Делікти в цивільному процесі
СОДЕРЖАНИЕ: Контрольна робота Делікти в цивільному процесі ПЛАН 1. Поняття деліктів у цивільному праві 2. Поняття деліктного зобов’язання та його особливості Використана література
Контрольна робота
Делікти в цивільному процесі
ПЛАН
1. Поняття деліктів у цивільному праві
2. Поняття деліктного зобов’язання та його особливості
Використана література
1. Поняття деліктів у цивільному праві
У цивільному праві дії поділяються на:
1) правомірні, тобто такі, що не суперечать нормам права, дії, дозволені або прямо не заборонені нормами права.
2) неправомірні (правопорушення, делікти).
Зокрема, деліктами є заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Внаслідок заподіяння шкоди виникають зобовязання, змістом яких є право потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шкоди і обовязок особи, що завдала шкоду, її відшкодувати (гл. 82 ЦК).
Неправомірні дії (правопорушення, делікти) як юридичний факт цивільного права характерні тим, що можуть бути лише такими, які створюють правовідносини; у деяких випадках — такими, що змінюють їх, або такими, що перешкоджають виникненню правовідносин, але ніколи не бувають такими, що припиняють правовідносини, або такими, що поновлюють права і обовязки.
Яку договірних, так і у деліктних зобовязаннях законодавство виходить Із принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду. Однак у деліктних зобовязаннях є виняток із загального правила, коли допускається покладання обовязку на особу без її вини (ст.1187 ЦК).
Розмежування договірної і деліктної відповідальності спрямоване на виключення конкуренції позовів, що з них випливають. Однак в окремих випадках законодавство допускає предявлення позову з делікту за наявності договору між сторонами Так, при заподіянні шкоди життю або здоровю громадянина при виконанні договірних зобовязань (перевезення пасажирів) та у разі заподіяння шкоди громадянину-споживачу внаслідок недоліків товару (роботи, послуги) потерпілий одержує право вибору позову.
2. Поняття деліктного зобов’язання та його особливості
Зобовязання щодо відшкодування шкоди (деліктне зобовязання) — це таке цивільно-правове зобовязання, за яким потерпілий (кредитор) має право вимагати від заподіювача шкоди (боржника) відшкодування у повному обсязі протиправне завданої шкоди шляхом відшкодування її у натурі або відшкодування завданих збитків.
Ознаки зобовязання щодо відшкодування шкоди:
1) правова форма реалізації цивільно-правової відповідальності заподіювача шкоди або засіб захисту потерпілого;
2) основні функції — поновлення майнового становища потерпілого, що було до завдання шкоди, а також виховно-запобіжний вплив;
3) засоби відповідальності, реалізовані через це зобовязання, не впливають безпосередньо на правопорушника, а діють через обмеження його майнових інтересів;
4) зобовязання виникає за наявності передбачених законом умов і, як правило, лише за наявності протиправної поведінки.
Підстава виникнення зобовязань — це правопорушення, тобто протиправна винна поведінка заподіювача шкоди.
Склад правопорушення містить чотири елементи — умови відповідальності:
1) наявність шкоди у потерпілого;
2) протиправність поведінки заподіювача шкоди;
3) причинний звязок між поведінкою заподіювана шкоди і завданою шкодою;
4) вина заподіювана.
1. Наявність шкоди у потерпілого — вона може бути майновою та (або) моральною.
Майнова шкода може бути у вигляді позитивних збитків та упущеної вигоди.
Особиста немайнова (моральна) шкода раніше не відшкодовувалася. Проти позитивного вирішення питання висувалися два основних заперечення: а) відшкодування моральної шкоди не притаманне соціалістичній свідомості і праву, б) моральну шкоду не можна ні оцінити, ні відшкодувати у грошовій формі. Що стосується моральної шкоди, то тут найбільш важливий аспект запобігання порушенням. Тому в цьому разі має йтися не про відшкодування, а про цивільно-правову відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Відповідно до ст.1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала
1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) у інших випадках, встановлених законом.
Окремо у ст. 1168 ЦК урегульоване відшкодування моральної шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю фізичної особи. Вона може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів, а якщо завдана смертю фізичної особи, то відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сімєю.
2. Протиправність поведінки заподіювана шкоди -- порушення норм права і субєктивного права потерпілого.
Закон передбачає низку обставин, наявність яких виключає протиправність поведінки заподіювана шкоди:
а) дії щодо здійснення права і виконання обовязку — наприклад, дії організацій епідеміологічної служби щодо знищення тварин, які створюють небезпеку зараження і поширення інфекційних захворювань; діяльність пожежників з гасіння пожежі;
б) згода потерпілого на заподіяння шкоди. Вона виключає протиправність поведінки заподіювана шкоди за наявності трьох умов: згода добровільна, стосується тих благ, якими потерпілий може повністю розпоряджатися самостійно, відповідає вимогам закону про порядок здійснення цивільного права;
в) протиправність поведінки самого потерпілого (у деяких випадках). Це — заподіяння шкоди у разі здійснення особою права на самозахист. Шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Якщо у випадку здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію (ст.1169 ЦК).
У випадках, передбачених цивільним законодавством, обовязок відшкодування як виняток із загального правила може бути покладений на заподіювача шкоди незалежно від наявності його вини, тобто і за випадкове заподіяння (відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки).
Підстави звільнення від обовязку відшкодування шкоди:
1) непереборна сила. Для того, щоб вона могла служити підставою звільнення від відшкодування шкоди, необхідна наявність двох ланок причинного звязку: перша ланка повязує непереборну силу і поведінку заподіювача; друга — цю поведінку і завдану шкоду;
2) протиправні дії третіх осіб — для звільнення від обовязку відшкодування шкоди необхідно, щоб така поведінка містила всі елементи складу правопорушення;
3) обставини, що характеризують стан заподіювача шкоди. Згідно із ст. 1186 ЦК шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її заподіяння не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоду, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або у повному обсязі.
Якщо фізична особа, яка завдала шкоду, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах.
Якщо шкоду було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у звязку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення
про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді;
4) обставини, що характеризують поведінку потерпілого (змішана відповідальність). Згідно зі ст. 1193 ЦК шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоду, — також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч.І ст.1195 ЦК, у випадку відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
Таким чином, закон надає юридичне значення протиправній поведінці потерпілого, якщо вина потерпілого полягає в умислі або грубій необережності. Проста необережність потерпшого законом не розглядається як підстава звільнення заподіювача від відшкодування шкоди. Умисел потерпілого є абсолютною підставою для повного звільнення заподіювача від відшкодування шкоди. На відміну від умислу, груба необережність є підставою для повного або часткового звільнення заподіювача шкоди від її відшкодування. Питання про те, чи є необережність потерпілого грубою або простою, що впливає чи не впливає на розмір відшкодування шкоди, має вирішуватись у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин. Зокрема грубою необережністю може бути визнано нетверезий стан потерпілого, що сприяв виникненню або збільшенню шкоди, заподіяної внаслідок порушення правил безпеки руху.
Наприклад, А. звернулася до суду з позовом до В. про стягнення за заподіяння каліцтва, посилаючись на те, що при переході шосе була збита автомашиною Москвич, що належить відповідачеві. У результаті цього нещасного випадку вона протягом місяця знаходилась у лікарні, а пізніше у неї встановлено втрату професійної працездатності на ЗО відсотків.
Під час розгляду справи в суді зясувалося, що дорожня подія відбулася в результаті необачності і необережності самої А., недотримання нею правил дорожнього руху. Переходячи вулицю, вона не переконалася у безпеці, йшла далеко від пішохідної доріжки і раптово опинилися перед транспортом, що рухався. Своїми необачними діями А. створила аварійну обстановку, за якої водій В. не мав можливості запобігти наїзду, хоча і вжив заходів щоб зупинити машину.
Суд визнав грубу необережність потерпілої А. і відмовив у відшкодуванні заподіяної їй шкоди;
5) майнове становище заподіювача шкоди. За загальним правилом це не є підставою для звільнення від відповідальності перед потерпілим. Однак ч.4 ст.1193 ЦК передбачає, що суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину. Це положення застосовується у виключних випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у скрутне становище.
Окремо ЦК регламентує відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоду, у частці відповідно до ступеня їх вини.
Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, в розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.
Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою (службовою) особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи лише у разі встановлення у діях останньої складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.
Батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад чи особа, що зобовязані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особою, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою чи неповнолітньою особою або фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи.
Способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобовязати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її у натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для поновлення пошкодженої речі.
Відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність. Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Використана література:
1. Цивільний кодекс України. – К., 2003.
2. Цивільне право України. Підручник. – К., 2003.