Африка Опис материка

СОДЕРЖАНИЕ: АФРИКА Загальні відомості       Серед вчених існують великі розбіжності щодо походження слова Африка. На увагу заслуговують дві гіпотези: одна з них пояснює походження слова від фінікійського кореня, що означає відокремлений, тобто вказує на відпадання нового міста (мається на увазі Карфаген) від метрополії (французький історик П.

АФРИКА

Загальні відомості
Серед вчених існують великі розбіжності щодо походження слова Африка. На увагу заслуговують дві гіпотези: одна з них пояснює походження слова від фінікійського кореня, що означає відокремлений, тобто вказує на відпадання нового міста (мається на увазі Карфаген) від метрополії (французький історик П. Авезак, французький етнограф А. Дюверє та ін.); друга гіпотеза стверджує, що слово Африка походить від назви одного з стародавніх берберських племен - авриг, або афарик (французький історик П. Гаффарель та інші).
Африка - другий за величиною материк після Євразії. Його площа становить 29,2 млн. км2 (з островами 30,3 млн. км2, близько 1/5 площі суші земної кулі). Населення - 328 млн. осіб (1967). Африка перетинається майже посередині екватором, окраїнами заходить у субтропічні широти. Крайній північний мис Ель-Абяд лежить на 37°20 пн. ш., крайній південний мис Голковий - на 34°52 пд.ш. Довжина з півночі на південь - майже 8000 км, ширина на півночі - 7500 км (мис Альмади - мис Хафун), на півдні - близько 3100 км. Африка омивається Середземним і Червоним морями, Індійським і Атлантичним океанами. Вузький (120 км) Суецький перешийок, прорізаний однойменним каналом, зєднує її з Азією. Від Європи Африка відділена Гібралтарською протокою (найменша ширина 13 км). Береги Африки порізані слабо, часто гористі. Довжина берегової лінії - 30500 км, понад 1/5 площі віддалена від океанів і морів на 1000-1500 км. Великі затоки - Гвінейська і Сидру. Зручних бухт мало. Найбільший півострів Сомалі.
До Африки відносять острови: на сході - Мадагаскар, Коморські, Маскаренські, Амірантські, Сейшельські, Пемба, Мафія, Занзібар, Сокотра; на заході - Мадейра, Канарські, Зеленого Мису, Аннобон, Сан-Томе, Принсіпі, По і віддалені острови Вознесіння, Святої Єлени, Трістан-да-Кунья.

Рельєф
У рельєфі Африки переважають рівнини, плато і плоскогіря, що лежать на висоті 200-500 м над рівнем моря (39% площі) і 500-1000 м над рівнем моря (28,1% площі). Низовини займають лише 9,8% площі, головним чином уздовж прибережних окраїн. За середньою висотою над рівнем моря (750 м) Африка поступається лише Антарктиді і Євразії. Майже всю Африку на північ від екватора займають рівнини і плато Сахари і Судану, серед яких у центрі Сахари піднімаються нагіря Ахаггар і Тібесті (м. Емі-Куси, висота 3415 м), у Судані - плато Дарфур (м. Мара, 3088 м). На північному заході над рівнинами Сахари піднімаються Атлаські гори (м. Тубкаль, 4165 м), на сході уздовж Червоного моря простягається хребет Етбай (м. Ода, 2259 м). Рівнини Судану з півдня обрамлені Північно-Гвінейською височиною (м. Бинтимані, 1948 м) і плоскогірям Азанде; зі сходу над ними піднімається Ефіопське нагіря (м. Рас-Дашан, 4620 м). Воно круто обривається до западини Афар, де знаходиться найглибша западина Африки (оз. Ассаль, 150 м).
За плоскогірям Азанде лежить западина Конго, обмежена з заходу Південно-Гвінейською височиною, з півдня - плоскогірям Лунда-Катанга, зі сходу - Східно-Африканським плоскогірям, на якому височать найвищі вершини Африки - гора Кіліманджаро (5895 м), гора Рувензорі (5109 м). Південну Африку займають високі рівнини Калахарі, облямовані з заходу плоскогірями Намакваленд, Дамараленд, Каоко, зі сходу - Драконовими горами (м. Табана-Нтленьяна, 3482 м). Уздовж південної окраїни материка простягаються середньовисотні Капські гори. Перевага на материку вирівняного рельєфу обумовлена його платформною структурою. У північно-західній частині Африки з глибоким заляганням фундаменту і широким розвитком осадового чохла переважають висоти менше 1000 м (Низька Африка); на південному заході Африки характерні висоти понад 1000 м (Висока Африка). Прогинам і виступам Африканської платформи відповідають великі западини (Калахарі, Конго, Чадська та інші).
Найбільше піднята і роздроблена східна окраїна Африки у межах активізованої ділянки платформи (Ефіопське нагіря, Східно-Африканське плоскогіря), де простягається складна система східно-африканських розломів. У піднятих областях Високої Африки найбільшу площу займають цокольні рівнини і цокольні брилові гори, що обрамляють западини Східної Африки (у т.ч. Рувензорі) і Катанги. У Низькій Африці цокольні хребти і масиви простягаються уздовж узбережжя Гвінейської затоки, виступають у Сахарі (у нагірях Лхаггар, Тібесті, хребет Етбай). Лавові плато і конуси поширені на Ефіопському нагірї і в Східній Африці (Кіліманджаро, Кенія й ін.), вінчають вершини Ахаггара і Тібесті, є в Судані (м. Марра), Камеруні (вулкан Камерун, гори Адамава), перекривають Драконові гори в Лесото.

Геологічна будова і корисні копалини
Майже вся Африка, крім Атлаських гір на північному заході і Капських гір на крайньому півдні, являє собою стародавню платформу, що включає також Аравійський півострів і о. Мадагаскар із Сейшельськими островами. Фундамент цієї Африкансько-Аравійської платформи, складений породами докембрію, здебільшого складчастими і метаморфізованими, виступає у багатьох районах Африки - від Антиатласу і Західної Аравії до Трансваалю. У складі фундаменту відомі породи усіх вікових підрозділів докембрію - від нижнього архею (більше 3 млрд. років) до верхів протерозою. Консолідація більшої частини Африки завершилася до середини протерозою (1,9-1,7 млрд. років тому); у пізньому протерозої розвивалися лише периферичні (Мавритано-Сенегальська, Аравійська) і деякі внутрішні (Угарта-Атакорська, Західно-Конголезька, Намакваленд-Кібарська) геосинклінальні системи, і до початку палеозою вся площа сучасної платформи була стабілізована.
На ділянках ранньої консолідації відклади пізнього, а місцями навіть раннього або середнього протерозою уже відносяться до платформного чохла. Породи раннього докембрійського фундаменту представлені різними кристалічними сланцями, гнейсами, метаморфізованими вулканічними утвореннями, які на значних площах заміщені гранітами. Для них характерні родовища залізних руд, золота (у звязку з гранітами), хромітів (в ультраосновних породах). Великі скупчення золота й уранових руд відомі в уламкових породах основи осадового чохла на півдні Африки. Більш молоді, слабо метаморфізовані породи верхнього протерозою вміщують поклади оловяних, вольфрамових (у гранітах або поблизу них), мідних, свинцевих, цинкових і уранових руд.
До початку юри відносяться потужні вулканічні виливи і виверження основної (базальтової) магми, найбільше поширені у Південній Африці, але ще зустрічаються і на заході Північної Африки. До цього ж часу (кінець юри) відноситься оформлення сучасних контурів Африки, повязане з опусканням по розривах дна Індійського й Атлантичного океанів і утворенням системи периокеанічних прогинів, що містять значні поклади нафти і газу (Нігерія, Габон, Ангола й ін.). Мадагаскар відокремився від континенту наприкінці палеозою. У цей же час відбувається інтенсивне занурення сучасного узбережжя Тунісу, Лівії з утворенням покладів нафти у крейдових і еоценових відкладах. У середині і кінці крейди значна трансгресія охопила Сахарську плиту: виникли морські протоки, що зєднали Середземне море з Гвінейською затокою і проіснували до середини еоцену.
Африка має великі запаси залізних руд (загальні запаси оцінюються приблизно у 16-23 млрд. т), марганцевих руд (близько 400 млн. т), хромітів (500-700 млн. т), бокситів (3,3 млрд. т), міді (достовірні і ймовірні запаси близько 48 млн. т), кобальту (0,5 млн. т), фосфоритів (26 млрд. т), олова, сурми, літію, урану, азбесту, золота (Африка дає близько 80% сумарного видобутку), платини і платиноїдів (близько 60% видобутку), алмазів (98% видобутку). Після 2-ї світової війни на території Африки (переважно в Алжирі, Лівії і Нігерії) виявлені великі запаси нафти (загальні запаси оцінюються в 5,6 млрд. т) і природного газу.

Клімат Африки визначається положенням більшої її частини між тропіками і характеризується високими значеннями сумарної сонячної радіації (180-200 ккал/см2 на рік). Відповідно, більша частина Африки має високі температури і тому вважається найжаркішим материком. На північному узбережжі Гвінейської затоки і в западині Конго середні температури протягом року 25-26°C. Середні літні температури найбільш високі на півночі Судану, у Сахарі (30-32°C; у західній частині до 38°C); у Ель-Азізії (Лівія) спостерігався максимум температури на Землі 58°C. У субтропічних широтах влітку від 16 до 22°C. Середні зимові температури під 20° пн. і пд.ш. 16°C; у субтропіках близько 10°C. Теплі течії Мозамбікського і Голкового мису, що омивають східні береги Африки на південь від екватора, підвищують і вирівнюють температури узбережжя; Канарська і Бенгальська холодні течії знижують температури і підсилюють посушливість західних берегів Африки у тропіках.
У Північній півкулі континентальність клімату Африки дуже велика через великі розміри суші і близькість Азії. У Південній півкулі багато опадів випадає на навітряних схилах Драконових гір і Мадагаскару. Основний циркуляційний процес над Африкою - перенесення тропічного повітря пасатами, що відтікають від поясів високого тиску в тропіках до екваторіальної балки низького атмосферного тиску, де панують західні вітри. Пасатна циркуляція над материком ускладнюється мусонною, котра особливо яскраво виявляється на північному узбережжі Гвінейської затоки і над східною окраїною Африки. Влітку у Північній півкулі екваторіальна смуга західних вітрів лежить між 5° і 18°пн. ш., у звязку з чим на північному узбережжі Гвінейської затоки, у Судані і на західних схилах Ефіопського нагіря випадає велика кількість річних опадів.
Над північно-західною Африкою встановлюється високий тиск відрога Азорського максимуму, від якого відтікає морське тропічне повітря, що швидко прогрівається і не дає опадів на узбережжі Середземного моря і в Сахарі, де формується Сахарський мінімум. Уздовж західного узбережжя дмуть вітри зі східної периферії Азорського максимуму. Через охолодження повітря над Канарською течією і низьке положення пасатної інверсії на узбережжя Сахари дощів майже не випадає. Основне джерело убогого зволоження - приховане зволоження туманами і росами. У північно-східній Африці від 5° пд.ш. уздовж низинного узбережжя півострова Сомалі дме південно-західний мусон, що спрямовується в Індію. Дощі випадають тільки у внутрішніх гірських районах півострова. У Східній Африці на південь від екватора також випадає дуже мало опадів, тому що вологі вітри, що надходять із західної периферії Південно-Індійського океанічного максимуму, дмуть в основному паралельно до берега і дають опади лише на навітряних схилах плоскогіря.
У його внутрішніх районах сухо, тому що в Сахарський мінімум перетікає континентальне тропічне повітря з Південно-Африканського максимуму, що встановлюється взимку у Південній півкулі над Південною Африкою у тропічних широтах. Над Сахарою тиск підвищується (Сахарський максимум), сухо; уздовж Атлантичного узбережжя зберігається несприятлива для випадання опадів циркуляція. На східні схили хребта Етбай і Ефіопського нагіря убогі опади з Червоного моря приносять північно-східні вітри, що відтікають від зимового максимуму, що знаходиться над Аравійським півостровом. У Східній Африці на південь від 5° пд.ш. опади випадають переважно на східних схилах плоскогіря, а також у його західних гористих районах, де зустрічаються мусонні потоки з Індійського й Атлантичного океанів. У Південній Африці пасати з Індійського океану приносять рясні опади на східні схили Мадагаскару і Драконові гори аж до субтропічних широт.
Уздовж західної окраїни Південної Африки від 6° пд.ш. до субтропіків діє антициклональна циркуляція східної периферії Південно-Атлантичного максимуму, особливо стійка в тропічних широтах, де зберігається виняткова посушливість. За сезонними особливостями циркуляції, температури і випадання опадів на узбережжя Гвінейської затоки і в западині Конго виділяється постійно вологий і жаркий екваторіальний тип клімату (5-7° пн. ш. до 2-3° пд.ш.). Тут знаходиться найвологіше місце Африки - Дебунджа (біля підніжжя гори Камерун, 9655 мм у рік); в інших районах випадає не менше 1500 мм. На півночі і півдні екваторіальний клімат поступово переходить у субекваторіальний (екваторіальних мусонів) з літніми вологими і зимовим сухим сезонами. Тривалість останнього зростає з 2 до 10 місяців, а річні суми опадів зменшуються з 1800 мм до 300 мм. На північ від 20° пн. ш. і на південь від 18° пд. ш. клімат Африки тропічний, у Північній півкулі пустельний, дуже сухий.
У Сахарі кількість опадів зменшується до 100 мм і менше на рік; Східна Сахара - найсухіший район Африки (10-20 мм опадів на рік). Уздовж західного узбережжя клімат океанічний пустельний з високою відносною вологістю повітря. У Південній півкулі в тропічному поясі три сектори: на заході - океанічний пустельний, у центрі - континентальний помірно посушливий і посушливий, на сході - морський пасатний з літнім максимумом опадів. Окраїни Африки лежать у субтропічних кліматичних поясах. На півночі Африки клімат середземноморський: на навітряних схилах Атласу - типовий, у його внутрішніх районах і на узбережжі Лівії та ПАР - напівпустельний і пустельний. У Південній Африці типово середземноморський клімат, спостерігається на південно-західних навітряних схилах Капських гір, мусонний субтропічний з літнім максимумом опадів - на південно-східній окраїні; у внутрішніх районах - напівпустельний і пустельний.

Внутрішні води
Для Африки в цілому характерний великий річний стік (5390 км), за обсягом якого вона поступається лише Азії і Південній Америці. Річкова мережа найбільш густа в екваторіальному кліматі; у пустелях і на піщаних рівнинах Калахарі рік майже немає. Континентальний вододіл проходить уздовж східної піднесеної частини Африки, у звязку з чим басейну Атлантичного океану належить 36,5% площі Африки, басейну Індійського океану 18,48%, басейну Середземного моря 14,88%. Стік здійснюється в основному пятьма головними ріками: Конго, Нілом, Нігером, Замбезі і Оранжевою, басейни яких охоплюють близько 1/3 площі Африки. З них Конго за обсягом річного стоку (1230 км3) поступається лише Амазонці, а Ніл - найдовша ріка на землі (6671 км). Безстічні басейни й області внутрішнього стоку охоплюють 30,5% площі Африки. У результаті підвищення сухості клімату скорочувалися в розмірах або зникали стародавні озера, в які стікали стародавні ріки.
Такі озера існували в Сахарі (Палеосахарське море й ін.), у Чадській улоговині (Палеочадське озеро). Живлення більшості рік переважно дощове. Ґрунтове живлення переважає у напівпустелях і пустелях. Розподіл поверхневого стоку дуже нерівномірний. Найбільшої величини шар стоку (1000-1500 мм у рік) сягає у районах надлишкового зволоження і виходів на поверхню кристалічних порід і латеритних шарів (північно-західне узбережжя Гвінейської затоки, східні схили Мадагаскару); у западині Конго шар стоку 500-600 мм. У субтропічних широтах стік збільшується до 200 мм . Майже всі ріки Африки мають значні сезонні коливання стоку. У більшості рік стік буває переважно влітку і восени. Взимку стік переважає на північно-західних і південно-західних окраїнах, в областях з середземноморським кліматом. 37% площі Африки має епізодичний стік.
В Африці виділяють ріки таких типів:1 - екваторіальний тільки з дощовим живленням і рівномірним стоком; 2 - суданський (найбільш поширений) з перевагою дощового живлення і літнього й осіннього стоків; 3 - сахарський, до якого належать тимчасові або епізодичні водотоки (у Сахарі називаються уедами); 4 - середземноморський з дощовим і частково сніговим живленням і різким скороченням або припиненням літнього стоку. Усі великі ріки Африки - транзитні, мають складні режими. Майже всі великі озера Африки лежать у тектонічних западинах на Східно-Африканському плоскогірї; вони довгі, вузькі і дуже глибокі. Озеро Танганьїка - друге у світі за глибиною (1435 м) після Байкалу. Найбільше в Африці озеро Вікторія (площа 68 тис. км2) - друге після озера Верхнього (США) прісноводне водоймище Землі. Озеро Тана, утворене в результаті підгачування долини лавовим потоком, - найбільше на Ефіопському нагірї.
В аридних областях Африки переважають реліктові озера внутрішнього стоку, з відносно невеликими глибинами, плоскими берегами, солоною водою (крім солонуватого озера Чад, що має підземний стік у западині Боделе). У північно-західній частині Сахари і в Атласі тимчасові солоні озера називаються шоттами, або себхами. Ґрунтові води залягають на невеликих глибинах під руслами тимчасових водотоків; підземні утримуються головним чином у континентальних нижньокрейдових піщаниках Сахари і Північного Судану, у Південній Африці накопичуються у тріщинах корінних порід, у піщаниках і закарстованих вапняках системи Карру. За потенційними запасами гідроенергії (700 млн. квт, близько 20% світових) Африка поступається тільки Азії. Найбільшими запасами володіють басейни Конго (390 млн. квт) і Замбезі (137 млн. квт), але використовується менше 1%. На території Африки, що одержує в середньому близько 800 мм опадів на рік, є можливість використовувати для зрошення поверхневі, ґрунтові і підземні води.
Зрошувані землі становлять не більше 5% всіх оброблюваних площ і зосереджені переважно у долинах Нілу (ПАР, Судан), Нігеру (Малі) і в ПАР. Транспортне значення рік Африки невелике через порожистість багатьох ділянок русл.

Ґрунти
Для всієї Африки між тропіками характерний латеритний процес ґрунтоутворення. В екваторіальному кліматі під вологими вічнозеленими лісами розвинуті ґрунти червоно-жовті латеритні, для яких характерна хороша аерація і водопроникність. Лише в західній частині западини Конго, де стік рік дуже уповільнений, велику площу займають латеритні глейові і тропічні болотні ґрунти. З півночі і до півдня від зони червоно-жовтих ґрунтів лежать зони червоних ґрунтів, що розвиваються при сухому сезоні до 5 місяців під змішаними листопадно-вічнозеленими лісами і вологими саванами. На вододільних рівнинах у багатьох місцях ерозія оголює їх нижні горизонти, що насичені залозистими конкреціями й утворюють панцирні латеритні кори. При підвищенні сухості клімату під сухими саванами і напівпустелями зявляються червоно-бурі і червонясто-бурі ґрунти з карбонатними конкреціями. Найбільше вони розвинуті у Східній Африці у звязку з посушливістю її клімату.
В улоговинах Судану, Східної і Південної Африки значні площі займають чорні гідроморфні і тропічні болотні ґрунти. На півдні Східної Африки і в Південній Африці під рідколіссями знаходяться великі масиви червоно-коричневих ґрунтів, більш гумусованих, аніж ґрунти саван. Пустельний процес ґрунтоутворення протікає в субтропічних і тропічних пустелях. Ґрунти пустель примітивні, щебенисті або галечникові. Розвинуті стародавні сольові кори, що бронюють рельєф, і молоді, що утворюють солончаки. Ґрунти оазисів - солончакові і лучно-солончакові. На субтропічних окраїнах Африки у середземноморському кліматі ґрунти коричневі (у більш вологих районах) і сіро-коричневі (у більш сухих), збагачені карбонатами і гіпсом. У напівпустелях і пустелях - сіроземи. На південному і південно-східному узбережжі в мусонних субтропіках у коричневих ґрунтах зявляється червонуватий нижній горизонт.
В Африці використовується близько 1/5 придатних для оранки земель, площа яких може бути розширена при дотриманні правильної агротехніки, оскільки поширена примітивна вирубно-вогнева система землеробства, що призводить до швидкого виснаження родючості і до ерозії ґрунтів. Найбільш родючі чорні тропічні ґрунти, що дають гарні врожаї бавовнику і зернових, і ґрунти на вулканічних породах. Жовті, жовто-червоні ґрунти, що містять до 10% гумусу, і червоні ґрунти з 2-3% гумусу потребують регулярного внесення азотистих, калійних, фосфорнокислих добрив. Коричневі ґрунти містять 4-7% гумусу, але їх використання ускладнене переважним поширенням у горах і необхідністю зрошення при сухому літі.

Рослинність
У флорі Африки, вивченої далеко не повністю, понад 40 тисяч видів і 3700 родин (900 ендемічні) квіткових рослин. Північна частина Африки входить у Голарктичну флористичну область. Територія Африки на південь від Сахари належить Палеотропічній області, на південному заході Африки виділяється Капська флористична область. Флора Атласу і північного узбережжя Лівії і ПАР належить Середземноморській підобласті Голарктики і має багато спільного з флорою Південної Європи (суничне дерево, ладанник) і Західної Азії (атласький кедр, єфратська тополя). Флора островів Мадейра, Канарських і Зеленого Мису (переважно лісова) утворює Макаронезійську підобласть Голарктики з найбільшою кількістю ендеміків на Канарських островах (драконове дерево й ін.). Флора Сахари (злаково-чагарникова), дуже бідна на види (близько 1200), відноситься до Північно-Африкансько-Індійської підобласті Голарктики. Палеотропічна область включає в екваторіальному кліматі Гвінейську підобласть лісової гігротермальної флори.
Її оточує широка підобласть судано-замбезійської флори саван, рідколісь і чагарників. У ній особливо виділяється афроальпійська флора гірських вершин Східної Африки і Камеруну, подібна за складом, незважаючи на територіальну розєднаність. Сукулентна флора пустель і напівпустель Південної Африки відноситься до Південно-Африканської флористичної підобласті. Флора Мадагаскару і сусідніх островів виділяється у Мадагаскарську підобласть, багату на ендеміки (сейшельська пальма, дерево мандрівників). Вічнозелена флора Капської області високо ендемічна і представлена переважно чагарниками. Для неї характерна відсутність злаків. Межі і типи рослинності Африки визначилися наприкінці пліоцену, з встановленням сучасного співвідношення тепла і вологи, але у результаті діючої протягом століть примітивної вирубно-вогневої системи землеробства, знищення лісів і випасу худоби природний рослинний покрив сильно порушений. Багато рослинних формацій є вторинними.
Велика частина саван Африки виникла на місці зведених лісів, рідколісь і чагарників, що представляли природний перехід від вологих вічнозелених лісів до пустель. Тепер савани займають близько 37% площі Африки, ліси - близько 16% і пустелі - понад 39%. Вологі вічнозелені екваторіальні ліси займають найбільшу площу вздовж узбережжя Гвінейської затоки (від 7° пн. ш. до 12° пд.ш.) і в западині Конго (від 4° пн. ш. до 5° пд.ш.) - у спекотному і постійно вологому кліматі. На північній і південній окраїні вони переходять у змішані (листопадно-вічнозелені) і листопадні ліси, що втрачають листя на сухий сезон (3-4 місяці). Тропічні вологі ліси (переважно пальмові) ростуть на східному узбережжі Африки і на сході Мадагаскару; змішані листяно-хвойні ліси - на південно-східній мусонній окраїні Африки; вічнозелені твердолистяні ліси (переважно з коркового дуба) - на навітряних схилах Атласу. Схили гір до 3000 м вкривають гірські ліси, у поясах з найбільшою кількістю опадів вони низькорослі, з наявністю мохів і лишайників. Савани обрамляють лісові масиви Екваторіальної Африки і простягаються через Судан, Східну і Південну Африку за південний тропік. Залежно від тривалості сезону дощів і річних сум опадів у них розрізняють високотравні, типові (сухі) і опустелені савани. Високотравні савани займають простір, де річна сума опадів становить 800-1200 мм, а сухий сезон триває 3-4 місяці, вони мають густий покрив високих злаків (слонова трава до 5 м), гаї і масиви змішаних або листопадних лісів на вододілах, галерейні вічнозелені ліси ґрунтового зволоження у долинах. У типових саванах (опадів 500-800 мм, сухий сезон 6 місяців) суцільний злаковий покрив не вище 1 м (види бороданю, темеди й ін.), із стародавніх порід характерні пальми (віялова, гифена), баобаби, акації; у Східній і Південній Африці - молочаї. Велика частина вологих і типових саван вторинного походження. Опустелені савани (опадів 300-500 мм, сухий сезон 8-10 місяців) мають розріджений злаковий покрив, у них поширені зарості колючих чагарників (переважно акацій).
Пустелі займають найбільшу площу у північній частині Африки, де знаходиться найбільша у світі пустеля

Сахара
Рослинність її склерофільна, вкрай розріджена; у північній Сахарі злаково-чагарникова, у південній - чагарникова; зосереджена головним чином уздовж русел рік і на пісках. Найважливіша рослина оазисів - фінікова пальма. У Південній Африці пустелі Наміб і Карру в основному сукулентні (характерні родини: мезембріантемум, алое, молочаї). У Карру багато акацій. Субтропічні окраїнні пустелі Африки переходять у злаково-чагарникові напівпустелі; на півночі для них типова ковила альфа, на півдні - численні цибулинні. Дуже великі і різноманітні рослинні ресурси. У вічнозелених лісах Центральної Африки ростуть до 40 порід дерев, які мають цінну деревину (чорне, червоне й ін.); із плодів олійної пальми одержують високоякісну харчову олію, з насіння дерева кола - кофеїн та інші алкалоїди. Африка - батьківщина кавового дерева, що росте у лісах Ефіопського нагіря, Центральної Африки, Мадагаскару. Батьківщиною багатьох хлібних злаків (у т.ч. засухостійкої пшениці) є Ефіопське нагіря.
Африканське сорго, просо, ароуз, рицина, кунжут увійшли в культуру багатьох країн. В оазисах Сахари одержують близько 1/2 світового збору плодів фінікової пальми. В Атласі найважливіші рослинні ресурси - атласький кедр, корковий дуб, маслинове дерево (плантації на сході Тунісу), волокнистий злак альфа. В Африці акліматизувалися і вирощуються бавовник, сизаль, арахіс, маніок, дерево какао, каучуконос гевея.

Тваринний світ Африки різноманітний і багатий; вивчений ще не повністю. З хижих у саванах живуть леви, леопарди, гепарди, рись, гієни. Дуже багато термітів, поширена муха цеце. У ХІХ столітті і особливо на початку ХХ кількість багатьох великих тварин різко скоротилася, а деякі зникли зовсім внаслідок винищування європейцями. Лише в 50-х рр. почала розширюватися мережа заповідників (національних парків, резервацій), у яких тварини охороняються, а кількість їх регулюється. Найбільші заповідники: Національний парк Крюгера (ПАР), Киву (Демократична Республіка Конго, Руанда). Ресурси тваринного світу Африки мають велике практичне значення: крім цінних шкур і слонової кістки, в останні роки почали використовувати мясо диких копитних тварин - бегемотів, слонів, антилоп, що живуть у заповідниках. Ці тварини невибагливі в їжі і переносять укуси мухи цеце, через яку на 1/4 площі Африки розведення європейських порід худоби неможливе.

Скачать архив с текстом документа