Географічне положення Сан-Марино
СОДЕРЖАНИЕ: Сан-Марино – держава в Європі, яка знаходиться на Апенінському півострові, та є анклавом на території Італії. Це одна з наймешних держав світу, яка в розмірах поступається лише Ватикану і Монако.Територія Сан-Марино гориста, саме тут місце Тосканських Апенін. Столиця держави – Сан-Марино.Найвища точка країни – височина Титано (749 м).1.Географічне положення Сан-Марино.
Сан-Марино – держава в Європі, яка знаходиться на Апенінському півострові, та є анклавом на території Італії. Це одна з наймешних держав світу, яка в розмірах поступається лише Ватикану і Монако.Територія Сан-Марино гориста, саме тут місце Тосканських Апенін. Столиця держави – Сан-Марино.Найвища точка країни – височина Титано (749 м). Клімат Сан-Марино субтропічний середземноморський. В рік тут буває 800-900мм опадів. Переважно на території республіки дубові ліси, хащі макі. Загальна площа країни – 60,6 кв. км., що є повністю сушею, тобто країна не мітить ні рік, ні озер.
Сан-Марино – це адміністративно-територіальна одиниця, республіка в складі 9 муніципалітетів. Главами державами є два регент-капітани, що вибираються Великою і Загальною Радами на 6-місячний термін.
Населення Сан-Марино складає 26 937 мешканців (2000 рік). Густота - 377 мешканців на кв.км. Середньорічний приріст населення – 0,22%. Етнічний склад населення Сан-Марино складається з сан-маринців та італійців. Сан-маринці складають близько 80% всього населення, решта – люди італійської національності. Більшість населення – це негромадяни, переважно італійці. Більше, ніж 20 тисяч сан-маринців проживає за кордоном. З них основна частина – в Італії, проте немалий процент складають громадяни в таких державах як США, Франція, Аргентина. Майже всі громадяни Сан-Марино – католики. Найбільш розповсюджения діалект визначається як кельтсько-гальський, близький до ломбардського і романського діалектів.
Переважна кількість населення республіки Сан-Марино проживає у містах (91%). Головною причиною цього є великі урбанізації, спочатку 1980, а потім 1998 років.
Державною мовою країни є італійська. Грошова одиниця – італійська ліра.
2. Історична характеристика.
Історія Сан-Марино бере свій початок з 4 ст. до н.е., коли Святий Марино із групою християн сховався в цій місцевості, щоб уникнути переслідувань. До 12 століття Сан-Марино стало комуною, яка управлялась консулами у відповідності з їх постановами. В 15 столітті республікою правила Велика Рада, що складалася з 60 чоловіе з Аренго. В 16 столітті Сан-Марино відбивалося від нападів сусідів і навіть пережило період окупації військами Цезаре Борджіа. В цей час країна переживала своє найвище піднесення як держава. В 18 столітті правлення олігархів та спроби приєднання до Папської області призвели до поступового зниження впливу і значення республіки в Італії. Коли Наполеон вірвався в Італію, він з повагою віднісся до суверенітету найстародавнішої республіки Європи і навіть запропонував розширити її територію. Він направив на гору Титано свого посла, доручивши йому висловити сан-маринцям своє дружнє ставлення. Таке високе визнання традицій свободи і незалежності раніше наколи не було адресоване республіці Сан-Марино. Теплі відносини з Францією збереглися і в подальшому 1805 році.
Бонапарт зустрів зі всіма почестями Антоніо Онофрі, посла республіки, який приїхав до Мілану, щоб розширити Торговий договір, вже заключений між Сан-Марино та Цизальпінською республікою. Після Наполеона Бонапарта незалежність Сан-Марино була визнана і підтверджена учасниками Віденського конгресу 1815 року, що внесли його назву з відповідними суверенними характеристиками в число європейських держав.
Республіка Сан-Марино не залишилась в стороні від боротьби за національну єдність Італії і давала тимчасовий притулок і захист патріотам і біженцям, що стукали їй в двері. Багото відомих діячів знайшли тут схованок, чекаючи відновлення боротьби. Особливо гордяться сан-маринці однією видатною подією, коли після падіння Римської республіки, Гарібальді, не здавшись ворогу, зупинився зі своїми волонтерами біля кордонів республіки.
Переслідуваний австрійцями, він увійшов у Сан-Марино, і звернувся з проханням про притулок для себе і своїх 2000 солдат. Солдати отримали притулок, а поранені – медичну допомогу. Уряд Рспубліки попросив в обмін на це відгородити країну від нещастя і розрухів війни. Генерал Гарібальді погодився, і звернувся до своїх військ про розпуск першого Римського легіону. Це сталося 31 липня 1849 року, коли легендарний герой склав зброю.
В ту ж саму ніч, в той час, як австро-папські війська оточували республіку, Гарібальді з товаришами вибрався з Сан-Марино.
Папські власті були незадоволені тим, що Гарібальді була здійснена допомога і прагнув відімстити. Серйозною небезпекою для республіки став 1854 рік, коли ці власті запропонували герцогу Тоскани захватити Сан-Марино воєнним шляхом. Втручання Франції, яка направили до Сан-Марино свого посла з пропозицією захисту від Наполеона, дозволило запобігти небезпеці.
Санмаринські добровольці взяли участь у всіх битвах Італії за незалежність, включаючи війну 1915-1918 рр., і на фронтах діяв воєнно-польовий госпіталь з санмаринським персоналом.
У спалахнувшій другій світовій війні Республіка скурпулезно дотримувалась традиційного нейтралітету, а нещасним італійським братам було запроповано притулок на території країни, більше ста тисяч біженців знайшли його тут, хоча їх кількість на той час становила у вісім разів більше самого населення Сан-Марино. В 1944 році Сан-Марино тимчасово було окуповано німецькими військами
Договір про дружбу з Італією, підписаний в 1862 році, відновлювався у 1897, 1939, 1953 та 1971 роках. Зараз Сан-Марино перебуває в економічному союзі з Італією, який передбачає спільні валютні та митні кордони. Республіка користується дотацією італійського уряду. З 1988 є членом Ради Європи, з 1992 – членом ООН.
3. Характеристика економічного розвитку: промисловості, сільського господарства та сфери послуг.
На території Сан-Марино нема ніяких родовищ мінеральних ресурсів. Раніше тут велись розробки каменю для будівництва, але і вони припинилися. Саме тому економіка країни основується тільки на невеликому підприємництві громадян. Національне господарство республіки побудоване на туризмі, ремеслах, торгівлі та сільському господарстві. Випускаються буд. матеріали, фарби і лаки, папір, вироби з металу, текстиль, одяг, меблі, каучук, шкіра, взуття, кераміка, фарфор, продовольчі товари та косметика.
Туризм – найбільш перспективна галузь економіки Сан-Марино. Поруч із приватним туристичним сектором розвивається і корпоративний, який базується на розвитку сучасних засобів обслуговування туристів. Щороку країну відвідує близько 3 млн. туристів, тому прибуток очевидно є досить високим.
Хоча сільське господарство і не є більше основним сектором економіки, нема ніяких ознак зниження виробництва. Вирощують пшеницю, кукурудзу, ячмінь, розводять м’ясомолочні породи тваринництва. Важливе місце у сільському госоподарстві займають вівці, коні, свині, шкіри. Робоча сила на 1999 рік скаладала 15600 чоловік. В цілому, доля сільського господарства в економіці країни становить лише 3%.
Електроенергія до Сан-Марино надходить із Італії.
Традиційні галузі ремесла Сан-Марино – це виробництво виробів з металу і кераміки, а також меблів. Чудова типографічна промисловість приносить немалий прибуток за рахунок поштових марок, які випускаються країною. Прибуток від випуску цієї продукції становить близько 4 млрд лір на рік. З 1972 року Сан-Марино в декоративних цілях чеканить особисту монету.
Щодо промисловості, то цей сектор становить близько 43% всієї економіки країни. В цій галузі провідне місце становить виноробство, а також ювелірні вироби.
За останні 10 років роль промисловості у розвитку економіки країни збільшилася. Хоча, в основу імпорта покладено саме промислові товари, та товари харчової промисловості, цьому сектору в країні приділяється велика увага. Поруч із особистими малими промисловими підприємствами, які виробляють будівничі матеріали, керамічні та трикотажні вироби, на території республіки знаходяться філії деяких італійських машинобудівних та інших фірм, які діють тут через нижчі, ніж в Італії податки.
Основний вид транспорту в Сан-Марино – автомобільний. Територія країни поєднується з територією Італії великою автострадою.
Близько 54% в економіці країни становить сфера послуг.
Як вже зазначалося раніше, уряд Сан-Марино основну увагу приділяє туристичному сектору, приватні підприємства цим займаються теж більше, ніж іншими галузями. Тільки утримання різноманітних готелів для численних іноземних туристів вже заноситься до одногт з найголовніших секторів економіки. Завдяки туризму валовий внутрішній прибуток Сан-Марино на 2000 рік станови близько 600 млн. доларів США.
Телефонний зв’язок країни, а саме всі місцеві лінії – це є автоматична телефонна система, повністю інтегрована в італійську телефонну мережу, що ще раз доводить тісні взаємостосунки країн. Крім того слід згадати про шосейний та авіаційний зв’язок з італійським портом Ріміні.
З 1 січня 1999 року введена фіксована ставка ліри по відношенню до нової валюти євро – 1 936, 27 лір за один євро.
Таким чином, можна зробити висновки, що економіка Сан-Марино досить стабільна, та не передбачає ніяких рецесій. Слід зазначити, що країною експортують будівниче каміння, вапно, каштан, пшениця, шкіри, консервації та ін. Імпорт складають переважно промислові та харчові товари.
4. Участь у світовому господарстві та міжнародні відносини.
Зовнішню торгівлю Сан-Марино важко назвати визначною та важливою для розвитку економіки. Вся статистика таких даних включається до статистики Італії, тому простежити процентні співвідношення цієї торгівлі майже неможливо. Проте важливе місце у розвитку країни займають участі в різноманітних організаціях та стосунки з різними країнами.
Головною силою Республіки є високий громадянський дух жителів Сан-Марино, що проявляється в основних напрямках міжнародних відносин країни, згідно з якими санмаринці встановили співпрацю з багатьма важливими міжнародними організаціями. Сан-Марино є державою-членом Всесвітньго поштового союзу, Міжнародного Комутету Червоного Хреста, Міжнародної палати правосуддя, конференції ООН з питань торгівлі та розвитку, Міжнародного інституту економічних наук, міжнародного інституту уніфікації приватного права, світової організації з туризму, міжнародного союзу телекомунікацій, ЮНЕСКО, міжнародної організації з питань праці і т.д.
Сан-Марино є діючим членом Європейської Ради, а також країною – спостерігачем в ООН у Нью-Йорку.
Дипломатичні представництва і консульства Сан-Марино є в багатьох державах, які, в свою чергу, акредитують своїх послів і консулів на горі Титано.
Потрібно згадати про засідання щодо безпеки і співпраці в Європі, які почалися в Хельсінках 3 липня 1973 року. В ньому активну участь брало Сан-Марино. Країни-учасниці брали до уваги значення, яке має пристосування виробництва до вимог зовнішніх ринків для розширення міжнародної торгівлі, розуміючи необхідність більшого врахування потенційних споживачів. Країни намагатимуться сприяти поліпшення умов для здійснення заходів, направлених на вплив на розвиток торгівлі та задоволення запросів споживачів в тому, що стосується імпорту, шляхом вивчення ринку та проведення реклами. Сан-Марино на цих форумах брало досить активну участь. Його представниками було запропоновано там, де це необхідно, створювати служб спорядження, обслуговування після продажу та підготовки необхідного місцевого технічного персоналу.
На завершення слід зазначити, що Сан-Марино – це перспективна держава. І, не зважаючи на свою малу територію, вона здійснює активну діяльність у європейських та світових процесах, завдяки своєму географічному положенню та добре розвинутій економіці.
Література.
1. Білорус О.Г. Глобалізація і безпека розвитку: монографії. – К.: КНЕУ, 2001.
2. Юрківський В.М. “Країни світу”. – К.: Либідь, 1999.
3. http://www.allworld.ru/sanmarino.html
4. http://www. infa. ru