Аналіз біографії Гітлера за неофрейдистськими теоріями та теоріями Фройда
СОДЕРЖАНИЕ: Постать Адольфа Гітлера у світовій історії. Особливості його формування як особистості. Прояви едіпового комплексу та нарцисизму в Адольфа Гітлера за теорією З. Фройда, некрофілії за теорією Е. Фромма. Істеричний тип особистості, вплив на поведінку.План
Вступ
І. Теоретична частина
1.1 Едіпів комплекс за теорією З. Фройда
1.2 Нарцисизм за теорією З. Фройда
1.3 Некрофілія за теорією Е. Фромма
ІІ. Практична частина
2.1 Едіпів комплекс у А. Гітлера за теорією З. Фройда
2.2 Прояви нарцисизму в А. Гітлера за теорією З. Фройда
2.3 Прояви некрофілії в Адольфа Гітлера згідно з теорією Е. Фромма
Висновок
Вступ
Постать Адольфа Гітлера є дуже суперечливою в світовій історії. Але, якщо розглядати його, як просту людину, на рівні з іншими, то може виникнути не менше питань. Біографія Гітлера є дуже цікавою, адже не всі знають про його мистецькі навички, про його важке дитинство, про його сім’ю, про його поразки ще у юнацькому віці. Все це створювало підґрунтя до формування його як особистості. Невдачі Гітлера у особистому житті почалися, можливо, ще через те, що у його сім’ї поширеним було кровозмішення, тобто його батьки були кровними родичами. Це проявилося згодом у його стосунках з Гелі Раубаль, його племінницею, яка була молодша за нього на 19 років. Жорстокість, яка зародилася у нього ще з дитинства, почала проявлятися поступово і згодом набула жахливого характеру, який яскраво виражався його прагненням завоювати світ, встановивши над ним необмежену владу. Варто задуматися, яким могло б бути життя Адольфа, якби він мав нормальну сім’ю, міг вільно навчатися малюнку та архітектурі, жив у власному домі, а не у притулку для бездомних. Хоча зараз ми маємо те, що маємо, Гітлер приніс багато горя та нещастя людям, і багатьом цікаво, що ж саме спонукало його до таких дій. Без сумніву, що у нього є безліч психологічних проблем, і я зараз спробую зрозуміти і певним чином пояснити деякі з них.
І. Теоретична частина
1.1 Едіпів комплекс за теорією З. Фройда
Едіпів комплекс - це поняття у теорії З. Фройда, яке описує стосунки, потяги і почуття, які зявляються у дитини під час входження у фалічну (істеричну) стадію психосексуального розвитку у віці від 3 до 5 років. Фаза характеризується закріпленням впливу тріангуляції - етапу, який розпочався на попередній анальній фазі - входження батька у діаду стосунків матір - дитя. Сам комплекс полягає у скеровуванні ніжних, любовних і примітивно еротичних почуттів сина до матері в поєднанні з агресивними, конкурентними почуттями, які скеровуються на батьківську постать, місце якої прагне зайняти дитина у стосунках.
Здобутком успішного проходження едіпового комплексу є завершення процесу формування Супер-Его або соціального і морального стрижня особистості, через інтроекцію набору рамок і заборон, з якими стикається дитина у конкуренції зі своїми батьками (протилежної статі). Агресія і бажання до виконання ролі батька стає рушійною силою ідентифікації, через яку розпочинається засвоєння чоловічої соціальної ролі і системи моральних цінностей і інструкцій, що, власне, і формує Супер-Его.
Фіксація на цій стадії розвитку чи відсутність вирішення едіпового комплексу призводить до формування істеричного типу особистості і відбивається на дорослій поведінці, у конфліктах і сценаріях поведінки з партнерами.
1.2 Нарцисизм за теорією З. Фройда
Нарцисизм - риса характеру, яка полягає у виключній самозакоханості. Термін походить з грецького міфу про Нарцис, прекрасному молоду людину, яка відкинув любов німфи Ехо. У покарання за це він був приречений закохатися у власне відображення у воді озера, і помер від цієї любові.
У психології і психіатрії надмірний нарцисизм розглядають як серйозну особистісну дисфункцію або розлад особистості. Часто говорять про нарцисичну акцентуацію характеру. Слова нарцисизм, нарцисичної і нарцис зазвичай використовуються як негативно забарвлені, що вказують на марнославство, зарозумілість, егоїзм або просто самозакоханість. Стосовно до соціальної групи вони можуть іноді означати елітарність або байдужість до проблем інших людей.
Зигмунд Фрейд вважав, що деякий нарцисизм є невідємною частиною будь-якої людини з самого його народження, і був першим, хто застосував цей термін у психології.
Нарцисизм формується при вихованні індивіда в умовах ізоляції від однолітків, у результаті чого в процесі статевого дозрівання увага звертається насамперед на власне тіло. Певну роль відіграє також наявність інших психічних відхилень (наприклад істеричного розладу особистості), акцентуації особистості. Підлітковий нарцисизм властивий дітям, які мають творчий характер, які відчувають потребу бути центром загальної уваги і болісно сприймають негативні оцінки з боку оточуючих. Окремі ознаки нарцисизму звичайно проявляються в дитячому та підлітковому віці, проте потім вони в більшості випадків зникають. Нарцисизм як сексуальна девіація є тяжким і важко коректовані розладом особистості. Для її корекції можуть використовуватися в тому числі методи психоаналізу.
1.3 Некрофілія за теорією Е. Фромма
Некрофілія (від грец. - мертвий і - любов) - сексуальна девіація (перверсія), виражена в статевому потязі до трупів, а також секс з трупами. Може розглядатися як різновид фетишизму або як самостійний розлад статевого вибору.
Некрофілія зустрічається як серед чоловіків, так і серед жінок. Вік некрофілії також може бути різним, починаючи від підліткового і закінчуючи літнім.
Еріх Фромм писав, що причиною некрофілії може стати гнітюча, позбавлена радості похмура атмосфера в сімї, відсутність інтересу до життя, стимулів, прагнень і сподівань, а також дух руйнування в соціальній реальності в цілому.
У деяких джерелах некрофілія трактується як любов до неживих предметів взагалі. Більш того, зустрічаються згадки про те, що слово спочатку мало саме таке значення. При некрофілії потяг направлено на осіб, що знаходяться в несвідомому стані, тому що привабливість контактів визначається для некрофіла відсутністю опору з боку партнера, непотрібністю встановлення емоційного контакту, можливістю робити все, що завгодно.
Некрофілія може мати як гетеро-так і гомо-чи бісексуальних характер.
ІІ. Практична частина
2.1 Едіпів комплекс у А. Гітлера за теорією З. Фройда
З точки зору теорії Фрейда, в Адольфа Гітлера в цей період розвивалися в повній мірі обидва аспекти Едіпового комплексу: сексуальна тяга до матері і ворожість до батька. Здається, що емпіричні дані підтверджують гіпотезу Фрейда. Дійсно, маленький Адольф був дуже сильно привязаний до матері і злий на батька, а проте він не зміг звільнитися від Едіпового комплексу шляхом ідентифікації з батьком і створення свого Супер-Его. Він не зумів подолати свою прихильність до матері, але, коли вона народила йому маленького суперника, він відчув себе обманутим і відійшов від неї, віддалився. Цей антагонізм виник як реакція на вимогливість батька, який хотів бачити в сина слухняність, дисциплінованість і відповідальне ставлення до справи. Зацикленість Гітлера на матері не носила характеру ніжної і теплої прихильності; що він ніколи не розлучався зі своїм нарцисизмом (тобто був завжди холодний і занурений в себе), мати для нього була не стільки реальною особистістю, скільки грала символічну роль: вона була уособленням безособової влади Землі, долі і навіть смерті. Незважаючи на свою холодність, Гітлер, мабуть, був дійсно повязаний сімбіозними узами з матірю. Такий звязок зустрічається нерідко, як своєрідна перевернута форма містицизму, коли кінцевою бажаною метою представляється єднання з матірю в смерті.
2.2 Прояви нарцисизму в А. Гітлера за теорією З. Фройда
Всі типові симптоми нарцисичної особистості були у Гітлера в наявності. Він цікавився тільки собою, своїми бажаннями, своїми думками. Він міг до нескінченності міркувати про свої ідеї, своє минуле, свої плани. Світ був для нього реальним лише в тій мірі, в якій він був обєктом його теорій і задумів. Люди для нього були важливими, тільки тоді, якщо служили йому або їх можна було використовувати. Він завжди знав усе краще за інших. Така впевненість у власних ідеях і побудовах - типова прикмета нарцисизму в його закінченому вигляді.
У своїх судженнях Гітлер спирався в основному на емоції, а не на аналіз і знання. Замість політичних, економічних і соціальних фактів для нього існувала ідеологія. Він вірив в ідеологію, оскільки вона задовольняла його емоційно, а тому вірив і у факти, які в системі цієї ідеології вважалися вірними.
З нарцисизмом у Гітлера було тісно повязане повна відсутність інтересу до всього, що особисто йому не могло бути корисним, а також позиція холодного віддалення. З людьми він завжди був холодний і дотримувався дистанції. Його абсолютного нарцисизму відповідала повна відсутність любові, ніжності або здатності співпереживання. Протягом усього життя поруч з ним не було нікого, кого він міг би назвати своїм другом. Жінок Гітлер використовував лише для задоволення свого сексуального потягу та фізичних бажань.
2.3 Прояви некрофілії в Адольфа Гітлера згідно з теорією Е. Фромма
Його ранній період характеризується перебуванням у законсервованому просторі маленького мікросвіту проживання, де рівень суспільного тиску традиційно значно вищий, аніж у неосяжному життєвому просторі більшості людей. Він зазнавав пресингу з боку оточення, перебуваючи в умовах досить обмеженого маленького світу, який живе за своїми законами. Гітлер пройшов через постійні зіткнення із батьком, що на тлі підбадьорення й обожнювання матір’ю призвело до важких переживань і суперечливого сприйняття власної ролі, приниження психосексуального характер, початків виникнення некрофілії. Гітлера вони привели до пригніченої сексуальності та мазохістського типу стосунків із жінками, він жадав показати всім свої неймовірні досягнення.
Гітлер, який мав жіночу акцентуацію, кривавих видовищ уникав. Проте не гидував розглядати фотографії знівечених за його розпорядженням колишніх соратників. Він насолоджувався від побаченого. Чужа насильницька смерть його збуджувала - вона була підтвердженням його непохитної влади і можливості виконання найбожевільніших бажань.
Причини формування некрофілії в особистості Гітлера проявляються в схильності до кровозмішення, яка настільки характерна для його дитячого враження від матері. Головним символом матері стала для нього сама Німеччина. Його зацикленість на матері (Німеччині) обумовила його ненависть до отрути (євреї і сифіліс), від якої він повинен був Її врятувати, а проте в більш глибоко несвідомому шарі психіки коренилися витіснене бажання до руйнування матері (Німеччини). І він своїми вчинками довів це і реалізував це своє бажання починаючих з 1942 р., коли він вже знав, що війна програна, і до останнього наказу 1945 про повне знищення всіх областей, захопленням супротивником. Він отримував насолоду від кожного дня війни, був задоволеним, коли число жертв збільшувалося. Коли люди не могли ніяк протидіяти владі Гітлера, вони повинні були піддаватися його бажанням, що його дуже радувало, адже він міг робити з ними все, що завгодно. Жінок Гітлер також використовував лише для задоволення фізичного потягу, і робив він це усіма можливими збоченими способами, що було для нього звичним. Саме така поведінка підтверджує гіпотезу про його некрофілію.
Висновок
Аналізуючи життєвий шлях Адольфа Гітлера, розумієш, що у цієї людини було безліч не тільки фізичних хвороб та проблем, а й психологічних. За допомогою психоаналітичних теорій З. Фройда та теорії Е. Фромма можна певним чином пояснити ті чи інші його вчинки. Наявність у Адольфа Едипового комплексу пояснюється його сексуальним потягом до матері та ненавистю до батька у ранньому дитинстві. Також тоді почали закладатись основи нарцисизму. Невдачі при вступі на навчання спричинили його образу на весь світ та приховане бажання помститися, він хотів довести усім що є найкращим. Жінки у його житті ніколи не посідали особливого місця, вони слугували лише для задоволення фізичних потреб, що він робив різноманітними способами, йому подобалося не лише завдавати болю їм, а й коли ті завдавали фізичного болю йому, хоча існують також версії про нетрадиційну орієнтацію Гітлера. Але через власний нарцисизм він ніколи не зміг би полюбити когось так, як любив себе. На рахунок некрофілії, то за допомогою теорії Е. Фромма, зрозуміло, що та і справді мала місце у його житті. Адже жорстоке ведення війни, радість від того що кількість жертв зростає, часте милування фотокартками вбитих і закатованих, расова теорія свідчать про її наявність. Дослідження лише деяких проблем у психіці А. Гітлера мене дуже вразило, страшно навіть подумати що ще можна виявити, якщо досліджувати її більш детально.