Функції управління в галузі екології
СОДЕРЖАНИЕ: Функції управління в екології - напрямки діяльності державних об’єднань у сфері ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки. Організаційні та попереджувально-охоронні функції управління.Реферат:
Функції управління в галузі екології
План
Вступ
Функції управління
Висновок
Джерела
Вступ
Функції управління в галузі екології - основні напрямки діяльності державних, самоврядних та громадських об’єднань у сфері ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.
Функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля доцільно об’єднати в декілька окремих груп.
До групи організаційних функцій управління належать: облік природних ресурсів; екологічне планування; прогнозування використання природних ресурсів та охорони довкілля; просторово-територіальний устрій об’єктів природи.
Група попереджувально-охоронних функцій управління включає: спостереження (моніторинг) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля; екологічну експертизу; екологічний контроль.
Інші функції управління — це інформування про стан навколишнього природного середовища; стандартизація і нормування у сфері природокористування і охорони довкілля; вирішення екологічних спорів.
Функції управління
Організаційні функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля:
Функція просторово-територіального устрою об’єктів природи являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямованих на проведення робіт по організації використання, відтворення, охорони та захисту природних ресурсів, створення сприятливих екологічних умов для життя і здоров’я населення, розвитку природного середовища.
Функція обліку природних ресурсів являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на систематизацію зводу відомостей про правовий, природний та господарський стан природних ресурсів, їх окремих складових частин, а також постійних і таких, що змінюються в часі, властивостей.
Функцію екологічного планування слід розуміти як діяльність спеціально уповноважених державних органів управління в рамках матеріальних норм екологічного права, спрямовану на створення екологічно обґрунтованих імперативів раціонального та комплексного використання природних ресурсів, їх відтворення, а також охорони довкілля.
Функцію прогнозування використання природних ресурсів та охорони довкілля слід розуміти як діяльність спеціально уповноважених державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на розробку прогнозних показників зміни стану навколишнього природного середовища, використання потенціалу природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
Екологічне прогнозування слід класифікувати на два види: короткострокове (до 5 років) та довгострокове (до 25 років).
Функцію розподілу та перерозподілу природних ресурсів слід розуміти як діяльність спеціально уповноважених державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, у результаті якої виникають, змінюються чи припиняються у власників чи природокористувачів суб’єктивні права власності або користування природними ресурсами.
Попереджувально-охоронні функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля
Функція нагляду (моніторингу) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права по нагляду, збиранню, обробці, передачі, збереженню та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозуванню його змін та розробці науково обґрунтованих рекомендацій, необхідних для прийняття управлінських рішень.
Згідно з Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року, розрізняється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг.
Система державного моніторингу базується на трьох рівнях, а саме: локальному — на території окремих об’єктів (підприємств, міст, ділянок ландшафту); регіональному — у межах адміністративно-територіальних одиниць, на території економічних і природних регіонів; національному — на території держави в цілому.
Складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природного середовища України є моніторинг земель, вод, лісів, тваринного світу.
Функція екологічного контролю являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на спостереження та перевірку дотримання усіма юридичними та фізичними особами нормативних положень та вимог, сформульованих у чинному екологічному законодавстві.
Залежно від системи органів, що здійснюють екологічний контроль, та його відомчо-галузевого підпорядкування розрізняють такі види контролю: державний, відомчий, виробничий, громадський.
Державний екологічний контроль здійснює надвідомчі функції, а саме: забезпечення додержання вимог екологічного законодавства усіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування і фізичними особами на всій території України. Виконання державного екологічного контролю покладається на центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також на спеціально уповноважені органи управління у сфері екології. Основною ознакою, що характеризує відомчий екологічний контроль, є його організаційне та юридичне відокремлення межами об’єктів відповідного міністерства чи відомства. Тому відомчий контроль здійснюється міністерствами, державними комітетами за додержанням вимог екологічного законодавства підприємствами, установами й організаціями в межах підпорядкованої їм галузі управління.
Виробничий екологічний контроль має на меті перевірку дотримання екологічних вимог на відповідному виробництві. Тому він здійснюється підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких впливає на стан навколишнього природного середовища, у межах своїх організаційно підпорядкованих структур. Виконання виробничого контролю покладається на спеціальні управління або відділи по охороні природи, природоохоронні лабораторії, інші структурні підрозділи, що функціонують на відповідних промислових чи інших підприємствах.
Основною ознакою громадського екологічного контролю є те, що здійснення перевірок, рейдів та інших напрямків контрольної діяльності в галузі екології виконується безвідносно до форм власності і відомчого підпорядкування підприємств, установ та організацій, але не державними органами, а громадськими об’єднаннями і угрупованнями загального чи галузевого профілю. Громадський екологічний контроль здійснюють Українське товариство охорони природи, Українське товариство мисливців та рибалок, громадські інспектори Міністерства екології та природних ресурсів, студентські дружини охорони природи тощо.
Функція екологічної експертизи являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на виконання міжгалузевих екологічних досліджень, аналіз та оцінку передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація чи дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, і підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам екологічного законодавства, забезпечення екологічної безпеки.
Об’єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози здоров’ю людей.
Суб’єктами екологічної експертизи є:
— Міністерство екології та природних ресурсів України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії;
— органи та установи Міністерства охорони здоров’я України;
— інші державні органи, місцеві ради і органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства;
— громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування;
— інші установи, організації та підприємства, у тому числі іноземні юридичні і фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи;
— окремі громадяни в порядку, передбаченому екологічним законодавством.
Інші функції управління у сфері природокористування та охорони довкілляя:
Функція інформування про стан навколишнього природного середовища (екологічне інформування) являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на забезпечення доступу до наявних відкритих, повних і достовірних відомостей про події, явища, предмети, факти, процеси у сфері використання, відтворення природних ресурсів, природних комплексів, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.
Екологічне інформування поділяється на різні види, а саме: термінове (оперативне), періодичне, комплексне, галузеве, територіальне (регіональне), прогнозне. Класифікаційними критеріями такого поділу є цільове спрямування екологічного інформування, еколого-соціальна важливість інформування, територіальність, екологічний стан тощо.
Суб’єктами інформування про стан навколишнього природного середовища є громадяни, держава та її відповідні органи, підприємства, установи, організації, громадські об’єднання, засоби масової | інформації тощо.
За спрямованістю екологічне інформування може бути:
— про рівень забруднення, у тому числі радіоактивного, грунту, атмосферного повітря, поверхневих вод суші і морських вод, підземних вод, продуктів тваринництва і рослинництва;
— про стан екологічно небезпечних промислових підприємств і виробництв;
— про застосування хімічних, біологічних засобів захисту сільськогосподарських культур і заходи щодо запобігання забрудненню довкілля засобами хімізації;
— про рівень техногенних змін геологічного середовища;
— про обсяги побутових відходів, зайняті ними площі земель і розміри підтоплених міських територій;
— про виконання завдань будівництва та введення в дію природоохоронних об’єктів, здійснення природоохоронних заходів;
— про додержання вимог екологічної (радіаційної) безпеки на атомних електростанціях;
— про результати контролю за охороною та використанням земельних, водних і лісових ресурсів, станом атмосферного повітря, додержання екологічних стандартів;
— про іншу статистичну екологічну інформацію.
Забезпечення відповідною інформацією Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших державних та громадських підприємств, установ і організацій, поширення екологічної інформації в засобах масової інформації покладено на Міністерство екології та природних ресурсів України — у частині відомостей про якість та режим використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища, стан екологічної (у тому числі радіаційної) обстановки; Міністерство охорони здоров’я України — у частині відомостей про ступінь впливу екологічної обстановки та застосування забруднених продуктів харчування на здоров’я та стан захворювання населення.
Функція стандартизації і нормування у сфері охорони довкілля являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на забезпечення єдиних вимог, правил, нормативів щодо використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки.
Екологічні стандарти становлять сукупність науково обгрунтованих, юридично значущих нормативно-технічних документів, де містяться екологічні вимоги, правила і норми, затверджені державними органами і обов’язкові для виконання суб’єктами екологічного законодавства. Основною метою екологічних стандартів є визначення:
— понять і термінів, що використовуються в екологічній діяльності;
— режиму використання та відтворення природних ресурсів, охорони довкілля;
— методів контролю за станом навколишнього природного середовища:
— заходів щодо запобігання негативному впливу забруднення природного середовища на здоров’я людей;
— інших питань, пов’язаних з охороною та використанням природних ресурсів.
Екологічні нормативи — це сукупність гранично допустимих показників можливого фізичного, біологічного, радіаційного та іншого антропогенного впливу на стан навколишнього природного середовища, що не викликають істотних змін у його якості та погіршення здоров’я людей, а також показників використання природних ресурсів, які встановлюються уповноваженими органами держави стосовно видів діяльності юридичних і фізичних осіб. Систему екологічних нормативів складають:
— нормативи екологічної безпеки;
— гранично допустимі викиди і скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів;
— нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи.
Функція вирішення екологічних спорів являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на розгляд та усунення розбіжностей, пов’язаних з порушенням прав і законних інтересів власників, користувачів (у тому числі орендаторів) з приводу володіння, користування чи розпорядження об’єктами природи.
Висновок
У період формування в Україні еколого-правової основи виникає необхідність в упорядкуванні правозастосовної діяльності у всіх сфеpax суспільного життя. Це є одним з чинників, який визначає появ нетрадиційних форм юридичного процесу та його різновиду — еколого-правового процесу, оскільки діяльність органів управління та інших суб’єктів пов’язана з використанням і відтворенням пpиpoдних ресурсів, охороною навколишнього природного середовища.
Під еколого-правовим процесом слід розуміти процесуальну діяльність спеціально уповноважених на це державних органів управління у сфері екології, інших суб’єктів еколого-процесуальних відносин, яка здійснюється на підставі приписів, що містяться в процесуальних нормах екологічного права і спрямована на забезпечення раціонального використання та відтворення природних ресурсів, також охорону навколишнього природного середовища.
В еколого-правовому процесі слід виділяти окремі провадження. Критерієм поділу на такі провадження є правові інститути екологічного права, сукупність еколого-процесуальних норм, які визначають правове становище відповідних суб’єктів у провадженні, а такої функції державного управління у сфері природокористування і oxорони навколишнього природного середовища. Виходячи із зазначеного, слід виділити такі провадження еколого-правового процесу:
а) з просторово-територіального устрою об’єктів природи;
б) з обліку природних ресурсів;
в) з екологічного планування;
г) з розподілу і перерозподілу природних ресурсів;
ґ) з екологічного контролю;
д) з екологічної експертизи;
е) з позасудового розгляду екологічних спорів.
Література
1. Баб’як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.
2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.
3. Екологічне право . Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001
4. Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А. П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001
5. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с
6. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.
7. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. -Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.