Система непрямого оподаткування в Україні
СОДЕРЖАНИЕ: Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення і розвитку. Теоретичні основи виникнення та розвитку непрямого оподаткування. Особливості формування моделей розрахунку ставки непрямих податків. Шляхи удосконалення системи непрямого оподаткування.План
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи виникнення та розвитку непрямого оподаткування
1.1 Історія розвитку прямого і непрямого оподаткування, їх співвідношення та звязок між ними
1.2 Економічна суть непрямих податків ( ПДВ, акцизний збір, мито)
1.3 Нормативно-правове регулювання системи непрямого оподаткування в Україні
Розділ 2. Особливості формування моделей розрахунку ставки непрямих податків
2.1 Платники податку на додану вартість, база та об’єкт оподаткування
2.2 Особливості акцизного збору, методика розрахунку
2.3 Поняття, види, нарахування та сплата мита
Розділ 3. Основні проблеми та шляхи удосконалення системи непрямого оподаткування в Україні
3.1 Непряме оподаткування як пріоритетний напрям в адаптації податкового законодавства
3.2 Митна політика як важливий засіб реалізації зовнішньоекономічної політики держави
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Метою курсової роботи є вивчення системи непрямого оподаткування в Україні, її складових. Ми будемо розглядати систему в цілому, з’ясуємо, яке місце непрямі податки займають в загальній системі оподаткуванняв Україні. Спираючись на нормативні документи, дамо визначення поняттям: «непрямі податки», «податок на додану вартість», «акцизний збір», «мито» та ін. Будемо розглядати як формуються ставки непрямих податків, що є об’єктом оподаткування, якими нормативно-правовими документами регулюється система непрямого оподаткування в Україні. Проаналізуємо об’єктивні інтеграційні процеси і місце в них України та напрями подальшого удосконалення податкової системи, зокрема непрямого оподаткування, оскільки вона істотно впливає на розвиток зовнішньоекономічної діяльності й участі держави у міжнародному поділі праці.
Стабільна та збалансована податкова система – ефективний інструмент економічної політики держави. Побудова раціональної податкової системи потребує розвитку теорії оподаткування, передусім досліджень окремих форм податків, їхнього взаємозв’язку із розвитком економічного і політичного життя.
Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення і розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. В даній роботі ми будемо розглядати ці недоліки на прикладі непрямого оподаткування і зазначимо можливі шляхи удосконалення даної проблеми.
Розділ 1. Теоретичні основи виникнення та розвитку непрямого оподаткування
1.1 Історія розвитку прямого і непрямого оподаткування, їх співвідношення та звязок між ними
На сучасному етапі розвитку наша держава знаходиться на шляху встановлення тісних зв’язків з іншими державами, щоб посісти гідне місце у світовому економічному просторі серед розвинених країн, знайти власний напрямок ефективної інтеграції, який би якнайкраще відповідав національним інтересам і враховував наявні ресурси, географічне положення, потенціальні можливості.
Провідну роль у мобілізації коштів у державний бюджет відіграють податки. В основному за їх рахунок створюється фінансова база для виконання державою її функцій і завдань.
Теоретичне обґрунтування податкових конвенцій базується на принципах оптимуму Парето. Відповідно до критерію Парето оптимальною вважається будь-яка дія, що приносить користь хоча б одній особі, не погіршуючи становище чи добробут будь-кого іншого.[14. с.94].
Джерелом податків виступає нова вартість - національний дохід, який створюється у сфері матеріального виробництва, що включає вартість необхідного продукту (ціну робочої сили чи заробітну плату) та вартість додаткового продукту (прибуток, ренту, відсотки).
Податки є індивідуальними безповоротними цільовими платежами юридичних та фізичних осіб в бюджет певного рівня в розмірах і терміни, встановлені законом.
Фінансова наука, з огляду на певні ознаки, поділила податки на групи. Такий поділ необхідний, бо окремі групи податків потребують відповідних умов оподаткування і стягнення, відповідних адміністративно-фінансових заходів. Таким чином, структура, яка може охопити всі види податків, складається з прямих і непрямих податків. Найсуперечливішими у фіскальній науці є питання про сфери застосування непрямих податків та їх співвідношення з прямими. Саме тому в історії фінансової науки знання генезису сутності окремих форм податків, зокрема непрямих, дасть змогу осмислити світовий і вітчизняний досвід та побудувати в нашій державі збалансовану податкову систему.
Поділ податків на прямі і непрямі уперше було застосовано в науковому обігу в ХVI столітті. Економічна сутність прямих і непрямих податків була сформована Джоном Локком , чим було започатковано в теорії оподаткування поділ податків на групи. В основу цього поділу було покладено критерій перекладності. Тобто, визначивши головне положення, що будь-який податок, з кого б він не справлявся, зрештою, ляже на землевласника, Д. Локк встановив, що замість податків, якими обкладається земля непрямо, варто віддати перевагу податку, який безпосередньо справляється з землевласника. Тому вважалося, що поземельний податок є прямий, решта податків – непрямі.
Такої самої думки дотримувалися і фізіократи, які, виходячи зі свого головного положення, що лише земля дає чистий дохід,, і лише він і може бути джерелом податків, вважали прямим податком тільки поземельний. Усі інші податки фізіократи називали непрямими, оскільки такі податки повинні, зрештою, “лягти на землю”.Так, Ф. Кене, голова фізіократів, говорячи про дію різних податків, вживає термін “прямий” та “непрямий” податок. Прямим податком він вважає лише той, який справляється безпосередньо з чистого земельного доходу, усі інші податки, в тому числі особисті, промислові і податки на доходи від грошових капіталів – непрямі. Послідовники поглядів фізіократів є Анн-Робер-Жак Тюрбо, який стверджував, що можливі лише три форми оподаткування: прямий податок на землю, прямий податок з осіб і непрямий податок або оподаткування споживання. Податок з осіб, на думку Тюрбо, суперечить здоровому глузду, оскільки є особи, які нічого не мають. Податки на споживання, вважав він, також несправедливі і обтяжливі. Залишається прямий податок на землю (поземельний), єдиний, який є раціональним.
Пізніше економісти теж дотримувалися поділу податків на прямі й непрямі залежно від різних поглядів на перекладність окремих податків, але вчення фізіократів, що лише земля дає чистий дохід і тому вона повинна бути об’єктом оподаткування, викликали заперечення. Ось думка французького економіста А. Делатура з цього приводу: “Для декого з економістів прямі податки це ті, за допомогою яких законодавець прямо звертається до тих, кого він хоче обкласти податком, непрямі – ті, якими він намагається оподаткувати платників через посередників, розраховуючи на перекладність.”[6.].
Поділ податків, в основу якого покладено принцип перекладності або неперекладності, протримався упродовж ХVII-XIXстоліть.
Більшість фінансистів бачить різницю між прямими і непрямими податками у більшій або меншій їх перекладності, у способі їх справлення або з осіб, яких передбачається оподатковувати, або з таких осіб, стосовно яких передбачається, що вони перекладуть із себе тягар податків на інших.
Такого погляду свого часу дотримувався і німецький економіст А. Вагнер. Він називав “прямими податками такі, платниками яких, за наміром законодавця, повинні бути і особи, які їх остаточно сплачують; при непрямих податках, навпаки, особи, що сплачують їх безпосередньо, не повинні бути їх остаточними платниками, а повинні перекласти їх на інших”. Цю ж точку зору поділяв і англійський вчений Дж. Стюарт Мілль. Поряд із критерієм перекладності він ставив критерій наміру законодавця. Але Вагнер вважав за необхідне, відповідно до потреб практики, встановити і друге “адміністративно-технічне” поняття прямих і непрямих податків, причому в основу поділу поклав спосіб встановлення податків. З цієї точки зору прямі податки призначаються і справляються на основі постійних даних, які заздалегідь визначаються, тобто за кадастрами, хоча й не лише за ними; непрямі податки – навпаки справляються на основі окремих, радше випадкових даних, а значить заздалегідь не визначаються. Так само визначав різницю між прямими і непрямими податками дореволюційний російський учений-фінансист Д. Львов.
Варто зазначити, що, на думку А. Вагнера, податкова система лише тоді може упоратися зі своїми завданнями, коли вона відшукує і оподатковує народний дохід і народне майно – справжні податкові джерела – в окремих, одиничних доходах і майні. Для досягнення цієї мети він передбачає три шляхи оподаткування доходів і майна відповідної особи: 1) у момент їх придбання; 2) під час володіння ними; 3) під час їх споживання. Відповідно до цих трьох способів оподаткування маємо три основні види податків: податки на придбання, податки на володіння та податки на споживання. Кожна з названих груп податків, у свою чергу, об’єднується в особливу систему. Переважну частину перших двох груп становлять оцінні податки, а останньої – податки на споживання. Отож, А. Вагнер не поділяє податки на прямі й непрямі, проте неодноразово привертає увагу саме до такого поділу при обговоренні різних податків.
Дехто з економістів, наприклад К.Г. Рау, стверджував, що суть непрямих податків полягає в тому, що вони радше “падають” на яку-небудь дію, факт ніж на особу. Таке саме визначення непрямих податків було і в німецького економіста К. Гофмана у його праці “Вчення про податки”. Але І.І. Янжул вказував на штучність такого визначення, під яке не підпадають усі податки, наприклад, квартирний, “ який падає водночас і на володіння і на дію, або ж мито (володіння товаром і дія – перевезення його через кордон)”. І.І. Янжул писав, що коли звернути увагу на дії держави при оподаткуванні, які спрямовані на те, щоб привести у відповідність податковий тягар з платоспроможністю платника, то виявляється, що “існує категорія податків, до яких держава не вважає за потрібне застосовувати кадастру, бо, на її думку, самі дії платника дають можливість зробити висновки щодо його платоспроможності. Держава передбачає, що споживання платником певного предмета є ознакою існування в його доході податковоспроможних частин, і ставить податок у залежність від його споживання. Такі податки можуть бути названі податками на предмети споживання; вони відповідають податкам непрямим.
Визнаючи суть непрямих податків, варто прислухатись до думки професора В. Лебедєва: “Таким чином, різниця, яка існує між прямими і непрямими податками, полягає в ознаках податкової спроможності і податкового обов’язку” У першому випадку “особа має такий-то дохід; відповідно може заплатити стільки-то”, у другому випадку “особа має такий-то предмет, значить у неї є кошти для купівлі, і відповідно можна передбачувати деяку податкову спроможність”. Отже, при опосередкованому встановленні платоспроможності стягуються непрямі податки.
1.2 Економічна суть непрямих податків (ПДВ, акцизний збір, мито)
Відомо, що одним із найдієвіших важелів стимулювання розвитку економіки є податки й оподаткування. Податки регулюють основні макроекономічні процеси та пропорції. Завдяки податкам відбувається розподіл і перерозподіл у просторі і часі значної частини виробленої вартості. Вони також безпосередньо впливають на результати економічної діяльності платників, а відтак податкова політика може або зацікавити (стимулювати) платників працювати у певних галузях і на певних територіях, або – ні. Тому не випадково , що потенціал податкової системи як “вбудованого регулятора” активно використовують усі країни, зокрема з метою забезпечення сталого економічного розвитку. У цьому сенсі не є винятком й Україна, де пошук і застосування ефективних податкових інструментів розглядається як невід’ємна передумова і потужний засіб реформування національної економіки.
Податкова система – це сукупність установлених у країні податків і обов’язкових платежів податкового характеру та механізму їх справляння.[17]. Паралельно з поняттям “податкова система” досить часто використовується термін “система оподаткування”. Іноді ці поняття вживаються як синоніми, що не правильно, оскільки податкова система – це сукупність податків, а оподаткування – це процес установлення і справляння податків. Тобто система оподаткування характеризується її елементами – платник, об’єкт оподаткування, ставка тощо – та механізмом обчислення і сплати податків.
Становлення системи оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 року Закону України “Про систему оподаткування” У ньому було визначено принципи побудови і призначення системи оподаткування , дано перелік податків, зборів, названо платників та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.
Враховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність подальшого удосконалення оподаткування, 2 лютого 1994року було ухвалено другий варіант Закону України “Про систему оподаткування”. Третій варіант цього закону Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 року.
Система оподаткування – це сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, встановленими відповідними законами держави. [18]
Система оподаткування – це нормативно визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов’язки, об’єкти оподаткування, види податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджетів, а також порядок стягнення встановлених податкових платежів, зборів і внесків[20].
Відмінності в загальному рівні оподаткування різних країн показують існування зв’язку між часткою податкових надходжень у ВВП і моделлю ринкової економіки з властивими їй масштабами та формами державного регулювання.
Загальноприйнятий розподіл податків на прямі і непрямі має на увазі, з одного боку, обкладання доходів, а з іншого – видатків. На практиці вичленовування прямого і непрямого обкладання не є можливим, тому для їхньої характеристики доводиться використовувати умовний розподіл податків на прямі і непрямі (див. табл. 1)
Податок на додану вартість (ПДВ) охоплює практично усі сторони життєдіяльності не лише суб’єктів підприємницької діяльності, а й інших юридичних та фізичних осіб, що здійснюють операції з поставки товарів (робіт, послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Він є одним із основних джерел доходної частини бюджету.
При поставці товарів підприємство закладає в його ціну суму податку на додану вартість. Після того, як покупець придбає товар, а кошти від поставки надійдуть на підприємство, одержаний дохід зменшується на суму податку, а податок сплачується до бюджету.
Податок на додану вартість є видом універсального акцизу, який установлюється за єдиною ставкою до всього обороту. Це основний вид непрямого оподаткування. Така його роль визначається тим, що ПДВ властива висока еластичність: зміна кон’юктури ринку і рівня цін мало відбивається на податковій базі, оскільки ПДВ установлюється у вигляді процентної надбавки до цін.
Акцизний збір – це непрямий податок на високорентабельні і монопольні товари (продукцію), що включається в ціну цих товарів (послуг). [20].
Акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції). [олійник]. За допомогою акцизного збору суттєво підвищується дохід бюджету при слабкому ефекті падіння попиту на ринку підакцизних товарів, не створюючи при цьому надмірного податкового тягаря на суб’єктів підприємницької діяльності. Акцизний збір встановлюється на монопольні товари і включається до ціни цих товарів.
Акциз (від франц. Accise – відрізаю) – один з видів непрямих податків, переважно на предмет масового споживання (сіль, цукор, сірники та ін., а також комунальні, транспортні та ін. розповсюджені послуги).
У дореволюційній Росії акцизний збір разом з винною монополією давали у 1904 році – 47,5% загальної суми бюджетних надходжень. У СРСР система акцизного збору існувала до 1930 р. і була відмінена податковою реформою цього року.
У європейських країнах до складу підакцизних товарів належать алкогольні напої, тютюнові вироби, паливо, автомобілі та ін. У США, наприклад, акциз у загальному обсязі податкових надходжень до федерального бюджету складає 6,3%, в Іспанії – 13,2%.
Акцизний збір в Україні було введено одночасно з податком на додану вартість у 1992 році на підставі Закону України від 18 грудня 1991 р. “Про акцизний збір”, Декрету кабінету Міністрів України № 18-92 від 26. 12. 1992 р. “Про акцизний збір”.
Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон.[20]. Запровадження мита може переслідувати декілька цілей: фіскальні, економічні (захист вітчизняних товарів від конкуренції з імпортними), політичні. На відміну від інших податків політика в сфері митного обкладання спрямована здебільшого на формування раціональної структури імпорту та експорту в умовах відсутності прямого втручання держави в регулювання цих процесів. Запровадження мита може мати на меті здійснення економічного тиску на відповідні держави або надання їм режиму найбільшого сприяння з політичних мотивів. Фіскальне значення мита має другорядне значення.
Порядок стягування митних доходів урегульований Митним кодексом України, Законом України “Про єдиний митний тариф”, Декретами Кабінету Міністрів України, Постановами Кабінету Міністрів.
Отже, слід розібратись з поняттями “митний тариф” і “єдиний митний тариф”. Митний тариф України – це систематизований згідно з українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок увізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України. В основу товарної класифікаційної схеми Митного тарифу України (товарна номенклатура) покладено українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка базується на гармонізованій системі опису та кодування товарів. Складається митний тариф з 21 розділу, кожен з яких включає певну кількість груп. Митний тариф України затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів.
Єдиний митний тариф – це систематизований звіт ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Отже єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України порядок обкладання митом предметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться із цієї території. Він базується на міжнародно визнаних нормах і розвивається у напрямі максимальної відповідності загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справи. Його ставки є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законодавством України та її міжнародними договорами.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 14 Закону “Про систему оподаткування” від 25.06.91 р. №1251 мито належить до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів). У статті 2 цього закону визначено поняття “податок і збір” (обов’язків платіж); окремо ж дефініцій податку або збору не подано в жодному акті, що формально стирає принципові відмінності між ними. Очевидно, законодавець, поєднуючи поняття “податок” і “збір” за допомогою сполучника “і”, мав на увазі деяку еквівалентність, ідентичність або схожість. Це може бути зумовлено змістом фіскальної функції , вираженої в тому, що і податок, і збір згідно зі статтею 2 зазначеного закону варто розуміти як обов’язковий внесок, який здійснюють платники.[9].
1.3Нормативно-правове регулювання системи непрямого оподаткування в Україні
Практика непрямого оподаткування в Україні має ще коротку історію. Податок на додану вартість було запроваджено у 1992 р. замість раніше чинних податку з обороту та податку з продажу, справляння яких будувалося на системі планово-централізованих цін. Справляння ПДВ регламентувалося Декретом КМУ №14-92 від 26. 12. 92 р. “Про податок на добавлену вартість” та інструкцією ГДПІУ №3 від 10.02.93 р.”Про порядок обчислення і сплати ПДВ”. З урахуванням доповнень і змін, що вносилися в наступних періодах, указаний декрет регламентував порядок обчислення і сплати ПДВ протягом 1993-1997 р. (до 1 жовтня 1997)
З 1 жовтня 1997 р. порядок обчислення і сплати ПДВ регламентується Законом України Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року. Закон містить 11 статей, якими визначено категорії платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних податком та звільнених від оподаткування експортних та імпортних операцій, порядок спеціальної реєстрації платників ПДВ, визначення податкового кредиту та податкових зобов’язань. Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. №168/97-ВР.
Стаття 1. Визначення термінів.
Стаття 2. Платники податку.
Стаття 3. Об’єкт оподаткування та операції, що не є об’єктом оподаткування.
Стаття 4. База оподаткування.
Стаття 5. Операції, що звільнені від оподаткування.
Стаття 6. Ставки податку.
Стаття 7. Порядок обчислення і сплати податку.
Стаття 8. Особливості оподаткування операцій з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України.
Стаття 9. Реєстрація осіб як платників податку на додану вартість.
Стаття 10. Відповідальність платників податку та контроль за його справляння.
Стаття 11. Прикінцеві положення.
На даль, податкове законодавство щодо ПДВ є дуже нестабільним. Так, тільки з часу прийняття вказаного Закону і до введення його в дію було прийнято чотири закони, які вносили зміни щодо ПДВ.[18].
Основні законодавчі і нормативно-правові акти, що регулюють порядок нарахування і стягування акцизного збору.
У відповідності до Декрету Кабміну України від 26.12.1992 р.№18-92 “Про акцизний збір” акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції). Перелік підакцизних товарів, ставок акцизного збору а також законодавчих актів, якими було встановлено ці ставки, наведений у Додатку 1 к. п. 1.2 Інструкції про порядок стягнення акцизного збору під час ввезення товарів суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на митну територію України, затвердженої наказом Держмитслужби України від 21.01.2000 р. №33 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.02.2000 р. під №73/4294.
Всі платники акцизного збору повністю визначені статтею 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. №18-92 “Про акцизний збір”.
Повністю всі об’єкти, що обкладаються акцизним збором, визначені статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України того ж року.
У відповідності до Закону України від 16.11.95 р. №432/95-ВР “Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів” скасовано всі пільги, що були надані законодавчими актами України відносно сплати ввізного мита, митних і акцизних зборів а також податку на додану вартість під час ввезення (пересилання) на митну територію України підакцизних товарів як для подальшої реалізації, так і для особистого споживання громадянами України, іноземними громадянами і особами без громадянства, суб’єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, в тому числі благодійні фонди, об’єднання громадян, релігійні організації, заклади Національного Банку України, підприємства з іноземними інвестиціями та ін.
У відповідності до постанови Кабінету Міністрів від 01.06.96 р. №882 “Про припинення приймання і переробки давальницької сировини для виробництва спирту, горілки і лекьорогорілчаних виробів і про порядок обкладання їх акцизним збором” починаючи з 1.08.96 р. призупинено прийом і переробка на давальницьких умовах сировини для виготовлення спирту, горілки лікьорогорілчаних виробів від замовників незалежно від форм власності, а також заборонено використання спирту, горілки і лекьорогорілчаних виробів для розрахунків по товарообмінним (бартерним) та іншим договорам, які не передбачають розрахунків в грошовій формі, включаючи розрахунки з використанням векселів, в тому числі казначейських.
У відповідності до Положення про порядок контролю за ввезенням на митну територію України окремих видів товарів, затвердженим наказом Держмитслужби України від 4.05.98 р. №267 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.05.98 р. під №339/2779, умовою переміщення через митний кордон України підакцизних товарів при їх ввезенні на митну територію України являється акцизна вантажна митна декларація на ці товари, яка оформлюється в митниці за місцем державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності – імпортерів підакцизних товарів зі сплаченням при її оформленні всіх платежів (ввізного мита, податку на додану вартість, акцизного і митного зборів), які сплачуються під час випуску товарів у вільне використання на території України.
Мито, що стягується митницею, є податком на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України. Справляння податку відбувається на підставі таких основних нормативних документів, як Закон України “Про митний тариф України”, Закон України “Про єдиний митний тариф України”, Декрет Кабінету МіністрівУкраїни “Про єдиний митний тариф України ”.
Мито нараховується митним органом України згідно з положеннями чинного закону і ставок Єдиного митного тарифу України, що діють на день подання митної декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті, яку купує Національний банк України. Документом, який є підставою для внесення мита платником, є вантажна митна декларація або її копія. Без сплати усіх належних сум мита випуск товарів та майна митними органами не здійснюється.
Різновид мита – антидемпінгове мито – регулюється відповідно до Закону України “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту” у випадку ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом демпінгу, що заподіює шкоду національному товаровиробнику.
Компенсаційне мито регулюється відповідно до Закону України “Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту у випадку ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом субсидованого імпорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику.
Розділ 2. Особливості формування моделі розрахунку ставки непрямих податків
2.1 Платники податку на додану вартість, база та об’єкт оподаткування
Платник податку – особа, яка зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України.
Справляння податку на додану вартість в Україні відбувається на підставі Закону “Про податок на додану вартість”. Згідно з цим нормативним актом платником податку є:
1)особа, у якої загальна сума від здійснення оподатковуваних операцій з поставки товарів (послуг), в тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов’язань третім особам протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість);
2)будь-яка особа, що імпортує (для фізичних осіб – ввозить (пересилає)) товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих платниками податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальному багажі або отримують їх як поштове відправлення неторгового обороту в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства (крім ввезення транспортних засобів чи запасних частин до них такими фізичними особами), та нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно з правилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, та одержувачів таких поштових відправлень. Уразі ввезення (пересилання) товарів (предметів) фізичними особами, не зареєстрованими як платники цього податку, в обсягах, що перевищують неторговий оборот, який підлягає оподаткуванню, такі особи сплачують податок на додану вартість під час перетину такими товарами (предметами) митного кордону України без реєстрації , виходячи з митної вартості товарів (предметів), що перевищують розмір неторгового обороту;
3)особа, що здійснює операції з реалізації конфіскованого майна, незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій з поставки товарів (послуг) – 300000 гривень, чи ні. [Олійник].с. 102.
Відповідно до законодавства України, платниками податку є:
1) будь-які особи, які здійснюють господарську діяльність та за своїм добровільним рішенням зареєструвались платниками ПДВ;
2) особи, що підлягають обов’язковій реєстрації як платники податку;
3) будь-які особи, що імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України.[13].
У податку на додану вартість розрізняють номінальний і реальний об’єкти оподаткування. Номінальний, як визначено законодавством, - це виручка від реалізації товарів, робіт, послуг. Реальним об’єктом оподаткування є додана вартість – сума заробітної плати і прибутку, оскільки при сплаті податку вираховується та його сума, що сплачена платником своїм постачальникам.[1 с.163].
Об’єктом оподаткування є такі операції, здійснювані платниками податку, суб’єктами господарювання:
- продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу);
- завезення (пересилання) товарів на митну територію України, виконання робіт (послуг), що здійснюється нерезидентами для використання або споживання цих робіт (послуг) на митній території України.
Отже, об’єктом оподаткування є операції, зв’язані з продажем товарів (робіт, послуг) усередині держави, їхнім імпортом чи експортом.
Слід звернути увагу, що законодавчо визначено поняття продажу товарів (робіт, послуг). Продаж товарів – це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, іншими цивільно-правовими договорами та передбачають передачу права власності на товари за компенсацію, а також операції з безоплатного надання товарів.
Не є продажем операції з передачі товарів згідно з договорами комісії (консигнації), поруки, відповідального зберігання, довірчого управління, оренди (лізингу) та інших громадянсько-правових договорів, що не передбачають передачу права власності на товари іншій особі.
Продаж послуг (робіт) – це будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг (робіт) з передачею права користування або розпорядження товарами, у тім числі нематеріальними активами, за компенсацію, а також операції з безкоштовного надання послуг. Продаж послуг (результатів робіт) включає надання права користування або розпорядження товарами згідно з договорами оренди (лізингу), продажу, ліцензування, установлених законом способів передачі права інтелектуальної власності.
Важливою складовою для обчислення ПДВ є база оподаткування. Податкова база – це частка об’єкта оподаткування, на яку нараховується податок (податкова база, як правило, менша за об’єкт оподаткування, оскільки законодавством може бути встановлений розмір неоподаткованого доходу, надані різні пільги тощо). База оподаткування для нарахування ПДВ залежить від сфери та виду діяльності суб’єкта господарювання. База оподаткування з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості цих товарів (робіт, послуг), розрахованої за вільними або регульованими цінами (тарифами). У базу для розрахунку ПДВ включається акцизний збір та інші загальнодержавні податки та збори.
Сьогодні в практиці роботи суб’єктів господарювання поширені бартерні операції і натуральні виплати в рахунок оплати праці фізичним особам. У такому разі база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни вказаних операцій, але не нижче за звичайну ціну.
Звичайна ціна – ціна реалізації товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суми нарахованих (сплачених) відсотків, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, котрі не пов’язані з продавцем за звичайних умов ведення господарської діяльності. Для товарів, які ввозяться на митну територію України, база оподаткування включає митну вартість, ввізне мито, акцизний збір.
Згідно із Законом “Про податок на додану вартість”застосовуються дві ставки оподаткування: 20% і нульова.
Зарубіжні країни використовують ПДВ, встановлюючи не одну ставку, а цілу систему: знижену, стандартну та підвищену.
В Україні ставка податку на додану вартість станом на перше січня 95 р. становила 28% оподатковуваного обороту.
Згідно з рішенням Кабінету Міністрів України від 6 січня 1995 року вилучення та нарахування до бюджетів окремих податків і платежів здійснюється в такому порядку:
- податок на додану вартість нараховується за ставкою 20% до оподаткованого обороту, який не включає ПДВ. По імпортних товарах податок на додану вартість нараховувався у розмірі 20% до митної вартості з урахуванням фактично сплачених сум мита, митних зборів та інших платежів і стягувався митними органами України;
- по товарах (роботах, послугах), що експортуються за межі митних кордонів України, застосовується ставка податку у розмірі 0%. Використання нульової ставки означає повне відшкодування податку на додану вартість, сплаченого постачальниками за товари (роботи, послуги), матеріальні ресурси, використані для здійснення вищезазначених поставок. Таким чином, застосування нульової ставки оподаткування ПДВ уможливлює включення в суму податкового кредиту ПДВ, сплаченого на придбані товари, що були використані для продажу товарів, які оподатковуються за нульовою ставкою.
Не дозволяється застосування нульової ставки оподаткування ПДВ до операцій, що пов’язані з вивезенням (експортом) товарів (робіт, послуг), у тих випадках, коли ці операції звільнені від оподаткування на митній території України.
2.2 Особливості акцизного збору, методика розрахунку
Акцизний збір в Україні було введено одночасно з податком на додану вартість у 1992 році на підставі Закону України від 18 грудня 1991 р. “|Про акцизний збір”, Декрету Кабінету Міністрів України №18-92 від 26. 12.1992 р. “Про акцизний збір”. Відповідно до декрету, Інструкції про порядок нарахування і сплати акцизного збору, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України, платниками акцизного збору є громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи, які виготовляють і реалізують (обмінюють, передають) підакцизні товари, а також імпортують, розтаможують (переадресовують) імпортні підакцизні товари (продукцію).
Акцизний збір нараховується у відсотках до вартості товарів у відпускних цінах ,а для імпортних товарів – до митної вартості плюс митний збір і мито за ставками, визначеними залежно від виду підакцизного товару.
Порядок розрахунку і стягнення акцизного збору встановлюється митними органами у відповідності до Положення стягнення податку на додану вартість і акцизного збору піж час ввезення товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27. 01. 97р. №66, та Інструкції про порядок стягнення акцизного збору під час ввезення товарів суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на митну територію України, затвердженої наказом Держмитслужби України від 21.01.2000р. №33 і зареєстрованої в міністерстві юстиції України 8.02.2000р. під №73/4294.
Акцизний збір сплачується платниками податку в національній валюті водночас зі сплатою мита і митних зборів. Моментом уплати акцизного збору являється момент оформлення вантажної митної декларації (ВМД) з метою вільного використання підакцизних товарів на митній території України, а саме – відмічення у ВМД відбитку особистого номеру печатки інспектору митниці.
Одним із ключових моментів у процесі акцизного регулювання є визначення оптимального рівня ставки акцизного збору, оскільки розмір цього податку має чи не найбільший вплив на: обсяг виробництва (через вплив на споживання підакцизних товарів); співвідношення легального та нелегального секторів; формування здорового конкурентного середовища, а також на розмір державних доходів, акцизна складова в яких вагома.
Зауважу, що акцизний збір може обчислюватися за декількома варіантами:
1. за ставками у відсотках до обороту з продажу:
· товарів, що вироблені на митній території України, - виходячи з їх вартості, за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами на товари, які він виробляє, без податку на додану вартість та акцизного збору;
· товарів, що імпортуються на митну територію України, - виходячи з їх вартості за встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на товари, які він імпортує, без податку на додану вартість та акцизного збору (але не менше митної вартості таких товарів з урахуванням сум ввізного мита без податку на додану вартість та акцизного збору).
2. у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції);
3. одночасно за ставками у відсотках до обороту з продажу та у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції);
4. комбіновано, тобто за ставками у відсотках до обороту з ціни реалізації, але не менше установленої твердої суми з одиниці реалізованого товару (продукції).
Процентні ставки застосовуються відносно до обсягу реалізації в цінах, що включають цей податок. Включення акцизного збору у відпускні ціни товарів (ВЦ) проводиться за такою формулою ( А – ставка акцизного збору): ВЦ = (С+П): (100 – А) 100. Тверді ставки встановлені в євро на одиницю товару чи певну величину його виміру.
Обчислення і сплата акцизного збору для винно-горілчаних і тютюнових виробів здійснюється за допомогою спеціальних акцизних марок. Для решти товарів обчислення проводиться за встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний період (декаду, місяць).[опарін с. 164].
Акцизний збір не справляється з товарів , що були вивезені (експортовані) платником акцизного збору за межі митної території України. акцизний збір не справляється з підакцизних товарів, що імпортуються на митну територію України, якщо з таких товарів згідно із законодавством України не справляється податок на додану вартість у зв’язку із звільненням, передбачених для транзитних товарів, товарів на митних складах, реекспортних товарів, товарів, що спрямовуються до магазинів безмитної торгівлі, товарів, що призначаються для переробки під митним контролем. У разі, коли в зазначених випадках митним законодавством України передбачається вимога надання банківської гарантії чи інша вимога, така вимога застосовується і для цілей акцизного збору.
Акцизний збір на підакцизні предмети (товари), що ввозяться ( пересилаються) на митну територію України громадянами, нараховується за ставками, визначеними (встановленими) відповідними органами держави – Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року і Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1994 р. і розраховуються за наступною методикою:
1. На предмети (товари), які не оподатковуються митом:
,
де: В – митна вартість підакцизних предметів (товарів), грн.
АЗ – ставка акцизного збору, %.
2. На предмети (товари), які підлягають оподаткуванню митом:
,
де :В – митна вартість підакцизних предметів (товарів), грн.
- сума мита, нарахована на підакцизні предмети (на ту частину від загальної кількості, що підлягає оподаткуванню митом),
АЗ – ставка акцизного збору, %
3. На транспортні засоби і запасні частини до них (крім виготовлених у державах СНД), що ввозяться до митної території України:
,
де: В – митна вартість транспортних засобів і запасних частин до них, на які встановлено митний збір, грн.
- сума митних зборів, що підлягає сплаті при митному оформленні згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1994 р., грн..
АЗ – ставка акцизного збору,%
До Закону України “Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої ” внесено зміни:
Верховна Рада України постановляє:
1. Внести зміни до таких Законів України:
1) “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів”.
2) “Про оренду державного та комунального майна” від 29 червня 2004 р.
2. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року.[3. стр 15].
Якщо підприємство є виробником або продавцем алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, необхідно враховувати встановлені законодавством особливості справляння акцизного збору. При виробництві алкогольних напоїв та тютюнових виробів кожна одиниця виробленої продукції маркується спеціальною акцизною маркою.
Виробники алкогольних напоїв проводять маркування кожної пляшки (упаковки) алкогольних напоїв таким чином, щоб акцизна марка розривалася під час відкупорювання (розривання товару). Марки акцизного збору, не використані для маркування товарів через їх пошкодження, приймаються від покупців марок для утилізації з відшкодуванням фактично сплачених сум акцизного збору відповідно до Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору, маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Плата за марки акцизного збору поверненню не підлягає.
2.3Поняття, види, нарахування та сплата мита
Митний тариф існував ще за часів, коли централізована держава починала зароджуватися. У той час він мав переважно фіскальний характер, оскільки головна мета полягала в поповненні державної казни. У перебігу розвитку суспільства значення митного тарифу як інструмента поповнення державної скарбниці поступово зменшувалося, зростала роль його як ефективного засобу проведення торговельної політики.
Наприкінці ХІХ і початку ХХ століття хоча і домінував фіскальний підхід, але разом з тим високі митні тарифи більшості держав світу захищали національну економіку від припливу англійських товарів, які на той час завдяки технічній революції мали високу конкурентоспроможність.
Починаючи з ХХ століття намітилася тенденція до зниження митних тарифів, послабилася їхня роль у формуванні доходів держави, тобто почала домінувати регулятивна функція. При цьому відчувалася значна потреба в більш деталізованій диференціації митних ставок залежно від товарних груп і конкретних виробів з врахуванням потреби в імпорті, рівні національних і світових цін. Така диференціація митних тарифів потребувала наукового обґрунтування, дослідження об’єктивних визначальних факторів. Одним із об’єктивних факторів, який почав відігравати домінуючу роль, став розвиток міжнародного поділу праці, що потребував послаблення протекціоністських заходів, які перешкоджали розширенню світогосподарських зв’язків.
Митний тариф відображає той напрям, якого притримується уряд у своїх відносинах до зовнішньої торгівлі та тісно пов’язаної з нею внутрішньої продуктивності. Економічний характер митно-тарифного компоненту полягає у покладеному в основу його застосування способу дії на зовнішньоторговельний обіг шляхом впливу на ціни товарів у цьому обігу. Створюючи вартісний бар’єр на шляху руху товарів до споживачів шляхом застосування мита, митно-тарифні заходи тим самим підвищують рівень цін, впливаючи на конкурентоспроможність товарів, що, у свою чергу, змінює рівень накопичення капіталу, темпи розвитку та норми прибутку окремих галузей виробництва.
Розглянувши умови, в яких формувалися митні тарифи, можна визначити поняття митного тарифу.
Визначення митного тарифу умовно можна поділити на декілька груп:
1. Митний тариф як інструмент впливу держави на економіку. Митний тариф є інструментом торговельної політики та державного регулювання внутрішнього ринку країни в умовах його взаємодії зі світовим ринком.
2. Митний тариф як податок з товарів, які перетинають кордон. Особливий вид непрямого податку на деякі види імпортованих товарів з метою збільшення грошових надходжень або для захисту інтересів вітчизняного виробництва.
3. Митний тариф як зведення ставок мита, які застосовуються до товарів, котрі перетинають митний кордон країни, систематизований у відповідності з товарною номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності.[9].
Згідно з діючим законодавством в Україні застосовуються такі види мита:
- адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
- специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
- комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.
Виходячи із напрямку руху товарів (предметів) передбачено:
1) ввізне мито, яке нараховується на товари і інші предмети при їх ввезенні на митну територію України;
2) ввізне мито, яке нараховується на товари й інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України.
На окремі товари можуть установлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на термін не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.
З метою захисту економічних інтересів України, українських виробників, можуть застосовуватися особливі види мита – спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.
Спеціальне мито застосовується:
як засіб захисту українських виробників;
як засіб захисту національного товаровиробника у випадку, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах та (або) за таких умов, що заподіюють значну шкоду або створюють загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику;
як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності;
як заходи у відповідь на дискримінаційні та (або) недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності й (або) ущемляють інтереси України.
Антидемпінгове мито застосовується:
відповідно до Закону України “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту” у випадку ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом демпінгу, що заподіює шкоду національному товаровиробнику;
у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою, ніж ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення заподіює шкоду.
Компенсаційне мито застосовується
відповідно до Закону України “Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту” у випадку ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом субсидованого імпорту, яка заподіює шкоду національному товаровиробнику;
у випадку вивезення за межі митної території України товарів, для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо або опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіює шкоду.
Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, вжитих відповідно до зазначених вище законів України. У випадку, якщо імпорт товару є об’єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлюються або зупиняються чи припиняються органом, який їх установив.
Мито нараховується митним органом України відповідно до положень Закону і ставок Єдиного митного тарифу України, чинний на день подання митної декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті, яку купує Національний Банк України. При визначенні митної вартості і сплати мита іноземна валюта перераховується у валюту України за курсом Національного Банку України, який застосовується для розрахунків за зовнішньоекономічними операціям і діє на день подання митної декларації. Мито сплачується митним органом України, а стосовно товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, - підприємствам зв’язку. Порядок надання відстрочки та розстрочки сплати мита встановлюється Державною митною службою України. Зараховується податок до державного бюджету України. Варто зауважити, що нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладанню, провадиться на базі їх митної вартості.
Митна вартість товарів – це ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України.
Розділ 3. Основні проблеми та шляхи удосконалення системи непрямого оподаткування
3.1 Непряме оподаткування як пріоритетний напрям в адаптації податкового законодавства
Інтеграційні процеси можуть впливати на економіку країни не лише позитивно, а й негативно. Позитивним є те, що збільшуються розміри ринку (отже, масштаби виробництва й додаткові прибутки від реалізації товарів на зовнішніх ринках, а це актуально для галузей з малою кількістю національного ринку), забезпечуються кращі умови торгівлі, поліпшується її інфраструктура, застосовується передова технологія тощо. Негативний вплив інтеграції полягає в тому, що у відсталих країнах відбувається відплив ресурсів (чинників виробництва) і перерозподіл на користь сильніших партнерів, з’являється реальна загроза потрапити в залежність від несприятливих стихійних явищ, які часом охоплюють світову економічну систему. Маємо на увазі періодичне загострення фінансової нестабільності, збільшення розвитку між країнами-лідерами і менш розвиненими країнами. Подібні потенційні і реальні загрози мають ретельно враховуватися у зовнішньоекономічній стратегії України з відповідним запровадженням механізмів захисту національних інтересів та системи економічної безпеки, адаптованих до умов відкритої економіки.
Адаптація податкового законодавства покликана забезпечити відповідність законодавства з питань оподаткування в Україні зобов’язанням, що випливають з угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським союзом, інших міжнародних договорів, які стосуються співробітництва України з ЄС, а також розвитку національного податкового законодавства в напрямі його зближення з аналогічним законодавством ЄС та забезпечення високого рівня підготовки в Україні законопроектів з питань оподаткування.
Пріоритетним законопроектом з метою гармонізації податкового законодавства України з вимогами законодавства ЄС є проект Податкового кодексу України.
Пріоритетним напрямом в адаптації податкового законодавства, на якому мають бути сконцентровані зусилля центральних органів виконавчої влади, визначено непряме оподаткування.
Основоположною директивою Європейського союзу щодо оподаткування податку на додану вартість є Шоста Директива Ради від 17.05.1977 року питань гармонізації законодавства країн-членів, що регулює податки та обіг, - Спільна система справляння податку на додану вартість: єдиний принцип визначення суми податку (77/388/ЄЕС).
“ З метою наближення норм податкового законодавства України з питань податку на додану вартість до положень зазначеної директиви пропонуємо:
1. Уточнити визначення об’єкта оподаткування цим податком, а також окремих термінів, які застосовуються в розділі ІV“Податок на додану вартість” проекту Податкового кодексу України.
2. Скоротити перелік пільгових операцій, насамперед за рахунок звільнення від оподаткування операцій, що безпосередньо не пов’язані з соціальним захистом малозабезпечених верств населення, і звільнень, що викривляли умови здорової конкуренції та ставили в нерівні умови платників окремих галузей народного господарства, або тих, що певною мірою розв’язували проблеми, пов’язані з нестачею бюджетних асигнувань на ту чи іншу мету.
3. З метою приведення національного законодавства у відповідність до законодавства Європейського союзу пропонуємо знизити ставку податку на додану вартість з 20 до 15 відсотків.
4. З метою запобігання зловживань з боку несумлінних платників переглянути порядок бюджетного відшкодування податку на додану вартість.
5. Адаптувати до законодавства ЄС норми, що передбачають механізм оподаткування сільськогосподарських товаровиробників. Запровадження нового підходу в оподаткуванні ПДВ сільськогосподарських товаровиробників, що відповідатиме положенням Шостої Директиви Ради від 17.05.1977 року, сприятиме загальному зниженню ставки ПДВ, а також істотно спростить і знизить витрати на адміністрування цього податку.”
Треба звернути увагу на наявність значних відмінностей між законодавством України з питань справляння акцизного збору і законодавством ЄС. У європейському законодавстві загальні положення стосовно виробів (товарів), що підлягають акцизному збору, а також утримання, переміщення та контроль за такими виробами регулюються так званою горизонтальною директивою – Директивою Ради ЄЕС 92/12/ЄЕС від 25.02.1992 року (далі – Директива 92/12/ЄЕС) про загальні домовленості щодо продуктів, які підлягають акцизному збору, та про володіння, рух і контроль за такими продуктами.
Відповідно до вимог Директиви 92/12/ЄЕС передбачається, що виробництво, обробка і зберігання підакцизних товарів, якщо акцизний збір не був сплачений, може відбуватися лише на “податковому складі”. Держави-члени ЄС встановлюють порядок відкриття і діяльності “податкових складів” та затверджують положення про їхніх уповноважених власників – керівників складів, тобто осіб, які відповідають за “податкові склади”. Крім того, Директива 92/12/ЄЕС відповідно до останньої поправки – 2000/47/ЄС вимагає, щоб податкові склади та керівники складів, які мають справу з готовими тютюновими виробами, алкогольними напоями, нафтопродуктами, отримували ліцензію від країн-членів Європейського союзу.
У разі врахування адаптованих до законодавства ЄС положень стосовно виробництва підакцизних товарів на території України тільки на податкових складах, для відкриття яких треба мати дозвіл органу державної податкової служби, правил перевезення підакцизних товарів з наданням фінансової гарантії органу державної податкової служби в Україні буде забезпечена побудова ефективного механізму оподаткування акцизним збором. Водночас запровадження зазначених заходів має забезпечити стабільні надходження від цього непрямого податку до бюджету, його ефективне і просте адміністрування та мінімізацію ухилень від оподаткування.
Так, трансформація податкового законодавства приведе до формування прозорого і стабільного правового поля діяльності платників податків, сприятиме становленню справедливого конкурентного середовища.
3.2 Митна політика як важливий засіб реалізації зовнішньоекономічної політики держави
Спеціалізація національних економік, у тому числі предметна, по детальна і технологічна, потребувала диференціації зовнішньоторговельної політики країн за групами, видами продукції і стадіями технологій, обґрунтування мита за виробами і групами виробів з урахуванням зовнішніх і національних умов виробництва і реалізації.
Відповідно до теорії міжнародної торгівлі спеціалізація країни на світовому ринку з певного виробництва експортної продукції дає можливість не тільки реалізувати конкурентні переваги країни, але й імпортувати товари, виробляти які економічно недоцільно.
Інтернаціональні витрати виробництва формуються на підставі національних витрат виробництва на товари, що експортуються на світовий ринок і мають конкурентні переваги щодо певних умов виробництва. Певні переваги забезпечують відносно низький рівень національних витрат виробництва спеціалізованої продукції і відповідно нижчий рівень національних цін порівняно зі світовими. Дана різниця між національними і світовими витратами та цінами визначається відносно стійкою різницею в національних умовах виробництва продукції в різних країнах і є об’єктивною основою формування митного тарифу.
Митне регулювання містить митно-тарифний та нетарифний компоненти національної зовнішньоторговельної політики. В основі митно-тарифного компонента лежить механізм застосування митного тарифу.
Слід зазначити, що досить часто в економічній літературі такі поняття, як “мито” та “митний тариф” , розглядаються як еквівалентні, адже в такому контексті поняття митного тарифу використовується у більш широкому розумінні – як особливий інструмент торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни у його взаємодії зі світовим ринком. У таких випадках це не конкретна ставка щодо визначеної групи товарів, який за термінологією визначається як “тарифне” регулювання.
Недоліком цих визначень є те, що жодне з них не враховує та не розкриває повною мірою основних функцій, які виконує митний тариф. Функція – це параметр побудови організаційної системи. Функції необхідні для реалізації певних цілей. Доцільно виокремити такі функції митного тарифу:
1. Митний тариф як податок на товари, котрі ввозяться та вивозяться, виконує фіскальну функцію. Митні доходи – одна зі статей доходної частини державного бюджету.
2. Митний тариф як інструмент торговельної політики та державного регулювання виконує протекціоністську, захисну функцію. За допомогою митних тарифів держава здійснює підтримку національним товаровиробникам та відповідним галузям виробництва.
3. Митний тариф, встановлений в умовах, коли існує різниця між національними та світовими цінами, створює ширші можливості для імпорту товарів та виконує стимулюючу функцію.
4. Митний тариф може виконувати стабілізуючу функцію, вирівнюючи умови конкуренції для вітчизняних та іноземних виробників та не створюючи переваг для тих чи інших.
5. Глобалізація світового господарства формує кон’юнктурну функцію митного тарифу, у якій він виступає умовою торгу та ведення багатосторонніх переговорів. У багатьох випадках саме митний тариф є предметом переговорів для отримання торговельних преференцій, пільгових кредитів та взаємовигідних контрактів, потенційних поступок партнерам.
Роль мита в економічному контексті полягає у:
- створенні вартісного бар’єра, який підвищує ціну товару незалежно від застосованого експортного, імпортного чи транзитного мита;
- стимулюванні державою розвитку окремих галузей економіки чи підприємств;
- надходженні коштів до державного бюджету країни.
З урахуванням функцій, які виконує митний тариф, можна дати наступне визначення.
Митний тариф – інструмент митної політики в області митно-тарифного регулювання економіки країни, який використовується для реалізації цілей торговельної політики та являє собою зведення ставок мита товарів, котрі підлягають обкладанню, систематизоване у відповідності до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності.
Митний тариф виражає сукупність відносин між суб’єктами митних відносин з приводу об’єктів цих відносин. У процесі структурно-функціональної еволюції митного тарифу змінилася й суб’єктно-об’єктивна характеристика.
До появи митниці як державної установи, яка контролює перетин товарів через митний кордон, суб’єктами митних відносин виступали держава з одного боку, та приватні особи, котрі здійснювали переміщення, - з іншого.
У сучасній економіці суб’єктна складова ускладнилася за рахунок додавання митних органів, котрі виконують контролюючу функцію та реалізують митну політику держави. Держава, у свою чергу, здійснює зовнішньоекономічну діяльність та розробляє принципи та цілі зовнішньоекономічної політики. Окрім того, додалися міжнародні економічні організації, котрі займаються погодженням дій країн-учасниць у галузі митних відносин, зовнішньої торгівлі та інших аспектів, які стосуються корегування зовнішньоекономічної політики. Розширився й склад суб’єкті, які займаються переміщенням товарів через митний кордон за рахунок підприємств, організацій, фірм, котрі беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності та взаємодіють зі співробітниками митних органів як на національному, так і на міжнаціональному рівні.
Об’єктами митних відносин виступають товари, транспортні засоби, послуги та інтелектуальна власність, які перетинають митний кордон України.
Виходячи з суб’єктно-об’єктивної характеристики митний тариф відтворює систему багатосуб’єктних та багатооб’єктних відносин.
Більшість дослідників відносять мито до непрямих податків. Мито має багато ознак податку, який визначається як обов’язковий індивідуальний невідплатний платіж, котрий стягується з організацій та фізичних осіб у формі відчуження грошових коштів, які належать їм на правах власності чи оперативного управління, з метою фінансового забезпечення діяльності держави та муніципальних утворень.
Ознаки податку, які дозволяють відмежувати його від інших обов’язкових платежів:
1. Обов’язковий характер вилучення, котре здійснюється в інтересах усього суспільства в цілому.
2. Односторонній характер встановлення податку, тобто прийняття рішення щодо стягнення податку не погоджується з платником податку.
3. Податок є індивідуально невідплатним, тобто сплата податку платником податку не породжує зустрічних зобов’язань держави здійснити будь-що на користь конкретного платника податку.
4. Законодавча форма відчуження податку, тобто податок може бути стягнутий лише на підставі закону.
5. Перерозподільчий характер податкових платежів, тобто при сплаті податку переходить право власності від платника податку до держави.
6. примусовий характер податкових платежів, тобто якщо платник податку не виконує вимоги закону, до нього можуть бути застосовані примусові заходи.
7. Податки мають абстрактний характер, тобто під час внесення до бюджету вони не мають цільового призначення.
Віднести той чи інший платіж до розряду податків чи зборів можна лише на підставі статті 14 Закону “Про систему оподаткування” від 25.06.91 р. №1251, виходячи з його назви, а в деяких випадках – лише зважаючи на юридичний зміст. Таким чином, платіж, що є податком, може бути названий митом, збором, і навпаки, хоча існують між цими поняттями деякі розходження, зокрема, сплачуючи збір, платник безпосередньо відчуває еквівалентність чи компенсаційність платежу. Еквівалентність митних зборів полягає в оплаті за виконання покладених на митницю обов’язків чи за надання послуг митної справи; податки ж є індивідуально невідплатними. Окрім того, як правило, збори мають цільове призначення та використання.
Таким чином, мито можна визначити як відокремлену категорію, яка поєднує у собі ознаки податку та збору, але має особливості за ознакою стягнення та розподілення.
Відтак мито – це вид обов’язкового платежу за товари, послуги й інші предмети, які переміщуються через митний кордон України, у формі внеску в державний бюджет, передбачений у Законі “Про єдиний митний тариф”.
Змістом митного тарифу є відносини з приводу відчуження частини доданого продукту (чистого доходу) господарюючого суб’єкту, які виникають у наслідок економічної та політичної влади держави для задоволення суспільних потреб за допомогою бюджетного механізму та для захисту вітчизняних товаровиробників.
Форма існування митного тарифу – система економічних відносин з приводу відчуження частини доданого продукту господарюючого суб’єкта.
Форма прояву митного тарифу – компонент у системі зовнішньоторговельного регулювання або інструмент митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Наведені характеристики розкривають зміст митного тарифу як системної категорії економічної теорії. [9. стр.29]
Висновки
Отже, становлення української податкової системи пов’язується із набуттям незалежності нашої країни і відбувалося в дуже складних умовах. Як результат такого стану справ наші досягнення у сфері формування податкової системи оцінюють досить неоднозначно. Зокрема, за роки незалежності відбулися суттєві позитивні зрушення: зменшено кількість податків і звільнень від оподаткування, знижено податкові ставки і розширено базу оподаткування, істотно поліпшилася практика адміністрування податків.
І все ж сучасна податкова система України зберігає низку суттєвих недоліків, які з високим ступенем впевненості можна назвати системними. Зрозуміло, що за таких обставин ефективність використання податкових важелів залишається неефективною, особливо – з огляду на потенційні можливості їх впливу на процес економічних змін у нашій країні. Це переконує, що податкова система України гостро потребує послідовної й комплексної реформи. Основою реалізації необхідних заходів має стати розширення межі використання тих принципів оподаткування, які пов’язані з фундаментальними вимогами та стратегічними пріоритетами соціально-економічного розвитку країни.
Щодо непрямих податків, то це податки, які визначаються розміром споживання і не залежать від доходу або майна платника, виступають у вигляді надбавки до ціни на товар або послугу, і платником яких є кінцевий споживач такого товару або послуги.
Специфічні риси і функціональне призначення непрямих податків:
Ознака сплати: вносить податок до бюджету, тобто є посередником між бюджетом і дійсним платником – одна особа (суб’єкт податку), а сплачує – інша (носій податку або кінцевий споживач).
Спосіб стягнення: за тарифами.
Об’єкт оподаткування: витрати та споживання товарів і послуг.
Джерело сплати: дохід.
Список використаних літературних джерел
1. Бухгалтерський облік і аудит – наук.-практ. журнал, 1/2006.
2. Все про бухгалтерський облік – всеукраїнська професійна бухгалтерська газета, 3червня, 2003р.
3. Офіційний вісник України, 2005, №51.
4. Фінанси України - №9, 2007.
5. Финансовая консультация – всеукраинское издание защиты интересов бизнеса, №21 (235), 2002.
6. Фінанси України – науково-теоретичний і інф.-пр. журнал Міністерства фінансів, 11 (96), 2003.
7. Фінанси України – 10,2003.
8. Фінанси України – 6, 2005.
9. Формування ринкових відносин в Україні: збірник наукових праць. Вип. 5 (60) – К., 2006. – 138 с.
10. Урядовий кур’єр – 3 квітня 2008р., №62.
11. Урядовий кур’єр – 9 квітня 2008р., №66.
12. Крисоватий А.І., Десятнюк О.М. – Податкова система: Навч. посібник – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 331с.
13. Лебедзевич Я.В., Дячек С.М. – Податкова система України. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – Житомир: ЖДТУ, 2007. – 216с.
14. Миргородська Л.О. – фінансові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 320 с.
15. Олійник О.В., Філон І.В. – Податкова система: Навчальний посібник .- Київ: Центр навчал. літер., 2006. – 456с.
16. Онисько С.М., Тофан І.М., Грицина О.В. – Податкова система: Підручник, 2-ге вид. виправлене і доповнене/ За заг. ред.С.М.Онисько – Львів: Магнолія Плюс, видавець В.М.Піча, 2004. – 332с.
17. Опарін В.М.- Фінанси (загальна теорія): Навч.- метод. посібник. 3-тє вид., без змін. – Київ: КНЕУ, 2006. – 240с.
18. Основні принципи та методи оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності – Житомирська облдержадміністрація, головне управління економіки, Житомир, 2006.
19. Ткаченко Н.М., Горова Т.М., Ільєнко Н.О. – Податкові системи країн світу та України. Облік і звітність: Навч.-метод. посібник (під загальною редакцією Н.М.Ткаченко) – К.: Алерта, 2004. – с. 554.
20. Чистов С.М. – Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – вид. 2-ге, доповнене і доопрацьоване – К.: КНЕУ, 2005. – 440с.
Додатки
Таблиця 1
Країна |
Особистий прибутковий податок | Подат- ки на прибуток |
Внески на соціальне страхування |
Податки на споживання | Акцизи | Інші податки |
|
робітн. та службов. |
підпри- ємців |
||||||
| США | 35,8 | 7,3 | 11,6 | 16,6 | 7,6 | 6,8 | 14,3 |
| Велика Британія | 28,9 | 11,0 | 6,6 | 10,6 | 16,6 | 12,3 | 14,0 |
| ФРН | 27,4 | 4,7 | 15,9 | 18,8 | 17,0 | 9,4 | 6,8 |
| Франція | 11,8 | 5,4 | 13,3 | 27,3 | 18,8 | 8,5 | 14,9 |
| Італія | 26,3 | 10,0 | 6,3 | 23,6 | 14,7 | 10,6 | 8,5 |
| Канада | 40,8 | 6,8 | 4,3 | 9,7 | 13,9 | 9,9 | 14,6 |
| Японія | 26,8 | 21,5 | 10,9 | 15,2 | 4,2 | 7,3 | 14,1 |