Антропонімна номінація осіб у гумористичному творі П. Загребельного Левине серце
СОДЕРЖАНИЕ: Міністерство освіти і науки України Львівський Національний Університет імені Івана Франка Кафедра української мови Антропонімна номінація осіб у гумористичному творі (на матеріалі твору П. Загребельного «Левине серце»)Міністерство освіти і науки України
Львівський Національний Університет імені Івана Франка
Кафедра української мови
Антропонімна номінація осіб у гумористичному творі (на матеріалі твору П. Загребельного «Левине серце»)
Курсова робота
студентки 2-го курсу
групи ФЛу 28
Білик Наталії
Науковий керівник
Сколоздра О. Р.
Львів 2009
Зміст
1. Вступ 3-6
2. Розділ 1. Структурно-стилістичний і семантичний аналіз антропонімної номінації осіб у гумористичному творі (на матеріалі твору П. Загребельного «Левине серце») 7-22
3. Таблиця частоти вживання імен, прізвищ, прізвиськ 23-26
4. Додатки 27-28
5. Висновки 29-30
6. Список використаної літератури 31
Вступ
Ономастика – розділ мовознавства, який вивчає будь-які власні імена, історію їх виникнення, розвитку і функціонування, також поширення і структури власних імен у мові і мовленні в літературній і діалектній сферах. Порівняно з іншими науками, вона є досить молодою, а тому багато аспектів залишаються не з’ясованими. «Ономастика складається з двох основних розділів: антропоніміки – розділ лексикології (ономастики), який вивчає власні імена людей, закономірності їх виникнення, розвитку, функціонування, і топоніміки – науки про географічні назви. Також до них належать космоніми (назви зон космічного простору), теоніми (назви божеств), зооніми (клички тварин), астроніми (назви небесних тіл), хрононіми (назви відрізків часу, пов’язані з історичними подіями), ідеоніми (назви об’єктів духовної культури) та ін. Усі ці назви вивчаються спеціальною наукою ономастикою.»[1]
Однією з галузей ономастики є літературна ономастика – це розділ ономастики, що виділився в окрему наукову дисципліну, який займається вивченням специфіки онімів в художніх текстах. Поетична ономастика як і загальна ономастика входить до літературно-художньої антропоніміки. Одиницями її є літературно-художні антропоніми.
Існують різноманітні аспекти ономастичних досліджень. Виділяються: описова ономастика, яка дає об’єктивний фундамент ономастичних дослідів, дає загально філологічний аналіз і лінгвістичну інтерпретацію зібраного матеріалу; теоретична ономастика, вивчає загальні закономірності розвитку і функціонування ономастичних систем; прикладна ономастика, зв’язана з практикою присвоєння імен, яка дає практичні рекомендації картографам, біографам, юристам; ономастика художніх творів, яка складає розділ поетики; історична ономастика – вивчає історію виникнення імен, і їх відображення в іменах реалій різних епох; етнічна ономастика – вивчає виникнення назв етносів і їх частин в зв’язку з іменами інших типів, еволюцію етнонімів з іменами інших типів, еволюцію етнонімів, які призводять до виникнення топонімів, антропонімів, зоонімів, звязок етнонімів з назвами мов (лінгвонімами).
Є три школи літературно-художньої антропоніміки: Ужгород, Л. Белей; Одеса, Ю. Карпенко (найпотужніша); Донецьк, В.Калінкін.
Розвиток ономастики як наукової дисципліни, можна умовно розділити на три етапи. Перший етап – це так звана «доакадемічна доба», коли створюються перші словники власних імен і з’являються наукові розвідки із зазначеної проблематики. Цей період тривав до середини 19 ст. Другий етап охоплює другу половину 19 ст. – першу пол.. 20 ст., коли з’являються академічні філологічні дослідження з ономастики. І нарешті другий етап (друга половина 20 – поч. 21ст.), коли ономастичні дослідження здійснюються поряд із філологами і спеціалістами-істориками.
Координати ономастики, як галузі наукових досліджень є чітко окресленими. Поглиблення досліджень з окремих наукових дисциплін призводить до активної взаємодії між ними, особливо суміжними. На стику різних наук виникають нові наукові напрями. Саме на стику лінгвістики та історичної науки з’явилася і затвердилася ономастика.
Вона має два основні вектори досліджень – лінгвістичний і історичний, однак результати ономастичних досліджень використовуються також в етнографії, археології, картографії, логіці і багатьох інших науках.
Всі власні імена, якими користується конкретний народ, створюють його ономастичний простір.
Ономастика має свій базовий термінологічний апарат. Окремі підкласи власних імен і їх підрозділи отримали загально названі термінологічні назви. Вони складаються із давньогрецьких, іноді латинських термінів і давньогрецького терміну «онім».
Ономастика також має два підходи вивчення онімів. Перший об’єднував вчених, які використовували оніми як історичне джерело. Другий – вчених-філологів, котрі використовували оніми в історії дослідження з історії мови. Тому в історичній науці ономастика вважається історичною спеціальною дисципліною, яка вивчає оніми як історичне джерело. В свою чергу в філології ономастика – частина лінгвістики, дослідницький об’єкт істориків мови.
Бурхливі історичні події першої половини 20 ст. призвели до певного занепаду цього напряму досліджень в Україні. Однак окремі вчені продовжували збирати і опрацьовувати ономастичний матеріал.
Власне ім’я під час використання міняє свою форму. На нього здійснюють вплив інші мови. Тому в першу чергу слід здійснювати його аналіз з допомогою методів мовознавства. Це дозволяє визначити мовну належність оніму, відтворити його первісну форму і вимову назви, встановити історичну епоху, коли він виник, окреслити вплив на нього інших мов або діалектів однієї мови, змалювати напрями його мовної трансформації до нашого часу включно. Без реконструкції всіх етапів розвитку оніма не можливо дати йому характеристику як історичному джерелу.
Народження онімів відбувається в результаті взаємодії різноманітних, мовних, соціальних, психологічних чинників. Без визначення ролі кожного з них в даному конкретному випадку неможливо встановити достеменне значення тієї або іншої власної назви. Тому ономастика є за своєю суттю синтетичною дисципліною, яка узагальнює методику дослідження і джерельну базу широкого кола природних і гуманітарних наук – географії, астрономії, геології, історії, лінгвістики, а також джерелознавства, археології тощо.
Деякі спеціалісти виділяють в ономастиці особливий розділ – етимологію, котра вивчає причини виникнення і закономірності розвитку онімів, не пов’язані з закономірністю розвитку мови. В самому мовознавстві є відповідна галузь – соціолінгвістика.
Об’єктом вивчення ономастики є «геноніми» (загальні імена) та «ейдоніми» (особові імена) – особові класи ономастичної термінології, які розділяються на підкласи, порядки і під порядки.
Одним із перших в Україна розпочав ономастичні дослідження український слов’янознавець Я. Головацький. Проблеми ономастики в своїх наукових працях успішно досліджував А. Бертье-Делагард, а на початку 20 ст. – відомі українські історики О. Лазаревський, В. Ляскоронський, Л. Падалка, М. Арандаренко, М. Астряб, О. Андріяшев та ін. Свій внесок у встановлення дисципліни зробив також І. Франко. Першим вченим, який почав роботу із відродженням досліджень як з лінгвістичної так і з історичної ономастики в Україні був К. Цілуйко. Також дослідниками ономастики були: О. Компан, П. Чучка, С. Бевзенко, Ю. Карпенко, І. Борисюк, О. Стрижак, І. Железняк, Є. Отін, Ю. Кругляк, А. Коваль, Б. Лящук, П. Зборовський, М. Янко, О. Данилюк, Т. Громко, М. Калінкін, Е Магазаник, М. Мельник
В останні десятиліття в Україні активно вивчаються антропонімічні джерела. Виходять у світ різноманітні довідники власних імен: Г. Півторак «Власні імена людей у Київській Русі» (Культура слова. – К., 1982. – Вип.23); Ю. Редько «Довідник українських прізвищ» (К., 1969), «Сучасні українські прізвища» (К., 1966); Л. Масенко «Українські імена та прізвища» (К., 1990); Л. Скрипник, Н. Дзятківська «Власні імена людей» (К., 1996) та ін.
«Основний жанр Павла Загребельного – це роман. Жанровий діапазон його романів широкий: фантастичний, аналітично-проблемний, химерний («Левине серце»). Серед жанрово-стильового розмаїття, письменник основне місце займає історична белетристика. Його твори відомі далеко за межами України, перекладалися багатьма мовами світу, неодноразово екранізувалися. Цікавиться романіст і подіями другої світової, учасником якої був, бурхливою сучасністю з її інтелектуально-напруженим ритмом життя, гострими морально-етичними проблемами («Розгін», «Левине серце»).
Найпопулярнішим є романний історичний епос письменника, який зумів «прорватися» крізь нормативність соцреалізму і вразити читача своєю неординарністю.
Сам він – невтомний шукач, експериментатор, випадник, людина різносторонніх інтересів, майже фотографічної пам`яті , дотепного розуму, полемічного обдарування, що засвідчує вся його творчість, а особливо – роман «Левине серце», де він висміює сучасні літературні канони, але не забуває при цьому по іронізувати і з самого себе, і з свого «недоладного», «розгойданого» повістування[2] .»
У нетрадиційній розкутій композиції «Левине серце» у навмисному змішуванні серйозного і комічного стилів оригінального твориться веселий епос про життя села і справи літературні. Сполучення небачене, несподіване, інколи навіть трохи зухвале, а то й недоречне. Але воно дозволяє автору по-своєму поєднати книжку мудрість з дотепними сільськими билицями, одну з бурлеском, комічне шарування, самоіронію з серйозними роздумами про людей села. А вони, люди, в його примхливій оповіді постають вельми колоритними фігурами…[3]
Мета роботи передбачає розв’язання таких завдань: проаналізувати антропонімну номінацію осіб у романі П. Загребельного «Левине серце», зібрати антропонімний матеріал роману, дослідити стилістичні особливості антропонімної номінації зокрема їх роль для створення гумористичного тла твору, з’ясувати структурні особливості антропонімної номінації (порахувати прізвища, імена, прізвиська).Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається з вступу, основної частини, таблиці підрахунків, висновку, а також сюди входить додаток в якому вказано список скорочень, що були використані в роботі.
Розділ 1. Структурно-семантичний і стилістичний аналіз антропонімної номінації осіб у гумористичному творі (на матеріалі твору П. Загребельного «Левине серце»)
Не буде великим перебільшенням сказати, що літературно-художня антропоніміка така ж давня, як і літературно-художня творчість. Адже від найдавніших часів письменники, називаючи персонажів, мусіли володіти певними емпіричними знаннями у галузі літературно-художньої антропоніміки.
Лише в 60-70 роках Ю. Карпенко, І. Сухомлинський, В. Галич та ін. досліджуючи літературно-художню антропоніміку відомих українських письменників, заклали фундамент нової галузі української ономастики – літературно-художньої антропоніміки.
Окрім власних імен персонажів, звичайний процент у корпусі номінативних ЛХА становлять прізвища персонажів. Номінативні прізвища умовно поділяються на дві групи: 1) етимологічно непрозорі; 2) етимологічно прозорі, доантропонімна семантика яких не узгоджується з енциклопедичною характеристикою денотата-персонажа.
Українська літературно-художня антропонімія виступає мовно-стилістичним засобом у творенні двоякого національно нейтрального тла творів: українського та неукраїнського чи інонаціонального, тобто ідентифікує українську чи неукраїнську національність персонажів. Український антропонімний фон, у порівнянні з інонаціональним, відзначається детальністю, кількісним структурним багатством, що проявляється часто не тільки у відтворенні типових загальнонаціональних рис української антропонімії, але й регіональних особливостей.
Найпоширенішим мовностилістичним засобом творення українського регіонального колориту виступають ЛХА, які містять у своїй структурі специфічні діалектні риси (фонетичні, лексичні, рідше граматичні та словотворчі). У романі П. Загребельного також зрідка трапляються такі ЛХА: Зінька, Полоніна, Котя.
Уневиразнення національного компонента омонімічного значення або підміна його релігійним в літературно-художній антропонімії є явищем характеристичним. Наприклад: Іван, Марія – ці імена вказують на належність їх носіїв до християнської общини і не несуть практично жодної інформації про їх національність. З часом християнські імена, адаптувавшись, набули ще й національних конотацій, навіть коли їх носіями були духовні особи.
Такий ЛХА, як Ваня виник в результаті насильницької більш або менш прихованої денаціоналізації, а тому такий ЛХА слід вважати характеристичним.
У радянський час, намагаючись приховати русифікаторську суть, ЛХА типу Ваня і подібних до нього почали кваліфікувати як інтернаціональні, навіть радянські.
ЛХА Спартак, який вживається один раз у романі «Левине серце», ідентифікує представника «нової нації» - радянської.
Національне та регіональне в літературно-художній антропонімії проявляється на двох рівнях: в одних випадках ЛХА служать мовностилістичним засобом національної чи регіональної ідентифікації персонажа або ж створюють певний національний чи регіональний колорит; в інших – служать засобом констатації певного рівня національної свідомості персонажа, що може супроводжуватися й авторською оцінкою.
Імена по батькові, які в українській літературно-художній антропонімії 19 ст. були, як правило, соціально або національно значущими, протягом останніх десятиліть виявляють чітку тенденцію до втрати характеристичного потенціалу, а тому в своїй більшості це номінативні ЛХА: Свиридон Карпович, Зінька Федорівна, Грицько Грицькович, Іван Іванович Одарія Трохимівна. Щоправда, в літературних текстах письменників української діаспори імена по батькові донині залишаються національно чи соціально значущими.
При ідентифікації персонажів, що не належать до української нації спостерігається дещо інший механізм використання мовностилістичних засобів української літературно-художньої антропонімії. Головний критерій, якому повинні відповідати ЛХА цього виду – це максимальна відповідність їх форми основним фонетичним, словотворчим та лексичним особливостям мови нації до якої належить іменований персонаж. Наприклад: Лейла – циганка (Олеля, Леля).
Прізвища на зразок Тур, Хмельницький, Кішка, Мазепа не «личать» персонажам, що грішать пияцтвом, розпустою або кар’єризмом. Контраст між ЛХА з цілковито позитивним іміджем та їх носіями, що не відзначаються високою моральністю, дозволяє авторові натякнути на деякі непривабливі проблеми українського суспільства 70-80-х рр. 20 ст.
Виразне об’єктивно-вікове значення притаманне багатьом ЛХА – демінувативам. Іменні варіанти Давидко, Павутя служать у першу чергу виразником обєктивно – вікового значення, бо ними іменуються діти.
У літературно-художньому тексті ЛХА добиратися відповідно до існуючих традицій існування представників певних професій. У новій літературно-художній антропонімії служителі культу іменуються, як правило, канонічними варіантами імен, до яких часто додається апелятив отець, піп і т. д. Наприклад у «Левиному серці» вживається ЛХА піп Парфен («І того самого Самуся застав Гриша Левенець, повернувшись з училища механізації, і в школі так само читали: «Немидора поралася коло печі», - хоч жінки світлоярівські поралися коло газових плит, а імені Немидора не знав навіть піп Парфен.»)
Серед ЛХА є чимало таких, що стали соціально значущими завдяки авторському конструюванню їх, онімічної семантики. Соціальної значущості ЛХА типу Безкоровайний, Безтурботний, Багатогаласу, Безземельний відводиться й «класово мотивованій» експресивності.
На відміну від реальної антропонімії, в літературно-художній існують набагато ширші можливості для створення емоційно нейтральних ЛХА: має, рацію О. Карпенко, коли стверджує, що при відмежуванні нейтрального варіанта від емоційно-оцінних важлива не сама форма, а її нейтральне значення. Наповнення нейтральним чи експресивним значенням відбувається передусім у контексті.
У функції секундарних емоційно нейтральних ЛХА виступають похідні первинно емоційно-оцінні утворення, які здатні в певниї мовленнєвих ситуаціях втрачати експресивні конотації. Наприклад: Милька, Нилька («Добривечір вам, Нилю і Милю!»).
У «Левиному серці» вживаються також здрібніло-пестливі ЛХА з мінімальним рівнем експресії іменні варіанти, утворені за допомогою моно морфемних суфіксів субстантивної оцінки: Дашунька, Сашунька, Маруся, Галинка. Здрібніло-пестлива конотація таких варіантів хоча і виражена слабо та має нестабільний характер, проте вона здебільшого автономна від конкретного контексту, бо спирається на загальнонаціональний усус.
Для виразу згрубіло-зневажливої конотації в українській літературно-художній антропонімії використовується кілька способів. Так, ЛХА, передусім імена, негативного емоційно-експресивного відтінку можуть надавати традиційні пейоративні суфікси. Наприклад: Дунька, Шурка, Наталка.
Функціонування антропоніма в літературному тексті, як і літературний твір в цілому – субстанція значною мірою умовна. Завдяки відомій умовності письменники дозволяють собі нехтувати канонімами реальної антропонімії і можуть ставити у пряму залежність вибір того чи іншого іменування персонажа до особливостей його характеру. Емоційність інформаційно оцінних ЛХА залежить від категоричності та позитивності доантропонімної семантики основи ЛХА. Наприклад: Зновобрать («Ну, оплески, одностайно, а дядька Свиридона так і прозвали: Зновобрать.»)
Є також ЛХА-символи, які періодично автор такоє згадує в романі: Адам, Єва, Авель Каїн («Колись люди називалися просто: Адам, Єва, Авель, Каїн, Грицько, Стецько, Гаврило.»)
Аналіз імен, які використовувалися у романі П. Загребельного «Левине серце»
Давидко, ч.; д-європ. ім. Dauid «коханий», «улюблений», кан., рід. [С УІ, С. 98 ] Він справді спакувався сів до Давидка, свого брата, в кабіну, і вони помчали на станцію, а вранці обидва були знову вдома і через глинище перегукувалися з Щусями. ( П. Загреб. «Л. с.», С.44)
Дем`ян, ч.; гр. ім. DamianosDamia – ім. д.-рим. богині плодючості – присвячений Дамії; кан., рід.[СУІ, С. 103] Щоправда, старий брат їхній Дем`ян виїхав з села і вже давно працює десь на Донбасі кочегаром, зате Денис став комбайнером і виходив у передові механізатори, а найменший Давидко влаштувався шофером на колгоспнім грузовику і виявив таку меткість, що за день міг обскакувати всю європейську частину Радянського Союзу.(П. Загреб. «Л. с.», С.26)
Демид гр.; ім`яDiomedes; від dios -божественний і medo -піклуюся, опікую.[СУІ, С. 102] Цього старий Демид ніяк не міг второпати. (П. Загреб. «Л. с.», С.28)
Денис гр.; особове ім`я Dionysos – Діоніс; у грецькій міфології – бог життєвих сил природи, вина і веселощів(буквально; присвячений Діонісові).[ВІЛ, С. 104] Тоді Самусі на знак протесту взагалі перестали вживати в своєму роді імена на «К» і вже в останньому поколінні обрали для себе літеру «Д»: батько був Демид, старший син Дем`ян, середній – Денис, наймолодший Давид, або Давидко. (П. Загреб. «Л. с.», С.23)
Зінаїда, ж.; гр. ім. Zenais (знах. в. від Zeus “Зевс») і eidos «образ», «вид», «потомок» - подібна до Зевса, богоподібна.[СУІ, С. 139] Тому легко собі уявити, скільки прокльонів сипалося тепер на адресу проектувальників, які не могли завернути шосе в Світлоярськ, а ще більше їх випало голові колгоспу Зіньці Федорівні, яка ніяк не могла вимостити каменем оті трикляті п’ять кілометрів! (П. Загреб. «Л. с.», С.14)
РічардРіхард, ч.; двн. особ. ім. Richart двн. Richi “ могутній цар, король» і hart «сильний», «сміливий»; пол. Ryszard ; анг. Richard; зап., рід.[СУІ, С. 312] Чи то запанував такий дух часу, чи то пошесть пройшла по батьках, але Іван Іванович у Світлоярську виявився не самотній, бо через рік у землеміра Левенця народився син, і Левенець назвав його Річардом. (П. Загреб. «Л. с.», С.20) Річард і справді був сміливим і не зважаючи на свою скромність і матеріальний стан, оскільки ріс без батька, завжди був на висоті.
Милія, ж. до ч. Милій – гр. Milyas – давня назва Лукії Milyai «мілійці – жителі цієї країни»; інше тлум.: гр. «яблуня».[СУІ, С. 2] Коло Смачних Кабачечків Самусь уже кружляв, затримка з переходом до рішучих дій пояснювалася лише тим, що він не мав конче наміру одружуватися (бо не сягнув вершин, яких мав конче сягнути), окрім того, не знав, яку з сестер вибрати: Нильку чи Мильку, біляву чи чорняву. (П. Загреб. «Л. с.», С.86)
Неоніла гр; neos – новий, молодий. [ ВІЛ С. 248 ] – Добривечір вам Милю і Нилю! (П. Загреб. «Л. с.», С.87)
Іван д-євр.; ім.`я Yochanan, Yahochanan – Ягве (бог) змилосердився, Ягве (бог) помилував – божа милість, божа благодать.[СУІ, С. 143] У Петра і Вусті був син Іван. (П. Загреб. «Л. с.», С.77)
ЯвдохаЄвдокія, ж.; гр. ім. Eudokia eudokia “ласкавість», «прихильність», «благовоління».[СУІ, С. 121] Але баба Явдоха викрила діда, показавши Гриші той «документ» і відповідно його прокоментувавши: «Хоч би ж справді від того Прокопа йшли Левенці, а то від якогось Василя, викажчика полтавського, била б його лиха година! (П. Загреб. «Л. с.», С.146)
Марсельєза, ж.; фр. Marseillais «Марсельєза – революційна пісня» Marseille “м. Марсель».[СУІ, С. 217] Звали Марусею, а він її перехрестив на Марсельєзу. (П. Загреб. «Л. с.», С.12)
Маруся, ж; гр.особ. ім. Mariam, Mariaд.-євр. Marar «бути гірким» - гірка; або д.-євр. mara «чинити опір», «відмовлятися», «заперечувати» - яка чинить опір, заперечує, вперта; кан.[СУІ, С. 212] Звали Марусею, а він її перехрестив на Марсельєзу. (П. Загреб. «Л. с.», С.12)
Кузьма, ч.; гр. ім.Ros mas kosmos “світ», «порядок», «прикраса» - добромисний,скромний, чесний.[СУІ, С. 166] Приїздив у поле водовоз або возій пального, гукав: «Дядьку Безкоровайний, мануфактуру дають» - бригадир хапав свій піджак, сідлав мотоцикл і гнав до села, до крамниці, де вже під обшмугляним дерев`яним, з обкованими бляхою кінчиками метром крамника Кузьмина Кириловича лопотіли сотники, тонко звискували ситці, цупко напиналася «чортова шкіра», і сільські кумасі, хоч як товпилися до того метра, все ж розступалися перед Безкоровайним, і не так з поваги до його багатодітності (бувало в людей і більше!), як з високої пошани до трудової (знову ж таки нагадуємо: єдиної на весь район!) медалі! (П. Загреб. «Л. с.», с.69-70)
ПавутяПавло, ч.; ст.-слов. особ. ім. Павельгр. Paulos лат. Paul ( l ) us лат. Paulus “малий»; рос. Павел; пол. Pawel ; угор. Pal; кан.[СУІ, С. 278] Отак вони сиділи,дивилися, як перевертається на широкому дерев`яному ліжку малий Павутя, і думали про вічне й велике, геть випустивши з виду всіляку тимчасовість і весь дріб’язок. (П. Загреб. «Л. с.», С.53) Павутя у романі повсюди зображений ще дитиною. На початку твору ще зовсім немовлям, а у кінці вже трішки старшим, але ще не дорослим. Читаючи твір він всюди зображений малим,принаймні у цьому романі він оправдовує тлумачення свого імені у значенні віку, а не у значенні росту.
Оксана, Санька, ж.; гр.xenia «гостинність» або xene «іноземка»; кан.[СУІ, С. 259] По історії якраз тоді дійшли до хрестових походів і його продражнили Річард Левине Серце, хлопець тяжко переживав своє прізвисько і, мабуть, зозла вигадав для Щусів після історії з бутлем настойки подорожника прізвисько Плантагенетів, а може, це пояснювалося ще тим, що з ним разом (на два класи молодші) вчилася донька Щуся-лісника Котя (ім`я, вочевидь, походить від Катерини, але точно стверджувати автор цього не може, зважаючи на досить вільне поводження світлоярівців з іменами, внаслідок чого, скажімо, звичайна собі Оксана могла зватися тут Санькою, Шуркою, Сашунькою і навіть Сашкою). (П. Загреб. «Л. с.», С.54)
Сашка, Сашунька, ШуркаОлександра жін. до ч.Олександр; гр. особ. ім. Alexandros гр. alexo «захищаю», «допомагаю» і aner (род. в. andros ) «чоловік», «мужчина» - захисник людей; мужній; пол. Alexander; угор. Sandor; кан.[СУІ, С. 261] Його світлоярівська дружина Сашка викрила обман і негайно вигнала землеміра, заборонивши будь-коли показуватися на очі. (П. Загреб. «Л. с.», С.20)
Степан, ч.; гр. особ. ім. Stephanosгр. stephanos «вінок»; пол. Stefan, Szczepan; угор. Istvan, розм. P ista ;рум. Stefan ; кан. [ СУІ, С. 348 ] Коли ж поставили це питання на райвиконкомі і секретар райкому партії Степан Михайлович спитав Вивершеного, чим колгоспники вирішили прикрасити другу площу Світлоярська, той отетерів: “ Яку другу?» (П. Загреб. «Л. с.», С.81)
Прокіп, ч.; гр. особ. ім. Prokopiosгр.prokopus, який тримає меч за рукоятку»; «готовий (до бою)»; інше тлум.: гр. prokope «великий успіх» - успішний, устигаючий; кан., рід.[СУІ, С. 304] Як і чим жив сам землемір у ті місяці, залишалося таємницею для всіх, навіть для діда Левенця, який тільки й знав, що вихваляв свого сина, не забуваючи нагадувати про їхнього славетного предка – полтавського полковника Прокопа Левенця, який уже триста років тому володів у славній Полтаві і ставком, і млинком, і вишневим садком. (П. Загреб. «Л. с.», с.79-80)
Свиридон, ч.; гр. особ. ім. Spuridonгр. spuris (род. в. spuridos) «плетений кошик»spuro «плести», «вити» - гвинтоподібний; інше тлум.: лат. ім. Spiridionлат. spiritus «душа», «життя» і donum «дарунок» - дарунок душі; натхнення; кан, рід.[СУІ, С. 325] Конфронтація, як легко помітити, не з тих, що зачіпають пекучі життєві проблеми, отож її досить легко вдавалося злагіднювати, а то й просто пригашувати голові сільської Ради Свиридону Карповичу, якого в селі звали «дядько Зновобрать». (П. Загреб. «Л. с.», С.23)
Карпо, ч.; гр. ім. Karpos k arpos «плід»; кан., рід.[СУІ, С. 167] Кожна родина щосили намагалася довести, ніби саме з неї походить отой легендарний Карпо, який дав наймення глиняному ярові і всьому селу, Самусі довго навіть усіх своїх синів називали тільки на «К», випередивши лінькуватих Щусів, на що ті, трохи подумавши, спокійно заявили: «Примазуються до імені». (П. Загреб. «Л. с.», С.22)
ОдаркаДарія, Дар`я, Дарина, ж. до ч. Дарій; Dareios – ім. перс. царя, що означає «багатий», «маєтний»; кан., рід.[СУІ, С. 100] За щонайменше забруднення, за підкреслювання й інші шкоди, завдавані підручникам, Одарія Трохимівна вибирала розгалуженну систему покарань, а надірвана сторінка, зігнута політурка, сліди жирного борщу або сала на книжці сприймалися Одарією Трохимівною як явища, що трагічністю своєю дорівнювали загибелі Помпеї або зникненню Атлантиди. (П. Загреб. «Л. с.», С.61)
КотяКатерина, ж.; гр. ім. Aikaterinekathara, katharia «чиста», «непорочна», «цнотлива»; пол. . Katarzyna ; кан.[СУІ, С. 169] Робив урочистий виїзд із своєю циганкою в гості, в райцентрівські магазини, тепер, виходить, возив з роботи Котю. (П. Загреб. «Л. с.», С.165)
Вустя, Устина, Юстина,ж. до ч. Устин; с-гр. Justina , Justine лат. Justina від Justus «справедливий», «чесний»; кан., рід.[СУІ, С. 370] Справжні ділові якості у Вусті-Чухалки проявилися лише в самогоноварінні. (П. Загреб. «Л. с.», С.76)
Тетяна, ж. до ч. Татіан; інше тлум.: гр. tattoo «установлюю», «призначаю» - засновниця; рос. Татьяна; одне з найпоширеніших ж. ім. в 40-60 р.р. 20 ст., поширилося під впливом героїні з «Євгенія Онєгіна» О. Пушкіна; кан.[СУІ, С. 359] Ні діда Сашка, ні баби Тетяни Гриша не застав на цьому світі. (П. Загреб. «Л. с.», С.)
Наталка, ж. до ч. Наталій; лат. Natalia лат. natalis «належний до народження», «рідний», «отчий»; «геній-охоронець»; кан.рід.[СУІ, С 246] Головишина Наталка з другого курсу вискочила заміж за капітана третього рангу й помчала аж на Камчатку. (П. Загреб. «Л. с.», С.122)
Гриша, Григорій, Григор,ч.; гр. особ. ім. Gregorius гр. gregoreo «не сплю», «пильную» - невсипущий, пильний, бадьорий; пол. Crzegorz ; рум. Gregore ; кан.[СУІ, С. 93]Деяку ясність у це темне питання внесла баба Явдоха, яка рятувала Гришу від дідових розбазікувань, нашіптуючи йому ласкавим своїм голосом (бо всі баби на Україні мають ласкаві голоси!) (П. Загреб. «Л. с.», С.56)
Парфен, ч.; гр. особ ім. Pathenios гр. pathenios «цнотливий», «непорочний», «чистий»; кан., рід.[СУІ, С. 288]І того самого Самуся застав Гриша Левенець повернувшись з училища механізації, і в школі так само читали: «Нимидора поралася коло печі», - хоч жінки світлоярівські поралися коло газових плит, а імені Нимидора не знав навіть колишній піп Парфен. (П. Загреб. «Л. с.», С.131) Про попа Парфена немає поширених розповідей у тексті, але по цому, що він був попом можна сказати, що його імя підтверджує значення «чистий», «непорочний».
Петро., ч.; ст- слов. Пєтръ гр. особ. ім. Petrosгр. petros «скеля», «камінь»; рос. Петр; пол. Piotr; рум. Petru; кан.[СУІ, С. 292] Щоправда, невідомо, чи екзистенціалісти люблять пиріжки, а Петро їх любив страшенно і нюхом чув, яка жінка й з чим пече пироги, а яка пече хліб. (П. Загреб. «Л. с.», С.77)
Варфоломій і рід. Бартоломій, ч.; гр. ім. Bartholamaisарам. ім. Bar-Talmai «син Толмая», арам bar «син» і Talma i – ім.; кан. рід.[СУІ, С. 58] Автор спробував довідатися про це у свого високовченого друга, доктора ерудничих наук Варфоломія Кнурця. (П. Загреб. «Л. с.», С.13)
ПолонінаПоліна, ж.; лат. Paulina ( фр. Pauline ) – ж. до ч. Paulinus «Павлин»; інше тлум.: скор. Варіант ж. Аполлінарія, що став оф.; зап. [ СУІ, С. 300 ] Полоніно Андріївно, а йдіть-но сюди. (П. Загреб. «Л. с.», С.151)
Сидор, Сидір, ч.; особ. ім. IsidorusIsis «Ісіда (Ізіда) – єгип. богиня землеробства» і doron «дарунок» - дарунок Ісіди; лат. Isidorus ; пол. Isydor ; кан., рід. [ СУІ, С. 336 ] – Я вас слухаю, Сидоре Дмитровичу, - ввійшла секретарка. (П. Загреб. «Л. с.», С.151)
Роксолана, ж.; лат. Roxolana (мн. Roxolani) «роксоланка», «представниця скіф. Племені»; пізніше «русинка», «українка»; зап., рід.[СУІ, С. 315] Скажімо, твій комбайн простоює тому, що з нього зняли деталь, яка зламалася в Самуся, але долі й цього видається не досить, і вона насилає на тебе ще Самусевого брата Давидка, точніше, й не самого Давидка, а його молоденьку дружину Роксоляну. (П. Загреб. «Л. с.», С.115)
Мирослава, ж. до ч. Мирослав; від мир і слава; слов. [ СУІ, с. 234-235 ] Р оксоланою її прозвали в Світлоярську, хоч насправді була Мирослава. (П. Загреб. «Л. с.», С.155)
Олена(Олеля (Лейла)), ж.; гр. особ. ім. Helene гр.helenos «світло», «сяйво», «полум’я смолоскипа» - світла, осяйна; рос. Елена, Алёна; рум. Elena; молд. Иляна; пол.. Helena; кан.[СУІ, С. 265] Чи то вживала вона це слово як своєрідну ритуальну формулу, чи в його справжньому рішучому значенні, чи внаслідок автоматизму мислення, виробленого в даному випадку не під впливом лінькувато-спокійного батька Щуся, а скоріше матері-циганки Лейли (світлоярівці звали її Олеля), - хоч якими мотивами керувалася Котя, виставляючи своє «відчепись» проти чоловічо-хло`пячої половини людства, але діяло воно досить недвозначно і. сказати б, в односторонньому порядку: всі од неї одскакували, як той горох з прислів’я від твердої стіни. (П. Загреб. «Л. с.», С.159)
Василь, ч.; гр. ім. Basileios basileios “царський», «царствений»; пол. Bazyli ; рум. Vasilie ; угор. Laszlo ; кан.[СУІ, С. 60] – А наш Василь і зовсім не їздив! – сміялися Щусі, раді, що перехитрили Самусів ще більше. (П. Загреб. «Л. с.», С.44) Василь Щусь завжди мав себе за головного в селі,як і Самусь, він навіть намагався доказати, що саме завдяки його предкам було названо село.Він завжди відчував себе головним, «царственним».
ДунькаДомініка, ж. до ч. Домінік; лат. ім. Dominicus dies dominicus “день божий», «неділя» - належний богові; зап.[СУІ, С. 110] Не станеш же цілуватися, коли під хатою трактор гарчить на все село і люди сміються: «Вже Самусь у Дуньки!», «Вже в Наталки!», «Вже в Мотрі». (П. Загреб. «Л. с.», С.170)
ГнатІгнат ч.; д-рим. ім. I gnatius д.-лат Egnatius ; традиційне тлум.: лат. ignatus “невідомий», «незнайомий» - народжений вогнем; лат. in “не» і (д) natus «народжений» - не народжений; усі тлум. сумнівні; кан., рід.[СУІ, С. 90] Чи не найближче до істини підійшов найстаріший житель Світлоярськ столітній дід Гнат, який сказав просто й коротко: «Все ото нечиста сила казиться!» (П. Загреб. «Л. с.», С.178)
Марко гр.*; особове ім`я Markos; можливо, походить від лат. marcus – молоток або від marceo – бути в`ялим, млявим. Дехто вважає, що вона означає «народжений у марті (березні)». [ ВІЛ, С. 75] Допитувався автор у свого знайомого поета-пісняра, чому той досі не добрав слів про тітку Лисичку, бо писав же колись і про Олену Хобту, і про Марка Озерного. (П. Загреб. «Л. с.», С.190)
Галина гр.*; galena – спокій, тиша; штиль на морі, тиха погода. [ ВІЛ, С. 127 ] П едан, мав до цього відношення суто географічне (бо поле починалося коло його хати), але Педанова дружина Галинка – виробниче: не зійшло саме на її ланці. (П. Загреб. «Л. с.», С.194)
Свиридон гр.: sp yris (род. Spuridos ) – кошик.[ВІЛ, С. 97] Похвальна постійність, з якою пропоновано обрати Свиридона Карповича, ні в кого з карпоярівців не викликала протесту, що свідчить про їхнє моральне здоров`я, міцну згуртованість і одностайність. (П. Загреб. «Л. с.», С. 24)
Федот гр.; особове ім`я Theodotos ; від theodotos – даний богами.[ВІЛ, С. 105] Щоб там сидів колгоспний ветфельдшер Федот Задорожній, який би засвідчив смерть Педанового півня? (П. Загреб. «Л. с.», С.201)
ДашкоДарій гр.; Dareios – ім`я трьох царів стародавньої Персії 6-4 ст. до н. е.; можливо, від перс. dora – той, хто володіє.[ВІЛ. С. 55] Тут автор відчуває, що в своїх порівняннях Воскобойникової дільниці може дійти до цілої Австралії, тому тільки його протокол, який другого дня був переданий слідчому районної прокуратури Саламасі, а той, оформивши справу, мав доповісти прокуророві Дашку, який уже передав би її ( тобто справу і. звичайно ж, на Педана) судді Верещаці. (П. Загреб. «Л. с.», С. 206)
ДашунькаДарина, Одарка ж., від ч. Дарій гр.; Dareios – ім`я трьох царів стародавньої Персії 6-4 ст. до н. е.; можливо, від перс. dora – той, хто володіє.[ВІЛ. С. 55] Шкіра в Дашуньки тонка (судини синьо просвічуються,мов ріки на карті), тепла, шовковиста, на губах – вічно смага, мовби палить дівчину щось усередині, тупуватий упертий ніс з нервово трепетливими ніздрями, і все в ній мовби кричить, гукає, радіє: погляньте на мене, я вродлива, вродлива! (П. Загреб. «Л. с.», С. 282)
Юхим, ч.; гр. особ. ім. Euthymos гр. е uthymos «доброзичливий», «веселий», «спокійний», «бадьорий»; рос. Ефим, стар. Ефимий; рум. Eftimie ; кан., рід.[СУІ, С. 410] Коли Юхим ішов селом, його завжди супроводжували бездомні пси або здичавілі нічийні коти. (П. Загреб. «Л. с.», С. 291) Оскільки Юхим дужн любив тварин, він для них нічого не жалів, навіть власних коштів. У тексті Юхим завжди був спокійниі і доброзичливим.
ЯлосоветаЄлизавета, Лизавета, Лисавета,ж.; гр. ім. Elisabet д.-євр. Eliseba “бог-моя клятва», «богом я клянуся»; кан.[СУІ, С. 129] Тітка Ялосовета ніколи не зазіхала і не посягала на то, що погано лежить. (П. Загреб. «Л. с.», С. 290)
Левко, Лев, ч.; гр. Leon «лев»; кан.[СУІ, С. 190] Він попросив у колгоспі бухгалтера Левка Левковича довідку про те, що ніби йому доручено організувати колгоспних спортсменів, а тоді тою довідкою домігся в районі призначення головою карпоярівського спорттовариства «Урожай». (П. Загреб. «Л. с.», С. 107)
Аналіз прізвищ, які використовувалися у романі П. Загребельного «Левине серце»
Лисичка – Мк. 1668: прізвище Liszicska – Виноградів. 1. Від антр. Лисиця + -ка. 2. Від назви гриба лисичка.[ПЗУ, С. 340] Де посіяли в холодне й зерно запліснявіло, де вимокло, де вивіяло вітрами, де виїли жуки-шкідники, де зжер луговий метелик, де витоптано, виїжджено безжальною технікою і бездушними трактористами, а в агронома болить серце за кожен корінчик, і земля стогне, плаче, мов орган, виграє, мов космічні оркестри, і тітка Лисичка, не думаючи, навіть не відчуваючи, вже мовби пускаючи в дію так звані нижні шари мислення, зненацька сягає вершин знання, за якими розкриваються їй велика істина і надія: ось вона тут, серед цих полів, вона вічна й безсмертна, вона не може й не має права вмерти ніколи, бо ніхто не посіє так, як вона, і ніколи не проросте без неї оце благородне зело, дикі трави проростуть і несіяні, а добрі злаки, які годують людство, не проростуть, не виростуть, не дадуть плоду, коли не буде на світі її самої, її рук, її невсипучості. (П. Загреб. «Л. с.», с. 190-191)
Левинець [Левиниць], - иця – Вл. 1715: кр. Jo / Lewinecz – Рахів; 1787: прізвище Le winec – це levens, що «гайдамака», «опришок», «грабіжник».[ПЗУ, С. 329] Він ріс напівсиротою, без батька, водночас немовби й маючи батька, який то з`являвся в діда Левенця, щоб показати свій годинник, велосипед, френч, землемірське причандалля і набрехати сім мішків, то зникав і через суд виплачував на Гришу аліменти, щол теж ніби перейняли характер того, хто їх посилав: то це були якісь там справді гроші, а то таке, тільки на сірники та мило – то два карбованці сорок копійок за місяць, то троячки. (П. Загреб. «Л. с.», С. 79)
Гайдук – Вн. 1575: Від заст. соц.- екон. терміна пізнього Середньовіччя гайдук. У народів Карп. – Дун. басейну пройшов складну семантичну еволюцію від угор. етн. через сейми «повстанець- партизан», «Угорський воїн – піхотинець», «воїн, який на власний розсуд воював проти турків», «поліцай в Угорщині», «опришок», «злодій», «волоцюга», «слуга», «гайовий», «доглядач». Крім цих значень, лексема гайдук уживалася й у ін. зн., як «солдат придворної охорони» (СУМ 16-17 ст. 6 182), «озброєний вартовий (Мат. до буков. 1 79, Гт43).У румунів та сербів вона також уживалася в кількох зн. Прізвища Hajduk, Hajdukovic популярні серед хорватів.[ПЗУ, С. 131] Таємницею лишилася ця Гайдукова туга за підоплічкою, надто ж беручи до уваги його нехідь до сорочок взагалі. (П. Загреб. «Л. с.», С. 86)
Самусь – Вл., Св., Пор. 1787: прізвище Samus – Н. Яблунька на Бойк. (ЙМ). Здр.-пестл. ч. ім ` я Самусь від повного вар. Самійло (пор. імена такої ж структури Петрусь, Павлусь та ін.). Пор. ще 1648: Samuzin Mark – Голубине ( Maksay 520).[ПЗУ, С. 502] З одного боку, він і сам, всупереч своєму вихованню і поглядам на життя, переконаний, що Самусеві справді треба було давно вже набити морду. (П. Загреб. «Л. с.», С. 11)
ЧухалкаЧухайло – Бабичі, Коноплівці, Укр. регресивне утворення з суф. –алка, -айло від дієсл. чухати, тобто «терти, натирати».[ПЗУ, С. 615] Може, якби не до Вусті, то й пішов би і не порвалося б остаточно те, що зв’язувало сина з батьком, та коли почув про Чухалку, то вже вороття не було. (П. Загреб. «Л. с.», С. 76) Вустя-Чухалка відповідає тлумаченню прізвища. Її зате й прозвали «Чухалкою», бо вона завжди найдовше поралася по господарству.
РадульськийРадул: Прізвища з антропоосновою Радул-поширені в Румунії, Молдові та у півд. слов ` ян. Давнє південнослов’янське ч. ім`я Радул, що з прикм. рад + -ул.[ПЗУ, С. 476] Це автор знав ще з школи, де вчитель математики Радульський вів шаховий гурток і головну увагу звертав на знання дебютів. (П. Загреб. «Л. с.», С . 141)
Давискиба – [ давискипа] “ скнара» ж.; - неясне; семантичне у своєму теперішньому пов ’ язанні словом давити і іменником мука (букв. «той, хто давить муку»), можливо, виникло з дієсловом давити і іменником, виникло з первісного *давимука, що могло скластися як контамінація кольок двох польських складних слів на позначення скнари-dusigrosz (букв. «дави гріш») і lizykrupa (букв. «лічикрупа»), звідки *давикрупа можливо й утворилося прізвище Давискиба.[ЕСУМ, Т.2, С. 8] Меткіші хлопці, збагнувши, що сам Давискиба однаково нічого не знає, торохкотіли йому будь-що, аби лиш не зупинятися. (П. Загреб. «Л. с.», С . 122)
Кнурець можливо походить від іменника кнур «самець свині» + суфікс – ель. [ЕСУМ, Т.2, С. 474 ] Взаємини між автором і Кнурцем на той час уже були суто приятельські, обидва називали один одного «старий», сміливо критикували один одного, давали поради, застерігали, коли треба, стримували від необачних учинків. (П. Загреб. «Л. с.», С . 46)
Воскобойник, Воскобійник: від староукр. аспел. Воскобійник – «той, що добуває віск із вощини або торгує воскобоїнами», «той що виготовляє свічки з воску», «власник воскобійні». Пор. закарп. апел. воскобійня. [ ПЗУ, С. 125 ] Бо син простого українського міліціонера Воскобойника був дипломатом, весь час перебував саме в отих зарубіжних країнах. (П. Загреб. «Л. с.», С. 204)
Обеліск; -р. болг. м. обеліск, бр. обеліск, п. ч. слц. вл. о belisk , схв. обеліск, слн. оbelisk; - запозичення з німецької або французької мови; н. о belisk , фр. о belisque походять від лат. obeliskus , яке зводиться до гр. «невеликий рожен, клинок; обеліск», похідного від «рожен; обеліск», що певної етимології не має.[ЕСУМ, Т.4, С. 128] Дядько Обеліск мовчки слухав далі, навіть повернув голову до товариша з столиці – мовляв, що ж ти там ще нам скажеш – загукаєш? (П. Загреб. «Л. с.», С. 33)
Педан можливо походить від педант «людина, що дотримується формального порядку; догматик, буквоїд у науці»; запозичено з французької мови, можливо, через німецьку; фр. р edant походить від i m ал. рedante «педант; букв. «учитель», яке зводиться до лат. pedaqogus «педагог».[ЕСУМ, Т.4, С. 327] Педан мав на всі ці речі погляди набагато усталеніші і спокійніші. (П. Загреб. «Л. с.», С. 124)
Аніскін можливо походить від аніс; бр. аніс [аныш, ганыш]; - запозичення з російської, польської і чеської мов; з грецької «кріп» вважається запозиченням з мов Сходу.[ЕСУМ, Т.1, С.74] Воскобойник не мав нічого спільного з сільським детективом Аніскіним, змальованим письменником Ліпатовим. (П. Загреб. «Л. с.», С . 203)
Багатогаласу можливо походить від багатоголосий: який має в своєму складі багато голосів, що звучать одночасно. [ СУМ, Т.1, С. 320 ] Коли про це довідався товариш Багатогаласу, він негайно примчав у Карпів Яр побачив, переконався, звелів:»Видвигать!» (П. Загреб. «Л. с.», С . 128)
Верещака 1. Той хто багато верещить 2. страва з свинячої грудинки.[СУМ, Т.1, С.320 ] За тиждень розпочинався мисливський сезон, товариш Вивершений, простивши судді Верещаці його зрадливу мовчанку на виконкомі, запросив того на качок у карпоярівські плавні (бо ж однаково через два роки все заллє водою – ні плавнів, ні качок), третім запрошено було землеміра Левенця не так через його клятий план нового села і, може, на дозвіллі після вдалого полювання і чарки-другої ще й швидкісним методом навчитися читати оті креслення-черкання. (П. Загреб. «Л. с.», с. 82-83)
Вивершений можливо від дієприкметника мин. часу вивершити 1. наповнювати що-небудь вище країв, з верхом. 2. закінчувати якусь роботу, дію і т. ін.[СУМ, Т.1, С. 363] Колективна пауза була зовсім короткою, але товариш Вивершений не визнавав щонайкоротших пауз, нетерпляче перепитав: - ну? (П. Загреб. «Л. с.», С. 45)
Пушик можливо утворилося від пушити – робити пухнастим, пухким.[СУМ, Т.8, С. 412] Жінки радо відмовлялися від стояння коло печі, їх влаштовував перехід на державне постачання, чоловіки загалом теж були за вивільнення жінок од деяких домашніх справ, але по їхніх тонких натурах і вишуканих, як у всіх українців, гастрономічних смаках відчутно вдарило збіднення раціону, і вони гірко поспівували слідом за карпатським поетом Степаном Пушиком: «Гей, ча-ча, гей, чу-чу, - я вже хліба не печу. Якби ще хтось так зробив, щоб і їсти не варив!» (П. Загреб. «Л. с.», с. 174-175)
Утюжок від утюг, утюжник, той що утюжить, прасує.[СУМ, Т.10, С. 525] Поставими виставлялися дід Левенець, тобто рідний дід Гриші Левенця, героя нашої розповіді, і дід Утюжок, прозваний так карпоярівцями за свою незбориму пристрасть до прасування. (П. Загреб. «Л. с.», С. 52) Дядька Утюжка прозвали Утюжком через це, що в нього була місія прасувати прапори перед кожни святом.
Саламаха можливо від ім. саламаха - рідка страва, приготовлена із завареного на воді борошна.[СУМ, Т.8, С. 9] Тут автор відчуває, що в своїх порівняннях Воскобойникової дільниці може дійти до цілої Австралії, тому передбачливо усуває міліціонера з розповіді, залишаючи тільки його протокол, який другого дня був перданий слідчому районної прокуратури Саламасі, а той, оформивши справу, мав доповісти прокуророві Дашку, який уже передав би її (тобто справу і, звичайно ж, на Педана) судді Верещаці. (П. Загреб. «Л. с.», С . 206)
Рекордист можливо від ім. Рекордист 1. той хто досягає найвищих показників у чому-небудь. 2. домашня тварина, що дає найкращі показники тих своїх якостей, які використовуються в господарстві.[СУМ, Т.8 , С. 496 ] Це почалось тоді, коли обліковець Іван Іванович назвав свого сина Рекордистом. (П. Загреб. «Л. с.», С. 20) Справді Рекордист назвали так тому, що він завжди встановляв нові ркорди, завжди до того йшов.
Редька можливо від ім. редька - дворічна овочева рослина родини хрестоцвітих з їстівним чорним або білим коренеплодом круглої чи довгастої форми.[СУМ, Т.8, С. 483] На корнійчуківського міліціонера Редьку він теж не схожий. (П. Загреб. «Л. с.», С. 203)
Зновобрать від ім. знов – ще раз, удруге, повторно.[СУМ, Т.3, С. 670] І знов загримів трактор знадвору, а в кабінеті Зновобрать з’явився механізатор Самусь, власне, найголовніший з цього могутнього роду, став, глянув на керівний склад села й колгоспу, вирішив, що йому виявлено високе якесь довір’я, і це йому сподобалося, він сказав: «Все правильно» - і сів навпроти Зновобрать. (П. Загреб. «Л. с.», С. 42) Тлумачення Зновобрать теж говорить само за себе. товарища Зновобрать вже не вперше вибирали на посаду голови сільської ради, от і прозвали Зновобрать.
Несвіжий від ім. несвіжий: 1. який втратив свої природні властивості 2. який був у використанні та вжитку (про одяг); заношений, брудний. 3. який почуває ослаблення, втому. [ СУМ, Т. 5, С. 382 ] В тому ж Світлоярську обліковець тракторної бригади Іван Іванович Несвіжий задумав назвати свого сина Рекордистом. (П. Загреб. «Л. с.», С. 12) Самуся завжди називали Несвіжим через те, що ві ходи похмурий, без настро. Один випадок з грушами, якими він пригощав Щуся і примовляв, щоб спочатку їсти ті підгнивши, бо вони псуються, а потім добрі, а на наступний день і добрі підгнили і получалося, що він завжди їв несвіжі, за що його так і назвали.
Ніс можливо походить від ім. ніс – орган нюху у вигляді виступу над ротом з дихальними шляхами на обличчі людини, морді тварини.[СУМ, Т.5, С. 426] Павло Ніс розумів свою місію і мав намір виконати її без вагань і з усією прямотою, якою визначався в житті. (П. Загреб. «Л. с.», С. 36)
Земляк [Землєк] – Рх. Від апелятивного земляк – «краянин». Прізвище Земльак поширене в Сибірії та Хорватії.[ПЗУ, С. 232] Інтелектом вона не відзначалася ніяким, філософських нахилів, що бодай віддалено нагадували б Землякового цапа Фабіана, не мала й у зародку, тож і не дивно, що, занюхавши капелюхи з рисової соломки, вона забула навіть про Утюжкові акації і мерщій примчала до двору, щоб посмакувати такими нещоденними ласощами. (П. Загреб. «Л. с.», С. 296)
Задорожний можливо виникло аналогічно до Заводянський. Від антр. Завода + янський аналогічно Задорожний від ім. дорога, префікса –за + зак. –ий. Задорожний – той, що живе по інший бік дороги.[ПЗУ, С. 228] Назвався Феодотом Задорожнім і об’явив, що він – дільничий ветеринарний лікар. (П. Загреб. «Л. с.», С. 287)
Порубай можливо від Порубаник – Субстантив від дієприкметника порубаний – «посічений».[ПЗУ, С, 464] Ялосоветин чоловік Юхим Порубай, на відміну від своєї дружини, обрав собі заняття, що навіки прикувало його до рідних Парубаїв, до того самого місця, до колгоспної ферми. (П. Загреб. «Л. с.», С. 291)
Здійснений аналіз показав, що українські власні імена можуть походити з різних мов світу, а також утворюватися від іменників, прикметників і т. д.
| № | ІМ’Я, ПРІЗВИЩЕ, ПО БАТЬКОВІ, ПРІЗВИСЬКО | Частота вживання |
| 1. | Гриша | 394 |
| 2. | Самусь | 367 |
| 3. | Котя | 165 |
| 4. | Дашунька | 133 |
| 5. | Щусь | 129 |
| 6. | Левинець | 114 |
| 7. | Зновобрать | 107 |
| 8. | Педан | 87 |
| 9. | Безтурботний | 84 |
| 10. | Самусі | 80 |
| 11. | Щусі | 79 |
| 12. | Безкоровайний | 68 |
| 13. | Лисичка | 67 |
| 14. | Вивершений | 63 |
| 15. | Гриша Левенець | 60 |
| 16. | Зінька Федорівна | 59 |
| 17. | Варфоломій Кнурець | 59 |
| 18. | Сашка | 55 |
| 19. | Обеліск | 52 |
| 20. | Утюжок | 49 |
| 21. | Кнурець | 42 |
| 22. | Рекордист | 42 |
| 23. | Наталка | 39 |
| 24. | Іван Безкоровайний | 38 |
| 25. | Степан Михайлович | 34 |
| 26. | Грицько Грицькович | 33 |
| 27. | Рекордист Іванович | 32 |
| 28. | Роксолана | 32 |
| 29. | Іван Іванович | 27 |
| 30. | Ялосовета | 26 |
| 31. | Воскобойник | 25 |
| 32. | Петро | 24 |
| 33. | Одарія Трохимівна | 24 |
| 34. | Вустя | 22 |
| 35. | Багатогаласу | 22 |
| 36. | Олеля | 21 |
| 37. | Давидко | 21 |
| 38. | Смачні Кабачечки | 20 |
| 39. | Юхим | 19 |
| 40. | Верещака | 18 |
| 41. | Свиридон Карпович | 16 |
| 42. | Петро Безтурботний | 14 |
| 43. | Левинці | 13 |
| 44. | Дереберя | 13 |
| 45. | Павутя | 13 |
| 46. | Крикливець | 12 |
| 47. | Галинка | 12 |
| 48. | Іван Іванович Несвіжий | 11 |
| 49. | Іван | 11 |
| 50. | Хвенька | 11 |
| 51. | Вустя-Чухалка | 10 |
| 52. | Гайдук | 10 |
| 53. | Демид | 8 |
| 54. | Василь | 8 |
| 55. | Тетяна | 7 |
| 56. | Левко Левкович | 6 |
| 57. | Дашунька Юхимівна | 4 |
| 58. | Дашунька Порубай | 4 |
| 59. | Мірандоліна | 4 |
| 60. | Манька | 4 |
| 61. | Одарка | 4 |
| 62. | Рекордя | 4 |
| 63. | Денис | 4 |
| 64. | Милька | 4 |
| 65. | Нилька | 4 |
| 66. | Грунька | 4 |
| 67. | Давискиба | 4 |
| 68. | Прокіп Левинець | 4 |
| 69. | Річард | 4 |
| 70. | Річард Левине Серце | 4 |
| 71. | Давидко Самусь | 4 |
| 72. | Василь Левинцев | 3 |
| 73. | Безтурботні | 3 |
| 74. | Гнат | 3 |
| 73. | Парфеній | 3 |
| 74. | Карпо | 3 |
| 75. | Рекордист | 3 |
| 76. | Дуня | 2 |
| 77. | Дашко | 2 |
| 78. | Редька | 2 |
| 79. | Сидір Дмитрович | 2 |
| 80. | Плантагенети | 2 |
| 81. | Дем’ян | 2 |
| 82. | Немидора | 2 |
| 83. | Гайдуки | 2 |
| 84. | Федот Задорожній | 2 |
| 85. | Явдоха | 2 |
| 86. | Котюня | 2 |
| 87. | Катерина | 2 |
| 88. | Варфоломій | 2 |
| 89. | Гришар | 2 |
| 90. | Іван Щусь | 2 |
| 91. | Василь Щусь | 2 |
| 92. | Гришка | 2 |
| 93. | Денис Самусь | 2 |
| 94. | Полоніна Андріївна | 2 |
| 95. | Карпо Самусь | 1 |
| 96. | Самусиха | 1 |
| 97. | Самусі-Несвіжі | 1 |
| 98. | Іван Іванович Самусь | 1 |
| 99. | Іван Самусь | 1 |
| 100. | Щусівна | 1 |
| 101. | Плантагенети | 1 |
| 102. | Гришард | 1 |
| 103. | Гришко | 1 |
| 104. | Одарія Пшік | 1 |
| 105. | Устя-Чухалка | 1 |
| 105. | Чухалка | 1 |
| 106. | Дейнег | 1 |
| 107. | Мирослава | 1 |
| 108. | Лейла | 1 |
| 109. | Левенгаупт | 1 |
| 110. | Оксана | 1 |
| 111. | Санька | 1 |
| 112. | Шурка | 1 |
| 113. | Сашунька | 1 |
| 114. | Кузьма Карлович | 1 |
| 115. | Дудка | 1 |
| 116 | Векла | 1 |
| 117. | Іван Гайдук | 1 |
| 118. | Парфен | 1 |
| 119. | Карналь | 1 |
| 120. | Марися | 1 |
| 121. | Марсельєза | 1 |
| 122. | Давид | 1 |
| 123. | Свиридон | 1 |
| 124. | Надутий | 1 |
| 125. | Ваня | 1 |
| 126. | Саламаха | 1 |
| 127. | Стьопа | 1 |
| 128. | Карпо Свиридонович | 1 |
| 129. | Василь Юхимович | 1 |
| 130. | Параска | 1 |
| 131. | Задорожний | 1 |
| 132. | Юхим Порубай | 1 |
| 133. | Порубаї | 1 |
| 134. | Земляк | 1 |
| 135. | Венера Малоська | 1 |
| 136. | Венера Силоська | 1 |
| 137. | Лев-Лев | 1 |
| 138. | Даша | 1 |
Додатки
Умовні скорочення назв, мов та інших лінгвістичних термінів
Анг. – англійське
Арам. – арамейське
Болг. - болгарський
Гр. – грецьке
Двн. – давньоверхньонімецьке
Д.-євр. – давньоєврейське
Д.-рим. – давньоримське
Закарп. - закарпатське
Італ. – італійське
Лат. – латинське
Перс. – перське
Пол. – польське
Рос. – російське
Рум. – румунське
С.-гр. – середньо грецьке
Скіф. – скіфське
Слн. – словінський
Слов. – слов’янське
Слц. - словацький
Угор. – угорське
Фр. – французьке
Антр. – антропонім
Апел. – апелятив (загальна назва)
Букв. – буквально
В. –відмінку
Вар. – варіант
Дієсл. – дієслово
Ж. – жіноче ім’я
Здр.-пестл. – здрібніло-пестливий
Зап. –запозичене, запозичення
Заст. – застарілий
Знах. – знахідний
Ім. – іменник
Кан. – канонізоване (узаконене) християнською церквою
Кр. – кріпак
М. – місто
Мн. – множина
Мин. – минулий час
Н. – нижній
Особ. – особове
Оф. – офіційне
Півд. – південний
Пор. – порівняй
Прикм. – прикметник, прикметниковий
Рід. – рідкісне, рідко, рідше
Розм. – розмовне
Род. – родовий, родове
Скор. – скорочене, скорочення
Слн. – словінський
Слц. – словацький
Суф. – суфікс, суфіксальний
Тлум. – тлумачення
Ч. – чоловіче ім’я
Вн. – Вінницька область
Вл. – Волинська область
Мк. – Миколаївська область
Бойк. – Бойківщина
П. – Павло
Загреб. – Загребельний
«Л. с.» - «Левине серце»
С. – сторінка
Т. – том
Висновки
Сучасна ономастика, на відміну від традиційного –аналізу, передбачає комплексне ономастичне тлумачення власної назви, тобто береться до уваги не тільки конкретне власне ім’я, його форма, але обов’язково й обставини, які супроводжують найменування, уся система назв певного кола об’єктів, а значить, і місце конкретної власної назви в цій системі тощо.
У роботі проаналізовано антропонімну номінацію осіб у романі Павла Загребельного «Левине серце». Зібрано антропонімний матеріал роману. Досліджено стилістичні особливості антропонімної номінації зокрема їх роль для гумористичного тла твору. З’ясовано структурні особливості антропонімної номінації (пораховано прізвища, імена, по батькові осіб і вказано частоту їх вживання у таблиці). За допомогою словників подано значення кожного імені, прізвища, по батькові. Подана паспортизація кожного значення в квадратних душках: джерело з якого виписано значення і сторінку. Ці значення, словникові тлумачення неодноразово співпадають з рисами характеру чи діяльністю персонажа в тексті. Після кожного тлумачення подано приклади з тексту де вживається те чи інше ім’я, прізвище, по батькові особи, а також в круглих душках зазначено назву книжки і сторінку звідки це приклад. Також подано список умовних скорочень назв, мов та інших лінгвістичних термінів, які використовувалися у роботі і у використаних словниках.
Більшість власних назв у романі є вигаданими автором, проте вони не штучні, а взяті з реально існуючого ономастико ну.
Імена у творі поділяються на: грецькі, латинські, польські, російські. болгарські, перські, слов’янські, словацькі, англійські та ін.
З певною стилістичною функцією вжито в романі імена в пестливих формах: Дашунька, Давидко, Галинка, Котюня, Сашунька. Також трапляються імена в згрубілих формах: Шурка, Сашка, Наталка, Зінька.
У гумористичному творі трапляються випадки, коли одне ім’я вжито в різних варіантак, відповідно до ситуації творі: Гриша, Гришко, Гришард, Гришка, Гриша, Левинець, Річард , Річард, Левине серце чи Даша, Дашунька, Дуня, Дашунька Юхимівна, Дашунька Порубай і т. д.
П. Загребельний використовує ряди синонімічних утворень імен, що дозволяє одним іменем передати різне ставлення до персонажа.
На сьогоднішній день є багато нових імен, які ще не ввійшли у словники, для яких ще нема пояснення значень. У науково-практичному плані сьогодні постає завдання впорядкувати справу найменувань усіх ономастичних об’єктів; на високому мовному рівні видати довідники адміністративно-територіального поділу республіки, окремих областей; нормалізувати власні назви, а також особові імена і прізвища, особливо на письмі тощо.
Власні назви існують у всіх мовах світу, але у кожній мові мають свої специфічні ознаки. Специфіку українських власних назв становить і сам їх набір, і характерні фонетичні трансформації, і розмаїтість пестливих форм.
Список використаної літератури
1. Д. І. Ганич, І. С. Олійник. Словник лінгвістичних термінів. - Прага, 1977.
2. В. В. Фащенко – П. Загребельний. Нарис творчості. К.: Дніпро, 1984р.
3. Л. Белей. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропонімії 19-20 ст.. Ужгород, 1995р.
4. Розвиток мовознавства в УРСР. К., 1980р.
5. Теорія і методика ономастичних досліджень. М., 1986р.
6. І. Борисюк. Деякі назви осіб в українській мові: історична узвичаєність і позамовні впливи//Київська старина. 1999р., №6, - С. 53-55.
7. Цілуйко, Крило. У світі власних назв//Наука і суспільство. 1966р., №7.
8. П. Чучка. Прізвища закарпатських українців. Історико-етимологічний словник. Львів: Світ, 2005р.
9. Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. Власні імена людей.; К.: Наукова думка, 1986р.
10. І. І. Трійняк, Н. П. Дзятківська. Словник українських імен.; К.: Довіра, 2005р.
11. О. С. Стрижняк. Українська радянська ономастика. В кн.: Мовознавство на Україні з п’ятдесят років. К., 1967р.
12. П. Загребельний. Левине серце. К.: Рад. письменник, 1978р.
13. Словник української мови.: В. 11 – т. – К.; 1970-1980рр.
14. М. П. Кочерган. Вступ до мовознавства. К.: Академія, 2001р.
[1] М. П. Кочерган . Вступ до мовознавства. - С. 182-187.
[2] В. В. Фащенко . П. Загребельний (нарис творчості). - С. 13.
[3] В. В. Фащенко . П. Загребельний (нарис творчості). - С. 66.