Методи дослідження затрат робочого часу
СОДЕРЖАНИЕ: Робочий час як загальна міра кількості праці, порядок визначення його тривалості. Особливості складання режиму праці та відпочинку згідно законодавчих вимог. Методи та заходи дослідження робочого часу. Техніка проведення хронометражних досліджень.Предмет:
Економіка праці
Тема:
Методи дослідження затрат робочого часу
1. Робочий час і час відпочинку
Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого – фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним із основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивної та інтенсивної характеристик розвитку виробництва.
Важливим завданням з поліпшення організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режим праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби, що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.
Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви та частоту регламентованих перерв на відпочинок.
Добовий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні.
Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень.
Місячній режим праці та відпочинку передбачає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток.
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу у таких випадках:
1) для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу;
2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці – не більш як 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.
Законодавством України встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та ін.). Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.
Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці і відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби (рис. 1). Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок. Добовий режим праці та відпочинку передбачає різі графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змінами. Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількості вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні з врахуванням порядку чергування змін. Місячний режим визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток.
Власником або уповноваженим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу може встановлюватись п’ятиденний або шестиденний робочий тиждень. Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку. Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється. На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини так, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня.
Рис. 1. Зміна працездатності протягом робочої зміни: а – час входження в роботу; в – період найбільш сталої працездатності; с – період втоми
Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у випадках, що визначаються законодавством України – ст. 52, 53, 62 КЗпП. Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів і 120 годин на рік. Власник або уповноважений їм орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.
Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватися, як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.
На підприємствах, в установах, організаціях надаються два вихідних дня на тиждень, а при шестиденному робочому тижню – один. Загальним вихідним днем є неділя.
Згідно з чинним законодавством, крім вихідних днів, встановлюються такі дні відпочинку:
святкові і неробочі дні –
1 січня – Новий рік;
7 січня – Різдво Христове;
8 березня – Міжнародний жіночий день;
1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;
9 травня – День Перемоги;
24 серпня – День незалежності України;
а також дні релігійних свят:
один день (неділя) – Пасха (Великдень);
один день (неділя) – Трійця.
Залучення окремих працівників до роботи у вихідні та святкові неробочі дня допускається тільки з дозволу професійних спілок і лише у випадках, які встановлені законодавством.
Усім працівникам надаються щорічні відпустки із збереженням місця роботи і середнього заробітку.
2. Методи та заходи дослідження робочого часу
Фактор часу – це ресурс, який має велике значення в раціоналізації виробничих процесів. Для поліпшення використання робочого часу насамперед необхідно провести його дослідження за допомогою фотографії робочого часу, хронометражу та інших методів. На рис. 2 приведена класифікація існуючих методів дослідження трудових процесів і робочого часу.
Рис. 2. Класифікація методів дослідження витрат робочого часу
Вибір методу дослідження робочого часу залежить від того наскільки ретельно досліджують вибраний об’єкт, якими силами проводять дослідження, яким часом розраховують дослідники, який характер праці у робітників, скільки робочих місць буде вивчено.
При досліджені використовують різні засоби для реєстрації затрат часу в листі спостереження: цифровий, графічний та комбінований.
При цифровому заході записують поточний час виконання роботи, при графічному способі затрати часу фіксують у вигляді відрізків прямої лінії, її довжина відповідає тривалості часу виконання роботи або перерви. Комбінований спосіб поєднує цифровий та графічний способи, і поряд з фіксацією затрат часу у вигляді прямої лінії вказують цифрові дані про тривалість роботи або перерви. Незалежно від того, який метод, використовують дослідження проходять в три етапи: підготовка, проведення, обробка отриманих результатів.
3. Хронометражні дослідження і техніка їх проведення
Хронометраж – це такий вид дослідження, при якому вивчається тривалість елементів роботи, що циклічно повторюються, а також окремі елементи підготовчо-заключної роботи та роботи по обслуговуванню робочого місця.
Основними задачами хронометражу є:
вивчення виробничої операції та визначення фактичної тривалості ручних, машино-ручних та механізованих елементів роботи;
виявлення та вивчення передових методів та прийомів роботи в цілях проектування раціонального змісту та послідовності виконання окремих елементів роботи та навчання цим методам усіх робітників, зайнятих виконанням даної роботи;
отримання вихідних даних для розробки нормативів часу оперативної роботи, окремих елементів підготовчо-заключної роботи та роботи по обслуговуванню робочого місця;
визначення витрат часу на окремі роботи для перевірки діючих норм, виявлення причин невиконання норм окремими робочими та уточнення встановлених норм;
отримання вихідних даних для виявлення можливих сполучень та перекритій окремих елементів витрат часу, розробки графіків багатостаночного обслуговування при циклічному характері технологічних процесів та визначення оптимального складу бригади і раціонального розподілу роботи між робочими при бригадній формі організації праці;
отримання вихідних матеріалів для правильної організації роботи на поточних лініях та на конвеєрах в цілях досягнення повної завантаженості робочих та окремих агрегатів.
Об’єктами вивчення при хронометражі є виробнича операція, що виконується одним робітником або групою робочих на певному робочому місці, або окремі елементи роботи.
В залежності від об’єктів вивчення розрізняють наступні види хронометражу:
індивідуальний хронометраж, при проведенні якого вивчається робота одного робочого, працюючого на одному робочому місці;
груповий хронометраж, при проведенні якого одним спостерігачем вивчається робота групи робітників, що виконують одну роботу.
В період підготовки до проведення хронометражу дослідник вивчає технологічний процес, аналізує його, розділяє операцію на елементи, вивчає режим роботи обладнання та організацію робочого місця. Всі недоліки, які він виявив, необхідно ліквідувати до початку спостереження.
Перед проведенням хронометражу необхідно встановити кількість спостережень. Вона залежить від тривалості елементів операції, типу виробництва і вимог до точності отриманих даних. Хронометраж може бути неперервним, вибірковим та цикловим.
Показником оцінки хроноряду є фактичний коефіцієнт стійкості. Він визначається як відношення максимальної тривалості елемента в даному хроноряду до мінімальної. Фактичний коефіцієнт порівнюють з нормативним. Якщо він менш або дорівнює нормативному, то хроноряд вважається стійким, а проведене дослідження якісним.
Потім визначається середня тривалість кожного елемента операції.
Аналіз отриманих результатів проводиться з метою перевірки раціональності виконання операції. Виявляється можливість скорочення затрат часу на окремі елементи операції, заміна деяких прийомів більш раціональними. За допомогою аналізу визначається склад операції та тривалість виконання окремих елементів, після цього встановлюється оперативний час на виконання операції.
Вивчення затрат робочого часу дозволяє отримати необхідні дані для удосконалення організації праці, виявити резерви росту продуктивності праці та кращого використання обладнання.
4. Фотографія робочого часу, особливості її підготовки та проведення
Фотографія робочого часу – вид спостереження при якому вимірюють усі без винятку затрати робочого часу працівника за певний період роботи. Основними завданнями фотографії робочого часу є:
визначення фактичного балансу робочого часу (розподіл витрат за категоріями у відповідності з їх класифікацією);
виявлення невиробничих витрат робочого часу, встановлення причин, що їх викликають;
отримання необхідних вихідних даних стосовно організації праці, та виробництва, організації та обслуговування робочих місць;
встановлення та удосконалення передового досвіду робітників по використанню робочого часу;
отримання даних про фактичний виробіток та рівномірність темпу праці в період спостерігання;
накопичення вихідних даних для розробки нормативів підготовчо-заключного часу, часу обслуговування робочого місця, раціональної перерви на відпочинок та особисті потреби.
В залежності від кількості робітників, за якими спостерігає дослідник, фотографія може бути індивідуальною, груповою та масовою.
Фотографія робочого часу складається з таких етапів: підготовка до спостереження, спостереження і вимірювання затрат робочого часу, обробка і аналіз результатів, розробка і впровадження в виробництво організаційно-технічних заходів.
Під час підготовки до спостереження вивчається технологічній процес, організація робочого місця та його обслуговування, технічні характеристики, режими роботи і стан обладнання.
Проведення фотографії здійснюється шляхом спостереження, вимірювання та послідовного запису всіх без виключення витрат часу. Всі дії виконавця фіксуються в спеціальному бланку.
При обробці даних фотографії складається баланс робочого часу за категоріями затрат часу: підготовчо-заключний час, оперативний час та інше. У процесі аналізу виявляються нераціональні затрати робочого часу та його втрати і встановлюються їх причини.
Після аналізу складається проектний баланс робочого часу, з якого виключені всі нераціональні затрати і витрати робочого часу і за їх рахунок збільшується оперативний час. На основі даних фактичного та проектного балансу робочого часу розраховують можливе збільшення продуктивності праці.
Потім розробляють заходи щодо удосконалення організації праці, які включають в план організаційно-технічних заходів, визначають термін їх виконання та виконавців.
При вивченні використання робочого часу великою кількістю робітників (більше 10 осіб) проводиться масова фотографія робочого часу методом моментного спостерігання, при якому фіксують не абсолютні величини затрат часу, а кількість моментів їх виконання, які розраховують спеціальними формулами та таблицями.
Спостереження проводяться шляхом обходу по розробленому маршруту ділянки, де розташовані робочі місця виконавців. У листі спостерігання дослідник фіксує, чим в даний момент робочого часу робітник зайнятий.
У процесі обробки результатів спостереження підраховують кількість моментів за кожним видом затрат робочого часу, а також їх суми і розраховують питому вагу.
Аналіз результатів і розробка заходів щодо ліквідації недоліків проводиться так, як і при фотографії робочого часу.
Використання цього методу більш ефективне: засновані на законах математичної статистики вони більш точні, дають можливість одержати більший обсяг інформації про процеси, що вивчаються, забезпечують при цьому базу для раціоналізації і нормування праці.
В той же час використання цих методів обмежується рядом умов:
робочі процеси, що вивчаються, повинні бути незалежними один від одного;
кількість елементів спостереження, на які розподіляється робочий процес, не більш як 20 – 25. Це той максимум, який доступний тільки досвідченому досліднику;
перехід від одного елемента до іншого легко розрізняють.
Якщо хоч одна із цих умов не виконується, то цей метод не можна використовувати.
Л і тература
1. Адамчук В.В. и др. Экономика труда: Учебник. – М.: ЗАО Финстат-информ, 1999. – 431 с.
2. Акимова Н.В. Производительность труда в промышленности: проблемы измерения и стимулирования. – К.: Наук. думка, 1991. – 318 с.
3. Богатыренко 3.С. Выявление и оценка резервов роста производи–тельности труда на промышленных предприятиях (объединениях). – М.: Экономика, 1990. – 253 с.
4. Бондарь И.К. Производительность труда. – К.: Наук. думка, 1991. – 316 с.
5. Калина А.В. Организация и оплата труда в условиях рынка. – К.: МАУП, 2001. – 312 с.
6. Рофе А.И. Организация и нормирование труда. – М.: МИК, 2001. – 320 с.
7. Рощин С.Ю., Разумова Т.О. Экономика труда (экономическая теория труда). Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 400 с.