Психологічне консультування тривожних клієнтів
СОДЕРЖАНИЕ: Психологічне консультування тривожних клієнтів Введення Консультування можна розглядати як особливий вид відносин допомоги, як якийсь репертуар можливих дій, як психологічний процес. Цілі консультування мають повязаний зі свідомістю аспект. У різному ступені всі консультаційні підходи фокусуються на зміні відчуттів, думок і дій людей так, щоб люди могли жити ефективніше.Психологічне консультування тривожних клієнтів
Введення
Консультування можна розглядати як особливий вид відносин допомоги, як якийсь репертуар можливих дій, як психологічний процес. Цілі консультування мають повязаний зі свідомістю аспект. У різному ступені всі консультаційні підходи фокусуються на зміні відчуттів, думок і дій людей так, щоб люди могли жити ефективніше.
Психологічне консультування – це діалог индивидуальностей, діалог унікальних осіб|особистостей. Для діалогу недостатньо звичайної мови спілкування, недостатньо слів. Необхідне зєднання різних поглядів на світ, взаєморозуміння, контакт внутрішніх світів. Клієнт вибирає консультанта інтуїтивно, часто орієнтуючись на його формальні характеристики, сприймаючи як фахівця або випробовуючи довіру і тяжіння до нього як до особи. Консультант більшою мірою відповідальний, відбудеться або не відбудеться діалог. Саме він вибирає той професійний інструментарій, який дозволить зробити спілкування дійсно глибоким, а консультування ефективним.
Існують спеціальні проблеми психологічного консультування: тривожних клієнтів; вороже настроєних і агресивних осіб; клієнтів з психосоматичними розладами; асоціальних осіб;клієнтів з депресією і суициднми намірами; при сексуальних проблемах. Ми зупинимося саме на вивченні цих спеціальних питань.
Мета контрольної роботи: вивчення особливостей консультування тривожних клієнтів, вороже настроєних і агресивних.
1 Психофізіологічні основи тривожності
Тривожність займає|позичає,посідає одне з найважливіших місць як в нормальній психодинаміці, так і в психопатології, тобто у виникненні різних симптомів. Тривожність попереджає про небезпеку, загрозі і в цьому сенсі має не меншу цінність, чим біль. S. Freud визначає тривожність як сигнал з боку Ego, застережливий індивіда про внутрішній конфлікт. Зазвичай конфлікт відбувається між неприйнятними імпульсами несвідомого і психічними силами, направленими на придушення цих імпульсів. Тривожність — сигнал не тільки попереджувальний, але і такий, що захищає від конфліктів, тому що задіює механізми психологічного захисту.
Тривожність має схожість із страхом (Freud навіть не розрізняє ці стани, вживаючи єдине поняття Angst), адже в обох випадках виявляється реакція на небезпеку. Про страх ми ще поговоримо в наступному розділі, тому що кожною з емоцій все ж таки властива специфічність. Тривожність интрапсихична, тобто обумовлена внутрішньо і звязується із зовнішніми обєктами лише в тій мірі, в якій вони стимулюють внутрішні конфлікти. Зазвичай тривожність на відміну від страху є реакцією на уявну, невідому загрозу. У основі тривожності завжди лежать внутрішні конфлікти особи. Для тривожності також характерна пролонгованість, тобто їй властиво розтягуватися в часі, постійно повторюватися або ставати безперервною.
З фізіологічної точки зору тривожність є реактивним станом. Вона викликає фізіологічні зміни, що готують організм до боротьби — відступу або опору. При тривожності збуджується серцево-судинна система (частішає ритм серця, підвищується кровяний тиск), а діяльність травного тракту пригноблюється (зменшується активність секреції і перистальтика). Кров з травного тракту пересилається в мязову систему, тобто організм готується до активної діяльності. Тривожність виявляється на трьох рівнях:
1. Нейроендокрінном (продукція адреналіну — эпинефрин|).
2. Психічному (невизначені|неозначені| побоювання).
3. Соматичному або моторно-вісцелярному (фізіологічні реакції різних систем організму на збільшення продукції эпинефрина):
a. дерматологічні реакції (шкірні роздратування);
b. реакція серцево-судинної системи (тахікардія, збільшення тиску систоли);
c. реакція травного тракту (придушення діяльності слинних залоз — сухість в роті, неприємний присмак, анорексія, пронос, замок і тому подібне);
d. реакції дихальної системи (прискорене дихання, задишка, гіпервентиляція);
e. генитально-уринальные реакції (прискорене сечовипускання, порушення менструації, біль в області тазу, фригідність, імпотенція);
f. вазомоторні реакції (потовиділення, почервоніння);
g. реакції скелетно-мязової системи (головні болі, болі в потилиці, артральгии|).
Широкий спектр фізіологічних реакцій унаслідок тривожності пояснює, чому тривала тривожність викликає психосоматичні розлади, а само стан тривожності нерідко маскується скаргами соматичного характеру. Такі клієнти, як правило, спочатку потрапляють не до психолога або психотерапевта, а до лікаря|лікарки| загальної практики.
Кожен з нас, особливо в стресових ситуаціях, випробовує тривожність. Проте для більшості людей це тимчасовий стан, який вони долають. У консультуванні ми стикаємося з клієнтами, для яких тривожність представляє болісне, таке, що не проходить, що нерідко супроводжується неприємними фізичними відчуттями. Психологічно такий клієнт відчуває, що з ним відбувається щось недобре, проте не може конкретизувати своє нездужання і не знає, коли і де з ним знову відбудеться подібна безіменна трагедія. Людина, що постійно випробовує тривожність, живе як би під темним небом і не здатний подолати напругу ні зусиллями власної волі, ні за допомогою близьких. У такому стані зазвичай і потрапляють до консультанта. Іноді цей стан проходить само собою, проте часто загострюється і стає все більш важко переносимим. Невизначена тривожність особливо пригноблює при несприятливих життєвих обставинах. Коли існує постійна загроза соціальному положенню, фінансовому благополуччю і тому подібне, все навколо представляється потенційно загрозливим. Соціальне оточення, життєві умови не стільки безпосередньо породжують внутрішні конфлікти, скільки часом створюють сприятливий грунт для їх прояву в повну силу.
2 Консультування тривожних клієнтів
Робота консультанта з клієнтом, який звернувся із-за постійної тривожності, утомлива, оскільки клієнтові деколи важко пояснити, які проблеми приховані за цим переживанням, що виснажує. Консультант повинен уміти розгледіти різні лиця тривожності, оскільки тривожність часто виявляється не безпосередньо, а перевтілюється.
Одне з найбільш частих маскувань тривожності — перейменування. Я роздратований; я в напрузі; у мене слабкість; я боюся; мені сумно; я постійно прокидаюся ночами; я не відчуваю себе самим собою — клієнти використовують десятки слів і виразів для позначення стану тривожності.
Дуже часто тривожність виражається соматичними симптомами. Більшість клієнтів повязують їх із специфічними ситуаціями, що викликають тривожність. Проте неправильно називати такі симптоми функціональними, на нервовому грунті і тому подібне, оскільки клієнт відчуває себе як би звинуваченим в симуляції і таким, що скаржиться на щось фіктивне, тому удається до заперечення і інших засобів|коштів| психологічного захисту. Іноді соматичні скарги є просто способом заявити про свою тривожність. Наприклад, коли клієнт скаржиться, що у нього болить голова у присутності дружини, консультант має можливість прояснити проблему: Здається, Ви хочете мені сказати, що у присутності дружини по якихось причинах нервуєте, і Ваша тривожність виявляється головним болем. Якщо нам вдасться дізнатися, що викликає у Вас тривожність, ми зможемо здолати цей головний біль. Подібна тактика значно краща, ніж пряме твердження: У Вас головний біль на нервовому грунті. Соматичні симптоми не обовязково виникають унаслідок|внаслідок| тривожності — часто вони просто заміщають тривожність.
Деколи тривожність маскується певними діями. Весь спектр навязливих дій — від стукоту пальцями по столу, кручення гудзиків, докучливого моргання очима, чухання і до того, що обїдається, надмірного пияцтва або куріння, навязливій потребі купувати речі — може означати тривожність із-за конфліктної життєвої ситуації.
Тривожність також нерідко ховається за іншими емоціями. Дратівливість, агресивність, ворожість можуть виступати як реакції на зухвалі тривогу ситуації. Деякі клієнти самі пояснюють, що, коли вони починають випробовувати напругу, то стають саркастичними, уїдливими, важко злагідними. Інші клієнти в подібних ситуаціях, навпаки, стають холодними, скутими, неговіркими. Другий тип реакцій зазвичай|звично| виражає внутрішній конфлікт між безсиллям і агресивністю, і цей конфлікт паралізує активність. Коли ми стикаємося з такими клієнтами, їх поведінка викликає роздратування і злість, але одночасно дозволяє отримати ключ до розуміння проблем, що підлягають дозволу. Люди, що адже оточують клієнтів, переживають схожі почуття при спілкуванні з ними.
Багатомовність теж спосіб маскування тривожності. Таким чином клієнт прагне приховати свою тривожність і обеззброїти консультанта. Словесний потік не слід переривати, потрібно лише приділити увагу тривожності, що ховається за ним. Безперервний говір - це своєрідна форма самозахисту, який необачно відразу ламати. Консультант крізь призму власних відчуттів повинен проаналізувати мотиви многоговорения, маючи на увазі, що в повсякденному житті клієнт так само докучає таким, що оточує пустими розмовами, прагнучи і заховати свою тривожність, і втекти від неї.
Деякі клієнти, щоб завуалювати свою тривожність і подавити активність консультанта, постійно перебивають його. Це помітно фрустрирует консультанта, але більшість клієнтів не є досвідченими переривниками, і консультант легко справляється з ситуацією. Важко в тих випадках, коли насправді клієнт небалакучий і не прагне заповнювати паузи між висловами, проте відразу перебиває консультанта, коли той починає говорити. Навіть якщо консультант намагається заперечити, такий клієнт не зупиняється, як би не чувши його слів. Консультантові тоді слід не вступати в конкуренцію, а різко обірвати клієнта і вказати на неприпустимість подібної поведінки. Прагнення переривати консультанта може бути обумовлене не цілком усвідомленим страхом перед каким або питанням або висловом. Іноді розумно прямо запитати, чи розуміє клієнт, що робить. Пряме питання допоможе клієнтові усвідомити спосіб своєї поведінки в стані тривожності.
Певна категорія клієнтів захищається від тривожності парадоксальним шляхом. Вони з демонстративною відвертістю розповідають про свої турботи і питають, що їм робити. Так поводяться і з консультантом. Таке підкреслене випинання тривожності, як правило, є проявом ворожості, і консультант повинен обернути на цю увагу клієнта.
Тривожність може мотивувати опір самому процесу консультування. По суті відбувається опір усвідомленню внутрішніх конфліктів, а тим самим і посиленню тривожності. Чинячи опір, клієнт прагне контролювати свою відвертість, висловлювати тільки цензурированные думки і відчуття, бути якомога більш позбавленим індивідуальності, пригнічувати свої відчуття по відношенню до консультанта. Зауваження консультанта винні, навпаки, звертати увагу клієнта на те, яким чином він уникає тривожності: Ви змінили тему бесіди?, Ви намагаєтеся перемкнути увагу на мене?, Ви хочете, щоб я вказав Вам тему вислову?, Ми знову повертаємося назад — Ви прагнете навязати мені керівництво бесідою і тому подібне
Іноді тривожність примушує клієнта не тільки чинити опір, але і демонструвати ворожість до консультанта, найчастіше в прихованій формі. Клієнт з презирством і сарказмом критикує дурних консультантів, яких відвідував раніше, розповідає історії про помилки психологів і психотерапевтів. Витонченіша форма настання на консультанта полягає в прагненні подружитися з ним, щоб консультант сприймав клієнта не як клієнта, а як друга. Тривожний клиент-чоловік прагне знайти загальні інтереси з консультантом і виступати в ролі його партнера по хобі. З цією метою клієнти приносять поштові марки або інші колекціоновані предмети, прагнучи здійснити обмін, запрошують консультанта на чашку кави або обід і тому подібне Жінки поводяться схожим чином, але з характерною для них специфікою — прагнуть підкреслити свою жіночу привабливість, демонструють материнську або сестринську поведінку, проявляють заклопотаність зовнішнім виглядом і здоровям консультанта, що створює у них ілюзію дружніх взаємин. Така поведінка клієнтів направлена на знищення консультанта як професіонала; спонукаючими мотивами виступають страх і тривожність, заперечення серйозності проблем. Якщо консультант піддається впливу і дійсно стає іншому клієнта, виникає багато серйозних труднощів в консультативному контакті і, можна сказати, консультування як таке закінчується.
Консультуючи тривожних клієнтів, важливо знати не тільки способи, якими вони маскують свою тривожність, але і засоби, за допомогою яких прагнуть позбавитися від неприємної дії тривожності. Цими засобами служать механізми психологічного захисту, які вперше описали S. Freud. Механізми функціонують автоматично, на несвідомому рівні. Використання захисних механізмів для зменшення тривожності не представляє патології, поки не стає утрируваним і не починає спотворювати розуміння реальності і обмежувати гнучкість поведінки. Описано багато механізмів психологічного захисту. Охарактеризуємо коротко основні з них:
1. Витіснення. Це процес мимовільного усунення в несвідоме неприйнятних думок, спонук або відчуттів. Freud| детально описав захисний механізм того, що мотивованого забуває. Він грає істотну роль у формуванні симптомів. Коли дія цього механізму для зменшення тривожності виявляється недостатньою, підключаються інші захисні механізми, що дозволяють витисненому матеріалу усвідомлюватися в спотвореному вигляді. Найбільш широко відомо дві комбінації захисних механізмів:
a. витіснення + зсув. Ця комбінація сприяє виникненню фобических реакцій. Наприклад, навязливий страх матери, що маленька дочка захворіє важкою хворобою, є захистом проти ворожості до дитини, що поєднує механізми витіснення і зсуву;
b. витіснення + конверсія (соматичне символізування). Ця комбінація утворює основу істеричних реакцій.
2. Регресія. За допомогою цього механізму здійснюється неусвідомлене сходження на раніший рівень пристосування, що дозволяє задовольняти бажання. Регресія може бути частковою, повною або символічною. Більшість емоційних проблем мають регресивні риси. У нормі регресія виявляється в іграх, в реакціях на неприємні події (наприклад, при народженні другої дитини малюк первісток перестає користуватися туалетом, починає просити соску і тому подібне), в ситуаціях підвищеної відповідальності, при захворюваннях (хворий вимагає підвищеної уваги і опіки). У патологічних формах регресія виявляється при психічних хворобах, особливо при шизофренії.
3. Проекція. Це механізм віднесення до іншої особи|обличчя,лиця| або обєкту думок, відчуттів, мотивів і бажань, які на свідомому рівні індивід у себе відкидає. Нечіткі форми проекції виявляються в повсякденному житті. Багато хто з нас абсолютно некритичний до своїх недоліків і з легкістю помічають їх тільки у інших. Ми схильні винити що оточують у власних бідах. Проекція буває і шкідливою, тому що|бо| приводить| до помилкової інтерпретації реальності. Цей механізм часто спрацьовує у|біля,в| незрілих і ранимих осіб. У випадках патології проекція приводить до галюцинацій і марення, коли втрачається здібність відрізняти фантазії від реальності.
4. Інтроєкция. Це символічна интернализация (включення) людини або обєкту. Дія механізму протилежна проекції. Інтроєкция виконує дуже важливу роль в ранньому розвитку особи, оскільки на її основі засвоюються батьківські цінності і ідеали. Механізм актуалізується під час трауру, при втраті близької людини. За допомогою интроекции усуваються відмінності між обєктами любові і власною особою. Деколи замість озлобленості або агресії по відношенню до інших людей принизливі спонуки перетворюються на самокритику, самообесценивание, тому що відбулася интроекция обвинуваченого. Таке часто зустрічається при депресії.
5. Раціоналізація. Це захисний механізм, реабілітовуючий думки, відчуття, поведінку, які насправді неприйнятні. Раціоналізація — найпоширеніший механізм психологічного захисту, тому що наша поведінка визначається безліччю чинників, і коли ми пояснюємо його найбільш прийнятними для себе мотивами, то раціоналізували. Несвідомий механізм раціоналізації не слід змішувати з навмисними брехнею, обманом або удаванням. Раціоналізація допомагає зберігати самоповагу, уникнути відповідальності і провини. У будь-якій раціоналізації є хоч би мінімальна кількість правди, проте|однак| в ній більше самообману, тому вона і небезпечна.
6. Інтелектуалізація. Цей захисний механізм припускає перебільшене використання інтелектуальних ресурсів в цілях усунення емоційних переживань і відчуттів. Інтелектуалізація тісно повязана з раціоналізацією і підміняє переживання відчуттів роздумами про них (наприклад, замість реальної любові — розмови про любов).
7. Компенсація. Це несвідома спроба подолання реальних і уявних недоліків. Компенсаторна поведінка універсальна, оскільки досягнення статусу є важливою потребою майже всіх людей. Компенсація може бути соціальне прийнятною (сліпою стає знаменитим музикантом) і неприйнятною (компенсація низького зростання — прагненням до влади і агресивністю; компенсація інвалідності — грубістю і конфліктністю). Ще виділяють пряму компенсацію (прагнення до успіху в свідомо програшній області) і непряму компенсацію (прагнення утвердить себе в іншій сфері).
8. Реактивне формування. Цей захисний механізм підміняє неприйнятні для усвідомлення спонуки гіпертрофованими, протилежними тенденціями. Захист носить двуступенчатый характер. Спочатку витісняється неприйнятне бажання, а потім посилюється його антитеза. Наприклад, перебільшена опіка може маскувати відчуття відкидання, перебільшена солодкувата і ввічлива поведінка може приховувати ворожість і тому подібне
9. Заперечення. Це механізм відкидання думок, відчуттів, бажань, потреб або реальності, які неприйнятні на свідомому рівні. Поведінка таке, немов проблеми не існує. Примітивний механізм заперечення більшою мірою характерний для дітей (якщо заховати голову під ковдрою, то реальність перестане існувати). Дорослі часто використовують заперечення у випадках кризових ситуацій (невиліковна хвороба, наближення смерті, втрата близької людини і тому подібне).
10. Зсув. Це механізм напряму емоцій від одного обєкту до прийнятнішої заміни. Наприклад, зсув агресивних відчуттів від працедавця на членів сімї або інші обєкти. Зсув виявляється при фобических реакціях, коли тривожність від прихованого в несвідомому конфлікту переноситься на зовнішній обєкт.
У психологічному консультуванні ми, як правило, стикаємося з використанням непридатних захисних механізмів для подолання тривожності.
Дуже важливо дозволити клієнтові виговоритися і виразити свою тривожність, тому що неспокійний клієнт мало що чує, до нього не доходять напучення консультанта. Невисловлена тривожність безмежна. Коли вона одягається в словесну оболонку, то фіксується в межах слів і стає обєктом, який може побачити як клієнт, так і консультант. Відбувається значне зменшення дезорганизующей сили тривожності. Отже, з тривожним клієнтом необхідно обговорювати його стан. Не можна забувати, що ми маємо справу по суті з прихованими в несвідомому відчуттями, тому марно тиснути на клієнта, щоб він швидше назвав причини своєї тривожності. Консультант повинен проявити розуміння і терпимість. Не треба також піддаватися спокусі міркувати про стреси і напругу, властиві нашому часу. Це зазвичай не зачіпає страждань конкретного клієнта. Людині, що роздирається внутрішнім, невербализируемым конфліктом, не слід відмовляти в допомозі із-за нібито екзистенціальної природи його тривожності. Екзистенціальна тривога існує, проте більшість клієнтів звертаються не із-за неї.
3 Консультування вороже настроєних|налагоджених| і агресивних клієнтів
Немало проблем в консультуванні створюють негативно настроєні або відкрито ворожі (що зустрічається рідше) клієнти. Консультанти по-різному реагують на таких клієнтів: одні на ворожість відповідають дратівливістю і ворожістю; інші прагнуть проявити любязність і дружність, намагаючись набудувати клієнтів в свою користь і пояснити відсутність підстав для озлобленості; треті ігнорують стан клієнтів, поводяться так, як ніби нічого не трапилося. Можливо, в деяких випадках корисно розсердитися на клієнта, проте ще важливіше зрозуміти причини його стану. Клієнтові треба сказати, що він здається вороже настроєним і злим. Деколи поняття озлобленість і ворожість представляються дуже сильними для характеристики, тому свої вислови слід формулювати не так категорично. Наприклад: Ви здаєтеся чимось незадоволеним, Ви розчаровані?, Чи не хочете Ви щось сказати?, Це звучить, ніби Ви розсерджені і тому подібне Якщо консультант тільки підозрює клієнта у ворожості, він може уточнити: Що відбулося?, Я що-небудь неправильно сказав або зробив?. У будь-якому випадку, зіткнувшись з ворожістю клієнта, не варто поводитися так, немов|немовби| звалився мир. Зрозуміло, не можна з насмішкою або презирством дивитися на клієнта — його ворожість завжди слід трактувати серйозно, тому що вона заважає терапевтичній взаємодії.
Причини незадоволеності клієнта можуть бути простими - не подобається вигляд або слова консультанта, консультант дуже молодий і тому подібне Причини, як правило, існують. Щоб розібратися в підоснові озлобленості клієнта і ефективно реагувати на неї, консультант повинен розуміти основні риси цього стану.
Перш за все, злість не є чимось патологічним або незвичайним. Кожен зрідка сердиться або, точніше кажучи, здатний розсердитися. Немає такої життєвої ситуації, в якій не могли б виявитися відчуття злості, зла думка або дія. Деякі здійснювані в житті справи також, хоч в малому ступені, мотивовані злістю. Ворожість має свій сенс — вона є засобом самозахисту, крім того, вона значно действеннее, чим страх. Інакше кажучи, злість є не тільки сигналом, застережливим про небезпеку, подібно до тривожності і страху, але і відчуттям, що обумовлює самозахист, вона породжує агресивність.
Консультантові важливо знати походження озлобленості.
Причини озлобленості кожного клієнта приховані в його життєвих обставинах. Злість історична, тобто має своє минуле, у кожної людини неповторне. Протягом життя, особливо в дитячі роки, формується індивідуальний стиль ворожості, тобто із-за чого ми злимося, як накопичується і зганяється злість. Одні клієнти сердяться, коли консультант говорить наказовим тоном; інші — коли ясно і точно не указує, що робити; треті — коли ставить багато особистих питань, тому що це здається їм зайвою цікавістю. Схожі обставини одних клієнтів роблять ворожими, інших — ні. В основному ці відмінності обумовлені своєрідністю життєвого досвіду. Консультантові нелегко в достатній мірі прослідкувати індивідуальну історію озлоблення клієнта, проте найважливіше зрозуміти, що злість головним чином привнесена в консультування і безпосередньо не повязана з тим, що говорить і робить консультант. Іноді|інколи| в конкретний момент консультант безпосередньо заміщає якусь|деяку| людину або ситуацію з минулого життя. Коли клієнт, особливо на початку консультування, ворожий, підозрілий, злий, консультант повинен знати, що джерело цих відчуттів знаходиться усередині|всередині| самого клієнта. Нерідко консультант схильний звинувачувати себе, оскільки йому здається, що клієнти завжди поважають хорошого консультанта і ніколи не повинні злитися на нього. Це невірно — злість є універсальним відчуттям, і не слід живити ілюзій з приводу відсутності ворожості при хорошому консультуванні. Вона може виникнути і виникає. Необхідно знати інше — консультант, по відношенню до якого клієнт не може вільно виражати свою незадоволеність або злість, — поганий консультант.
У консультуванні слід мати на увазі, що іноді злість приховує тривожність. У таких випадках необхідно допомогти клієнтові розібратися в його справжніх відчуттях і таким чином трансформувати ворожість.
Хоча консультантові нелегко залишатися спокійним при зіткненні з озлобленістю клієнта і вислуховувати неприємні речі про себе, проте не треба забувати, що відповідати ворожістю — означає провокувати ще більшу ворожість.
Консультант зобовязаний усвідомити свої відчуття в подібних ситуаціях, ідентифікувати свою незадоволеність, щоб ефективніше допомогти клієнтові подолати його озлобленість. Коли на ворожість клієнта ми не відповідаємо недоброзичливістю, кінець кінцем, збільшується обопільне розуміння, зростає співпраця в досягненні загальних цілей.
Існує велика різниця між озлобленістю клієнта, що виникає в процесі консультування, і прямими образами в адресу консультанта. До образ консультант у жодному випадку не повинен залишатися толерантним, оскільки вони шкодять також самому клієнтові. Зазвичай агресія по відношенню до консультанта виражається побічно. Один з варіантів такої поведінки - осуд колег консультанта, з якими клієнт зустрічався раніше. Іноді претензії бувають справедливі, оскільки не всі психологи і психотерапевти досконалі і етичні в своїй поведінці. Але в більшості випадків повідомляється або повна неправда, або дуже спотворена інформація. По суті, таким чином, клієнт вимушує консультанта погодитися з ним або провокує дискусію. Обидві лінії поведінки неприйнятні. Консультант відчуває себе незатишно, а клієнт чекає відповіді. У таких випадках слідує, не конкретизуючи своєї позиції, просто дати клієнтові можливість повніше поділитися своїми переживаннями. Що стосується неконтрольованої ворожості до консультанта, нагадаємо широко поширений міф про особливу небезпеку консультування психічно хворих. Насправді реальну небезпеку представляють лише небагато такі хворі (страждаючі параноїдною шизофренією, манією, органічними порушеннями психіки). Більшість з них все-таки контролюють свою агресивність. Проте при виникненні небезпечної ситуації консультантові не потрібно демонструвати недоречний героїзм. Залишаючись спокійним і не загрожуючи клієнтові, слід сказати, що агресивна поведінка неприпустимо і у разі потреби будуть прийняті дисциплінарні заходи. У повчанні не повинна звучати ворожість. Зазвичай критичні клієнти упокорюються з обмеженнями, тому що самі стурбовані наслідками своєї поведінки.
Набагато частіше в консультуванні зустрічається прихована ворожість, яку консультант мимоволі відчуває. Справитися з нею складніше, ніж з відвертою агресивністю. Більшість клієнтів бувають не готові до ідентифікації прихованої ворожості, та і консультантові небезпечно перетворювати приховану ворожість на відкриту. Проте, якщо в бесіді з клієнтом ми відчуємо щось недобре, слід допомогти йому вербализовать свої переживання, відкрито виразити їх, тому що будь-які невиражені сильні емоції, особливо негативні, дезорганізовуватимуть логічне мислення і поведінку, сприяють виникненню психосоматичних симптомів і утрудняють процес консультування.
Висновок
Таким чином, нами була вивчена література з питання консультування тривожних, вороже настроєних і агресивних клієнтів. Отримана інформація викладена в трьох розділах. Перший розділ присвячений проблемам виникнення тривожності, механізмам виникнення, симптомам і ознакам її виникнення. У другому розділі висвітлені особливості консультування тривожних клієнтів. Третій розділ повністю присвячений питанням консультування вороже настроєних і агресивних клієнтів. З вивченої проблеми складений глосарій.
Глосарій
1. Агресія – індивідуальна або колективна поведінка або дія, направлена на нанесення фізичної або психічної шкоди або на знищення іншої людини або групи.
2. Агресивність – стійка межа особи, готовність до агресивної поведінки.
3. Базальна ворожість – відчуття злості у дитини по відношенню до тим (наприклад, до батьків), хто відкидає його або погано з ним поводиться.
4. Базальна тривога – всепроникающее відчуття самоти і ізоляції на ворожому світі.
5. Базальна довіра – внутрішнє відчуття, що соціальний мир – це безпечне і стабільне місце, а опікаючі люди дбайливі і надійні.
6. Психологічний барєр – психічний стан, що виявляється як неадекватна пасивність, що перешкоджає виконанню тих або інших дій.
7. Боязнь – стан очікування небезпеки і підготовки до неї.
8. Внутрішній конфлікт – зіткнення протилежних ціннісних орієнтацій особи, її потреб, інтересів, прагнень.
9. Та, що генералізує – процес, в результаті якого субєкт відтворює поведінкову реакцію у відповідь на всі подразники або ситуації, схожі з подразником безумовним або ситуацією, в якій проводилосяпідкріплення.
10. Гнів – емоція незадоволеності яким-небудь явищем, вираз різкий негативного відношення до нього.
11. Психологічна захищеність – відносне стійке позитивне емоційне переживання і усвідомлення індивідом можливості задоволення основних потреб і забезпеченості власних прав в будь-якій, навіть несприятливій ситуації, і при виникненні обставин, що можуть блокувати або утруднити їх реалізацію.
12. Моральна тривога – відчуття сорому і провини, випробовувані індивідуумом, коли його эго загрожує покарання з боку супер-эго.
13. Психічна напруженість – психічний стан, обумовлений передбаченням несприятливого розвитку подій.
14. Очікування – віра людини в те, що певне підкріплення матиме місце залежно від специфічної поведінки в специфічній ситуації.
15. Відвертість переживанню – здатність людини переживати те, що відбувається усередині|всередині| нього, без відчуття загрози; протилежне поняття – захист.
16. Психічна стійкість – збереження продуктивного функціонування психіки в короткочасній або тривалій напруженій ситуації.
17. Реалістична тривога – емоційна відповідь, викликана загрозою або сприйняттям реальних небезпек в зовнішньому оточенні.
18. Співчуття – прояв чуйного, співчутливого відношення|ставлення| до негативних переживань іншої людини.
19. Тривога – емоційний стан, що виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки і виявляється в очікуванні неблагополучного розвитку подій.
20. Тривожність (готовність до страху) – полягання доцільного підготовчого підвищення сенсорної уваги і моторної напруги в ситуації можливої небезпеки, що забезпечує відповідну реакцію на страх.
Бібліографічний список
1. Нельсон-джоунс Р. Теорія і практика консультування. Спб: Пітер, 2002.
2. Клінічна психологія./Под ред. Перре М., Бауманна У. СПБ: Пітер, 2002.
3. АБРАМОВАГ. С. Практікум по психологічному консультуванню. - Екатерінбург,1995.
4. Меньшиков в.Ю. Введення в психологическое консультирование. -М., 1998.
5. Мей Р. Іськусство психологічного консультування.- М., 1994.
6. Папуш М. Практічеськая психотехніка. - Спб., 1997.
7. Лестер Тобіас. Психологічне консультування і менеджмент. М.: Клас, 1997.
8. Психологічний словник./Под ред|. Неймера ю.Л. Ростов-на-Дону: Фенікс, 2003.
9. Хьелл, Зіглер. Теорії особи. Спб: Пітер, 2002.