Аналіз основних методів та заходів запобігання проявам корупції в системі державного управління

СОДЕРЖАНИЕ: Корупція як один із найпоширеніших і найчисленніших злочинів у державі. Поняття, форми і шкода від корупції. Стратегічні напрями боротьби з корупцією та відповідальність за корупційні правопорушення. Вдосконалення діяльності правоохоронних органів.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

МАГІСТРАТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни: “Державне управління” на тему:

„Аналіз основних методів та заходів запобігання проявам корупції в системі державного управління”

Слухач гр. ДС-171з

Викладач доцент Філіповський В.М.

Луганськ 2007 р.

ЗМІСТ

Вступ

1. Основні методи та заходи запобігання проявам корупції в системі органів державного управління

Висновки

Література

ВСТУП

Корупція - це явище, яке можна пояснити людськими слабостями, через які особи, наділені за посадою повноваженнями на виконання функцій держави, свідомо здійснюють неправомірні діяння, в тому числі зловживають своїм службовим становищем з метою одержання особистих переваг. Відрізняють також політичну корупцію, таку, наприклад, як придбання голосів виборців, отримання незаконних надходжень у виборчі фонди, лобіювання власних інтересів в законодавчій сфері шляхом пожертвування деяких сум парламентським фракціям тощо.

Корупція може мати різні форми: одержання хабарів, подарунків, розкрадання бюджетних коштів, шантаж на сексуальному підґрунті так звана моральна корупція (зловживання особистим впливом), а також зловживання владою або службовим становищем.

Визначаючи поняття корупції, слід виходити із такого:

•корупція - соціальне явище, а не конкретне суспільне небезпечне діяння; це явище, притаманне всім державам світу, невідємний атрибут публічної влади. Державний апарат будь-якої країни, на жаль, не може забезпечити свого функціонування без зловживань представників цього апарату. Відмінність різних держав у цьому плані полягає не у наявності чи відсутності корупції як такої, а в її масштабах, характері корупційних проявів, впливу корупції на соціальні, економічні та політичні процеси;

•у правовому значенні корупція — це збірне поняття, яке охоплює сукупність (систему) взаємоповязаних правопорушень (кримінально-правових, адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових). Реально ці правопорушення мають різні форми (види). До них насамперед, належать хабарництво, зловживання владою або посадовим становищем та інші посадові злочини, які скоюються для задоволення корисливих та інших особистих інтересів чи інтересів третіх осіб.

Корупція, безумовно, негативне явище для будь-якого суспільства, вона стримує інвестиції та уповільнює економічне зростання. Це одна з причин того, чому ця проблема привертає увагу міжнародних інституцій, чому її досліджують міжнародні рейтингові агентства типу Тransparency Іnternational (ТІ). За оцінками Всесвітнього банку, корупція обходиться світовому співтовариству у 80 млрд. дол. на рік. Багато іноземних компаній, що здійснюють фінансову допомогу іншим країнам, занепокоєні тим, що їх гроші можуть бути викрадені і не надійдуть за конкретними адресами.

Визначаючи, в чому полягає шкода від корупції, експерти виділили такі моменти: по-перше, бюрократичні домагання - це зашморг на шиї малих підприємців; по-друге, корупція заважає припливу іноземних інвестицій; по-третє, в усьому світі є певний звязок між корупцією та незалежністю банків, а також між корупцією та незадовільним рівнем нагляду за фінансовим закладами; по-четверте, корупція призводить до значного підвищення витрат на державні капіталовкладення і зниження їх якісного рівня (наслідками корупції в цілому є зниження прибутковості державних капіталовкладень та інфраструктури); по-пяте, корупція призводить до зменшення податкових надходжень, оскільки впливає на здатність уряду збирати податки.

Чим більш корумпована країна, тим повільніше вона розвивається економічно. Корупція посилює бідність і значно обмежує можливості боротьби з нею.

Однак, ставити питання про повне викоренення корупції (що має місце не лише на рівні політичних заяв, а й міститься в окремих нормативно-правових актах) невірно. Корупцію як явище викоренити неможливо. Підривом живильної основи корумпованості державного апарату (вплив на соціальні передумови корупції, причини та умови корупційних діянь, а також застосування адміністративних та репресивних заходів щодо конкретних корупціонерів) можна лише зменшити обсяги корупції, змінити характер корупційних проявів, обмежити вплив корупції на соціально-економічні, політичні та інші процеси в суспільстві, мінімізувати наслідки корупційних діянь. Це той максимум, якого можна досягти. Тому одним із напрямків внутрішнього державного контролю в органах виконавчої влади є контроль за дотриманням антикорупційного законодавства державними службовцями та особами, уповноваженими на виконання функцій держави. Зараз можна говорити про створення певної системи контролю за дотриманням антикорупційного законодавства, яка, проте, потребує подальшого удосконалення.

Основною метою державної політики у сфері боротьби з корупцією є створення дієвої системи запобігання і протидії корупції, запобігання та подолання її соціальних передумов і наслідків, обовязкової відповідальності винних у вчиненні корупційних діянь.

Предмет дослідження – це практика застосування Закону України «Про боротьбу з корупцією» в органах державної влади, та його позитивні та негативні сторони і недоліки.

Позитивною стороною даного закону є те, що він вперше ввів у правове поле України поняття корупції, в основних рисах окреслив межі цього явища, які підпадають під дію закону. Закон має і позитивне виховне значення, оскільки попереджає громадян про неминучість покарання за корупційні діяння.

Проте в законі є ряд недоліків, що цілком природно, адже подібний закон в Україні був прийнятий вперше, і українська правова система не мала попередньої практики у цій сфері.

Недоліком закону є те, що в ньому передбачаються лише обмежувальні заходи щодо попередження корупційних діянь державних службовців та їхній фінансовий контроль, але практично немає імперативних вказівок щодо організаційних заходів для усунення самої можливості корупційних діянь. Так, практично нічого не говориться про необхідність організації гласних, прозорих, відкритих публічних акцій (конкурсів, тендерів, аукціонів тощо) у тих випадках, коли мова йде про розподіл власності, надання кредитів, позик тощо.

Ряд положень закону не спрацьовує з тієї причини, що не повно визначені субєкти корупційних діянь.

Крім того, в умовах широкого розмаху тіньової економіки фінансовий контроль за доходами державних службовців не може бути ефективним. Значну частину грошових доходів чи інших матеріальних благ, які отримує незаконним шляхом державний службовець, можна реалізувати у сфері тіньової економіки, яка не піддається контролю. Наприклад, частина коштів, отриманих незаконним шляхом, може бути використана для придбання високоякісних продуктів харчування на ринку, де не налагоджено контролю за продажами за допомогою касових апаратів. Іншу частину цих коштів він може використати на ремонт житла через незареєстровані бригади ремонтників, на різноманітні побутові послуги, які ніде не фіксуються.

Недоліком є й те, що даний закон застосовується лише до низової ланки державних службовців. Проте це вже недолік не закону, а роботи багатьох ланок державних органів.

1 ОСНОВНІ МЕТОДИ ТА ЗАХОДИ ЗАПОБІГАННЯ ПРОЯВАМ КОРУПЦІЇ

Корупція руйнує політичну систему будь-якої країни. Проблема корупції звернула на себе увагу після того, як стало відомо про використання в багатьох країнах деякими нечистоплотними політичними діячами і посадовими особами у власних цілях результати приватизації, лібералізації, реформ у галузі зовнішніх позик та в соціальній сфері. Ці випадки можна назвати головними причинами провалу політики реформ, спрямованих на досягнення економічного прогресу, створення вільного ринку і розвиток демократичних традицій у суспільстві. Жодна країна не захищена від корупції, в тому числі Україна.

Характерною рисою сьогоднішнього стану справ у сфері боротьби з корупцією в Україні є те, що заходи, які здійснюються, не дають бажаного результату. Корупція залишається одним із найпоширеніших і найчисленніших злочинів у нашій державі.

Проте це не означає того, що боротися з корупцією в нашій державі не можна або що це заздалегідь програшна справа. І в сьогоднішніх умовах залишається багато засобів і методів боротьби з корупцією, які ще не повною мірою використовуються або використовуються некомплексно, непланомірно й непослідовно. Ефективність їх зростатиме в процесі проведення адміністративної реформи.

Стратегічним напрямом боротьби з корупцією має бути попередження корупційних проявів. Характер профілактичних заходів зумовлюється глибиною зясування соціальних передумов корупції, причин та умов корупційних діянь. Одне із основних завдань, які постають у цьому звязку, - зробити корупцію справою ризикованою й невигідною. Зокрема, правовий і соціальний статус службовця, для якого завжди є спокуса використати надані йому владні або посадові повноваження в особистих інтересах чи інтересах третіх осіб, повинен стимулювати його до законослухняної поведінки. Не страх бути викритим, а свідоме розуміння наслідків учиненого корупційного діяння повинне лягти в основу правомірної поведінки державного службовця.

Безумовно, забезпечити такий статус державного службовця набагато складніше, ніж посилити репресії, створити нові табу, збільшити кількість правоохоронних структур тощо. Але якщо серйозно братися за боротьбу з корупцією, розраховувати на реальні результати антикорупційної діяльності в органах державної влади, то вибору немає: системні, комплексні профілактичні заходи — це шлях, який може змінити обсяги й характер корупційних проявів в Україні.

Ефективна протидія корупції неможлива без забезпечення реальної відкритості влади. Діяльність державних структур та їх посадових осіб має стати прозорою для громадян України. Мова йде про висвітлення «темних кутків» діяльності вітчизняного чиновництва, які є сприятливим середовищем для процвітання корупції. І хоча останнім часом у нашій країні зроблено величезний крок у напрямку відкритості влади (це зумовлено обєктивними процесами демократизації суспільства), слід констатувати, що звичка утаємничувати геть усе ще міцно сидить у психології української бюрократії. Адекватною є реакція громадян України, більшість яких вважає, що рішення в органах влади приймаються корумповано й нечесно. Це є одним із показників того, що рівень довіри громадян до обраної ними ж влади досяг критичної межі.

Забезпечивши відкритість діяльності владних структур, влада зможе вирішувати три надзвичайно важливих для себе і суспільства завдання:

•повернути віру громадян до офіційної влади;

•створити несприятливі умови для корумпованості суспільства;

•забезпечити реалізацію конституційних прав громадян в інформаційній сфері (статті 32 і 34 Конституції України).

Істотним кроком у цьому напрямку могло б стати прийняття закону про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб, який законодавче закріпив би для громадян та юридичних осіб України можливість вільно отримувати інформацію про ці органи та їхні посадові особи в обсягах та порядку, встановлених цим законом. Для органів державної влади та вищих посадових осіб України має бути встановлений обовязок забезпечувати оприлюднення відповідної інформації про себе та свою діяльність.

Ще одним заходом, спрямованим на забезпечення відкритості влади, повинне стати вдосконалення механізму декларування державними службовцями майна та доходів.

Суттєвим моментом забезпечення відкритості влади в Україні є становлення й розвиток незалежної преси. У будь-якій демократичній державі (а Україна, як проголошено в Конституції, є демократичною державою) ефективне функціонування владних структур неможливе без незалежної преси - своєрідної «опозиції» до влади, соціального інституту, який не дає можливості владі «іржавіти». Корупціонери, які, використовуючи владні повноваження, звязки в структурах влади тощо, можуть легко «вирішити питання» - загасити пожежу, що розгорілася через учинення ними корупційних діянь, - бояться розголосу про свої протиправні дії чи неетичні вчинки. У розвинутих цивілізованих країнах засоби масової інформації виступають одним із найпотужніших антикорупційних соціальних інститутів: встановлення і оприлюднення журналістами фактів зловживання владою з боку державних чиновників здебільшого стає початком кінця їхньої карєри. У нашій країні, де правоохоронні органи працюють у «ручному» режимі, притягнення корупціонерів до встановленої законом відповідальності здійснюється з позицій політичної доцільності.

Одним з головних методів очищення суспільства від корупції є запровадження демократичних засад у всі сфери суспільного життя та дерегуляція економіки, скорочення обсягів державного регулювання економікою.

У політичній сфері запобіганню корупційних діянь сприятиме політичне структурування суспільства, зміцнення політичних партій, формування уряду на базі однієї партії чи блоку партій, зростання їхньої відповідальності перед суспільством за наслідки діяльності уряду. Разом із тим процес формування політичних партій не повинен стати ще одним напрямком корупційної діяльності. Тому необхідно розробити й прийняти такі законодавчі акти, які забезпечували б прозорість фінансування політичних партій, відкритість використання коштів під час виборчих кампаній.

Корупція пронизала всі гілки й поверхи влади без винятку. Своє службове становище використовують для наживи як найменші чиновники в системі виконавчої влади, так і найвищі посадові особи в уряді. Високий рівень корумпованості посадових осіб, у тому числі й державних службовців найвищих рангів, робить привабливою ідею позбавлення всіх, у тому числі й народних депутатів, імунітету. Ця ідея є дуже суперечливою, адже відсутність у нашому суспільстві традицій демократії та парламентаризму, вкоріненість на рівні буденної свідомості авторитарних установок та стереотипів загрожують (у разі скасування імунітету) тиском на суддів, слідчих, депутатів із боку представників вищих ешелонів державної влади, особливо виконавчої. Тому скасовувати імунітет для названих категорій державних службовців у нинішніх умовах недоцільно. Проте деякі зміни до законодавства, повязані з наданням імунітету певним категоріям державних службовців та межами дії імунітету, необхідно прийняти.

Як відомо, корупція є зворотним боком тіньової економіки. Тому стратегія профілактики корупційних діянь в економічній сфері полягає у виведенні такої економіки з тіні. Ця стратегія може розгортатися за умов удосконалення системи оподаткування, зменшення податкового тиску на підприємців та інших фізичних осіб, спрощення порядку стягнення податків.

Корупція розквітає там, де є монополія. Тому в економічній сфері необхідно сприяти конкуренції і позбавлятись монополії. Для України це дуже складне питання, оскільки в попередні десятиліття за умов державно-регульованої планової економіки керівники підприємств звикли до свого монопольного становища і тепер всіляко гальмують перехід до конкурентної економіки.

Особливо сприятливі умови для великих корупційних діянь створюються в процесі приватизації державних підприємств. Втягуючи в корупційну діяльність державних службовців, деякі ділки скуповують величезні підприємства, нерухомість за мізерні суми. Тому саме у сфері приватизації необхідні гласність, прозорість, контроль. Цей процес повинен бути в центрі уваги всієї громадськості, його повинні широко висвітлювати засоби масової інформації.

Досить поширеним порушенням в Україні є ігнорування державними службовцями заборони на господарську діяльність і заняття бізнесом. Особливо часто цю норму Закону «Про державну службу» порушують народні депутати України. Тому необхідно вдосконалити законодавство, розробити підзаконні акти та інструкції, які виключали б такі протизаконні дії.

Серед економічно-правових заходів, спрямованих на зниження рівня корупційних діянь, слід було б виділити такий напрямок роботи, як створення дійової економічно-фінансової системи контролю та протидії легалізації «брудних» грошей.

Найбільш масовою є корупція державних службовців нижчого та середнього рівня, які працюють у контролюючих органах. У звязку з цим слід спростити процедури видачі різних ліцензій, реєстрації підприємств. Взагалі найефективнішим засобом боротьби з корупційними діяннями державних службовців нижніх і середніх рівнів є скорочення їхніх дозвільно-розпорядчих функцій. Важливим кроком могло б стати скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню. Необхідно зробити прозорими і спрощеними механізми митного, прикордонного, екологічного, санітарного, протипожежного та інших видів контролю.

Економічна криза і її наслідок - зубожіння державного бюджету — підштовхнули до створення різноманітних недержавних служб, фірм, агентств, які за плату, але в коротші терміни, надають окремим громадянам та юридичним особам послуги, що виконуються і державними органами. Це часто породжує корупційні діяння державних службовців, призводить до змови представників цих недержавних фірм і державних службовців, гальмує й дезорганізує роботу державних органів. Тому необхідно вдосконалити законодавство, яке регулює створення подібних фірм та агентств, чітко визначити їхні функції, створити належні барєри для розвитку корупції.

У практиці роботи державних службовців ще мало застосовується такий профілактичний засіб боротьби з корупцією, як детальна регламентація умов і порядку отримання подарунків, гонорарів, винагород, послуг, а також використання ними засобів транспорту, звязку, інших видів техніки. Додатковим засобом впровадження в роботу органів державної влади атмосфери високої моральності й вимогливості стало б прийняття кодексу поведінки державного службовця.

В останні роки досить помітним явищем стала прозора чи прихована участь державних службовців у підприємницькій діяльності. Особливо велику шкоду державі й суспільству в таких випадках завдають державні службовці високого рангу, від яких залежать різноманітні управлінські рішення, видача кредитів, пільг, ресурсів тощо.

Багатьох корупційних діянь можна було б не допустити за умови ліквідації існуючих протиріч та прогалин в чинному законодавстві, зокрема, у тій його частині, яка стосується регулювання підприємницької, господарської, фінансової, кредитно-банківської діяльності. Для того щоб у майбутньому уникати суперечностей в антикорупційному законодавстві, а також позбутися прогалин, неврегульованих законодавством ситуацій у діяльності субєктів господарчої та адміністративної діяльності, виключити розходження в тлумаченні статей законів та правових норм, необхідно запровадити спеціальну антикорупційну експертизу законопроектів. Можливо, для цього слід створити відповідну експертну групу у Верховній Раді України.

Необхідно також позбутися дублювання у роботі контролюючих державних органів і підвищити координацію контрольних дій Головного контрольно-ревізійного управління України, Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Міністерства зовнішніх економічних звязків і торгівлі України, Міністерства внутрішніх справ України та інших контролюючих державних органів.

І, нарешті, ще один дуже важливий чинник, від якого великою мірою залежить успіх у боротьбі з корупцією. Це — кадри. Для підрозділів, які займаються боротьбою з організованою злочинністю і корупцією, необхідно підбирати найбільш чесних і відданих справі працівників. Адже не секрет, що корупція проникла і до правоохоронних органів. Тому необхідно розробити й запровадити в практику нові кваліфікаційні вимоги до працівників органів боротьби з корупцією, методики професійного відбору співробітників спеціальних підрозділів, які спеціалізуються на боротьбі з корупцією.

ВИСНОВКИ

Отже, аналіз чинного законодавства про відповідальність за корупційні правопорушення дає підстави стверджувати, що в Україні створена в цілому достатня законодавча база для ефективної боротьби з корупцією. Вона передбачає цілий комплекс кримінально-, адміністративно-, цивільно-правових, дисциплінарних та інших заходів, який дозволяє притягнути до того чи іншого виду відповідальності практично будь-яку посадову особу органів державної влади, що допустила те чи інше зловживання владою чи посадовим становищем. В окремих випадках, як зазначалось вище, така відповідальність є надто суворою. Таким чином, твердження про те, що відсутність відчутних результатів боротьби з корупцією в нашій державі зумовлюється недосконалістю законодавства про відповідальність за корупційні діяння, не мають під собою достатніх підстав. Проблема полягає не у відсутності належної законодавчої бази, а в її неефективному застосуванні. Разом із тим це не означає, що законодавство про відповідальність за корупційні правопорушення є цілком досконалим.

Важливим фактором запобігання проявам корупції є вдосконалення діяльності органів по боротьбі з корупцією.

Суттєвим недоліком поточного стану боротьби з корупцією є те, що правоохоронні органи нейтралізують лише безпосередніх виконавців корупційних діянь. Поза їхньою увагою залишаються центральні фігури, які розробляють схеми і сценарії корупційних діянь, посадові особи, які сприяють утворенню, прикриттю й захисту цих злочинних груп. Тому при розслідуванні справ, повязаних із корупцією, треба розслідувати весь ланцюг злочинних звязків. Необхідно більше уваги приділяти своєчасному реагуванню на повідомлення громадян, засобів масової інформації, результати соціологічних досліджень про корупційні діяння та інші протиправні дії посадових осіб, поширеність корупції в окремих відомствах.

Закон повинен захищати й створювати безпечні умови для тих громадян, які мають мужність викривати корупцію. Тому необхідно доповнити законодавство такими статтями, які забезпечували б надійний захист від посягань на життя, здоровя, честь і гідність свідків, потерпілих від корупційних діянь.

Одним із головних напрямів має бути створення умов, які б обмежували безпосередній контакт з клієнтом і таким чином унеможливлювали скоєння корупційних діянь державними службовцями.

Єдина мета зусиль усіх державних органів у цьому напрямі - це забезпечення дотримання прав і свобод громадян, якнайповнішої реалізації їхніх законних інтересів, адже єдиним чинником ефективності роботи у цьому випадку є те, наскільки громадяни задоволені виконанням зобов’язань, які бере на себе держава.

Література

1. Закон України «Про боротьбу з корупцією»

2. Концепція подолання корупції в Україні „На шляху до доброчесності”

3. Баришніков В.М. Запобігання корупції та корупційним діянням у системі державного управління. //Баришніков В.М., Маршавін Ю.М., Туленков М.В., Храмов В.О. Державне управління та державна служба. Навч. посіб. / За заг. ред.. М.В. Туленкова, В.О.Храмова./ – К.: ІПК ДСЗУ, 2003.

4. Василенко С. Питання антикорупційного діяльності у сфері державної служби// Вісник державної служби України, №3, 2004.

5. Ткач В. Корупція серед державних службовців: реалії, шляхи подолання//

6. Вісник державної служби України, №4, 2004.

Скачать архив с текстом документа