Національний дендрологічний парк Софіївка
СОДЕРЖАНИЕ: Особливості національного дендрологічного парку Софіївка, розташованого в північній частині міста Умань Черкаської області України, на берегах ріки Каменка. Зовнішній вигляд, площа, ботанічні характеристики, види міських і екзотичних дерев і кущів.Софіївка (парк)
План-схема парка
Національний дендрологічний парк «Софіївка» (укр. Софіївка) — парк, навчально-дослідницького інституту Національної академії наук України, розташований в північній частині міста Умань Черкаської області України, на берегах ріки Каменка.
Кожен рік його відвідує близько 500 тисяч людей. Площа — 179,2 га. «Софіївка» являється памятником ландшафтного типу світового садово паркового мистецтва кінця XVIII — першої половини XIX сторіччя. В ній ростн більше 3323 таксонів (видів, форм, сортів, культиварів) міських і екзотичних дерев і кущів, серед них: болотяний кипарис, сосна Веймутова, тюльпанове дерево, платан, гинго, багато іншого. Виданий каталог рослин в якому нараховується 1994 таксона, із них 1220 деревних і 774 травянистих рослин, в тому числі 25 таксонів горішника, 24 — буків, 41 — елей, 100 — ліан, 320 — троянд, 57 — рододендронів, 376 — грунтопокривних і 98 —квіткових рослин. В 2007 году колекция раслин парку включала 2103 таксона деревних і 1212 травянистих. Парк «Софіївка» заснований в 1796 році хазяєном города Умані, польским магнатом Станіславом Потоцьким, назван в честь його дружини Софії Віт-Потоцької і подарований їй до дня народження в травні 1802 року. Автором топографічного і архитектурного проекту і керівником будівництва парку був польский військовий інженер Людвіг Метцель, а всі роботи в парку виконували кріпаки Умані.
Парк був виконаний в майже безлісною місцевості, розділеною річкою Каменкою, балками і каньйонами, которі врізались в граніт, часто виходящий на поверхню. При создании парка вміло використовувався рельеф, Але без наміченого плану. Постановою Совнаркома УРСР N26/630 від 18 травня 1929 року «Софиївка» была проголошена державним заповідником. В 1945 року парк получає полну назву «Уманський державний заповідник «Софіївка». В 1949 году створюється декоративний розсаднік на площі в 20 га. Активно проводяться роботи по ремонту і реставрації малих архітектурних форм, дорожньо-алейної системи, скульптур парка.
Головна композиція парку проходе по руслу Каменки, де споруджений ряд самостійних басейнів і прудів: Верхній — 8 га, Нижній — близько 1,5 га , водопади (один із них 14 м висотою), шлюзи, каскади, підземна ріка Ахеронт (довжина 224 м). Парк прикрашає скали (Левкадска, Тарпейска), гроти (Венери, «Орешек», «Страха и сумніву»), павільйони (Флори, Розовий). В 1972 році до «Софіївки» приєднують територію площею 5,1 га, яка раніше належила війсь ковій частині. З 1991 року парк здобуває статус науково дослідницького закладу НАН України. При вхіді на територію парку , зліва, зразу же за входною башнею розташована горка, обсаженна можевельником, туями і ялинами. 28 лютого 2004 року Указом Президента України № 249/2004, дендрологічний парк здобув статус національного закладу і став називатися Національним дендрологічним парком «Софіївка».
Парк починається з головного входу по вулиці Садовій. За ним іде центральна алея. Башні головного входу, споруда в 1850—1852 роках. Дом творіння вчених Національної академії наук Украіни. Це будинок має оригінальну архітектуру, а на вершині споруди — виникла площадка. Крім музею в Домі творіння вчених є готель на 45 человек, ресторан, сауна.
Перед павільйоном Флори, справа, знаходится джерело — «Серебряние ключи». Оформлення його зроблено в античному стилі. Це підковоподобне споруда із граниту, на краях якого дві вази з декоративними рослинами. В середній частині вертикальної стінки вмонтовані декорировані бронзою трубки, із котрих тече ключева вода. Фонтан «Серебряные ключи» був споруджений в 1974 році по проекту києвського архітектора Лопушинської на місті будки з желізною трубою для випуску води, котра стояла тут с 1850 року.
Справа від павільйону «Флора» знаходится дослідницький із гранітних кліноподібних камнів арочного своду так называемий Венецианський міст. В середині Нижнего озера із широко розкрытою пащею змії, ізвивающейся на камені, бє стовб води — фонтан «Змія». Вода поступає в фонтан по подземному водопроводу виложеному із гранітного глаткого камення.
Видовий склад дендропарку представлений такими видами рослин
1) Метасиквоя (лат. Metasequoia)
Метасеквоя (лат. Metasequoia) — рід хвойних дерев родини Кипарисові (Cupressaceae), раніше відносилися до старійшої родини Таксодіеві (Taxodiaceae).
Вяз Гірський (Ulmus scabra) Росте в змішаних широколистових лісах на холмах і в горах.
Клен татарський , або Чорноклен (лат. cer tatricum) — листопадне дерево родини Кленових із Европи і Східно-Западної Азії. Іноді культивують в якості декоративних насаджень в садах и парках.
Береза жовта, Даурська береза (лат. Btula costta) — вид дерев роду Береза. Має приналежність до числа розповсюджених деревних порід на території Росії. Росте береза жовта в перші роки життя швидко. Дожива до 200 — 250 лет.
Горобина плакуча Sorbus aucuparia L.) Місцеві назва — грабина, горобина. Невисоке дерево або кущ родини розових (Rosaceae) до 15 м заввишки з гладенькою сірою корою та густою кроною. Молоді гілочки сірувато-червоні, опушені, з великими пухнастими бруньками. Листки опушені (10-20 см завдовжки), чергові, непарноперисті, складаються з 9-15 ланцетних або довгастих, загострених, зубчастих по краю листочків. Квітки численні, зібрані в складні щиткоподібні суцвіття, всі частини яких опушені. Квітколоже, урноподібної форми, шерстисто-повстисте або голе; чашечка з пятьма широкотрикутними війчастими чашолистками. Віночок білий (0,8-1,5 см у діаметрі), пелюсток пять, тичинок багато, маточка одна, стовпчиків три, завязь нижня. Плід — кулястий, оранжево-червоний.
Горобина звичайна росте в підліску або другому ярусі хвойних, мішаних, зрідка листяних лісів, па лісовик галявинах і узліссях. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте в травні, плоди достигають у вересні. Поширена на Поліссі, в північній частині Лісостепу, а також у Карпатах, гірському Криму. В культурі вирощують по всій Україні, крім степових районів. Заготовляють у Волинській, Ровенській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Сумській, Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, у гірських районах Криму. Запаси сировини значні.
Сосна веймутова, або біла восточна (лат. Pnus strbus) — рослина, крупне дерево роду Сосна родини Соснові. Дерево висотою 40-50 м і діаметром стовбура до 1,5-2 м з ажурною кроной, образованой тонкими гібкими гілками. Кора гладка, світло-сіра, у старих дерев темніє і внизу розстріскується. Хвоя по 5 шт. в пучке пряма, гібкая, тонка і мяка, не дуже довга (7-12 см), голубовато-зелена.. Шишки довжиною 10-20 см. Насіння — 6-7 х 3-4 х 2,5-3 мм. Сосна Веймутова — швидко ростуща порода, особливо в віці до 40-50 років.
Латаття жовте, кубишка жовта (Nuphar lutea) латаття жовте у часи Дніпровських плавнів дійсно було дуже поширеною водяною рослиною. Настільки поширеною, що у багатьох місцях на протязі з липня по жовтень люди навіть заготовлювали її кореневища! У наші часи вчені виявили в їх складі багато алкалоїдів, дубільних сполук, сахарозу, метарабінову кислоту, багато крахмалю. В насінні – 0,1% алкалоїдів, у квітках – глікозид серцевої дії. У Конських та Базавлуцьких плавнях латаття жовте росло по річкових затоках, старицях, озерах. Цвітіння припадало на період з червня по вересень. За народними прикметами його початок – 2-й або 3-й день русального тиждня (останній тиждень перед святом Трійці). На відміну від латаття білого, плоди латаття жовтого (до 10 см) дозрівали над, а не під водою.
Вільха чорна, Вільха клейка (Alnus glutinosa (L.) Gaerth.) — Дерево родини березових (Betulaceae) (10-30 м заввишки) з невеликою яйцеподібною кроною і струнким стовбуром, вкритим темно-бурою тріщинуватою корою. Молоді пагони зеленуваті, тригранні, гладенькі або з рідким опушенням, клейкі. Бруньки, як і молоді листки, клейкі, тугі, на коротких ніжках. Листки оберненояйцеподібні або округлі (4-10 см завдовжки, 3-9 см завширшки), часто на верхівці з виїмкою, при основі ширококлиноподібні, зубчасті, листки темно-зелені, гладенькі, блискучі, з нижнього боку світліші, з пучками волосків у кутках жилок. Квітки одностатеві, тичинкові — зібрані в кінцеві пониклі сережки (4-7 см завдовжки), оцвітина чотирироздільна, тичинок чотири, квітка зовні прикрита червонувато-бурою лускою, до нижньої частини якої зсередини приростають один-два приквітки. Маточкові квітка у двоквіткових дихазіях, зібрані на розгалуженому безлистому квітконосі, гілочки якого поступово видовжуються (від 5 до 20 мм) . Приквітки маточкових квіток при плодах деревяніють і утворюють луски — «шишечки» (2 см завдовжки). Оцвітини немає, завязь нижня, двогнізда. Плід плоский червоно-бурий яйцеподібний горішок (до 2 мм у діаметрі). Вільха чорна росте на лісових низинних болотах, по берегах річок, біля джерел, утворюючи чисті або мішані насадження, так звані вільшняки. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте у квітні — травні. Поширена майже по всій Україні, особливо на Поліссі, менше в Лісостепу і Карпатах, рідко трапляється в Степу, здебільшого по берегах великих річок, біля гирла Дністра, у плавнях Бугу і Дніпра, на березі Дніпровського лиману. Вільхи займають 4,2 % державного лісового фонду України. Райони заготівель — Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська, Хмельницька, Полтавська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області. Запаси сировини значні.
Катальпа гарна (Catalpa Scop.) - високе дерево з гарною декоративною кроною, належить до сімейства бигнониевых. На тлі інших порід виділяється більшими ясно-зеленими листами серцеподібної форми. У суцвіттях, небагато схожих на конскокаштановые, до 100 білих запашних квіток. Плодолистики їх зрослі, у середині покриті оранжево-жовтими полосочками й пурпурно-фіолетовими точечками. Після цвітіння утворяться довгі круглі стручковидные плоди, що висять. Унікальне дерево, привезене з Мексики. Його цвіт нагадує каштановий, а біля широких листків звисають довжелезні стручки.
Мак каліфорнійський (Eschscholzia californica Cham) Квітки маку сприяють швидкому засипаню і подовжують фазу глибокого снуіл. Народна медицина має багатовіковий досвід застосування квіток ешшольціі як сильний заспокійливий засіб .
Ліщина деревовидна Corylus colurna L. рослина родини березових (Betulaceae). Кора — темно-сіра з характерними сочевичками.
Гілки дугоподібно розходяться в різні боки, утворюючи оберненоконусоподібну крону. Пагони й молоді листки опушені. Бруньки заокруглені з війчастими лусочками. Листки — чергові, оберненояйцеподібні, широкі (7-16 см завдовжки і 4-8 см завширшки), при основі скошеносерцеподібні, нерівномірно зубчасті, на коротких черешках.
Тичинкові квітки без оцвітини, зібрані у видовжені (3-5 см завдовжки) сережки, луски їх густо опушені, а голі пиляки мають вгорі характерний пучок волосків.
Маточкові квітки у двоквіткових розвилках, що розміщені в пазусі покривної луски і приховані в черепичастій кулястій бруньці, з якої виступають червонуваті приймочки.
Плід — горіх (15-20 мм у діаметрі) у зеленій дзвоникуватій обгортці, вкритій оксамитовим пушком.
Ліщина цвіте у березні — квітні, плоди достигають у серпні.Ліщина росте в підліску листяних і мішаних лісів.Тіньовитривала рослина.
Поширена по всій Україні, крім крайнього півдня. Можлива в культурах. Райони заготівель — Київська, Вінницька, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Черкаська області, південна частина Волинської, Рівненської та Житомирської областей.
Явір (Acer pseudoplatanus) — дерево родини кленових з великим пятилопатевим листям; до інших назв належать також білий клен, осокір, клен-явір, клен несправжньоплатановий, клен туполистий.
Поширений по всій Європі, Малій Азії. В Україні найчастіше трапляється у Галичині, на схід від Збруча — рідше.
Із поміж листяних видів дерев явір є фактично деревом-піонером на гірськолісових та субальпійських висотах. Явір належить до видів дерев із широкою екологічною амплітудою та як домішка зустрічається практично на всіх висотних рівнях лісу. Але в деяких масивах Карпат явір утворює чисті насадження. У горах він часто піднімається вище за бука і досягає висоти смереки. Переважно росте у мішаних яворово-букових, яворово-буково-ялицевих тощо лісах на схилах гір (Карпати, Медобори, Гологори, Опілля, Розточчя тощо).
Від назви цього дерева утворено чоловіче імя Явір (наразі поширене переважно серед південних словян), різноманітні прізвища, назви населених пунктів (найчастіше на території розселення західних та південних словян, а також в Галичині та Закарпатті).
Явір — велике листяне дерево, що досягає 20-35 метрів у висоту, з широкою куполоподібною кроною. Стовбур товщиною 90-110 см. Досягає віку 500 років.
На молодих деревах кора гладенька і сіра, але з віком стає грубшою і відшаровуються лусочки, показуючи внутрішні шари кори від блідо-коричневого до рожевуватого кольору.
Деревина біла, важка.
Листя
Листя супротивне, 10-25-сантиметрової довжини й ширини, з 5-15-сантиметровими черешками, з 5 прожилками, пальчато-лопатеве, з зубчастими краями, темно-зелене; деякі види мають листя пурпурного, багряного або жовтуватого відтінку.
Квіти
Однодомні жовто-зелені квіти зявляються навесні на 10-20-сантиметровий висячих китицях, по 20-50 квіток у кожному суцвітті.Цвітіння в травні, після того, як розвиваються листки.
Насіння
5-10-міліметрові в діаметрі насінини розташовані попарно в крилатках. Крила розходяться під кутом 45-40 градусів і довжиною до 5 см. Крильця дозволяють насіння при падінні летіти, обертаючись за вітром, це допомагає їм поширюватися на велику відстань від батьківського дерева. Насіння дозрівають восени, приблизно через 6 місяців після запилення. Плодоносить явір майже щорічно, однак багатий врожай можна спостерігати лише раз на 2-3 роки.
Коренева система
Коренева система неглибока (до 1,5 м.), без стержневого кореня, компактна, розгалужена у верхньому шарі ґрунту.
Клен Цукристий (Acer saccharum) Висота 3-річна 2-3,5 м висота дорослого дерева до 25 м. Походження і холодостійскість дуже поширений в Північній Америці, зустрічається майже по всій Канаді та США, листок цього клена є на прапорі Канади походить зі східної та центральної частини США, та сусідніх штатів Канади 35-ти градусний мороз витримує без пошкоджень.
Зовнішній вигляд має пірамідальну або еліпсовидну форму, коли молоде з віком набуває овальної чи округлої форми висота – 20-25 метрів, але може бути і до 40-а нормально росте у молодому віці, але з віком ріст сповільнюється діаметр стовбура старого дерева досягає 75 сантиметрів
Листя влітку і восени довжина і ширина листкової пластинки – 5-10 см, досить довгий черешок листя типове кленове, 5-ти лопатеве, дві лопаті біля черешка значно менші влітку листя яскраво зелене зверху і знизу восени листя стає яскраво жовтим з можливим оранжевим і червонуватим відтінком
Цвітіння і плоди цвітіння типове як для клена плоди двокрилатки довжиною біля 2-2.5 см, дозрівають пізно восени.
Культивація дерево добре не росте, якщо коренева зона обмежена для розгалуження просте в пересадці і догляді краще росте на багатих вологих грунтах чутливе до засоленості найкраще росте під відкритим сонцем, але в тіні теж росте.
Використання при озелененні одне з найкращих дерев для озеленення використовується для озеленення просторих садиб, парків, скверів, дитячих майданчиків, студентських містечок.
Особливості: на відміну від інших кленів має досить міцний стовбур і гілкки, стійке до сильних буревіїв погано витримує засоленість, надмірну загазованість і запиленість, яка характерна для промислових міст і заводських територій на деревах протягом зими. Катальпу вирощують як декоративну рослину, а також у паркових насадженнях. Бджоли охоче відвідують її квітки, збираючи нектар. Медопродуктивность становить 50 кг/га.
Ялиця біла (Abies alba Mill.) (A. pectinata Lam. et DC.). - Високе дерево (25-40 м) родини соснових (Pinaceae) з вузькоконічною загостреною кроною, що низько спущена до землі. В густих лісостанах крона високо піднята, стовбур циліндричний з гладенькою тонкою темно-сірою корою. Пагони довгі, гладенькі, сірі з дворядно розміщеною хвоєю. Хвоя плоска (20-30 мм завдовжки, 1,5-1,8 мм завширшки), тупа, з двома білими смугами зісподу, тримається протягом трьох-п’яти років. Чоловічі шишечки овальні (5-8 м завдовжки), поодинокі, розміщені у верхній частині торішніх пагонів. Жіночі шишечки зеленуваті, містять численні насінні і покривні луски, розміщені в нижній частині торішніх пагонів. Стиглі шишки прямостоячі, циліндричні (10-15 см завдовжки і 2,5-4 см завширшки), бурі, покривні луски їх довші за насінні і виступають у вигляді гострячка. Після достигання шишки розсипаються, на пагонах залишаються лише їх стрижні. Насіння (6-8 мм завдовжки) з довгим крилом, бальзамічним запахом. Одна з основних на Україні гірських лісоутворюючих порід, зрідка трапляється і на рівнині, утворює чисті й мішані лісостани з буком та іншими листяними породами. Тіньовитривала, вибаглива до вологості повітря рослина. Запилюється у травні. Поширена в Карпатах, зрідка на рівнині в південно-західних районах у вигляді острівних місцеположень. Займає близько 1,4% державного лісового фонду України. Райони заготівель - Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області. Запаси сировини незначні.
Звіробій декоративний (Hypericum perforatum)Поширення
В природних умовах поширений практично по всій території України на відкритих сухих місцях, на узліссях, луках тощо. В культуру введений у ряді спеціалізованих господарств різних форм господарювання, а також вирощується аматорами.
Ботанічні характеристики
· Коренева система складається з тонкого кореневища і малогіллястих коренів.
· Стебло прямостояче, в верхній частині розгалужене, висотою 30-50 см. Одна рослина утворює одне або кілька стебел.
· Листки супротивні, сидячі, цільнокраї з численними цятками, що просвічуються завдяки утвореним ефіроолійним залозам. По краях листові пластинки мають чорне забарвлення.
· Квіти двостатеві, пятипелюсткові, зібрані в волоть або китицю, видовженоовальні, золотаво-жовтого кольору з темними крайками.
· Плід - тригнізда коробочка.
· Насіння дрібне.
У траві рослин містяться дубильні речовини (до 10- 12 %), флавоноїди (гіперозид, рутин, кверцитрин тощо), сапоніни, барвники, ефірна олія (0,1- 0,4 %), смолисті речовини (16- 17 %), каротин, аскорбінова кислота тощо. Багаторічна світлолюбива, невибаглива травяниста рослина, стійка до низьких температур, розмножується насінням. У Центральній частині України цвіте в червні-серпні, плоди достигають у серпні-вересні.