Танець як стародавній і популярний вид мистецтва

СОДЕРЖАНИЕ: Реферат НА ТЕМУ: Танець як стародавній і популярний вид мистецтва” ПЛАН Вступ 1. Український танець 2. Поняття хореографії 3. Вимоги до музичного супроводу танцю

Реферат

НА ТЕМУ:

“Танець як стародавній

і популярний вид мистецтва”

ПЛАН

Вступ

1. Український танець

2. Поняття хореографії

3. Вимоги до музичного супроводу танцю

4. Робота із самодіяльним хореографічним колективом

Висновки

Використана література

Вступ

Танець – відноситься до найдревніших, найпоширеніших і найдемократичніших видів мистецтва. Здавна важливі події в житті людини супроводжувалися масовими танцювальними видовищами. Такі видовища – хороводи зафіксовані в багатьох творах мистецтва. У древньому античному світі танці, звичайно істотно відрізнялися від сучасних, але їх основні різновидності формувались у глибокій давнині – ритуальні, обрядові, військові, сценічні та інші жодні свята не обходились без яскравих танцювальних дійств.

Про характер стародавніх танців ми довідуємося розкопок, розписів на пам’ятках давнини, літописів. У східнослов’янських могильниках VІ ст. знайдемо срібні фігури танцівників, по чиїх позах ми можемо відновити деякі танцювальні рухи тієї далекої пори. А на стінах Софіївського собору в Києві зберігаються стінні розписи часів Я.Мудрого (ХІ ст.) Один скоморох грає на дуді, другий б’є в бубон, а третій танцює наприсядки.

Видатний український фольклорист і етнограф В.М.Верховинець писав, що танець є основною хореографією.

Справжній український народний танець – це прояв емоційних почуттів народу з необмеженою фантазією думок. Він привабливий і недоторканий у своїй красі. Верховинець В.М. – хореограф фольклорист, неперевершений майстер танцю. Він багато зробив для практики записування танців і заклав підвалини для наукового дослідження народної хореографії.

Кожний український народний танець має свій зміст і художню форму, свою композицію і малюнок.

1. Український танець

Український танець розвивався на протязі всієї історії українського народу. В танці знайшли своє відображення радість героїзм боротьба, велич перемог, м’який гумор та інші риси притаманні українського народу. На Україні багато танців та ігор зв’язаних з парами року.

“Веснянки” “Ходить гарбуз по городу”

“Зелений шум” “Перепілка”

“Заїнька” “Метелиця”

Найбільш популярний на Україні танець “гопак”. Раніше він виконувався тільки чоловіками і показував їх мужність силу, героїзм. Але пізніше танець змінювався по своїй композиції. Парубок прийшовши коло ставав перед дівчиною і запропонував її до танцю. Танець хлопця відрізнявся майстерністю, видумкою, а танець дівчини підкреслював тендітність, ніжність, скромність дівчини.

“Гопак” – парно-масовий танець. Пари стрімко рухаються по колу, потім в танці виділяється то чоловіче соло, то жіноче соло. Закінчується “гопак” загальною пляскою.

“Козачок” – це танець юнака підлітка. В ньому легкість, спритність, рухливість, майстерність, Частіше всього – це солоний танець юнака, але в побуті, його можуть виконувати кілька юнаків, а також кілька пар.

На Україні розповсюджені танці на трудову тематика. Це танці “Бондар”, “Шевчик”, “Кравчик”, “Рукодільниці”.

Дуже цікаві танці зв’язані з історичними минулими України. “Запорожці”, “Опришки”, “Гонта”.

Цікаві танці на Закарпатті “Коломийка”, “Голубка”, “Аркан” “Тропотянка”.

У танцях використовувались реквізити. З давніх-давен святкують народні свята. І в кожному святі є свої обряди святкування Івана-Купала використовували вінки, кидали вінки на воду, тому виникли такі хороводи з використанням віночків.

Вербна Неділя – використовували гілочки верби. Після освячення було прийнято святкувати з піснями, танцями тримаючи при цьому шутку в руках.

Великодні танці – з рушникам, стрічками.

День Матері асоціюється з рушниками, квітами, стрічечками.

Ансамбль Вірського використовував в українському войовничому танці спис, як показ боротьби народу за свободу, танець за незалежність. Танцюють тільки чоловіки тут присутні розмашисті кроки, войовничі рухи з використанням списа мистецтв.

Використовували реквізити в дитячій хореографії. Для кращого закріплення ритмічних рухів. Для вивчення чіткого музичного такту дітям дають кубики, м’ячики, іграшки, прапорці.

Гуцульські танці – топірець, вінки з стрічками, трембіти, сопілки, брилі, хустки.

Найпопулярніші танці на заході України:

1. Коломийка

2. Гуцулка

3. Аркан

4. Лісоруби

Коломийка – масовий танець, що супроводжується піснею куплетної форми і музикою. Рухи коломийки дуже різноманітні своєрідні і оригінальні за колоритом. Основним композиційним елементом є коло, яке розпадається на менші кільця і навіть на окремі пари. Для коломийок типова зміна місць хрещиком. Танець будується на присядках мережках, ножицях зірниця і в багатьох інших танцювальних рухах. Коломийку танцюють у швидкому темпі весело й завзято використовують орнаментальні хореографічні рухи.

Гуцулка танець, що з музичного боку є варіантом коломийки. Хореографічна гуцулка відрізняється від коломийки, тим, що друга її частина називається козачком, тут застосовують дрібушку, кружляння присядки, але виконують їх у іншому характері ніж у козачках центральних областей України.

Аркан – популярний чоловічий масовий танець, що відтворює мужність, силу і завзяття. Танцюристи кладуть руки один одному на плечі утворюючи коло. Один з учасників танцю – ведучий подає команди: “Гей до кола! І Аркан”. Ведучий подає також команду до зміни рухів і ритмів. Своєрідна зміна відтінків в виконання танець починається основним боковим кроком (великі кроки чергуються з невеликими підскоками, під час яких вільна нога виноситься навхрест опорної). Основний крок чергується з іншими танцювальними рухами: найрізноманітнішими підбивками, притупами, присядками. На вигук ведучого: “батько спить!” – танцюристи похиливши корпус уперед тих і стримано на півпальцях рухаються основним кроком, далі на вигук ведучого батько встав випроставши корпус, хлопці продовжують танець у рухливому танці. Мужньо і темпераментно поступово прискорюючи темп і динаміку.

Лісоруби – масовий чоловічий танець, що відтворює трудовий процес засобами хореографії змальовує образ лісорубів, підкреслюючи їх силу вміння валити дерева. Обробляти їх транс оптувати. Танцю притаманні вигуки окремих танець. Перегукування ведучого з усіма танцювальними.

2. Поняття хореографії

Хореографія – (від грецьких слів “хорео – танець”, “граф – пишу”) з початку цим терміном позначали записування танців умовними значками. Термін хореографії означає танцювальне мистецтво в цілому.

Хореографічну виховання має велике значення розвитку людини. Засобами танцювального мистецтва воно прищеплює любов до всього красивого витонченого. Саме така мета стоїть перед керівниками. Оскільки естетичне виховання починається в ранньому дитинстві.

Танець – це сукупність виразних і організованих рухів підкореним в загальному ритмі втілених у завершені художню форму. Він має невичерпні можливості для розвитку думок і почуттів танцюючи.

Головне в танці – це втілення його ідейного задуму, який розкривається через пантоніму. Відповідні пластичні рухи, живі і дійові образи. Треба також завжди мати на увазі, що тільки емоціями не можна правильно розкривати зміст танцю. Потрібна якість думки точність рухів доповнення емоційних почуттів. У нашій країні 10 тис. людей і дітей беруть участь у роботі хореографічних гуртів.

Музичний супровід яких зводився лише до ритмічності. Танцюристи відбивали руками і ногами такт, пізніше різними раковинами чи дерев’яними палицями, згодом виникли найпростіші ударні і струнні музичні інструменти. Народ любить танцювати, танцювальний фольклор - невичерпний скарб мистецтва, що ним і створений. Відомо, яка велика сила емоційного і морального впливу танцю, втіленого у високохудожню форму. Зараз жодну художню самодіяльність не можна собі уявити без танцювального колективу. Танцям віддають свій відпочинок школярі і студенти, робітники і вчені люди різні за віком, культурним і естетичними переконаннями. Але те, що показують на сцені, повинно відрізнятись глибоким змістом і красою художньої форми. Особливість хореографічного мистецтва в тому, що його природа синтетична, вона включає в себе інші види мистецтва – музику, живопис, скульптуру. Вміло поставлена робота танцювального колективу має допомогти виховати розвинуту людину з високими духовними та фізичними якостями.

Танець – вивчають у загальноосвітніх середні школах мистецтва, а також у мистецьких вузах. Дуже важливо пам’ятати кожному, що саме у дружніх стосунках музи танцю. Терпсихори і покровительки музики Євтерпи народжується високе творіння.

На сьогодні в аматорських колективах використовуються різні жанри хореографічного мистецтва народні, спортивно-бальні, естрадні і модерн. Але який би жанр не обрав колектив у ньому, повинна бути глибоко продумана система роботи над репертуаром, визначена і налагоджена навчально-виховна робота.

Однак далеко не всі керівники танцювальних колективів у повній мірі це усвідомлюють. На жаль нерідко музичний супровід виконується лише як, заміна рахунку, віддаючи перевагу ритму і темпу, на мелодійність мало звертають увагу Керівнику потрібно працювати в тісному контакті з концертмейстром ставити перед ним конкретне завдання і, ні в якому випадку не знижувати вимог до запропонованого музичного супроводу.

3. Вимоги до музичного супроводу танцю

Музичний матеріал, що використовуються на заняттях (мова йде про постановки) слід черпати із народних і класичних творів, із творів різних композиторів. Він повинен допомагати вихованню в учасників навиків предтечі засобами танцювального характеру. На заняттях не повинно бути місця для низькопробної музики. Вона псує художній смак виконавців. До початку занять керівник повинен провести підготовку робочу з музикантом. Потрібно визначити яка музика підходить для тих чи інших рухів і танцювальних комбінацій, відібрати необхідні твори і на цю музику створити рухи. Помилково дають, ті хто придумує рухи без музики під рахунок “раз-два”, а потім “підганяє” їх під музику. Ідучи таким шляхом, керівник неминуче буде створювати пусті формальні комбінації, що не мають конкретного змісту, який випливає із музики. Така система роботи може і навчить учасників деяких технічних прийомів, але ще не має нічого спільного з навчанням мистецького танцю. Учасник виховний на тій системі стає безпосереднім. Всі набуті раніше технічні навики не допоможуть йому, тому, що він не навчений передавати рухами думку, закладену в музиці, а механічно виконує завчену на заняттях.

Навіть у вправах біля станка необхідно звернути увагу на відтінки музичного твору, який супроводить заняття. Від концертмейстера потрібно вимагати художнього виконання твору, а не ритмічно відігравати теми мелодій, як вони собі частенько дозволяють.

Безсумнівно підібрати хороший музичний матеріал для супроводу занять важко тому, що для цього потрібні короткі й музичні фрази. Однак зробити це можливо. Керівник і концертмейстер повинні завести спеціальний нотний зошит і вносити в нього усі вдало підібрані твори. Таким чином поступово буде створено запис музичних творів для супроводу занять. Коли концертмейстер говорить, що танцювальний уривок мусить звучати 12 тактів інакше задум композитора чи народний зворот мелодії спотвориться, тож потрібно відповідно перебудувати танцювальний уривок, а не вимагати від концермейстра зміни структури музики. Потрібно створити новий уривок, який би відповідав музичній п’єсі або шукати інший музичний твір того розміру. Який би відповідав задуманому танцювальному уривку. Зрозуміло наступне – старанно підготовлена робота у співпраці педагога, балетмейстера чи керівника колективу з концертмейстером дозволить уникнути помилок і забезпечить продуктивність занять.

4. Робота із самодіяльним хореографічним колективом

Народне мистецтво – життєдайне джерело, звідки всі види мистецтва черпають все нові й нові сили.

В Україні нема і не може бути розриву між мистецтвом і народом. Одним із найважливіших видів мистецтв у художній самодіяльності повинні бути єдині вимоги щодо підготовки виконавців, але цей процес небагато відрізняється. Професійні виконавці отримують навики і знання з дитячих років їх старанно вибирають за професійними даними з ними щоденно займаються високопрофесійними майстри хореографічного мистецтва.

Робота із самодіяльним хореографічним колективом вимагає від керівника не тільки вузько-профільних знань, але й досвіду і здібностей педагога-вихователя. Не можна обмежуватись лише розучуванням і постановкою танців від виступу до виступу, від огляду. Необхідно регулярно і наполегливо виховувати учасників, а це вимагає великої і всесторонньої підготовки керівника. Керівник уміло будуючи роз’яснювальну роботу повинен добиватись, щоб кожний учасник колективу в усьому показував приклад іншим. Перш ніж приступити до занять з колективом керівник повинне уявити весь обсяг роботи необхідної для різностороннього виховання учасників. Для того необхідно розробити детальний перспективний річний план занять який повинен складатися з двох основних розділів.

Перший: Громадське і художнє виховання учасників хореографічного колективу. Це важливий розділ роботи. Він пов’язаний з постійним проведенням бесід і практичних занять які сприяли в підвищенні художнього рівня кожного учасника, Створюючи план цього розділу керівник повинен передбачити відвідування учасниками колективу різних лекцій, зустрічей із визначними людьми сучасності.

Другий: робота колективу над створенням репертуару. В репертуар повинні входити народні танці усіх регіонів нашої батьківщини.

Вказані розділи нерозривно пов’язані між собою, адже репертуар колективу визначає його рівень, а цей же рівень визначає репертуар.

Музичний супровід занять, аналіз навчальних зауважень на заняття, вибір репертуару і постановка танців.

Творча підготовка занять, ретельний підбір вправ і музичного супроводу їх відповідність віковим особливостям і музичній підготовці учасників, а також поступове наростання складності вправ і музичного супроводу приводить до успішного завершення занять розвиває в учасників здатність оцінювати красу танцювального мистецтва.

Одне з важливіших питань - приміщення та обладнання залу Яке необхідно вирішити при організації танцювального колективу – це приміщення для занять, а також тренувальна форма учасників. Приміщення повинно бути просторим (5-6 м.кв. на кожного учасника) світлим, чистим і таким, що легко провітрюється (на зразок спортивного залу). Воно має бути обов’язково з дерев’яною підлогою, бо на кам’яній чи паркетній підлозі проводити тренаж не зручно і навіть шкідливо для здоров’я. Температура повітря повинна бути приблизно (+15-16^о С).

Приміщення необхідно обкласти станками. Добре коли на одній із стін є дзеркало для перевірки кожним учасником правильності виконання тієї чи іншої вправи пози чи танцювального руху. Спиратися при тренуванні на стільці, або на якісь інші предмети не рекомендується, бо вони не мають достатньої стійкості.

Тренувальні станки – це укріплені паралельно до стіни на металевих кронштейнах два круглі поруччя діаметром 6-8 см. Відстань від підлоги до нижнього поручня 65-75 см для дітей, і 95-105 см для дорослих,, проміжок між кронштейном 2,5 м. Відстань станка від стін – 25 см. Два поруччя роблять з розрахунку на різний зріст учасників. Станки можуть бути переносними і прикріпленими на спеціальних підставках. Вони бувають різних конструкцій.

Бажано, щоб на стінах танцювального залу висіли портрети майстрів хореографічного мистецтва композиторів видатних балетмейстерів, педагогів-хореографів, схеми з методичними матеріалами. Танцювальними позами тощо. Добре, коли поблизу балетного залу є душ з теплою водою яким би учасники могли користуватися після занять. Перед заняттями приміщення необхідно провітрити, підлогу чисто притерти вогкою ганчіркою, щоб ноги учасників не сковзались і не підіймався порох. Для цього потрібно зробити у закрутках пластикових пляшок шилом багато отворів, які служитимуть за розсівні лійки. В установі чи закладі, при якому діє танцювальний колектив, також повинно бути відведено місце для роздягало. Бажано, щоб у роздягальнях було дзеркало, лави чи стільці, а також вішаки.

Для занять також потрібно мати спеціальні костюми (репетиційну форму). Вона встановлюється для учасників на перших організаційних зборах. Для дівчат потрібно мати сарафанчики, майку і спідничку широкого покрою чи хітон. Краще, коли б можна придбати купальники та трико. Поверх, із простого матеріалу, спідничку в кльош,

Для хлопців – сорочки з короткими рукавами або трико; для підперізування – шкіряний пояс.

Одяг для учасників повинне бути зручним, таким, щоб не заважав рухатись. Гумки, на яких тримається форма, повинні бути в міру тугими.

Взуття для виконавців повинно бути не шкіряній підошві. Можна проводити заняття у чобітках, чи туфлях. Каблуки у дівчат не повинні перевищувати 5 см. Взуття на гумовій підошві не рекомендується.

Під час занять дівчата підбирають своє волосся щоб воно не заважало рухам. Цілком зрозуміло, що дотримуватись правил гігієни – закон для кожного учасника а про те, що у приміщеннях для занять та переодягнення не можна палити чи смітити, напевно і не потрібно нагадувати.

Назва “Народно-сценічний танець” – не випадкова. Народний танець у своєму чистому виді не повинне механічно переносити на сцену. Балетмейстер, вивчаючи народні танці творчо інтерпретують, технічно удосконалюють бережливо дотримуються стилю, характеру та їх найважливіших національних особливостей. Танець втілюється у сценічний виразний малюнок і набуває виразнішої сценічної форми. Народно-сценічний танець без сумніву покликаний відіграти головну роль у вихованні учасників танцювального колективу і тому потрібно зупинитись на системі вправ, які готують виконання народно-сценічного танцю. Найкраще в даному випадку, підходять система вправ біля станка, розроблена у книзі А.Бочарова та Л.Лопухова “Основи характерного танцю” “Характерний тренаж” створювався після того, коли був накопичений багатющий матеріал сценічних народних танців. Його творці не могли не враховувати технічних вимог, які були поставлені перед виконавцями сценічною практикою. Одна із специфічних особливостей, яка відрізняє характерний тренаж від класичного, це удар ступнею. Звідси і наявність у вихованців “твердого” взуття з каблуком. Основні елементи характерного тренажу складається із вистукувань найрізноманітнішої складності. Це удари ступнею об підлогу ступнею об ступню, каблуком об каблук (голубець на землі, голубець в повітрі, кабріоль).

Сюди ж входять елементи дрібушок, тропіток, сепетеадо, трамплінові, стрибки на півпальцях при ледь зігнутих ногах. У характерному тренажі поруч з виворітними зустрічається і пряме положення ніг, коли ступні стоять чи проходять через шосту поз., а також анти виворітні положення, коли коліна і ступні носками завернуті до середини. Слід визначити, що характерний тренаж будується з розрахунку досягнень школи класичного танцю. Не володіючи ним, учасник – аматор не спроможний буде засвоїти рухи, які задаватиме керівник.

Отже, характерний тренаж розвиває групи м’язів, які не задіяні у класичному танці. Ось чому в роботі з аматорським колективом необхідно поєднувати елементи цих двох тренажів. Тільки засвоївши основні вправи класичного тренажу, можна перейти до вивчення вправ характерного. Учасники колективу, які повністю засвоїли вправи класичного тренажу, ще повинні займатися у спеціальних м’яких балетках, або чешках. Згодом, коли м’язи гомілково-ступневого суглоба окріпнуть і класичні вправи будуть добре засвоєні учасниками, тоді можна змінити взуття на тверде з каблуками. Обов’язок керівника – розподілити тренувальні вправи, так аби вони приносили максимум користі займали мінімум часу і не викликали в учасників перевтоми м’язів. Рухи рук роблять танець, або плавними або різкими. Без них він зводиться до пустого, беззмістовного, механічного руху ніг. Із вище сказаного випливає, що постановці рух потрібно приділити стільки ж уваги я і постановці ніг. Термін “постановка рук” аж ніяк не означає, що руки при положенні на талії завжди повинні бути злегка повернуті в перед. Дане твердження може призвести до скупості та напруженості учасника.

Висновки

Отже, танець – це сукупність виразних і організованих рухів підкореним в загальному ритмі втілених у завершені художню форму. Він має невичерпні можливості для розвитку думок і почуттів танцюючи.

Використана література:

1. Енциклопедія танцю. – М., 2000.

2. Народний танець / За ред. Блащука О.В. – К., 1990.

3. Основи хореографії. Посібник / За ред. Смірнова С.А. – М., 1986.

Скачать архив с текстом документа