгівля; роздрібна торгівля;

- юридична форма підприємства показує, якою частиною майна підприємство буде відповідати перед кредиторами у разі його ліквідації та якою буде процедура ліквідації;

- наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника;

- макроекономічна ситуація в економіці та стан розвитку галузі позичальника — враховується пріоритетність галузі для банку, стадія зрілості галузі, чутливість галузі до змін макроекономічних умов, рівень банкрутства в галузі, середній життєвий цикл підприємств у галузі.

Ефективність менеджменту позичальника, з урахуванням;

наявності у менеджерів негативного досвіду керівництва іншими підприємствами;

- рівня компетентності менеджерів у ключових сферах управління: виробництві, фінансах, збуті;

- частоти зміни керівництва, її причин та наслідків;

- наявності ретельно підготовленого перспективного бізнес-плану;

- наявності позитивних аудиторських висновків.

Після проведення дослідження підприємства, яке подало заяву на отримання кредиту, розробляється його комплексна характеристика за всіма параметрами.

Клієнтів можна згрупувати за комплексною характеристикою їх фінансово-господарського стану. Така класифікація має велике значення для підвищення ефективності роботи банку, оскільки дає змогу узагальнити та уніфікувати детальну інформацію про клієнта в концентрованому вигляді — за показником рейтингу.

За характеристикою кредитоспроможності клієнти банку поділяються на пять груп.

Перша група — підприємства з високими показниками ліквідності, платоспроможності й рентабельності власного та залученого капіталу. У них міцний поточний і минулий фінансовий стан, блискуча кредитна та ділова репутація; їм властиві пунктуальність і порядність у розрахунках; вони мають стабільний приплив готівки та надійні джерела погашення позички. Такий клієнт може претендувати на вигідніші умови кредитування, оскільки ризик, який бере банк щодо цього кредиту, нижчий за середній рівень.

Друга група — підприємства й фірми з досить високими показниками ліквідності, платоспроможності й рентабельності. До цієї групи часто потрапляють міцні та фінансово стабільні підприємства, але недавно створені, тобто ті, які ще не мають сильної ділової репутації чи просто маловідомі.

Третя група — підприємства з досить доброю діловою репутацією, але залежні від зовнішніх джерел фінансування та економічної ситуації. За сприятливої ситуації їх рейтинг наближається до другої групи, але фінансово-економічний стан не такий стабільний, як у підприємств першої та другої груп.

Четверта група — підприємства, які мали фінансові та економічні труднощі в минулому, або ті, про які немає жодних відгуків. Доходи таких підприємств невеликі, рентабельність і платоспроможність не досягають необхідного рівня, приплив готівки слабкий, джерела погашення позички ненадійні й можуть значною мірою залежати від зовнішніх факторів.

Пята група — підприємства з несприятливою кредитною репутацією. Для них характерні недостатній приплив готівки, низькі показники рентабельності, ліквідності й платоспроможності. Приплив коштів для оплати зобовязань здійснюється за рахунок активів (тобто існує ситуація «проїдання власного капіталу»). Таким підприємствам надзвичайно важко отримати кредит: банк вимагатиме, щоб сума застави значно перевищувала обсяг наданого кредиту.

Класифікація клієнтів за комплексною оцінкою кредитоспроможності — важливий момент підготовки кредитних угод і надання кредитів. Проте потрапивши до певної категорії (групи), підприємство не залишається там назавжди, бо з плином часу можливі як позитивні, так і негативні зміни його фінансово-господарського стану. Тому важливо не лише віднести певного позичальника до окремої групи, а й здійснювати постійний контроль і перевірку відповідності оцінки підприємства банком фактичному стану справ цього підприємства.

1.3 Механізм забезпечення банківського кредитування

Зобовязання стосовно неустойки має здійснюватися в письмовій формі незалежно від форми основного зобовязання. Це правило необхідно памятати, так як недотримання письмової форми спричиняє недійсність угоди про неустойку. В залежності від підстав встановлення неустойки вона може бути договірною або законною. Розмір законної неустойки може бути збільшено за згодою сторін, якщо законом це не заборонено. Неустойка може виступати у виді конкретної суми; процента від вартості обовязку – штраф; сум, що періодично стягуються, які нараховані на кожний день прострочення – пеня. Пеня може обчислюватися в конкретній сумі і в процентах до вартості зобовязання.

В залежності від співвідношення неустойки з відшкодуванням збитків розрізняють 4 види неустойки:

- виклична, коли припускається стягнення тільки неустойки, але не збитків;

- штрафна, коли збитки можуть бути стягнені у повній сумі поверх неустойки;

- альтернативна, коли за вибором кредитора можуть бути стягнені або неустойка, або збитки;

- залікова, коли збитки відшкодовуються в розмірі, не покритому нею, тобто сума неустойки зараховується на користь відшкодування збитків.

По суті неустойка є грошовим зобовязанням боржника перед кредитором (ст. 151 ЦК України) за невиконання або неналежне виконання як договірних, так і позадоговірних зобовязань (статті 4, 440 ЦК України). Тому необхідною умовою для стягнення неустойки є факт цивільно – правового зобовязання. Наявність договору (ст. 160 ЦК України) є обовязковою умовою в тих випадках, коли вимога про стягнення неустойки ґрунтується лише на договорі. Якщо один і той самий вид неустойки передбачений і договором, і законом, то стягується неустойка більшого розміру. Неустойка, яка передбачена лише законом, підлягає стягненню з боржника у всіх випадках наявності зобовязання, незалежно від підстав його виникнення, за умови дотримання всіх інших умов обґрунтованості стягнення.

При використанні банком застави, як форми забезпечення кредиту, необхідною умовою є – договір про заставу.

Договір про заставу є юридичним документом, який складається окремо від того зобовязання, яке забезпечується заставою. Договір про заставу повинен здійснюватися в письмовій формі. В ньому необхідно відобразити умови, які передбачають вид і форму застави, існування забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання, склад і вартість заставленого майна, права і обовязки заставодавця і заставодержателя, порядок звернення стягнення на майно боржника у випадку невиконання ним забезпеченого заставою зобовязання, припинення права застави, порядок вирішення спорів. В договорі про заставу повинні бути також вказані найменування і місцезнаходження обох сторін, опис і місцезнаходження майна, що закладається. Договір про заставу вважається недійсним, якщо не дотримуються вищеперелічені умови.

Для деяких видів договорів встановлено обовязкове нотаріальне засвідчення. В цьому випадку і договір про заставу також підлягає нотаріальному засвідченню. Однак, якщо одна із сторін наполягає, нотаріально може засвідчуватися будь-який укладений ними договір, а, відповідно, договір про заставу, який забезпечує виконання основного договору.

Для деяких видів майна, які передаються у заставу, встановлена обовязкова державна реєстрація застави. Це означає, що після того, як договір про заставу вже підписаний, а в необхідних випадках нотаріально засвідчений, необхідно у відповідному державному органі заставу зареєструвати. Якщо застава майна підлягає державній реєстрації, то договір про заставу вважається укладеним з моменту його реєстрації. Орган, що здійснює реєстрацію застави, зобовязаний видати заставодавцю і заставодержателю свідоцтва про реєстрацію.

До видів майна, по яких при передачі у заставу потрібна реєстрація, відносяться: земля, підприємства, автотранспорт, маломірні річкові суда, житлові будинки та ін.

Іпотека реєструється в Книзі запису застави за місцем знаходження підприємства або іншого обєкту. Перехід права власності або повного господарського відання на предмет іпотеки від заставодавця до іншої особи підлягає реєстрації в тій же Книзі запису застави, в якій зареєстрована іпотека.

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення (включаючи проценти, збитки, спричинені простроченням виконання, неустойку, а також витрати по утриманню заставленого майна і витрати судові, повязані із здійсненням забезпеченої заставою вимоги). Право звернення стягнення на предмет застави кредитор-заставодержатель здобуває, якщо в момент настання строку виконання зобовязання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано. Підставою для звернення стягнення на заставлене майно є рішення суду, арбітражу або Третейського суду. Заставодержатель (кредитор) повинен довести, що зобовязання не виконано або виконано неналежним чином. У тому випадку, якщо рішення суду прийнято на користь банку (заставодержателя), йому видається виконавчий документ, на підставі якого заставлене майно реалізується, і із виручки задовольняються вимоги кредитора. Якщо сума, яка виручена від реалізації заставленого майна, перевищує суму вимог кредитора, то різниця повертається заставодавцю, а якщо вирученої від продажу предмету застави суми недостатньо для повного задоволення вимог кредитора, то він має право отримати суму, якої не вистачає, від іншого майна боржника, на яке може бути звернене стягнення.

Договором про заставу заставодержателю може бути надано право самостійно, без судового рішення реалізувати передане йому в заставу майно при простроченні виконання зобовязання. В цих випадках в договорі заздалегідь визначається мінімальна продажна ціна або встановлюється порядок оцінки чи реалізації цього майна при дотриманні інтересів обох сторін.

Законодавчі органи залишають за собою право визначати окремі випадки, при яких стягнення може відбуватися на користь кредитора у безспірному порядку на підставі виконавчого надпису нотаріуса. Разом з тим існує правило, що до тих пір, поки предмет застави не реалізовано, заставодавець має право запобігти його продажу, виконавши зобовязання по основному договору.

Право застави припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобовязання; у випадку втрати заставленого майна; у випадку придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; у випадку закінчення права, яке складає предмет позики.

Виконання основного обовязку має бути підтверджено відповідними документами (розпискою кредитора про отримання боргу, актом приймання-передачі предмету застави та ін.). У випадку часткового виконання зобовязання застава зберігає силу до тих пір, поки зобовязання не буде виконано в повному обсязі.

Щоб застава могла стати реальною гарантією повернення кредиту, необхідне дотримання ряду економічних і юридичних вимог.

До економічних вимог відносяться: правильний вибір обєкту застави, оцінка його вартості, визначення виду застави, організація в необхідних випадках контролю за збереженням предметів застави.

Юридичні вимоги наступні: чітке визначення прав і обовязків заставодавця і заставодержателя, правильне оформлення заставних документів у відповідності із видом застави, порядок реєстрації і зберігання заставних документів. Тим самим вибудовується декілька важливих етапів реалізації заставного права.

Головною вимогою до вибору різного виду майна в якості застави є рівень його ліквідності. Найбільш ліквідним обєктом, який має найвищий рейтинг якості, є, звичайно, грошові кошти (готівка і залишки коштів на термінових депозитах, ощадних вкладах, валютних рахунках). Разом з тим і у випадку з ними вимагається дотримання певних умов. Так, щоб залишки коштів на рахунках можна було прийняти в якості застави, необхідно, щоб ці рахунки були відкриті в тому ж банку, який видає позику. У випадку, коли банк надає гривневий кредит, використовуючи в якості застави кошти на валютному рахунку позичальника, він повинен передбачити можливість при необхідності заблокувати вказаний рахунок на суму, еквівалентну величині виданого кредиту.

При визначенні якості таких обєктів застави, як товарно-матеріальні цінності (готова продукція, напівфабрикати, виробничі запаси), можна користуватись більш широким набором критеріїв. До них відносять: швидкість реалізації, відносна стабільність ціни, легкість оцінки, тривалість зберігання, ступінь матеріального зносу, можливість страхування. Крім того, для даних цінностей як обєктів застави важливо визначити режими зберігання і використання.

Оцінка вартості застави – важливий і дуже непростий етап, який слідує безпосередньо за визначенням достатньої (тобто необхідної з точки зору банку – кредитора) вартості застави.

На самому початку існування заставних відносин оцінка вартості застави, її адекватність сумі кредиту здійснювалась в більшості випадків більш ніж приблизно. Справа не тільки в тому, що заставодавці, як правило, заявляють завищену вартість свого майна. У складному становищі знаходиться і заставоотримувач. Проблема в тому, що обєктивна оцінка цінностей, що заставляються, повязана із визначенням їх ринкової вартості. Тим більш важко розраховувати на цей механізм в умовах інфляції та нестабільних правил оподаткування.

Визначення виду застави полягає в тому, щоб із різних варіантів вибрати такий вид застави, який найбільш повно відповідає умовам конкретної кредитної угоди.

По-перше, цей вибір можна зробити між звичайною заставою та закладом. В останньому випадку у заставодержателя (банку) зявляються деякі особливі обовязки і права: вживати заходів по забезпеченню цілісності предмету застави (закладу), не припускати його зіпсованості; застрахувати предмет в обсязі його вартості за рахунок і в інтересах заставника.

Одночасно по договору банк може придбати право користування предметом закладу. Придбані таким чином майнові вигоди повинні спрямовуватися на покриття видатків по утриманню вказаного предмету або зараховуватися в рахунок погашення процентів по кредиту або самого кредиту.

По-друге, вибір слід зробити між варіантами застави за способом володіння предметом застави (варіант обговорюється в договорі): без права продажу; з правом продажу; з правом здачі в оренду.

В першому випадку повинно бути передбачено зобовязання заставодавця достроково погасити основний борг і проценти або перевести такий борг на особу, яка купила предмет застави. В третьому випадку слід передбачити в договорі пункт про обовязок заставодавця повідомити заставодержателя про здійснену орендну угоду.

По-третє, слід зробити вибір між варіантами застави за способом (місцем) зберігання і користування предметами застави (ТМЦ): тверда застава; застава товарів в обігу.

Про тверду заставу було сказано вище. Сюди слід додати, що в цьому випадку можливе нотаріальне засвідчування режиму зберігання шляхом накладення певного знаку.

В другому випадку заставодавець має право замінювати товари іншими зразками подібного роду, але таким чином, щоб сума вартості товарів не стала меншою зазначеної в договорі. Іншими словами, предметом застави тут є не товарна маса, а деяка сума вартостей. При цьому заставодавець повинен вести спеціальний облік вибуваючих та надходжуваних у заміну вибувшим предметам застави, маючи на увазі, що необхідно підтримувати обовязковий їх залишок на кожний день.

Контроль за зберіганням обєкту застави здійснюється в попередньому і подальшому порядку відносно укладання кредитної угоди.

Попередній контроль має за мету перевірити відповідність запропонованого позичальником заставного матеріалу необхідним вимогам. Головними напрямками банківського контролю на цій стадії є: перевірка права власності (повного господарського відання) потенційного позичальника на пропонований обєкт застави; визначення якості, вартості, місця і порядку майбутнього зберігання обєкту застави, способів забезпечення його цілісності.

Подальший контроль потрібний для того, щоб: а) стежити за точністю виконання заставодавцем умов договору; б) своєчасно одержувати достовірну інформацію про склад і вартість предметів застави, що реально є в наявності; в) спостерігати за ринковою конюнктурою, яка показує можливості продажу предметів застави.

Подальший контроль включає в себе також перевірку банком порядку ведення заставодавцем спеціальної книги запису застав.

Звернення стягнення на предмет застави – заключний етап реалізації заставного права при невиконанні позичальником своїх зобовязань перед банком. Договір застави обовязково повинен містити пункт стосовно того, коли і як банк може скористатися правом звернення стягнення для забезпечення повернення позики. Крім того, в ньому може бути обумовлено пільговий строк, на протязі якого клієнт може і повинен прийняти додаткові заходи для вишукування необхідних джерел погашення свого боргу. Тільки по закінченні цього строку, якщо результат не змінився, можна звертатись до Господарського суду чи до суду. Саме вони визначать, яким чином буде продано заставлене майно.

У випадку неповернення кредиту та / або відсотків за користування ним або у випадку несплати пені за прострочення виконання зобовязань по кредитному договору (в залежності від того, як це записано в договорі застави) виникає необхідність реалізувати предмет застави. Реалізації предмету застави у відповідності до статті 20 Закону Про заставу повинно передувати звернення стягнення на заставлене майно. Банк отримує право звернення стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання строку погашення кредиту та / або відсотків, забезпечених заставою, позичальник не погашає їх, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Поручительство є договором і виникає в результаті угоди між кредиторами боржника (бенефіціаром) та його поручителем. Для укладання поручительства поручитель повинен надати письмову заяву, в якій зазначається боржник і сума зобовязань. Зобовязання поручителя є додатком до основної заборгованості позичальника, тобто відповідальність поручителя обмежується виключно зобовязаннями, які визнаються самим боржником.

Договір поручительства є одностороннім, безплатним і консенсуальним, носить безвідкличний характер. Поручитель не має права без згоди кредитора одностороннє відмовитися від поручительства або змінити його умови.

Укладання договору поручительства породжує цивільно-правові відносини не тільки між кредитором і поручителем, але і між останнім і боржником. У поручителя і боржника виникають по відношенню один до одного взаємні права та обовязки.

Обовязок поручителя відповідати за виконання зобовязання боржником не означає, що поручитель приймає на себе обовязок виконати зобовязання замість несправного боржника. Як правило, поручитель не має такої можливості, якщо тільки не йдеться про грошове зобовязання.

Таким чином, поручитель може протиставляти домаганням кредиторів заперечення і протести, які висуваються проти них відповідачем. Наприклад, якщо при поставках товару виявиться нестача, яка не оплачується позичальником, що опротестував її, то поручитель не зобовязаний оплачувати цю заборгованість до остаточного розвязання цього спірного питання аж до рішення суду. Крім того, існує можливість укладання договору, по якому поручитель заздалегідь відмовляється від оплати таких вимог. У розглянутому прикладі йдеться про поручительство по зобовязанням, які визнаються боржником. Поручительство в такій формі найчастіше зустрічається в кредитних операціях.

1.4 Вплив ризику на процес забезпечення банківських кредитів

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобовязання згідно з кредитною угодою. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення — на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому.

Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремої позики:

- нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку;

- ризик ліквідності застави;

- моральні та етичні характеристики позичальника.

До чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать:

- надмірна концентрація — зосередження кредитів в одному із секторів економіки;

- надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;

- валютний ризик кредитного портфеля;

- структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;

- рівень кваліфікації персоналу банку.

До першої групи методів належать:

- аналіз кредитоспроможності позичальника;

- аналіз та оцінка кредиту;

- структурування позики;

- документування кредитних операцій;

- контроль за наданим кредитом та станом застави.

Особливістю перелічених методів є необхідність їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.

Методи управління ризиком кредитного портфеля банку: 1) диверсифікація; 2) лімітування; 3) створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.

Схему класифікації методів управління кредитним ризиком унаочнює рис. 1.1.

Рис. 1. 1 Схема класифікації методів управління кредитним ризиком

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Розглядають три види диверсифікації — галузеву, географічну та портфельну.

Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки.

Для зниження загального ризику портфеля вирішальне значення має добір галузей, який повинен ґрунтуватися на результатах статистичних досліджень. Найвищий ефект досягається в разі вибору позичальників, котрі працюють у галузях з протилежними фазами коливань ділового циклу. З допомогою кореляційного аналізу виявляються такі галузі, в яких результати діяльності різною мірою залежать від загального стану економіки. Якщо одна галузь перебуває на стадії економічного росту, то інша переживає стадію спаду, а з часом їх позиції змінюються на протилежні. Тоді зниження доходів від однієї групи клієнтів компенсується підвищенням доходів від іншої групи, що допомагає стабілізувати доходи банку і суттєво знизити ризик.

Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами. Географічна диверсифікація як метод зниження кредитного ризику доступна лише великим банкам, які мають розгалужену мережу філій та відділень на значній території. Це допомагає нівелювати вплив кліматичних та погодних умов, політичних та економічних потрясінь, які впливають на кредитоспроможність позичальників. Невеликі банки застосовують метод географічної диверсифікації здебільшого у процесі формування портфеля цінних паперів, що дозволяє знизити загальний ризик банку.

Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників — великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо. Кредити, надані у сфері малого бізнесу, часто супроводжуються підвищеним рівнем ризику, хоча й мають вищий рівень дохідності. Такі позичальники часто обмежені у виборі кредитора, тому банк може диктувати власні умови кредитної угоди. Якщо позичальником є велика компанія, то кредитний ризик оцінюється як незначний, але й дохідність такого кредиту невелика.

Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування, враховуючи можливості самого банку і, насамперед, рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання ринку. Саме тому надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до зростання кредитного ризику.

Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємоповязаних галузей, на географічній території, або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна і портфельна.

Формуючи кредитний портфель, слід додержувати певного рівня концентрації, оскільки кожний банк працює в конкретному сегменті ринку і спеціалізується на обслуговуванні певної клієнтури. Водночас надмірна концентрація значно підвищує рівень кредитного ризику.

Визначення оптимального співвідношення між рівнями диверсифікації та концентрації кредитного портфеля банку є завданням, яке має вирішувати менеджмент кожного банку залежно від обраної стратегії, можливостей та конкретної економічної ситуації.

Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки. Ліміти можуть установлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємоповязаних позичальників за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямками кредитування, такими як надання довгострокових позик, кредитування в іноземній валюті тощо. Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо розмірів наданих позик. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеження величини кредитних ресурсів філій банку і т. ін.

Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напрямку кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу під час розрахунків нормативів можна брати обсяг капіталу банку, розмір кредитного портфеля, валюту балансу та інші показники.

Перш ніж визначати ліміти кредитування, потрібно ідентифікувати основні сфери та фактори ризику. Для різних банків, окремих країн і регіонів ключові сфери ризику відрізнятимуться. З огляду на виявлені особливості керівництво банку встановлює ліміти кредитного портфеля.

Лімітування як метод зниження кредитного ризику широко застосовується у практиці як на рівні окремого комерційного банку, так і на рівні банківської системи в цілому. Менеджмент банку має визначати обмеження згідно з обраною кредитною політикою та з урахуванням конкретної ситуації. Органи банківського нагляду в багатьох країнах лімітуванням регулюють діяльність банків, зокрема кредитну, установлюючи обовязкові ліміти, які здебільшого виражені у відносних величинах. Прикладом може слугувати норматив НБУ «Максимальний розмір ризику на одного позичальника» (Н8) та інші обмеження щодо кредитної діяльності банків.

Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

Цей підхід базується на одному з принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності — принципі обережності, згідно з яким банки мають оцінювати якість своїх кредитних портфелів на звітну дату з погляду можливих втрат за кредитними операціями. Для покриття цих втрат передбачається створення спеціального резерву перерахунком частини коштів банку на окремий бухгалтерський рахунок, з якого в разі неповернення кредиту списується відповідна сума. Якщо такий резерв не сформований, то втрати за кредитними операціями відшкодовуються за рахунок капіталу банку.Отже, створення спеціального резерву для покриття нерозпізнаних кредитних ризиків дає змогу уникнути негативного впливу на розмір основного капіталу і є одним зі способів самострахування банку.

Процес формування резерву починається з оцінювання якості кредитного портфеля банку — класифікації кредитів. За певними критеріями кожний кредит відносять до однієї з кількох груп (категорій), диференційованих за рівнем кредитного ризику та розмірами можливих втрат. Нарахування до резерву здійснюються за встановленими для кожної групи нормами відрахувань, визначеними у відсотковому відношенні до суми кредитів даної групи. Критерії оцінки кредитів, кількість категорій та розміри відрахувань за кожною категорією на міжнародному рівні не стандартизовані, тому визначаються центральним банком кожної країни самостійно залежно від економічних умов та ситуації і можуть бути переглянуті з часом.

Після класифікації кредитів та визначення розміру спеціального резерву на покриття втрат за кредитними операціями необхідно сформувати цей резерв за рахунок певних джерел. Визначення джерел формування резерву — одна з найважливіших проблем у банківській практиці. Згідно з міжнародними стандартами резерв прийнято формувати за рахунок прибутку до оподаткування, що дозволяє зменшити розміри оподатковуваної бази на суму відрахувань до резерву і знижує величину податків. Завдяки такому підходу банки дістають стимул для проведення відрахувань та формування резерву в повному обсязі. Крім спеціального резерву, який формується за рахунок прибутку до оподаткування, банки створюють загальний резерв, джерелом формування якого є чистий прибуток. Створення та використання загального резерву регулюється чинним законодавством кожної країни. Здебільшого кошти загального резерву спрямовуються на покриття втрат за кредитами, які виникли з вини банку, на відшкодування судових витрат, на покриття втрат у повному обсязі, якщо коштів спеціального резерву для цього виявилося недостатньо.

Отже, у першому розділі дипломної роботи розкрито поняття забезпечення банківського кредиту, яке є гарантією збереження банківських активів. Мета забезпечення повернення позики полягає в тому, щоб отримати деякі права поверх основних прав за контрактом у випадку порушення позову проти клієнта, якщо не дотримуються умови погашення позики. Забезпечення приймається, якщо банк вважає, що особисті зобовязання клієнта по виплаті позики недостатні для її повного погашення. Основними формами забезпечення банківського кредиту є неустойка, задаток, застава, поручительство, гарантії.

РОЗДІЛ 2 Практика забезпечення кредитування банками, на прикладі ЗАТ КБ «ПриватБанк»

2.1 Аналіз фінансового стану комерційного банку

Комерційний банк Приватбанк був заснований в 1992 році. На сьогоднішній день Приватбанк є одним з банків України, що найдинамічніше розвиваються, і займає лідируючі позиції банківського рейтингу країни. За станом на 1 січня 2006 року розмір чистих активів Приватбанку складає 22058 млн. грн. Статутний фонд банку складає 1130 млн. грн., власний капітал – 2034 млн. грн. Кредитний портфель банку складає 16,095 млрд. грн., зокрема кредити фізичним особам – 6,356 млрд. грн. Фінансовий результат «ПриватБанку» за підсумками роботи за 10 місяців 2006-го року склав 318,7 млн. грн. В кінці 2005 року в рамках рейтингу Best Bank Award журналу Global Finance ПриватБанк третій рік поспіль визнаний «Кращим банком в Україні». У 2006-му році Global Finance також третій рік підряд визнає «ПриватБанк» кращим банком в Україні по рейтингу Worlds Best Foreign Exchange Banks 2006. Авторитетний міжнародний фінансово-аналітичний журнал «The Banker» за наслідками проведеного в 2000 і 2002 роках дослідження, присвоїв ПриватБанку звання «The Bank of Year». Інший впливовий журнал – «Euromoney» на протязі пяти років – в 1999, 2000, 2001, 2002 і 2005 роках визнає «ПриватБанк» кращим банком України.

ЗАТ КБ «ПриватБанк» – один з лідерів банківської системи України. На теперішній день КБ «ПриватБанк» входить до ряду великих системних банків країни та є визнаним лідером банківської системи України. Засновники банку в Україні: ТОВ «Солм», ТОВ «Сентоза», ПКП «Стелла», МП «Діалог-Оптим», КА «Вист», АТЗТ «Піт». Кількість філій та відділень в Україні – 188. Центральний офіс у м. Дніпропетровську. Банк обслуговує понад 45 тис. юридичнних осіб, серед яких ВО «ЮМЗ», «Дніпроазот», «ДЕВІЗ», Укрграфіт, Дніпроспецталь, Нижньодніпровський турбіний завод, «Дніпрошина», Орджонікідзевський ГЕК, АТ «Суха балка», Вільногірський ГГМК, Дніпропетровський лакофарбовий завод, Миколаївський глиноземний завод та ін.

«ПриватБанк» – універсальний банк, який надає широкий спектр послуг клієнтам банку в багатьох галузях економіки, зокрема металургійній, гірнорудній та приватному секторі.

ЗАТ КБ «ПриватБанк»здійснює наступні банківські операції:

- залучення та розміщення грошових вкладів і кредитів;

- здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;

- ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

- фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;

- купівля , продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;

- придбання права вимоги на поставку товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);

- придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);

- купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах;

- довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами та ін.) за дорученням клієнтів;

- надання консультаційних послуг;

- проведення операцій по касовому виконанню державного бюджету за дорученням Національного банку України і Головного управління Державного казначейства Міністерства фінансів України;

- здійснення інших операцій з дозволу Національного банку України.

З метою більш повного забезпечення реалізації функцій Банк має право:

- вимагати від клієнтів при вирішенні питання видачі кредитів подання документів і відомостей, необхідних для всебічного виявлення їх фінансового стану та підтвердження кредитоспроможності;

- здійснювати перевірки використання позичальниками наданих їм позичок згідно з умовами кредитного договору. З цією метою проводити необхідні перевірки на місцях, а також контрольні обміри будівельно-монтажних робіт;

- припиняти кредитні відносини з позичальниками, достроково стягувати заборгованість по наданих позичках;

- порушувати справу перед судом про оголошення клієнта неплатоспроможним;

- від імені банку і в порядку, встановленому банком, брати участь у створенні і діяльності спільних підприємств і організацій як на території України , так і за її межами;

- використовувати частину прибутку, що залишилася всіх обов’язкових платежів;

- самостійно регулювати чисельність апарату в межах, затверджених банком витрат на оплату праці;

- створювати територіально відокремлені структурні підрозділи;

- розпоряджуватися закріпленим майном, укладати від імені банку договори (угоди);

- надавати клієнтам на договірних засадах додаткові платні послуги , що не суперечать чинному законодавству.

Проводячи послідовну політику зміцнення стабільності банку і вдосконалення якості обслуговування, Приватбанк вважає одним з пріоритетних напрямів своєї роботи розвиток комплексу сучасних послуг для індивідуального клієнта. На сьогоднішній день банк пропонує громадянам України більше 150 видів найсучасніших послуг, серед яких поточні, вкладні операції, карткові продукти, різноманітні програми споживацького кредитування, здійснювані у партнерстві з провідними вітчизняними торговими, ріелтерськими компаніями і автовиробниками. Приватбанк є уповноваженим Урядом України банком по виплаті пенсій і соціальної допомоги громадянам, а також виплаті компенсацій жертвам нацистських переслідувань. Сьогодні свою пенсію і соціальні виплати в Приватбанку одержують понад 1 мільйон чоловік.

Національна мережа банківського обслуговування Приватбанку, включає 1945 філіалів і відділень по всій Україні, дозволяє будь-якому клієнту одержати найвищий рівень обслуговування практично в будь-якій точці країни. Широке коло зарубіжних партнерів Приватбанку не тільки демонструє його визнання як повноправного учасника світової банківської системи, але і, найголовніше, дозволяє найбільш ширше задовольняти потреби клієнтів банку, повязані з їх міжнародною діяльністю. Приватбанк підтримує кореспондентські відносини з найбільшими іноземними банками, ефективно співробітничає з ними на різних сегментах фінансового ринку. Приватбанк є уповноваженим банком по обслуговуванню кредитних ліній Світового банку реконструкції і розвитку (МБРР), Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР) і Українсько-німецького Фонду, спрямованих на розвиток малого і середнього бізнесу.

Приватбанк є визнаним лідером вітчизняного ринку платіжних карт. На сьогоднішній день банком випущено більше 8,7 мільйонів пластикових карток (36% від загальної кількості карток, емітованих українськими банками). У мережі обслуговування пластикових карток банку працює 3011 банкоматів, пластикові картки банку приймають до оплати понад 16,6 тисячі торгово-сервісних точок по всій Україні. Наявність широкої мережі обслуговування карткових продуктів дозволяє Приватбанку активно впроваджувати послуги з автоматизованої видачі корпоративним клієнтам заробітної плати з використанням пластикових карток.

Приватбанк також є лідером на ринку послуг фізичним особам. Так, більше 40% клієнтів банків, що оформляють кредити на покупку побутової техніки, користуються кредитними програмами Приватбанку. Також послугами Приватбанку користуються 27,8% всіх клієнтів депозитних програм, більше 26% клієнтів, що проводять обмін валюти. Близько 21% клієнтів українських банків вибирають Приватбанк при відкритті поточного рахунку і понад 15% користуються послугами банку при здійсненні грошових переказів.

Інноваційна політика Приватбанку орієнтована на впровадження на українському ринку принципово нових, передових банківських послуг, які надають клієнтам нові можливості управління своїми фінансами. Приватбанк першим в Україні запропонував своїм клієнтам послуги інтернет-банкингу „Приват-24” і GSM-банкингу, а також послуги з продажу через мережу своїх банкоматів і POS-терміналів електронних ваучерів провідних операторів мобільного звязку і IP-телефонії.

Надійність і якість банківських операцій, що проводяться, багато в чому залежать від досвіду і компетентності фахівців банку. Сьогодні персонал Приватбанку – це команда висококваліфікованих фахівців, здатних оперативно вирішувати найскладніші задачі і задовольнити потреби клієнтів, що швидко ростуть, в банківському обслуговуванні. На сьогоднішній день в банку працює понад 23 тисячі співробітників, з них 2400 – в головному офісі банку. Середній вік співробітників банку складає 34 роки. Більшість співробітників Приватбанку (75%) має вищу освіту, відповідну профілю посади. У банку створені сприятливі умови для отримання вищої і післядипломної освіти, більше 50% співробітників щорічно підвищують свою кваліфікацію.

Діяльність Приватбанку, як і інших комерційних банків є сукупністю пасивних операцій, за допомогою яких утворюються банківські ресурси, і активних операцій по використовуванню цих ресурсів з метою отримання доходів.

КБ «ПриватБанк» є членом Української Асоціації інвестиційного бізнесу та Позабіржової фондової торгової системи, а також засновником Донецької та Придніпровської фондових бірж, активно діє на ринку цінних паперів.

Переваги банку: сама широка мережа відділень, прості та зрозумілі процедури, гнучкість при обслуговуванні та ставка на електронні технології Іniernei Ваnkin, Е-cottеrсе, ATM-Ваnkin.

Основні показники діяльності ЗАТ КБ «ПриватБанк» за 2005-2007 роки представлені в табл. 2.1, яка сформована на основі Зведеного балансового звіту ЗАТ КБ «ПриватБанк».

Таблиця 2.1

Основні показники діяльності ЗАТ КБ «ПриватБанк»

за 2005-2007 роки (тис. грн.)

Показники	2005 рік	2006 рік	Відхилення		2007 рік	Відхилення
Показники	2005 рік	2006 рік	абс.	відн.,%	2007 рік	абс.	відн.,%
Загальні активи	14713569	22058095	7344526	+50	33777212	11719117	+53
Кредитний портфель	8552962	16095857	7542895	+88	25708027	9612170	+60
Загальні зобов’язання	13247925	19785751	6537826	+49	30488957	10703206	+54
Власний капітал	1465644	2272344	806700	+55	2188255	-84089	-4
Статутний капітал	917917	1130000	212083	+23	2082000	952000	+84
Доходи	1565992	2549076	983084	+63	3702185	1153109	+45
Витрати	907012	1350499	443487	+49	1774012	423513	+31
Чистий прибуток	164842	475655	310813	+89	506208	30553	+6

Аналіз даних табл. 2.1 свідчить, що у 2006 році вартість загальних активів банку зросла на 7344526 тис. грн., кредитний портфель збільшився на 7542895 тис. грн.

Власний капітал збільшився на 806700 тис. грн. Його зростання відбулося за рахунок збільшення статутного капіталу на 212083 тис. грн., за рахунок зростання прибутку на 310813 тис. грн. та за рахунок зростання результатів переоцінки основних засобів і нематеріальних активів. Загальні зобов’язання банку зросли на 6537826 тис. грн. Негативним для діяльності банку є зростання витрат на 443487 тис. грн.

У 2006 році спостерігається збільшення майже за всіма показниками, окрім власного капіталу, який зменшився на 84089 тис. грн.

Формування оптимальної ресурсної бази будь-якого банку є одним із першочергових завдань, так як від цього залежить обсяг здійснюваних активних операцій, а відповідно, і обсяг отриманого прибутку. Якщо розглянути структуру активів КБ «ПриватБанк», то видно, що найбільша питома вага за період з 2005 по 2007 роки припадала на кредитний портфель відповідно по роках 58,13%, 64,74%, 76,11%, табл. 2.2

Таблиця 2.2

Структура активів ЗАТ КБ „ПриватБанк” за 2005-2007 роки

Показники	2005 рік		2006 рік		2007 рік
Показники	абс., тис. грн.	питома вага, %	абс., тис. грн.	питома вага, %	абс., тис. грн.	питома вага, %
Грошові кошти та залишки на коррахунку	1418397	9,64	285676	1,30	2520691	7,46
Казначейські і інші цінні папери	75337	0,51	50672	0,23	21361	0,06
Кошти в інших банках	2846432	19,35	2103430	9,54	2252690	6,67
Цінні папери на продаж	466203	3,17	1016578	4,61	133822	0,40
Кредити та заборгованість клієнтів	8552962	58,13	14281242	64,74	25708027	76,11
Основні засоби і нематеріальні активи	750109	5,10	1082886	4,91	1310541	3,88
Нараховані до одержання доходи	260939	1,77	225310	1,02	416652	1,23
Інші активи	278778	1,89	255946	1,16	206138	0,61
Активи (разом)	14713569	100,00	22058095	100,00	33777212	100,00

Аналіз даних табл. 2.2 свідчить, що найменшу питому вагу займає стаття активів «Казначейські і інші цінні папери», на яку припадає в середньому 0,27% і це за три досліджуваних роки. Найбільш ліквідні активи у структурі займають незначний відсоток, динаміка показника змінилась на краще. Кредитний портфель КБ «ПриватБанк» мав певні структурні зрушення. Так, у 2006 році порівняно з 2005 роком відбулося збільшення на 6,61%, в 2007 році порівняно з 2006 роком – зростання на 11,37%.

Формування ресурсної бази ЗАТ КБ «ПриватБанк» відбувається за рахунок залучених та власних коштів. Структура зобов’язань банку складається із статей пасиву: «Кошти суб’єктів господарської діяльності», «Кошти фізичних осіб» та «Кошти головного банку», табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Структура зобов’язань ЗАТ КБ «ПриватБанк» за 2005-2007 роки

Показники	2005 рік		2006 рік		2007 рік
Показники	абс., тис. грн.	питома вага, %	абс., тис. грн.	питома вага, %	абс., тис. грн.	питома вага, %
Кошти банків	1760632	13,29	1852826	9,36	3299444	10,82
Кошти клієнтів	11116558	83,91	16981724	85,83	24882090	81,61
Інші депозити	6538	0,05	3653	0,02	3435	0,01
Боргові цінні папери	598	0,005	310601	1,57	807512	2,65
Витрати, нараховані до уплати	128088	0,97	223573	1,13	348660	1,14
Інші зобов’язання	193324	1,46	292884	1,48	1066489	3,50
Зобов’язання (разом)	13247925	100,00	19785751	100,00	30488957	100,00

Аналіз табл. 2.3 свідчить, що за період з 2005 по 2007 роки у КБ «ПриватБанк» вартість зобов’язань мала тенденцію до зростання. Збільшення обсягів зобов’язань у 2006 році порівняно з 2005 роком склало 6537826 тис. грн., а у 2007 році – 10703206 тис. грн. Найбільша питома вага у структурі зобов’язань банку припадає на кошти клієнтів – 83,91% у 2004 році, 85,83% у 2006 році і 81,61% – у 2007 році. Мінімальна питома вага у цьому періоді припадає на статті «Інші депозити» – середня 0,03%. Слід зазначити, що зміни у структурі зобов’язань у 2006 році мали наступний розподіл: стаття «Кошти банків» зменшились з 13,29% до 9,36% . Вартість коштів клієнтів зросла на 5865166 тис. грн.

Основним показником фінансової діяльності є прибуток. Проведемо аналіз фінансових результатів ЗАТ КБ «ПриватБанк» за 2005-2007 роки, табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Динаміка фінансових результатів ЗАТ КБ «ПриватБанк» за 2005-2007 роки

Назва показника	2005рік	2006 рік	Відхилення від 2005 р.	2007 рік	Відхилення від 2006 р.
Чистий процентний дохід, тис. грн.	581887	916455	334568	1877265	960810
Чистий комісійний дохід, тис. грн.	567667	815902	248235	1349905	534003
Операційний дохід, тис. грн.	1565992	2549076	983084	3702185	1153109
Прибуток від операцій, тис. грн.	658980	1198577	539597	1928173	729596
Загальні витрати, тис. грн.	907012	1350499	443487	1774012	423513
Податок на прибуток, тис. грн.	49638	75460	25822	23011	-52449
Чистий прибуток, тис. грн.	164842	475655	310813	506208	30553

Аналіз даних табл. 2.4 показав, що за досліджуваний період фінансові результати ЗАТ КБ «ПриватБанк» мають тенденцію до зростання. За 2005-2007 роки чистий прибуток банку збільшився на 341366 тис. грн. Таке зростання відбулося за рахунок збільшення процентного доходу на 334568 тис. грн. у 2006 році та у 2007 році на 960810 тис. грн., комісійного доходу на 248235 тис. грн. та 534003 тис. грн. відповідно у 2006 та 2007 роках, зростання операційного доходу на 983084 тис. грн. у 2006 році та на 1153109 тис. грн. у 2007 році.

Загальні витрати банку також зросли на 443487 тис. грн. у 2006 році та на 423513 тис. грн. у 2007 році. Але таке зростання витрат пояснюється зростанням обсягу надання банківських послуг, тобто зростання кількості клієнтів банку, що позитивно впливає на фінансові результати.

Аналіз динаміки структури чистого доходу ЗАТ КБ «ПриватБанк» проведемо за допомогою табл. 2.5.

Таблиця 2.5

Динаміка структури чистого доходу ЗАТ КБ «ПриватБанк»

за 2005-2007 роки, %

Показники	2005 рік		2006 рік		2007 рік
Показники	абс., тис. грн.	питома вага, %	абс., тис. грн.	питома вага, %	абс., тис. грн.	питома вага, %
Загальний чистий дохід, в тому числі	3374526	100,00	5480010	100,00	8857528	100,00
Чистий процентний дохід	581887	17,24	916455	16,72	1877265	21,19
Чистий комісійний дохід	567667	16,82	815902	14,89	1349905	15,24
Операційний дохід	1565992	46,41	2549076	46,52	3702185	41,80
Прибуток від операцій	658980	19,53	1198577	21,87	1928173	21,77

Аналіз динаміки структури доходів банку, табл. 2.5, показав, що загальний чистий дохід ЗАТ КБ «ПриватБанк» за досліджуваний період зростає. Найбільша питома вага у структурі загального доходу припадає на операційний дохід: у 2005 році – 46,41%, у 2006 році – 46,52%, а у 2007 році – 41,80%.

Найменша питома вага у загальній структурі доходу банку у 2005-2007 роках припадає на чистий комісійний дохід: у 2005 році – 16,82%, у 2006 році – 14,89%, а у 2007 році – 15,24%.

Одними з основних показників фінансового стану ЗАТ КБ «ПриватБанк» є показники ліквідності банку.

Ліквідність тісно повязана з поняттям платоспроможності, яке тлумачиться як здатність банку своєчасно і в повному обсязі відповідати за своїми зобовязаннями. Ліквідність банку значною мірою визначає його платоспроможність, яка залежить і від ряду інших чинників, таких як розмір капіталу, спеціалізація та диверсифікація банківських послуг, загальний рівень ризиковості діяльності, співвідношення власних і залучених коштів.

Проведемо аналіз ліквідності ЗАТ КБ «ПриватБанк» за 2005-2007 роки.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності показує можливість банку погашати живими грошима і коррахунків і каси зобовязання по всіх депозитах:

.(2.1)

де Ккр – кошти на кореспондентських рахунках;

Ка – акціонерний капітал;

Д – депозити.

Нормативне значення повинно бути не менше 20%.

Коефіцієнт загальної ліквідності зобовязань банку характеризує максимальну можливість банку в погашенні зобовязань всіма активами:

.(2.2)

де АЗАГ – загальні активи;

ЗЗАГ – загальні зобов’язання.

Нормативне значення повинно бути не менше ніж 100%.

Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобовязань характеризує забезпечення доходними активами банку його загальних зобовязань) і говорить про часткове погашення зобовязань банку поверненнями доходних активів:

.(2.3)

де АД – доходні активи.

Нормативне значення повинно бути приблизно 70-80%.

Коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів (для визначення незбалансованої ліквідності) розкриває наскільки видані кредити забезпечені всіма залученими депозитами (чи є незбалансована ліквідність):

.(2.4)

де КР – кредитний портфель банку.

Коефіцієнт генеральної ліквідності зобовязань розкриває здатність банку погашати зобовязання високоліквідними активами та шляхом продажу майна:

.(2.5)

де АМ – майнові активи;

АВЛ – високоліквідні активи.

Наведений блок показників призначено для оцінки ліквідності банку на предмет його здатності перетворювати активи в готівку для негайного погашення (на дату складання балансу) або в найближчий період зобовязань перед клієнтами по їх поточних, депозитних, ощадних рахунках, а також перед кредиторами, інвесторами, акціонерами.

Динаміка зміни коефіцієнтів ліквідності ЗАТ КБ «ПриватБанк» відображено в табл. 2.6.

Таблиця 2.6

Динаміка зміни коефіцієнтів ліквідності ЗАТ КБ «ПриватБанк»

за 2005-2007 роки

Назва показника	2005 рік	2006 рік	Відхилення від 2005 р.	2007 рік	Відхилення від 2006 р.
Коефіцієнт миттєвої ліквідності	0,47	0,35	-0,12	0,27	-0,08
Коефіцієнт загальної ліквідності	1,11	1,11	0,00	1,11	0,00
Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобовязань	0,88	0,85	-0,03	0,93	0,08
Коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів	0,77	0,83	0,06	1,00	0,17
Коефіцієнт генеральної ліквідності зобовязань	0,16	0,20	0,04	0,09	-0,11

Аналіз розрахунків у табл. 2.6 показав, що коефіцієнт миттєвої ліквідності ЗАТ КБ «ПриватБанк» за останні три роки відповідає нормативному значенню. Його значення у 2006 році зменшилось на 0,12, а у 2007 році ще на 0,08 пункти. Значення даного коефіцієнта говорить про можливість банку погашати живими грошима коррахунків і каси зобовязання по всіх депозитах.

Коефіцієнт загальної ліквідності за останні три роки знаходиться на одному рівні 1,11 пунктів і відповідає нормативному значенню, що характеризує максимальну можливість банку в погашенні зобовязань всіма активами. Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобовязань у 2006 році зменшується на 0,03 пункти, а у 2007 році зростає на 0,08. Значення коефіцієнта відповідає нормативу, що характеризує забезпечення доходними активами банку його загальних зобовязань і говорить про часткове погашення зобовязань банку поверненнями доходних активів. Коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів у 2006 році зріс на 0,06, а у 2007 році ще на 0,17. Його значення розкриває, що видані кредити забезпечені всіма залученими депозитами у 2007 році на 17%. Коефіцієнт генеральної ліквідності зобовязань у 2006 році зріс на 0,04, а у наступному 2007 році зменшився на 0,11. Його значення говорить про здатність банку погашати зобовязання високоліквідними активами та шляхом продажу майна.

Отже, проведений аналіз фінансового стану дає підстави зробити наступні висновки. Баланс ЗАТ КБ «ПриватБанк» є ліквідним, значна кількість коефіцієнтів має тенденцію до покращення.

2.2 Оцінка кредитної політики банку

Кредитування є основним видом активних операцій комерційних банків, який дає можливість банкам отримувати значні доходи, але водночас супроводжується певними ризиками, що повязані із можливістю неповернення позичальниками основного боргу та відсотків за позичками. Тому кредитування характеризує суперечність між дохідністю кредитних операцій, ризиками і ліквідністю вкладених у позички коштів.

В основі кредитних операцій як виду господарської діяльності комерційних банків має лежати глибоке розуміння економічних, фінансових і правових підвалин бізнесу: кредит може бути повернений вчасно тільки якщо забезпечено його цільову ефективність.

ЗАТ КБ «ПриватБанк» займає лідируючу позицію на ринку кредитних послуг, як взагалі по кредитному портфелю, так і по короткостроковим і довгостроковим зобов’язанням. Вартість кредитного портфелю «ПриватБанку» на 01.01.2007 року склала 16127,6 млн. грн., де 5452,2 млн. грн. припадає на короткострокові кредити та 10857,2 млн. грн. – на довгострокові кредити.

Кредитна політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку та повинна чітко визначати цілі кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та правила їх реалізації. Кредитна політика розробляється з урахуванням стратегії і тактики банку в галузі управління активними операціями та визначає основні напрямки кредитної діяльності: стандарти і критерії діяльності банківських працівників, що відповідають за видачу кредитів; основні дії менеджерів, що приймають стратегічні рішення щодо кредитування; принципи оцінки та контролю за якістю управління кредитною діяльністю у банку.

Відповідальність за розробку кредитної політики та механізмів її реалізації покладається на Кредитний комітет, який очолює, як правило, перший керівник комерційного банку. Розробка внутрішньої кредитної політики потребує від керівництва банку чіткого формулювання цілей кредитування і визначення, наскільки вони збігаються із загальною політикою і стратегією банку.

У загальному вигляді кредитна політика має відображати такі ключові моменти: організація кредитної діяльності; управління кредитним портфелем; контроль над кредитним процесом; ліміти з окремих напрямків кредитування; механізм супроводження кредитних угод (кредитний моніторинг); формування резервів під можливі втрати за наданими кредитами.

Національний банк України встановлює певні вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій. Способи і методи реалізації кредитної політики формалізуються у відповідних внутрішньобанківських документах, основними серед яких є: стандарти кредитування; кредитні інструкції.

Кредитні операції є найважливішою статтею, що створює доходи, в діяльності банків. За рахунок цього джерела формується основна частина чистого прибутку. Кредити банків є основним джерелом поповнення оборотних коштів.

Кредитна політика ЗАТ «ПриватБанк» у відношенні позичальників – юридичних осіб полягає в наступних базових принципах:

- працює з корпоративними позичальниками на основі встановлених банком лімітів надання кредитних продуктів для позичальника або групи позичальників;

- здійснює фінансування клієнтів зі стійким фінансовим положенням, що мають значний досвід роботи у своїй сфері діяльності;

- цінує відкритість позичальника у відношенні надання банку інформації, що дозволяє банку чітко уявляти собі кожен аспект діяльності клієнта. Одержувана від клієнта інформація, розглядається банком як строго конфіденційна;

- надає кредитні продукти тільки після детальної оцінки всіх можливих ризиків, звязаних з позичальником і його діяльністю;

- розглядає позитивну кредитну історію позичальника в нашому банку як підстава для збільшення обсягів і термінів наданого фінансування;

- ставки, по яких банк надає кредитні інструменти, визначаються ринковими умовами і результатами роботи клієнта з банком.

Основні банківські послуги, які надає своїм клієнтам «ПриватБанк», наведено в табл. 2.7.

Таблиця 2.6

Перелік основних банківських продуктів, що надаються

ЗАТ КБ «ПриватБанком» клієнтам (на 1.01.2008 року)

Показники	Обсяг в тис. грн.	Питома вага, %
Кошти в НБУ та готівкові кошти банку	2520691	7,46
ЦП, що рефінансуються НБУ	21361	0,06
Кошти в інших банках	2252690	6,67
ЦП у торговому портфелі банку	1027950	3,04
ЦП у портфелі банку на продаж	133822	0,40
Кредити, що надані	25708027	76,11
в т. ч. юридичним особам	15553356	60,50
Фізичним особам	10154671	39,50
Активи разом	33777212	100,00

Аналіз даних табл. 2.7 свідчить, що найбільша питома вага припадає на кредити – 76,11%, з них кредитування юридичних осіб – 60,5%, кредитування фізичних осіб – 39,5%.

Кредитування, залишається одним із пріоритетних і прибуткових напрямків діяльності банку.

2007 рік продовжив темпи і починання 2005-2006 рр. у створенні нових кредитних продуктів, значно розширивши при цьому сфери кредитування. За рахунок цього кредитний портфель банку в 2007 р. збільшився майже в 2 рази і склав 25708,027 млн. грн.

При цьому відсоткові ставки за кредитами «ПриватБанку» залишалися одними із найнижчих на ринку кредитних послуг України, табл. 2.7.

Таблиця 2.7

Вартість кредитних продуктів ЗАТ КБ «ПриватБанк» на 01.01.2008 року

Клієнт банку				Персональний банкір
UAH	USD	EUR	RUR	UAH	USD	EUR	RUR
1 -3 дня	12	11,5	10,5	19	11	10,5	10	18
4-7 днів	13	12,5	11,5	20	13	11,5	10,5	19
8-15 днів	17	13,5	12,5	21	17	12,5	11,5	21
16-30 днів	19	14,5	13,5	24	18	14	13	23
31-90 днів	20	15,5	14,5	25	19	14,5	13,5	24
91-180 днів	21	16,5	15,5	26	20	15,5	14.5	25
181-365 днів	22	17,5	16,5	28	21	16,5	15,5	27
Більше за 365 днів	23	18,5	17,5	29	22	17,5	16\,.5	28

Також слід зазначити, що ЗАТ «ПриватБанк» посідає одне з лідируючих місць на банківському ринку України з кредитування юридичних осіб.

- стандартне кредитування під заставу;

- кредитування у формі овердрафту;

- довгострокове кредитування під інвестиції в нерухомість (офіси, приміщення);

- кредитування для купівлі автомобілів у розстрочку (у тому числі парку автомобілів);

- кредитування шляхом врахування векселів;

- кредитування з використанням документарних акредитивів;

- кредитування під зовнішньоекономічну діяльність;

- мультивалютне кредитування.

Найбільша питома вага у кредитуванні юридичних осіб ПриватБанку припадає на короткострокові кредитні лінії – 39%, однакову частку мають довгострокові кредити і стандартні кредити під заставу – по 25%.

Аналіз кредитного портфеля за видами валют підтверджує тенденцію минулих років, де валютний кредитний портфель складав понад половину від загального кредитного портфеля.

Диверсифікація сфер кредитування, де: 60 % належить оптовій та роздрібній торгівлі; 26 % — промисловості, утому числі: 12% — хімічній та нафтохімічній промисловості; 1% — машинобудуванню та металообробці; 2% — вуглевидобувній галузі; 8% — харчовій промисловості; 3% — деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості; 5 % — сільському господарству; 5 % — діяльності у сфері інформатизації; 2,6 % — сфері обслуговування і побуту; 0,5 % — транспортним послугам; 0,9 % — іншому.

Якість кредитного портфеля ПриватБанку постійно поліпшується.

За 2007 рік було впроваджено такі перспективні нововведення:

Розроблені нові Генеральні угоди, які дозволяють працювати з підприємствами-партнерами без сплати комісійної винагороди банку.

Банк почав видавати кредити на купівлю товарів споживчого призначення безпосередньо на території магазинів-партнерів за програмою споживчого кредитування, де облаштовані автоматизовані робочі місця для менеджерів банку.

Банк почав видавати споживчі кредити за допомогою мережі Інтернет.

Виключений конкретний перелік товарів, які можуть реалізовуватися за програмою споживчого кредитування. На сьогодні за цією програмою клієнти — фізичні особи можуть придбати будь-які товари, а також деякі послуги (навчання, стоматологічні послуги, ремонт приміщень).

На початок 2007 року було укладено 466 Генеральних угод з магазинами-партнерами, що працюють з банком за програмою споживчого кредитування, тоді як на кінець 2006 року ця цифра склала 3072, а це близько 5000 магазинів та торговельних точок по всій Україні.

Це, в першу чергу, повязано з тим, що значно збільшились обсяги кредитування Так, у січні 2007 року департамент видав 1267 кредитів на суму 409478 доларів США, а у грудні 2007 року ця цифра склала 9833 кредити на суму 2413900 доларів США. Тобто обсяги кредитів, що видаються, за кількістю збільшились приблизно у 8 разів, а за сумою — у 6 разів.

Зі збільшенням обсягів споживчих кредитів, що видаються, збільшився і кредитний портфель майже у 8 разів.

Якщо проаналізувати динаміку за 2006 та 2007 роки за укладеними Генеральними угодами за програмою споживчого кредитування, виданими споживчими кредитами та обсягами кредитного портфеля за споживчими кредитами, то можна простежити тенденцію до постійного зростання цих показників, що говорить про ефективну роботу «Приватбанку» на цьому сегменті ринку банківських послуг.

У 2007 році вперше в Україні впроваджено європейські умови кредитування фізичних осіб: на купівлю житла – строком до 20 років з першим внеском від 5% вартості житла; на купівлю автомобілів – строком до 7 років з першим внеском від 100 грн.

В 2007 році продовжувалося створення нових кредитних продуктів, що сприяло розширенню сфери кредитування.

При цьому відсоткові ставки за кредитами «ПриватБанку» залишалися одними із найнижчих на ринку кредитних послуг України.

Також слід зазначити, що банк посідає одне з лідируючих місць на банківському ринку України з кредитування фізичних осіб.

Відсоткова ставка за кредитами фізичним особам теж установлена на найнижчому рівні в Україні – від 12% річних.

- стандартного кредитування під заставу;

- іпотечного кредитування для купівлі житла терміном до 20 років;

- кредитування для купівлі автомобілів у розстрочку терміном до 6 років;

- споживчого кредитування терміном до 3-х років на купівлю меблів, аудіо, відео-, побутової й оргтехніки, туристичного спорядження, автозапчастин та інших товарів, а також на одержання послуг (освітніх, медичних, юридичних, туристичних, ремонтних) як у національній валюті України, так і в доларах США;

- ломбардного кредитування.

Питома вага кредитів за цими програмами представлена на рис. 2.1.

Рис. 2.1 Питома вага кредитів фізичних осіб Приватбанку у 2007 році

«ПриватБанк» надає послуги з кредитування юридичних осіб, і для цього постійно розробляються нові кредитні програми. Усього в банку працює 7 кредитних програм для юридичних осіб, а саме:

- стандартне кредитування під заставу;

- кредитування у формі овердрафту;

- довгострокове кредитування під інвестиції в нерухомість (офіси, приміщення);

- кредитування для купівлі автомобілів у розстрочку (у тому числі парку автомобілів);

- кредитування шляхом врахування векселів;

- кредитування з використанням документарних акредитивів;

- кредитування під зовнішньоекономічну діяльність.

Питома вага кредитів юридичним особам представлена на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Кредитний портфель юридичних осіб ПриватБанку у 2007 році

З урахуванням розширення мережі філій і відділень банку необхідно відзначити і регіональну структуру кредитного портфеля.

Аналіз кредитного портфеля за видами валют підтверджує тенденцію минулих років, де валютний кредитний портфель становить дві третини від загального кредитного портфеля.

Диверсифікація сфер діяльності юридичних осіб, де: 41,5% належить оптовій та роздрібній торгівлі; 34% – промисловості, у тому числі: 16% – хімічній та нафтохімічній промисловості; 10% – харчовій промисловості; 5% – машинобудуванню та металообробці; 2% – текстильній та шкіряній промисловості; 1% – деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості; 15% – сільському господарству; 4% – сфері обслуговування і побуту; 3% – діяльності у сфері інформатизації; 1,5% – транспортним послугам; 1% – іншому.

Якість кредитного портфеля поліпшується щорічно.

Станом на 31 грудня 2007 р. у «ПриватБанку» вона становила 2,2% (з них 1,2% – кредити, видані до 1998 року).

Це свідчить про високопрофесійний підхід до здійснення моніторингу при видачі кредитів, а також до здійснення постійного контролю за діючими кредитами.

Фахівці кредитного департаменту продовжують роботу з розробки та впровадження нових програм кредитування, і у 2007 році до послуг клієнтів – юридичних і фізичних осіб – планується представити нові кредитні продукти.

Банк почав надавати споживчі кредити клієнтам на період до 36 місяців (до 3 років) «ПриватБанк» один з перших зробив це впровадження і забезпечив клієнтам ще більшу свободу в користуванні даною послугою. Таким чином, сьогодні споживчий кредит на купівлю практично усіх товарів та деяких послуг клієнти мають можливість оформити на строк 6, 12, 18, 24, 30, 36 місяців.

Для ще більшої зручності у користуванні споживчим кредитом банк упровадив можливість сплачувати комісію банку за надання споживчого кредиту частинами протягом всього строку дії кредитного договору

«ПриватБанк» збільшив максимальну суму споживчого кредиту, тепер вона становить 10 000 грн.

Банк розширив спектр послуг, які надаються в кредит. Тепер кредит надається практично на всі види медичних послуг, а також на юридичні і туристичні послуги.

Завдяки сильній команді, а також упровадженню нових схем та методик кредитування вдалося скоротити термін видачі споживчих кредитів до 20 хвилин.

Розвиток програми споживчого кредитування, у першу чергу, забезпечує розширення мережі магазинів-партнерів. що співпрацюють з банком за цією програмою.

Так, на початок 2008 року департамент уклав 3261 генеральну угоду з магазинами-партнерами, тоді як на кінець 2008 року ця цифра становила 6422, а це близько 7500 магазинів та торговельних закладів по всій Україні.

По-друге, динамічному розвитку програми споживчого кредитування у 2007 році сприяло поширення послуги видачі споживчих кредитів безпосередньо у магазинах-партнерах банку.

Протягом 2008 року кількість таких магазинів-партнерів збільшилася до 65.

Розвиток лише цих двох напрямків діяльності банку зумовив значне збільшення обсягів споживчого кредитування.

Тобто кількість виданих кредитів у 2008 році, у порівнянні з 2007 роком, зросла у 3 рази.

Якщо проаналізувати динаміку росту кількості укладених генеральних угод за програмою споживчого кредитування, зростання кількості магазинів-партнерів банку, у яких безпосередньо здійснюється видача споживчих кредитів, збільшення обсягів видачі споживчих кредитів та обсягів кредитного портфеля протягом 2007 року, то можна простежити тенденцію постійного зростання цих показників, що свідчить про ефективну роботу «ПриватБанку» на цьому сегменті ринку банківських послуг.

2.3 Порівняльний аналіз форм забезпечення банківського кредиту

Перед тим, як будувати відносини з позичальником з приводу застави, банк повинен враховували його форму власності. Тобто, якщо підприємство має одну з недержавних форм власності, то для надання свого майна під заставу йому необхідно лише підтвердити своє право власності на це майно. Наприклад, для нерухомості – витяг з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна, документ про відвід землі (державний Акт на право землекористування), довідка з нотаріальної контори за місцем знаходження нерухомості про відсутність арештів та заборон на його відчуження; при заставі транспортних засобів – свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Коли ж йдеться про позичальника з державною формою власності, то для надання майна такого підприємства під заставу необхідно мати дозвіл вищестоящої організації (відповідного міністерства або Фонду Держмайна за місцем знаходження).

Для отримання дозволу на надання під заставу майна підприємство надає органу, уповноваженому управляти майном цього підприємства, наступні документи:

- лист-звернення від підприємства, яке укладає договір про заставу;

- протокол рішення комісії, уповноваженої управляти державним майном, про можливість забезпечення позики заставою;

- копії установчих документів;

- перелік майна, яке віддається під заставу, що містить: опис майна; звіт про експертну оцінку або письмове обґрунтування ринкової вартості майна, яке надається під заставу;

- довідку про те, що майно, яке надається під заставу, входить до Статутного фонду підприємства;

- виписку з книги застав про застави, що забезпечують непогашені кредитні договори;

- бухгалтерську звітність станом на останню звітну дату;

- перелік дебіторської та кредиторської заборгованості з зазначенням сум та строків виплати;

- фінансово-економічне обґрунтування (або бізнес-план, якщо він забезпечується кредитом, що отримується на термін, більший ніж півроку). Цей документ повинен містити такі обов’язкові розділи: обґрунтування необхідності отримання кредиту; цільове призначення кредиту та шляхи його використання; джерела погашення кредиту та заходи для його використання;

- договори, що забезпечуються заставою;

- проект договору застави, складений з урахуванням вимог органу, уповноваженого управляти майном позичальника.

На підставі отриманих документів органом, уповноваженим управляти майном позичальника, приймається рішення стосовно надання дозволу на заставу майна шляхом погодження проекту договору про заставу майна. Не пізніше ніж за тиждень підприємству – заставодавцю повинно бути повернено погоджений проект договору застави чи надано обґрунтовану відмову. Якщо для розгляду на засіданні кредитної комісії потенційного кредитора потрібен висновок органу, уповноваженого управляти майном підприємства щодо можливості забезпечення підприємством своїх зобовязань майном під заставу, то такий висновок надається на підставі вищезазначених документів. У такому разі потенційний кредитор має бути повідомлений про те, що остаточне погодження проекту договору застави буде здійснено органом, уповноваженим управляти майном підприємства, після прийнятої позитивного рішення щодо кредитування.

Отже, цей договір необхідний банку для того, щоб, якщо позичальник не поверне основну суму кредиту і відсотки за нього, банк мав би повне право на стягнення з боржника заставленого майна і на подальшу його реалізацію.

Крім того, для банку бажано, щоб майно, яке надається під заставу в цьому випадку, було розписано детально, а не тільки в своїй загальній сумі. Це полегшить банку відстоювання в суді своїх інтересів в разі настання вищезазначеного випадку.

Отже, Державний комітет України з медичної та мікробіологічної промисловості (скор. Держкоммедбіопром) (це інстанція, якій підпорядкований Позичальник) на фірмовому бланку надає відповідний дозвіл.

У випадку непогашення заборгованості в передбачений кредитним договором строк не заперечує проти реалізації предмету застави банком для наступного погашення вищевказаної заборгованості.

За підписом Заступника Голови Комітету.

Таким чином, отримавши від Держкоммедбіопрому такі дозволи, банк забезпечує себе від неможливості реалізації заставленого майна в разі неповернення Позичальником кредиту і відсотків за нього.

Залишкова вартість майна визначається, виходячи з первісної вартості та нарахованого зносу. Ця вартість і вважається балансовою. Цей метод визначення вартості майна називається методом капіталізації. Його суть полягає в тому, що він вказує, скільки коштів потрібно, щоб повернути обєкту первісний вигляд. Зрозуміло, що сума цих коштів дорівнює нарахованому зносу. Але цей метод має істотні недоліки. Як єдиний метод для оцінки, зокрема, транспортних засобів, він може нести суттєві помилки.

Тут вважається, що транспорт піддається лише фізичному зносу, що, крім цього, він використовується настільки обережно, що начебто знаходиться на консервації. Тобто цей метод не відображає можливість аварій і, як наслідок, капітального ремонту, різного виду пошкоджень вузлів. Отже, за рідкісними випадками, він завищує реальну вартість транспортного засобу, яка називається ринковою.

Оцінювачі служби супроводження заставних зобов’язань ЗАТ КБ «ПриватБанк» проводили для банку оцінку майна, яке передається. Позичальником під заставу, саме виходячи з ринкових цін на ці обєкти застави, що склалися в Дніпропетровській області. Вартість автотранспорту розраховувалась, виходячи з методу аналогових продажів, тобто по цінам, за якими продавалися такі ж самі транспортні засоби в області на даний момент. На думку оцінювачів банку, саме за такими цінами реально реалізувати це майно на момент його оцінювання, табл. 2.8.

Таблиця 2.8

Перелік майна, що передається Позичальником «Медіком»

ЗАТ КБ «ПриватБанк» під заставу

№	Найменування обладнання	Од. виміру	Кількість	Вартість, грн..
№	Найменування обладнання	Од. виміру	Кількість	Балансова	ринкова	прийнято в заставу
1	КАМАЗ-55102, 2001 р. в.	шт.	1	22 800	10 000	7 000
2	КАМА3-5410, 2001 р. в.	шт.	1	17 900	12 000	9 000
3	„Нива” ВАЗ-21213, 2004 р. в.	шт.	1	17 200	15 000	11 000
4	ГАЗ-3110, 2001 р. в.	шт.	1	22 500	12 000	9 000
5	ГАЗ-3110, 2000 р. в.	шт.	1	21 500	12 000	9 000
6	Брагоректифікаційна установка	Т	51	–	112 200	81 000
7	Контейнер ізотермічний з холодильною установкою	шт.	1	8 700	10 000	7 000
8	Лом міді	Т	36	38 760	86 400	63 000
9	Плити з/б ПТК 63-12, ПТК 60-12	шт.	192	32 964	32 640	24 000
ВСЬОГО:	182 324	302 240	220 000

Вартість майна, яке прийняте в заставу, складає 73% від його ринкової вартості. Як бачимо, по автотранспорту балансова (залишкова) вартість не нижча від ринкової, за якою це майно оцінили представники банку (бо вона не враховує можливі „нюанси” в процесі використання цих транспортних засобів).

Що ж стосується іншого майна, переданого Позичальником під заставу, то воно менш ліквідне, ніж автотранспорт. Лом міді та плити відносяться до виробничих запасів, брагоректифікаційна установка взагалі повністю списана (на балансі не обліковується), а контейнер ізотермічний з холодильною установкою ще далеко не вичерпав свого ресурсу.

Як відомо, майно, що передається під заставу, повинно мати офіційну експертну оцінку. Оскільки банк не має ліцензії на проведення офіційної експертної оцінки майна, то тут потрібна незалежна експертна організація, яка має таку ліцензію (наприклад, торгівельно-промислова палата).

Розглянемо механізм проведення оцінки транспортних засобів Позичальника «Медіком», які він надав під заставу ЗАТ КБ «ПриватБанк». Оцінка проводиться у відповідності з „Методичним посібником по оцінці транспортних засобів і матеріальної шкоди при їх пошкодженні” (РД). За результатом проведеної оцінки складається автотоварознавча експертиза, яка містить висновок про вартість автомобілю з урахуванням зносу. Спочатку вказуються такі відомості про автомобіль: марка, рік випуску, номер двигуна, кузова та шасі, колір, державний номер, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, володар та його адреса, довірена особа та її адреса; що встановлено в результаті огляду, пробіг автомобіля за даними спідометру (км), розрахунковий пробіг (км) при експлуатації (років), відомості про капітальний ремонт, додаткове обладнання та комплектність автомобіля. Далі йде розрахунок вартості автомобіля з урахуванням зносу.

Залишкова вартість (ЗВ) дорівнює:

(2.6)

де Ц – первісна ціна транспортного засобу, що оцінюється; (В автотоварознавчий експертизі вказується ціна автомобіля на день пред’явлення з посиланням на конкретне джерело інформації). Експерт, що здійснював оцінку транспортних засобів Позичальника, зробив напис: „Підстава: прайс-листи на серпень червень 2006 р;

Зтр – природний знос транспортного засобу.

Проведемо розрахунок по автомобілю КАМАЗ-55102, формула (2.6)

(2.7)

де Зп – норматив природного зносу на 1000 км пробігу для автотранспорту даного класу, %. (Вказується в додатку 4 РД);

П – пробіг, тис. км. (В автотоварознавчий експертизі береться пробіг автомобіля за даними спідометру);

Зт – показник старіння за середньорічним пробігом і тимчасовому фактору (за 1 рік експлуатації транспортного засобу, що оцінується), %. (Вказується в додатку 10 РД);

Т– тривалість експлуатації, років. (Рекомендується встановлювати, виходячи із року випуску або дати видачі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу).

Добуток (Зп П) є природним зносом за пробігом, а добуток (Зт Т) є природним зносом за тимчасовим фактором (ці показники вносяться до автотоварознавчої експертизи).

Отже, проведемо розрахунок залишкової вартості автотранспортних засобів Позичальника, які передаються під заставу ЗАТ КБ «ПриватБанк», у відповідності з вищевказаною методикою, табл. 2.9.

Таблиця 2.9

Розрахунок незалежними експертами залишкової вартості транспорту,

що надається під заставу

ГАЗ-3110, 2001 р. в.	ГАЗ-3110, 2000 р. в.	КАМА3-5410, 2001 р. в.	КАМАЗ-55102, 2001 р. в.	„Нива” ВАЗ-21213, 2004 р. в.
Зп, %	0,18	0,18	0,19	0,23	0,35
П, тис. км	112	61	98,6	54,5	2,1
Зт, % (*)	0,89 (1,0)**	1,0	1,23	1,49	1,49
Т, років	6	5	6	9	1
Зтр, %	25,5 (26,16)	15,98	26,11 (26,38)	25,94	2,22
ЗВ, грн.	13 372 (13 262)	15 081 (15 096)	25 824 (25 758)	34 393 (34 412)	15 136 (15 139)

* – щоб вибрати значення показника Зт для конкретного автомобіля, необхідно пробіг автомобіля за даними спідометру розділити на кількість років експлуатації ї з відповідного інтервалу вибрати середнє значення Зт.

** – в дужках наведені результати розрахунків незалежних експертів.

Отже, тут вважається, що мав місце лише природний знос. А додатковий знос завдяки неналежних умов зберігання, експлуатації, аварій вважається відсутнім, і тому додатково по вищепереліченим дефектам вартість автомобіля не зменшується (хоча по одному з автомобілів навіть проводився капітальний ремонт – ГАЗ- 3110, 2001 р. в.).

Експертна оцінка вартості брагоректифікаційної установки, яка на даний момент була повністю списаною, проводилася по ціні лому міді.

До переліку автомобілів, які надаються під заставу, мають бути додані їх свідоцтва про реєстрацію, результати оцінки незалежних експертів (автотоварознавчої експертизи на кожний з них), акт технічного огляду транспортних засобів, що належать заставодавцю, проведений ДАІ МВС України, а також документ, який засвідчує власника кожної транспортної одиниці, що надається під заставу.

Отже, загальна ринкова, вартість всього майна, наданого Позичальником під заставу ЗАТ КБ «ПриватБанк», оцінена на рівні 302 240 грн. Звідси і дозвіл Держкоммедбіопрому на отримання банківського кредиту Позичальником під заставу основних засобів в сумі 300 000 грн. в межах діючого законодавства.

ЗАТ КБ «ПриватБанк» прийняв це майно у заставу в сумі 220 000 грн., що складає 73 % від його загальної ринкової вартості. Прийняття майна у заставу за вартістю, нижчою за ринкову, необхідно дня того, щоб банк мав більшу вірогідність його реалізації завдяки продажу за ціною, величина якої знаходиться в проміжку між заставною та ринковою цінами; і щоб отриманої суми все одне вистачило для покриття як основної суми кредиту, так і процентів по ньому.

ЗАТ КБ «ПриватБанк» не проводив відчуження заставленого майна, тобто на протязі строку користування кредитом Позичальником воно знаходилось у останнього. Позичальник несе відповідальність за збереження цього майна до повного погашення своєї заборгованості. Оскільки із всього заставленого майна найбільший ризик втрати своєї вартості за період користування кредитом має автотранспорт, то Позичальник був зобовязаний за вимогою банку за свій рахунок застрахувати його. Для цього він уклав з НАСК «Оранта» договір про добровільне страхування майна.

Згідно цьому договору «Оранта» приймає на страхування майно Позичальника (а саме автотранспорт, що наданий під заставу) в розмірі 100 % від його балансової вартості (101900 грн.) від загибелі або пошкодження внаслідок: таких страхових подій: ДТП (аварії). За це Позичальник повинен сплатити «Оранті» страховий платіж в розмірі 1019 грн., тобто за тарифною ставкою 1 % від страхової вартості майна.

Позичальник повинен дотримуватися правил зберігання майна, у певний строк повідомляти «Оранту» про свою реорганізацію та ліквідацію, про загибель та пошкодження майна. Страхова організація, в свою чергу, також несе зобовязання перед страхувальником. Договір містить примітку, де перелічені випадки, внаслідок настання яких «Оранта» має право відмовити у виплаті страхового відшкодування. Зобовязання страхової компанії перед Позичальником в разі настання страхового випадку зменшуються, якщо страхувальник не дотримується взятих на себе зобов’язань згідно договору. Якщо в зазначений в договорі строк на рахунок «Оранти» надійдуть страхові платежі в неповній сумі, то договір страхування анулюється, а 90 % суми, що надійшли як платежі, повертаються на рахунок Позичальника. Договір містить і такий пункт, де зазначено, що, якщо за викрадене майно підприємству виплачене страхове відшкодування, а потім це майно було повернене, то Позичальник на протязі двох місяців зобовязаний повернути «Оранті» одержане відшкодування.

Договір містить також юридичні адреси та реквізити обох сторін.

Оскільки Позичальник на момент одержання кредиту має кредиторську заборгованість перед бюджетом в сумі 226,6 тис. грн., то, навіть враховуючи сталі надходження на розрахунковий рахунок, навряд чи йому вистачить їх на протязі строку користування кредитом, щоб покривати і бюджетну заборгованість (її покриття є першочерговим), і сам кредит. Звичайно, така ситуація не може влаштовувати банк. Щоб уникнути покриття кредиту з розрахункового рахунку Позичальника в разі наявності бюджетної заборгованості, треба застосувати або договір уступки вимоги (цесію), або доміцільований вексель.

В першому випадку Первісний кредитор (банк) передає Новому кредитору (як правило, ним є дебітор позичальника) права на обовязки по кредитному договору, укладеному між ним та позичальником. Новий кредитор згідно договору цесії приймає на себе обовязки по погашенню заборгованості Позичальника перед банком по основній суми кредиту і повинен перерахувати банку цю суму до закінчення строку дії кредитного договору. Банк же передає „Новому кредитору” документи, що засвідчують право вимоги до Позичальника.

ЗАТ КБ «ПриватБанк» в м. Кривий Ріг у випадку з Позичальником застосувала прості векселі, які були прийняті від ТОВ «Медсервіс» (воно виступає дебітором по відношенню до боржника позичальника – ДП «Медиком», продукцію якого реалізує. до цього слід додати, що ТОВ «Медсервіс» виступило також як поручитель погашення заборгованості Позичальником банку) до платежу і оплати цих векселів з рахунку доміцільованих векселів.

Щоб забезпечити своєчасне і повне повернення кредиту і відсотків по ньому від Позичальника, який на момент одержання кредиту все ще мав заборгованість перед бюджетом, банк змусив його знайти поручителя, який, виступаючи боржником по відношенню до Позичальника, зміг би забронювати кошти на рахунку № 911701 «Розрахунки банків по доміціліантним векселям» на суму виписаних векселів.

Так, ЗАТ КБ «ПриватБанк» уклав з ТОВ «Медсервіс» договір про виконання функцій доміціліата. Згідно цього договору банк зобов’язаний перерахувати кошти, раніше депоновані ТОВ «Медсервіс» – поручителем, з рахунку 911701 на рахунок векселедержателя для оплати векселів. Якщо векселі виписані Поручителем на користь банку, банк має право на дострокове списання коштів. Початок дії договору – момент перерахування коштів ТОВ «Медсервіс» на рахунок № 911701 на суму виписаних векселів. Кінець дії – повне виконання сторонами своїх обов’язків по договору.

Для депонування коштів на рахунку № 911701 ТОВ «Медсервіс» надає заяву на доміціляцію векселів на ім’я керівникао ЗАТ КБ «ПриватБанк»: Просимо прийняти на доміціляцію векселі згідно реєстру, що додається”.

З кредитного договору бачимо такий графік погашення заборгованості:

10000 – 31.07.2007 р.

60000 – 31.08.2007 р.

60000 – 30.09.2007 р.

70000 – 31.10.2007 р.

Першу частину кредиту в сумі 10 тис. грн.. Позичальник погасив за рахунок невідкладних потреб (це стаття, куди спрямовуються кошти (певний відсоток від виручки) у випадку наявності заборгованості перед бюджетом, наприклад, на заробітну плату. Підприємство має виключне право розпоряджатися коштами на цій статті). Другу частину кредиту та проценти Позичальник погасив за допомогою першого векселя, а третю і четверту – за допомогою другого векселя.

Отже, повернемось до реєстру доміцільованих векселів. Перший вексель, виписаний ТОВ «Медсервіс», містить номінальну суму 63607 грн. 40 коп., врахований банком за тією ж вартістю. Місце складання і платежу по векселю – ЗАТ КБ «ПриватБанк» в м. Кривий Ріг.

Підтвердженням того, що вексель прийнятий на доміціляцію банком, є напис на лицевій стороні векселя: Як аваліст за.

На зворотній стороні вексель містить 2 накази платити. Перший наказ, виписаний ДП «Медиком», якому Позичальник поставляє свою продукцію, гласить: Платити за наказом Позичальника. Цим написом: ДП «Медиком» переводить борг ТОВ «Медсервіс» на Позичальника. А останній своїм наказом Платити за наказом ЗАТ КБ «ПриватБанк» в м. Кривий Ріг гасить другу частину кредиту і відсотки за неї.

По кожному векселю складається акт прийому-передачі векселів. В акті прийому-передачі векселів від Позичальника ЗАТ КБ «ПриватБанк» вказано, що нижчезазначений вексель переданий в рахунок погашення заборгованості по кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом. Зазначений в акті прийому-передачі вексель перевірено на:

- наявність на бланку векселя обовязкових реквізитів;

- наявність його в реєстрі;

- індосація векселя та передаточний напис без помилок.

Цей акт повинно бути завірено підписом особи, яка проводила аналіз.

А завершується погашення другої частини кредиту оформленням платіжного доручення від 31.08.2007 р., де вказується платник – ТОВ «Медсервіс», одержувач коштів – ЗАТ КБ «ПриватБанк» в м. Кривий Ріг, сума – 63607 грн. 40 коп. Призначення платежу – перерахування коштів по договору-дорученню про виконання функції доміцілянта від 23.06.2007 р. Вексель № ___. Без ПДВ.

Другий вексель, виписаний ТОВ «Медсервіс», містить номінальну суму 132938 грн., банком врахований за тією ж вартістю. Дата складання векселя – 23.09.2007 р. Дата і місце платежу по векселю – 24.09.2007 р., ЗАТ КБ «ПриватБанк» в м. Кривий Ріг.

Зворотна сторона цього векселя містить три накази платити. Перший наказ виписаний ЗАТ «Таврія» (яке виступає ще одним кредитором по відношенню до ТОВ «Медсервіс». На лицевій стороні векселя міститься безумовне зобовязання ТОВ «Медсервіс»: 24 вересня 2007 р. ми заплатимо проти цього векселя ЗАТ «Таврія» чи його наказу 132938 грн.). Він звучить: Платити за наказом ДП «Медиком». Тобто останній став розпорядником депонованих коштів по цьому векселю. Далі ДП «Медиком» робить передаточний напис: Платити за наказом Позичальника, передаючи останньому свої повноваження розпоряджуватися цими коштами. А вже після здійснення Позичальником напису: Платити за наказом ЗАТ КБ «ПриватБанк» ТОВ «Медсервіс» гасить решту частини кредиту за Позичальника.

Отже, якщо співставити строк погашення кредиту за кредитним договором (31.10.2007 р.) і строк фактичного погашення (24.09.2007 р.), то бачимо, що Позичальник погасив кредит і проценти по ньому достроково.

2.4 Вплив забезпечення кредитування на результати доходності комерційного банку

Вплив факторів на результати доходності комерційного банку проводиться за допомогою факторного аналізу.

Для розрахунку впливу факторів на зміну чистого доходу банку використовують порівняльні дані відповідних форм звіту про фінансові результати, табл. 2.10.

Таблиця 2.10

Факторний аналіз чистого доходу ЗАТ КБ «ПриватБанк» за кредитами під заставу у 2006 році

Показник

Базовий період

Фактично за базовими цінами та витратами

Фактичний період

1. Доходи, тис. грн..

До

61864,51

Д’

65721,34

Дф

79665,83

2. Витрати, тис. грн..

Во

30379,38

В’

49171,27

Вф

77612,97

3. Чистий прибуток, тис. грн..

По

30534,72

П’

16550,07

Пф

2052,86

Загальне відхилення чистого доходу (П) становить:

П = ПФ – По(2.8)

що за даними умови дорівнюватиме:

П = 2052,86 – 30534,72 = –28481,86 тис. грн.

Визначимо вплив вищеперелічених факторів на цю зміну.

Між зміною доходів і прибутком існує прямий звязок за умови незмінної рентабельності окремих операцій. Щоб розрахувати вплив обсягу доходів на відхилення прибутку, треба базове значення прибутку скоректувати на приріст доходів при незмінних відсоткових ставках:

(2.9)

що за даними умови дорівнюватиме:

Зміна структури доходів може призвести до зміни прибутку, якщо обсяг надання кредитних послуг не змінюється, внаслідок різної рентабельності окремих операцій. Щоб розрахувати вплив структурних зрушень, потрібно знайти відхилення між прибутком фактичної реалізації за базовими цінами і витратами та базовим прибутком, а отриманий результат скоректувати на вплив обсягу доходів:

(2.10)

що за умовами табл. 2.10 дорівнюватиме:

Пстр = (16550,07 – 30534,72) – 1903,63 = –15888,28 тис. грн.

Між зміною витрат і прибутком існує зворотний звязок, за яким величина зниження (зростання) витрат є адекватною до відповідного приросту (зменшення) прибутку. Для того щоб розрахувати вплив витрат на зміну прибутку, треба від витрат фактично реалізованих кредитних послуг відняти витрати фактичної реалізації за базовими витратами і змінити значення одержаного результату:

(2.11)

що за даними умовами становитиме:

Пстр= –(77612,97 – 49171,27) = – 28441,7 тис. грн.

Між зміною відсоткової ставки на кредитні послуги і прибутком від їх реалізації існує прямий звязок, за яким приріст прибутку при незмінних інших умовах пропорційний до індексу приросту відсоткової ставки. Щоб розрахувати вплив цін на кредит, потрібно від доходу фактично реалізованих послуг відняти фактичну реалізацію за базовими відсотками:

(2.12)

що за даними умовами становитиме:

Пц = 79665,83 – 65721,34 = 13944,49 тис. грн.

Узагальнений результат розрахунку впливу факторів у 2006 році має вигляд.

- зміна доходів –1903,63 тис. грн.

- структурні зміни у доходах ––15888,28 тис. грн.;

- зміна витрат –– 28441,7 тис. грн.

- зміна відсоткової ставки ––28481,86 тис. грн.

- сума відхилень —70908,21 тис. грн.

Для розрахунку впливу факторів на прибуток ЗАТ КБ «ПриватБанк» за кредитами під заставу у 2007 році, складемо табл. 2.11.

Таблиця 2.11

Факторний аналіз чистого доходу ЗАТ КБ «ПриватБанк» за кредитами під заставу у 2007 році

Показник

Базовий період

Фактично за базовими цінами та витратами

Фактичний період

1. Доходи, тис. грн..

До

79665,83

Д’

79856,77

Дф

86100,38

2. Витрати, тис. грн..

Во

77612,97

В’

78314,91

Вф

75965,57

3. Чистий прибуток, тис. грн...

По

2052,86

П’

63525,84

Пф

10134,81

Загальне відхилення чистого доходу (П) становить, формула (2.8):

П = 10134,81 – 2052,86 = 8081,95 тис. грн.

Визначимо вплив вищеперелічених факторів на цю зміну.

Розраховується вплив обсягу доходів на відхилення прибутку при незмінних відсоткових ставках, формула (2.9):

Розраховується вплив структурних зрушень, формула (2.10):

Пстр = (63525,84 – 2052,86) – 4,92 = 61468,06 тис. грн.

Розраховується вплив витрат на зміну прибутку, формула (2.11):

Пстр= –(75965,57 – 78314,91) = 2349,34 тис. грн.

Розраховується вплив відсоткової ставки на прибуток, формула (2.12):

Пц = 86100,38 – 79856,77 = 6243,61 тис. грн.

Узагальнений результат розрахунку впливу факторів у 2007 році має вигляд.

- зміна доходів –4,92 тис. грн.

- структурні зміни у доходах –61468,06 тис. грн.;

- зміна витрат –2349,34 тис. грн.

- зміна відсоткової ставки –6243,61 тис. грн.

- сума відхилень —63822,32 тис. грн.

Таким чином, розрахунки свідчать, що у 2006 році на зменшення прибутку ЗАТ КБ «ПриватБанк» вплинули – збільшення витрат, зміна структурних зрушень та зростання відсоткової ставки за кредит під заставу. У 2007 році всі фактори на зростання прибутку вплинули позитивно.

Отже, у другому розділі дипломної роботи проведено аналіз фінансового стану ЗАТ КБ «ПриватБанк». В результаті аналізу встановлено, що баланс ЗАТ КБ «ПриватБанк» є ліквідним, значна кількість коефіцієнтів має тенденцію до покращення. Аналіз кредитного портфеля за видами валют підтверджує тенденцію минулих років, де валютний кредитний портфель становить дві третини від загального кредитного портфеля.

Світова практика в економічно розвинутих країнах зі стабільною економікою припускає в банках проблемну заборгованість до 6% від загального кредитно-інвестиційного портфеля. Станом на 31 грудня 2007 р. у «ПриватБанку» вона становила 2,2% (з них 1,2% – кредити, видані до 1998 року). Це свідчить про високопрофесійний підхід до здійснення моніторингу при видачі кредитів, а також до здійснення постійного контролю за діючими кредитами. Фахівці кредитного департаменту продовжують роботу з розробки та впровадження нових програм кредитування, і у 2007 році до послуг клієнтів – юридичних і фізичних осіб – планується представити нові кредитні продукти.

У 2006 році на зменшення прибутку ЗАТ КБ «ПриватБанк» вплинули – збільшення витрат, зміна структурних зрушень та зростання відсоткової ставки за кредит під заставу. У 20076 році всі фактори на зростання прибутку вплинули позитивно.

Розділ 3 Оцінка ефективності забезпечення банківських кредитів в Україні

3.1 Заходи, спрямовані на удосконалення забезпечення банківських кредитів

При всіх перевагах перед іншими способами забезпечення застава має і істотні недоліки. По-перше, якщо банк займається кредитуванням фізичних та юридичних осіб під заставу майна, необхідно створити спеціальний відділ або притягувати, експертів дня його оцінки, що вимагає додаткових, витрат коштів та часу. По-друге, ст. 18 Закону України «Про заставу» дозволяє наступну заставу вже заставленого майна, що знов-таки зачіпляє інтереси кредитора. Хоча зазначена стаття передбачає обовязок боржника попередити кожного з заставодержателів про всі попередні застави і у випадку необхідності відшкодувати збитки, на справі ж отримати компенсацію втрат досить проблематично.

По-третє, відповідне оформлення і реалізація заставленого майна оподатковуються численними податками і зборами. Так, необхідно сплатити збір при нотаріальному оформленні відчуження майна, державне мито при паданні майнового позову, ПДВ і податок на прибуток після реалізації предмету застави. Цим, а також можливістю зниження ринкової вартості заставленого майна пояснюється вимога банків, щоб вартість предмету застави перевищувала розмір кредиту в 1,5-1,8 разів.

На сьогодні кількість організацій, які надають кредити фізичним особам, невелика. Ті ж банки, які надають кредити громадянам, віддають перевагу в якості застави нерухомість, транспортні засоби, рідше – цінні папери (найбільш реально отримати кредит під заставу ОВДП, які мають 100% ліквідність). Для приватних підприємств характерним є стандартний набір: застава квартири, машини, аудіо- та відеотехніки. В багатьох банках процентні ставки декілька змінюються в залежності від виду застави.

У відповідності із Законом «Про заставу» заставник зобовязаний застрахувати заставлене майно, що залишається в його володінні, однак в списку обовязкових видах страхування, передбачених Законом «Про Страхування», даний вид не числиться.

Звичайно банки співпрацюють з певною страховою компанією, в якій рекомендують позичальнику застрахувати заставлене майно. Це звільнює клієнта від клопіт, пов’язаних з пошуком страхової компанії, але разом з тим розцінки в компанії, що рекомендується банком, можуть бути вищими, ніж в інших.

Взагалі, страхування заставленого майна охоче займаються багато страхових організацій. В одних вартість цієї послуги визначається як процент від суми кредиту, в інших – як процент від вартості застави, і в кожному конкретному випадку вона залежить від виду застави і страхових ризиків. З цієї причини слід узнати вимоги банку щодо подій, на випадок яких відбувається страхування.

Отже, застава зовсім не є безумовно вигідним способом забезпечення ні для боржника, ні для кредитора. Але за даних умов він найбільш підходить через відсутність більш надійного способу забезпечення кредиту.

Звичайно, при вступі позичальника (заставодавця) з кредитором в заставні правовідносини виникає протиріччя: перший прагне віддати майно в заставу по більш високій ціні, а другий прагне прийняти це майно у заставу по якомога нижчій. Але ці протиріччя усуваються договором застави, який у більшості випадків засвідчується нотаріально, і в якому вказується заставна вартість майна.

ЗАТ КБ «ПриватБанк» визначає «для себе» ринкову вартість прийнятого у заставу майна. Але оскільки теж саме майно з різних причин може коштувати в різних регіонах по-різному, банк використав одну із частковостей поняття «ринкової вартості» – ціну аналогових продажів у даному регіоні, які діяли під час укладання договору застави. Ринкова вартість майна, яке Позичальник віддав під заставу «ПриватБанку» в якості забезпечення повернення отриманого кредиту, склала за таким способом оцінки 302 тис. грн. Банк, в свою чергу, прийняв це майно у заставу за ставкою 75%, тобто заставна вартість цього майна склала 75% від визначеної ринкової вартості. Різниця між ринковою та заставною вартостями (маржа) служить банку для впевненості, що у разі невиконання боржником своїх зобов’язань, яке змусить банк приступити до реалізації заставленого майна, останній напевно поверне собі всю суму грошових коштів за основним боргом та процентам по ньому.

Майно державного підприємства, яке віддається під заставу, потребує експертної оцінки незалежних експертів. Механізм оцінювання ними цього майна (автотранспорту) наступний: за вихідну ціну кожної одиниці заставленого майна (ціна на день надання) вони приймали ціну з прайс-листів на той час, яка значно перевищує визначену ринкову вартість. Тому що, як відомо, ціни в прайс-листах відповідають тій сумі, яку, скоріше, бажає отримати продавець, ніж заплатити покупець, тобто за такими цінами більше бажаючих продати, ніж тих, хто купує. Це – вихідна ціна, яку «Сформував продавець» до початку торгів з покупцем. І вже з той ціни вони відняли природний знос за пробігом та природний знос за часовим фактором. Вартість кожного автомобілю з урахуванням всього зносу все одне перевищує ринкову вартість. Така розбіжність викликана тим, що експерти оцінюють майно як об’єкт, який піддається лише фізичному зносу при експлуатації в «ідеальних» умовах. Тобто «ігноруються» фактичні умови експлуатації, моральний знос і, що вкрай важливо, конюнктура ринку аналогічного товару. Перевищення пропозиції на автомобілі (включаючи ті, що були в експлуатації) над попитом ще більше зменшує реальну ціну на автомобіль. Таким чином, хоча банк і не має ліцензії на здійснення оцінки майна, яке передається у заставу, визначена ним ринкова ціна цього майна значно ближча до істини, ніж результат незалежної експертної оцінки.

І все ж в цій ситуації є моменти, які заслуговують особливої уваги. Це визначення вартості майна, за якою кредитор (банк) приймає його в заставу. Легко помітити, що ця вартість в грошовому виразі приблизно дорівнює сумі кредиту, яка запрошується, та відсотків по ньому. Отже, мова піде про так звану «заставну вартість».

Порядок визначення заставної вартості, виходячи з ринкової, здійснюється надто просто, як частина від неї, і отримана таким чином маржа має досить-таки «загальне» обґрунтування, хоча, наукового обґрунтування її, з урахуванням всіх чинників, поки що не існує. Звідси, банк може її значно завищити, що позичальнику попередньо вилучати занадто багато майна для надання його під заставу стане просто невигідно, особливо, якщо це майно використовується для отримання доходу. Крім того, поняття «заставна вартість» не має і нормативного тлумачення, що дозволяє комерційним банкам вдаватися до «власної творчості» при її визначенні.

Вказуючи на відсутність однозначного тлумачення поняття «заставна вартість» та повязані з цим можливі конфлікти між учасниками заставних відносин, спеціалісти-оцінювачі із Українського товариства оцінювачів (УТО) радять припинити користуватися поняттям «заставна вартість» та разом з поняттям «ринкова вартість» ввести поняття «ліквідаційна вартість», яка, крім того, що вона завжди нижча за ринкову, цілком відповідає меті визначення вартості обєктів застави.

Логіка їх пропозицій наступна. При зверненні стягнення на обєкт застави банк зіштовхується з процесом його реалізації. А для цього треба визначити таку вартість, за якою цей предмет застави можна реалізувати з дотриманням інтересів як своїх, так і заставника. Оскільки предмет застави є обєктом ринкових відносин, то, здавалося б, його логічно було б оцінювати, а потім і реалізовувати саме за ринковою вартістю. Отже, треба визначитись саме з цим поняттям. Згідно з «Нормами професійної діяльності оцінювача» УТО «справедлива ринкова вартість – це вірогідна ціна, за якої обєкт міг би бути проданий на відкритому конкурентному ринку за наявності всіх ознак чесної угоди і за відсутності нетипових умов фінансування з урахуванням того, що термін реалізації обєкту повинен бути при цьому розумно довгим».

Загальновідомо, що банк відшкодовує збитки від невиконання боржником своїх зобовязань, забезпечених заставою, за рахунок вартості цієї застави. Крім того, він прагне мінімізувати строки реалізації майна, щоб уникнути зайвих втрат, оскільки ще нереалізоване майно – це відвернені кошти із обігу.

Виходячи із інтересів заставодержателів, тобто банків, спеціалісти-оцінювачі вважають доцільним оцінювати обєкти застави за вартістю за умов вимушеного продажу, а саме, за ліквідаційною. В «Нормах професійної діяльності оцінювача» УТО дається наступне тлумачення цього поняття: «Ліквідаційна вартість – це вартість, за якою обєкт оцінки міг би бути проданий на відкритому конкурентному ринку, якби термін його реалізації був би коротшим від «розумно довгого» дня даного виду обєктів на даному ринку».

Із наведених понять ринкової та ліквідаційної вартості випливає, що остання завжди нижча, а різниця їх рівнів обумовлена передусім фактором часу.

Більш доцільним пропонується прийняття за базу для розрахунку банківськими працівниками обсягів кредитів, що надаються, саме ліквідаційну вартість обєктів застави, визначення якої повинно здійснюватися незалежними експертами, а не ринкова, виходячи з якої потім визначається заставна вартість. Це сприятиме забезпеченню більш обґрунтованого рівня ліквідності обєкта застави.

Послідовність визначення обсягу кредиту, що надається позичальнику, залежно від вартості обєкту застави, повинна бути наступною:

- визначення ринкової вартості обєкту застави;

- визначення його ліквідаційної вартості;

- визначення остаточного обсягу кредиту, що надається.

Тут ринкова та ліквідаційна вартості обєктів застави та різниця між ними (Р1) повинні визначатися незалежними експертами-оцінювачами, які фіксують свої висновки в звіті, що має юридичну силу. Різницю ж між ліквідаційною вартістю обєкту застави і обсягом кредиту, що надасться (Р2), а також сам обсяг кредиту повинні визначати вже спеціалісти банку. Виходячи з цього, суму кредиту, що видає банк, можна визначити такою формулою:

К = Врин – Р1 – Р2,(3.1)

де Врин – ринкова вартість обєкту застави.

При цьому ліквідаційна вартість обєкту застави визначається таким чином:

Влік = Врин – Р1,(3.2)

А обсяг кредиту, що надається, визначається наступним чином:

К = Влік – Р2.(3.3)

Співвідношення цих показників можна зобразити схематично, рис. 3.1.

Рис. 3.1. Співвідношення рівнів ринкової і ліквідаційної вартостей об’єкту застави і обсягу кредиту, що видається

Оскільки на даний час відсутня ефективна методологія визначення ймовірної вартості для умов змушеного (прискореного) продажу, виявляється доцільним запропонувати деякі підходи до вирішення проблеми визначення ліквідаційної вартості об’єктів застави.

Для цього розглянемо основні складові періоди процесу реалізації обєкту застави за ринковою вартістю за умови «розумно довгого» періоду його реалізації (Трин). Він, в свою чергу, поділяється на два періоди:

Т1 – проміжок часу від моменту виникнення права звернення стягнення на предмет застави, (Т0) до моменту можливої реалізації обєкту застави за ліквідаційною вартістю (Тлік), тобто:

Т1 = Тлік – Т0;(3.4)

Т2 – проміжок часу від Тлік до Трин, тобто:

Т2 = Трин – Тлік(3.5)

Перевіркою впевнюємося, що формула Трин = Т1 + Т2 розрахована вірно:

Трин = (Тлік – Т0) + (Трин – Тлік) = (Трин – Т0).(3.6)

Схематично співвідношення цих проміжків часу буде виглядати наступним чином, рис. 3.2.

Рис. 3.2. Основні періоди «розумно довгого» періоду реалізації обєкту застави за ринковою вартістю

Аналізуючи визначення поняття «ліквідаційна вартість», бачимо, що відмінність між ринковою та ліквідаційною вартістю обєкту застави (Т2) залежить, насамперед, від фактору часу. Тож у загальних рисах величину Р1 можна визначити так:

Р1 = f (Т),(3.7)

де f (Т) – функція, залежна від часу.

Також слід мати на увазі, що період реалізації товару залежить від цінової еластичності попиту. Причому за інших рівних умов для забезпечення реалізації обєктів застави у мінімальні строки у разі низької еластичності попиту рівень ліквідаційної вартості, що встановлюється експертами-оцінювачами, повинен бути нижчим відносно ринкової вартості, ніж у випадку реалізації обєктів застави з високим рівнем еластичності попиту.

З урахуванням фактору еластичності попиту формулу для розрахунків величини Р1 можна побудувати так:

Р1 = f(Т) / (Квп | E |),(3.8)

де Е – цінова еластичність попиту;

Квп – коефіцієнт поправки, що враховує співвідношення між ймовірністю продажу товару у конкретний момент часу і значенням його цінової еластичності.

Оскільки значення коефіцієнту еластичності для короткостроковою і довгострокового періодів відрізняються, цілком правомірно під час визначення ліквідаційної вартості спиратися на значення коефіцієнта еластичності для короткострокового періоду. На Україні ж практично не ведуться дослідження з питань цінової еластичності більшості товарних груп. Тому подальше висвітлювання проблеми визначення ліквідаційної вартості, спираючись на суто український досвід в цьому напрямку, поки що не має сенсу. Вітчизняні ж експерти-оцінювачі, хоча і визнають деяку помилковість цього підходу, змушені в своїх дослідженнях спиратись на результати аналогічних закордонних розробок.

Перш, ніж приступити до розгляду функції f(Т), слід відмітити, що втрати і втрати банку, повязані з неповерненням кредиту та з процесом реалізації обєкту застави, поділяються на:

Одноразові (И1), до числа яких відносяться: сума неповерненого кредиту, неодержані до моменту Тлік відсотки, втрати, повязані з виконанням вимоги, забезпеченою заставою.

Поточні (И2), в числі яких витрати на утримання обєкту застави, його збереження, витрати на рекламу, інформаційні послуги тощо.

Таким чином, розрахунок функції f(Т), яка відображає витрати і втрати банку, повязані з неповерненням кредиту та з процесом реалізації обєкту застави, можна побудувати так:

(3.9)

де n – число років;

м – число періодів нарахування відсотків протягом року;

n м – число періодів нарахування відсотків за весь термін;

і – річна процентна ставка.

Але застосування цієї формули має певні обмеження. Справа в тому, що вона побудована для розрахунку складних відсотків декурсивним способом нарахування відсотків. Для розрахунку ж простих відсотків або для застосування антисипативного способу нарахування процентів формула розрахунку величини f(Т) буде іншою.

Отже, враховуючи вищезгадані обмеження і недоліки, експерти-оцінювачі пропонують таку формулу розрахунку ліквідаційної вартості обєкту застави:

(3.10)

Підхід, аналогічний тому, що був обраний дня розрахунку величини Р1, може застосовуватися вже банківськими спеціалістами також для розрахунку величини Р2, відповідно, для визначення обсягів кредитів, що видаються (К).

3.2 Прогнозна модель доходів від різноманітних форм забезпечення банківських кредитів

Використовуючи аналіз діяльності ЗАТ КБ «ПриватБанк» та за допомогою методу кореляції і автокореляції, складемо прогноз доходності операцій банку. Вихідні данні для прогнозування наведені в табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Вихідні дані для розрахунку прогнозної моделі

Рік	Доход	Показники
Рік	Хі	Y1	Y2	Y3	Y4	Y5	Y6
2005	164842	0,011	0,18	0,44	0,16	0,019	0,11
2006	475655	0,021	0,35	0,75	0,20	0,033	0,21
2007	506208	0,015	0,29	0,76	0,09	0,019	0,15

де Хі – чистий дохід банку;

Y1 – дохід до активів;

Y2 – дохід до резервів;

Y3 – дохід до кредитного портфелю;

Y4 – дохід до кредитів під заставу;

Y5 – дохід від кредитів з поручительством;

Y6 – дохід від кредитів з гарантією.

Прогнозна модель має вигляд:

(3.11)

Коефіцієнти впливу факторів обчислюються за формулами:

(3.12)

(3.13)

Для аналізу впливу факторів необхідно виконати проміжні обчислення. Знайти дисперсійні відхилення по кожному з показників та кореляційний зв’язок між показниками.

(3.14)

(3.15)

Для оцінки адекватності виконання обчислення використаємо наступну формулу:

(3.15)

Розрахунки впливу Y1 – «дохід до активів» проведено в табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Вплив Y 1 «балансовий прибуток до активів»

Хі	Y1	Хі – Хср	Yi–Yср	(Хі – Хср)2	(Yi–Yср)2	34	Yi*	(Yi–Y*)2
164842	0,011	-217393	-0,005	47259716449	0,0000218	1014,50	0,01131	0,0000001
475655	0,021	93420	0,005	8727296400	0,0000284	498,24	0,01754	0,0000120
506208	0,015	123973	-0,001	15369304729	0,0000004	-82,65	0,01815	0,0000099
1146705	0,047

Знайдемо середня значення чистого доходу банку: = 382235 грн.

Знайдемо середнє значення балансового прибутку до активів:

= 0,047%.

Знайдемо дисперсійне відхилення по доходу банку: = 154225,28 грн.

Знайдемо дисперсійне відхилення по балансовому прибутку до активів:

= 0,0041%.

Знайдемо зв’язок між чистим доходом та відношення балансового прибутку до активів: хy = 0,7521 д.о.

Коефіцієнти впливу дорівнюють:

b = 0,00000002 д.о.a = 0,008 грн.

Похибка складає: 0,17%

За результатами розрахунків Y1 – «Дохід до активів» побудуємо графік, рис. 3.3.

Рис. 3.3. Вплив активів на чистий дохід

Оскільки помилка дуже низька, менше 1%, то отриманий результат є досить точним. Як показують розрахунки, між чистим доходом і активами існує позитивний зв’язок: = 0,7521. Прогнозна модель має вигляд . Похибка результату складає 0,17%.

По наступним Yрозрахунки проводяться аналогічно.

За результатами розрахунків Y2 – «доходи до резервів» побудуємо графік, рис. 3.4.

Рис. 3.4 Вплив відношення резервів на чистий дохід

Як показують розрахунки, між вартістю чистого доходу і відношенням доходів до витрат існує позитивний зв’язок: = 0,2389. Прогнозна модель має вигляд . Похибка результату складає 0,11%

За результатами розрахунків Y3 – «доходи від кредитного портфелю» побудуємо графік, рис. 3.5.

Рис. 3.5. Вплив відношення кредитного портфелю на чистий дохід

Як показують розрахунки, між чистим доходом і резервами існує позитивний зв’язок: = 0,2277. Прогнозна модель має вигляд . Похибка результату складає 0,01%

За результатами розрахунків Y4 – «кредити під заставу» побудуємо графік, рис. 3.6.

Рис. 3.6 Вплив кредитів під заставу на чистий дохід

Як показують розрахунки, між чистим доходом і кредитами під заставу існує негативний зв’язок: = -0,0753. Одержана прогнозна модель: Похибка результату складає 0,29%

За результатами розрахунків Y5 – «дохід до кредитів з поручительством» побудуємо графік, рис. 3.7.

Рис. 3.7 Вплив кредиту з поручительством на чистий дохід

Як показують розрахунки, між чистим доходом і кредитним портфелем існує позитивний зв’язок: = 0,2726. Одержана прогнозна модель: Похибка результату складає 0,25%

За результатами розрахунків Y6 – «дохід до кредитів з гарантією» побудуємо графік, рис. 3.8.

Рис. 3.8 Вплив кредитів з гарантією на чистий дохід

В результаті розрахунків встановлено, що між чистим доходом банку і відношенням кредитів з гарантією існує позитивний зв’язок: = 0,2105.

Одержана прогнозна модель: Похибка результату складає 0,08%.

Найвищий результат одержано за результатом «доходи до активів», а найменший – за результатом «кредити під заставу».

Отже, на доходність ЗАТ КБ «ПриватБанк» значний вплив мають активи, які у 2006-2007 роках значно зростають.

Таким чином, у третьому розділі дипломної роботи розглянуто заходи удосконалення форм забезпечення банківських кредитів в Україні на прикладі ЗАТ КБ «ПриватБанк» і запропоновано методику оцінки заставного майна.

За допомогою методу кореляції і автокореляції, було розраховано прогноз доходності операцій банку ЗАТ КБ «ПриватБанк». На доходність ЗАТ КБ «ПриватБанк» значний вплив мають активи, які у 2006-2007 роках значно зростають.

ВИСНОВКИ

В результаті дослідження теми дипломної роботи було визначено, що забезпечення позики має важливе значення в кредитних операціях банку, оскільки в кінцевому підсумку це є гарантом отримання прибутку банком та запобігання кредитного ризику. Крім того, забезпечення позики позичальником необхідно для гарантії збереження банківських активів.

Вибір форми забезпечення залежить, передусім, від характеру основного договору. Неабияку роль відіграє і те, який порядок дій кредитора передбачено у випадку порушення його прав, і наскільки швидко будуть задоволені його вимоги і в якому обсязі. Позичальник в якості кредитного забезпечення може використовувати одну або одночасно декілька форм, що закріплюється в кредитному договорі. Забезпечувальні зобовязання по поверненню кредиту оформлюються разом із кредитним договором і є обовязковим додатком до нього.

Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи: 1) методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики; 2) методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку. Особливістю перелічених методів є необхідність їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.

В дипломній роботі розглянуто діяльність комерційного банку ЗАТ КБ «ПриватБанк». «ПриватБанк» – універсальний банк, який надає широкий спектр послуг клієнтам банку в багатьох галузях економіки, зокрема металургійній, гірничорудному та приватному секторі.

Як показав аналіз основних показників діяльності, у 2006 році вартість загальних активів банку зросла на 7344526 тис. грн., кредитний портфель збільшився на 7542895 тис. грн. Власний капітал збільшився на 806700 тис. грн. Його зростання відбулося за рахунок збільшення статутного капіталу на 212083 тис. грн., за рахунок зростання прибутку на 310813 тис. грн. та за рахунок зростання результатів переоцінки основних засобів і нематеріальних активів. Загальні зобов’язання банку зросли на 6537826 тис. грн. Негативним для діяльності банку є зростання витрат на 443487 тис. грн. У 2007 році спостерігається збільшення майже за всіма показниками, окрім власного капіталу, який зменшився на 84089 тис. грн.

Проведений аналіз фінансових результатів ЗАТ КБ «ПриватБанк» показав, що за досліджуваний період фінансові результати ЗАТ КБ «ПриватБанк» мають тенденцію до зростання. За 2005-2007 роки чистий прибуток банку збільшився на 341366 тис. грн. Таке зростання відбулося за рахунок збільшення процентного доходу на 334568 тис. грн. у 2006 році та у 2007 році на 960810 тис. грн., комісійного доходу на 248235 тис. грн. та 534003 тис. грн. відповідно у 2006 та 2007 роках, зростання операційного доходу на 983084 тис. грн. у 2006 році та на 1153109 тис. грн. у 2007 році. Загальні витрати банку також зросли на 443487 тис. грн. у 2006 році та на 423513 тис. грн. у 2007 році. Але таке зростання витрат пояснюється зростанням обсягу надання банківських послуг, тобто зростання кількості клієнтів банку, що позитивно впливає на фінансові результати.

ЗАТ КБ «ПриватБанк» надає послуги з кредитування юридичних осіб і для цього постійно розробляються нові кредитні програми. Усього в банку працює 8 кредитних програм для юридичних осіб, а саме: стандартне кредитування під заставу; кредитування у формі овердрафту; довгострокове кредитування під інвестиції в нерухомість (офіси, приміщення); кредитування для купівлі автомобілів у розстрочку (у тому числі парку автомобілів); кредитування шляхом врахування векселів; кредитування з використанням документарних акредитивів; кредитування під зовнішньоекономічну діяльність; мультивалютне кредитування. Найбільша питома вага у кредитуванні юридичних осіб ПриватБанку припадає на короткострокові кредитні лінії – 39%, однакову частку мають довгострокові кредити і стандартні кредити під заставу – по 25%.

Обсяг кредитування фізичних осіб за 2007 рік збільшився, порівняно з 2006 роком, майже у 1,33 рази. Цих обємів вдалося досягти завдяки впровадженню різноманітних програм для кредитування громадян, а саме: стандартного кредитування під заставу; іпотечного кредитування для купівлі житла терміном до 20 років; кредитування для купівлі автомобілів у розстрочку терміном до 6 років; споживчого кредитування терміном до 3-х років на купівлю меблів, аудіо, відео-, побутової й оргтехніки, туристичного спорядження, автозапчастин та інших товарів, а також на одержання послуг (освітніх, медичних, юридичних, туристичних, ремонтних) як у національній валюті України, так і в доларах США; ломбардного кредитування.

Для розрахунку впливу факторів на зміну чистого доходу банку в дипломній роботі було використано факторний аналіз. Розрахунки свідчать, що у 2006 році на зменшення прибутку ЗАТ КБ «ПриватБанк» вплинули – збільшення витрат, зміна структурних зрушень та зростання відсоткової ставки за кредит під заставу. У 2007 році всі фактори на зростання прибутку вплинули позитивно.

Послідовність визначення обсягу кредиту, що надається позичальнику, залежно від вартості обєкту застави, повинна бути наступною: визначення ринкової вартості обєкту застави; визначення його ліквідаційної вартості; визначення остаточного обсягу кредиту, що надається.

Наведена вище проблема визначення ліквідаційної вартості майна, запропонована вітчизняними спеціалістами-оцінювачами, має стати предметом подальших досліджень експертів-оцінювачів з метою широкого застосування в практиці оцінки вартості обєкту застави. Підхід, аналогічний тому, що був обраний дня розрахунку величини Р1, може застосовуватися вже банківськими спеціалістами також для розрахунку величини Р2, відповідно, для визначення обсягів кредитів, що видаються (К).

Використовуючи аналіз діяльності ЗАТ КБ «ПриватБанк» та за допомогою методу кореляції і автокореляції, складемо прогноз доходності операцій банку. За допомогою методу кореляції і автокореляції, було розраховано прогноз доходності операцій банку ЗАТ КБ «ПриватБанк». На доходність ЗАТ КБ «ПриватБанк» значний вплив мають активи, які у 2006-2007 роках значно зростають.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 № 2121-ІІІ // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності – 2001 – випуск 6 – С. 3-35.

2. Закон України «Про заставу» від 02.10.92 № 2654-ХІІ (зі змінами і доповненнями станом на 26.03.2007 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. Додаток до журналу Вісник НБУ – 2004 – випуск 3 – С. 6-42.

3. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 року № 368 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. Додаток до журналу Вісник НБУ – 2001 – випуск 10 – С. 4-37.

4. Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності банків, затверджена постановою Правління НБУ (зі змінами і доповненнями) від 03 серпня 2000 року № 271 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. Додаток до журналу Вісник НБУ – 2000 – випуск 11 – С. 5-39.

5. Система оцінки ризиків: методичні вказівки з інспектування банків. Постанова Правління Національного банку України за № 104 від 15.03.2004 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності – 2004 – випуск 12 – С. 12- 26.

6. Аналіз діяльності комерційного банку: Навчальний посібник / За ред. Ф.Ф. Бутинця, А.М. Герасимовича – Житомир: ПП „Рута”, 2001 – 384 с.

7. Банковское дело: Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина – М.: Финансы и статистика, 2001 – 576 с.

8. Банковский маркетинг / Н.Б. Куршакова. – СПб.: Питер, 2003. – 192 с.

9. Банківський менеджмент: Навчальний посібник / О.А. Кириченко, І.В. Гіленко, С.Л. Роголь. – третє видавництво, перероблене і доповнене. – К.: Знання-Прес, 2002. – 438 с.

10. Банківські операції: Підручник / За ред. А.М. Мороза – К.: КНЕУ, 2002 – 476 с.

11. Белый Л.П. Устойчивость коммерческих банков – М.: ЮНИТИ, 2005 – 192с.

12. Волошин І. Модель швидкого зростання банку // Банківська справа – 2004 – №5-6 – С. 24-30.

13. Головач А.В. Статистика банківської діяльності: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 1999. – 170 с.

14. Головко А.Т., Грушко В.І., Денисенко М.П. Система банківського менеджменту: Навчальний посібник. – К.: Фірма „ІНКОС”, 2004. – 480 с.

15. Гроші, банки та кредит: Навчальний посібник / За ред. Б.Л. Луціва – Тернопіль: Карт-бланш, 2000 – 225 с.

16. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі: Навчальний посібник. – К.: Алерта, 2004. – 478 с.

17. Дзюблюк О.В. Оптимізація управління активами і пасивами комерційного банку // Фінанси України – 2002 – № 5 – С. 129-137.

18. Діяльність банків України в цифрах і фактах // Вісник НБУ – 2005 – № 5 – С. 13-14.

19. Жмуркевич А., Мищишин О., Мищишин І. Оптимізація планової фінансової моделі діяльності банківських установ // Регіональна економіка – 2003 – №1 – С. 143-152.

20. Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент у банках: Навчальний посібник – К.: Знання, 2007 – 172 с.

21. Іващук О., Луців Б. Модель оптимальної структури інвестиційного портфеля комерційного банку // Фондовий ринок. – 2003. – № 7-8. – С. 63-66.

22. Кігель В. Про визначення оптимального портфеля банку в умовах ризику неповернення коштів позичальниками // Вісник НБУ – 2003 – № 1 – С. 15- 17.

23. Коваленко В.В. Чистий процентний спред як чинник розвитку банківської системи // Актуадбні проблеми економіки – 2004 – №12 – С. 57-64.

24. Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств: Навчальний посібник – К.: Видавничий дім „Скарби”, 2001 – 336 с.

25. Колодізєв О., Чмутова І. Трансфертний підхід до мінімізації ризиків у процесі антикризового управління банком // Вісник НБУ – 2005 – С. 25-27.

26. Костюк А. Практика мікрокредитування в Україні // Баланс – 2005 – №36 – С. 35-37.

27. Кочетков В.Н. Анализ банковской деятельности: теоретико-прикладной аспект: Монография. – К.: МАУП, 2005. – 192 с.

28. Кочетков В.Н., Омельченко А.В. Основы экономического анализа банковской деятельности – К.: Украинско-финский институт менеджмента и бизнеса, 2003 – 168 с.

29. Масленченков Ю.С. Финансовый менеджмент в коммерческом банке: Фундаментальный аналіз – М.: Перспектива, 2001 – 160 с.

30. Матвійчик Я., Паучок В. Прогнозування курсу валют методом макромоделювання // Банківська справа – 2004 – №5-6 – С. 73-78.

31. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук та інші – 4-те видання. – К.: Алерта, 2004. – 500 с.

32. Основні показники діяльності банків України // Вісник НБУ – 2005 – № 12 – С. 63-64.

33. Парасій-Вергуненко І.М. Аналіз банківської діяльності: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2003. – 347 с.

34. Парасій-Вергуненко І.М. Концептуальні засади стратегічного аналізу в банках // Фінанси України – 2004 – № 8 – С. 111-117.

35. Пересада А.А., Майорова Т.В. Інвестиційне кредитування: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2002. – 272 с.

36. Примостка Л.О. Кредитний ризик банку: проблеми оцінювання та управління // Фінанси України – 2004 – № 8 – С. 118-126.

37. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку – К.: КНЕУ, 1999 – 280 с.

38. Слобода Л. Класифікація та характеристика чинників кредитних ризиків банківських установ // Регіональна економіка – 2005 – № 2 – С. 185-193.

39. Тиркало Р.І. Банківська справа: Навчальний посібник – Тернопіль: Карт-бланш, 2001 – 314 с.

40. Тиркало Р.І., Щибиволок З.І. Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії, експрес-діагностика, рейтинг. Навчальний посібник – К.: Знання-Прес, 1999 – 233 с.

41. Титова Н.Е., Кожаев Ю.П. Деньги, кредит, банки: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: Гуманит. издат. центр ВААДОС, 2003. – 368 с.

42. Файєр Д.А. Банківська система України і тіньовий капітал // Фінанси України – 2004 – № 1 – С. 123-127.

43. Фінансові результати діяльності банків України за станом на 01.01.2005 року // Вісник НБУ – 2005 – № 3 – С. 64.

44. Хитрін О.І. Фінансова безпека комерційних банків // Фінанси України – 2004 – №11 – С. 118-123.

45. Черняк О., Небукін В. Моделювання динаміки процентних ставок за кредитами комерційних банків України // Банківська справа – 2004 – № 5-6 – С. 67-73.

46. Юрін Я., Сундук А. Фінансова й інвестиційна безпека банків та її вплив на загальноекономічну безпеку держави // Вісник НБУ – 2004 – №7 – С. 18-19.

Скачать архив с текстом документа