Аналіз художнього твору на уроках читання у початкових класах

СОДЕРЖАНИЕ: Методичні закономірності роботи з художніми творами у початкових класах. Особливості роботи над оповіданням, байкою, казкою, віршем, науково-пізнавальними статтями. Психологічні основи сприймання творів молодшими школярами, формування почуття дійсності.

ДИПЛОМНА РОБОТА

Аналіз художнього твору на уроках читання

у початкових класах

ВСТУП

Найважливіше завдання початкової школи - навчити дітей вчитися, а це неможливо без уміння читати й працювати з книжкою. Велике значення у цьому процесі відводиться тому, як організовується робота над художніми текстами.

Сучасна методика класного читання базується на теоретичних положеннях, які розроблені такими науками, як літературознавство, психологія, педагогіка. Для правильної організації роботи над художнім текстом учителеві необхідно врахувати не тільки його специфіку, а й психологічні основи процесу читання на різних етапах навчання, особливості сприймання й засвоєння тексту молодшими школярами тощо.

Проблемою аналізу художніх текстів на уроках читання займалися П.М.Якобсон, Л.В.Занков, Л.І.Айдарова, Г.А.Цукерман, Н.Д.Модавська, О.І.Нікіфорова, О.Почупайло та ін.. Зокрема Н.Д.Молдавська визначила критерії і дала характеристики вікових рівнів літературного розвитку учнів, показуючи можливості і шляхи удосконалення методів роботи вчителя [20]. П.М.Якобсон, О.І.Нікіфорова розглядали проблему сприймання художньої літератури: про психологічні особливості процесу сприймання, його механізми й умови більш глибокого, вірного і тонкого сприймання літератури [26, 57]. Крім того, П.М.Якобсон, як і Н.Ігнатенко, Л.Цимбалюк та ін.. підкреслюють, що крім сприймання літературного твору, важливу роль відіграє мислення [12, 44, 53, 57]. Саме сприймання є першим етапом цілісного сприймання твору, а осмислене сприймання - це вже вищий етап.

В окремих монографіях і статтях, написаних методистами і вчителями-практиками, подається навчальний матеріал, який повинні засвоїти учні. Питання ж про те, як забезпечити повноту сприймання й осмислення цього матеріалу учнями, автори або замовчують, або роблять застереження, що цей матеріал не викликає в учнів особливих труднощів. За такої умови навчання стає одностороннім процесом: учень фактично відсутній в ньому. А без фактів, які показують, що і як сприймають, осмислюють і застосовують учні, як здійснюються їх літературний, естетичний і моральний розвиток, методична теорія зависає у повітрі, залишається недоведеною, необґрунтованою.

Сприймання художньої літератури - це складний інтелектуальний й емоційний процес, який визначається не тільки обєктивними даними конкретного твору - ідейно-тематичним змістом, системою художніх образів, а й субєктивними, тобто психологічним складом, життєвим досвідом, потребами та інтересами учнів.

Останнім часом зявилося ряд цікавих досліджень, в яких автори намагаються встановити залежність рівня аналізу художнього твору від умов його сприймання, виявити умови, які активізують сприймання художнього тексту, накреслити деякі шляхи розвитку читацького сприймання у процесі аналізу художнього твору тощо [26, 36, 52, 53].

Незважаючи на вдалі пошуки і знахідки, такі проблеми, як особливості сприймання учнями художньої літератури і розвиток їх, творчої активності та самостійності, залишаються актуальними. Особливо це стосується учнів початкової школи. Це і обумовлено вибір теми дипломної роботи.

Обєкт дослідження - психолого-педагогічні основи аналізу художнього твору молодшими школярами.

Предмет дослідження - аналіз текстів.

Мета дипломної роботи - розкрити психолого-педагогічні основи аналізу художніх текстів на уроках читання з метою ефективного засвоєння його змісту молодшими школярами.

Гіпотеза дослідження - якщо аналіз художнього твору проводити з врахуванням особливостей сприйняття його молодшими школярами, то ефективність засвоєння змісту художнього твору учнями стане більш ефективним.

Завдання дослідження:

1)проаналізувати психолого-педагогічну літературу з проблеми аналізу художніх творів у початкових класах;

2)розкрити психологічні основи сприймання художніх творів молодшими школярами;

3)розкрити методичні закономірності роботи з художніми творами у початкових класах;

4)описати методику роботи з художніми творами на етапах

5)первинного та вторинного аналізу й синтезу художніх творів;

6)розробити методику педагогічного експерименту і провести його;

7)сформулювати методичні поради учителям щодо організації

8)ефективного застосування художньої літератури у початкових

9)класах.

Методи дослідження: аналіз наукових джерел, педагогічний експеримент, спостереження і аналіз уроків читання, бесіда з учителями.

Практичне значення роботи. У початкових класах школи література не вивчається як особливий предмет. Однак значущість уроків класного читання полягає у тому, що на них у комплексі розвязуються освітні, виховні і розвивальні завдання. Тому важливо не тільки що читати, але і як працювати над текстом. Особливо це стосується сприймання художньої літератури, оскільки ефективність засвоєння твору під час його сприймання залежить як від обєктивних умов (тема, сюжет, образи), так і від субєктивних (внутрішній стан дитини, рівень розвитку психічних процесів, життєвий досвід, потреби та інтереси учнів). А врахування вчителем особливостей сприйняття художнього твору молодшими школярами забезпечить ефективність засвоєння його змісту.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.

РОЗДІЛ І. НАУКОВІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

1.1 Методичні закономірності роботи з художніми творами у початкових класах

Аналіз змісту твору спрямований на зясування його теми і ідеї, його сюжету і композиції, образів і художніх засобів зображення.

Розкриття ідейної спрямованості твору — це основа аналізу художнього тексту. Розкриття ідеї обєднує всі компоненти аналізу твору (роботу над образом, композицією, художньо-зображувальними засобами).

Базуючись на ідеї, вчитель намічає систему запитань і завдань, завдяки якій учні усвідомлюють задум письменника.

В початкових класах учні спеціально не знайомляться з темою і ідеєю твору, не вводяться і дані терміни. Однак у практиці навчання молодших школярів цілком виправдовує себе такий підхід до аналізу художнього твору, згідно якого зясовується, про що розповідає письменник (тобто тема твору) і що він хотів сказати читачу (головна думка).

Для того щоб підвести молодших школярів до розуміння ідеї, необхідно зясувати мотиви поведінки дійових осіб, їх ставлення до фактів і подій, про які розповідаються у творі. Існує тісний взаємозвязок і взаємозумовленість між ідеєю, системою образів, конкретним життєвим матеріалом і авторським світоглядом. Це повинен враховувати вчитель. Тому аналіз твору повинен , по можливості, переходити у вільну бесіду, в якій уявно автор і його герой. Бесіда поєднується з читанням тексту.

Головна думка не подається учням як щось готове, що вимагає запамятовування. Це висновок, до якого письменник підводить всім розвитком сюжету. І дуже важливо, щоб учні зрозуміли логіку розвитку подій, доцільність введення автором певних епізодів, картин, деталей тощо.

До розуміння ідеї найчастіше учні приходять завдяки узагальненню конкретного змісту. У деяких оповіданнях ідея чітко сформульована автором в одному, двох реченнях. У таких випадках можливі два шляхи розкриття ідеї:

а) від конкретного змісту до узагальненого висновку;

б) від висновку (ідеї) до конкретних подій, на основі яких він зроблений.

До розуміння головної думки оповідань, в яких вона передається тільки змістом і не містить короткого авторського формулювання, підвести учнів важче. Розкриття ідеї здійснюється в процесі повторного, поглибленого читання і цілеспрямованої бесіди.

Для розуміння ідейно-тематичної основи твору важливо розвинути в учнів увагу до його назви. Пошук відповіді на запитання, чому автор так назвав свій твір, нерідко одночасно є і роздумом над його головною думкою.

Організовуючи роботу над розкриттях ідейної спрямованості художнього твору, вчитель орієнтується на ідейно-тематичний принцип, із врахуванням якого розміщений матеріал у підручниках для 2-4 класів. Загальна тема ряду творів вказана у книзі, і важливо, щоб учні знали і розуміли це.

Учитель повинен постійно турбуватися про цілісний аналіз твору: робота над розкриттям ідеї повинна поєднуватись з тим, щоб викликати інтерес до нього як твору мистецтва і справити емоційний вплив на учнів.

Згідно шкільної програми, в початкових класах термін „образ не вводиться і при аналізі твору використовується термін „дійова особа.

Особливості роботи над дійовими особами твору:

1. При підготовці до уроку вчитель виходить з того, що в образі автор узагальнює свої життєві спостереження над людськими характерами і одночасно над образом конкретним, тобто типове і індивідуальне виступають у єдності. Тому вчитель так організовує аналіз твору, щоб учні сприймали дійову особу, як представника певної суспільної групи людей, певної епохи й одночасно як конкретну живу людину з характерними саме для неї особливостями.

2.В процесі розкриття характерних рис героя твору виділяються провідні, головні риси, що визначають весь образ. Автор підкреслює ці риси розвитком сюжету, взаємовідносинами з іншими дійовими особами. Було б нерівне розглядати їх ізольовано, навпаки, необхідно прагнути до того, щоб учні вчились бачити у всій складності і діалектичній суперечності рис (якщо твір дозволяє це зробити).

3.Розумінню учнями образу-персонажу сприяє зясуванню

4.авторського ставлення до тої чи іншої дійової особи.

5.Важливою умовою ефективності роботи над образом художнього

6.твору є співпереживання читача, його симпатія чи антипатія до

7.образу-персонажу. Тому аналіз повинен включати в якості

8.обовязкового компоненту зясування власного ставлення учнів до

9.дійових осіб твору.

Етапність роботи над образом-персонажем визначається з врахуванням психологічних основ процесу сприймання художнього твору молодшими школярами. Від емоційного, часто не мотивованого сприймання образу (І етап), учні переходять до конкретизації свого первинного цілісного сприймання (IIетап) і до узагальненої оцінки (IIIетап).

Робота над ідеєю і образами творів йде по лінії посилення самостійності учнів у роботі з текстом. Такий напрям роботи сприяє формуванню у школярів активного ставлення до дійових осіб твору, розвиває вміння оцінювати героя.

Аналіз змісту частин, виявлення їх головної думки слід поєднувати з розбором художніх засобів, в яких втілюється авторський задум. Зрозуміло, не виключається також можливість на основі аналізу художніх особливостей твору розкривати і зміст частин.

У художньому творі слова та словосполучення складають яскраві образи. Зображувальні засоби мови завжди влучні, емоційні, вони удосконалюють та пожвавлюють мовлення, збуджують мислення, розвивають його швидкість та гнучкість.

Літературні твори, що читають учні початкових класів, містять багато порівнянь, епітетів та метафор, їх завжди слід мати на увазі при підготовці до уроку.

Для того, щоб допомогти учневі чітко уявити змальовану письменником картину, потрібно розтлумачити зміст виразів, пояснити їх у взаємозвязку та залежності.

Учням потрібно показати, що кожне слово в творі розкриває певну картину. Письменники ретельно добирають слова, щоб скласти яскраві образи. Слова живуть, беруть активну участь у створенні картини.

Робота над мовою художніх творів у початкових класах починається з виховання у дітей чуйного , уважного ставлення до слова. Потрібно не упускати жодної нагоди для роботи над художніми засобами.

Робота над порівняннями під час аналізу художнього твору не повинна зводитись лише до логічного пояснення окремих виразів. Потрібно побудувати роботу так, щоб в учня склалися в уяві образ, картина. Наприклад, читаючи вірш „Осіннє листя Н.Забіли, попросити уявити собі картину листопаду. „Тихенько-тихенько летить різнобарвне листячко. Дмухнув вітерець і розкрутилося листя. На що воно схоже? Хто бачив цю красу? розкажіть. Діти, розповідаючи, порівнюють листопад у парку з карнавалом красивого вбрання і танцю. Розглядати художнє слово потрібно не ізольовано, а в контексті.

У будь-якому художньому порівнянні є субєктивний елемент. Робота над художніми засобами не повинна навязуватись дітям. У початкових класах формується вміння відчувати красу слова, розуміти, яку, яку художню функцію воно виконує у твору, та вміння оперувати ним у власному мовленні [Додаток 2].

Робота над художніми засобами диктується необхідністю глибше проникнути в задум твору і служить доказом того, що зміст твору не існує без його втілення в образи, які передаються словами, словосполученнями, реченнями, будовою твору. Виявлення ж образних засобів покликане служити базою для розширення словникового запасу. Учнів слід заохочувати до того, щоб знайдені ними художні прийоми і засоби використовувалися в усних переказах, вносилися до створюваних ними речень-відповідей на запитання, вводилися до пунктів плану. Набуте при читанні повинно переноситися в мовлення дітей, ставати елементом їх мовленнєвого арсеналу.

Отже, можна виділити такі основні прийоми роботи:

1.Виявлення у творі образних слів.

2.Пояснення значення слів та образних висловів, виявлених у

3.тексті самими учнями або вказаних учителем.

4.Словесне малювання, складання образу за питаннями учителя.

5.Використання образних деталей у переказі, оповіданні, в

6.письмовому творі.

7.Спеціальні вправи на добір порівнянь, епітетів, метафор.

Таким чином, у початкових класах робота над словом є складовою частиною аналізу художнього твору.

Учні практично ознайомлюються не тільки з комунікативною, але й естетичною функцією мови. Це забезпечує повноцінне сприймання художнього твору та розвиває мовлення.

Оскільки на уроках читання вивчаються твори різних жанрів, слід розглянути і особливості методики аналізу творів кожного з цих жанрів.

Оповідання

Оповідання — це невеликий художній твір. Художній тому, що в ньому дається словесний малюнок подій, повязаних з життям і діяльності людей, або словесне описується природа.

Словесне змалювання виявляється у тому, що в оповіданні читач знаходить опис зовнішності героя, його поведінки героя, його поведінки. Завдяки цьому створюється загальне уявлення про дійову особу.

Так, читач чітко уявляє одяг Ганнусі, коли ознайомлюється з твором цієї ж назви (автор - В.Нестайко), бо у ньому є такі рядки: „У зозулястій шубці з капором і в білих валянках.

У художньому творі справді художньо змальовано картини природи. Навколишня природа наділяється такими рисами, які властиві людям. У цьому переконують приклади. У творі О.Буцень „Чи є зима? перша частина починається словами: „Був холодний осінній ранок. Визирнуло сонце з-за хмари, скоса кинуло промінці на землю. Зазирнув один з них у нірку до старої черепахи, розбудив її. Справді , цікаво: „сонце визирнуло, „промінець зазирнув, розбудив. Незвичайно. У повсякденному житті так не говорять. Але ж так намальовано схід сонця. У цій незвичності малюнка — сутність художнього відтворення природи.

Оповідання, представленні в читанках для 2-4 класів, умовно поділяються на дві групи: оповідання, у яких діють люди, та оповідання про природу і діяльність у ній людей. Першу з них при початковому ознайомленні з твором варто читати самому вчителеві. Другу - можна доручати учням, але не раніше як у 3 класі. Твори, насиченні драматичними подіями ( а це переважно оповідання про людей), краще сприймаються у голосному прочитуванні. Оповідання про природу, які не мають виразного емоційного змісту, припустімо давати дітям для мовчазного первинного читання.

Аналіз частин оповідання доцільно вести так, щоб самі діти приходили до відповідних оцінок поведінки персонажів, висловлювали своє ставлення до описуваних подій, не відхиляючи можливості застосування питання, що спонукають дітей до репродуктивної відповіді, слід ширше застосовувати запитання, які змушують учнів думати, порівнювати, зіставляти, оцінювати, робити висновки. Не треба боятися, коли школярі по-різному оцінюють героїв. Не рекомендується одразу є виправляти неправильну характеристику персонажа. Дати йому належну оцінку вчитель ще встигне. Куди важливіше провести з класом розмову про те, як діти розуміють його дії, чому саме так, а не інакше уявляється поведінка героя.

Слід нагадувати дітям вивченні раніше твори, порівнювати їх, спиратися на вже вивчене і засвоєне.

Особливості роботи над байкою

Жанр байки у читанках представлений кількома зразками. Уперше знайомляться у другому класі. Наймолодші школярі байок не читають, бо байці властива алегоричність (мистецький прийом втілення абстрактного поняття в художньому образі; наприклад, безладдя в зображенні дій Лебедя, Щуки й Рака — байка Л.Глібова). дітям наймолодшого шкільного віку властиве конкретне мислення. Тому при опрацюванні байок у вчителя можуть виникнути ускладнення, їх подоланню сприятиме, по-перше, використання на уроках привабливих для дітей сторін байки як літературного жанру і, по-друге, усвідомлення вимог до вивчення байок у початковій школі.

Байка захоплює мальовничим зображенням дійових осіб, зокрема тварин, птахів, риб. Цією закоханістю у птахів, звіряток учитель повинен скористатися перед роботою над байкою у підготовчій бесіді. У роботі над байкою методика рекомендує дотримуватися певних вимог. Передусім виникає питання: коли і як розкривати учням особливості байки як жанру? У початковій школі немає можливості називати усі риси байки, але без пояснення окремих із них не обійтись. Так, у вступній бесіді, вчитель назве одну з характерних рис байок - їх переважно віршований характер. Говорити ж в ознайомчій бесіді про алегоричність байки не варто. Немає потреби взагалі вживати цей термін. Повести розмову про цю істотну рису байки доцільно по завершенні аналізу описаних у ній подій.

Методика не радить наголошувати, що описувані в байці події умовні, оскільки діють звірі. Навпаки, змальоване слід розглядати як реальне життя тварин, птахів, риб. Умовність зображуваного стає зрозумілою, коли учні прочитують мораль. Тут вони переконуються в тому, що застереження автора байки поширюється на людей.

Існують методичні поради щодо порядку роботи над частинами байки, а саме: зображенням подій і повчанням (мораллю). Є два погляди на те, чи треба читати байку всю, чи спочатку слід ознайомитись з викладом подій, а вже на завершення аналізу прочитати мораль. Методисти вважають, що краще читати увесь твір, адже без моралі важко збагнути його зміст. Тоді можна прослідкувати, як вона розкривається, на прикладі яких образів це робиться, на якому словесному матеріалі.

Так, після закінчення розбору і зачитаного повчання з байки „Чиж та голуб діалог між учителем і учнями можна уявити таким:

—Щойно ми прочитали повчання. Кого з дійових осіб байки воно

—стосується?

—Голуба.

—Подумайте: ці слова автор спрямовує тільки Голубові?

—Ні.

—А кому ще? (Учні відповідають). Правильно. Усім людям. У тому

—числі й нам з вами. Хіба у нас не буває таке, що ми чужій невдачі не

—співчуваємо, а сміємося?

—Буває.

— Чим же цінна нам байка?

Аналіз байки Л.Глібова „Зозуля і Півень на уроці читання в початкових класах [Додаток 3].

Тексти байок дають змогу застосувати читання в особах. Байки дозволяють працювати над виразністю читання. Оскільки програма рекомендує заучувати напамять, можна присвятити деякий час уроку вивченню байки напамять.

Методика роботи над казкою

Світ казок прекрасний і захоплюючий для молодших школярів, їх цікавить і сюжет казок, незвичність обставин, в яких розгортаються події, і сама форма оповіді, прийнята у казці, співучість, барвистість мови, яскравість зображувальних засобів. Персонажі казок колоритні, і в більшості чітко поділяються на добрих, справедливих, і на злих, заздрісних. Діти щиро радіють, що перемагає справедливість: зло покаране, а добро торжествує. В цьому і полягає велика педагогічна цінність казки.

Казка розвиває вміння школярів давати оцінку прочитаному, у процесі аналізу казки вони ставлять запитання „Що (які якості) найбільше ціняться в людях? За що карають, а, за що заохочують? Чому деяким героям казок навіть сили природи приходять на допомогу, а від деяких вони, навпаки, відвертаються?

Великий потенціал позитивних моральних повчань несуть у собі казки. Сюжет казки нереальний, але висновок завжди життєвий. Важливий і пізнавальний бік казки, що дозволяє уявити особливості життя народу в певний час, думки і мрії людей. Казки сприяють і розвитку мовлення учнів.

У початкових класах, згідно з програмою, учні лише практично знайомляться з особливостями казки як жанру фольклору. Підкреслюються дві особливості казки: наявність вигадки і композиційна своєрідність (зачин, повтори, кінцівка). У казці звичайно повторюється один основний епізод

Після епізоду, що повторюється, як правило, відбувається контрастна подія і слідує розвязка. Повтори здійснюються найчастіше тому, що в казці зявляються все нові і нові дійові особи, або зявляються нові деталі.

У процесі читання казок дітям розкривається їх своєрідні риси. Під кінець навчання в початковій школі учні зможуть виділити казку як жанр з-поміж інших розглядуваних на уроках читання текстів.

Казки діляться на три групи: казки про тварин, чарівні казки і побутово-новелістичні. У книги для читання включенні казки про тварин і чарівні.

Казки про тварин

Цей вид казок відрізняється від інших головним чином тим, що в казці діють тварини.

Методика аналізу казок про тварин істотно не відрізняється від аналізу реалістичних оповідань. Використовуються ті ж самі форми і прийоми роботи з текстом.

Постає питання: чи розкривати учням алегорію казок про тварин? Шкільна практика переконує в тому, що молодші школярі розуміють нереальність поведінки тварин у казках, умовність сюжету, але з задоволенням залишаються в цьому казковому світі. Тому потрібно так розказати дітям казку і так організувати бесіду, щоб вони на певний час побували в цьому світ.

Спочатку казка аналізується як реалістичне оповідання і все спрямовано на те, щоб учні емоційно сприйняли конкретний зміст, розвиток сюжету, мотиви поведінки дійових осіб. Тільки на останньому етапі роботи над казкою вчитель ставить дітей в умови „переносу висновку казки на аналогічні випадки в житті.

Серед казок про тварин слід виділити групу казок, в яких поряд з тваринами в якості дійових осіб виступають явища природи. Тому при роботінад твором запитання казкового плану взаємодіють з питаннями природознавчого змісту.

Чарівні казки

Чарівні казки вирізняє особливий характер вигадки. В них зажди діють надприродні сили, які творять чудеса.

Специфіка цих казок полягає у тому, що у них здійснюються незвичні перетворення тощо. Тому і при аналізі таких казок специфічним буде тільки зясування/спрямованості чарівних сил (кому вони допомагають і чому, як це характеризує героїв казки тощо). В іншому ж аналізі казки буде здійснюватися так, як аналіз оповідання.

У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації.

Щодо методики роботи з казкою, вона передбачає такі етапи [51]:

1.Підготовчий етап до сприймання казки.

2.Ознайомлення х сюжетом.

3.Сприйняття образів.

4.Гра в казку [Додаток 4].

Особливості роботи над віршем

Молодші школярі знайомляться з епічними (сюжетними) і ліричними віршами. Відмінність цих типів поетичних творів накладає відбиток на методику їх вивчення і якоюсь мірою на організацію уроків читання.

Так, епічним віршам властивий сюжет, говорячи іншими словами, розвиток подій. До сюжетних відносяться, зокрема, вірші „Помагай П.Воронька, „Товариші М.Пригари та інші.

Наявністю розвитку подій, у центрі яких діють особи, епічні вірші подібні до інших художніх жанрів, таких як оповідання, казки. Тому організація уроків їх читання схожа на будову уроків вивчення оповідань і казок.

Працюючи над віршем, не слід забувати, що обєкт аналізу - поетичний твір. У нього особлива форма, що зумовлює використання специфічних прийомів роботи над ним. Йому притаманні більша, ніж в оповіданнях, образність, своєрідна синтаксична будова речень, лаконічне змалювання образів. Це змушує вчителя бути особливо пильним до пояснень окремих слів і виразів, тлумачення смислу речень.

Як і інші поетичні твори, сюжетні вірші не позбавлені емоційного авторського ставлення до героя поезії чи обєкта зображення. У віршах для учнів молодших класів ставлення автора до зображуваного висловлюється побажаннями, рекомендаціями, адресованими всім, хто читає. Показовим прикладом у цьому є вірш П.Воронька „Помагай. Схарактеризувавши дії хлопчика як такі, що заслуговують наслідування, поет звертається до читача зі словами: „Ось і ти часу не гай - будь, як хлопчик Помагай!

На відміну від епічних віршах у ліричних поезіях немає сюжетного розвитку. У них відтворено переживання поета чи почуття, властиві не тільки авторові твору, а й усім людям. Авторські переживання передаються або в змалюванні картин природи, або в розкритті політичних подій.

У роботі над творами громадянської лірики важливо якнайповніше показати головну думку поезії, виявити складові частини ідейного задуму, а також ті висновки, які витікають з описуваного.

Робота над віршами соціально-політичного змісту неодмінно має доповнюватися розповідями про власні спостереження над працею і життям людей.

Як і при опрацюванні інших творів, аналіз поезій потребує заключного слова вчителя, яке повинно стати закликом чи порадою.

Твори пейзажної лірики потребують своєрідного підходу до їх вивчення. Настроїти школярів на сприймання вірша пейзажної лірики допомагають спогади про екскурсію в парк, ліс, поле, які відповідають темі прочитуваного твору. Робота над аналізом ліричного твору спрямовується на розвиток у школярів уваги до переживань, настроїв, що їх відтворює поет. На основі цього ведеться збагачення їх лексикону для опису різних почуттів.

Таким чином, вже в молодших класах школярі отримують не тільки досвід спілкування з поезією, але і певні навички аналізу ліричних творів. Ці навички поступово поглиблюються з року в рік. Так, молодші школярі вчаться уявляти окремі картини природи, відображені у творі, й сприймати авторське ставлення до них. Таке сприймання можна окреслити такими теоретичними поняттями:

• знаходити в тексті твору порівняння, епітети, уособлення і пояснювати їх ідейну роль в контексті;

• опиратися а аналізі на такі поняття, як пейзаж, гіпербола, епітет.

Зокрема, Л.І.Айдарова розробила експериментальну програму дляучнів молодших класів, у якій вивчення поетичних текстів є основним розділом. Досвід проводився за схемою, як відношення форма-значення.

Для розкриття зовнішньої і внутрішньої організації поетичного твору був використаний прийом „деформації (використання подібного прийому опрацював Л.С.Виготський). підбір дитиною синонімів, спроби підставляти їх в строфу на місце авторського слова і є тими діями, з яких починається аналіз тексту. За допомогою замін, підстановок і відкриваються деякі специфічні особливості вірша, стає зрозумілим факт, що в слові можуть бути різними форма і значення, психологічна мотивація цього розмежування в роботах Ф.Платона, Л.С.Виготського, О.М.Леонтьєва. Ця різниця двох видів- обєктивна і субєктивна (індивідуальна). Вихід дитини безпосередньо дообєктивного і субєктивного в семантиці слова дозволяє говорити про зрушення учня до вищого рівня розуміння позиції автора. Це базується на особливій відкритості, не замкнутості художнього образу. Таким чином, відбувається відкриття учнями реальності двох світів: реальності людського сприйняття одночасно з предметною реальністю [35].

Крім того, Л.І.Айдарова довела: навчання дитини аналізувати структуру віршів є перспективним, тому що при подібному підході до навчання художня конструкція твору більше сприймається і розуміється дітьми з „внутрішньої точки зору. Це приводить до повноцінного сприймання дітьми художніх творів, створюючи умови для естетичного і виховного впливу на дитину за допомогою художньої літератури [35].

Треба зазначити, що виховання мовної культури, поваги до рідного слова, глибокого розуміння і сприйняття текстів художньої літератури найактивніше формуються під час ознайомлення з ліричними творами. Тому закономірно, що в читанках для учнів 1-3 класів значне місце посідають ліричні вірші. Проте, робота з ними викликає у дітей певні труднощі.

Сучасний підхід до методики опрацювання ліричного вірша наголошує на умовах, за яких можливе повноцінне сприймання молодшими школярами пейзажної лірики:

1)активного збагачення тезаурусу учнів (тезаурус від гр. запас- сукупність понять, словник), розвитку їхньої поетичної спостережливості;

2)наявності в них настроєності на сприймання;

3)формування поетичного слуху, асоціативної і творчої уяви;

4)уміння аналізувати образно-емоційний зміст твору;

5)давати естетичну оцінку поезії та відображеній у ній дійсності;

6)активації творчої думки учнів.

Забезпечення цих умов та знання вчителем особливостей сприймання лірики молодшими школярами веде до формування в них повноцінного естетичного сприймання пейзажної лірики [Додаток 5].

Особливості роботи над науково-пізнавальними статтями

У науково-пізнавальних статтях діти знаходять факти, події, конкретних людей. Введення до читанок такого жанру творів методично виправдане. Вони розширюють пізнання учнів, оскільки їхня тематика різноманітна. Матеріали цього жанру відкривають учням історію і сучасний навколишній світ. У цьому їх пізнавальне значення. Разом з цим, вони містять великий виховний потенціал.

Переважна більшість статей характеризуються тим, що в них виклад життєвих подій базується на основі розгортання сюжету, в якому діють люди. Введення героїв у розповідь надає відтінку художності, що проявляється у використанні прийомів, відомих у художній літературі.

В роботі над статтями необхідно враховувати специфіку викладу. Насиченість тексту фактичними даними потребує ширших пояснень, знаходження аналогії. Що ж до прийомів в аналізі таких текстів, то бажано дотримуватись тієї форми, яку запропонував автор. Але над яким би різновидом науково-художніх статей не велась робота і які б форми їх оцінювання не застосовувались, вимога до їх читання залишається незмінною і уроки ознайомлення з ними мають давати учням деяку суму знань, розширити їх світогляд. Що сприяє організації й успішному проведенню уроку?

Насамперед, урахування змісту матеріалу, щоб правильно обрати форму підготовки дітей до сприймання тексту. В одних випадках достатньо лише підвести учнів до слухання матеріалу, зацікавити їх, а в інших -розяснити, про що йдеться у творі; коли і де події відбуваються; яке значення вони мали в історії і чому ми, сучасні люди, повинні не забувати про них.

Позитивні результати читання статей залежить і від того, як організовано їх аналіз, точніше, як ведеться розбір і усвідомлення частин розглядуваного матеріалу.

Перша вимога — це якомога точніше давати уявлення про зміст понять, які називаються новими для учнів словами.

Перевіркою результативності роботи над статтею має стати узагальнююча бесіда. Вона проводиться після розбору частин. В її основу кладуть запитання, які передбачають повторення матеріалу, розповідь про те нове, що учням стало відоме сьогодні, формулювання свого ставлення до опрацьованого матеріалу.

Таким чином, методичні закономірності роботи можуть бути такими:

• при аналізі твору потрібно розвивати розуміння того, про що твір і як про це говориться в творі, допомагати усвідомлювати форму твору;

• застосування мовних засобів, завдяки яким створюються образи твору;

• при аналізі твору увага дітей повинна притягуватися до

• структури твору;

• потрібно активізувати в мові дітей слова, що означають емоційні і моральні якості;

• при аналізі твору повинні враховуватися і дані методичної науки.

• Зокрема треба мати на увазі вивчення про тип правильної

• читацької діяльності, яка диктує необхідність думати над твором

• до читання, в процесі читання і після читання, а також не

• забувати про принцип продуктивного читання, який припускає

• звертання до перечитування фрагментів тексту, важливих для

• усвідомлення ідеї твору.

1.2 Психологічні основи сприймання художніх творів молодшими школярами

Методика аналізу художнього твору в початкових класах не може враховувати особливості сприймання художнього твору дітьми молодшого шкільного віку. Адже поряд з чуттєвою формою пізнання читання в період початкового навчання є одним із засобів відкриття світу.

Проблемам сприйняття літератури присвячені цілий ряд робіт з методики, мистецтвознавства і психології. Так, О.І.Нікіфорова вважає, що безпосередність сприймання є вторинною і виробляється з досвідом. На перше місце вона ставить безпосередній емоційний вплив образів твору. Для розвитку художнього сприймання вона рекомендує розвивати відтворююче сприймання, використовувати такі методи і прийоми роботи, як виразне читання, аналіз прочитаних пейзажів, збагачення практики художнього читання взагалі, ознайомлення учнів із прийомами побудови образу тощо [26].

П.М. Якобсон підкреслює, що художнє сприймання завжди є осмисленням, витлумаченням, розкриттям змісту. Воно, вважає психолог, ніяк не може бути зведене до враження лише самими фарбами, звуками, самим словом, що звучить, - це тільки ступінь сприймання. Воно буде побутовим, чисто формальним, якщо цим обмежиться - людина залишиться сліпою до того, що „Виражають звуки, форми, слова [57].

Сучасна методика спрямовує увагу вчителя на формування відтворюючої і творчої уяви, вміння слухати і чути твір, сприймати його емоційний зміст. Перша стадія сприймання здійснюється при читанні твору. Сприймання у процесі читання, формує естетичне співпереживання учнів. Без особистісного, субєктивного сприймання у свідомості читця не може реалізуватися і обєктивний смисл тексту [26, 57].

Сприймання ж художнього твору неможливе без мислення. Як зазначає Л.С.Виготський, дитина поступово осягає значення слова, проходячи кілька рівнів узагальнення, оволодіваючи мовою, виходячи з дитячого синкретизму до наукового, понятійного мислення [20]. А.М.Лісовський, підтримуючи цю думку, вказує на те, що сприймання твору виразним читанням є першим етапом цілісного сприймання твору, вищою ж сходинкою є сприймання обдумане, у процесі якого відбувається глибоке осягнення поетичного твору [16]. Цієї ж думки притримуються Н.Д.Молдавська, Г.А.Цукерман, Л.І.Айдарова, А.К.Маркова, В.В.Давидов [1, 8, 20].

Твори образотворчого мистецтва, музики, архітектури глядачі, слухачі сприймають безпосередньо органами відчуттів, тобто сприймають той матеріал, з якого „зроблений твір. А читач сприймає графічні знаки надруковані на папері, і тільки на допомогою включення психічних механізмів мозку ці графічні знаки перетворюються у слова. Завдяки словам і відтворюючій уяві вибудовуються образи, а вже ці образи викликають емоційну реакцію читача, народжують співпереживання героям і автору, а звідси виникає розуміння твору і розуміння свого ставлення до прочитаного.

О.В. Запорожець, А.А. Хоменко зазначають, що у процесі сприймання зявляється установка, яка випливає з попереднього досвіду субєкта, подібно до того, як це має місце у його практичній діяльності.

Характеристиці дій, які приводять до формування образу сприйняття, було присвячене дослідження Л.І.Котлярової. вона довела, що для того, щоб отримати образ предмету, необхідно не тільки механічна дія з предметом, але й складна дія, яка утримує у собі декілька окремих дій, які співвідносяться з деякими властивостями предмета [51].

Формування сприйняття дійсності (предметів тощо) відбувається у дитини рано і дає їй змогу правильно сприймати предмети, явища у відносно складних умовах. На противагу Фолькельту, який підкреслює субєктивність, предметність, емоційність, подібність дитячого сприймання, С.Л. Рубінштейн показав, що в ситуації механічного відчуття предметів дитина абстрактні фігури рахує обдуманими предметами: наприклад, коло — сонце, трикутник — хатина тощо.

Це саме спостерігається і відносно мовних зворотів. Наприклад, вираз „золота голова дитина розуміє буквально і згідно з цим сприймає.

Розумінню дитиною виразів мовних зворотів, казок були присвячені дослідження Д.М.Арановської, Т.Титаренко. Як показує аналіз, казка має ряд характерних особливостей композиції і сюжету. Викладка подій, характеристик героїв, взаємовідносин між моментами сюжету, створює сприятливі умови для вияву специфічної активності дитини, дуже близької за своїм характером до раніше проявлених у неї формами практичної і ігрової діяльності.

Цю форму активності вчені умовно назвали „співдією аналогічно до терміну „співпереживання. Тому що, дитина стає на позицію героя, слідкує за ходом його дій, співчуває його успіхам, або невдачам і разом з ним хоче досягнути конкретної цілі. Практична і ігрова діяльність є основою для появи естетичного сприйняття предмета. Б.М.Теплов помітив, що дитині спочатку потрібно набути практичного життєвого досвіду, перед тим, як він набуде для неї естетичного змісту.

Якщо справедливим є те, що основним моментом, який зумовлює розуміння художнього твору у дітей молодшого і старшого віку, є характер, його естетичне сприйняття, - то можливим є добитися розуміння ними і навіть складніших образних виразів.

Цьому питанню були присвяченні дослідження А.А.Хоменко і О.М. Концевої. Зокрема, А.А. Хоменко зазначає, що багато дослідників в області дитячої психології відмічають два факти, які протилежні один одному. З одного боку, дитина молодшого шкільного віку у своїй особистій мові використовує переносні вирази, з другого боку, вона відчуває складність у розумінні цих виразів у мові інших. Розуміння дитиною відомих виразів, метафор залежить від характеру її ставлення до предмету, від мотивів її діяльності.

Дослідження, проведене психологом з дітьми молодшого шкільного віку показало, що метафоричні вирази не розуміються ними зовсім або, вірніше, розуміються буквально. Але якщо у випадках, коли переносні вирази входять до контексту казки, що змінює ставлення дитини до даного виразу, то вона починає розуміти адекватно. Результати дослідження довели, що казка створює особливо прийнятні умови для появи естетичного ставлення дітей до зображених у ній предметів [51]. Спостереження за деякими ступенями у розвитку сприйняття дитини, показали, що воно не може бути приведене до простого вправляння органів чуття. Розвиток сприйняття дитини можна адекватно зрозуміти тільки у звязку з розвитком її особистості, у звязку із загальним розвитком її діяльності.

На основі практичного досвіду дитина вчиться розуміти, відчувати, набуває емоційності, чуттєвості. У звязку з цим і проходить розвиток особливої діяльності — сприйняття, що визначає естетичне ставлення до предметів.

Необхідно також підкреслити, що сформована навичка читання передбачає повну автоматизацію перших кроків сприймання. Розкодування графічних знаків не викликає труднощів у кваліфікованого читача, всі зусилля він витрачає на усвідомлення образної системи твору, на відтворення в уяві художнього світу твору, на розуміння його ідеї і свого власного відношення до неї. Однак молодший школяр ще не володіє навичкою читання в достатній мірі, тому для нього перетворення графічних знаків у слова, розуміння значень слів та їх звязків - досить трудомісткі операції, які часто затьмарюють озвучування, а не стає спілкування з автором твору. Необхідність прочитати твір самостійно часто веде до того, що смисл твору стає незрозумілим початківцю читання.

Саме тому первинне читання твору повинно здійснюватись вчителем. Важливо проводити детальну словникову роботу: пояснювати, уточнювати значення слів, забезпечувати попереднє читання важких слів і словосполучень, емоційно готувати дітей до сприймання твору. Слід памятати, що на цьому етапі дитина ще слухач, а не читач. Сприймаючи твір на слух, вона стикається з озвученим змістом і озвученою формою. Через форму, дану виконавцем (вчителем), орієнтуючись на інтонацію, жести, міміку, дитина проникає у зміст.

Молодший школяр - „наївний реаліст. У цьому віці дитина не усвідомлює особливих законів побудови художнього тексту і не помічає форми твору, її мислення ще залишається наочно-образним. Дитина не розрізняє предмет і слово, що позначає цей предмет, тому у свідомості дитини форма не відділяється від змісту, а зливається з ним. Часто складна форма стає перешкодою на шляху до розуміння змісту. Адже дитина, що тільки оволоділа технікою читання, вперше у житті входить у світ художніх образів. Вона входить у цей світ з тим запасом життєвих вражень, які накопичила за своє ще дуже недовге життя, їй ще просто недоступною є мови художньої умовності, у неї ще недостатньо розвинута здатність мислити словесно-художніми образами, яка формується на основі загального мовного розвитку. Дитина сприймає художню дійсність як інобуття життя дійсності. Це і є природнім ґрунтом наївного реалізму (міцна привязаність людини до дійсності, нерозуміння умовності літератури) [20].

Діти молодшого шкільного віку і молодші підлітки у своєму повсякденному мисленні узагальнюють явища дійсності на рівні загального уявлення.

Але емпіричні знання про світ необхідними, оскільки у нього є своя сфера компетентності — це сфера безпосереднього у світі, яке виражається у таких категоріях, як кількість, якість, властивості, міра тощо.

Але й образне узагальнення формується у конкретно-чуттєвій формі, у формі одиничного. Одиничне виражає загальне, художній образ дає дитині можливість чуттєво сприйняти сутність явища як безпосередню реальність, тому одиничне у художньому творі вимагає до себе іншого шляху пізнання.

До узагальнення в художньому образі маленькі читачі підходять із звичними для них і властивими їх віку розумовими операціями емпіричного узагальнення, тому глибокі суттєві звязки літературного образу залишаються для них не розкритими. Виникає широкий розрив між засобами художнього узагальнення у літературному творі і можливостями його сприймання і осмислення нарівні емпіричного мислення.

Навчити дитину осягати художню умовність і возвеличуватись над безпосередністю життєвих відношень можна тільки тоді, коли дозрівають необхідні психічні передумови для стрибка у світ довільності і усвідомлюваності.

Процес „виродження наївного реалізму є тривалим і поступовим (віковий і навчальний одночасно) процесом проникнення в ту умовність, яка лежить у самій природі художнього, образного пізнання життя і складає мову мистецтва [20].

За дослідженнями Д.Б. Ельконіна, П.Я. Гальперіна, В.В. Давидова, Л.В. Занкова, які по-різному розвязують проблему психічного розвитку молодших школярів, у методиці літератури зявились спроби знизити вікові пороги при засвоєнні теоретичних знань з метою підвищення інтенсивності літературного розвитку учнів початкової школи і молодших підлітків [8, 10, 29].

Якщо говорити про види узагальнення у звязку із засвоєнням такого навчального предмету, як література, то слід мати на увазі образне узагальнення, яке є необхідною властивістю розуму кожного читача. Що стосується узагальнення понятійного, звязаного із засвоєнням основ науки про літературу, то воно не може бути сформованим у відриві від образного узагальнення.

Образне узагальнення як процес читацької думки передбачає аналіз суттєвих звязків між художніми деталями, з яких будується образ. У тому випадку, коли маленькі читачі говорять, що це придумав письменник, і міркують про те, як буває у житті і як не буває, і знаходять розуміння вимислу казки, то це ще не початок наївно - реалістичного ставлення до літератури, тому що у всіх цих судженнях вони будують своє образне узагальнення емпірично, на видимих звязках між речами реального життя [20].

Маленькому читачу потрібні враження буття, емоційний, чуттєвий досвід для більш чи менш адекватного сприймання літературного твору. Уроки літератури повинні формувати у молодшого школяра той високий рівень почуттів, без якого неможливим є сприймання літературного твору ні в середніх класах, ні тим більше у старших класах.

Для молодших школярів характерною є така особливість дитячого мислення, як синкретизм, який до 7 - 8 років переходить із безпосереднього сприймання у вербальний план. Синкретизм полягає у тому, що явища, які сприймаються одночасно у часі або в просторі, або разом дані у сприйманні, ставляться дитиною в причинний звязок. Справжні (глибинні) причинні звязки ще недоступні самостійному сприйманні дитини, і вона бачить залежність причини і наслідку в поверхових, помітних на око звязках там, де явища, факти, предмети реального світу дійсно звязані часом або місцем (але не причинними звязками). Ця особливість дає про себе знати Інколи у першокласника, проявляючись у сприйманні художніх творів (казок, маленьких оповідань) [20]. У надрах дитячого синкретизму і субєктивізму (дитяча здатність пояснити все, чого б це не вартувало) вже починає зароджуватись нова сходинка узагальнення, що властива наступним етапам розвитку дитини.

Молодший шкільний вік не є однорідним. В середині нього відбувається інтенсивний рух у сторону більш високих рівнів узагальнення. Дослідження Ж.І. Шиф, проведене під керівництвом Л.С.Виготського, показує, що в умовах навчання учням у 2 класі властиве узагальнення комплексного типу (поверхові, емпірично сприймаючі звязки, що включають у узагальнення узагальнюючі предмети і явища цілісно, без абстрагування і виділення суттєвих ознак, на основі конкретних фактичних звязків, даних у досвіді), а в 4 класі - є перехід до розгорнутого перед понятійного узагальнення [20].

Тобто, сам розвиток мислення протікає у формі мовного мислення. По мірі накопичення досвіду, набуття знань про дійсність, сформованості розумових операцій поступово дозріває і значення засвоєного ще у дитинстві слова.

О.І. Нікіфорова вважає, що у сприйманні художнього твору важливим є розуміння основної ідеї змісту твору. Провівши ряд досліджень, вона виявила недоліки, що перешкоджають розумінню ідеї:

• невміння виділити провідний літературний образ у тих випадках, коли він вводиться автором у кінці твору або коли основний для сюжету образ не співпадає з провідним для розуміння ідеї;

• відсутність установки на детальний аналіз і співставлення особливостей літературних образів та їх узагальнення;

• відсутність використання знань дійсності при осмисленні образів твору.

Тому для того, щоб діти правильно сприймали твір, що є основою для його розуміння, О.І. Нікіфорова виділяє ряд етапів і мислительні операції обдумування ідейного змісту літературних творів) [26]:

1) виділення провідних для розуміння ідеї образів;

3) детальний аналіз всіх основних особливостей провідних образів: вчинків, думок, переживань, обставин, взаємодії образа з іншими. Потім ці особливості осмислюються за допомогою знань дійсності, знань психіки людей, знань про суспільство тощо. Далі словесно формулюються особливості провідного образу;

4) аналіз всіх інших образів твору в їх співвідношенні до

5) провідного образу;

6) визначення ідеї твору: синтез і узагальнення зробленого раніше

7) аналізу твору і осмислення цього синтезу;

8) визначення суспільного і історичного значення твору.

Щодо естетичної оцінки художнього твору, психолог зауважує, що читачі особливо високо оцінюють ті твори, які викликають у них найсильніші переживання, тобто ті, що найбільше відповідають особливостям їх особистості, їх установкам і духовно-естетичним потребам. Люди читають художні твори заради естетичних переживань, які можливі лише тоді, коли твір зачіпає особистість читача, задовольняє його естетичні та інші духовні потреби.

Коли художній текст близький читачу, тоді субєктивний емоційний критерій забезпечує емоційне переживання обєктивних художніх переваг твору. Якщо ж художній текст не торкається особистості читача, то дія емоційного, субєктивного критерію може проявлятися в естетичних оцінках читачів у трьох формах) [26]:

1. Деяким читачам емоційний фактор заважає обєктивно оцінювати художні переваги більш чи менш чужих їм текстів. Вони свою субєктивну оцінку твору ототожнюють з обєктивними особливостями творів.

2. Субєктивний фактор при оцінці творів, чужих для читача, може проявлятися у більш помякшеній формі, не заважаючи читачу давати поряд із субєктивною оцінкою і обєктивну оцінку його художніх особливостей.

3. Цьому сприяє установка у читача на обєктивну оцінку художніх переваг творів.

Читачі, які емоційно вразливі, можуть відчувати естетичну насолоду і від творів, у тій чи іншій мірі чужих для особистості. Субєктивність емоційного критерію у них у тому, що більш чужі для них твори вони переживають менш інтенсивно і дають таким творам оцінки, хоча й високі, але нижчі, ніж творам, близьким для них.

Але до естетичної насолоди художнім твором, його переваг, необхідно оволодіти й аналізом особливостей художньої форми творів, навчитися розглядати форму твору у звязку з його змістом тощо, тобто оволодіти практично критеріями оцінки творів.

Л. Цимбалюк, вивчаючи сприймання і розуміння художнього твору молодшими школярами, зазначає, що важливою умовою розуміння літературних творів, є розуміння самих літературних понять [53].

У процесі дослідження, яке проводила З.І.Романовська [36], були виявлені 4 основних рівні сприймання і розуміння художньої літератури молодшими школярами:

I рівень - репродуктивний. Він має 2 підрівні:

а) фрагментарний;

б) сюжетно-логічний;

IIрівень - емоційно-сюжетний;

ІІІ рівень - інтуїтивно-художній;

ІVрівень - елементарний усвідомлено-художній.

Ці рівні не залежать від віку школярів. Вони вказують на просування учнів у сприйманні художніх творів і принципово відрізняються від поділу дітей на тих, які слабо, середньо і добре встигають. Головна відмінність цих рівнів у тому, що в них відображаються не кількісні показники, як в оцінках знань, а якісні зміни у розумінні творів художньої літератури. Межі між ними дуже рухливі, хоча кожний рівень має свої особливості.

Репродуктивний рівень відображає засвоєння змісту сюжету і події твору без творчої переробки сприйнятого і без проникнення в образне узагальнення. Сприймаються прості звязки твору: що за чим йде. Діти роблять зусилля, щоб запамятати те, про що читають, засвоїти самі факти і події. Таке сприймання всередині наївного реалізму є закономірним явищем. Воно відповідає віковій потребі - пізнати світ. При відповіді діти спішать переказати факти і події, про які взнали з твору, і зазвичай самі отримують від цього велике задоволення. У залежності від повноти сприймання змісту в цьому рівні виділяються 2 підрівні.

Фрагментарний підрівень зазвичай властивий дітям, які погано читають, особливо у першому класі. Роблячи великі зусилля в техніці читання, дитина не може охопити всі взаємозвязки у творі - в її свідомості ніби висвітлюються яскраво окремі деталі, герої, явища, без звязку їх зі всім змістом. Оцінка героя дається на основі однієї негативної або позитивної дії. Вона переноситься на весь твір: поганий чи хороший. Слово сприймається як сигнали, що актуалізують яскраві життєві враження. Окремі уявлення погано синтезуються в загальну картину. Крім того першокласники, яким здебільшого характерний цей рівень, зовсім не помічають різниці між художнім і нехудожнім описом, так як їх приваблює у тексті головним чином сам предмет, окремі його деталі, які дивують своєю новизною і сприймаються як відкриття.

Сюжетно-логічний підрівень відрізняється від попереднього більш повним сприйманням твору в його контекстно-сюжетних звязках. Вірш і оповідання сприймаються однаково, як повідомлення, що має певну, частіше всього часову, послідовність. Діти стараються запамятати зміст твору і як можна детальніше переказати його.

Відмінність між художнім і нехудожнім текстами не сприймається -воно усвідомлюється лише у предметному плані: про що говориться, що є в одному творі і чого немає в іншому.

На основі більш цілісного сприймання твору одразу ж після його читання діти самостійно можуть дати загальну оцінку вірша.

Сприймання на емоційно-сюжетному рівні відрізняється яскраво вираженою емоційністю, особистісним ставленням до героїв і подій, співпереживання героям, участю в їх діях. Емоційність сприймання властива всім рівням.

На цьому рівні більше уваги приділяється не тільки часовим, але і причинно-наслідковим звязкам, мотивам поведінки героя, його внутрішньому стану: Іванку дуже хотілося зїсти сливку, тому він її схопив. Узагальнення робляться не тільки на основі дії героя, але і усвідомлення особистого досвіду: Всі сміялися над Іванком. А коли над тобою сміються, буває образливо. І Іванко заплакав.

У ліричних віршах діти відчувають настрій поета, інколи вказують на зміну його. При виборі твору вибирають тексти з позитивним емоційним змістом, незалежно від якості зображення. Образні вирази викликають яскраві емоційно-забарвленні уявлення, їх розуміння не викликає труднощів. При порівнянні художнього і науково-пізнавального текстів перевага віддається художньому як більш емоційного.

Інтуїтивно-художній рівень характеризується не тільки повнотою і самостійністю сприймання твору, але і проявом інтуїтивно-художнього почуття при виборі твору. Навіть при спробі збити думку учня віддається перевага тільки більш високому за своїми перевагами. Але аргументація такого вибору має скоріше характер здогадки, що базується на інтуїції.

Цікавим є те, що сприймаючи сюжетно-подійну сторону твору, ці учні не прагнуть до його переказу, їх увага спрямована на те, щоб висловити своє ставлення до нього, дати оцінку вчинків не тільки головних, але й інших героїв.

Дуже важливо, що школярі на цьому рівні самі зупиняються на окремих образних висловлюваннях, виділяють їх з тексту і прагнуть розгадати їх художній смисл.

Елементарний усвідомлено-художній рівень можна назвати цілісно-аналітичним. Якщо на попередньому рівні учні при виборі твору проявляють скоріше інтуїтивну чуйність, ніж розуміння якості художнього зображення, то на цьому рівні учні не тільки без помилково у всіх випадках віддають перевагу більш художньому твору, але і роблять крок у більш глибоке розуміння його образної сторони. Поряд із зображувальною дійсністю вони оцінюють і саме зображення, відмічаючи найбільш доступні їх розумінню елементи майстерності письменника, зупиняючись на найбільш яскравих сценах, образних висловлюваннях, прагнуть розгадати їх художній смисл.

У дослідженнях О.І.Нікіфорової, Л.Н.Рожиної та інших вчених вивчалися психологічні особливості сприймання і оцінки молодшими школярами літературних героїв. Було встановлено два типи відносин до літературних героїв [20]:

1) емоційне, яке складається на основі конкретного оперування

2) образними узагальненнями;

3) інтелектуально-оцінне, у якому учні використовують моральні

4) поняття на рівні елементарного аналізу.

Вказані два типи відносин знаходяться у певній залежності від особливостей аналізу та узагальнення дітьми свого життєвого досвіду.

Згідно даних О.І.Нікіфорової, молодші школярі в аналізі власного життєвого досвіду проявляють два рівні:

а) емоційно-образні узагальнення;

б) елементний аналіз (для даного рівня характерне опанування абстрактними поняттями).

Вікова динаміка розуміння художнього твору взагалі і дійових осіб у тому числі може бути представлена як деякий шлях від співпереживання конкретному герою, співчуття йому, до розуміння авторської позиції і далі до узагальненого сприймання художнього світу і усвідомлення свого до нього ставлення, до осмислення впливу твору на свої власні установки. Але пройти цей шлях молодшому школяру під силу тільки за допомогою дорослого, вчителя. У звязку з цим завдання вчителя можна визначити як необхідність [17]:

1) разом з дітьми прояснити і закріпити їх первинні читацькі

2) враження;

3) допомогти уточнити і усвідомити субєктивне сприймання твору,

4) зіставивши його з обєктивною логікою і структурою твору.

При цьому вчителеві треба памятати, що рівні читацької зрілості учнів першого - другого класів і третього - четвертого класів суттєво відрізняються.

Учні першого і другого класів не можуть самостійно, без допомоги дорослого усвідомити ідейний зміст твору: діти цього віку не можуть за описом відтворити в уяві образ раніше невідомого предмету, а сприймають його тільки на емоційному рівні: страшно, смішно; читач шести і семи років не усвідомлює, що в художньому творі відтворюється не реальна дійсність, а ставлення автора до реальної дійсності, тому ними не відчувається авторська позиція, а значить, і не помічається форма твору. Читач цього рівня підготовки, не може оцінити відповідність змісту і форми.

Учні третього і четвертого класів вже набули деякого читацького досвіду, їх життєвий досвід став більшим, і вже накопичений деякий літературний і життєвий матеріал, який може бути свідомо узагальнений. У цьому віці дитина, з однієї сторони, починає відчувати себе окремою особистістю, з другої - розлучається з дитячим егоцентризмом. Вона відкрита для спілкування, готова почути співбесідника, співчувати йому. Як читач вона проявляє себе вже на більш високому рівні [17]:

• здатний самостійно усвідомити ідею твору, якщо композиція його не ускладнена і раніше обговорювався твір схожої структури;

• уява достатньо розвинута для того, щоб за описом відтворити не бачений раніше обєкти, які для його опису використані засвоєні мовні засоби;

- проявляється співпереживання автору, тобто дитина розрізняє власну читацьку позицію і позицію автора;

• без сторонньої допомоги може усвідомити формальні ознаки твору, якщо раніше у своїй читацькій діяльності вже спостерігала схожі образотворчо-виразні прийоми;

• таким чином, учень може відчувати задоволення від сприйняття форми, помітити і оцінити випадки відповідності змісту і форми.

У цьому віці зявляється нова тенденція в читацькій діяльності: дитина не задовольняється тільки чуттєвою, емоційною реакцією на прочитане, вона прагне для себе логічно пояснювати те, що читає; все, що читається, повинно бути обовязково зрозуміле їй.

Однак ця тенденція поряд з позитивною стороною має і негативну: все, що незрозуміле, просто не читається у тексті. Ненавченому читачу важко прикладати зусилля до розкриття коду твору, і поступово через цю причину розвивається читацька емоційна глухота, коли за словом не виникає образ, уявлення або настрої. Читати стає нецікаво і нудно, читацька діяльність починає гаснути, людина дорослішає, але читачем не стає.

РОЗДІЛ II . МЕТОДИКА ЧИТАННЯ ТА АНАЛІЗУ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

2.1 Етапи роботи над художнім твором

Визначаючи напрямки роботи над художнім твором і її основні етапи, вчитель керується освітньо-виховними завданнями уроків класного читання, специфікою художнього твору як твору мистецтва і особливостями сприймання художнього твору молодшими школярами.

Художній твір - це складне ціле, в якому всі його компоненти (ідейно-тематична основа, композиція, сюжет, зображувальні засоби) взаємодіють між собою. У творі образ не статичний, він даний в розвитку. У процесі розвитку сюжетної лінії твору, образ розкривається перед читачем різнобічно. Дана особливість вимагає починати роботу над твором з цілісного його сприймання, тобто з синтезу (з читання твору повністю).

Аналіз художнього твору слідує за синтезом і робить можливим перехід до синтезу більш високої якості.

В узагальненому формуванні шляхи роботи над твором виглядають таким чином: первинний синтез - аналіз - вторинний синтез. У відповідності з вказаним напрямом виділяються 3 основних етапи роботи над художнім твором.

Перший етап (первинний синтез). Основні завдання: ознайомлення учнів з конкретним змістом твору, його сюжетною лінією на основі цілісного сприймання тексту. Зясування емоційного впливу твору.

Другий етап (аналізу) Завдання і зміст роботи: встановлення причинно-наслідкових звязків в розвитку сюжету; зясування мотивів поведінки дійових осіб та їх провідних рис (чому так вчинили і як це їх характеризує), розкриття композицій твору (завязка дії, момент найвищого напруження, розвязка), аналіз зображувальних засобів в єдності з розкриттям конкретного змісту і оцінкою мотивів поведінки героїв (що зобразив автор і як, чому вибрав ті або інші факти) тощо.

Третій етап (вторинний синтез). Зміст роботи: узагальнення істотних рис дійових осіб, співставлення героїв і їх оцінка, зясування ідейної спрямованості твору, оцінка художнього твору як джерела пізнання навколишньої дійсності і як твору мистецтва (що дізнались нового, чого вчить твір, як автору вдалося так яскраво і захоплююче передати читачу свої думки і почуття тощо). Вказані етапи роботи над художнім твором не є повним аналогом структурних компонентів уроків читання. Справа в тому, що над одним і тим же твором робота може проходити протягом декількох уроків і кожний урок буде мати свої навчальні завдання. Однак в цілому хід роботи буде йти від первинного ознайомлення з фактичним змістом твору через аналіз дійових осіб, мотивів їх поведінки до узагальнення і виділення ідеї.

Сприйманню художнього твору може передувати підготовча робота, а після вторинного синтезу можливе проведення робіт творчого характеру.

Первинне сприймання тексту

• Первинне сприймання тексту, як правило, забезпечується таким прийомом, як читання вчителем вголос. Дітям дається установка на прослуховування: наприклад, перед читанням оповідання Є.Гуцала Перебите крило можна запропонувати дітям подумати, веселий це твір, чи сумний. Під час читання вчителем твору, книги у дітей закриті, їх увага повністю спрямована на слухання твору і співпереживання вчителю-читцю. Вибір такого прийому для первинного сприймання аргументується недосконалістю навички читання дітей молодшого шкільного віку. Однак, на пізніх етапах навчання можуть бути використанні й інші прийоми: читання тексту спеціально підготовленими дітьми; читання тексту ланцюжком; комбіноване читання. У цьому випадку вчитель для свого читання вибирає:

1) діалоги;

2)описові уривки;

3)початок твору;

4)заключні рядки твору (кінцівку).

Інколи для первинного сприймання може бути використаний аудіо запис читання тексту майстром художнього слова. Однак, використовуючи даний прийом, вчитель повинен мати на увазі ряд обставин: не треба використовувати аудіо запис, якщо твір зовсім незнайомий дітям (незнайомий текст через апаратуру сприймати важко); недоцільно демонструвати читання артиста, якщо його розуміння художнього твору не співпадає з розумінням вчителя - це може створити додаткові труднощі в процесі наступного аналізу; якість запису і стан технічних записів повинні бути бездоганними.

Перевірка первинного сприймання - це усвідомлення, розуміння вчителем емоційної реакції дітей на твір і їх розуміння загального змісту твору. Найбільш зручний прийом для цього - бесіда. Однак число питань, звернених до дітей, повинно бути невеликим: 3 -4, не більше. При цьому в бесіду не повинні включатися питання, що освітлюють підтекст твору. Бесіда після первинного сприймання насамперед повинна прояснити і закріпити первинні читацькі уявлення дітей. Наприклад, можна звернутися до дітей з питаннями:

—Чи сподобався вам твір?

—Що особливо сподобалось?

—Коли було страшно?

—Що викликало у вас сміх?

—Коли героя було жаль?

—А чи було вам соромно за головного героя? Тощо.

Тобто, працюючи над твором, учням доречно пропонувати питання трьох видів: спрямовані на розкриття емоційної сфери героїв твору, емоцій та почуттів автора, а також на виявлення особистісного ставлення до прочитаного. При цьому варто зауважити - у першому, другому класах необхідно формулювати запитання, спрямовані на виявлення власного враження від твору, тоді як у 3 - 4 класах запитання, в основному, спрямовані на розкриття емоційної сфери героїв чи автора, емоційного співпереживання [56].

Відповіді повинні показати вчителю якість сприймання твору дітьми і бути орієнтиром при аналізі твору. У деяких випадках така бесіда може завершитися проблемним питанням. Пошук відповіді на нього зробить аналіз твору природнім і необхідним процесом.

Наприклад, після первинного сприймання оповідання Є.Гуцала Перебите крило [55] в бесіді може прозвучати:

Як ви думаєте, чи зможе полетіти у вирій лелека?

Відповіді дітей на проблемне запитання можуть бути різними, але саме цей факт і потягне за собою читання і обдумування твору.

Аналіз художнього твору на уроці читання

Аналіз художнього твору ведеться за логічно завершеними частинами. Частини ці визначає вчитель, виходячи із змісту і структури твору. Кожна частина читається вголос викликаним учнем, інші діти слідкують за читанням по книзі. Після завершення читання здійснюється навчання думанню під час читання, тобто відбувається аналіз прочитаної частини. Аналітична діяльність організовується таким чином, щоб діти могли усвідомити смисл твору, тому розбирання частини здійснюється за трьома рівнями: фактичним, ідейним і рівню власного ставлення до прочитаного.

Найрозповсюдженіший прийом аналізу - постановка запитань до прочитаної частини. Питання допомагають дітям усвідомити факти твору, осмислити їх з точки зору ідейної спрямованості твору, тобто зрозуміти причинно-наслідкові звязки, усвідомити позицію автора, а також виробити власне ставлення до того, що читають учні.

Наприклад, розглянемо питання для аналізу однієї з частин розповіді Є.Гуцала Перебите крило (1-й абзац тексту, від слів Весняний ранок... до слів ...наче перемовлялись включно) [55, 161-167].

Питання, що звертають увагу дітей до фактів твору: - Що лелеки роблять на хаті? Як про це сказано в тексті?

Прочитайте, що зробив з колесом Дениско. Питання на підтекст твору:

Для чого треба було ставити колесо на дах? Як ви думаєте, чому радів Дениско?

Питання, що допомагають виробити власне ставлення до фактів твору: Як можна назвати роботу, яку виконував Дениско? Тобі коли-небудь доводилось допомагати тваринам? Для учнів початкових класів, як показують спеціальні дослідження, розуміння конкретного (фактичного) змісту не є особливою трудністю. Однак це не означає, що у II - IV класах відпадає необхідність зясування з учнями фактичного змісту твору, що сюжет зрозумілий після першого читання.

Аналіз художнього твору проводиться після емоційного первинного сприйняття тексту. Спираючись на безпосереднє розуміння змісту, подальша робота має поглиблювати і корегувати думки дітей щодо прочитаного. Після першого читання залежно від літературного твору, його жанру, теми, складності, практикують завдання, які розкривають емоційний вплив твору на учнів. Можна ставити такі запитання: які почуття виникли під час слухання оповідання? Що вас вразило? Що найбільше сподобалось? Що не сподобалось? До яких дій, вчинків спонукає це оповідання? Що нового ми дізналися з прочитаного?

Не має потреби ставити одразу всі запитання. Одного запитання іноді достатньо для того, щоб учитель зрозумів, як йому будувати подальшу розмову. Можна ставити запитання, якими перевіряється розуміння твору.

Щоб не перевтомлювати учнів, не слід захоплюватись великою кількістю запитань.

При першому ознайомленні з твором припустимо вдаватися до мовчазного читання. Його запроваджують, починаючи з другого класу. У цьому випадку незмінною залишається методична вимога - перевірка того, як діти сприйняли прочитане. Ефективним прийомом збудження інтересу дітей до твору стають нескладні завдання, які оголошуються перед читанням і за якими після прочитування перевіряється ступінь свідомого сприйняття тексту. Непогано зорієнтувати учнів на те, щоб вони звернули увагу на опис природи чи на змалювання зовнішності героя, на поведінку того або іншого персонажа. Як правило, учитель сам встановлює завдання відповідно до теми, ідеї і художніх особливостей твору. Але не виключається можливість після ознайомлювального читання перевірити ступінь сприймання прочитаного тими запитаннями, які містить Читанка у кінці твору. Таку можливість дають, зокрема, запитання, що супроводжують оповідання А.Давидова Колиска серед снігу. Перше із запитань сформульоване так: Що вас здивувало, коли ви слухали цю розповідь?

Щоб переконатися в тому, що учні сприйняли зміст твору правильно, слід дізнатися, чи немає у них запитань до прочитаного, чи всі слова і вирази їм зрозумілі. Якщо такі запитання виникають, відповіді на них дає або вчитель, або учні, які залучаються до активної участі в обговоренні твору.

Читання статей, значних за обсягом (для певного класу), різноманітних за матеріалом (а тому розбитих на частини), рекомендується проводити за частинами. По закінченні - аналізувати зміст кожної з них. Після ознайомлення з усіма частинами проводиться узагальнювальний розбір прочитаного.

Помилковим слід визнати такий порядок роботи, коли вчитель спочатку задає по всьому тексту питання, які виявляють факти твору, потім запитання на підтекст і, на кінець, питання на усвідомлення власного ставлення до прочитаного. По кожній частині твору повинні бути задані питання всіх трьох рівнів одразу після її прочитання і тільки після цього читається і аналізується наступна частина.

Крім постановки питань в ході аналізу можуть бути використані і інші прийоми, такі, як вибіркове читання, словесне малювання, в деяких випадках читання в особах, а в старших класах початкової школи - постановка питань до тексту самими учнями. Останній прийом може стати для вчителя показником глибини прочитання тексту дітьми.

В процесі аналізу використовуються такі види роботи з текстом:

Вибіркове читання - читання частин тексту у відповідності з завданням. Завдання можуть бути спрямовані на зясування фактичного змісту, на встановлення причинно-наслідкових звязків, на розкриття художніх особливостей твору, власного ставлення учнів до прочитаного.

Вибіркове читання використовується на всіх етапах роботи над текстом і може бути різного ступеня складності. Найбільш простим воно є у тому випадку, коли шукана частина тексту (або одне речення) є відповіддю репродуктивного характеру. Ускладненим варіантом такого типу є вибіркове читання, повязане з пошуком невеликих частин тексту, обєднаних тематично.

Більш складним є вибіркове читання, в основі якого лежить підбір матеріалу, повязаного з причинно-наслідковими відносинами, а також такий, що вимагає порівняння фактів, узагальнення. Наприклад, учні підбирають матеріал, щоб довести, якою вони собі уявляють певну дійову особу, чому вона так вчинила тощо.

Вибіркове читання ефективно використовується з метою розвитку творчої уяви дітей, їх мовлення і памяті. Тому воно застосовується в комплексі з іншими видами робіт, зокрема зі складанням плану (пункт плану - це речення з тексту), з ілюструванням (учні малюють і підбирають з тексту підпис до свого малюнка), зі складанням характеристики героя (підбирають матеріал, що характеризує певну сторону поведінки дійової особи, мотиви її поведінки), з розкриттям ідеї твору (підбирають потрібні рядки) тощо.

Відповідь на запитання своїми словами, поряд з вибірковим читанням - найбільш поширений вид роботи з текстом, що дозволяє розвивати вміння мислити з приводу прочитаного, оцінювати дійових осіб, співвідносити життєві картини, зображені автором, з ідеєю твору і т. д.

В методичній літературі визначені критерії, які доцільно ставити до запитань тексту і в цілому до такого виду роботи над твором, як відповідь учнів на запитання. Перш за все, запитання повинні бути цілеспрямовані і ставитися в певній системі. Послідовність запитань зумовлена цільовою установкою вчителя. Якщо вчитель ставить за мету допомогти учням у розумінні мотивів поведінки героїв у підсумку підвести дітей до розуміння ідеї твору, то і запитання повинні носити причинно-наслідковий характер. Поряд з запитаннями причинно-наслідкового характеру, використовуються і запитання, що вимагають лише відтворити текст.

Як переконує шкільна практика, досить результативним є і такий вид роботи з текстом, як постановка запитань самими учнями.

Цьому необхідно навчити дітей.

По-перше, щоб учні свідомо ставили свої запитання, вчитель аналізує свої запитання або ті, які дані у підручнику: чому те або інше запитання поставлене, про кого або про що в ньому йде мова, з яких слів найчастіше починаються запитання, які запитання найбільш цікаві, найбільш важкі тощо.

І одночасно вчитель показує, як потрібно відповідати на запитання, використовуючи текст. По-друге, вчитель звертає увагу учнів на саму техніку постановки запитання до тексту, тобто на операційну сторону роботи. Так перш ніж поставити запитання, потрібно уважно прочитати текст, спробувати уявити діючих осіб; якщо потрібно, то виділити частину, до якої буде поставлене запитання. На початковому етапі робота виконується колективно і носить навчаючий характер, виділяються найбільш вдалі запитання, зясовують, чому вони цікаві або невдалі.

Необхідно особливо підкреслити важливість цілеспрямованого навчання постановці запитань, що охоплюють всі сторони твору, і зокрема художньо-зображувальні засоби мови.

Ілюстрування тексту використовується в двох варіантах: словесне і графічне. Вони мають велике значення для розвитку творчої уяви учнів і при правильному використанні створюють сприятливі умови для чіткого відтворення учнями життєвих картин, зображених письменником у творі.

Словесне малювання - своєрідний і досить складний вид роботи, що вимагає чіткого відтворення картини з допомогою слів. Для того щоб словесно намалювати картину, учню необхідно добре знати текст: обстановку в якій здійснюються події, зовнішній вигляд діючих осіб їх, характерні особливості. Все це необхідно для графічного малювання, але словесне малювання вимагає ще і точного вибору слів.

Ілюстрування може бути використане вчителем з різною метою: як основа при складанні плану, при підготовці до переказу, для уточнення обстановки, в якій відбуваються події тощо. Таким чином, ілюстрування може супроводжувати який-небудь вид роботи з текстом, або бути і самостійним. Приклад використання ілюстрування як самостійного виду роботи: вчитель пропонує намалювати словесну або графічну картину до уривку тексту, що найбільше сподобався, і підібрати до неї слова автора.

Графічному і словесному ілюструванню тексту необхідно послідовно вчити.

Починати доцільно зі співставленні ілюстрації, яка дана в книзі, з тим уривком тексту, який відповідає малюнку художника. Учні переконуються в тому, що художник передає в картині те найбільш характерне, що підкреслює письменник в герої, природі і т. д.

Словесна картина статична. Помилка багатьох школярів полягає в тому, що вони статичне зображення підмінюють динамічним і в одній картині зливаються декілька, тим самим словесне малювання підмінюють переказом.

Невідємним елементом аналізу кожної частини твору повинна стати словникова робота. Уточнення лексичного значення слів допомагає прояснити зміст, включає відтворюючу уяву дітей, допомагає уяснити авторське ставлення до зображуваних подій.

Працюючи з текстом, учитель має чітко поставити те комунікативне завдання, яке й визначатиме особливість сприйняття його школярами [24].

Під комунікативним завданням у цьому випадку слід розуміти те, де, коли, з якою метою буде використана отримана з тексту інформація. Якщо вчитель ставить завданням спонукати учнів до пошуку необхідних відомостей, до збагачення знань (пізнавальна функція), то воно може бути конкретизоване в таких типах завдань:

•прочитати текст і дати відповідь на запитання (їх можна записати на

•дошці);

•прочитати і пригадати, що про прочитане було відомо раніше;

•усвідомити, що нового дізнались про те чи інше явище (образ, вчинок,

•ситуацію, час, якість тощо) у процесі читання.

Якщо на уроці ставиться завдання залучити дітей до соціального досвіду, спонукати їх до відповідних вчинків (регулятивна функція), то воно реалізується в завданнях типу:

—Що спільного (відмінного) у вчинках героїв твору?

—Як про те чи інше явище сказано на початку твору і в кінці?

А якщо вчитель, організовуючи читання, ставить мету вплинути на почуття учнів, то завдання формулюються такі:

• прочитати і висловити своє ставлення до прочитаного; прочитати і визначити, що і чому викликає сміх (смуток, радість, гнів і т. п.);

• прочитати і визначити, які засоби мови роблять мовлення героїв твору яскравим, виразним, повільним і т. п.

Завдання такого типу потребують від учнів глибокого проникнення в зміст тексту, уваги до засобів мови, повного розуміння прочитаного.

Оскільки в процесі роботи можуть ставитися різноманітні комунікативні завдання, що обумовлено особливостями сприймання художнього твору (з одного боку, воно фрагментарне, аз іншого - у дитини в цьому віці досягає значного розвитку емоційна сфера, і вона спроможна сприймати те, що читає почуттями), то реалізуються різні види читання як уголос, так і мовчки.

За метою запитань і завдань, що вміщені у методичному апараті чинних підручників для читання, їх умовно можна поділити на такі які спрямовані на:

1)удосконалення способів і навичок читання;

2)формування умінь працювати з текстами, осмислювати їх

3)фактичний зміст, повідомляти головну думку, виражати відповідні емоційні

4)почуття;

5)виховання уваги до слова і мови твору, здійснення літературного

6)розвитку учнів, розвиток мовлення і мислення. Окрім цього, всі завдання

7)діляться на репродуктивні, які потребують правильного відтворення

8)засвоєних знань; тренувальні, які передбачають вправного застосування

9)знань, умінь і навичок у процесі роботи з текстом; пошукові, які

10)допомагають зясувати нові ознаки засвоєного раніше поняття; творчі,

11)спрямовані на розвиток у дітей психічних процесів (уяви, памяті, уміння

12)аналізувати, узагальнювати, абстрагувати, образного мислення) та розвиток

13)мовлення.

Вторинний синтез - етап роботи, який припускає узагальнення за твором, його перечитування і виконання дітьми творчих завдань слідом за прочитаним.

В узагальненні передбачаються уточнення ідеї твору і допомога дітям в усвідомленні їх читацької позиції. Звичайно на цьому етапі використовуються такі прийоми роботи, як бесіда, вибіркове читання, порівнювання ідеї твору з прислівями, заключне слово вчителя.

Наприклад, після аналізу оповідання Є.Гуцала Перебите крило можна звернутися до дітей з питаннями і завданнями:

-З якого моменту ми починаємо співчувати Денису? Знайдіть в текстіцей епізод.

-З яких рядків тексту можна довідатися про нетерпляче чекання Дениском прильоту лелек?

- Знайдіть першу розмову Дениска з Олегом. Чиї слова треба

прочитати, передаючи почуття радості і образи, а чиї - із зневагою? Чи були вони хорошими друзями?

—Перечитайте в особах уривок від слів А чого це ти лелек у хаті тримаєш? до Увечері батько... Якими ви уявляєте собі хлопчиків під час цієї розмови?

- Які вчинки Олега засвідчують, що він усвідомив свою провину?

-Підберіть до оповідання прислівя, найбільш відповідаючи до його головної думки:

Умів помилитися - умій і виправити.

Для всякого діла потрібні знання.

З добрим дружись, а лихих стережись.

Перечитування - це особливий вид читацької діяльності. Якщо твір схвилював читача, викликав його роздуми, то після завершення, читання він відчуває потребу ще раз повернутися до прочитаного, відродити у своїй уяві окремі епізоди, перечитати уривки, які сподобалися. У недосвідченого читача таку потребу треба виховувати, треба допомогти йому реалізувати бажання ще раз перечитати твір. Однак вчителю слід памятати, що безцільне перечитування тексту не може захопити молодшого школяра.

Звертання до тексту повинно бути виправдане яким-небудь новим поставленим завданням, наприклад, підготовкою до читання в особах, до переказу, до виразного читання, відбору матеріалу для характеристики головних героїв. В останньому завданні може бути запропонована певна система [17]:

• зовнішній вигляд;

• вчинки;

• пряма мова героя;

• висловлювання інших персонажів про героя;

• його власні думки.

Ознайомлення з твором і перевірка розуміння прочитаного створюють ґрунт для подальшого поглиблення його розбору, який здійснюється різними шляхами для досягнення кінцевої мети: виробити навички вдумливого читання тексту. Його проводять і вголос, і про себе.

Повторне прочитування уривків обовязково супроводжується бесідою, мета якої спонукати учнів до роздумів. Досягається це різними прийомами, в першу чергу запитаннями. Слід прагнути того, щоб вони вимагали від дітей пояснення причин, що зумовили описану ситуацію, обґрунтування дій героїв, виявлення звязків між подіями.

Аналіз частин окремих творів дозволяє працювати над визначенням головної думки цієї частини, на основі якої потім розкривається задум твору.

І відповіді на запитання, і спроби сформулювати ідею частини сприяють розвиткові мовлення учнів, адже учень змушений задумуватись над тим, як оформити думку, які слова необхідно дібрати для цього.

Учнів слід ознайомити з основним принципом аналізу твору -композиційним, тобто аналізом за будовою. У більшості випадків твір легко ділиться на три частини. Перша - це початок, у якому дається опис того, що становить підготовку подій. За нею йде розповідь про події, інакше кажучи, їх розкриття. Це - головна частина твору. Після цього - завершення події, їх кінець. Так, в оповіданні Б.Комара Дівчинка Олеся, перший абзац вводить читача в ситуацію, яка створилася на вулиці, де Олеся гралася з подругами. Увесь подальший виклад - це широке змалювання напружених хвилин, протягом яких дівчина намагалася врятувати візок з немовлям від небезпеки. Останній же абзац - кінець подій: радісний, оскільки дівчинка таки наздогнала візок.

Щоб привчати дітей усвідомлено ставитися до будови твору, можна пропонувати їм запитання типу:

• Як починається твір?

• Описом яких подій відкривається оповідання?

• Як розгорталися події у творі?

• Чим закінчується оповідання?

Зрозуміло, що у будь-якому творі головна (середня) частина за розміром значно більша, ніж попередня і наступна. До того ж, у ній дається поетапний опис основних подій, що дозволяє в самій другій частині виділити кілька думок. Тому корисно пояснити учням, що цю частину твору можна і потрібно ділити на самостійні смислові відрізки.

При цьому доцільно наголошувати на тому, що є частина, яка готує до опису, частина, що малює головні події, і є частина, яка становить завершення опису. Розуміння будови твору розкриває перед учнем логічну послідовність викладу подій. Усвідомлення логіки змалювання картин допоможе учням справлятися із завданням - переказувати зміст твору. У процесі подальшого поділу твору на частини слід залучати учнів.

В процесі читання частин продовжується робота над словом. Оскільки йде поглиблене вивчення твору, рекомендується після прочитання речення, якщо є потреба, зупинятися для уточнення того, чи всі слова й вирази зрозумілі учням. Без пояснення не можна залишати жодного нового чи незрозумілого учнями слова. Читання частин розкриває великі можливості для роботи над текстом: будовою речень, виділенням слів, які повязують речення в єдиний логічний ланцюг. Уроки читання дають простір для розвитку мовлення учнів.

2.2 Творчі роботи учнів на основі прочитаних творів

Творчі роботи учнів на основі прочитаного передбачають діяльність дітей з твором, яка реалізує їх власне художнє ставлення до прочитаного. Така діяльність організовується вчителем як в рамках уроку (і тоді вона стає органічним продовженням роботи на етапі перечитування), так і поза уроком (тоді вона має свою специфіку).

Основними творчими роботами на уроці читання є :

• ілюстрування (словесне, графічне, музичне);

• складання мовленнєвої партитури виразного читання (розстановка і дотримання під час читання наголосів, пауз інтонаційних, граматичних, логічних, змістових, психологічних), читання різним тоном: золотим (з пафосом), срібним (легко, ясно, прозоро), мідним (глухо, з використанням низьких звуків мовлення), оксамитовим (задушевно, правдиво, щиро, передаючи почуття суму, журби, радості,...);

складання монологічного висловлювання за твором від імені

головного героя або одного із них;

• складання опису з елементами міркування, або розповіді з

• елементами опису;

• робота з ілюстрованими прислівями;

• постановка живих картинок;

• продукування діалогів протилежного змісту;

• тлумачне читання;

• читання-перефразовування;

• трансформативні вправи;

• складання плану, анотації;

• читання-інсценізація; Розглянемо детальніше деякі з них.

Словесне малювання тісно повязане з графічним. Таку роботу в початкових класах потрібно починати не з створення дітьми особистих графічних малюнків, а з аналізу ілюстрацій, картин.

Види робіт з ілюстраціями і картинками. Важливим є роздивляння книжкових малюнків перед читанням, по ходу і по закінченню.

При роботі над портретом героя доцільно навчити дітей розпізнавати риси характеру, які передавав художник, поступово переходячи до порівняння з твором.

При словесному змалюванні необхідна матеріальна (зорова) основа.

Якщо вчитель гарно малює, готуючись до уроку, він може запропонувати свої графічні малюнки до даного тексту. При цьому, після словесного опису учнями кожної деталі малюнку, інтерєру, портрету героя, послідовно графічно підтверджується закінчена картина описаного автором. Це створює базу для розвитку уяви дітей про даний твір.

Тільки на заключному етапі навчання словесного малювання діти готові без зорової опори, самостійно, створити словесний малюнок до тексту.

Треба зазначити, що словесне малювання ні в якому випадку не повинно перетворюватись у переказ твору. Мета словесного малювання -наблизити до дитини образи твору, включити в дитячу уяву, сконструювати уявлення, які виникли. Обговорюючи уявну картину, вчитель повинен поставити дітям три питання:

1. Що буде намальовано? (Зміст);

2. Як ми розмістимо обєкти на картині (що на першому плані, що

3. далі, що справа, що зліва, що буде зображено у центрі? Які пози

4. виберемо для людей? тощо)? (Композиція);

5. Які фарби використаємо для картини? (Кольорове рішення).

Така робота привчає дітей тренувати уяву, загострює увагу до слова, поглиблює читацькі почуття. При читанні ліричних творів прийом словесного малювання стає основним.

Графічне малювання найчастіше учні виконують вдома. Вибирають уривок, який будуть ілюструвати, ще раз його перечитують і малюють. За ілюстраціями учнів на уроці проводиться вибіркове читання, що дозволяє закріпити звязок слова і образу.

Більш складним видом графічного малювання до тексту є екранізація. Це творча робота, що поєднує малюнок з текстом. Вона вимагає створення серій малюнків, розміщених в певній послідовності, що відповідає розвитку сюжету твору. Це колективна робота в процесі якої учні співпрацюють у різних напрямах: спільно визначають кадри, підбирають підписи до них і музику.

На уроках читання широкого вжитку набули перекази: детальні, стислі, вибіркові, з перебудовою тексту і з творчим доповненням. Переказ твору допомагає дітям закріпити у памяті зміст прочитаного у всіх його деталях і засвоїти логіку зразка та його мови. Однак переказ - це не просто відтворення прочитаного. Необхідно на уроках читання ввести в переказ елемент творчості. Досвід показує, що переказ відбувається краще, якщо текст читають зразу ж діти, без попереднього читання вчителем. Важливо, що навчати переказувати слід окремо - за прослуханим, за прочитаним мовчки (вголос), на основі побаченого і т. д.

Варто звернути увагу на застосування всіх видів переказу протягом навчання. Якщо вчитель використовує вибірковий, то залежно від етапу навчання слід запропонувати дітям роботу над твором за запитанням чи завданням лише окремої частини (перекажіть ту частину оповідання, де йдеться про...; або: перекажіть ту частину, де є опис чи елемент міркування); переказування кількох епізодів з оповідання, обєднаних спільною темою, за ілюстрацією підручника, паралельне (один учень розповідає все, що стосується одного героя, інший - другого і т. д.).

Проводячи стислий переказ не рекомендується використовувати високохудожні тексти. Художні описи діти взагалі не повинні переказувати стисло, як і ті, що містять діалог. Найкраще, навчаючи стислого переказу, використовувати пізнавальні розповіді, в яких легко простежується розвиток подій. Однак захоплюватися цим видом роботи не варто, оскільки така надмірність може привести до сухості мови, відучить дітей від художніх деталей. Щоб такого не сталося, слід проводити чітку межу між детальним і стислим переказом.

Перекази з перебудовою тексту із творчим доповненням можуть використовуватися в таких варіантах: розповідь із зміною особи оповідача чи від особи одного з героїв, переказування всього тексту або його частини з творчим доповненням (з вигаданими епізодами, деталями, описом пейзажу, описом зовнішності людей, продовження оповідання, долі героя), інсценізація тексту, тобто складання за прочитаним твором діалогів, їх читання в особах, складання сценарію затвором, словесне малювання тощо.

Для успішного виконання учням творчих робіт їм необхідно уявити суть кожного виду і володіти певною системою понять, які підкреслюють специфіку кожного.

Творча діяльність учнів передбачає наявність спеціально організованої підготовчої роботи - зясування логічного змісту твору. Цьому сприяє робота над заголовком твору. Літературознавці називають заголовок будь - якого твору вхідними дверима в текст. Доцільно роботу над заголовком проводити за планом, який можна записати на дошці або таблиці:

1. Прочитайте заголовок і подумайте, про що може йтися в тексті.

2. Пригадайте, що ви вже знаєте на цю тему.

3. Поставте запитання, на які, на вашу думку, в тексті будуть дані

4. відповіді.

5. Спробуйте, наскільки, це можливо, дати на ці запитання

6. попередні відповіді до читання.

7. Прочитайте твір. Зіставте висловлені вами припущення з

8. реальним змістом.

9.

Творча атмосфера - це атмосфера пошуку, відкриття.

Найважчим, але й найцікавішим прийомом організації творчої діяльності за прочитаним є драматизація у всіх її формах:

• читання в особах;

• пантоміма;

• постановка живих картин;

• власне драматизація.

Пантоміма допомагає через рух усвідомити і пояснити зміст і форму твору. Наприклад, читаючи 2-у частину оповідання Перебите крило, вчитель не пояснює лексичного значення словосполучення зненацька схопився, а пропонує комусь з дітей показати, як він це собі уявляє, або просить продемонструвати, як вчилося літати лелеченя.

Жива картина дає можливість продумати пози дійових осіб, які виражають певний стан кожного героя. Так, після читання і аналізу оповідання Є.Гуцала Перебите крило можна запропонувати дітям зобразити в позі німу сцену, коли Денис побачив лелек, або ж коли побачив, як впала лелека з підбитим крилом.

Всі ці прийоми допомагають проникнути глибше у твір, викликають співчуття героям, стають засобом виразності власного ставлення до прочитаного.

Для того, щоб легше було здійснювати драматизацію, її варто проводити за такою схемою [27]:

1. Сприйняття матеріалу, який потрібно інсценізувати.

2. Аналіз твору (обстановка, образи героїв і їх дій).

3. Постановка сцен, із врахуванням виконавчих завдань (що

4. головне треба передати, розігруючи сцену).

5. Вибір прийомів.

6. Проби і аналіз.

7. Висновки.

7. Заключний показ і його аналіз.

Робота, що почата на уроці, може бути продовжена поза ним.

У позаурочний час можуть бути організовані конкурси читців, робота по створенню діафільмів, написання сценаріїв за твором.

Серед творчих робіт важливе місце займає метод - читання-розгляд [50]. Цей метод тісно повязаний з позакласним читанням і включає в себе два етапи: самостійне читання творів учнів і розгляд творів на уроці.

Навчальній роботі відповідає структура типових уроків позакласного читання:

1. Відпрацювання умінь орієнтуватися в дитячих книжках.

2. Бесіда-судження за самостійно прочитаними книжками.

3. Доповнення, розширення й уточнення читацького досвіду учнів.

4. Завдання додому.

Або:

1.Аналіз матеріалів тематичної виставки у класі (книжки,

2.періодика, ілюстрації).

3.Коментоване читання великої за обсягом книжки з продовженням.

4.Доповнення, розширення й уточнення читацьких відомостей.

5.Завдання додому.

Урок розпочинається з аналізу тематичної книжкової виставки, яку учні самі оформляють до початку заняття, а далі - відпрацювання читацьких умінь і навичок. Тому бесіду за прочитаними творами краще розпочинати з виділення персонажа, який є головним образом. Водночас, представляючи героя твору, школяр має звикнути посилатися на текст, вказуючи на мистецтво авторського слова. Ефективність уроку посилиться, якщо в центрі уваги постійно будуть образи головних персонажів, риси характеру яких розкриватимуться під час перечитування художнього твору.

У формуванні читацької самостійності велику роль відіграють різноманітні методи, прийоми і форми роботи. Це: бесіди-дискусії, читання -розгляд, вибіркове читання, декламування, розповідь, повідомлення, складання характеристики героїв, літературні вікторини та ігри, слухання грамзаписів, робота з ілюстраціями тощо.

Успіх формування читацької самостійності залежатиме від рекомендацій, які учні одержали як домашнє завдання до уроків позакласного читання, і перевірки його виконання.

Організовуючи бесіди за прочитаними творами і книжками, слід звертати увагу на такі порівняно нові для уроків позакласного читання методичні прийоми:

• навчання відповідати за зразком;

• постановка проблемних запитань і відповідь на них з ілюстрацією

• індивідуально дібраного літературно-художнього і довідкового

• матеріалу;

• навчання вміння ставити своїм товаришам запитання до

• прочитаного.

Якщо ж урок позакласного читання проводитиметься у формі групової підготовки, то учителеві буде достатньо підказати кожній групі, на якій темі слід зосередитись, з якими саме творами, інсценівками чи живими картинками за прочитаним найкраще виступити, яку загадку чи гру запропонувати іншим групам, як оформити каталожну картку, щоб вона і за зовнішнім оформленням, і за змістом викликала б подив і захоплення.

Школярі отримають від уроку максимум задоволення і користі, якщо вчитель розкаже і покаже, як готуватися до нього. Насамперед треба навчити їх, як цікаво і захоплююче розповідати про прочитану книжку, як демонструвати її і показувати в ній ілюстрації. На уроках рідної мови і читання варто вводити вправи на списування уривків із прочитаних книжок, записувати відповіді на запитання одним - двома реченнями. Дуже корисно завести у класі постійні словнички, які допомагатимуть найбільш адекватно і не стандартно оцінювати прочитаний твір.

Наприклад:

Цікавий	веселий	забавний	фантастичний
захоплюючий	чудовий	іронічний	смішний
прекрасний	чарівний	потішний	сатиричний
хвилюючий	правдивий	страшний	кумедний
життєвий	реальний	нереальний	кумедний

Велику увагу слід приділяти рекомендаційному списку, який може бути написаний від руки на аркуші паперу або оформлений у вигляді плаката.

Такі уроки потребують певної підготовчої роботи. За два тижні до кожного проводиться коротка бесіда, повідомляється тема уроку і форма його проведення. Класоводові варто продумати склад кожної групи, враховуючи побажання учнів. До групи мають входити як сильні так і слабші школярі. Бажано, порадившись з учнями, визначити конкретного лідера (бригадира, капітана), який постійно цікавитиметься станом підготовки до уроку. За кілька днів до нього готується виставка книжок, учнівські плакати тощо.

Приклад такого уроку подається в додатку 6.

2.3 Організація і зміст експериментального дослідження

Перехід від наочно-образного до словесно-логічного мислення неможливий без конкретної зміни змісту мислення. Замість конкретних уявлень, що мають наочну основу, повинні сформуватися поняття, змістом яких виступають не зовнішні, конкретні, наочні ознаки предметів та їх відношення, а внутрішні, найбільш суттєві якості предметів та явищ, а також співвідношення між ними. Експериментальні дослідження свідчать, що разом із формуванням нових, більш високих форм мислення відбуваються зміни у розвитку всіх інших психічних процесів, особливо у сприйманні та памяті. Нові форми мислення стають засобами здійснення даних процесів, і розвиток памяті та сприймання піднімає їх продуктивність на більшу висоту: память стає смисловою, а сприймання - думаючим.

Розвиток словесно-логічного мислення неможливий без корінної зміни змісту, яким оперує думка. Змістом, в якому необхідним є наявність нових форм думки і який їх обовязково вимагає, являються поняття та їх система. Поняття - знання про суттєві взаємозвязки між окремими сторонами предмета чи явища. Найважливішою особливістю формування понять є те, що не можна завчити, привязати знання до предмета, а їх треба сформувати у школярів під керівництвом вчителя. Без вміння вчителя керувати навчальним процесом неможливо досягнути позитивних результатів у засвоєнні певного предмету.

Це ж стосується і вивчення творів літератури на уроках читання в початковій школі. Саме навчання на цьому етапі створює умови для наступного засвоєння знань, сприйняття художніх творів як мистецтва.

Привчання молодших школярів до художньої літератури як до мистецтва, розвиток учнів засобами художньої літератури - одна з важливих і складних проблем сучасної школи. Тут закономірно виникає питання про взаємозвязок читання художньої літератури із загальним розвитком особистості.

Курс читання у початкових класах будується на єдиній методологічній основі з курсом літератури у старших класах, із врахуванням вікових особливостей молодших школярів. Та, на жаль, вчителі часто не враховують цих особливостей, що й породжує значні недоліки у засвоєнні літератури учнями. Адже, якщо дитина не засвоїла певних знань і це не звязано з певними зовнішніми чи органічними проблемами, то - це невдача вчителя, який не зумів вплинути на учня художнім твором, а, отже, не здійснив вплив на інтелектуальну і емоційну сферу особистості. Дуже часто це звязано з не врахуванням вікових особливостей сприймання, мислення, памяті учнів.

Для перевірки гіпотези дипломної роботи про те, що якщо аналіз художнього твору проводити з врахуванням особливостей сприйняття його молодшими школярами, то ефективність засвоєння змісту художнього твору учнями стане більш ефективним, нами був проведений педагогічний експеримент у 4-А і 4-Б класах Переволоцької ЗОШІ-ПІ ступенів Бучацького району, Тернопільської області, охоплено 36 школярів.

Дослідження проводилося у три етапи. На першому етапі визначили наявний рівень сприймання, спостереження за характером активності учнів і роботою учителя. На другому етапі - проведення уроків із використанням експериментально-розроблених вправ. На третьому етапі - перевірка ефективності розроблених вправ, формування рекомендацій щодо кращого сприймання твору для його аналізу.

У ході констатувальної частини дослідження було виявлено, що вчителі недостатньо враховують індивідуальні і вікові особливості сприймання дітей. Крім того, вчителі викладають предмет за однією схемою: прочитати текст, переказати, скласти план, відповісти на запитання в кінці твору, інколи використовують читання в особах. Звичайно, дітям не цікаво, нудно виконувати одні і ті ж завдання на кожному уроці. Для того щоб учні засвоїли ефективно зміст уроку чи всю систему уроків читання, вчителеві потрібно на протязі уроку використовувати вправи, пізнавальні завдання, які створюють умови для кращого розуміння тексту, а, отже, його засвоєння. При чому ці вправи повинні враховувати вікові особливості сприймання молодших школярів, рівень їх знань, а також їх індивідуальні особливості і бути спрямованими на зону найближчого розвитку кожного школяра.

Ми розробили систему вправ, які можна використовувати на уроках читання в початкових класах для розвитку психічних процесів і кращого засвоєння творів через врахування особливостей сприймання молодших школярів під час аналізу художніх творів.

Насамперед, перед проведенням експерименту (використання спеціальних вправ на уроках читання), ми провели усне опитування у контрольному і експериментальному класах для встановлення рівня сприймання в учнів четвертих класів. Результати опитування виділені в таблиці 1 у процентному відношенні відповідно до кількості учнів, що брали участь у дослідженні.

Таблиця І

Рівні сприймання експериментального і контрольного класів до використання методики

Класи	Кількість учнів	Рівні
		І				ІІ		ІІІ		ІV
		Репродуктивний
		Фрагментарний підрівень		Сюжетно-логічний підрівень		Емоційно - сюжетний		Інтуїтивно- художній		Елементарний усвідомлено-художній
		Кількість учнів	%	Кількість учнів	%	Кількість учнів	%	Кількість учнів	%	Кількість учнів	%
4-А Експериментальний	18	4	22,2	4	22,2	6	33,3	4	22,2
4-Б Контрольний	18	4	22,2	6	33,3	5	27,7	3	16,6

Щоб виявити наявність певного рівня сприймання молодшими школярами було запропоноване невелике оповідання Чому так гірко плакав хлопчик? [Додаток 7]. Після його прослуховування учням задавали запитання загального характеру: Що ти можеш сказати про це оповідання або чим воно тобі сподобалося? Ми отримали такий результат (Таблиця 1):

1. Експериментальний клас (Е):

• четверо дітей відповіли: Оповідання їм не сподобалося, бо хлопчик плакав. Тому воно погане. Дана відповідь свідчить про наявність сюжетно-логічного підрівня репродуктивного рівня сприймання. Діти сприймають не окремі деталі, героїв, явищ, а в конкретно-сюжетних звязках твору, тому дають більш загальну цілісну оцінку твору.

• Четверо дітей відповіли: Хлопчик заплакав, бо зрозумів, що робити погані справи - це погано. Краще допомагати і всі будуть раді або Хлопчик робив погані вчинки і всі були нещасні, а коли хороші - усі були раді. Ці відповіді свідчать про більш вищий рівень сприймання - емоційно-сюжетний. Діти не тільки співпереживають, але й роблять висновки про дії героя, тобто проявляють увагу причинно-наслідковим звязкам, мотивам поведінки, його внутрішньому стану.

• Шестеро дітей відповіли: Подобається, бо воно спочатку про те, як хлопчик поводився погано, не слухався нікого, а потім - почав допомагати і всі були раді. Значить всі щасливі, а спочатку всім було погано. Мені спочатку було хлопчика не шкода, а жаль тих, кому він робив погано. А потім він зрозумів як добре бути хорошим. Він мені теж таким подобається.

Така відповідь свідчить про наявність інтуїтивно-художнього рівня, оскільки діти поступово догадуються про те, чому це оповідання хороше через вираження свого відношення до нього, діти дають оцінку не тільки головних, але й інших героїв.

• Четверо дітей відповіли: Оповідання сумне. У ньому розповідається про хлопчика, який зрозумів яким він був поганим раніше, і яким він став. У нього залишається почуття, що він дуже погано поводився з людьми і йому страшно - чи про ці погані вчинки будуть люди згадувати? Це елементарний усвідомлено-художній рівень. Діти більш глибше, ніж на попередньому рівні, розуміють прихований зміст висловів, стараються розгадати художній смисл цих виразів. Це свідчить про вищі показники розвитку дітей, прояв рефлексії. Відповіді дітей викладені в більш загальному вигляді.

2. Контрольний клас (К):

Результати в якісному плані такі ж як в експериментальному класі. Відмінність лише в кількості дітей того чи іншого рівня сприймання (Таблиця 1).

Крім того, виходячи із спостереження за роботою учнів на уроці читання й виділення умовно трьох груп дітей (труднощі у відповідях на запитання, труднощі в складанні плану, труднощі в поясненні слів твору), після опитування можна виділити дві групи дітей: перша група - діти, яким важко відповідати на запитання, через погане розуміння змісту твору (Е - 6 учнів, К -5 учнів); друга група - діти, яким важко пояснити слова, фразеологізми, через малий словниковий запас і недостатнє розуміння змісту твору (Е - 9 учнів, К -11 учнів). А все це веде до того, що окремим дітям важко складати план до твору.

Як правило діти з 1-им і ІІ-им рівнем сприймання мають низький рівень словникового запасу, їм важко пояснити слова, фразеологізми. В основному проблеми із відповідями на запитання мали діти 1-го рівня сприймання. Це стосується як експериментального, так і контрольного класів.

Крім того, було запропоновано скласти план до даного тексту усно. У дітей, які мали III-ій рівень сприймання при складанні плану, спостерігалися незначні труднощі. При наявності IV-ого рівня - труднощів не було. А в учнів з 1-им і ІІ-им рівнем сприймання були помітні значні труднощі: довго думали, часто змінювали назву, переставляли слова місцями або мовчали. Це було виявлено у двох класах.

Поряд із цим дітям було запропоновано переказати оповідання. Результати експериментального й контрольного класів були такими:

• дітям з 1-им рівнем сприймання важко переказувати зміст твору;

• діти з II-им рівнем - поряд з переказуванням змісту твору починали згадувати свої життєві історії, тобто виникають уявлення, які конкретизуються особистим згадуванням;

• діти з III-ім рівнем - поряд із спогадами свого життя, учні могли проаналізувати образи твору реалістично, визначити їх цінність порівняно із своїми спогадами;

• діти з ІV-им рівнем - переказують твір бачать образи і картини, змальовані письменником, без опосередкованих спогадів.

Таким чином, щоб дибитися сформованості у дітей ІV-го рівня сприймання потрібно, щоб вчителі на уроках читання орієнтувалися не на засвоєння просто знань, а на розвиток любові до читання як виду мистецтва, що повинно впливати на розвиток емоційної і інтелектуальної сфер. А для цього робота вчителя повинна бути зосереджена на формування ІV-го рівня сприймання через розуміння твору, через роботу з словами, через виразне читання тексту, розгляд твору на емоційному рівні, враховуючи особливості молодших школярів.

Для цього ми розробили ряд вправ, які можна використовувати на уроці читання згідно Програми середньої загальноосвітньої школи 1-4 класи на основі Читання для 4(3) класу (за редакцією Н.Ф.Скрипченко та ін.- К., 1991) [Додаток 8].

Дані вправи вчителька експериментального класу використовувала на уроці. У контрольному класі такі вправи не використовувались, а аналіз твору здійснювався за стандартною методикою: прочитати твір, переказати, скласти план, дати відповіді на запитання, які подані в кінці тексту, інколи читання в особах.

Щоб виявити ефективність розроблених вправ, було запропоноване невелике оповідання Дружна сімейка [Додаток 9]. Опитування і діагностування рівня сприймання здійснювалось як на першому етапі. Отримали такі результати (Таблиця 2).

Таблиця 2 Рівні сприймання Е і К класів після проведення методики

Класи	Кількість учнів	Рівні
І				II		III		IV
Репродуктивний
Фрагментарний підрівень		Сюжетно-логічний підрівень		Емоційно - сюжетний		Інтуїтивно-художній		Елементарний усвідомлено - художній
Кількість учнів	%	Кількість учнів	%	Кількість учнів	%	Кількість учнів	%	Кількість учнів	%
4-А Експериментальний	118	--	22	111,1	55	27,7	44	22,2	77 7	3 8,8 — 16,6 1^
4-Б Контрольний	18	-	44	222,2	77	38,8	44	22,2	3 3	116,6

1. Експериментальний клас (Е):

• двоє дітей відповіли: Оповідання гарне, бо там гарна дівчинка і її тато. Красиві дерева... І ще їх садили. Це свідчить наявність 1-го рівня сприймання;

• пятеро дітей відповіли: Дівчинка побачила бідне (нещасне) деревце і посадила його ще раз... Дерева стали знову рости, зеленіти... Це II-ий рівень сприймання;

• четверо дітей відповіли: Гарне оповідання, бо коли дівчинка побачила деревце, яке мало загинути, вона вирішила допомогти йому. Посадити. Дерева почали рости... Дівчинка зробила хорошу справу, а тато їй допоміг... Людям це напевне б сподобалось... Це свідчить наявність ІII-го рівня сприймання;

• семеро дітей відповіли: Дівчинка і її тато зробили добру справу, бо допомогли деревам знову рости... Спочатку дівчинка засмутилась, побачивши деревце, що могло загинути, а потім була дуже рада, що воно вижило... Ці дерева стали ще кращими і радували людей... Це ІV-ий рівень сприймання.

2. Контрольний клас (К) — відповіді аналогічні. Зміни тільки у кількості дітей (Таблиця 2).

Порівнюючи результати до проведення методики й результати, отриманні після її проведення, можна побачити значні зміни в рівні сприйняття експериментального класу, у той час як у контрольному класі змін майже не було (Таблиця 3).

Таблиця З

Порівняльна таблиця рівнів сприймання Е і К до і після проведення методики

Етапи	Класи	Рівні
	І				II		ІІІ		IV
	Репродуктивний
	Фрагментарний підрівень		Сюжетно-логічний підрівень		Емоційно-сюжетний		Інтуїтивно-художній		Елементарний усвідомлено-художній
Кількість учнів	%	Кількість учнів	%	Кількість учнів	%	Кількість учнів	%	Кількість учнів	%
До проведення методики	4-А Експериментальний	18	4	22,2	4	22,2	6	33,3	44	22,2
4-Е Контрольний	18	4	22,2	6	33,3	55	27,7	3	16,6
Після проведення методики	4-А Експериментальний	18	4	22,2	4	22,2	6	33,3	4	22,2
4-Б Контрольний	18	4	22,2	6	33,3	5	27,7	3	16,6

Результати таблиць свідчать про те, що відбулися зміни в рівні сприймання молодших школярів під час аналізу художнього твору: кількість дітей, що мали 1-ий рівень зменшилась, а кількість дітей з ІІ-им і IV рівнем сприймання - збільшилась. В той час як рівень сприймання К- класу майже не змінився; лише зменшилась кількість дітей з ІІІ-ім рівнем сприймання.

Після цього дітям було знову запропоновано скласти план до тексту. Тут спостерігалась така зміна: у звязку з тим, що зменшилась кількість дітей з 1-им рівнем сприймання і збільшилась кількість дітей з ІІ -им рівнем -відповідно зменшилась кількість дітей, які перед проведенням методики мали труднощі у складанні плану. У К класі таких змін не було.

Ще однією особливістю є те, що збільшився словниковий запас, покращився розвиток уяви в Е класі. Якщо до експерименту діти старалися тільки переказувати і кількість таких дітей була стільки скільки І і II рівнів (8 дітей), то після нього кількість дітей цих рівнів зменшилась (7 дітей) і збільшилась кількість дітей ІV-го рівня (7 дітей).

Все це свідчить не тільки про розвиток уяви, збільшення словникового запасу, зміну рівня сприймання, але й про те, що діти не мали труднощів у Е -класі після методики у відповідях на запитання і навіть для уточнення самі задавали розгорнуті запитання. У К - класі таких змін не було.

Отже, можна сказати, що такі зміни можливі лише у тому випадку, коли вчитель буде проводити аналіз художнього твору з врахуванням особливостей сприймання його молодшими школярами, використовуючи спеціальні вправи для кращого засвоєння, усвідомлення змісту художнього твору. Таким чином, гіпотеза, яка була висунута на початку експерименту доведена.

Методичні поради учителям для організації ефективного аналізу художніх творів молодшими школярами

На уроці, присвяченому опрацюванню художнього твору, вчитель має дбати не тільки про пізнання дітьми навколишнього світу через аналіз тексту, а й про виховання глибоких і стійких почуттів, про високу культуру емоційного, чуттєвого сприймання. За допомогою художнього твору вчитель може мобілізувати на розвязання цих завдань психіку дітей і водночас активізувати й розвивати їхній інтелект. Але вдається це лише за тієї умови, якщо він сам глибоко відчує силу художнього твору і зуміє використати її на уроці так, щоб емоційний заряд не минув дитячих сердець.

Це робота нелегка, оскільки вимагає від учителя застосування відповідних знань теорії і практики читання, знань психологічних особливостей школярів під час засвоєння твору, вмінь естетичного впливу на дітей. Успіх учителя залежить насамперед від обовязкової і правильної підготовки до кожного уроку, яка має включати у себе попередню роботу над твором (опрацювання тексту відповідно до сприймань та аналізу його з дітьми), а також визначення загальної мети уроку, організацію і проведення його відповідно до сучасних вимог педагогіки й психології.

Психолого-педагогічний аналіз уроку повинен будуватися на основі наступних принципових положень розвиваючого навчання:

1.Урок проводиться не заради самого уроку, а заради того, щоб впливати наособистість учня, щоб на матеріалі цих програмних питань формувати певніінтелектуальні, моральні, вольові та інші якості особистості. Необхіднопоєднувати вплив через інтелект на почуття і вплив через почуття наінтелект.

2.Зміни в структурі особистості відбуваються лише тоді, коли учень діє завнутрішнім стимулом. Дія, засвоєна з примусу, руйнується одразу ж, як тільки змінюються умови. Тому потрібно не сварити за лінь, астимулювати пізнавальну активність і інтереси; так організовувати діяльність учнів, щоб вимоги вчителя стали внутрішнім стимулом самих дітей.

3.Усі елементи уроку повинні бути виховуючими за своєю сутністю, акоординуючим центром усіх виховуючих засобів, форм і методів урокуповинна бути конкретна психологічна мета.

4.Центральний компонент будь-якого уроку - організація пізнавальноїдіяльності учнів (мислення, уява). А для цього потрібна правильнаорганізація сприймання, уваги і памяті учнів, створення певної установки.

5.Успіх навчання залежить не тільки від зовнішніх факторів - змісту уроків, удосконалення методики, майстерності вчителя і т.п., але і від внутрішніх умов - індивідуально-психологічних особливостей учнів.

Таким чином, враховуючи результати педагогічного експерименту, вимоги до уроку, особливо принцип врахування індивідуально-психологічних особливостей учнів, можна запропонувати ряд порад вчителеві, щодо ефективного засвоєння молодшими школярами художнього твору на уроках читання:

1.Для осмислення прочитаного, виділення того, що потрібно вчителеві, необхідно організувати сприйняття учнів, пояснити, що, з якою метою і як вони повинні сприймати, тобто спрямовувати осмислення за єдиним і загальним для всіх руслом. Добитися цього вчитель може, використовуючи вступну бесіду, відповідну інструкцію, інтерпретацію окремих фактів чи подій в процесі пояснення, виділення в наочних посібниках (схемах, ілюстраціях) ведучих інформативних точок, пояснення висловлювань, крилатих висловів, уточнення смислового значення наукових термінів або маловикористовуючих слів. Адже неправильно сприйняте слово може призвести до викривлення смислу всієї фрази, а це у свою чергу може викликати неправильне розуміння певної частини тексту.

2.Осмисленість сприймання завжди проявляється в єдності з цілісністю образа сприймання. Це досягається на основі узагальнення знань про окремі властивості і якості предмета, явища, про структурні особливості. Тому при організації сприймання твору виділяються окремі сторони і властивості сприймаючого предмета і на їх основі створюється цілісне уявлення.

3. У звязку з тим, що в дітей молодшого шкільного віку недостатньо розвинутий цілеспрямований аналіз, необхідно від уроку до уроку розвивати у дітей вміння не просто дивитися, а вдивлятися, не просто слухати, а вслуховуватися, вміння порівнювати і зіставляти, виявляти певні ознаки предметів і синтезувати ці ознаки в цілісний образ. Для цього можна використовувати різноманітні вправи на порівняння образів персонажів, пори року, розрізняти різні жанри опису про одне й те ж явище і ін.. А з допомогою питань вчитель може дибитися більш повної, різноманітної і яскравої характеристики предмета, особи, порівняння її особливостей з особливостями інших образів, героїв.

4. Для кращого усвідомлення і розуміння тексту учнями треба так будувати урок, щоб при сприйманні змісту, учні стикалися з труднощами, якіб активізували увагу і стимулювали дітей використовувати свідомі, довільні прийоми розуміння. Для цього варто вводити смислові переходи від наслідку до причини, відношення обєктів, несумісних в рамках одночасного образного уявлення дітей. Ефективним прийомом є також введення в художній текст нових слів, значення яких учні повинні виявити на основі аналізу контекстуальних звязків.

5. Для засвоєння тексту можна використовувати ілюстрації. Сам підбір ілюстрацій необхідно здійснювати на основі актуальності змісту і його відповідності конкретним методичним цілям, доступності і високих естетичних якостях зображення, характеристики його композиційної структури. Це збагачує дитяче сприймання, розширює уяву, спонукає до узагальнень. Слухове сприймання в молодших школярів ще недостатньо розвинуте, щоб за словом вони бачили конкретний образ.

6. Потрібно проводити роботу над семантикою слова. Завдяки цьому діти частіше працюють над уточненням мовленнєвих одиниць, значно активізують свій словник, усувають із нього слова, які не відповідають літературній мові. Для цього найефективніший шлях - евристична бесіда (вдатися до словникових тлумачень близьких за значенням слів і на цій основі будувати бесіду, щоб побачити різницю між стилістично-нейтральним словом і контекстуально-образним).

7. На уроках читання можна частіше вдаватися до аналізу образних засобів, які є стрижневими в структурі окремих образів твору. Для цього пропонують дітям пояснити словосполучення, у яких вжито колірнулексику; дати словесний малюнок явища, предмета; здійснити порівняння (виділити їх в тексті); прочитати уривок з використанням засобів інтонації і ін.

8. У звязку з тим, що художній твір відбиває естетично пережиті письменником картини життя, факти чи явища природи, підготовку твору дочитання й аналізу з дітьми слід починати з відомостей про автора:біографічні дані, час, в якому він жив і творив, його ставлення до дійсностітого часу тощо. Щоб правильно проаналізувати образи,осмислити і оцінитивсі компоненти твору, визначити особисте ставлення до змальованих образів,подій, а, отже, виявити основну ідею твору, потрібно не раз уважнопрочитати твір.

9. Роботу над текстами, рекомендованих для вивчення в початкових класах, доцільно починати з розгляду теми, визначення його жанру, оскільки від цих особливостей великою мірою залежить манера читання твору — колорит виконання, тобто комплекс забарвлень,необхіднихдля безпосереднього читання. А дотримання цієї вимоги дозволяє учнямкраще усвідомити і запамятати урок.Після цього можна розглядатикомпозицію і сюжет твору, що дозволяє розкрити перед учнями взаємозвязоккомпозиційних компонентів (образів, картин, подій, ситуацій) та виявити йусвідомити основні елементи ланцюга подій сюжету (експозицію, розвиткудії, кульмінації). А це допомагає молодшим школярам вникнути в ідейно-естетичний зміст твору, знайти спосіб усної передачі змісту.

10. При аналізі образів твору, вчитель повинен вчити дітейправильно це робити, тобто аналіз повинен здійснюватися за схемою: дії і вчинки -портретне зображення - мова - пряма авторська характеристика. Оскільки для дітей автори рідко вживають пряму характеристику, вчитель повинен показати, що саме через інші елементи можна описати персонаж.Цебуде впливати на сприймання і мислення читача, викликаючи певні асоціації,створюючи основу для доосмислення образу, а, отже, розвитку творчої уяви, уміння бачити за живим словом конкретний образ.

11. У звязку з тим, що дітей молодшого шкільного віку приваблює усе яскраве, цікаве, емоційно насичене, варто при аналізі твору звертати увагу на естетичний вплив художніх образів, щоб знати, яким саме почуттям і переживанням дати перевагу в процесі безпосереднього читання і роботи над текстом з дітьми. Для цього використовувати читання опису природи, роздумів героїв.

12. Потрібно визначити вчителеві відповідні завдання до послідовного аналізу твору з дітьми. Для цього необхідно, щоб слова тексту в устах вчителя не були звичайною інформацією про зміст твору, а мали повну силу емоційного впливу на дітей. Щоб правильно керуватися текстом під час аналізу твору з дітьми, слід накреслити етапи наскрізної словесної дії та послідовного аналізу твору з учнями. Це означає: розчленувати твір на частини, щоб між ними був постійний внутрішній звязок; до кожної частини знайти заголовок; визначити творче завдання, що стосується читання та аналізу твору з дітьми (відповідати меті читання, бути активним засобом розкриття ідейного змісту твору, захоплювати і хвилювати учнів).

Підсумовуючи все сказане вище, підкреслимо, що для ефективного сприймання молодшими школярами художнього тексту, учителю необхідно памятати про:

1. Чітке розмежування завдань читання художньої і науково-популярної літератури.

2. Розвиток в учнів творчого читання, при якому досягається сприймання твору розумом і серцем.

3. Використання різних прийомів роботи на уроках, подолання схематизму і шаблону в роботі з художніми творами.

4. Підвищення керуючої ролі вчителя як організатора колективного пошуку на уроках читання.

5. Просування учнів до досягнення естетичних цінностей художньої літератури, формування у них образного сприймання творів, подолання поверхової спрямованості роботи з художніми творами.

6. Створення умов для вільного самовираження дітей при сприйманні літератури.

7. Прояв літературної творчості дітей як засобу духовного розвитку учнів, їх просування у розумінні літератури як мистецтва слова.

8. Виховання у школярів любові до художнього слова як образного і не замінимого слова письменника.

ВИСНОВКИ

Робота з художнім текстом на уроці - це зустріч із прекрасним, пошуки та відкриття, це спілкування дітей з автором твору. Таке бачення уроку читання є реалізацією сучасного підходу для методики його проведення.

Аналіз твору повинен бути загальним роздумом вчителя і учнів уголос, що згодом стане основою для розвитку потреби самостійно розібратися, проаналізувати прочитане. У психолого-педагогічній літературі зустрічається кілька підходів до аналізу художнього твору [20, З0, 31, 39, 48]: стилістичний аналіз (аналіз використання автором мовних засобів для показу свого відношення до написаного), проблемний аналіз (аналіз ситуацій, вчинків героїв), аналіз розвитку дій, аналіз художніх образів. Та незважаючи на цю різноманітність лише єдність цих підходів дає можливість учням початкової школи правильно сприймати текст у цілому. Поряд із цим існує й функціональний аналіз, який запропонувала Н.Д.Молдавська [20]. Суть його в тому, що вчитель вивчає характер впливу літератури на духовний світ школяра, його емоційний стан. Але щоб досягти найбільшої повноти осягнення змісту твору в єдності з художньою формою, треба шукати найкращий і найкоротший шлях до розуму й серця читача. А в цьому може допомогти врахування особливостей сприймання твору учнями на кожному віковому етапі розвитку.

Молодші школярі - наївні реалісти, їх мислення ще залишається наочно-образним, що стає перешкодою до розуміння і усвідомлення законів побудови художнього тексту й розуміння форми твору. Тобто школярам ще повністю недоступна мова художньої умовності, що звязано з малим запасом життєвих вражень. Тому дітям важко узагальнювати, аналізувати звязки між художніми деталями, з яких будується образ. Для більш чи менш адекватного сприймання художнього твору молодшому школяру потрібні враження буття, емоційний, чуттєвий досвід і через нього йти до свідомості дитини, до її розуміння твору.

Проведене нами дослідження підтвердило, наявність в учнів початкової школи чотирьох рівнів сприймання і розуміння художньої літератури: репродуктивний, емоційно-сюжетний, інтуїтивно-художній, елементарний усвідомлено-художній (цілісно-аналітичний). Ці рівні вказують на просування учнів у сприйманні художніх творів у залежності від тих прийомів, які використовував учитель на уроці. Тобто це не кількісна оцінка, а якісна. Наявність цих рівнів показує, що сприймання і засвоєння твору -висхідний процес від менш до більш повноцінного, який може супроводжуватись якісними стрибками.

Низький рівень елементарного усвідомлено-художнього сприймання (цілісно-аналітичний рівень) свідчить про недостатнє розуміння понять, що є наслідком малого словникового запасу. Тому важливо, щоб аналізуючи твір з учнями, постійно вводити в їх мовлення слова, якими характеризуються моральні, інтелектуальні, емоційні якості дійових осіб, явищ. Без цього дітям молодшого шкільного віку важко бачити мотиви поведінки героя, умови, в яких він діє. Результати педагогічного експерименту свідчать:

1. Засвоєння художнього твору буде тим вищий, чим вищий рівень сприймання, єдність форми і змісту.

2. Молодші школярі, які мають досить високий рівень уяви, мають і вищий рівень сприймання.

3. Процес сприймання художнього твору може мати кілька етапів: від поверхового, чисто зовнішнього схоплювання контурів і якостей твору, що відразу впадають в око до усвідомлення його суті.

4. Характер сприймання художнього твору і вплив його на збагачення духовного світу учнів залежить від якості художніх творів, від уміння дітей повноцінно сприймати ці твори: від їх підготовки, від характеру естетичного досвіду, інтересів, від наявного у них рівня сприймання і, взагалі, розумового рівня.

5. Ефективність засвоєння змісту твору залежить від майстерності вчителя, вміння викликати інтерес для засвоєння знань, опираючись на вікові особливості сприймання своїх учнів, а також їх індивідуальні особливості (тип темпераменту, емоційний і фізичний стан, особливості характеру).

Незважаючи на різноманітність вивчення творів у початкових класах (оповідання, казки, вірші, байки) існують загальні методичні закономірності роботи з художніми творами:

—при аналізі твору потрібно розвивати розуміння того, про що твір і як про це говориться в ньому, допомагаючи, таким чином, усвідомлювати учнями форму твору;

—повинні розбиратися мовні засоби, завдяки яким створюються образи твору;

—при аналізі твору увага дітей повинна притягуватися до структури твору;

—потрібно активізувати в мові дітей слова, які означають емоційні і моральні якості;

—при аналізі твору повинні враховуватися і дані методичні науки. Зокрема, вчителеві треба мати на увазі вчення про тип правильної читацької діяльності, що диктує необхідність думати над твором до читання, у процесі читання і після читання;

—потрібно використовувати багаторазове читання, яке припускає звертання до перечитування фрагментів тексту, важливих для усвідомлення ідеї твору.

Важливим нерозвязаним питанням залишається використання різноманітних прийомів на уроках читання, спрямованих на розвиток і формування особистості через емоційний вплив із врахуванням вікових особливостей дітей. Проте, засвоєння і аналіз твору залежить не тільки від методичного апарату, вікових особливостей дітей, але й від майстерності самого вчителя, вміння розуміти дітей і їх станів, і на цій основі будувати урок.

Завдання вчителя - пробудити в учнів естетичне сприймання художніх творів, усвідомлення моральної краси персонажів, прилучення до образності мови письменника. Усе це необхідно зробити у початкових класах, оскільки любов до читання впливає на розвиток духовності, творчих здібностей особистості, формування її моральних ідеалів.

Для повноцінного сприймання художнього тексту вчитель вчить школярів помічати й розуміти його особливість, визначати засоби виразності - метафори, епітети, порівняння, емоційну спрямованість, бачити позицію автора у зображенні картин життя й персонажів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Айдарова Л.И., Цуккерман Г.А. Необходимость изучения поэтики в курсе родного языка // Вопросы психологии. - 1977. - №1. С. 35 - 38

2.Асмолов А.Г. Об иерархической структуре установки как механизма регуляции деятельности // Бессознательное: природа, функции, методы исследования. Тбилиси. 1978. - С. 147 - 157

3.Божович Л.И. Личность й ее формирование в детском возрасте. Психологические иследование. - М.: Просвещение, 1968. - 464с.

4.Виноградова О.С., Эйслер Н.А. Вьявление систем словесних связей при регистрации сосудистых реакций // Вопросы психологии. - 1977. - №2.-С. 101-116

5.Вікова психологія //За ред. Г.С.Костюка - К.: Педагогіка, 1984. -269 с.

6.Выготский Л.С. Мышление и речь. - М.: Лабиринт, 1996. - 416с.

7.Выготский Л.С. Психология искусства. - М. - 1968.

8.Гинзбург Л.Я. О лирике. - М. - 1975

9.Ґудзик І.П. Робота над змістом твору // Поч. школа. - 1993. - №11. - С. 16-19

10.Давыдов В.В., Маркова А.К. Развитие мышления в психологии. - М., 1978

11.Дридзе Т.М. Язык и социальная психология. - М., 1980. - 224 с. 12.3льконин Д.Б. Психилогическое развитие в детских возростах: Избран. психол. труди в 70-ти т. Под ред. Д.И.Фельдштейна. - М.: Воронеж 1995. -416с.

13.Эльконин Д.Б. Детская психология. - М., 1960

14.Запорожец А.В. Значение ранних периодов детства дляформирования детской личности. - В кн. Принципи развития впсихологии. – М., 1978

15.3апорожец А.В. Избранные психолог, труды. В 2 т. Т.2. Психологическое развитие ребенка - М. Педагогика. 1986. - 320 с.

16.Ігнатенко Н. Осмислення прочитаного через складання плану//Поч. школа. - 2000. - №10. - С. 29 - 31

17.Ігнатенко Н.В. Пізнавальні завдання на уроках читання у 2 класі //Поч.школа. - 1992. - №9 - 10. - С. 18 - 21.

18..Котирло В.К. Початковий період у навчанні школярів. — К.: Т –во Знання, 1985.

19.Ладыженская Т. А. Система работы по развитию связной устной речи учащихся. - М.: Педагогика, 1975. - 255 с.

20.Лаптєва Л. Читання - віконце у світ // Поч школа. - 1997. - №11. -С.11 -13

21.Леонтьев А.А. Слово в речевой деятельности.Некоторые проблеми общий теории деятельности. - М.: Наука, 1965. - 245 с.

22.Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М., 1977. 23.Лисовский А.М. Изучение лирики в школе - К., 1987. - С. З0 - 35. 24.Львов М.Р. Методика развития речи младших школьников. - М.: Просвещение, 1958. -176 с.

25.Львов М.Р., Горецький В.Г., Сосковская О.В. Методика преподования русского языка в начальних классах. - М.: Асаdemа, 2000.-С.142-157.

26. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. - К.: Вища школа, 1974. - 354 с. 27.Малинина И.Ф. Смысловая переработка воспринимаемого наслух вербального материала // Новые исследования в психологии. - М.,1981.-№2-С. 18-21.

28.Маштолер О. Художні описи та оповідання школярів // Поч. школа.- 1998-№4.-С. 7-9.

29.Молдавская Н.Д. Литературное развитие школьников в процессеобучения. - М., 1976.-С. 36-60.

30.Молдавская Н.Д. Наивный реализм младших школьников// Литература

в школе. - 1979.-№3.

31.Науменко В.О. Робота над художнім твором на уроках читання // Поч. школа. -1985. - №6.

32.Науменко В.О. Як працювати з дитячою книжкою в колі сімї // Поч.школа. - 2000. - №7 - С. 35 - 36.

33. Наумчук М.М., Наумчук І.І. Творчий підхід до роботи з текстом // Поч.школа. - 1996. - №4. - С. 15 - 18.

34.Наумчук М.М., Корчевська О.П., Майхрук М.І. Універсальний довідник Хочу все знати. - Тернопіль: Підручники і посібники, 1999.

-104с.

35.Никифорова О.И. Восприятие художественной литературы школьниками. - Учпедгиз. - 1959.

36.Никифорова О.И. Психология восприятия художественной литературы -М., 1972.

37.Никифорова О.И. Развитие восприятия художественной литературы//

Поч.школа. - 1976. - №2.

38.Норман Б.Ю. Синтаксис речевой деятельности. - Минск., 1978. - 152с. 39.Обучение й развитие / Под. ред. Л.В.Занкова. - М., 1975. 40.Онопрієнко О.В. Елементи літературного аналізу творів на уроках

читання //Поч.школа. - 1996. - №12. - С. 13 - 15.

41.Пархоменко Н. Методика роботи над словом, текстом на уроках

читання //Поч.школа. - 1997. - №7. - С. 44 - 48.

42.Полозова Т.Д. Открытие мира - М., 1979. - С. 41 - 62.

43.Пономарев Я.А. Психология творчества и педагогика. - М., 1976. 44.Почупайло О. Програма формування читацьких умінь у школярів

//Поч.школа. - 1997. - №10. - С. 29 – З0.

45.Психологические проблеми учебной деятельности школьника / Под

ред. В.В.Давыдова. - М., 1977. - С.56 - 62.

46.Психологія: Підручник для педагогічних вузів / За ред.Г.С.Костюка.- К.:Рад. школа, 1968. - 571 с.

47.Романовськая З.И. Учение и развитие младших школьников. -М.,1982. 48.Рубинштейн С.Л. Основи общий психологии. - СПб.: Питер, 1998. -

688с.

49.Русский язык в начальних классах. Теория и практика обучения / Под

ред. М.С. Соловейчик. -М.: Асаdemа - 2000.

50.Сальникова Т.П. Методическое пособие для преподователей и студентов педагогических учебных заведений по специальности Учитель начальних классов. - М.: Творческий центр. - 2000.

51.Самарська Н.П. Робота над образними засобами художніх творів // Поч.школа.-1985.-№1.-С. 26-31.

52.Светловская Н. Н. Самостоятельное чтение младших школьников.-М., 1980.

53.Скіпакевич О.В. Вчити емоційно правильно сприймати художній текст//Поч.школа.-1996.-№12.-С. 17-21.

54.Скіпакевич О.В. Ознайомлення з ліричним віршем на уроках читання //

Поч. школа. - 1996. - №4. - С.21 - 22.

55.Скрипченко Н.Ф. Читання - це віконце у світ // Поч.школа. - 1995. - №12.-С. 14-18.

56.Смысловое восприятие речевого сообщения (в условиях

массовой коммуникации) / И.А. Зимняя, А.А. Леонтьев, Т.М. Дридзе и

др. - М.: Наука, 1976.-236 с.

57.Содружество наук и тайны творчества / Под ред. Б.С.Мейлаха. - Л.,

1968.

58.Тихеева Е.И. Развитие речи детей: Пособие для воспитателя детского сада. - М.: Просвещение, 1981. - 159 с.

59.Теория литературы. Образ. Метод. Характер. / Под ред. Л.И.Тимофеева. -М., 1962.

60.Тимофеев Л.И. Основи теории литературы. - М., 1976.

61.Титаренко Т.І. Казка - чарівний світ // Поч.школа.- 1994. - №11.- С.21 -23.

62.Ткачук Г. Уроки-зустрічі з книжкою // Поч.школа. - 2000. - №2. - С. 15- 18.

63.Хорошковська О.Н. Розвиток умінь розмовляти по-українськи. В кн: Вивч. Укр.мови в 2 -З кл. Збірник статей, К., - 1984. -С.2 1 - 34.

64.Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии / Под ред.

И.И.Ильясова, ВЛ.Ляудиса. - М, 1980. - С. 265 - 276.

65.Худаш Л.С. Підвищення ефективності уроку з літератури. - К. ,1974.

66.Цимбалюк Л. Проблеми введення літературознавчої

пропедевтики в початкових класах // Поч.школа. - 2000. -№11.

67.Чепурко О.Г. Урок - спілкування з художнім твором // Поч. школа -

1995.-№3.-С.23.

68.Шпак М. Змістове забезпечення емоційності навчання учнів // Поч.

школа. - 2000.-№5.-С.6-10.

69.Якобсон П.М. Психология художественного восприятия. - М.,1964. 70.Ярошевский М.Г. История психологии. -М., 1976.

ДОДАТОК 1

Можна провести невеликий стилістичний експеримент по заміні авторського слова синонімом. Зробити це допомагають питання: Як можна сказати інакше? А як краще? Чому?

Наприклад:

1) Молоденька весна

До нас у гості прийшла

Й молоком облила

Наш вишневий садок...

2)Молоденька весна

До нас у гості прийшла

Й білим цвітом зацвів

Наш вишневий садок...

Молодші школярі не розуміють переносних значень слів. Так, наприклад, на питання: Чому білий цвіт порівнюють із молоком? - діти не знають відповіді. Ось чому потрібна спеціальна робота над метафорами, переносними значеннями, порівняннями. Суть порівняння розкривається за допомогою питань типу:

1.Що з чим порівнює автор? (Цвіт з молоком).

2.Чому він порівнює цвіт із молоком? (Вишневий цвіт і молоко білого

3.кольору).

4.Яке відчуття автор хоче посилити за допомогою цього порівняння?

5.(Цими словами він хоче посилити відчуття краси буяння вишневого

6.цвіту).

7.

ДОДАТОК 2

У третьому класі є чудовий твір М. Стельмаха Гуси-лебеді летять. Після читання твору діти відповідають на запитання:

—Що залишилось від твору у вашій душі? (Твір насичений художніми висловами, тому дуже образний і цікавий).

—Які ж художні вислови в оповіданні вам сподобались? (Цікаво М.Стельмах говорить: хмари розпатлані, обвислі: лебеді струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів).

—А як ви розумієте останній вислів? Ось, які відповіді дають учні:

—Я чую не цілу гаму звуків, а ледь-ледь, бо автор говорить, що струшують лебеді звуки. Це вони роблять крилами. Я чув, коли був у селі.

Діти говорять про свої знахідки. Вони для себе на уроці зробили відкриття: яка красива мова художнього твору!

—Цей твір дуже мудрий, - говорять діти.

—А в чому ж його мудрість?

—М.Стельмах учить нас прислухатись до стареньких. Бо ми дивимось часто і не бачимо, слухаємо і не чуємо. А у старих мова красива, з образними висловами. Після розмови з ними світ бачиш якимись іншими очима. Так трапилось із хлопчиком в оповіданні М. Стельмаха.

Діти підтверджують свою думку словами тексту.

—А ви ніколи, діти, не замислювалися над тим, як письменник знаходить ті влучні слова та вирази?

—Автор любить природу всім серцем, всією душею.

—Він не тільки любить природу, але й спостерігає за всім, що відбувається в природі. Тому і слова в нього живі. Декілька слів і ціла картина. Він цінує кожне слово, не вживає його абияк. Діти перечитують текст, відповідають на запитання до тексту, малюють словесні картини, використовують при цьому образну мову твору.

ДОДАТОК З

Уривок бесіди, що проводиться на уроці ознайомлення з байкою «Зозуля і Півень» Л.Глібова.

Вчитель. Які байки Л. Глібова ви вже читали?

Учні. «Чиж і Голуб», «Коник-стрибунець», «Вовк і Кіт», «Лебідь, щука і рак».

Вчитель. Кого описує автор в образі тварин?

Учні. Під образом тварин автор розуміє людей.

Вчитель. Для чого пишуть байки?

Учні. У байках висміюють все лихе, щоб люди читали і не робили так. Вчитель. Кого чи що висміює автор у байці «Коник-стрибунець? Учні. Він висміює надмірну безтурботність, захоплення розвагами, безвідповідальність за своє життя.

Вчитель. Чи розумієте ви значення слова «підлесливий»? Учні. Це людина, яка хоче вислужитись, показати себе надто відданим, говорить у вічі одне, а має на думці інше; це людина, яка хоче піддобритись до когось, і за це його слухає, вихваляє безмірно — лестить.

Вчитель. Підлеслива людина це та, яка догоджає кому-небудь надмірно, незаслужено, вихваляє когось, щоб піддобритися. Сьогодні ми ознайомимось із значенням цього слова, прочитавши байку Л. Глібова «Зозуля і Півень». А чи чули ви, як «співає» півень, зозуля?

Учні. Вони не співають. Півень кукурікає, а зозуля кує. Вчитель. Розкажіть, а що роблять соловї, синички, голуби? Учні. Соловейко виспівує теплими травневими ночами гарні мелодії. В народі кажуть про тих, хто гарно співає, «виспівує, як соловейко». Соловейко щебече, витьохкує, плавно змінює мелодію.

Після такої бесіди вчитель переходить до читання та аналізу байки. Попередня бесіда сприяла активізації тих асоціацій, на основі яких треба було сформувати поняття «підлесливий». Після засвоєння змісту байки вчителька вміло проаналізувала лексичний матеріал байки з урахуванням відбору й сполучення слів, фразеологізмів і словотворчих засобів мови для вираження змісту.

Вчитель. Як звертаються тут дійові особи один до одного? (Півень і Зозуля).

Учні. Зіронько моя, куме, голубонько, кралечко моя, моя перепеличко, братику, тобто ласкаво, доброзичливо.

Вчитель. Якими словами вони характеризують «спів» один одного?

Учні. Веселенько, жалібненько, тонесенький, милесенький голосочок, виспівуєш, гарно виводиш, тобто знову дуже ласкаво.

Вчитель. Чи свідчать ці вихваляння про наявність голосу в Зозулі чи Півня? Про їхній гарний спів? Чому автор вибрав ці слова, а не інші, які характеризують дійсно гарний спів?

Учні. Тому, що нічого такого про їхній спів не можна сказати.

Вчитель. Про що говорить автор таким чином?

Учні. Про підлесливість, нещирість персонажів.

Вчитель. Як автор доводить це?

Учні. Підбирає порівняння: виспівуєш, наче жар-птиця, як соловей.

Вчитель. Чи можна порівняти Півня з жар-птицею, а Зозулю з соловейком? Чи справедливі ці оцінки?

Учні. Ні.

Вчитель. Чиїми словами автор передає правду в байці?

Учні. Словами горобця: «Годі вам брехати та одне одного знічевя вихваляти». Словами автора: «Зозуля Півня вихваляє. За те, що Півень годить їй та потакати добре вміє».

Вчитель. А що то значить «потакати» (підтакувати, підтримувати, схвалювати)? Які негативні риси зображені автором у байці?

Учні. Нещирість, улесливість, що принижують гідність людини.

Вчитель. За допомогою чого розкрита ці риси?

Учні. Словами: «Зозуленько, голубонько, серденько, їстоньки, питоньки».

За допомогою неправдивих порівнянь.

Вчитель. Які слова стали прислівям і чому?

Учні. «Рука, як кажуть, руку миє».

Таким чином, вчителька показала дітям, що влучність і виразність української мови зявляється не тільки в описанні позитивних явищ або прекрасного в житті, а й у зображенні негативного, або потворного. Українське слово, насичене глибоким змістом і почуттям, приносить естетичну насолоду. Така робота вчить розуміти смислові та емоційні відтінки слів у тексті, відчувати виражальні функції мови й естетично її сприймати. Вчитель. Які почуття висловив тут автор? Учні. Іронію, незадоволення, обурення.

Вчитель. Як ви ставитесь до негативних рис, які зображені в байці?

Учні. Вони показують погану рису персонажів — нещирість.

ДОДАТОК 4

Покажемо реалізацію цих етапів на прикладі «Казки-загадки», дуже коротенької, побудованої за всіма канонами жанру: дія починається відразу і розвивається безперервно, є прийом триєдності (3 жінки — квітки). Лише останнє речення-запитання перетворює цю казку в загадку. На наш погляд, ця казка цікава і маловідома для дітей. Вона розвиває у них спостережливість, кмітливість, сприяє формуванню оцінного судження.

Для зручності подаємо текст.

Казка-загадка

Якось чаклунка обернула трьох жінок у польові квітки. Одній з них дозволено було вночі ходити додому, бо в неї була дитинка мала. Одного разу передсвітом та жінка й говорить своїй матері:

— Оце мені треба повертатись до своїх товаришок, щоб

квіткою пишатися в полі. То коли ви, мамо, незабаром прийдете до нас,

впізнаєте мене й зірвете, я тоді назавжди зостануся з вами.

Все так і здійснилось.

- От тепер і здогадайтеся, як мати впізнала свою доньку, коли всі три квітки були однаковісінькі?

Перш ніж звернутися до читання чи розказування (яке справить більше емоційне враження на дітей) казки, доцільно провести підготовчу бесіду. Для цього можна поставити дітям такі запитання:

—Чи були ви у полі? (Так. Ні, але бачив).

—В яку пору року ви були там? (Навесні, влітку, восени).

—Яке це було поле? (Велике, безмежне, зелене, пшеничне).

—Що росло на ньому? (Трава, пшениця, картопля...).

—А чи були на полі квіти? (Так).

—Які квіти там росли? (Польові, різнобарвні, красиві, духмяні, різні, маки, волошки, ромашки).

—Чи однакове поле рано-вранці, в обідню пору і ввечері? (Ні.

—Вранці на рослинах роса, в обідню пору квіти і трава хочуть пити, якщо яскраво світить сонце, а ввечері вони готуються відпочивати — вішають голівки, закривають пелюстки).

—Чому? (Бо сонце вранці прокидається, і рослини прокидаються, вдень воно яскраво світить, а ввечері воно заходить, і стає прохолодно, зявляється роса).

—А заразами з вами потрапимо в поле, де росли три однакові квітки. Чи бачили ви однакові квіти, ніби квіти-близнюки? (Ні, вони подібні, але не однакові). А де можуть бути не тільки однакові квіти, а й різноманітні дива? (У казках). Правильно, отже, мандруємо в казку.

Після цього слід переходити до виразного читання казки.

Перше речення вимовляємо уповільнено, дещо таємниче, щоб підготувати дитину до сприйняття чарівної оповіді. Інтонаційно виділяємо слова: на ніч, передсвітом, незабаром прийдете, звертаючи на них увагу дітей, бо це допоможе їм у розгадуванні загадки. З теплотою в голосі повідомляємо, що в жінки була дитинка мала. Сумно, розпачливо, можливо із зітханнями, говоримо: Оце мені треба повертатися до своїх товаришок; спокійно говоримо про мету повернення: Щоб квіткою пишатися в полі, дещо схвильовано, з надією і благаннями промовляємо: то коли ви, мамо, незабаром прийдете до нас, впізнаєте мене й зірвете... і вже з надією, я тоді назавжди зостануся з вами. Інтонаційно виділяємо також запитання: Як мати впізнала свою доньку? Діти можуть дати на нього такі відповіді: «Мати через те впізнала, бо на тій квітці не було роси. А роси не було через те, що донька була вночі вдома і не стояла квіткою, коли падає роса. Інші ж квітки стояли», «Матері серце підказало», «їй допоміг метелик, бджілка», «Мати прийшла з дитиною, дитина простягла ручки до квіточок, а одна квіточка усміхнулася». Перша відповідь свідчить про спостережливість дітей, їх близькість до природи, інші — про знання казок і розвинуту фантазію.

Переходячи до третього етапу, запитуємо:

«Про кого казка, яку ви прослухали? (Про жінку-квітку, її дитину, матір і чаклунку). Якою була чаклунка? (Доброю, бо вона перетворила жінок на красиві квіти і відпускала жінку вночі до дитини); (Лихою, бо вона залишила дитину без мами, яка вдень стояла під сонцем і могла зівяти, її могли зірвати). Сподобалась вам жінка-квітка? (Так. Ця жінка була квіткою, а квітки красиві. І вона дуже любить свою дитину, хоче до неї повернутися). А яка мати у жінки? (Добра, лагідна, старенька. Вона допомогла своїй доньці повернутися додому. Вона доглядала дитину, як мене моя бабуся)».

Відомо, що діти цікавляться всім новим, незрозумілим, прагнуть відтворити почуте або побачене в малюнках, іграх. Тому можна запропонувати їм зробити малюнки до цієї казки, розказати її від імені чаклунки, жінки-квітки, її матері, дитини, товаришки-квітки. Такі прийоми, як словесні уявні ігри (діти уявляють себе персонажами, детально змальовують зовнішність і почуття іншого героя), аналіз рис характеру дійових осіб твору підсилюють емоційність сприймання казки, роблять її не тільки знайомою, а й улюбленою.

Отже, казка, вводячи юних читачів у світ фантазії, пробуджує їх до активної діяльності. Спочатку до співтворчості, у щасливому випадку — до творчості. І вчить відстоювати ідеали добра, справедливості, краси.

ДОДАТОК 5

Тема. Т.Г.Шевченко Садок вишневий коло хати

Вчитель пропонує дітям прослухати платівку пісні Садок вишневий коло хати (муз. М.Лисенка), назвати автора слів.

Музика допомагає збудити почуття дітей, збагачує їхні серця чарівними поетичними образами (можна використати грамзапис вірша у виконанні Ольги Кусенко).

Вчитель наголошує, що грати каземату не потьмарили живого бачення поетом краси природи, не згасили його мрії про вільне, щасливе життя народу, про достаток у сімях і щасливий побут. І далеко від рідної землі Т.Шевченко думав про свій народ, про Україну.

Починається опрацювання поезії з її виразного читання. Оскільки у вірші незрозумілих слів немає (може виникнути запитання щодо плугатар -той, хто оре землю плугом, орач), потреба у членуванні його на окремі логічно закінчені частини відпадає.

Вчитель щиро, задушевно читає вірш напамять. Запитує дітей, яку пору року зображено в ньому (весну, бо гудуть хрущі, співають соловї). Про який місяць йдеться? (Травень, коли цвітуть сади). У вірші немає слів весна, травень, але ми здогадуємося, що мова саме про цей період: сади найчастіше цвітуть у травні.

Далі учні читають вірш, обдумують словесні малюнки до нього, виділяють у тексті зорові та слухові образи, виписують їх.

Вчитель пропонує прочитати ще раз і осмислити те, що уявляв поет. (Вечір в українському селі: вишневий садок, плугатарі повертаються з поля, привітно світять вогники в біленьких хатах, матері ждуть з вечерею...)

Учні підсумовують, що скромне і чесне трудове життя селян чарує поета, який бачить у ньому багато людяності та благородства.

Аналізуючи мову твору, пропонується дітям знайти в ньому слова, які показують емоційне ставлення поета до зображуваного. Це пестливі форми, як-от: зіронька, соловейко, маленькі діточки.

Така робота сприяє розвиткові поетичного слуху дітей, збагачує мову.

Завершується робота складанням плану екранізації вірша.

ДОДАТОК 6

Тема. Стояла я і слухала весну.

Матеріал до уроку. Леся Українка. Поезії про весну.

Мета. Формувати навички виразного читання, вміння сприймати і відчувати емоційний зміст слова; розвивати почуття прекрасного та акторські здібності дітей; виховувати повагу до рідної мови і людини великої сили волі — Лесі Українки.

Тип уроку: авторський (групова форма проведення).

Маршрути:

1.Гомін вод весняних не забудеться повіки.

2.Стояла я і слухала весну...

3.А весна гомоніла...

4.Весна ще так ніколи не співала.

Хід уроку

1. Розвязання завдань на орієнтування в дитячих книжках.

а) Літературна розминка.

Учитель. Йти назустріч бурям і зливам, Буть одній — як велика рать, Жить в нещасті життям щасливим, Муку творчістю перемагать. М. Рильський

— Хто ця людина, яка кожним словом, кожним променем думки,

кожним болем своїм живе в душі нашого народу?

— Так, її імя Леся Українка. (Звертається увага на портрет, заквітчаний барвінком і прибраний рушниками).

б) Робота з виставкою книжок. Кожна група правильно і повно називає виставлені нею книжечки, дає коротку характеристику кожній книзі (про що вона?, що в ній?).

2. Бесіда-судження за самостійно прочитаними книжками і творами

Гомін вод весняних не забудеться повіки :

а) Перша група.

Учитель. У сімї Лесі Українки постійно панувало художнє слово. Леся вже в чотири роки вміла читати. У родині любили читати Кулішеві твори, оповідання Марка Вовчка, Андерсенові казки в перекладі М. Старицького, сербські пісні, які дуже полюбила Леся.

Учениця читає уривок вірша «Мрії» («У дитячі любі роки»).

Двоє учнів читають вірш «Конвалія» (7 строф).

—Чи схвилювала вас ця поезія? Чим?

—На які роздуми спонукала? Висловіть їх. Чого навчає цей вірш? (В обговоренні беруть участь учні з інших груп).

Стояла я і слухала весну...

б) Друга група.

Учитель. Тяжка була в Лесі Українки доля. Вона змалку дуже хворіла.

Учениця. Проте від хвороби Лесю відволікали хвилини поетичного натхнення, книги і природа. Природа в її віршах одухотворена, вона ніби живе людськими почуттями.

А весна гомоніла...

в) Третя група.

Учитель. Леся Українка стає відомою. У її талант повірили І. Франко, М.Павлик та ін. І сама вона повірила, що в боротьбі за волю рідного краю зможе прислужитися народові своїм огнистим словом:

Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє!

Учениця. Хоч би де була поетеса, завжди тужила за рідним краєм, за Волинню, в думках зринав образ України.

Учні читають поезії: «І все-таки до тебе думка лине», «До тебе, Україно» (2 строфи), «8ОЬ» («Соловейковий спів навесні»), «Сторононько рідна! Коханий мій краю!» (1 строфа), «Скрізь плач, і стогін, і ридання» (2 строфи).

Учитель. Дозвольте прочитати мій улюблений вірш поетеси «Вечірня година» (читає напамять).

—Що обєднує ці поезії? (Музикальність, наспівність, здається, що з кожного вірша звучить музика слова).

—Спробуймо побути «маленькими композиторами». (Учні під лічбу «раз і два» намагаються створити мелодію на слова):

Кругом садочки, біленькі хати,

І соловейка в хаті чувати.

Ой, чи так красно в якій країні,

Як тут, на нашій рідній Волині.

Ой, чи так красно в якій країні,

Як тут, на нашій рідній Вкраїні.

(«Вечірня година»)

3. Доповнення, розширення й уточнення читацького досвіду учнів.

Учитель. Леся Українка часто зверталася у своїй літературній творчості до жанру казки.

Хто знає, які це казки? (учні називають). Які з них читали? Про що вони? Так, казки, перекази, повіря, легенди навівали поетесі роздуми про Велета, Ізольду Білоруку, Мавку лісову, про Лелію. «Лелія» — казка. Учні інсценізують казку.

Дійові особи: Лелія — цариця, Павлусь, мама Павлуся, діти-лелії, маки, чорнобривці.

4. Підсумки уроку і завдання додому.

Учитель. До останніх хвилин не залишала Леся Українка своєї зброї — поетичного слова. А її останнім акордом була молитва до сонця: «Сонце, сонечко, глянь, я сміюсь!»

ДОДАТОК 7

Чому так гірко плакав хлопчик?

В одній сімї був хлопчик-школяр, який славився на всю округу як великий бешкетник. Щодня приходили сусіди скаржилися на нього. Зі школи теж ішли не кращі новини: підручників не носив, писати не хотів, вчителя не слухався, дітей ображав...

Батьки у відчаї не знали, що їм робити. Ні добре слово, ніс варка, ні подарунки - ніщо не допомагало.

І от якось приходить хлопчик із школи і бачить, що посеред двору закопано високий стовп, обструганий, гладенький, він наче тільки чекає, щоб по ньому подертися вгору. Закинувши свій портфель, хлопчик так і зробив. Але, злізши, подумав: Чого стовпа тут закопали? Вийшов батько з хати і спитав, що погане він сьогодні накоїв.

- Вдарив дівчинку і дістав двійку, - безтурботно й цинічно відповів син. Батько взяв два цвяхи і забив їх у стовп.

- Що це ви робите, батьку? - спитав хлопчик.

Від сьогодні буду забивати стільки цвяхів, скільки зробиш негідних вчинків.

Хлопчик замислився. Вибіг на вулицю.

Минув рік. Повернувся якось хлопчик зі школи, глянув на стовп - а там усе чорно. Підійшов до батька і питає:

А що буде, якщо я стану добрі справи робити? Скільки добрих вчинків зробиш - стільки гвіздків буду витягати. І почав він старатись, і щодня батько витягав по кілька гвіздків. Минув ще один рік. Приходить хлопчик додому, а на подвірї зібралася вся сімя.

Що сталося? - питає він їх.

Сьогодні в нас дуже велике свято. Ми вже знаємо, що ти зробив сьогодні добрий вчинок і батько витягне останнього цвяха.

Той так і зробив. Усі раділи, сміялися, а хлопчик упав під стовпом і гірко заплакав.

Довго заспокоювали його всі, а батько все допитувався, чого він так гірко плаче.

Нарешті хлопчик сказав:

- Гвіздки ви повитягали, але дірочки залишилися.

ДОДАТОК 8

Комплекс вправ які можна використовувати на уроках читання в 4 класі. Вірш Зима(П.Тичина)

На початку уроку дітей попросити закрити очі і уважно послухати музику. Музика повільна, тиха, нагадує завивання вітру (музика повинна створювати враження, що на вулиці зима). Під час звучання музики вчитель читає вірш. Після цього, виключивши музику - звертається до дітей:

Коли, ви слухали мене і музику, що ви відчували? На що була схожа музика? (Діти по черзі відповідають).

Вчитель зачитує вірш П.Тичини Зима.

А тепер послухайте такий вірш - загадку і спробуйте сказати, що є спільним у цих віршах ?

Доню! Доню! - кличе мати,

-Швидше вийди-но із хати!

Дивина! Щезла стежка... Де вона?

Зникла десь і огорожа...

Сад на себе чом не схожий?

Що за диво? - Все село

Білим пухом занесло...

Дива зовсім тут нема —

Це в село прийшла...(зима).

(Відповіді дітей: розповідається про зиму).

Пригадайте назви зимових місяців.

-Що відбувається зимою? Поділіться на групи і по черзі будете пригадувати, що відбувається взимку. За правильну відповідь - один бал.

Команда, яка набере більшу суму балів - перемогла.

- Молодці! А тепер самостійно мовчки і дуже уважно прочитайте вірш і скажіть, які ознаки зими у вірші показав автор?

- А чому місто здавалося поету дивним? А як би ви описали

- зиму? (Діти по черзі називають ознаки цієї пори року, а вчитель їх записує на дошці).

- А тепер, користуючись цими словами спробуйте скласти невеликий твір про зиму. Хто найкраще опише зиму -переможець.

Діти діляться на групи і обговорюють твір (2 хв.). Потім вчитель підходить до кожної групи і діти по черзі висловлюють речення, які продовжують попередні і в сукупності створюють твір.

Вчитель вголос зачитує твори і команди вирішують, який твір найкращий.

Автор описав зиму у вірші, але у вірші є дуже багато словосполучень іменника і прикметника, спробуйте їх знайти. Та команда, яка назве їх найбільше - виграла.

(Наприклад: іній - синій, дим патлатий, садом молодим, взолочені віконця, іній золотисто-рудуватий, світом молодим).

А які картини зимової природи вам допомогли уявити такі слова і вислови: взолочені віконця, дим патлатий, золотисто-рудуватий, сад - як синій? Що вони означають? (Діти пояснюють, вчитель допомагає уточнити поняття). А які ще можуть бути віконця, сад, дим?

- Спробуйте прикметники автора замінити вашими прикметниками - синонімами. Що у вас вийшло?

- Чому це було важко зробити?

- Зараз я ще раз прочитаю вірш, а ви прослухайте і скажіть: як автор ставиться до зими? По чому це видно?

- Молодці, а тепер погляньте на картинку , яка є у вашому підручнику На Півночі дикій (І.Шишкін). Чому художник так назвав картину? Як би ви її намалювали? (Малювання усне, по командах).

- А чи можна поєднати вірш і картину? Як саме?

А зараз ви прочитайте з інтонацією вірш. (Читання ланцюжком). Вчитель підводить підсумки уроку.

Оповідання Лісова сторожка (Г.Тютюнник)

(На цьому уроці бажано навчити дітей правильно складати план, аналізувати твір).

- Відгадайте загадки. (Учитель зачитує загадки на зимову тематику.)

А чого ви вважаєте, що це йде мова пор сніг, зиму?

Які ви почули ознаки пори року? (Якщо дітям важко - вчитель заздалегідь на дошці записує дві загадки і допомагає дітям виявити ці ознаки.)

Ви знаєте, що існує в народі багато приказок і прислівїв. А що це таке? А чим вони відрізняються від казки, загадки?

А тепер пограємо гру Хто правильно пояснить. Я кожній команді роздам картку з прислівям, а ви повинні правильно і швидко його пояснити. (Наприклад: 1. Багато снігу - багато хліба. 2. Бережи ніс у великий мороз. 3. Де багато пташок, там немає комашок, тощо).

Сьогодні прочитаємо оповідання Г Тютюнника Лісова сторожка. А чим відрізняється оповідання від вірша?

Читання оповідання вчителем.

Про яку пору року йде мова в оповіданні? Знайдіть ці рядки в тексті. А що означає слово ожеледиця? Якими синонімами можна замінити це слово?

Зараз ми відпочинемо і пограємо в гру Обєднайте синоніми. Я буду читати ряд іменників, які відносяться до одного синонімічного ряду, а ви спробуйте знайти слово, яке буде зайве. Коли ви це слово почуєте -хлопнете в долоні. (Наприклад: вітер, вихор, ураган, злива, буря; зал, кімната, кабінет, будинок, приміщення тощо) Словникова робота. Читання ланцюжком.

Чому автор так назвав своє оповідання? А як би ви назвали його? Чому?

Вибіркове читання.

- Виберіть слова і вирази, які змальовують зовнішність лісника і характеризують його ставлення до природи; опис песика; опис сторожки; опис лісу.

- Осмислення сприйнятого матеріалу.

- Як ви гадаєте, чому ліс зустрів Дениска, як тата? Чому про песика сказано: що він, бідовий? З чого видно, що лісник, Дениско і песик - давні друзі?

- Ви помітили, що в творі є дуже багато цікавих виразів? Якщо ні, я вам підкажу, а ви повинні їх пояснити. (Завдання на картках)

- Ви вже добре знаєте зміст оповідання. Тепер спробуйте його поділити на окремі частини і скласти план. (Роботу закінчують дома.)

Казка Казка про рідний край

- Ви вже вивчали вірші та оповідання про природу. А сьогодні ми прочитаємо казку «Казка про рідний край». Як ви думаєте: про що в ній йдеться мова? А що таке казки? А хто їх створює?

- Які казки ви знаєте? Спробуйте пригадати. Поділіться на дві команди (Вчитель роздає картки. За дві хвилини напишіть назви казок.

- Яка команда напише більше отримає нагороду.)

- А тепер послухайте уважно казку.

- Що в ній розповідається? (Діти визначають тему казки).

- А тепер мовчки прочитайте казку. Під час читання поділіть текст на окремі частини і складіть план. Коли знайдете незрозумілі слова - випишіть. (Діти працюють)

- Які слова були незрозумілі? Спробуємо разом їх пояснити (Слова: шанувальники, пригнічує, докучливі, багрянцем).

Складання плану (по командам).

- Зараз ми пограємося і відпочинемо. Гра «Скажи без затримки». Я буду називати слова а ви швидко називаєте синоніми до цих слів. (Наприклад: сміятися (плакати), активний (пасивний), корисний (шкідливий), хворіти (видужувати) тощо).

- Знайдіть у казці описи, розповіді, міркування. (Можна завдання дати по групах або індивідуально).

- Про що вони? Чим опис відрізняється від розповіді, розповідь від міркування, міркування від опису? (Якщо є труднощі - допомогти учням, пояснити, нагадати, підказати).

- Яким виявився рідний край пташки? Знайдіть слова в тексті.

- Чому пташка перестала співати? Як ви гадаєте, що могло б статися, якби пташка і дальше залишалася в клітці?

Вчитель роздає картки. Завдання: виписати з тексту синоніми.

Поясніть вирази: «сумовиті піски», «стріла взлетіла», «пісня журби», «пісня радості»

Читання в особах. Робота над інтонацією діалогів. Вчитель підводить підсумок уроку.

ДОДАТОК 9

Дружна сімейка

Дощові води, стікаючи в яр, вирили у схилі глибоку канаву, із жовтими глинистими боками. Понад нею ми й спиналися на гору. Майже на вершині донька зупинила мене, стривожено гукаючи:

-Ой! Татку, поглянь, кленок помирає.

- Де?

- Ось-ось...

Кленок був крихітний. З трави визирала тільки голівка жовто-червоного листка. Я оглянув пагонець і запитав:

- А чому ти гадаєш, що кленок помирає?

- Листочок пожовтів.

- Це його осінь забарвила у свій улюблений колір.

- А ще - кленок скоро впаде, бачиш?

- Це вже інша справа.

Кленок ріс на самісінькому краєчку канави, і, схилившись, ми побачили, що й корінчики його визирають з-під землі, вже присохли. Весною, коли побіжать талі води, вони підмиють землю, берег осунеться, і деревце загине.

Зваживши все це, ми пішли додому, взяли заступа, викопали кленка разом із грудкою чорнозему. Викопали і замислились: де ж його посадити?

- Татку, - звернулась до мене донька, — а давай посадимо його на галявинці нашій!

- Давай.

- І на ній ростиме кленок... Наш кленок, якого ми врятували.

- Правильно, доню.

Так, розмірковуючи, ми прийшли на галявинку, знайшли на ній крихітного ясенка, що ріс неподалік своїх батьків, кремезних та дужих, і посадили кленка поруч ясена, щоб росли вони в парі, не заважали один одному і були щирими друзями.

-Кленок і ясенок - братики. Еге ж, татку?

- Братики.

- А давай ще й сестричку до них поселимо?

- Сестричку? Це думка... Буде в них дружня сімейка.

Ми відшукали маленьку берізку і посадили її поруч з кленом та ясенем... Весною дерева дружно зазеленіли. Ростуть вони весело, міцні та гарні.

ДОДАТОК 10

Тема. Зображення золотої осені в оповіданні О.Копиленка Жовкне листя.

Мета. Допомогти дітям відчути красу зображеного пейзажу через розкриття особливості мови і стилю автора.

Спершу класовод проводить підготовку до читання тексту і первинну орієнтацію в усьому: пропонує прочитати заголовок твору і прізвище письменника,, пригадати, з якими творами О.Копиленка вже ознайомлені, про кого і як він писав. Учні висловлюють передбачене, що оповідання Жовкне листя про осінь, осінню красу. Вчителька наголошує, що автор теж по-своєму бачить осінь, і його вражає щось своє, не помічене іншими.

Текст читає вчитель. Потім школярі діляться враженнями. Вони помітили, що батько-рік одягнув дерева в багаті осінні шати, але їхня радість від того недовга.

Відчувається, що діти сприйняли, зрозуміли твір. Починається його поглиблений аналіз. Визначаються образи (клен, берізка, квіточки) та художні засоби, за допомогою яких вони набувають індивідуальних, неповторних рис. Це передусім емоційні слова: багрянець, зронить, вирізьблений, насторожено. (Вчитель прагне, щоб учні відчули значення цих слів, увели їх у свій активний словник).

Під час повторного читання уривків описів дерев класовод пропонує школярам знайти слова та образи, які передають настрій і ставлення автора до зображеного. Діти мають відповісти, яким вони побачили клен, чому він замріяний, чому сумує. Які почуття викликала його доля? (Стоїмо ми біля замріяного клена і не хочеться нам, щоб налетів вітер.)

Далі учні ніби мандрують до берізки. Яка вона? Відповіді школярі знаходять у тексті.

Від берізки-до квіточок на узліссі. І знову шукають слова, образи, які розкривають ставлення письменника до зображеного (це яскраві епітети, метафори).

Юні читачі поступово відчувають, як автор передає почуття замріяності, суму осіннього лісу. Ліс в їхній уяві ожив, олюднився - вони прилучилися до розуміння персоніфікації - важливого художнього засобу, здатного передавати авторське (і наше) ставлення до природи, її явищ.

Щоб закріпити ці знання, вчителька вдається до цікавих видів роботи. Дітям пропонується чітко уявити побачене і відчуте в осінньому лісі, а потім змалювати словами своє бачення. Передбачається обовязкове відображення настрою.

Інший вид роботи-письмовий: пропонується дописати текст, використовуючи слова для довідок.(Вкривається багрянцем клен. Він стоїть на узліссі замріяний, ніби сумує, що надійшов... Ось налетить... і почне безжально зривати осінню красу зажуреного..., оголить його і гулятиме серед голого гілля.)

Слова для довідок: клен, вітер, вечір.

На цьому уроці послідовно ведеться робота над словом як засобом виразності. Вчитель домагається того, щоб учні зрозуміли особливість художнього бачення і відтворення життя, вміли цінувати образне слово, його можливості, прилучалися до свідомого читання, проймалися світобаченням і відчуттям автора.

ДОДАТОК 11

Тема. Стежка доброти.

Мета. Сприяти цілісності навчання через ознайомлення і аналіз нового твору. Вчити робити висновки, аналізувати прочитане. Продовжувати формувати навички виразного і правильного читання. Збагачувати словниковий запас учнів з теми, що вивчається. Виховувати чуйність, бажання творити добро.

Хід уроку

І. Актуалізація знань учнів.

I. Бесіда. Над якого темою на уроках читання ми працюємо? Які зміни в природі викликав прихід зими? В яких творах розповідається про допомогу дітей тваринам узимку? Хто автор? Чи тільки тваринам необхідна допомога взимку? Хто ж ще потребує допомоги взимку? - про це ви дізнаєтеся з ключових слів оповідання, над яким ми будемо сьогодні працювати.

II . Сприйняття матеріалу учнями. Читання запису.

1. Фронтальна робота.

намело... снігу... школу йшло троє дітей... Зупинились біля бабусиного двору... Протоптали стежку... до криниці.

2.Повідомлення теми і мети уроку.

3.Словникова робота.

4.Виразне читання вчителем оповідання Протоптали стежку

5.В. Сухомлинського.

6.Перевірка первинного сприймання оповідання учнями.

- Назвіть персонажів оповідання.

- Що зробили діти?

6. Напівголосне читання оповідання учнями.

Читайте текст уважно і правильно.

7. Читання тексту учнями вголос. Звертається увага на правильність читання. Індивідуальна робота з учнями за схемою

Сте ж

Кучу ,

Лопа \

Хур ............................... \

Бабу \

Прот \

8. Робота над виразністю читання.

Підбір анотації до речень:

- ... Як ж бабуся до криниці вийде?... -...Давайте протопчемо стежку ...! -... Спітніли, стомлені...

Читання тексту учнями вголос. Звертається увага на правильність читання, виразність.

9. Ковзне читання.

—Доведіть або заперечте мою думку словами оповідання:

—Ніч була ясна і морозна.

—Снігу налетіло стільки, що люди відкидали його лопатами, щоб прокласти доріжки.

—Діти, ідучи до школи, пройшли мимо бабусиного подвіря.

—Спітнілі, стомлені, радісні діти йшли до школи.

10.Робота над удосконаленням техніки читання.

11 .Вибіркове читання.

—Яка пора року описується? Доведіть рядками оповідання.

—Прочитайте, де зупинилися діти. Чому?

—Що вирішили зробити діти? Прочитайте.

—Які почуття переповнювали дітей після зробленої справи?

—Прочитайте.

—Про що вони думали? Прочитайте.

III . Осмислення сприйнятого матеріалу.

1. Перевірка розуміння прочитаного.

— Чому дітей переповнювало почуття радості? Як би ви оцінили вчинок дітей? Чи траплялося вам коли-небудь допомагати самотнім людям? Як саме? Чи ще ви могли б допомогти? (Малюнки за темою твору).

2. Робота над прислівями.

IV . Закріплення опанованого матеріалу повторенням і

вправами.

1. Бесіда.

—Діти, як ви розумієте поняття доброта?

—Чи ми можемо його відчувати? Побачити?

—Чи існує воно на землі? Де його можна знайти?

2.Робота в зошитах. Продовжимо речення: Доброта - це ...

3.Перевірка.

4.Складання твору-міркування. Переказування текстів, складених учнями.

V .Підсумок уроку.

ДОДАТОК 12

Тема. Л.Глібов Лебідь, Щука і Рак.

Вивчення байки Л.Глібова Лебідь, Щука і Рак можна почати з роботи над читанковим зображенням Лебедя, Щуки і Рака. Він допоможе вчителеві уяснити причини невдалих дій героїв. Кожен з них робить те, що йому властиво: Лебідь рине в небо, Щука - у воду, а Рак, як йому належить, тягне назад. Саме це, як дізнаються діти з байки, стоїть на перешкоді сумісних дій. Для першого ознайомлення з текстом припустимо запропонувати дітям мовчазне читання з використанням певного завдання: виділити місце в тексті, де автор малює, як діють персонажі твору.

Мовчазне читання не виключає необхідності голосного прочитування тексту байки. Це робить учитель. Виразним читанням байки він створює цілісне уявлення про змальовані події й героїв, що беруть у них участь. Наступні етапи такі:

а) вибіркове читання (Якими словами байкар говорить про те, що хотіли зробити Лебідь, Щука, і Рак? Прочитайте слова, що передають занепокоєння. Знайдіть частину, у якій йдеться про те, чому у них нічого не вийшло);

б) відповіді на запитання (Як ви розумієте слова катма ходу?, Чому Лебідь, Щука і Рак не можуть зрушити воза?, У яких випадках ми говоримо та тільки хура й досі там);

в) встановлення головної думки твору (Чому Лебідь, Щука і Рак не змогли зрушити воза? Прочитайте останні два рядки і подумайте: чи можемо ми сказати, хто з них винен? Яка ж мораль?).

У висновку вчитель загострює увагу дітей на тому, що саме засуджується в байці (безладдя) і до чого закликає байкар (до дружби, товаришування).

Скачать архив с текстом документа