Чистотіл звичайний Chelidonium majus L
СОДЕРЖАНИЕ: Чистотіл звичайний — Chelidonium majus L. Народні назви: чистотіл великий, жовтило, молочай жовтий, бородавник. Родина макові — Papaveraceae. Багаторічна травяниста рослина. Стебла ребристі, прямі, вгорі галузисті, всередині порожнисті, заввишки до 1 м. Кореневище багатоголове, з стрижневим коренем.Чистотіл звичайний —
Chelidonium majus L.
Народні назви: чистотіл великий, жовтило, молочай жовтий, бородавник.
Родина макові — Papaveraceae.
Багаторічна травяниста рослина. Стебла ребристі, прямі, вгорі галузисті, всередині порожнисті, заввишки до 1 м. Кореневище багатоголове, з стрижневим коренем. Листки чергові, великі, пірчасто-розсічені, ніжні, знизу сизуваті, зверху зелені, з сітчастими прожилками. Квітки золотаво-жовті, на довгих квітконіжках, зібрані в невеликі зонтики. Плоди — довгі стручковидні коробочки. Насіння блискуче, чорне, з білим гребеневидним придатком Вся рослина, якщо її розрізати, виділяє жовто-оранжевий молочний сік. Сік чистотілу звичайного гіркий, пекучий, має дуже неприємний запах
Траву використовують для лікування захворювань печінки (це зумовлено наявністю в траві берберину). Останнім часом чистотілом лікують парадентоз (при змазуванні ясен настойкою зменшуються болі, свербіння, кровоточивість і прискорюється процес епітелізації слизової оболонки), також лікують папіломатоз гортані і ракові пухлини.
Позитивною властивістю чистотілу як лікарської рослини є те, що він сприяє підвищенню вмісту гемоглобіну, еритроцитів і лейкоцитів у крові.
У соку чистотілу містяться такі алкалоїди: хелідонін, гемохелідонін, оксихелідонін, протопін, алокриптонін, берберин, спартеїн; органічні кислоти — яблучна, лимонна, хелідонова і хелідоні-нова; сліди ефірної олії, камеді та смоли. В траві містяться також холін, метиламін, гістамін, тирамін, сапонін, флавони, вітамін С (до 180 мг%), каротин (до 10 мг%), мінеральні речовини — кремній, залізо, кальцій, магній, фосфор, сірка, хлор, алюміній і радіоактивний калій.
У народній медицині завдяки складному комплексу діючих речовин, що містяться в чистотілі, з давніх-давен він набув широкої популярності як ефективний засіб. Ним лікують хвороби шкіри (виводять бородавки, гострокінцеві кондиломи, мозолі, червоний вовчий лишай, коросту, екзему, псоріаз). Останнім часом чистотілом успішно лікують туберкульоз шкіри. Свіжим соком чистотілу лікують помутніння рогівки очей і плями на ній.
З найдавніших часів у народній медицині чистотіл застосовують при хворобах печінки, жовчного міхура, для лікування жовчно-камяної хвороби та водянки. Є вказівки про лікування чистотілом сказу, венеричних хвороб, катару шлунка і кишечника, пухлин молочної залози, подагри, ревматизму, геморою, грипу, коклюшу. Відвар трави використовують у народі при судомі та епілепсії, у ньому купають дітей, хворих нашкірними хворобами та золотухою.
Збирання, переробка та зберігання. Траву заготовляють під час цвітіння (травень — червень), зрізуючи рослини ножами, серпами або скошуючи косами без грубих нижніх частин, сушать швидко (протягом 7—8 годин при температурі близько 55—60° С. При такому способі сушіння у траві зберігається до 96% алкалоїдів, 52 вітаміну С і до 66% провітаміну А. При відсутності сушарок її можна сушити
на горищі під залізним дахом при температурі 20—22° С, розстеливши тонким шаром (3—5 см) на папері або тканині. Проте при такому способі сушіння вміст алкалоїдів, вітаміну С і провітаміну А зменшується. Суху траву пакують у мішки по 15 кг або в тюки по 50. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях до трьох років.
Звіробій звичайний — Hypericum perforatum L.
Народні назви: воронець, кривавннк, заяча крівця, світоянське зілля, стокрівця
Родина звіробійні — Hypericaceae (Guttiferae).
Багаторічна травяниста рослина з тонким галузистим корневи-щем. Стебло заввишки до 1 м, пряме, з двома ребрами-гранями, вгорі розгалужене. Листки сірувато-зелені, довгасті, гладенькі, пружні, з безліччю ніби проколотих, на краях чорних, цяточок, що просвічуються. Квітки великі, яскраво-жовті з бурими цяточками, зібрані у щитовидні суцвіття. Плід — тригнізда багатонасінна коробочка, що розкривається
У науковій медицині використовують квітучі верхівки пагонів — НегЬа Нурегісі як вяжучий, протизапальний і тонізуючий засіб при кровохарканні, кашлі, проносах, колітах, хворобах печінки, для укріплення ясен. Лікарські властивості звіробою повязані з його досить складним хімічним складом. Трава звіробою містить дубильні, смолисті, фарбувальні речовини, флавоноїди, каротин, вітамін С, глюкозид гіперін, холін, сапоніни і т. п. З звіробою звичайного виробляють антибактеріальні препарати іманін і новоіманін, якими лікують гнійні рани, тяжкі опіки, гострі катари дихальних шляхів. Новоіманін використовують для боротьби з бактеріозами овочевих рослин і проти вірусної мозаїки тютюну. Звіробоєм лікують стоматити, гайморити, фарингіти, молочницю у дітей.
У народній медицині звіробій дуже популярний лікувальний засіб, який застосовується при багатьох хворобах: проносах, шлунково-кишкових захворюваннях, хворобах дихальних шляхів, як тонізуючий засіб при серцево-судинних захворюваннях, як кровоспинний — при маткових кровотечах, хворобах печінки, нирок і як глистогінний засіб, при невралгіях, істерії, безсонні, епілепсії, паралічах.
Відваром трави миють дітей при діатезах, туберкульозі шкіри, при висипах, наривах, а при хворобах молочних залоз прикладають компреси. Корені рослини застосовують при дизентерії та туберкульозі кісток.
Збирання, переробка та зберігання. Збирають верхівки рослин під час цвітіння, зрізуючи їх ножами або серпами (довжина пагонів 25—ЗО см) без грубих безлистих частин. Сировину сушать на горищах, під залізним дахом або в сушарках при температурі до 40°С, розстилаючи тонким шаром на папері, тканині або решетах і часто помішуючи. Висушену траву обмолочують і відділяють на решетах стебла.
Суху сировину пакують у тюки по 50 або 100 кг. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк зберігання три роки.
ШИПШИНА СОБАЧА —
Rosa canina L.
З родини розових — Rosaceae.
Високий кущ (1,5—2,5 м заввишки) з дугоподібно звисаючими гілками, вкритими міцними гачкуватими шипиками. Молоді пагони зеленувато-червоні, з шилоподібними шипиками і щетинками. Листки чергові непарноперисті, з сімома, рідше девятьма листочками (10—16 см завдовжки, 6—12 см завширшки). Листочки з обох боків голі, овально-видовжені, пилчасті, прилистки довгі, зрослися з черешком.
Квітки поодинокі, рідше зібрані по 3—5 у щиткоподібних суцвіттях, оточених приквітками. Чашолистків пять, вони перисто-розсічені, після цвітіння спрямовані вниз, а незадовго до достигання плодів частково відпадають. Віночок (до 5 см у діаметрі) рожевий або біло-рожевий, з пятьма вільними пелюстками. Квітколоже увігнуте, тичинок і маточок багато. Плоди ягодоподібні (18—20 мм завдовжки), червоно-оранжеві, різні за формою, з численними волосистими сімянками.
Шипшина собача росте на схилах, узліссях, рідше під пологом мішаних і листяних лісів, уздовж доріг.
Світлолюбна, морозостійка рослина. Цвіте у травні — червні, плоди достигають у серпні — вересні.
На Україні велика різноманітність шипшин (близько 50 видів). Серед них найчастіше трапляються: шипшина корична — R. cinnamomea L. Поширена на Поліссі і в Лісостепу. Кущ з сизувато-зеленими, часто опушеними листками і характерним яблуневим запахом пагонів. Шипшина зморшкувата — R. rugosa Thunb.
Кущ з опушеними шипами і виразно зморшкуватими листками, Шипшина яблунева — R. pomifera Herrm. Відзначається темно-рожевими пелюстками, округлими пурпуровими плодами (до 3 см завдовжки), поширена по чагарникових заростях, камянистих відслоненнях і на пісках лісостепової частини України.
Шипшини відіграють важливу роль у харчуванні людини як найбагатші і неперевершені джерела життєво необхідних вітамінів. У рослинному світі плоди шипшини мають найвищу вітамінну активність. Вони містять вітамін С (від 1000 до 4800 мг%), каротин, рибофлавін, вітаміни 82, Р, К, Е. Крім вітамінів, до складу плодів шипшини входять оолі калію, кальцію, магнію, заліза, фосфору, ллмонна і яблучна кислоти, цукри, фітонциди, ефірні олії, дубильні речовини. Найвищу вітамінну активність має шипшина корична. У вітамінній промисловості плоди шипшини застосовують для одержання препаратів і продуктів переробки, багатих на вітамін С, а також як джерело полівітамінів та інших поживних і смакових речовин. З них виготовляють кристалічну аскорбінову кислоту, сухі препарати з плодів шипшини у вигляді таблеток, таблетки «вітамін С з глюкозою» тощо. Крім того, з плодів одержують концентрований сік і джем.
У науковій медицині застосовують плоди шипшини — Fructus Rosae, які рекомендують при хворобах печінки і жовчного міхура, а також як полівітамінний засіб. З них готують препарат холосас.
У народній медицині плоди застосовують при хворобах печінки, нирок, сечового міхура, серця, при підвищеній кислотності шлункового соку, туберкульозі легень, гіпертонії. Пелюстки, уварені з медом, застосовують при рожистих запаленнях шкіри, відвар коренів — при каменях у нирках і гіпертонії; гілки — при дизенте-ріях і розладах кишково-шлункового тракту. У гомеопатії застосовують свіжі плоди. .
Плоди використовують також і в харчовій промисловості. З них готують варення, джем, пастилу, пюре, повидло, причому в процесі переробки втрачається не більше 35% вітамінів.
Пелюстки — чудова сировина для ефіроолійної промисловості, парфюмерії, лікеро-горілчаного виробництва. З насіння добувають жирну олію, багату каротином (до 40%), яку використовують при пролежнях, трофічних виразках, дерматозах, як жовчо-, сечогінний, протизапальний засіб.
Збирання, переробка та зберігання. Збирають плоди у стадії повної стиглості, але не перестиглими. Збирають їх вручну, одягаючи фартухи і брезентові рукавиці. Зібрані плоди сортують, укладають у невеликі плетені кошики і відправляють для переробки. Сушать їх цілими або подрібненими у печах чи сушарках при температурі 80—90°С, розстилаючи тонким шаром. Висушені плоди відділяють від чашолистків на спеціальних віялках або решетах і пакують у паперові мішки чи тюки по 40—50 кг. Зберігають у сухих прохолодних приміщеннях. Строк зберігання — два роки.