Моральне виховання старших дошкільників

СОДЕРЖАНИЕ: Теоретичні засади та методи морального виховання дітей дошкільного віку. Народна іграшка як засіб морального виховання. Аналіз даних констатуального, формувального і контрольного експериментів на виявлення рівня моральної вихованості старших дошкільників.

Зміст

Вступ. 2

Розділ 1. Теоретичні засади морального виховання дітей дошкільного віку. 6

1.1 Теоретичний аналіз змісту морального виховання. 6

1.2 Методи морального виховання. 11

1.3 Народна іграшка як засіб морального виховання. 16

1.4 Значення української народної іграшки в різнобічному вихованні дітей 19

1.5 Висновки з 1 розділу. 22

Розділ 2 Експериментальне дослідження на виявлення рівня моральної вихованості старших дошкільників. 26

2.1 Констатувальний експеримент. 26

2.2 Формувальний експеримент. 29

2.3 Контрольний експеримент. 34

2.4 Висновки з 2 розділу. 35

Список літератури. 37

Вступ

У вихованні дітей дошкільного віку існує багато проблем і, серед яких однією з найголовніших є така: як прищепити дитині, зберегти й посилити в ній відчуття причетності до родових, етнонаціональних ціннісних основ і водночас підготувати її до сприйняття та засвоєння найсучасніших інтелектуальних, технічних, технологічних і художніх здобутків людства?

Виховання – це прилучення дитини до світу людських духовних цінностей. Особливої ваги сьогодні набувають такі загальнолюдські цінності, як гуманізм, патріотизм, честь, справедливість тощо. Моральні норми основні правила всякого людського співжиття, вироблені протягом тисячоліть морального розвитку суспільства, є складовою загальнолюдської моралі. Слід підкреслити її гуманістичну спрямованість: центром моралі є людина. З найдавніших часів усі ідеології і видатні мислителі зверталися до найціннішого в світі – людини, намагалися пізнати її суто людську ознаку -моральність.

Перші прості норми моралі склалися в умовах розвинутої родової общини у безпосередньо наочній формі звичаїв і лише пізніше оформилися у поняття. Протягом віків виховний досвід численних поколінь створив народну педагогіку, в якій моральні норми набули характеру традицій. Педагогіка народного виховання – це свідома діяльність, що має на меті формування у підростаючого покоління духовних якостей, що відповідають народному ідеалу особистості. Народний ідеал всебічного розвитку особистості відбито в усній народній творчості. У творах фольклору пропагуються ті риси людини, які народ схвалював, і засуджуються ті, які зневажалися народним уявленням як негідні. Центральні теми зразків народної мудрості – сімейне виховання і праця людей, тобто головні чинники морального формування особистості. Прислів’я, приказки, пісні, казки, загадки – все це скарби виховного досвіду народу, в яких влучно, змістовно і цікаво втілено моральні категорії добра і зла, правди і кривді, совісті й безчестя. Народна мораль засуджує брехунів, нечем, тих, хто не поважає старших, зводить наклепи, кепкує з інших, не надає допомоги, зраджує, лицемірить. Повага до людей, доброта, чесність, щирість, вірність, любов, відвага завжди перемагають у боротьбі проти злих сил. Виховувати дитину моральною повинні насамперед батьки.

Але не тільки в усній народній творчості відбито народний ідеал всебічного розвитку особистості. На моральний розвиток дитини у великій міри впливає українська народна іграшка. Її використання у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу. Засобом народної іграшки відбувається вивчення і пропаганда культурних надбань свого народу.

Іграшки кожного народу мають свої традиції - педагогічні, художні, технічні. Наша держава різноманітна за етнографічним складом, тож народні іграшки характеризуються розмаїтістю, оригінальністю, неповторністю, вираженням культури й відображенням особливостей побуту різних народів, що живуть на українській землі.

Указ Президента України «Про заходи щодо відродження традиційного народного мистецтва та народних художніх промислів в Україні» 06.06.06 р. № 481 постановив здійснити заходи щодо створення сприятливих умов для творчості народних майстрів, відродження національних мистецьких осередків та центрів народних художніх промислів.

Завданням ДНЗ є виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти . Вихователі дошкільних навчальних закладів покликані навчати дітей цінувати речі, вироблені руками рідних і передані в спадщину (Змістова лінія «Предметний світ»), поважати творців народної іграшки, прилучати дітей до культурних набутків і творчої спадщини нації. У дітей необхідно сформувати вміння впізнавати народну іграшку, розуміти її призначення, роль, особливості використання. Добре, якщо дитина навчиться використовувати для розгортання ігрового сюжету власноруч виготовлені іграшки (Змістова лінія «Світ гри»), матиме чітке уявлення про такі види образотворчого мистецтва, як живопис і скульптура, щиро милуватиметься витворами декоративне-ужиткового мистецтва. Слід навчити дитину не лише на елементарному рівні аналізувати твір мистецтва, а й виражати свої почуття через формотворення. Дитина має оволодіти технічними прийомами та методами виготовлення іграшки з опорою на знання її особливостей, розуміння виразності матеріалу, техніки (Змістова лінія «Світ мистецтва»).

Колекції народних іграшок збереглись і мають місце в навчально-виховному процесі в дошкільних навчальний закладах України. Народна іграшка в дитячих руках – то важлива ланка в міцному ланцюзі, що зєднує людину з минулим і майбутнім.

Тому тему дослідження вважаємо актуальною для педагогічної теорії і практики.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально дослідити рівні моральної вихованості старших дошкільників.

Завдання дослідження:

1) З’ясувати, яким чином у дошкільному навчальному закладі використовується народна іграшка у виховному процесі та з’ясувати як вона впливає на моральний розвиток дитини.

2) Виявити показники моральної вихованості дошкільників.

3) Виявити та охарактеризувати рівні моральної вихованості дошкільників.

4) Розробити систему роботи по визначенню показників моральної вихованості в старшій групі та експериментально їх перевірити.

5) Розробити методичні рекомендації для вихователів старшої групи щодо використання української народної іграшки.

Об’єкт дослідження: моральне виховання дошкільників у виховному процесі дошкільного навчального закладу.

Предмет дослідження: моральне виховання дітей старшого дошкільного віку засобами української народної іграшки.

Методи дослідження: аналіз наукової літератури; педагогічне спостереження; бесіда; педагогічний експеримент, який містить три етапи констатувальний, формувальний та контрольний.

Базою дослідження є дошкільний навчальний заклад № 160 м. Одеси, у якому брали участь 20 дітей старшого дошкільного віку.

Практична значимість роботи: данні дослідження можна використовувати у практиці роботи дошкільного навчального закладу.

Структура: робота складається зі вступу; двох розділів: теоретичного та практичного; висновків до 1 та 2 розділів; містить список літератури та додатки.

Розділ 1. Теоретичні засади морального виховання дітей дошкільного віку

1.1 Теоретичний аналіз змісту морального виховання

Сьогодні проблема морального виховання набуває все більшої актуальності. В умовах дегуманізації суспільних відносин, підкорення їх потребам ринку, утрати виховних ідеалів, відчуження людей один від одного важливим є пошук ефективних форм, методів та засобів морального виховання дітей дошкільного віку.

Нині перед національною системою виховання в нашій державі постають якісно нові завдання, що вимагають практичного перетворення системи освіти. З огляду на це сучасні вчені наголошують на необхідності формування в особистості загальнолюдських моральних якостей.

Наукова проблема морального виховання змістовно спирається на поняття “мораль”, “моральність”. Для того щоб окреслити головний зміст процесу морального виховання, потрібно звернутись до вітчизняної традиції тлумачення цього поняття. Поняття “мораль” і “моральність” (від лат. mor, moris – норов, вдача, звичаї) як сукупність норм поведінки, спілкування та взаємин, що прийняті в соціумі, мають фундаментальне значення для теорії морального виховання. Мораль є однією з форм суспільної свідомості, системою уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, норм, що регулюють діяльність людей. За висловом О.Павловської, мораль є сукупністю цінностей, що орієнтують людей у практичних відносинах. Це ідеали, норми, принципи, погляди на добро й зло, на сенс життя, на гідність, на честь, на всю систему відносин особистісного і суспільного [10].

На думку І.Беха, моральність є “формою суспільної свідомості відносно двох сфер – світу людей і світу речей – може виступати і як субєкт-субєктне, і як субєкт-обєктне ставлення”. Тому, в нашому визначенні, моральність несе в собі моральні цінності й ідеали, що відображають рівень розвитку окремої людини й народу в цілому. Будучи ядром особистості, моральність визначає характер життєвої позиції людини й результати її діяльності [4].

Термін “моральне виховання” в педагогічній науці є широковживаним, але не має “чіткої визначеності”, на що вказував І.Бех. Так, учений пояснював, що виховну технологію ототожнюють з виховними методами, а введення цього поняття вважають даниною моді.

Аналізуючи методологічні основи проблеми морального виховання особистості, ми звертали увагу на сукупність вихідних філософських, педагогічних, етичних та естетичних ідей, що знайшли прояв у основних тенденціях щодо трактування сутності морального виховання: антропоцентричної, теоцентричної, соціоцентричної. Таку класифікацію ми знаходимо у О.Вишневського та В.Білоусової. На думку О.Вишневського, антропоцентрична тенденція ґрунтується на системі вартостей віри в Людину – без Бога; теоцентрична тенденція характеризується вірою в існування Вищого Абсолюта, “що втілює ідеал Добра”; особливість соціоцентричної тенденції в моральному вихованні полягає в тому, що вона спирається на “замовлення вождів”, відповідно до потреб ідеології, та визначається суспільними умовами, нормами й принципами, що формуються або є прийнятими в даному суспільстві [9].

Цієї ж думки дотримується В.Білоусова, яка також поділяє різні підходи до систем виховання й визначає три тенденції: антропоцентричну “базові цінності цього виховання – самореалізація, автономність, користь, щирість, індивідуальність” , соціоцентричну та тенденцію, що спирається на релігійні виховні традиції [5].

Проблема морального виховання особистості є предметом психологічних і педагогічних досліджень. Тому ми розглядаємо моральне виховання особистості в педагогічному й психологічному аспектах. О.Вишневський, підкреслюючи значущість морального виховання для демократизації українського суспільства, вказував, що шлях до успіху в сучасному українському вихованні веде тільки через моральне відродження, й практичне завдання вихователя полягає в удосконаленні того середовища, в якому живе вихованець (стосунків у сім’ї, школі, інституті; змісту освіти; методів навчання тощо), а також в “демонструванні” власного ставлення до світу (до фактів, подій, людей, літературних образів, історичних постатей тощо). Учений вказував, що потрібно намагатися вчасно надати вихованцеві моральну допомогу своєю порадою та прикладом [9].

Характеризуючи національну систему виховання в умовах державотворчого процесу в Україні, моральне виховання особистості має базуватися на поєднанні освіти й національної культури, де вся система виховання розглядалася як гарант демократичності суспільного устрою та державотворення й слугувала ефективним засобом, за допомогою якого держава й попередні покоління мали можливість формувати людей за своїми аналогами. Побудова ж демократичного суспільства, на думку вченого, має базуватися на національній ідеї, любові до Вітчизни, класичній культурі й спрямовуватися в площині Я-концепції особистості, творчої особистості, громадянина, патріота України [16].

У філософській, психологічній, педагогічній літературі розкривається сутність патріотизму, його конкретний історичний характер, ознаки прояву, дається характеристика форм захисту Батьківщини (В.Г Афанасьєв, І.Я. Гнатко, Н.А. Гарпиневич, Ж.Г. Голотвин, Ф.В. Константинов, А.Н Леонтьєв, Л.Т Рудченко). Подаються особливості вивчення змісту і методів виховання радянського патріотизму в виявленяються виховні можливості дитячої організаціі, її впливу на виховання (Л.І. Божевич, Е.М. Богданов, А.А. Дергач, Т.Е. Коннікова, А.І Кирьякова, В.В. Лебединський, К.Д. Радіна, Б.Е Ширвіндт, А.П. Шпона та ін) [10].

М.Стельмахович, досліджуючи виховні цінності підростаючого покоління в Україні, підкреслював, що система освіти повинна виховувати високоморальну особистість на засадах національних надбань: “ . Мудрість нашого народу йде від діда-прадіда, вітця-матері, родини, рідної оселі й материнської мови, землі-годувальниці, від ясного неба й світлого сонця, матінки-природи, від доброго серця й щирої душі, глибоких людських почуттів і переживань, кришталевої чесності й людяності, світлої духовності, сердечної любові до дітей, духу Матері-України” [11, с.131].

В.Білоусова розглядала моральне виховання як спеціально організовану міжособистісну взаємодію педагога з вихованцем на основі норм і принципів гуманізму. Під гуманізацією виховання педагог розуміла олюднення відносин, що забезпечить морально-емоційну атмосферу взаємного розуміння, поваги й турботи про іншого, безкорисливого ставлення до кожної особистості не як до засобу досягнення власних інтересів, а як до мети. “У цьому випадку, – підкреслювала педагог, – інший сприймається як вища життєва цінність, викликаючи адекватне сприйняттю ставлення до себе” [5, с.187].

Здійснивши аналіз останніх досліджень, ми дійшли висновку, що термін “моральне виховання” розглядається як: “суспільне явище, що підпорядковується законам суспільного розвитку”; “процес, специфічні функції якого здійснюються за своїми власними правилами та закономірностями”; “цілеспрямований уплив старшого покоління на молодше з метою вироблення в нього стійких моральних якостей”; “стрижень гармонійного розвитку особистості”; “форма трансформації досвіду й сфера реалізації людської моральної культури”; “корекція поведінки, виправлення бажань i почуттів, культивування чеснот на рівні мотивів діяльності”; “виховання моральних якостей, вироблення умінь i навичок моральної поведінки, формування гуманних взаємин” [15, c.182].

Моральне виховання особистості має на меті формування моральної вихованості, яка передбачає систему моральних знань, умінь, навичок, переконань, поглядів, норм. Завдання морального виховання ми визначили як процес трансформації суспільно значущих норм, принципів, регулюючих взаємовідносини, загальнолюдські моральні цінності в індивідуальні якості й формування на цій основі відповідних моральних якостей.

На основі логіко-семантичного й лінгвістичного аналізу нами було визначено близько ста моральних понять, які характеризують шукані якості. Наприклад, благородство, старанність, смирення, делікатність, піклування, шанобливість, скромність, лагідність і т.п. У зв’язку з цим відзначимо, що О.Вишневський включав перелік специфічної групи вартостей, серед яких ми виділили моральні якості особистості, що покликані підвищити рівень моральної вихованості: доброта, чесність, справедливість, щирість, гідність, милосердя, любов, прощення, великодушність, мудрість, самовідповідальність, вірність, толерантність, гостинність, відкритість, мужність, героїзм, злагода, рішучість, доброзичливість, правдомовність, оптимізм, поміркованість, лагідність, урівноваженість, терплячість, старанність, ініціативність, працьовитість, самостійність, шляхетність, ощадливість [9].

Слід відзначити, що визначення акцентують увагу лише на одному соціальному аспекті виховання. На наш погляд, педагогічні завдання морального виховання не можна обмежувати простим переліком моральних якостей. Ізольовані, абстрактно взяті, вони не здатні слугувати безпосередньою метою морального виховання особистості, тому що ці якості набувають свого розкриття лише в контексті цілісної особистості.

Таким чином, на основі теоретичного аналізу праць сучасних українських учених-педагогів ми визначили моральне виховання особистості як складний динамічний процес, що забезпечується безперервним зростанням якісних змін особистості до рівня, який відповідає потребам сучасного суспільства. Як цілеспрямований процес, він оптимально дієвий, коли організується вихователем з урахуванням взаємодії субєктивних і обєктивних чинників і здійснюється в процесі моральної діяльності, яка спрямовується на утвердження моральних принципів, норм, що регулюють моральні відносини.

1.2 Методи морального виховання

Моральне виховання, як і будь-який напрям виховної роботи з дітьми дошкільного віку, передбачає використання системи прийомів, способів, операцій пізнання особливостей їхнього світовідчуття, мислення, поведінки і цілеспрямованого впливу на них. Щодо цього дошкільна педагогіка має у своєму арсеналі універсальні та специфічні методи. Використовують їх залежно від конкретної педагогічної ситуації: віку, рівня розвитку дітей, особливостей соціуму, його стратифікаційних груп, у яких росте й виховується дитина, тощо.

Методи морального виховання — способи педагогічної взаємодії, за допомогою яких здійснюється формування особистості відповідно до мети і завдань морального виховання і вікових особливостей дітей.

До найпоширеніших методів морального виховання належать методи формування моральної поведінки, методи формування моральної свідомості, методи стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки [22].

Методи формування моральної поведінки. Ця група методів спрямована на вироблення досвіду поведінки згідно з моральними нормами і правилами. Серед них виокремлюють такі методи:

а) практичне залучення дитини до виконання конкретних правил поведінки. Починаючи з раннього віку, дітей привчають дотримуватися режиму сну, харчування, активної діяльності, правил спілкування і колективного співжиття. У використанні цього методу акцентують на організації життя дитини відповідно до вимог, а також на постійному підтриманні її поведінки згідно з цими вимогами. Педагог при цьому повинен використовувати різноманітні засоби, щоб дитина в реальному житті пересвідчилася у правильності, доцільності для неї такої поведінки, зрозуміла, що порушення правил спричинює небажані наслідки для неї і близьких їй людей;

б) показ і пояснення. Ними активно послуговуються у вихованні культури поведінки, навичок колективних взаємин тощо. Дітей систематично і в різних життєвих ситуаціях привчають до певних способів поведінки: вітатися, ввічливо просити про послугу, дякувати, бережно ставитися до іграшок, навчального матеріалу та ін.;

в) приклад поведінки дорослих (у середньому і старшому дошкільному віці — й однолітків). Організовуючи різноманітну діяльність дітей, педагог установлює чіткі правила, пояснює їх дітям, переконує, що дотримання певних правил є важливою умовою їхнього успіху. Старші дошкільники можуть самостійно встановлювати правила спільної діяльності й контролювати їх виконання, мотивуючи це доцільністю для всього колективу;

г) оволодіння моральними нормами у спільній діяльності. Особливість цього методу полягає в тому, що діти оволодівають певними моральними нормами начебто спонтанно, без ініціювань педагогом, а у спільній діяльності з ним, батьками. Вони самі доходять висновку, що дотримання певних норм є передумовою успішної діяльності, досягнення позитивного результату, хороших взаємин у сімї, колективі. Дитина неодноразово пересвідчується, що її популярність залежить від успіхів у спільній діяльності, а вони — від уміння чітко формулювати правила цієї діяльності й дотримуватися їх.

ґ) вправляння у моральній поведінці. Суть методу полягає у створенні педагогом спеціальних умов для вправляння дітей у дотриманні моральних норм. Для цього слід потурбуватися про те, щоб створені ним ситуації не були штучними, а наближалися до життєвих, звичних для дитини. З цією метою використовують різноманітні доручення, ускладнюючи їх відповідно до віку дітей;

д) створення ситуацій морального вибору. Цей метод передбачає використання особливих вправ, спрямованих на формування моральних мотивів поведінки у дітей старшого дошкільного віку. Такі вправи можуть бути запрограмовані вихователем або обрані дітьми самостійно. Наприклад, вихователь може запропонувати дітям дивитися новий діафільм або допомагати двірнику прокладати доріжки в снігу. Якщо діти відкладають приємну для них справу, щоб виконати обовязок, необхідний з погляду моральних норм, то вони повинні мати змогу здійснити його без зволікань. Такий їхній учинок обовязково має бути схвалений [9].

Методи формування моральної свідомості. Використання їх має на меті засвоєння моральних уявлень і моральних понять. Це здійснюють, послуговуючись такими методами:

а) розяснення конкретних моральних норм і правил. Ведучи мову про них, педагог повинен доступно за формою і змістом розкрити сутність конкретних норм і правил, продемонструвати, до чого призводить ігнорування їх. Важливо проілюструвати це сюжетами з фільмів, казок тощо;

б) навіювання моральних норм і правил. Цей метод ґрунтується на схильності дитини до наслідування і високій емоційності. Особливої уваги потребують несміливі, замкнуті діти, використання навіювання щодо яких може підтримати їхнє прагнення до активної поведінки, збудити віру у власні сили.

Методи розяснення і навіювання реалізуються у формі етичних бесід, у процесі яких відбувається формування основ моральної свідомості. Водночас діти мають змогу усвідомити, осмислити свій моральний досвід.

Етичні бесіди — розмови вихователя з дітьми на моральні теми під час занять, у повсякденному житті.

Головне завдання етичних бесід полягає в розясненні значення моральних норм і правил поведінки, аналізі вчинків дітей і дорослих, колективному обговоренні етичних проблем. Негативні прояви поведінки також можуть стати приводом для розмови, яка має на меті вироблення в дітей відповідної оцінки негативного вчинку і прагнення уникати його.

Готуючись до етичної бесіди, педагог має враховувати, що досвід дошкільника містить окремі враження, результати спостережень, ставлення до вчинків літературних героїв та однолітків. Важливо актуалізувати для дитини цей досвід. Це допоможе дитині зрозуміти, що її дії стосовно іншої людини не байдужі дорослим, ровесникам і що вчинки в колективі, сімї, суспільстві мають моральний смисл [7].

Вибір вихователем виду етичної бесіди залежить від конкретної педагогічної ситуації. Бесіди, які стосуються повсякденного життя, проводять в усіх вікових групах. Це обговорення прочитаних художніх творів або вчинків дітей (краще вести дітей від схвалення хорошого вчинку до засудження негативного), аналіз спостережень за поведінкою людей, розповіді про виконання доручень колективу. Нерідко для бесід спеціально відводять конкретне заняття, даючи заздалегідь завдання простежити за певним явищем, подією або подумати над конкретною проблемою.

Методи стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки. Використання їх передбачає спрямування дитини на дотримання моральних норм, застереження від їх порушень. З цією метою використовують:

а) приклад інших. Ефективність його ґрунтується на здатності дошкільника до наслідування людей, які оточують його, героїв літературних творів, кінофільмів, спектаклів. Безперечно, це мають бути популярні серед дітей особистості;

б) педагогічна оцінка поведінки, вчинків дитини. Педагогічна оцінка має орієнтуючу (уточнює уявлення дітей про моральні вимоги) і стимулюючу (заохочує до моральної поведінки) функції. Важливо, щоб вона була обєктивною, своєчасною, а її вимогливість, принциповість поєднувалися з добрим ставленням до дитини, зацікавленістю в її успіхах. Крім того, дитина має знати, чим мотивована конкретна оцінка її вчинку;

в) колективна оцінка поведінки, вчинків дитини. Використання її забезпечує єдність уявлень і поведінки дошкільника. Будь-які дії дитини мають у своїй основі певну мету, моральну спрямованість, а їх наслідки породжують почуття задоволення, впевненості у собі або сорому, невдоволення. При цьому слід враховувати, що дошкільникам притаманна висока емоційність, тому в оцінці їхніх вчинків необхідно виходити з того, які почуття намагається збудити педагог. Схвалені педагогами, однолітками моральні вчинки зумовлюють позитивні переживання дитини. Ще сильніше переживає дитина свої неправильні дії, невдачі, які отримали публічну оцінку. Це означає, що інструментом колективної оцінки слід послуговуватися обережно. Крім того, залучаючи дітей до оцінювання вчинків однолітків, вихователь не повинен ототожнювати оцінку вчинку з оцінкою особистості дитини (“Ти поганий”, “Ти хороший”). Водночас важливо наголосити на необхідності правильного способу поведінки, порадити, як можна досягти цього;

г) схвалення моральних учинків дитини. Дошкільникам властиве прагнення до особистісного вдосконалення, визнання їхньої поведінки достойною. Схвальна оцінка заохочує моральні вчинки, дає приклад для наслідування іншим дітям, забезпечує їхнє доброзичливе ставлення, формує основи колективної думки. Заслуговує на підтримку прагнення дітей не лише самим добре поводитись, а й вимагати відповідної поведінки від однолітків.

Далеко не всі діти однаково здатні до альтруїстичних учинків. За добру справу потрібно дякувати, не боятися виділяти дитину серед товаришів, а надто тоді, коли вона виявляє стійку гуманістичну спрямованість. Особливо актуальна усталеність моральних мотивів, яка є передумовою налаштованості дитини на добрі вчинки не лише тоді, коли її бачить і оцінює вихователь, а й за відсутності педагогічного контролю, і не тільки в дитячому садку;

ґ) заохочення дитини до моральних вчинків. Використання цього метода вимагає від вихователів і батьків великого педагогічного такту. Прагнення до моральної поведінки має бути підтримане, схвалене дорослим, однак щоразу це робити складно. Дитину треба підвести до усвідомлення, що така поведінка важлива, необхідна і корисна для неї, приємна для інших. Заохочення необхідні, якщо дитина вперше виявляє ініціативу в моральних учинках: поступається власними бажаннями, часом, дорогими для неї речами, іграшками на користь інших; поводиться морально стосовно того, хто її образив. При цьому дитина має розуміти заохочення не як обовязкову підтримку її вчинків дорослими, а як увагу до її особистості. Чим старші діти, тим важливіше стимулювати самостійність їхнього морального вибору;

д) осуд недостойних учинків дитини. З огляду на особливості психічного розвитку дитини цей метод використовують рідко, оскільки він може заподіяти їй моральної шкоди, викликати негативне ставлення до особистості педагога. Дошкільник повинен знати, що певний тип його поведінки засмучує дорослого, а переживання має стимулювати виправлення помилки. Звертаючи увагу на неправильний учинок дитини, необхідно висловлювати впевненість у тому, що вона може вчинити інакше (“Мені прикро, що ти не поступився місцем дівчинці. Сподіваюсь, що наступного разу ти не забудеш про це”) [9].

Кожна конкретна педагогічна ситуація передбачає відповідний вибір методів впливу на моральну свідомість і моральну практику дитини, ефективність яких залежить від комплексного їх використання. За будь-якої форми взаємодії педагог повинен виявляти повагу до особистості дитини, впевненість у перспективах її розвитку, стимулювати процес самовиховання.

1.3 Народна іграшка як засіб морального виховання

В системі виховання дітей дошкільного віку особливе місце займає моральне виховання.

Моральне виховання - це цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.

В процесі ознайомлення та використання народної іграшки в житті дітей в дошкільному навчальному закладі відбувається засвоєння дітьми завдань морального виховання.

Одним із завдань морального виховання є виховання громадянської й соціальної відповідальності. Граючись народною іграшкою, діти прилучаються до набутків творчої спадщини свого народу, їм відкриваються особливості його світосприйняття і характеру. Бережно відносячись до народних іграшок, створюючи їх своїми руками вони відчувають свою відповідальність за збереження і розвиток культури свого народу.

Засобом народної іграшки відбувається вивчення і пропаганда культурних надбань свого народу. Дітям дають знання про культуру, обряди і традиції українського народу знайомлять з матеріалом, способом виготовлення, змістом і значенням народної іграшки, формують знання про традиційний одяг, знайомлять з народними ремеслами, дають уявлення про історію створення народної іграшки [21].

Література, культура, мистецтво рідного краю - засоби патріотичного. виховання, формування творчих здібностей дітей. Тож знайомлячи дітей з регіонами території України, їх красою, формуються елементи почуття патріотизму.

Іграшка - духовний образ ідеального життя, ідеального світу, це архетип уявлень про добро - справжнє чи уявне. Справжня іграшка стверджує добро й визначає розрізнення добра й зла. Іграшка ставить перед собою шляхетне виховне завдання - учити добру й красі, мудрості й співпереживанню.

Іграшка впливає на дитячу психіку й на розвиток особистості дитини. Адже для неї вона жива й справжня. Захоплюючись грою з іграшкою, дитина найчастіше ототожнює себе з нею, її звичками, зовнішністю, її прихованою суттю [20].

Одним із напрямків у моральному вихованні дитини є виховання культури поведінки. В процесі ознайомлення дітей з народною іграшкою, у різноманітних іграх і спостереженнях необхідно формувати навички ввічливого відношення з близькими для дитини дорослими і однолітками, бережливого відношення до іграшок і речей, якими всі користуються.

Використання народної іграшки у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу.

Граючись дитина приєднується до етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою свого змісту, розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення, тієї місцевості, того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить як рідний.

Гра з такою іграшкою, візуальне й сенсорно-контактне знайомство з нею є одним із засобів формування в дитини критеріїв причетності до своїх родових, етнонаціональних ціннісних основ. Засвоєння такої іграшки разом з мовою і творами фольклору (колисковими, казками, колядками, співаночками, приказками, загадками тощо) формує перші уявлення про навколишній світ, пробуджує відчуття рідного коріння.

Виготовляючи народну іграшку дитина відчуває задоволення від створення прекрасного. Бачучи красу проникається повагою до історії і культури народу, формуються моральні судження. Коли дитина отримує знання про народну іграшку, вона вчиться описувати її, розповідати про неї, порівнювати іграшки за видами, функціями. Формуються такі моральні якості, як повага до рідної землі, до народних майстрів та їх витворів, до мистецтва взагалі [16].

Певною моральною проблемою є використання дошкільниками військових іграшок - будь-яких ігрових предметів, що застосовуються для вирішення конфлікту, захоплення влади чи перемоги шляхом насильства і які можуть бути призначені для нанесення поранень чи вбивства. Вони впливають на формування жорстокості, мілітарних пристрастей, агресивності. Народна іграшка несе в собі моральні норми і культуру наших предків. Змістом народної іграшки є тварини, люди, знаряддя праці та побуту, тому і несе вона собою повагу до праці, любов до людей і тварин [14].

Отже, іграшка - це не лише предмет гри, вона дуже багато може розповісти про історію своєї країни, про звичаї і традиції народу, про традиційний одяг наших предків та їх спосіб життя. З іграшкою пов’язано багато легенд і казок, вона вчить дитину, як правильно поводити себе, і навпаки - як не варто себе вести. Використання народної іграшки в процесі виховання допомагає дитині виявити себе у творчій справі та підштовхує її до активного і самостійного пошуку, допомагає зберегти національні українські традиції, а через іграшки навчити цього і дитину.

1.4 Значення української народної іграшки в різнобічному вихованні дітей

Народна педагогіка вимагає виховувати дитину, зважаючи на вікові особливості дитини: “Гни дерево, поки молоде, вчи дітей, поки малі”.

Впродовж всього дитинства гра і народна іграшка займає найголовніше місце у житті дитини. В грі діти відтворюють працю дорослих, елементи трудових дій. В своїй ігровій діяльності діти відображають те, що спостерігають у родинному колі. У дітей змалку виховується любов до праці, діти засвоюють знання про навколишню дійсність. В іграх для хлопців розвиваються витривалість, взаємовиручка, сила. У народі кажуть “Де гра, там і радість”. В ранньому віці (1-3 роки) діти граються предметами, тобто вчаться їх використовувати. Потім виникає творча або рольова гра. Зразки дитячих ігор призначалися не лише для фізичного розвитку і загартування, але є і школою етики й естетики спілкування. Велике розмаїття дитячих ігор притаманне календарним та обрядовим святам. Для більшості ігор діти виготовляють іграшки власноруч; майструють свищики, пищалки, роблять ляльки. Кустарна народна іграшка виготовлялася у дусі народного мистецтва. Діти робили іграшки із глини, дерева, овочів. До виготовлення іграшок залучалися дорослі [20].

Дитина, наприклад, не оцінює іграшку, як витвір мистецтва, а бо як образ пов’язаний з певними легендами, казками, міфами. Однак граючись нею, здійснює зорове та сенсорне сприйняття її форми (матеріально пластичної, кольорової, орнаментально-знакової) непомітно для себе, приєднується до місцевої, а через неї і до етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою свого змісту, розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення, тієї місцевості, того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить як рідний [6].

Народна іграшка є насамперед явищем культури. Але основні образні, смислові, символічні чинники народної іграшки є породженням етнонаціонального середовища.

Народна іграшка, як і все традиційне народне мистецтво, позбавлена елементів зовнішнього етнографізму. Справжня народна іграшка, як правило, містить обмаль зовнішніх атрибутів етнічної належності. Така належність становить саму її образну і змістовну сутність. Тому традиційна народна іграшка здебільшого позначена простотою форми, позбавлена кричущо-яскравих кольорів, складної та вибагливої орнаментації. Гра з такою іграшкою, візуальне й сенсорно-контактне знайомство з нею є одним із засобів формування в дитини критеріїв причетності до своїх родових, етнонаціональних ціннісних основ. Засвоєння такої іграшки разом з мовою і творами фольклору (колисковими, казками, колядками, співаночками, приказками, загадками тощо) формує перші уявлення про навколишній світ, перші життєві враження та почуття, закладає в дитині той духовний резерв, який знадобиться їй у дорослому житті, коли постане питання вибору шляху та напряму руху [19].

Мистецтво українського іграшкарства формує в дітей естетичні смаки, творчі здібності. Народна іграшка має не лише екологічну, а й духовну чистоту. Зроблена з любов’ю, вона розвиває кмітливість, фантазію, духовний світ дитини, дає перші професійні навички, пробуджує відчуття рідного коріння. Окреме місце серед іграшок посідають ляльки.

Лялька - одна з найдавніших іграшок людства, її справедливо називають суперіграшкою, оскільки протягом тисячоліть вона не втрачає своєї актуальності. Вбрана лялька супроводжує людину протягом усього життя: у дитинстві - це одна з улюблених забавок, приємний подарунок, а з часом - цікавий сувенір, повязаний із театральною грою, вітринним мистецтвом, промисловим виробництвом, художньою творчістю [27].

Художньо оформлена іграшка збуджує у дитини естетичні почуття і переживання, формує естетичний смак. Цікаві за змістом і формою іграшки позитивно діють на психічний стан дитини, світосприймання, активізують життєвий тонус, що впливає на її здоровя і фізичний розвиток.

На дітей дошкільного віку особливо впливають іграшки, що зображають людей, істот і предмети реального світу: тварин, риб, птахів, рослинність, предмети побуту, техніки тощо. Вони не тільки спонукають до різноманітних за змістом ігор, а й допомагають увійти в роль, створити улюблений ігровий образ, реалізувати задум. Засобом реалізації задуму іграшка може стати лише в тому разі, якщо дитина правильно сприймає її образ, має певні знання про предмет, а іграшка викликає усвідомлений інтерес і бажання гратися.

Таким чином можна зробити висновок, що виховна цінність іграшки полягає в тому, що вона сприяє формуванню самостійності, творчої діяльності дітей. Іграшка - важливий фактор психічного розвитку. Народні іграшки здавна використовують з метою естетичного, морального, розумового, фізичного виховання. Народна іграшка є засобом формування відчування естетичної краси, естетичного смаку, сенсорного сприйняття тощо. Під час гри дошкільник розвивається, пізнає світ, наслідує і засвоює соціальний досвід. Іграшка є засобом передавання культурного досвіду народу від покоління до покоління [20].

Народна іграшка є ниточкою в руках дитини, яка з’єднує її з історією Батьківщини. Народні іграшки сприяють зміцненню в дитини світлого, оптимістичного настрою, позитивного сприйняття навколишнього світу.

Іграшка як створений дорослими для розвитку дітей предмет культури має освітнє і виховне значення лише тоді, коли використовується за призначенням. Дитина повинна розуміти іграшку, хотіти з нею творчо діяти. Щоб іграшка, як і гра, була супутником дитинства, людство весь час удосконалює її.

1.5 Висновки з 1 розділу

Суть процесу морального виховання полягає у взаємодії вихователя і дитини з метою прилучення її до моральних цінностей суспільства, формування морального досвіду, виховання морально-вольових якостей особистості, мотивів поведінки. Процес морального виховання – важливий компонент цілісного педагогічного процесу дитячого садка. Принциповою своєрідністю морального виховання є те, що його не можна виділити в окрему спеціальну діяльність (на зразок навчання), воно здійснюється в процесі всього життя дитини, у досвіді будь-якої діяльності й спілкування з дорослими та однолітками.

Мораль є однією з форм суспільної свідомості, системою уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, норм, що регулюють діяльність людей. За висловом О.Павловської, мораль є сукупністю цінностей, що орієнтують людей у практичних відносинах. Це ідеали, норми, принципи, погляди на добро й зло, на сенс життя, на гідність, на честь, на всю систему відносин особистісного і суспільного.

Проблема морального виховання особистості є предметом психологічних і педагогічних досліджень. У філософській, психологічній, педагогічній літературі розкривається сутність патріотизму, його конкретний історичний характер, ознаки прояву, дається характеристика форм захисту Батьківщини (В.Г Афанасьєв, І.Я. Гнатко, Н.А. Гарпиневич, Ж.Г. Голотвин, Ф.В. Константинов, А.Н Леонтьєв, Л.Т Рудченко). Подаються особливості вивчення змісту і методів виховання радянського патріотизму в виявленяються виховні можливості дитячої організаціі, її впливу на виховання (Л.І. Божевич, Е.М. Богданов, А.А. Дергач, Т.Е. Коннікова, А.І Кирьякова, В.В. Лебединський, К.Д. Радіна, Б.Е Ширвіндт, А.П. Шпона та ін).

В організації процесу морального виховання необхідно враховувати характерні для віку дітей потреби та інтереси. Схильність дошкільників до засвоєння моральних норм може лишитись нереалізованою, якщо дорослий не допоможе проникнути у зміст моральних вимог і не вкаже на конкретні способи їх виконання. При цьому не слід наголошувати на імперативності тих чи інших вимог: «Ти повинен». Дійсно виховний ефект має визнання можливостей дитини: «Ти вже можеш це зробити», «Якщо ти хочеш бути добрим, то ті можеш (допомогти, поступитися місцем, поцікавитися справами іншого тощо)». Такий підхід, позбавлений моралізаторства, заснований на повазі до дитини, імпонує почуттю «дорослості», сприяє розвитку самостійності. Дуже важливо виховувати в дошкільника впевненість у правильності моральної поведінки. Адже поважати інших може лише людина з розвинутим почуттям власної гідності, а не принижена, підлегла особа. Виховання гідності людини – не лише завдання, а й неодмінна умова морального виховання.

Центр морального виховання – дитина. Реалізувати всі закономірності морального виховання можна лише застосовуючи їх на основі вивчення рівня моральної вихованості кожної дитини. Для цього потрібно виявити переважну спрямованість мотивів її вчинків, у яких висловлене ставлення до дорослих, до навколишнього, до самої себе. Таку моральну сторону можна побачити, виділити у будь-якій діяльності дитини. Педагоги, які прагнуть побачити і проаналізувати переважно погані вчинки дитини, щоб у майбутньому попередити їх повторення, просто не встигають за моральним розвитком дитини.

У старшому дошкільному віці моральні почуття і знання зливаються більш тісно і пов’язуються з почуттям обов’язку. Дитина цього віку здатна усвідомлювати моральну суть своєї поведінки. Виникають внутрішні моральні інстанції, коли дитина прагне до поведінки згідно з моральними нормами не тому, що цього вимагають дорослі (батьки, вихователі), а тому, що це приємно для навколишніх і для себе.

Виховна цінність іграшки полягає в тому, що вона сприяє формуванню самостійності творчої діяльності дітей. Традиційні іграшки різних народів здавна використовують з метою естетичного, морального, розумового, фізичного виховання. Під час гри дошкільник розвивається, пізнає світ, наслідує і засвоює соціальний досвід. Іграшка є засобом передавання культурного досвіду народу від покоління до покоління.

Вибір дитиною старшого дошкільного віку іграшки для сюжетно-рольової гри є індикатором рівня її розвитку. Одні діти добирають іграшку для гри незалежно від задуму. В такому разі іграшка визначає напрям розвитку сюжету, але сюжетні дії украй обмежені й бідні. Інші діти добирають іграшку цілеспрямовано, залежно від задуманого сюжету або паралельно з його формуванням. Свідомий вибір, групування і класифікація іграшок за їх ситуативними ознаками допомагають дитині реалізувати ігровий задум.

Отже, моральне виховання дітей дошкільного віку – це процес цілеспрямованого формування особистості дитини. Знання основних особливостей морального розвитку дітей допомагає вірно організувати процес морального виховання, спрямувати його на досягнення цієї мети.

Розділ 2 Експериментальне дослідження на виявлення рівня моральної вихованості старших дошкільників

2.1 Констатувальний експеримент

Для виявлення рівнів моральної вихованості було проведено констатувальний експеримент. Базою дослідження був дошкільний навчальний заклад № 160 м. Одеси у старшій групі. У експерименті брали участь 20 дітей, віком 5–6 років.

Мета: експериментально дослідити та обґрунтувати рівні моральної вихованості дітей старшого дошкільного віку за наступними показниками: любов до України, інтерес до рідного міста, любов до материнської мови, шанобливе ставлення та повага до батьків.

У процесі дослідження були впровадженні наступні методи: спостереження, бесіда, педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний, контрольний).

Ми встановили шкалу оцінювання показників.

6 балів – повне проявлення показника.

3 бали – не досить повне проявлення показника.

1 бал – погане проявлення показника.

Також було встановлено такі рівні моральної вихованості старших дошкільників:

Високий рівень

Середній рівень

Низький рівень

Дамо їм повну характеристеку.

До високого рівня відноситься діти, які мають глибоке уявлення про рідну Україну, знають назву столиці, вміють відрізнити символи рідної держави серед інших; знають більше 4 пам’ятків свого міста, знають назву головних вулиць. Діти спроможні самостійно робити висновки, аналізувати, порівнювати отриману інформацію, прагнуть до отримання нової. Спостерігається високий інтерес до рідної мови, діти вміють та полюбляють спілкуватися, розповідати вірші, співати українською. Діти ознайомлені з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, вміють бачити звязок з минулими і майбутніми поколіннями, проявляють інтерес до родинних і народних традицій.

До середнього рівня відносяться діти, які мають загальні уявлення про українську державу, знають назву столиці, але не вміють відрізняти символи рідної держави серед інших. Знають не більше 3 пам’ятків свого міста, знають назву головних вулиць. Відчувають певні труднощі при спробі робити висновки, аналізувати, порівнювати отриману інформацію, потребують допомоги дорослого. Мають уявлення про родину, сім’ю. Проявляють інтерес до рідної мови, але тільки при участі дорослого.

До низького рівня відносятья діти, які мають часткові, епізодичні, безсистемні уявлення про Україну. Спостерігається утруднення при вираженні власного ставлення, настрою та думок, які виникли у ході отримання нової інформації. Діти не здатні назвати назви вулиць, не знають більше 1 пам’ятка свого міста. Спроможні лише до вираження однозначної емоційної оцінки стосовно рідної мови. Не проявляють інтересу до перспективи спілкування українською. Такі діти малоініціативні, у них відсутні творчі прояви, вони уникає відповідей, прагнуть до копіювання, повторення чужих думок, потребують значної допомоги дорослого.

Для виявлення рівня моральної вихованості дітей старшого віку було розроблено такі питання:

1. Чи знаєш ти у якій країні живеш?

2. Чи та знаєш як виглядає український прапор?

3. Чи знаєш ти іншу назву для України? (Ненька)

4. У якому місті ти живеш? Розкажи, що ти знаєш про нього?

5. Назви пам’ятки свого міста.

6. Чи подобається тобі гуляти вулицями рідного міста?

7. Чи знаєш ти назви вулиць?

8. Чи подобається тобі спілкуватися українською мовою? Чому?

9. Розповіси віршик або заспівай пісеньку українською.

10. А як ти вважаєш, чому треба поважати старших?

11. Які вірші про матір або тата ти знаєш?

Слід зазначити, що запитання були задані під час індивідуальної бесіди з кожною дитиною.

Результати констатувального експерименту

Рівень	І підгрупа		ІІ підгрупа
Рівень	Кількість дітей	%	Кількість дітей	%
Високий	3	30%	2	20%
Середній	4	40%	4	40%
Низький	3	30%	4	40%

В результаті проведення констатувального експерименту можна зробити такий висновок, що низький рівень моральної вихованості у 1 підгрупі дітей мають три дитини: Микита К., Ліля А., Даша С. Це 30% від загальної кількості дітей.

Середній рівень мають четверо дітей: Артем С., Свєта Г., Ігор І., Олена М. Що становить 40% від загальної кількості.

А високий рівень у 1 підгрупі мають троє дітей: Максим П.,Марина Ф., Саша Д. Це 30% від загальної кількості.

А результати констатувального експерименту у 2 підгрупі дітей мають наступний вигляд.

З низьким рівнем четверо дітей: Карина Д., Олеся З., Катя М., Ігор Р.. Це 40% від загальної кількості дітей.

Середній рівень мають також четверо дітей: Михайло О., Ірина А., Марія К., Олена К.. Це 40% від загальної кількості дітей.

А з високим рівнем у 2 підгрупі лише дві дитини: Олег М., Денис Т.. Що означає 20% від загальної кількості.

Таким чином ми бачимо, що у другій підгрупі з низьким рівнем дітей більше. Тому саме ця група була обрана як експериментальна.

Також в результаті проведення експерименту розроблено систему роботи щодо використання української народної іграшки у виховній роботі з дітьми дошкільного віку.

2.2 Формувальний експеримент

З метою підвищення рівня моральної вихованості старших дошкільників ми розробили систему занять з народознавства (з використанням української народної іграшки): «Шануємо свого батька», «Наші іграшки», «Моя рідна земля», «Наша мова солов’їна» та інші. А також заняття з ліплення: «Чарівний коник», «Лялька Олена» та інші. Було проведено етичні бесіди «Наша Батьківщина – Україна», «Чому потрібно поважати старших» та інші.

Наведемо конспекти деяких занять.

Заняття з народознавства на тему: «Наші іграшки».

Мета: Познайомити дітей з українськими народними іграшками та матеріалами, з яких вони виготовлені. Показати красу та неповторність іграшки. Збагачення, урізноманітнення ігрової діяльності дітей, розширення сфери пізнання світу і свого народу. Розвивати традиційні для національної, господарської, побутової культури навички. Розвивати зацікавленість дітей до народного мистецтва. Виховувати дбайливе ставлення до іграшок.

Обладнання: Іграшки (народні, сучасні); карта-схема описування іграшок; хустинка.

Хід заняття:

Вихователь звертається до дітей: «Діти, до нас сьогодні завітали гості.

Давайте привітаємо їх добрими словами».

Діти промовляють один за одним слова вірша:

«Доброго ранку!» «Вечором добрим» -

Мовлю за звичаєм. Стрічних вітаю.

Доброго ранку І посміхаються

Кожному зичу я. У відповідь люди, -

«Доброго дня вам!» - Добрі слова ж бо

Людям бажаю. Для кожного любі.

Бесіда вихователя.

-Діти, що найбільше ви полюбляєте робити вдома і в дитячому садочку?

Гратися.

А що ви найбільше любите одержувати в подарунок?

Іграшки.

Так, звичайно, всі діти дуже полюбляють іграшки. А чи хочете ви дізнатися, якими іграшками гралися діти в давнину? (Так). Тоді давайте завітаємо до музею іграшок.

Напевно немає такої дитини. Яка б не любила іграшки. Тепер їх виготовляють на фабриках, а раніше діти самі робили собі іграшки або зверталися за допомогою до старших.

Подивіться уважно на іграшки і спробуйте відгадати загадку:

В лісі вирізана,

Гладенько витесана,

Співає, заливається.

Як називається?

(Сопілка)

Так, дійсно, це сопілка. Найбільшим скарбом була вербова сопілка, зроблена навесні, коли у вербах грав сік.

Дівчатка плели вінки і шили ляльок із тканини, робили тварин із соломи. Подивіться на цього бичка. Як ви думаєте, з чого він зроблений? (із соломи). А яку казочку ви знаєте про цього бичка? («Солом‘яний бичок»). Давайте пригадаємо, як називав себе бичок у цій казці:

«Я бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою засмолений».

Батьки майстрували для дітей із дерева різні іграшки. Таких, як ось ці дерев’яні тварини, пташки. Пригадайте, будь ласка, вірші про цих тварин та пташок.

Лелека Сорока

Летіла лелека, Я – сорока-білобока,

Летіла здалека, Дуже високо літаю,

Та й сіла на хаті І про все на світі знаю.

Зірки рахувати.

Ведмедик

В теплій шубі він лежить,

Цілу зиму міцно спить.

А пробудиться від сну –

Зустрічатиме весту.

Ось ця дерев’яна іграшка називається «журавлик». У давнину діти цим «журавликом» закликали весну. Пізніше стали виробляти журавликів, які були більше схожі на справжніх птахів. Згадайте віршик про журавлів:

Веселики-журавлі,

Що несете на крилі?

Несемо всім вам тепло,

Щоб усе цвіло й росло.

А ще батьки для своїх дітей робили різні гойдалки. Наприклад, ось таких коників-гойдалок. Гойдали дитину і приказували:

Гойда-да, гойда-да,

Добра в коника хода,

Поводи шовкові,

Золоті підкови.

А з ярмарку батьки привозили керамічні іграшки. Глиняні коники, олені обпалювались в печах, покривались спеціальною поливою і мали дуже гарний святковий вигляд. Хто знає, як потрібно поводитися з цими іграшками? (Дуже обережно, бо якщо іграшка впаде, вона розіб’ється). Ось послухайте загадку і спробуйте здогадатись, що це за тварина.

Тварина рогата і рогів балато. (Олень)

Так, дійсно, це олень. Роздивіться уважно нашого оленя. Який він гарний, стрункий, які у нього роги.

Ось такі в нашому музеї іграшки. Сподобались вони вам? Тепер ви знаєте якими іграшками гралися діти в давнину. На цьому наша подорож до музею іграшок закінчилась.

Вихователь: Ось і закінчилась наша подорож до країни іграшок. Тепер ви знаєте, які були іграшки в давнину та які іграшки виготовляють зараз наші фабрики. А також, я сподіваюсь, що ви запам’ятали з якого матеріалу були зроблені ці іграшки.

А зараз мі скажемо нашим гостям «До побачення!» і запросимо їх прийти до нас на гостину наступного разу.

Етична бесіда на тему: «Наша Батьківщина – Україна».

Батьківщина – це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Наша Батьківщина – Україна. Люди, які мають спільну Батьківщину, - це народ. Люди, які народились і живуть в Україні, - український народ, ми належимо до нього. У народі від дідів до батьків і дітей передається мова, пісні, казки, приказки, загадки, повага до старших, любов до дітей, пошана до хліба. Україна дуже велика держава, але саме в у ній виготовляються багато іграшок. То давайте діти познайомимось де ж виготовляють такі гарні та чарівні іграшки.

Селище Опішня (Полтавська обл.) відоме своїми керамічними іграшками, які відображали реальну природу, народний побут, героїв казок, пісень, творів фантастики (коник, квочка з курчатами, пташниця, вершники, міські та сільські жінки у типовому одязі, звірі-музики тощо). Зародилася Опішнянська іграшка в ХVIII столітті. Гончарі, крім ужиткового посуду, виробляли й дріб, тобто маленькі іграшкові посудинки: глечики, макітерки, мисочки, горнятка, маснички тощо. Вони повторювали традиційні форми ужиткового посуду, а розписували їх відповідно до місцевості, де виготовляли (опішнянські, косівські, Васильківські та ін).

На Поділлі відомими осередками виготовлення керамічної іграшки були Бубнівка, Бар Вінницької області, Адамівка - Хмельницької, Калагарівка - Тернопільської області та ін. Найпопулярнішими тут були ляльки, коники і вершники. Ляльок завжди ліпили у святковому одязі, з намистом на шиї, модною зачіскою на голові; очі і рот позначали крапками і рисками. Подільські ляльки тримали у руках дитину або під пахвою пташку. Традиційні іграшки-вершники зображали на коні селян, козаків, військових тощо. Подільські свищики мали вигляд тварин і птахів.

У XIX - на початку XX ст. на Волині діяли два найбільших осередки виготовлення керамічних іграшок (с. Вишнівець та Великий Кунинець Тернопільської обл.). Образи іграшок були традиційними (ляльки з птахами, свійські тварини, вершники), однак порівняно з подільськими вишневецькі забавки витонченіші та барвистіші.

Наприкінці XIX ст. на Львівщині (с. Стара Сіль), виникли рідкісні в українському народному мистецтві сюжети - танок і колисочка. Перший зображує жінку і чоловіка у танці. Свищик колисочка має вигляд колиски на кружалах, у якій лежить дитина. Окрему групу забавок становлять керамічні тарахкальця (хихички), відомі ще з часів трипільської культури, - порожнисті кульки завбільшки з гусяче яйце, прикрашені оздобленнями (сонце, півмісяць та ін). Прикарпатська іграшка, як і посуд та інші вироби з глини, насамперед відрізняється від усіх інших колоритом і характером розпису - традиційними мотивами і елементами та поєднанням кольорів у орнаменті.

Якщо ляльки привертали увагу дівчат, то фігурки коників були улюбленими іграшками хлопчиків. Образ коня відноситься до одного із поширених у народній творчості й зокрема, в іграшці слов’янських народів. На думку вчених він пов’язаний з давніми язичницькими віруваннями. У пантеоні слов’янських богів, які одухотворювали сили природи, кінь символізував одного з наймогутніших богів - Хорса, Бога Сонця.

В Україні виготовляли фігурки коників, розміри яких дозволяли дитині гойдатися, сидячи верхи. Вони складені у міцну конструкцію з окремих вирізаних циліндроподібних об’ємів, що передають, голову, тулуб, ноги.

2.3 Контрольний експеримент

На контрольному етапі дослідження ми використовували ті ж діагностичні методи, що і на констатувальному етапі.

Результати контрольного етапу представлені в таблиці

Рівень	Контрольна група		Експериментальна група
Рівень	Кількість дітей	%	Кількість дітей	%
Високий	3	30%	3	30%
Середній	5	50%	7	70%
Низький	2	20%	-	-

В результаті проведення контрольного експерименту можемо зробити такий висновок, що у контрольній групі показники майже не змінилися. Лише у однієї дитини підвищився рівень моральної вихованості.

Тепер з низьким рівнем залишилось дві дитини: Даша С., Микита К.. Це 20% від загальної кількості дітей контрольної групи;

Середній рівень мають п’ятеро дітей: Артем С., Ліля А., Свєта Г., Ігор І., Олена М.. Що означає 50% від загальної кількості;

Високий рівень мають троє дітей: Максим П., Марина Ф., Саша Д.. Це 30% від загальної кількості дітей.

Що стосується експериментальної групи, то з таблиці ми бачимо, що результати значніше кращі, ніж на констатувальному етапі проведення дослідження.

З низьким рівнем не залишилось жодної дитини, хоча на початку експерименту її було четверо.

Середній рівень мають семеро дітей: Карина Д., Михайло О., Олеся З., Ірина А., Катя М., Марія К., Ігор Р.. Це 70% від загальної кількості дітей експериментальної групи.

Високий рівень мають три дитини: Олег М., Денис Т., Олена К. Що означає 30% від загальної кількості.

Таким чином результати контрольного експерименту дають можливість зробити висновки про те, що проведена система роботи з дітьми у експериментальній групі значно покращила результати. Це свідчить, що запропонована система має позитивний вплив на підвищення моральної вихованості дітей старшого дошкільного віку.

2.4 Висновки з 2 розділу

Дослідження було проведено у дошкільному навчальному заклад № 160 м. Одеси у старшій групі. У експерименті брали участь 20 дітей, віком 5–6 років. Ми експериментально дослідили та обґрунтували рівні моральної вихованості дітей старшого дошкільного віку за такими показниками, як любов до України, інтерес до рідного міста, любов до материнської мови, шанобливе ставлення та повага до батьків. У процесі дослідження ми використовували такі методи як спостереження, бесіда, педагогічний експеримент. Досліждення скаладалось з трьох етапів.

На констатувальному етапі ми встановили шкалу оцінювання показників та встановили три рівня моральної вихованості дітей (високий, середній, низький). Також для виявлення рівня ми розробили запитання, які були задані під час індивідуальної бесіди з кожною дитиною; данні відмітели у таблиці. Та згідно результатам констатувального експерименту було обрано експериментальну та контрольну групи.

На другому етапі дослідження з метою підвищення рівня моральної вихованості старших дошкільників ми розробили систему занять з народознавства (з використанням української народної іграшки): «Шануємо свого батька», «Наші іграшки», «Моя рідна земля», «Наша мова солов’їна» та інші. А також заняття з ліплення: «Чарівний коник», «Лялька Олена» та інші. Було проведено етичні бесіди «Наша Батьківщина – Україна», «Чому потрібно поважати старших» та інші.

На контрольному етапі дослідження ми використовували ті ж діагностичні методи, що і на констатувальному етапі. Після проведення експерименту, данні було занесено у таблицю. Результати контрольного експерименту показали те, що проведена система роботи з дітьми у експериментальній групі значно покращила результати. Таким чином, ми побачили, що запропонована система має позитивний вплив на підвищення моральної вихованості дітей старшого дошкільного віку.

Список літератури

1. Абраменкова В. Батькам про ігри й іграшки // Берегиня роду. — 2007. — 20 с.

2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. — К., 1999. — 42 с.

3. Бєлкіна Е. Від подиву до творчості // Мистецтво і освіта, № 2, 1998 р.

4. Бех И.Д. Психологические основы нравственного развития личности: Автореф. д-ра психол.наук (19.00.07). – К., 1992. – 43 с.

5. Білоусова В.О. Теорія і методика гуманізації відносин старшокласників у позаурочній діяльності загальноосвітньої школи: Монографія. – К.: ІЗМН, 1997. – 192 с.

6. Богуш А. М., Лисенко Н. В. Українське народознавство в дошкільному закладі. — К., 2002. — 407 с.

7. Богуш А. М., Лисенко Н. В. Українське народознавство в дошкільному закладі: Практикум: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 2003. — 206 с.

8. Васильєва Т. Українська традиційна іграшка та лялька. // Дитячий садок. березень 2002, с. 3.

9. Вишневський О. Концепція демократизації українського виховання // Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. Педагогічні концепції. – К.: Школяр, 1997. – С. 78-122.

10. Колесник А.Г., Архіпова О. А. Патріотичне виховання дошкільників: сучасний аспект. — // Збірник студентських наукових статей. Педагогічний альманах. — Одеса, 2009. — 192с.

11. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні / Наук. ред. О. Л. Кононко. — К., 2003. — 14 с.

12. Концепція безперервної системи національного виховання. — К., 1994. —26 с.

13. Крутенко Н. Трохи про іграшки. Дванадцять місяців. 1994. Настільна книга-календар. Автор-упорядник В.Скуратівський. К. «Веселка», 1993 р. С.-52.

14. Лозован М. Генна пам’ять народної іграшки // Поштовий вісник. — № 7, 29 лютого 2008 р.

15. Лосева В.К., Семенов Э.В. Культурно-типологическая целостность представлений о человеке как микрокосме // Некоторые проблемы исследований современной культуры. – М.: НИИ Культуры, 1987. – С. 163-179. 16. Луценко І.О. Моя країна – Україна. Українське народознавство для дошкільнят. – К.: Альконіт, 2008. – 120 с.

17. Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. — К., 1999. — 286 с.

18. Методичні рекомендації до програми «Виховання дітей дошкільного віку ‘‘Малятко’’». — К.: СП «Свенас», 1993. — 254 с.

19. Найден О. С. Українська народна іграшка: Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості. — К.: АртЕк, 1999. — 256 с.

20. Найден О. С. Українська народна іграшка. Смислові та обрядові основи // ОМ. — № 3, 1991. — С. 27–30.

21. Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Академвидав, 2006. — 456 с.

22. Поніманська Т. І. Моральне виховання дошкільників: Навчальний посібник. — К.: Вища шк., 1993. — 111 с.

23. Програма «Дитина». Орієнтовний зміст виховання і навчання дітей 3–7 років у дитячих закладах. — Суми: МКВВП «Мрія», 1992. — 204 с.

24. Про дошкільну освіту: Закон України. — К., 2001. — 46 с.

25. Про освіту: Закон України // Освіта. — 25 червня 1991. — 66 с.

26. Русова С. Вибрані педагогічні твори. — К.: Освіта, 1996. — 304 с.

27. Терентьєва Н. Лялька знайомить зі світом // Дошкільне виховання. — № 10, 2007.

Скачать архив с текстом документа