Прокуратура України Статус структура функції

СОДЕРЖАНИЕ: Курсова з правознавства Прокуратура України. Статус, структура, функції. План: Вступ 1 Поняття правового статусу прокуратури України Система і структура прокуратури

Курсова з правознавства

Прокуратура України. Статус, структура, функції.

План:

Вступ ...................................................................................................... 1

1. Поняття правового статусу прокуратури України ..................... 3

2. Система і структура прокуратури ................................................. 5

3. Функції і повноваження прокуратури............................................. 14

4. Порядок діяльності органів прокуратури..................................... 36

5. Акти прокурорського реагуванняна порушення

законності......................................................................................... 38

Висновок (закінчення) 41

Список літератури .............................................................................. 43

Вступ

В Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на зміцнення демократії й створення правової держави. Однією з головних проблем громадянського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.

Це висуває на перший план завдання забезпечення законності, захист прав і законних інтересів громадян, верховенство закону. Зростає протидія силам правопорядку.

Майже повсюдно, особливо у великих промислових центрах, збільшується кількість небезпечних злочинів, поєднані з насильством, жорстокістю й цинізмом. Злочинність стає більш організованою. Вона є одним з головних факторів, що негативно впливають на забезпечення правопорядку і внутрішньої безпеки держави. Характерною ознакою суспільних відносин стала зневага до закону та їх ігнорування.

Кримінальні структури проникли у сферу економіки, зовнішньоекономічну діяльність, кредитно-банківську систему. Рекет контролює діяльність суб’єктів бізнесу.

За такої ситуації правоохоронні органи, інші державні органи в окремих випадках проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку та інших фактів беззаконня.

На стан закону та правопорядку негативно впливає відсутність чіткого механізму виконання законів, що поряд з халатністю, безвідповідальністю та низькою дисципліною створює сприятливе для пограбування держави, для корупції, хабарництва, інших службових законів, формує негативну думку в суспільстві.

Органом на який покладено завдання є прокуратура (від лат. “prokyro ” – піклуюся, забезпечую, попереджую) – є державним правоохоронним органом, на який покладено здійснення нагляду за додержанням та правильним застосуванням законів в Україні.

Прокуратура в своїй діяльності керується Конституцією України та Законом України “Про прокуратура”. Водночас співробітники прокуратури незалежні від політичного впливу, не можуть бути членами партій, політичних рухів.

1. Поняття правового статусу прокуратури України.

У юридичній науці України нема єдності у питанні, до якого виду влади належить прокуратура: законодавчої, виконавчої чи судової. Чине законодавство України також не дає чіткої відповіді на це питання. Досвід зарубіжних країн свідчить, що існують різні варіанти вирішення питання про місце прокуратури у системі державної влади. В одних країнах прокуратура перебуває у складі. Міністерства юстиції, в інших – при судах, в третіх – виділена в окрему систему.

Аналіз функцій прокуратури, визначених Конституцією України і законом України “про прокуратуру”, показує що одні функції прокуратури України тяжіють до виконавчої влади, інші – до судової. Виходячи з цього, а також враховуючи, що принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову не позбавлений умовності, логічним буде висновок, що в сучасному вигляді прокуратуру України ні до однієї гілки влади не можна віднести, вони за своєю державно – правовою природою є самостійним державним інститутом у механізмі влади, покликаним здійснювати визначені законодавством функції.

Закон України “ Про прокуратуру ” закріплює принципи організації та діяльності прокуратури:

-становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим;

-здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їх органів;

-захищає у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;

-вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;

-діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів[1] .

Чинне законодавство України визначає гарантії незалежності прокуратури у здійснені повноважень. Забороняється втручання органів державної влади і управлінь, посадових осіб, засобів масової інформації, об’єднань громадян та їх представників у діяльність прокуратури по нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину. Вплив у будь-якій формі на працівників прокуратури з метою перешкодити виконанням ним службових обов’язків або вимаганням прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що перебувають у проваджені прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення. Ніхто не має права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і попереднього слідства до їх закінчення. Вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконують невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки, невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальності.

Повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокурора визначаються Конституцією України, Законом України “ про прокуратуру ” та іншими законодавчими актами. Органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного прав, а також у складених Україною міжнародних договорів.

2. Система і структура прокуратури.

Прокуратура України становить єдину централізовану систему органів, пов’язаних спільними завданнями та функціями, система органів прокуратури будується згідно з державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом України, а також за функціональними ознаками і визначається ст. 13 Закону. Система органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури[2] . (Додаток 1)

До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Вищою ланкою системи є Генеральна прокуратура, яка під керівництвом Генерального прокурора визначає стратегію й тактику діяльності прокуратури, здійснює нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів юридичними та фізичними особами.

Наступною ланкою системи є прокуратура Автономної Республіки Крим, прокуратури областей, прирівняні до них прокуратури міст Києва та Севастополя, військова прокуратура ВМС України та військові прокуратури регіонів, які підпорядковуються Генеральному прокурору України і здійснюють керівництво прокуратурами нижчої інстанції.

До прокуратур нижчої ланки належать міські, районні, міжрайонні прокуратури та військові прокуратури гарнізонів.

Крім перелічених вище прокуратур Законом передбачено створення й інших прокуратур, до яких належать київська міжобласна спеціалізована прокуратура, спеціальні прокуратури, природоохоронні прокуратури та прокуратури з нагляду за додержаннями законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах.

Спеціалізовані (галузеві) прокуратури будуються за загальними принципами, вони виконують такі самі завдання і мають такі ж повноваження, що й територіальні прокуратури, але з урахуванням специфіки предмету нагляду.

На транспорті діють транспортні прокуратури на правах обласних і підпорядковані їм прокуратури з правами районних. На них покладається нагляд за дотриманням та правильним застосуванням законів органами, установами, підприємствами та організаціями залізничного, повітряного, річкового транспорту, органами внутрішніх справ на транспорті, а також розслідування злочинів, учинених на транспорті, які належать до компетенції прокуратури.

Прокуратури з нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах діють на правах міжрайонних з підпорядкуванням прокуратурам області і здійснюють нагляд за дотриманням та правильним застосуванням законів у в’язницях, виправно-трудових і виховно-трудових колоніях, лікувально-трудових профілакторіях і тимчасових слідчих ізоляторах на територіях виправно-трудових колоній.

Природоохоронні прокуратури діють на правах міжрайонних з підпорядкуванням прокурорам областей і здійснюють нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про охорону природи органами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від їх відомчої незалежності[3] .

Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України.

Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою Верховної Ради України за поданням Президента України строком на п’ять років. У діяльності щодо здійснення нагляду за законів Генеральний прокурор України відповідальний перед Верховною Радою України і тільки їй підзвітний. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік звітує перед Верховною Радою України про діяльність прокуратури.

Звільнення Генерального прокурора України протягом строку повноваження відбувається в разі вчинення ним злочину, порушення виконання службових обов’язків, у зв’язку неможливістю виконання обов’язків за станом здоров’я, а також за власним бажанням. В усіх випадках питання про відставку Генерального прокурора України вирішується Верховною Радою України.

Відповідно до ст.. 15 Закону “про прокуратуру” Генеральний прокурор України має такі повноваження:

-спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю;

-призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших представників Генеральної прокуратури України;

-затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

-призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим;

-призначає заступників прокуратури Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва та Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокуратур;

-відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших фахівців, за винятком осіб, призначення яких передбачено Законом;

-відповідно до законів України видає обов’язкові для оранів прокуратури наказа, розпорядження, затвержує положення та інструкції.

-Присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури. Вносить подання президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.

Вказівки Генерального прокурора України з питань розслідування є обов’язковими для виконання всіма органами дізнання і попереднього слідства[4] .

Накази та інші акти Генерального прокурора України нормативного характеру в разі невідповідності їх Конституції або інших законам України можуть бути скасовані як Верховною Радою України або відповідним судом у порядку, передбаченому законом, так і самим Генеральним прокурором України.

Структуру Генеральної прокуратури України та Положення про її структурні підрозділи затверджує Генеральний прокурор України.

Генеральний прокурор України має першого заступника та заступників, які здійснюють керівництво певними підрозділами Генеральної прокуратури та нижчими ланками прокуратури.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 05.01.2000 №1 до структури Генеральної прокуратури України входять такі основні підрозділи:

-Головне управління нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства;

-управління нагляду за додержанням антикорупційних законів та координація діяльності з боротьби з корупцією, організованою злочинністю;

-управління нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та прикордонної охорони при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства;

-управління розслідування особливо важливих справ;

-управління нагляду за додержанням і застосуванням законів;

-відділ нагляду за додержанням природоохоронного законодавства;

-відділ нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті;

-управління підтримання державного обвинувачення в судах;

-управління представництва інтересів громадян і держави в судах;

-управління військових прокуратур;

-управління кадрів;

-інститут Генеральної прокуратури України з підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчим кадрів та науково-практичних розробок з питань організації роботи на основних напрямках прокурорської діяльності ( на правах Головного управління );

-організаційно-контрольне управління;

-управління міжнародного-правових зв’язків, екстрадиції та доручень;

-відділ нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах;

-відділ нагляду за додержанням законів про права неповнолітніх;

-відділ правового забезпечення;

-відділ прийому громадян, розгляд звернень та депутатських запитів;

-відділ статистики та комп’ютерного забезпечення;

-перший відділ;

-другий відділ;

-секретаріат (на правах відділу);

-відділ фінансування та бухгалтерського обліку;

-відділ матеріально-технічного забезпечення та соціально побутових потреб[5] .

Головні управління, управління та відділи можуть, своєю чергою, мати у своїй структурі управління, відділи, групи та інші структурні підрозділи.

У Генеральній прокуратурі України створюються колегія у складі Генерального прокурора України (голова), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури.

Відповідно до ст.18 Закону України “про прокуратуру”, колегії прокуратури є дорадчими органами і розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури[6] .

На засіданнях колегій можуть заслуховуватися повідомлення і пояснення керівників міністерств, відомств, органів державного управління, нагляду та контролю, підприємств, установ і організацій, їх об’єднань, інших посадових осіб з приводу порушень законодавства.

Рішення колегій доводяться до відома працівників органів прокуратури. В разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить у життя своє рішення, але зобов’язаний доповісти про це Генеральному прокурору України. Члени колегії можуть повідомити свою особисту думку Генеральному прокурору України, що може бути підставою для цих розбіжностей на колегії Генеральної прокуратури України.

Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міські, районні, міжрайонні, районі в містах, а також інші прокуратури очолюють відповідні прокурори.

Прокурор Автономної Республіки Крим призначається за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим Генеральним прокурором України. Заступники прокурора Автономної Республіки Крим, прокурори областей і прирівняні до них прокурори та їхні заступники, районні і прирівняні до них прокурори призначаються Генеральним прокурором.

Прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інші прокурори (на правах обласних) мають такі повноваження :

-очолюють відповідні прокуратури і здійснюють контроль за їх діяльністю;

-призначають а посади і звільняють з посад працівників, крім тих, яких призначив Генеральний прокурор України;

-за погодженням з Генеральним прокурором України вносять зміни до встановлених штатів підлеглих їм прокуратур у межах затвердженої чисельності і фонду заробітної плати;

-утворюють колегії відповідних прокуратур у складі прокурора (голова), його заступника, інших керівних працівників. Персональний склад колегії затверджується Генеральним прокурором України.

Прокурор Автономної Республіки Крим, прокурори областей, міст Києва та Севастополя та інші прирівняні до них прокурори мають першого заступника та заступників. До структури перелічених прокуратур, як правило, входять такі основні підрозділи:

-управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство;

-відділ нагляду за додержанням і застосування законів;

-відділ роботи з кадрами;

-відділ нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та прикордонної охорони при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства;

-відділ підтримання державного обвинувачення в суді;

-відділ представництва інтересів громадян і держави у суді;

-секретаріат;

-відділ матеріально-технічного забезпечення;

-відділ планування, фінансування та бухгалтерського обліку;

-інші відділи та групи з окремих напрямків роботи.

Прокурори міських, районних, міжрайонних та прирівняних до них прокуратур очолюють відповідні прокуратури та контролюють їх діяльність.

До структури зазначених прокуратур, крім прокурорів, які їх очолюють, можуть входити їхні заступники, старші помічники прокурора, помічники прокурора, слідчі, канцелярія або секретаріат, інші підрозділи та групи забезпечення, технічний персонал[7] .

3.Фунції і повноваження прокуратури

Основні функції (напрямки діяльності) прокуратури визначаються ст.121 Конституції України та ст.5 Закону. До них належать:

-підтримання державного обвинувачення в суді;

-представництво інтересів громадянина або держави в суді у визначених законом випадках;

-нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

-нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також у разі застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

-участь у розробці органами державної влади заходів запобігання злочинам та іншим правопорушенням, у роботі з удосконаленням та роз’яснення законодавства.

Конституцією України не передбачено таких функцій прокуратури (ст.5 Закону):

-нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами (загальний нагляд);

-розслідування діянь, що містять ознаки злочину[8] .

Питання щодо розбіжності функцій прокуратури, закріплених у ст. 121 Конституції України та ст. 5 Закону, вирішується відповідно до п. 9 ХV (Перехідні положення) Конституції України, згідно з яким прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені законами України.

Розглянемо детально основні функції прокуратури.

Згідно зі ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено підтримання в суді державного обвинувачення[9] , яке відповідно до п. 1 ст. 121 Конституції України та ст. 5 Закону покладається на прокуратури.

Таким чином, суди звільнено від протиправної функції підтримання державного обвинувачення у кримінальних справах і доведення вини особи. На стадії відання обвинуваченого до суду, підчас розв’язання питань, що підлягають вирішенню у зв’язку з підготовкою справи до розгляду в судовому засіданні, відповідно до п. 1 ст. 253 КПК України суд або суддя вирішує також питання про участь у судовому засіданні державного обвинувача – прокурора.

Підтримання державного обвинувачення в суді або відмова від обвинувачення, коли воно не підтвердилося під час судового слідства, є основним і визначальним у процесуальному становищі прокурора як учасника судового розгляду, тобто судочинства. Якщо згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведені перед судом їх переконливості, то й прокурор у процесі повинен бути і є стороною-обвинувачем. Обсяг і межі повноважень прокурора, який підтримує державне обвинувачення, визначаються процесуальним законом України.

Отже, підтримання державного обвинувачення в суді є найважливішою функцією прокуратури. Новим моментом є те, що, по-перше, воно поставлене на чільне місце серед інших функцій і, по-друге, підтримання прокурором державного обвинувачення в суді є одним з принципів кримінального судочинства відповідно до п. 5 ст. 129 Конституції України.

Разом з тим на практиці виникає проблема із забезпеченням підтримання державного обвинувачення в судах у всіх кримінальних справах.

Пленум Верховного Суду України в постанові “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 01.11.96 № 9 зобов’язав суди при віданні особи до суду в усіх справа, що надійшли до суду з обвинуваченим висновком, визначати обов’язковою на підставі п. 1 ст. 253 КПК України участь у судовому засіданні прокурора. Пленум дав таке роз’яснення виходячи зі ст. 129 Конституції, якою до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, забезпечення доведення вини та підтримання в суді державного обвинувачення. Разом з тим Пленум Верховного Суду України не враховує, що ст. 121, 129 Конституції, глава 23 КПК України ( ст. 237-256) не зобов’язує прокурора на це. Конституція України не передбачає обов’язкової участі прокурора щодо підтримання державного обвинувачення у всіх справах, що надішли до суду, з обвинувальним висновком. Не впливає такий висновок і з п. 4 ст.129 Конституції України про змагальність сторін, тому що цей елемент принципу змагальності не є обов’язковим для нього. Принцип змагальності – це повне розмежування функції обвинувачення, захисту і правосуддя. На практиці трапляються випадки, коли обвинувач відмовляється від підтримання обвинувачення у конкретній справі, що не впливає на публічний розгляд справи судом у подальшому і прийняття щодо неї рішення (ст. 4, 53, ч. 4 ст. 264 КПК України).відповідно до вимог ч. 1 ст. 232 КПК України прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до суду, якщо вона підсудна, і повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.

У ст. 36 Закону наголошується: “Прокурор бере участь у судовому розгляді кримінальних справ належно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння”[10] . На розвиток вимог Закону України “Про прокуратуру” Генеральний прокурор України наказом “Про організацію підтримання державного обвинувачення в суді, підвищення якості та ефективності участі прокурорів у кримінальному судочинстві” від 30.10.98 № 10 зобов’язав прокурорів усіх рівнів забезпечити підтримання державного обвинувачення в суду стосовно осіб, які скоїли тяжкі та особливо небезпечні злочини, що привертають особливу громадську увагу. В інших справах обвинувачення підтримувати зважаючи на реальні можливості. Забезпечення участі прокурора в судовому процесі повинно передбачати якісне вивчення кримінальної справи, активну участь у судовому процесі при перевірці доказів, здобути у досудовому слідстві, та високий рівень державного обвинувачення. Прокурор зобов’язаний повідомляти суд про своє рішення щодо підтримання державного обвинувачення.

У зв’язку з цим необхідно на законодавчому рівні врегулювати питання, чи є обов’язковою для прокурора ухвала розпорядчого засідання суду або постанова судді про підтримання обвинувачення та участь прокурора в судовому розгляді кримінальної справи.

Протягом 1999 р. прокурорами України підтримано державне обвинувачення у 145372 кримінальних справах, у тому числі у 68418 справах про тяжкі злочини.

Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому розгляді справ, визначаються ст. 34, 35 Закону, іншими законами, а також наказом Генерального прокурора від 30.10.99 № 10.

Підтримання державного обвинувачення – службовий обов’язок кожного прокурора. Персональний склад державних обвинувачів затверджуються відповідними наказами Генерального прокурора, прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорами області, міста, району. Керівництво і контроль за якістю підтримання державного обвинувачення такими працівниками покладаються на заступника прокурора, який відповідає за цю ділянку роботи.

Вважаємо, що заступник прокурора, який відповідає за згадану ділянку роботи, повинен особисто доручати відповідному помічнику вивчати кримінальну справу перед направленням її до суду (помічник робить відповідні нотатки, виписки), а вже потім, як обізнаний зі справою, давати доручення щодо підтримання державного обвинувачення.

Генеральний прокурор України під час виконання функції державного обвинувачення зобов’язує керівників прокуратур вчиняти такі дії:

-призначати державних обвинувачів завчасно, щоб вони мали можливість всебічно підготовитись до судових процесів;

-надавати державним обвинувачам необхідну організаційну та методичну допомогу з питань підготовки до судових процесів, тактики участі в судовому слідстві, кваліфікації злочину, міри покарання тощо;

-прокурорам області, їхнім заступникам, прирівняним до них прокурорам у всіх випадках судової тяганини, інших грубих порушень закону під час розгляду кримінальних справ порушувати питання перед відповідними кваліфікаційними комісіями судів про притягнення до відповідальності суддів, які несумлінно виконувати свої обов’язки;

-роботу державних обвинувачів оцінювати зважаючи на обсяги, складність і категорію кримінальних справ, їх реальний внесок у дослідження справи, виявлені при цьому активність і професійність, майстерність, об’єктивність і вплив на законність та обґрунтованість пройнятого у справі судового рішення, ефективність реагування на необґрунтовані (незаконні) вироки.

Загальні повноваження прокурора – державного обвинувача під час судового розгляду кримінальних справ полягають у його праві ретельно вивчати матеріали справи, брати активну участь у дослідженні доказів, об’єктивно і неупереджено оцінювати їх, заявляти клопотання про виклик додаткових свідків чи призначання у справі в разі необхідності експертиз, залучання спеціалістів, експертів тощо, висловлювати суду міркування щодо застосування кримінального закону, призначення як основного, так і додаткового покарання, виду колонії, вирішення цивільного позову, відшкодування збитків.

Переконаність прокурора в тому, що органи попереднього слідства зібрали достатньо доказів для підтримання державного обвинувачення підсудного, зобов’язує його підтримувати державне обвинувачення. В обвинувальній промові він розкриває соціальну небезпеку злочину, викладає обставини справи, аналізує докази, зібрані під час судового слідства, оцінює обставини, що впливають на ступінь відповідальності підсудного, дає оцінку причинам злочину та умовам, що їм сприяють, вносить пропозицію про винесення судом окремої ухвали, висловлює свої міркування щодо міри покарання, вирішення цивільного позову та інших питань, що мають значення при постановлені судом вироку. Прокурор обов’язково детально зупиняється на обґрунтованості кваліфікації вчиненим підсудним діяння, тобто доводить відповідність діяння конкретному складу злочину. На обґрунтування своєї пропозиції прокурор має право зіслатися на досліджені в суді докази, норми матеріального та процесуального права, а також керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України.

В разі коли під час розгляду справи державний обвинувач дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов’язаний повністю або частково відмовитись від обвинувачення. Від обвинувачення прокурор повинен відмовитись частково, коли під час судового розгляду обвинувачення не підтверджується за окремими епізодами або відповідними статтями Кримінального кодексу України. У цих випадках він наводить мотиви відмови і підстави виправдання підсудного в частині пред’явленого обвинувачення, а за доведеними епізодами підтримує державне обвинувачення.

Згідно з ч. 4 ст. 264 КПК України відмова прокурора від обвинувачення не звільняє суд від обов’язку подальшого розгляду справи і вирішення її на загальних підставах[11] .

Одним із важливих повноважень прокурора-обвинувача є обов’язок і право у встановлені законом касаційні строки ґрунтовно ознайомитися з матеріалами та протоколами судового слідства, касаційними скаргами і за необхідності подати письмові зауваження та заперечення, своєчасно реагувати на кожне незаконне судове рішення – вносити касаційне або окреме подання, державний обвинувач (помічник прокурора, прокурори управлінь) має право вносити касаційне чи окреме подання щодо всіх кримінальних справ, у яких він брав участь.

Право внесення касаційного (окремого) подання у встановлений законом касаційний строк (7 днів з моменту проголошення вироку – ст. 350 КПК України) на вироки суддів незалежно від участі в розгляді справи надано прокурорам та їхнім заступників. Якщо прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, не брав участі в судовому розгляді кримінальної справи і вона розглядалась судом за межами юрисдикції цього прокурора і якщо він не згоден із судовим рішенням, прокурор може звернутися до відповідного територіального прокурора щодо внесення касаційного (окремого) подання.

Генеральний прокурор України розцінює невнесення касаційного чи окремого подання на судові рішення за наявності очевидних підстав для їх скасування чи зміни як незалежне виконання службових обов’язків.

Не менш важливе значення надається забезпеченню участі прокурора у суді касаційної інстанції в розгляді всіх кримінальних справ з урахуванням доводів касаційних подань і скарг. Адже від професійності і принциповості прокурорів управління підтримання державного обвинувачення в судах, Головного управління військових прокуратур Генеральної прокуратури, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей та прирівняних до них прокуратур, а також суддів відповідних судових колегій судів залежить законність винесених судовими вироками (ухвал, постанов ) і врешті-решт вони можуть стати на шляху безпідставного засудження невинних чи виправдання винних у вчиненні злочинів осіб.

Прокурорам та їхнім заступникам відповідно до їх компетенції надано право витребувати із судів кримінальні справи, за якими вироки, ухвали, постанови набрали законної сили, і за наявності підстав для перегляду справи в порядку нагляду проносити протест на вирок, ухвалу чи постанову суду.

Право принесення протесту на вироки, ухвали і постанови судів, які набрали законної сими, належить:

-Генеральному прокуророві України та його заступнику – на вироки (постанови, ухвали) будь-якого суду України, за винятком постанов Пленуму Верховного Суду України;

-Прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та їхнім заступникам – на вироки (постанови, ухвали) районного, міського і ухвали судових колегій відповідно Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів.

Протест на постанову суддів у справі про адміністративне порушення може бути принесений районним, міським прокурором, прокурором вищої інстанції або його заступником.

Генеральний прокурор на виконання гарантованих Конституцією України прав і свобод громадянина і людини зобов’язав прокурорів усіх рівнів виконувати такі вимоги:

-суворо дотримуватися норм кримінально-процесуального законодавства під час розгляду оформлення згідно з чинним законодавством скарг та судових рішень, які набрали законної сили, і за потреби опресувати їх;

-за результатами вивчення кримінальних справ, які витребувані із судів для перевірки скарг, складати вмотивовані висновки з урахуванням суттєвих доказів заявників і направляти їм аргументовані висновки;

-під час задоволення скарг на вироки готувати вмотивовані та ґрунтовні подання щодо опротестування незаконних рішень та вносити їх прокурору вищої інстанції, наділеному цім правом.

Прокурорам надано право вносити доповнення або зміни до касаційного чи окремого подання, протесту до початку розгляду справи судом.

Пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина і держави в судах у випадках, визначених законом[12] . Конституційна функція представництва прокурорами в суді інтересів громадянина і держави полягає у забезпеченні прокуратурою належного рівня та ефективності їх діяльності в цьому напрямку.

На наш погляд, під функцією представництва в суді слід розуміти таку діяльність прокурора:

-своєчасно і повне використання передбачених законодавством повноважень для пред’явлення у суді і підтримання позовів (заяв) на захист прав та інтересів громадян і держави, для перегляду незаконних судових постанов;

-захист соціальних прав громадян, а також відшкодування шкоди, заподіяної державі, державним підприємствам, установам та організаціям, стягнення заборгованості перед бюджетом, Пенсійним фондом та іншим позабюджетними фондами соціальної спрямованості заходами цивільного й арбітражного судочинства;

-забезпечення участі в розгляді судами окремих категорій цивільних справ.

Зважаючи на важливість конституційної функції представництва прокурорами в судах інтересів громадянина і держави, Генеральний прокурор України видав наказ “Про діяльність прокурора по представництву інтересів громадян і держави у судах” від 28.10.98 № 8, яким зобов’язав прокурорів усіх рангів і відповідне управління Генеральної прокуратури дотримуватись таких вимог:

-вважати реалізацією конституційної функції представництва інтересів громадян і держави в судах одним з дієвих засобів зміцнення законності у державі, попередження правопорушень, що виникають у цивільних, господарських, фінансово-кредитних та інших правовідносинах;

-у випадках, коли з вини посадових осіб втрачено можливість пред’явити позови до осіб, які спричинили збитки, порушувати в судах справи про відшкодування шкоди за рахунок цих посадових осіб;

-під час подання позовів (заяв) до арбітражних судів враховувати роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання, пов’язані з прийняттям арбітражними судами позовних заяв, поданих прокурорами та їх заступниками” від 05.05.98;

-одночасно з подання м позовів (заяв) ініціювати в життя заходів щодо забезпечення позовних вимог у порядку, встановленим чинним законодавством, добиватися реалізації вжитих судами заходів;

-забезпечити обов’язкову участь прокурора у розгляді судами всіх справ, порушених за позовами та заявами прокурора, а також у випадках, передбачених законом;

-у межах своєї компетенції вжити заходів щодо своєчасного і повного виконання судових рішень у справах за позовами прокурорів;

-у межах своєї компетенції своєчасно вжити заходів щодо усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили, керуючись принципами законності, незалежності суддів, рівності фізичних і юридичних осіб перед законом і судом;

-роботу прокурорів на цій ділянці оцінювати з урахуванням активності й ефективності використання ними повноважень у цивільному та арбітражному судочинстві, дотримуватися положень наказу Генерального прокурора України від 28.10.98 № 8, у тому числі даних про своєчасність, повноту, обґрунтованість та кількість поданих позовів, якість підтримання їх в судах, ефективність реагування на незаконні й необґрунтовані судові постанови, реальне виконання судових рішень у справах за позовами прокурорів.

Межі повноважень прокурора, який представляє інтереси громадян і держави в судах, визначаються Конституцією України, законом, Цивільно-процесуальним кодексом України, Арбітражно-процесуальним кодексом України, наказом Генерального прокурора України від 28.10.98 № 8.

Згідно зі ст. 118 ЦПК України прокурор має право звернутися до суду із заявою на захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів.

У цивільному процесі прокурор реалізує надані йому цивільно-процесуальним законодавством права й обов’язки. Прокурор є учасником розгляду цивільних справ у суді (ст. 120 ЦПК України) і має право ознайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов, брати участь у судових засіданнях, додавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення суду, подавати свої доводи, міркування та заперечення.

Крім того, прокурор має право підтримувати або змінювати підстави та предмет позову, якщо він звернувся до суду з позовною заявою на захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів, або відмовитись від них, вносити касаційні подання відповідно на рішення або ухвали і постанови суду першої інстанції у справах чи з питань, розглянутих з участю прокурора.

У сучасних умовах особливого захисту потребують інваліди, учасники ВВВ та інших бойових дій, чорнобильці, сім’ї робітників, які загинули на вугільних шахтах, прокурор через цивільне і арбітражне судочинство повинен мати повноваження на захист інтересів держави у податковій, антимонопольній, банківській сферах, під час розгляду справи про банкротство, спорів про приватизацію, включаючи й аграрний сектор, де нині згідно з Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” відбуваються складні реформування.

Слід зазначити що окремими законодавчими актами обов’язок представляти державні інтереси вже покладаються на прокуратуру. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.91 передбачає, що від імені держави в процесі вис тупає орган або посадова особа, зазначена в позові, та один з прокурорів.

У наказі Генерального прокурора України від 28.10.98 № 8 зазначено, що в разі подання позовів (заяв) до арбітражних судів враховувати роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання, пов’язані з прийняттям арбітражними судами позовних заяв, поданих прокурорами та їх заступниками” від 05.05.98 № 01-8/161, в якому чітко регламентовано порядок прийняття позовів від прокурорів і вперше усунуто перепони щодо прийняття арбітражними судами позовів прокурора до розгляду.

Повноваження і функції прокурора в арбітражному процесі визначено законом, ст. 2, 29 Арбітражного-процесуального кодексу України.

Прокурор бере участь в арбітражному процесі під час розгляду справи, порушених з його ініціативи; у випадках, передбачених законом; коли це визнано за необхідне арбітражним судом. Прокурор, який бере участь в арбітражному процесі, має право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, робити опії, брати участь в арбітражному засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, підтримувати позов та відмовлятися від нього, брати участь в ухваленні рішення, опротестувати у визначеному порядку незаконні і необґрунтовані рішення суду, вносити подання про перегляд рішення, ухвали, постанов арбітражного суду за ново виявленими обставинами. У ст. 34 АПК України зазначається, що прокурор, який бере участь у розгляді справи у судах, додержуючи принципу незалежності суддів, законності, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний та об’єктивний розгляд справ і постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі. Як учасника арбітражного процесу ст. 29 АПК України наділяє прокурора відповідними правами, зокрема правом підтримувати поданий позов або відмовитись від нього.

Прокурор, який брав участь у цивільному чи арбітражному судочинстві, зобов’язаний не залишити без реагування незаконні і необґрунтовані рішення, ухвали чи постанови суду у справах, розглянутих з участю прокурора, своєчасно вносити на них касаційні подання чи протести, зазначаючи, який закон порушено судом при постанові судом рішення, і чітко викладати позицію щодо скасування або зміни судової постанови.

Згідно зі ст. 291 ЦПК України касаційне подання прокурора на рішення районних, міських, міжрайонних судів може бути подане протягом десяти днів з наступного дня після оголошення рішення. Строк внесення подання у деяких випадках обчислюється з дня, наступного після того, який призначається судом для ознайомлення з мотивованим рішенням.

Прокурор або заступник прокурора в межах повноважень відповідно до п.2 ст.120 ЦПК України вносить касаційне подання на рішення суду незалежно від участі у справі. Помічники прокурорів, прокурори управлінь і відомств вносять касаційні подання тільки щодо справи, у розгляді яких вони брали участь (ст..289 ЦПК України).

У 1999р. в Україні прокурорами внесено 198 касаційних подань і 146 протестів під час розгляду справи в арбітражних судах. Більш активно і принципово з дотриманням вимог цивільного-процесуального і арбітражного-процесуального законодавства, з витребуванням додаткових документів та інших доказів підходили прокурори до перевірки доводів заявників стосовно законності судових рішень (ухвали), які набрали законної сили, як цього вимагає ст..12 Закону України “Про звернення громадян”. Про це свідчить той факт, що в цілому в Україні прокурорами принесено на рішення судів 2290 протестів, майже 2 тис. Громадян поновлено їхні права.

Слід завважити, що арбітражно-процесуальним законодавством прокурору надано право вносити подання про перегляд рішень, ухвал, постанов арбітражного суду за ново виявленими обставинами.

Тільки у випадках, коли прокурор брав участь в арбітражному процесі або якщо рішення у справі зачіпає інтереси держави, він може принести протест за правилами ст. 112-114 АПК України. Протест прокурора слід подавати до арбітражного суду, який вирішував спір. Принесення протесту прокурора не зупиняє виконавчого провадження. Разом з тим відповідно до ст. 41 Закону України “про прокуратуру” прокурори та їхні заступники, яким надано право приносити протест у розглянутій арбітражним судом справі, можуть витребувати справу, зупиняти виконання рішення, ухвали чи постанови арбітражного суду до закінчення провадження у справі.

Вимоги Генерального прокурора України про вжиття заходів щодо своєчасного, повного і реального виконання судових рішень у справах за позовами прокурорів цілком обґрунтовані. Адже на практиці майже 50% рішень за позовами прокурорів реально не виконуються. Вважаємо, що прокурор повинен систематично контролювати виконання рішень судів, для чого за результатами відповідних перевірок порушувати перед сулами питання про зміну способу та порядку виконання судових рішень у справах за позовами прокурорів.

Відповідно до п. 3 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство[13] .

Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” визначає, що оперативно-розшукову діяльність – це система гласних і негласних розшукових, розвідувальних та контр розвідувальних заходів, що провадяться із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Перелік оперативних підрозділів служб і відомств, яким надано право виконувати таку діяльність, визначається Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність ”. До них належать оперативні служби міліції, СБУ, Прикордонних військ, управління державної охорони, кримінально-виконавчої системи. Здійснюючи нагляд за додержанням законів органами, які виконують гласні і негласні розшукові, розвідувальні та контррозвідувальні заходи, прокуратура сприяє дотриманню законності, прав та законних інтересів громадян.

Предметом прокурорського нагляду за додержанням закону органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю, є сприяння таким діям:

-розкриття злочинів;

-захист особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань;

-виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин;

-запобіганню законному притягненню особи до кримінальної відповідальності;

-охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством;

-здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усуненню причин та умов, що сприяють їх вчиненню.

Здійснюючи нагляд за додержанням законів відповідними органами при провадженні дізнання та досудового слідства, прокурор вживає заходів стосовно того, щоб ці органи виконували такі вимоги:

-додержувалися передбаченого законом порядок порушення, зупинення і закриття кримінальних справ, а також встановлених законом процесуальних строків розслідування та тримання під вартою;

-під час розслідування злочинів виконували вимоги ст. 22 КПК України про всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх обставин справи і з’ясування всіх обставин, які викривають або виправдовують обвинуваченого, а також пом’якшують або обтяжують його відповідальність;

-виявляли причини й умови, що сприяли вчиненню злочинів та вчиненню злочинів та вживати заходів щодо їх усунення.

У ст. 14 КПК України передбачається, що ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення або з санкції проектора[14] . Право надання санкції на арешт належить таким особам:

-Генеральному прокурору України та його заступникам;

-прокурору Автономної Республіки Крим та його заступникам;

-прокурорам областей та їхнім заступникам;

-міським, районним та іншим прирівняним до них прокуратурам;

-заступникам прокурора міст і районів з населенням понад 150 тисяч осіб, якщо це передбачено наказом Генерального прокурора України.

Під час вирішення питання про видачу санкції на арешт прокурор зобов’язаний ретельно ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, а в необхідних випадках особисто допитати підозрюваного або обвинуваченого. Неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого прокурор зобов’язаний допитати в усіх випадках.

Санкція прокурора на арешт може бути оскаржена до суду заарештованим, його захисником, законним представником неповнолітнього.

Відповідно до ст. 31 Закону, вказівки прокурора, його заступника органам, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, щодо порушення кримінальних справ і провадження розслідування, які даються відповідно до кримінально-процесуального законодавства, є обов’язковими для цих органів. Частиною 2 ст. 114 КПК України передбачено виняток із загального правила – в разі незгоди слідчого з вказівками прокурор про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий має право подавати справу прокурору вищої інстанції зі своїми письмовими запереченнями, в цьому разі прокурор вищої інстанції або скасовує вказівки прокурора нижчої інстанції, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

Функцію прокуратури відповідно до п. 4 ст. 121 Конституції України є також нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також у разі застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян[15] .

Предметом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових, інших установ, які виконують покарання або заходи примусового характеру, що призначають судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання під вартою або відбування покарання особами в цих установах, їхніх прав і виконання ними своїх обов’язків.

Здійснюючи цю функцію, прокуратура наглядає за додержанням законів у таких установах:

-ізоляторах тимчасового тримання;

-слідчих ізоляторах;

-в’язницях;

-виправно-трудових колоніях;

-виховно-трудових колоніях;

-лікувально-трудових профілакторіях;

-психіатричних лікарнях.

З метою забезпечення цього виду нагляду прокурор наділяється такими повноваженнями (ч. 2 ст. 44 Закону):

-у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, які там перебувають, ознайомлювати з документами, на підставі яких ці затримані, заарештовані, засуджені або на підставі яких до них застосовано заходи примусового характеру;

-перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестувати або скасувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень;

-прокурор повинен негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлені волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

Постанова і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законом порядку й умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, є обов’язковими і підлягають негайному виконанню (ст. 45 Закону).

Під час здійснення нагляду прокурор виявляє порушення закону, виконує такі дії :

-розглядає заяви і скарги затриманих, заарештованих, засуджених, інших громадян та організації про порушення закону, що визнає умови і порядок затримання, тримання під вартою, виконання вироку;

-ознайомлюється з документами, на підставі яких цих осіб засуджено, затримано або взято під варту;

-відвідує установи, в яких тримаються затримані, взяті під варту, засуджені, і опитує осіб, які там перебувають;

-бере участь в судових засідання х, в яких суддею розглядаються питання, пов’язані з виконанням вироку.

Згідно зі ст. 5 Закону і п. 9 ХУ (Перехідні положення) Конституції України до введення в дію законів щодо сформування системи досудового слідства органи прокуратури продовжують виконувати функцію розслідування діянь, що містять ознаки злочину , які віднесенні до їх компетенції. Провадження попереднього слідства покладено на слідчого прокурора. Відповідно до ст. 17 Закону у генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим є старші слідчі в особливо важливих справах і слідчі в особливо важливих справах, прокурора турах областей, міст та інших прирівняних до них прокуратурах можуть бути слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі, у районних, міжрайонних, міських прокуратурах - старші слідчі і слідчі.

Прокурор має право особисто проводити розслідування в повному обсязі у будь-якій кримінальній справі.

Здійснюючи розслідування, слідчий чи прокурор зобов’язані в разі виявлення ознак злочину порушити кримінальну справу, встановити злочинця, всебічно, повно та об’єктивно дослідити всі обставини справи, встановити причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, і вжити заходів щодо їх усунення.

У ст. 5 Закону передбачено, що однією з функцій прокуратури є нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами , або, іншими словами, - загальний нагляд .

До предмету загального нагляду відповідно до ст. 19 Закону належать :

-відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законом;

-додержування законів про недоторканість особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачено іншого порядку захисту цих прав;

-додержування законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірку виконання законів здійснюють за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що потребують прокурорського реагування, а за наявності підстав – також з власної ініціативи прокурора.

Під час здійснення загального нагляду прокурор має такі повноваження :

-безперешкодно за посвідчення, що підтверджує посаду, входить у приміщення державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядковані чи належності, до військових частин, установ без спеціальних перепусток, де такі запроваджено; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для здійснення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою і таких, що містять комерційну чи банківську таємницю або конфіденційну інформацію.

-вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності, а також про заходи щодо її забезпечення;

-вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і під конкретних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також забезпечення фахівців для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз;

-викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону;

в разі порушення закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції має право :

-опротестовувати акти Прем’єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, уряду Автономної республіки Крим, міністерств, державних комітетів і відомств, виконавчих і розпорядчих органів місцевих рад народних депутатів, підприємств, установи, організації, громадських об’єднань, а також рішення і дії посадових осіб;

-вносити подання або протести на рішення місцевих рад народних депутатів залежно від характеру порушень;

-порушувати встановленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій;

-давати припис про усунення очевидних порушень закону;

-носити про подання до державних органів громадських організацій і посадовим особам про усунення порушення закону та умов, що сприяли їм;

-звертатися до суду або арбітражного суду і заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Практика здійснення нагляду за додержанням законів щодо конституційних прав, свобод та захисту інтересів громадянина, а також за законністю правових актів органів місцевого самоврядування, підприємствами, установ та організацій свідчить про те, що закони порушуються. В цілому в Україні працівники прокуратури в 1999р. виявлено 305 366 приписів і подань, 106 747 осіб притягнуто до дисциплінарної, адміністративної та матеріальної відповідальності, за наглядовими перевірками порушено 13 109 кримінальних справ[16] .

4.Порядок діяльності органів прокуратури

Ефективність прокурорського нагляду багато в чому визначається рівнем організації діяльності органів прокуратури. Складні завдання, що стоять перед прокуратурою, успішно можуть виконувати лише люди, які мають належну професійну підготовку, високу зрілість.

Відповідно до ст. 46 Закон України “Про прокуратуру”, прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості[17] . Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходить в органах прокуратури стажування до одного року.

Сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, а також з будь-яким підприємництвом не допускається, за винятком наукової і педагогічної діяльності.

Необхідними організаційними елементами роботи прокуратури є планування її діяльності, перевірки виконання завдань, облік і звітність, систематизація законодавства.

Планування забезпечує визначення першочерговості завдань, що вирішується прокуратурою протягом певного проміжку часу (кварталу, півріччя, рік), розроблення і реалізацію програм заходів по вирішенню цих завдань, координацію правоохоронної діяльності і взаємо дію з іншими державними органами, персональну відповідальність за виконання запропонованих заходів. В залежності від строків розрізняють поточне і перспективне планування . Призначення поточного планування – вирішення завдань в короткі проміжки часу. Перспективне планування зорієнтоване на більш тривалий період і передбачає здійснення комплексу заходів по вирішенню питань, зміцнення законності і боротьби зі злочинністю.

Правило контролю і перевірки виконання в органах прокуратури, як правило, здійснюється в таких формах:

-контроль і перевірка виконання вимог чинного законодавства України, наказів і розпоряджень Генерального прокурора України;

-перевірка стану роботи з кадрами, підвищення їх професійного рівня;

-організація контролю у середині апарату прокуратури відповідного рівня за виконання планів роботи, доручень прокуратури вищого рівня, тощо.

Інформаційно-аналітична діяльність надає можливість прокурорам мати об’єктивне і повне уявлення про фактичний стан справ, результативність роботи прокуратури. Аналіз статистичної звітності дозволяє робити попередні висновки про стан прокурорського нагляду, визначати шляхи удосконалення роботи, вживати заходів до виправлення виявлених недоліків у роботі прокуратури. Складною частиною обліку є діловодство, куди входять реєстрація і контроль проходження документів, кримінальних і цивільних справ, звернень громадян, повідомлень представників підприємств, установ і організацій.

Систематизація законодавства покликана надавати допомогу прокурорам і слідчим у правильному розумінні і застосуванні чинного законодавства. З цією митою в органах прокуратури існують спеціалізовані інформаційні служби з обліку і систематизації законодавства[18] .

5.Акти прокурорського реагування на порушення законності

Акти прокурорського реагування на порушення законності поділяються на такі види:

-протест прокурора;

-припис прокурора;

-подання прокурора;

-постанова прокурора.

Протест прокурора на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до органу вищого рівня. У такому порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадових особи.

У протесті прокурор порушує питання про скасування акту або приведення його у відповідність закону, а також про припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов’язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його народження. Про наслідки розгляду протесту протягом такого самого строку повідомляють прокурору.

У разі відхилення від протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися із заявою до сулу про визнання акту незаконним. Заяву до суду можна подати протягом п’ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подання такої заяви зупиняє дію правового акта.

Існують такі різновиди протестів прокурора:

-у порядку загального нагляду;

-у порядку нагляду про скасування або зміну вироку, ухвали і постанови суду, що набрали законної сили;

-про перегляд справи у зв’язку з ново виявленими обставинами.

Пропис прокурора про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником у письмовій формі органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення.

Письмовий пропис вноситься у випадках, коли порушення закону очевидне і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо його не усунути. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляються прокурору.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис прокурору вищої інстанції, який зобов’язаний розглянути скаргу протягом десяти днів. Рішення прокурора вищого рівня є остаточним.

Подання прокурора з вимогами про усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вноситься прокурором, його заступником до державного органу, громадської організацій або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніше як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів щодо усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору.

Колегіальний орган, якому внесено подання, повідомляє про день засідання прокурору, який має право взяти участь у його розгляді.

Постанова прокурора в разі порушення закону посадовою особою або громадянином виноситься прокурором або його заступником. Залежно від характеру порушення закону виноситься мотивована постанова про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне порушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб.

Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлене законом.

У ст.25 Закону визначаються вимоги до документів прокурорського реагування, згідно з яким у протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов’язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення, а також що і в який строк посадова особа або орган мають вжити для його усунення[19] .

Висновок

Прокуратура України являється єдиним правоохоронним органом який здійснює вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінету Міністрів України, державних комітетами, відомствами, урядом Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів, політичними партіями, громадськими організаціями, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, посадовими особами та громадянами.

Правовою основою діяльності прокуратури є конституція України, Закони України “Про прокуратуру”, інші законодавці акти.

Прокуратура України становить єдину централізовану систему органів. До складу прокуратури України входять: Генеральна прокуратура України, яка є вищою ланкою в системі прокурату; прокуратури Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя; районні , міжрайонні інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.

Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України строком на 5 років.

Відповідно до ст. 121 Конституцією України та ст. 5 Законом України “Про прокуратуру”, на прокуратуру покладені такі функції:

-підтримання державного обвинувачення у суді;

-представництво інтересів держави і громадянина в суді;

-нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

-нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також у разі застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Крім тога прокуратура керується основними принципами організації та діяльності: централізації; незалежності; захисту прав громадян на основі їх рівності перед законом; публічності; гласності; позапартійності; єдності; законності.

Діяльність органів прокуратури спрямована на всебічне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і захист від правомірних посягань. Прокуратура є невід’ємним органом правової держави.

Список літератури:

1. Конституція України

2. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атака, 2001. – 208 с.

3. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року №1789- ХІІ

4. Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність: зб. нормативних актів. – К.: Бронком Інбер, 2001.- 352с.

5. Правоохоронні органи України: Курс лекцій / А.П. Гель, Г.С. Смикав, Д.П.Цвігну. –К.: МАУП. 2000.- 240с.

6. Прокуратура України: навіч. посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. –К.: Вен турів.,1998.-336с.

7. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілки. 2-ге вид., доопрацьоване. –К.: Наукова думка 2000. – 734с.

8. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. – К.: Атака, 2000. – 320с.

[1] Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року №1789- ХІІ

[2] Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року №1789- ХІІ ст. 13

[3] Правоохоронні органи України: Курс лекцій / А.П. Гель, Г.С. Смикав, Д.П.Цвігну. –К.: МАУП. 2000.

[4] Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року №1789- ХІІ ст. 15

[5] Наказ Генерального прокурора України від 05.01.2000 №1

[6] Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року №1789- ХІІ ст. 18

[7] Правоохоронні органи України: Курс лекцій / А.П. Гель, Г.С. Смикав, Д.П.Цвігну. –К.: МАУП. 2000

[8] Конституція України ст. 121

[9] Конституція України ч.1 ст.121

[10] Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року №1789- ХІІ ст. 36

[11] Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атака, 2001 ст.264

[12] Конституція України ч.2 Ст.121

[13] Конституція України ч.3 ст.121

[14] Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атака, 2001 ст. 14

[15] Конституція України. 4 ст.121

[16] Правоохоронні органи України: Курс лекцій / А.П. Гель, Г.С. Смикав, Д.П.Цвігну. –К.: МАУП. 2000

[17] Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року №1789- ХІІ Ст. 46

[18] Прокуратура України: навіч. посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. –К.: Вен турів.,1998

[19] Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілки. 2-ге вид., доопрацьоване. –К.: Наукова думка 2000

Скачать архив с текстом документа