Організація позакласної роботи в загальноосвітній школі
СОДЕРЖАНИЕ: Психолого-педагогічні заходи організації позакласної роботи в загальноосвітній школі. Вікові та психологічні особливості учнів середнього етапу загальноосвітньої школи. Методика організації та проведення групової позакласної роботи в загальноосвітній школЖитомирський державний педадогічний інститут
Факультет іноземних мов
Кафедра педагогіки
Курсова робота
на тему:
“ Організація позакласної роботи в загальноосвітній школі.”
Виконав
2007 рік
План.
Вступ.
1. Психолого-педагогічні заходи організації позакласної роботи в загальноосвітній школі.
1.1. Вікові та психологічні особливості учнів середнього етапу загальноосвітньої школи.
1.2. Принципи та форми позакласної роботи в загальноосвітній школі.
2. Методика організації та проведення групової позакласної роботи в загальноосвітній школі.
2.1. Особливості групової роботи на середньому етапі загальноосвітньої школи.
1.1. Вікові та психологічні особливості учнів середнього етапу загальноосвітньої школи.
Успішне вивчення іноземної мови на уроках та ефективне проведення групових позакласних заходів залежить від врахування психологічних особливостей навчання іноземної мови на середньому етапі навчання та вікових характеристик учнів-підлітків, які зумовлюють використання прийомів, форм та засобів навчання. Відомо, що кожен вік є якісно особливим етапом психічного розвитку та характеризується багатьма змінами, які у своїй сукупності складають своєрідність структури особливості дитини на тому чи іншому етапі її розвитку. В звязку з цим є необхідним урахування вікових особливостей кожного періоду розвитку дитини в процесі навчання іноземної мови. Розглянемо вікові особливості підлітків.
Середній етап загальноосвітньої школи охоплює учнів 7-9 класів і відноситься до молодого підліткового періоду. Цей період називається перехідним в фізичному, психічному, соціальному відношеннях. Цей перехід характеризується кількісними та якісними змінами в організмі підлітка. Відбувається статеве дозрівання.
В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і субєктивні враження, різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися менш реальними, почуття самотності та прагнення швидше досягнути статусу дорослої людини.
Нові інтереси і прагнення підлітка бувають мінливими. Стосунки зі старшими, зокрема батьками, педагогами стають складнішими, особливо якщо старші не розуміють змін, які відбуваються в особистості підлітка, і продовжують ставитись до нього, як до дитини. Це часто створює складні ситуації. Частішими стають, порівняно з молодшим шкільним віком, прояви негативізму, неслухняності та інші порушення норм поведінки. Тому нерідко підлітковий період називають важким, критичним віком.
Справді, кризи на цьому етапі розвитку бувають, але вони не є неминучими. І негативізм у поведінці підлітка не є обовязковим, хоч особливості його розвитку містять у собі певні передумови для його виникнення.
Цей період у житті дитини може стати і часто стає важким у виховному відношенні, якщо батьки та інші дорослі, що стосують підлітка, не обізнані з особливостями його розвитку, не зважають на них і продовжують виховувати його так, як виховували у молодшому шкільному віці, або ж, навпаки. Ставлять до нього такі вимоги, як до дорослого. Підлітки потребують великої уваги до себе. Труднощі у вихованні зникають, якщо вихователі розуміють зміни, які відбуваються у психологічному житті дітей цього віку, поважають ті нові тенденції, які в ньому народжуються і сприймають їх реалізацію, відповідно організовуючи різні види їх діяльності і взаємини у колективі, участь у громадському житті нашої країни.
В сучасних умовах стало очевидним, що життєвий досвід підліткового віку, його домінуючі цінності і норми поведінки набули історичних змін. За короткий історичний період в нашому суспільстві відбулися глибинні зміни в різних сферах життя, які вплинули на процес становлення підростаючої особистості. В результаті на очах сучасного покоління відбулася суттєва перебудова загальної спрямованості особистості підлітка.
Основна проблема встановлення тривалості підліткового віку в процесі індивідуального розвитку полягає у визначенні своєї межі. Більшість вчених прийшла до думки, що його початок повязаний з появою перших статевих ознак. Закінчується підлітковий вік з входженням людини в світ дорослих. Однак загальноприйнятих критеріїв досягнення дорослого статусу не існує.
“Перехідний вік” характеризується якісними змінами, що виникають у психіці дитини на стику двох віків і визначаються зміною новоутворень. У перехідний від дитинства до дорослості період індивід проходить великий шлях у своєму психічному розвитку: через внутрішні конфлікти з самим собою та іншими, через зовнішні зриви і внутрішні сходження до “придбання” почуття особливості.
Навчання для підлітка е основним видом діяльності. І від того, як залежить успішність підлітка, залежить його психологічний стан. Переваги цього віку, як зазначає А.К.Маркова, полягають у вибірковій готовності, підвищеному синтезуванні тих чи інших сторін навчання. Значна перевага цього віку полягає у готовності підлітка до всіх видів навчальної діяльності, які роблять його дорослим у власних очах. ( А.К.Маркова “Психология обучения подростка” 1975).
Тому в цьому віці особливо важливою е реалізація резервних можливостей особистості в колективі (Китайгородська Г.А. 1982). Згідно з цим можемо вважати виправданим ущільнення занять за рахунок інтегрованого використання видів мовленнєвої діяльності.
Як відмічає у своїй книзі “Возрастная и педагогическая психология” Петровський, головною особливістю підлітків являється виникнення у них уявлень, що “вони вже не діти” (почуття дорослості), що проявляється у прагненні “бути і вважатися дорослим”. Це знаходить відображення у відносинах з дорослими, відношення “слухняності” вони прагнуть замінити на відношення “рівності”.
Підліток цієї вікової категорії прагне до ствердження власної особистості, для нього характерна часто перебільшена оцінка власних сил і можливостей, він не сприймає пряму вимогу “сліпого” підкорення. У цьому віці отримує розвиток стійкий змістовний інтерес до діяльності, допитливість до всього цікавого, значного. Нерідко помітно прагнення підлітка знати все ґрунтовно, уміти щось робити по справжньому і вирішувати питання самостійно. У цьому віці починають формуватися професіональні інтереси і диференційоване відношення до навчальних предметів: до ”потрібних”, “цікавих” – з одного боку, і “непотрібних”, “неважливих” – з іншого. До “неважливих” підлітки відносять предмети гуманітарного циклу, особливо іноземну мову. У підлітків висока активність може призвести до раптового знесилення, шалена радість змінюється смутком, впевненість у собі переходить у зніяковіння, егоїзм чергується з альтруїстичністю, високі моральні прагнення змінюються низькими спонуканнями, пристрасть до спілкування – замкнутістю в собі, тонка чутливість переходить а апатію, жива зацікавленість – розумову байдужість, прагнення до читання – в зневагу до нього, устремління до нового, до реформувань – в любов до стандартів, шаблонів, захоплення спостереженнями – в безконечні розміркування. Л.С.Виготський підкреслював те, що таких протиріч можна було б віднайти у підлітків ще у двадцять разів більше.
Сучасні дослідники підліткового віку зійшлися у важливості визначення одного з протиріччя. З одного боку, підлітковість – це вік соціалізації, врощування в світ людської культури та суспільних цінностей, а з другого – це вік індивідуалізації, відкриття та утвердження власного унікального і неповторного Я.
Підлітковий вік, як суперечний вік, є часом досягнень часом певних втрат. Підліткові досягнення повязані зі стрімким “Я”, опанування нової соціальної позиції. Підліткові втрати корелюють зі зникненням дитячого світосприймання, безтурботного і безвідповідального способу життя, що повязано з сумнівами у собі, у своїх здібностях та і інших людях.
Саме в підлітковому віці проявляються нові мотиви навчання, повязані з формуванням життєвої перспективи, і бажанням виконати задумане “стає джерелом пізнавальної активності підлітків”. (А.В. Петровський “Возрастная и педагогическая психология”, с.131)
Хоча учбові “позиційні” мотиви (отримувати хороші очінки, займати краще становище в класі) можуть бути сильними, проте вони часто ведуть до формального використання учбової діяльності.
Суттєвими особливостями мислення учнів цих вікових категорій являється розвиток більш складних форм мислення у звязку із засвоєнням абстрактного матеріалу, теорій, закономірностей, загальних понять при вивченні учбових предметів природничо-наукового і гуманітарного циклів.
Становлення учня до навчання може погіршуватись під впливом деяких аналізаторів (слабкість зору, слуху). Учень, який недобачає або недочуває, соромиться признатися в цьому своїм одноліткам, не переборює труднощі і втрачає інтерес до навчання.
Підліток дуже чутливий до оцінних суджень вчителів. Інтерес до навчання послаблюється, якщо вчителі проявляють нетактовність, несправедливо оцінюють знання учнів, применшують успіхи одних і переоцінюють інших.
Пізнавальні і соціальні мотиви навчання підлітків розвиваються в єдності.
Розвиток інтелекту в підлітків тісно повязаний з розвитком творчих здібностей, які передбачають не лише засвоєння інформації, а й вплив інтелектуальної ініціативи та створення чогось нового.
Найважливіший інтелектуальний компонент творчості – це перевага так званого дивергентного мислення, яке передбачає, що на одне і теж запитання може бути безліч однаково вірних та рівноправних відповідей. Мистецтво вчителя, насамперед, у тому, щоб своєчасно розпізнавати переважаючу сферу творчого напряму учня та стимулювати її розвиток у бажаному напрямку.
Навчання в середніх класах школи орієнтується великою мірою на самостійне вивчення учнями навчених завдань. Ця орієнтація відповідає прагненню до самостійності властивому підлітковому віку. Підлітки люблять розвязувати задачі проблемного характеру, які вимагають кмітливості. Їм імпонує вимога розвязати завдання різними способами, самостійно дібрати приклади, писати твори, доповіді. Вони, наприклад, охоче відшукують літературний матеріал до історичних тем, з інтересом ставляться до різних практичних і лабораторних занять. Центральне місце починає займати аналіз змісту матеріалу, його своєрідності та внутрішньої політики. Тому в цьому віці спеціальним завданням для вчителя повинно стати навчання вмінню логічно обробляти матеріал. Від цього залежить не тільки успішність, глибина та міцність знань, але і можливість подальшого розвитку інтелекту та здібностей учнів. Враховуючи цю особливість, необхідно передбачати вправи, направлення на формування вмінь будувати логічно звязані висловлення описового, різнорідного, аргументованого характеру. У 7-9 класах загальноосвітніх шкіл змінюється характер і форми навчальної діяльності, зміст засвоюваних знань ускладнюється, вони стають більш узагальненими. Все це і багато іншого потребує від підлітка більш високого рівня організації розумової діяльності. Психологи відмічають, що підлітки вже здатні до більш високого аналітико-синтетичного сприймання предметів та явищ дійсності, вони вчаться самостійно робити глибокі, змістовні висновки та узагальнення, у них формується абстрактне мислення.
На наш погляд для реалізації даних щодо вікових особливостей будуть спеціально організовані вправи для формування вмінь дискутувати, обговорювати, сперечатися з приводу почутого. У підлітковому віці інтенсивно розвивається довільна логічна память, зростає вміння логічно обробляти матеріал задля навмисного запамятовування. До 8 класу прийоми запамятовування стають більш усвідомленими, різноманітними, гнучкими (Круглов Б.С., Дубовина И.В., ”Особенности обучения”).
Спираючись на властивості особистості школярів середнього ступеня навчання:
1. Необхідно враховувати обєм роботи для кожного учня, визначати наближені строки виконання.
2. Слід враховувати сумісність дітей при виконанні якої-небуть спільної діяльності.
3. Бажано уникати навязування будь-якої діяльності, хай навіть такої,що здається вчителю цікавою і корисною; повністю виключати наказовий тон.
4. Варто було б давати дітям більше самостійності, довіряти їм (розвиток почуття відповідальності).
5. Необхідно давати відповідну оцінку діяльності учнів, багаторазово обдумати способи і засоби заохочення і покарання щодо конкретного учня; памятати про те, що діти дуже вразливі, гостро переживають невдачі; наперед передбачати можливість невдач, не наражати на них учнів або підготувати учнів до них.
6. Потрібно не забувати, що цей вік найбільш сприятливий для морального виховання.
7. Враховуючи зародження в учнів цієї вікової групи інтересу до зарубіжних подій, використовувати це в позакласній роботі (засідання КІДу на тему “Наші однолітки за кордоном”, мітинги, телемости, дебати, вечір-портрет, вечір-хроніка, стінгазети).
8. Якщо увага підлітків не зосереджена, розсіяна в ході заходу слід використовувати закликаючи до уваги фрази типу: “Дуже цікаво відмітити…”, “Цікавий той факт, що …”, “Прислухайтесь…”.
9. Варто прислуховуватись до думок, інтересів і відносин дітей, використовувати їх в роботі.
10. Необхідно виключати з ужитку різкі судження як про самих дітей, їх вчинки, так і про їх пристрасті. Про те, що їм важливе.
Завдання психологічних особливостей учнів – необхідна передумова успішного виконання вибору відповідних форм позакласної роботи, визначення змісту цих форм, організації та проведення позакласного заходу.
1.2. Принципи та форми позакласної роботи в загальноосвітній школі.
Принципи позакласної роботи з іноземних мов – вихідні положення, які визначають вимоги до її змісту, методів і форм організації. Вони відповідають цілям та завданням усієї позакласної роботи з іноземних мов в школі та ілюструють суть педагогічної діяльності вчителя – організатора позакласної роботи.
Основними організаційними принципами позакласної роботи з іноземних мов є принципи добровільності та масовості, принцип урахування і розвитку індивідуальних особливостей та інтересів учнів, принцип звязку позакласної роботи з уроками (В.І.Шепелєва).
Принцип добровільності полягає в тому, що учні включаються в позакласну роботу за власним бажанням. Цей принцип має свою особливість: учень, який сам визначив свою участь в тому чи іншому виді позакласної діяльності, бере на себе добровільне зобовязання продовжувати вивчення іноземних мов, що вимагає від нього додаткових зусиль. Принцип масовості передбачає активну участь в позакласних заходах якнайбільшої кількості учнів з різним рівнем володіння іноземною мовою. Принцип урахування і розвитку індивідуальних особливостей та інтересів учнів передбачає врахування в контексті діяльності учнів їх власного досвіду, інтересів, бажань, нахилів, світогляду, емоційно-почуттєвої сфери та статусу особистості в колективі. Принцип звязку позакласної роботи з уроками перш за все полягає в тому, щоб забезпечити єдність практичних, розвиваючих та виховних цілей позакласних занять та уроків. Він також передбачає звязок навчальних матеріалів, які використовуються в позакласній роботі, з матеріалом діючих навчально-методичних комплексів з іноземних мов.
Позакласна робота базується на володінні учнями навичками та вміннями, набутими на уроках іноземних мов, тому дуже важливим є те, щоб учні якнайповніше використовували ці навички та вміння під час позакласного заходу. Водночас позакласна робота має позитивно впливати на навчальну діяльність учнів з іноземних мов. Г.І. Мокроусова і Н.Ю.Кузовлєва доповнюють вищесказані принципи принципами комплексності, захопленості та розвитку ініціативи і самодіяльності. Принцип комплектності має забезпечити єдність і взаємозвязок патріотичного, морального, естетичного, трудового і фізичного виховання. Позакласна робота з іноземних мов повинна виховувати щирого громадянина, який з повагою ставиться до своєї країни і країни, мову якої він вивчає. Цей громадянин має бути чесним, порядним, розуміти людей, з якими спілкується, поважати і допомагати їм. На позакласних заходах необхідно прищеплювати любов до прекрасного, розвивати здібності виконувати пісні, слухати і розуміти музику, вчити учнів гарно оформляти альбоми, стінгазети, виготовляти костюми і різний реквізит до вистав.
Принцип захопленості повязаний з вибором конкретних цікавих прийомів, які сприяють ефективному досягненню поставлених завдань, а таккож зі змістом навчальних матеріалів, який має бути новим, незвичайним, захоплюючим, здебільшого країнознавчого характеру.
Принцип розвитку ініціативи та самодіяльності передбачає стимулювання й розвиток у школярів самодіяльності та ініціативи в роботі. Саме в позакласній роботі вчитель має надати учням можливість самостійно використати свої знання і вміння, залучити робити їх все, що стосується підготовки та проведення позакласного заходу, вміло і непомітно керуючи цим процесом. Самодіяльність – це основа творчості, а саме творче задоволення в роботі завжди сприяє необхідності працювати краще, знати іноземну мову досконаліше. Ініціатива має стати життєвою позицією кожного учня. Учителю слід спонукати своїх учнів до того, щоб вони самі пропонували тематику та форми позакласного спілкування. Всі вищеназвані принципи доповнюють один одного і в цілому забезпечують цілеспрямований, послідовний, систематичний і водночас різнобічний вплив на розвиток особистості.
Форми позакласної виховної роботи з іноземної мови.
В методичній літературі та у практиці школи традиційно розрізняють три форми позакласної роботи: індивідуальні, групові та масові. В основу такого розподілу покладена ознака кількісного охоплення учасників. Підкреслюючи нечіткість поняття “масовості”, В.І. Шепелєва пропонує розрізняти форми позакласної роботи з іноземних мов за організаційно-структурною ознакою. Відповідно вона відносить групові форми до організаційно-структурних форм, а індивідуальні та масові – до не структурних.
Індивідуальна позакласна робота проводиться з окремими учнями, які готують повідомлення і доповіді про країну, мова якої вивчається, про знаменні дати та події, видатних людей, розучують вірші, уривки з літературних творів іноземною мовою, виготовляють наочні посібники, оформляють стінгазети, альбоми, стенди і т.п. Індивідуальна робота може проводитися постійно або епізодично.
Групова форма позакласної роботи має чітку організаційну структуру і відносно постійний склад учасників, обєднаних спільними інтересами. До цієї форми належать різноманітні гуртки: розмовні, вокальні, драматичні, перекладів, філателістів, позакласного читання тощо. Деякі методисти рекомендують організовувати для учнів усіх класів розмовні та хорові гуртки, для учнів старших класів – літературно-перекладацькі та країнознавчі. Позитивно зарекомендували себе комбіновані гуртки, де поєднуються різні види діяльності, наприклад. Розучування пісень і підготовка інсценівок, позакласне читання і переклад діафільмів з подальшим обговоренням переглянутого. Заняття в гуртках, як правило, проводяться регулярно.
Масові: форми позакласної роботи не мають чіткої організаційної структури. До них відносять такі заходи як вечори художньої самодіяльності, фестивалі конкурси, карнавали. Тематичні вечори і ранки тощо. Ці заходи проводяться епізодично.
У педагогічній літературі є поняття “обєднуючі форми позакласної форми” (Т.М. Камчиць, З.О. Кейліна). До обєднуючих форм відносять дитячі та юнацькі клуби за інтересами, шкільні музеї, бібліотеки, кінотеатри та клуби веселих і кмітливих. Клуби є ефективною формою позакласної роботи з іноземних мов, тому що вони обєднують учнів різного віку і різних інтересів, створюють широкий простір для спілкування, діють на засадах самоврядування і стають центрами позакласної роботи в школах. Клуби мають свої назви, емблеми, положення і статути. Особливою популярністю серед школярів стають користуватися клуби веселих і кмітливих (КВК), якіпередбачають проведення цікавих конкурсів, виконання пісень, віршів, розгадування загадок, кросвордів, ребусів із зоровою опорою у вигляді плакатів, картин, діафільмів. Кожна команда, яка бере участь у КВК, має свій девіз, емблему, пісню та форму. Як “домашнє завдання” учасники клубу готують інсценівку за творами відомих зарубіжних письменників та драматургів.
Як окрему форму практичних занять з іноземної мови можна виділити листування школярів. Воно має не тільки велике виховне, але й практичне значення, оскільки сприяє розвитку мовлення учнів. Листування дає можливість учням практично користуватися іноземною мовою як засобом спілкування та утримання додаткової інформації до тем програми. Щоб листування сприяло розвитку не лише писемного, але й усного мовлення учнів, на засіданнях гуртка або секції клубу заслуховується інформація іноземною мовою, про яку йдеться в листі, влаштовуються виставки листів, під час яких коментуються їх зміст.
Отже, узагальнивши все вище сказане, схематично можна зобразити:
|
Позакласна робота
 |
 |
 |
Індивідуаль
Схема 1. Форми позакласної роботи.
Види позакласної роботи, що забезпечують оптимальні результати, повинні мати такі характеристики:
· Інформативність і змістовність, які сприяють реалізації практичних та загальноосвітніх цілей позакласної роботи;
· Комунікативна спрямованість: усі види позакласної роботи повинні забезпечувати користуватися іноземною мовою як засобом одержання і передачі інформації в типових природних ситуаціях спілкування;
· Ситуативність: переважна більшість видів позакласної роботи повинна включати «набір» ситуації, які є предметним фоном і стимулом до цілеспрямованих мовних вчинків;
· Орієнтація завдань на підвищення мовленевої активності учнів;
· Емоційність форм і способів реалізації. Що сприяє підвищенню інтересу учнів до іншомовної діяльності.
Позакласна робота виховує колективістські якості учнів, формує адекватні особисті відношення. Вона повязана з створенням колективу, що передбачає товариську взаємодопомогу, співпереживання і визначення свого місця у колективі.
Схема 2. Форми позакласної роботи за змістом.
Позакласна робота сприяє розширенню сфери застосування вмінь і навичок, які були здобуті на уроках іноземних мов, та розширення мовної сфери. Якщо позакласна робота супроводжує увесь курс вивчення іноземних мов у школі, то вона успішно підтримує так названу близьку мотивацію, так як у кожному елементі навчального процесу створюються умови для застосування набутих знань, умінь і навичок, що в свою чергу, забезпечує стійке позитивне відношення до навчання.
В основі позакласної роботи лежить самоуправління учнів. Саме вони є субєктами позакласної роботи: вона проводиться їми заради них. Їх бажання і інтереси є визначальними при виборі форм і змісту позакласної роботи.
Кожен гурток, кожна секція не тільки планує позакласну роботу школи взагалі, керуючись загальним планом школи, але й передбачає форми звіту. Звітність не потрібно розуміти у “бухгалтерському” розумінні цього слова. Це мають бути цікаві, змістовні вихідні заходи.
Завданням вчителя також є формування смаку учнів, наявність визначених естетичних критеріїв. При обговоренні пропозицій запропонованих учнями вчитель повинен спонукати учнів до ідеї єднання форми і змісту.
Позакласна робота виховує колективістські якості учнів, формує адекватні особисті відношення. Вона повязана з створенням колективу в цілому і всередині його – мікроколективів, що передбачає товариську взаємодопомогу “відчуття плеча” співпереживання і визначення свого місця в колективі, вміння співвідносити свої бажання з бажанням більшості. Успішна робота може забезпечувати лише при умові доброзичливих відношень її учасників один до одного, при цьому важливо помічати досягнення, шукати і знаходити ще не реалізовані можливості своїх товаришів.
2.1. Особливості групової роботи на середньому етапі загальноосвітньої школи.
Групова форма позакласної роботи має чітку організаційну структуру і відносно постійний склад учасників, обєднаних спільними інтересами.
Мета учасників, як і інших видів позакласної роботи – вдосконалення практичних вмінь і навичок учнів з іноземної мови, підвищення інтересу до вивчення іноземної мови, підвищення інтересу до вивчення іноземної мови. В залежності від основного їх значення розрізняють таки види гуртків: гуртки по вдосконаленню практичних володінь мовою, гуртки краєзнавчі, та інші гуртки.
Незалежно від основного призначення гуртка загальні вимоги до організації їх роботи:
1) Актуальність тематики;
2) Звязок з навчальною тематикою;
3) Доступність мовного матеріалу, покладеного в основу занять;
4) Відповідність тематики віку учнів, їх інтересам і вподобанням.
Назва гуртка повинна відображати основний напрям роботи гуртка.
При організації гуртків необхідно, щоб учні чітко визначили ціль занять гуртка, зрозуміли свою роль у їх роботі, щоб кожен член гуртка знав, як буде виконана їх робота.
В гуртках учні вдосконалюють свої знання, уміння, навички. Гурток готує учнів до участі в шкільних заходах з іноземної мови, сприяє їх самопізнанню, самоствердження і самовираженні.
Заняття гуртка не регламентовані навчальною програмою. У звязку з цим відкриваються безмежні можливості для дослідницької діяльності вчителя, вдосконалення його методичної майстерності. У процесі підготовки і проведення занять вчитель може перевірити правильність своїх передбачень і гіпотез, ефективність форм, методів, прийомів, практичну і виховну значимість підготовлених їм матеріалів, їх вплив на формування особистості учня.
Гуртові заняття за своїм вмістом та структурою ближчі до уроків з іноземної мови, ніж всі інші види позакласної роботи з предмету.
Одним з варіантів проведення занять і обєднання учнів з приблизно однаковою мовною підготовкою для досягнення єдиної мети – вдосконалення вмінь та навичок усного мовлення або читання.
Найбільш популярним в шкільний практиці є гурток комбінованого типу, на заняттях якого учні займаються різними видами діяльності : грають, вивчають вірші і пісні, обговорюють прочитані тексти, випускають стінгазети, драматизують діалоги, здійснюють постановку спектаклів.
Незалежно від типу гуртка в підготовці і проведенні його занять необхідно враховувати наступні загальні вимоги:
1) виховуючий і розвиваючий характер матеріалів і завдань, їх практична направленість;
2) зверненість тематики роботи гуртка, його форм і методів до різних сторін пізнавальної діяльності учнів: інтелектуальної, емоційної, вольової;
3) творчий підхід до планування і реалізації задач, відсутність одноманітності і шаблону в роботі;
4) наявність логічного звязку між окремими заняттями гуртка; опора на заняття, вміння і навички, отриманні учнями на уроці.
Участь у роботі гуртка добровільна. Проте, потрібно вимагати утворення сталого складу гуртка, дотримання окремих правил, які регулюють його діяльність. Заняття проводяться 1 раз в тиждень за сталим розкладом. Кількість членів гуртка залежить від напрямку його діяльності.
На першому занятті вчитель знайомиться з складом гуртка, пояснює учням чим вони будуть займатися, виявляє рівень їх мовної підготовки і інтереси, наявність дружніх звязків, мотиви, які спонукали записатися саме до цього гуртка. Структура занять і зміст роботи гуртка визначаються виходячи з його цільових установок, особливостей контингенту учнів з врахуванням можливостей школи, особистості і рівня педагогічної майстерності вчителя.
В 7-9 класах учні віддають перевагу різним видам діяльності, у ході яких вони знайомляться з країною, мова якої вивчається, беруть участь у мовному спілкуванні, наближеному до реальних умов їх життя. Процес оволодіння іноземною мовою на заняттях гуртка повинен формувати пізнавальні інтереси учнів, сприяти духовному становленню особистості.
В організації роботи гуртка необхідно враховувати ведучі стимули, які спонукають учнів відвідувати заняття. Для 7-9 класів - можливість дізнатися нові цікаві факти про країну, мова якої вивчається, її історія, звичаї і традиції.
На усіх етапах роботи гуртка особливий інтерес для учнів являє спілкування зі своїми однолітками, особистість вчителя – керівника гуртка, наявність прямого та зворотного звязку з навчальним процесом, що підвищує практичну значимість оволодіння діяльністю поза урочний час.
Правильно організована групова позакласна робота сприяє значному розширенню потенційного словника учнів, охоплює велике коло проблем і питань, які виходять за межі шкільної програми, поглиблює соціокультурні знання учнів. Крім того, групова позакласна робота дозволяє залучити учнів до неформального вивчення іноземної мови, коли максимально враховуються їхні особисті потреби, оскільки вони самі обирають той чи інший гурток, або беруть участь у тому чи іншому позакласному заході.
Середній етап має забезпечити певний рівень володіння мовою – обмеженої усної та писемної комунікації в межах тем, визначених програмою, розуміння нескладного мовлення носіїв мови, текстів різних жанрів і стилів. Учнів даної вікової групи цікавлять різні аспекти суспільного життя, школи та підлітків.
Плануючи позакласну роботу, необхідно памятати, що інтереси юнаків дуже широкі, не стійкі і поверхневі іноді в ущерб учбовим заняттям. В цьому проявляється прагнення юнаків пізнати себе, перевірити свої сили, визначити свій інтерес, звідси небажання приймати участь у видах діяльності, які не відповідають його інтересам. Саме у цьому віці до кінця 8-го класу зявляються перші спроби самовизначення, роздуми про своє майбутнє.
В організації групових видів діяльності у позакласній роботі необхідно враховувати, що іноді душевна рівновага і творча активність школяра залежить не від визнання усім колективом, а від симпатій його близьких друзів. У спілкуванні з ними, у їх підтримці і участі він більш всього зацікавлений. У звязку з цим одним із шляхів формування груп у позакласній роботі є надання учням свободи вибору партнерів діяльності. Іншій спосіб залучення учнів у групову роботу повязаний з організацією різних видів діяльності за інтересами. Наприклад, у процесі драматизації учнів, розподіляються в групи оформлювачів, режисерів, артистів и т.д.
Бажано, щоб форма проведення занять гуртка була нетрадиційною, відрізнялась від уроку іноземної мови.
Вірний вибір місця для проведення занять гуртка або інтерєру кабінету іноземної мови сприяє створенню природного фону для мовленевого спілкування учнів, стимулює їх мовленеву активність. Організація на заняттях гуртках підготовчої роботи до масових заходів на іноземній мові з запрошенням усіх бажаючих дозволяє більш тісно повязати їх з усією системою позакласної роботи з предмету, надати їм відповідну практичну значимість.
Дуже важлива змістовна основа груп позакласної роботи на сучасному етапі. При її визначенні потрібно відштовхувати від “зон актуального рахунку” тобто від реальних ЗУН учнів іноземної мови і їх загальноосвітнього рівня і йти до “зони найбільшого рахунку”, тобто запропонувати зміст з деяких випередженням того, чим потрібно володіти.
При створенні гуртків враховуються інтереси учнів, і звичайно, можливості і смаки вчителя, оскільки без цього практично неможливо керувати гуртком.