Дизайн у Японії в ХІХ – ХХ століттях
СОДЕРЖАНИЕ: Архітектурні памятниками Японії. Храмові споруди Японії. Використання дерева, як основний будівельний матеріал. Традиційні архітектурні стилі Японії: сінден і сеін. Сеін, стиль житлової архітектури. Метод будівництва сейсмоутримуючих будівель.МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ДИЗАЙНУ
РЕФЕРАТ
з дисципліни Історія мистецтв
на тему:
Дизайн в Японії ХІХ – ХХ ст.
Перевірила: доцент Храмова-Баранова О.Л. |
Виконала: студентка групи ДЗ-51 Гродзь А.С. |
Черкаси 2007
Зміст роботи
Титульний лист;
Зміст роботи;
Вступ;
Основна частина;
Висновки;
Посилання на використану літературу
ВСТУП
Чим більше модернізувався світ, тим більше уряди і монархи прагнули до завоювання усе великих і великих територій, що приносили величезний прибуток.
Саме початок ХХ століття підштовхнув Японію до подальшої військової конфронтації з іншими країнами (в першу чергу з СРСР та США), що згодом привело до повного краху японських сподівань на повну світову домінацію.
На сьогодні Японія – держава, яка відкинула свої амбіції на військове і політичне владарювання у світі і зосередила свою увагу виключно на економічному потенціалі. Можливо, початок ХХ століття і подальші події навчили японський народ, як потрібно рухатися вперед, не шкодячи іншим і собі.
АРХІТЕКТУРА
Архітектурними памятниками Японії є синтоїстські і буддійські культові споруди - святилища, храми, монастирі.
Храмові споруди Японії, такі , як великий храм Ідзумо (Ідзумо тайся) в префектурі Сімане, синтоїстське святилище Ісе дзінгу (префектура Міе), майже позбавлені забарвлення і прикрас. Вся краса цих простих і практичних споруд створюється за рахунок цільного незабарвленого дерева .
Вважалося, що кожне синтоїстське божество (ками ) повинне мати своє святилище. Наприклад, три морські божества почитали в храмі Сумієси в м. Осака і, відповідно, там зведено три однакові святилища для кожного божества. Вони розташовуються один за одним і нагадують три кораблі у відкритому морі. А в храмі Касуга в м. Нара споруджено 4 однакових, розташованих поряд святилищ.
Використовування дерева як основний будівельний матеріал визначалося поряд причин. Навіть у наш час Японія - одна з самих густо покритих лісами країн світу, а у минулому лісів було ще більше. Заготівка матеріалів і будівництво з каменя вимагали значно більше зусиль, ніж використовування дерева. Вибір будівельного матеріалу також визначався кліматом, довгим жарким і вологим літом і досить короткою і сухою зимою. Щоб легше переносити жару, приміщення робилися легкими і відкритими, з підведеним над землею підлогою і дахом, що мав довгі звіси, що захищають від сонця і частих дощів. Камяна кладка не дозволяла забезпечити природну вентиляцію приміщень. Дерево менше нагрівається від жари влітку, а взимку менше охолоджується, краще поглинає вологу і, що істотно, краще переносить поштовхи землетрусів, щоденно що трапляються на Японських островах. Мало значення і те, що деревяний будинок можна було розібрати і зібрати в новому місці, що вельми скрутно відносно камяного.
Практично всі японські споруди є комбінаціями прямокутних елементів . Кола зявляються тільки у верхній частині конструкцій двохярусних пагод. Таким чином, всі будівлі є комбінаціями опорно-балочних структур з осьовою симетрією. В конструкції будівель практично не використовувалися діагоналі для додання жорсткості, це компенсувалося за рахунок використовування міцної деревини - кіпариса, кедра.
Починаючи з храмами Ісе в японській архітектурі переважала тенденція до горизонтального розвитку простору. Це ще більше посилювалося характерними дахами споруд. Критий черепицею дах з широкими звісами - відмінна риса китайської архітектури. Китайська архітектура в Японії знаходила застосування в основному при споруді монастирів буддистів і храмів, які є найважливішою частиною культової архітектури Японії. Прикладом цього може служити побудований на початку VIII в. храм буддиста Хорюдзі - найстародавніший памятник деревяної архітектури, що зберігся, в світі. Але навіть в ньому присутній японський колорит. На відміну від сильно заломлених вгору карнизів, характерних для китайської архітектури, низхідні лінії дахів Хорюдзі так витончено заломлені, що здаються майже горизонтальними. Надалі ширина карниза була ще більш збільшена. Так, при широкому запозиченні китайської архітектури акцент на горизонтальності породив самобутній і неповторний вигляд японської архітектури.
Коли буддизм проник до Японії, сакральні предмети були найважливішими обєктами поклоніння, тому пагода , де вони знаходилися, стояла в центрі монастиря. В Асука-дера (його будівництво почалося в 588 р.) пагода знаходилася в центрі, з трьох сторін оточена головними залами. В храмі С і теннодзі (приблизно 593 р.) єдиний головний зал розташовувався за пагодою. Це говорить про те, що пагода вважалася найважливішою спорудою. Проте вже в монастирі Каварадера (середина VII в.) і в монастирі Хорюдзі (VII в.) пагода була зміщена з центру. В монастирі Якусидзі (кінець VII в.) центральною будовою є головний зал, а дві пагоди сталі декоративними елементами комплексу. Що відносяться до VIII в. храми Тодайдзі і Дайандзі мають також по дві пагоди, але вони побудовані вже за внутрішньою огорожею, як і єдині пагоди храмів Кофукудзі і Тоседайдзі .
Навіть зараз величезні масштаби стародавніх храмів буддистів вражають їх відвідувачів. Зал, в якому розміщується дайбуцу (велика статуя Будди), в храмі Тодайдзі в місті Нара , будівництво якого завершилося в VIII в., є найбільшою деревяною спорудою в світі.
Особливості японської архітектури (принцип горизонтальності, злиття архітектури і інтерєру будівель) виявилися якнайповніші в житлових спорудах - як тих, що будувалися для знаті, так і в житлах простого люду.
В традиційній архітектурі Японії виділяють два найважливіші стилі: сінден і сеін .
Перший свою назву отримав від центральної споруди садиби - головного залу с і нд е н (буквально - спальний зал) .
Відповідно до закону по забудові столиці Хейан (Ке) (совр. Кіото) садиба займала площу із стороною квадрата приблизно 120 метрів і була оточена поряд низьких дерев. Садиби більшого розміру відповідно будувалися на площі, в 2 або в 4 рази більше мінімальної. Типова садиба мала осьову симетрію в забудові, в центрі розташовувався головний зал з виходом на південь. Дах залу покривався корою кіпариса і звішувався на південну сторону над ступенями, провідними в зал з ландшафтного саду. Сад, що ретельно спланерував, звичайно включав ставок з островами, сполученими містками. З східної, західної і північної сторін до головного залу примикали павільйони і прибудови. Кожний павільйон зєднувався з головним залом або з іншими прибудовами закритими або відкритими переходами. В саду, що займає всю південну частину садиби, влаштовувалися різні церемонії. На ставку, на палях споруджувався відкритий павільйон для музичних уявлень, сполучений з головною будівлею декількома переходами.
Головний зал складався з внутрішнього приміщення, оточеного зі всіх 4 сторін поряд колон. Зал міг бути збільшений з однією і більш сторін шляхом додавання додаткового ряду колон. Під звісами даха знаходилася веранда. З двох сторін робилися двері, а проміжки між зовнішніми колонами закривалися гратчастими панелями, які кріпилися зверху на петлях. Окрім невеликої кімнати для сну і зберігання утварі, внутрішній простір не мав практично ніякого розподілу. Пол покривався дошками, на нього укладалися татам і (товсті соломяні циновкі) і подушки для сидіння і сну, а приватність забезпечувалася установкою стулкових ширм і завіс, крім того, на перекладинах, службовців для кріплення петель стінних панелей, вішали екрани з бамбука.
Єдиний що дійшов до нашого часу зразок цього типу споруд - Госе (імператорський палац в Кіото), що служив будинком для багатьох поколінь імператорів.
Інший найважливіший стиль житлової архітектури - сеін (буквально - бібліотека або студія ), що сформувався під впливом дзен-буддизму. Так в монастирях секти Дзен називалися спокої настоятеля. Цей стиль був розроблений в періоди Камакура і Муроматі на базі класичного сінден, а в періоди Адзуті-Момояма і Едо він став широко застосовуватися як в гостиних і житлових спокоях монастирів, так і в будинках військової знаті. Дотепер він служить зразком житлового будинку в традиційному стилі.
З’явились споруди в декілька поверхів - Кінкакудзі (Золотий павільйон) і Гінкакудзі (Срібний павільйон) в Кіото, виникло мистецтво сухих ландшафтних садів, в яких пісок, каміння і чагарник використовувалися як символи води і гір.
Більшість замків в Японії була побудована в ХVI в., в період міжусобних феодальних воєн . І хоча вони будувалися як військові бази, в мирний час замки зявилися основою для утворення численних міст. Як символ потужності, замок не тільки оснащувався головною спорудою баштового типу, але і перетворювався також на справжній центр мистецтв. Архітектура, скульптура, ремісничі вироби, живопис і садівництво естетично служили внеском в одне ціле. Замок таким чином часто втрачав свій військовий характер, стаючи своєрідним політичним і духовним центром.
Традиційні житлові дома неправлячих класів населення мають загальну назву м і нка . Звичайно досить простої конструкції, вони будувалися до кінця XIX в., поки японська архітектура не підпала під західний вплив. Мінка в сільських областях називалися нока , в селах рибаків - гека , а в містах - мат і я .
В конструкції в основному використовувалося дерево - для несучих колон і перекладини каркаса, а також для стін, підлоги, стелі і даху. Що знаходяться між колонами грати з бамбука, скріпляючі вапном, утворювали стіни. Вапно використовувалося і на даху, який потім покривався травою. З соломи робили тверді тонкі підстилки мус і ро і більш міцні ціновками татамі, які клалися на підлогу. Камінь застосовувався тільки для фундаменту під колонами і не використовувався в стінах.
Після припинення періоду самоізоляції в портових містах сталі формуватися західні квартали, які забудовувалися звичними для іноземців будівлями. До цього періоду відносяться і російські споруди на японській землі .
З реставрацією Мейдзі в 1868 р., коли Японія вступила на шлях модернізації, були освоєні нові конструкційні технології, що використали цеглину і камінь. Новий стиль отримав широке визнання у всій країні як стиль будівель державних підприємств і установ. Особливо популярними стали будівлі контор і резиденцій в стилі західного дизайну. В Японії працювали багато архітекторів із США і Європи. В 1879 р. Токійський технологічний коледж закінчила ціла плеяда архітекторів, які потім стали грати ведучу роль в будівництві в країні.
Найвідомшіі споруди західного стилю - Банк Японії і Токійський вокзал архітектора Тацуно Кінго, Імператорський палац Акасака архітектора Катаяма Токума.
Проте камяні і цегляні будинки, побудовані звичайними методами, не витримали землетрусу 1923 р., який поруйнував Токіо і околиці. Досягнутий прогрес в розробці методів будівництва сейсмоутримуючих будівель дозволив залізобетонним спорудам зявитися в японських містах приблизно в той же час, що і в Західній Європі.
Після другої світової війни Японія, оправившись від важких потрясінь, вступила в період прискореного економічного зростання, коли використовуючи сталь і бетон інженерна архітектура Японії вийшла на один з вищих рівнів в світі.
Значний прогрес японської архітектури став помітний для всіх в 1964 р. під час літніх Олімпійських ігор в Токіо . До цього часу був побудований комплекс спортивних споруд, спроектованих Танге Кендзо. Будівля олімпійського стадіону має оригінальний зігнутий дах, що воскрешає японські традиції.
Танге з кінця 60-х рр. створює ряд проектів будівель і комплексів, в яких послідовно розвиває ідею просторової архітектури, уподібнюючи будівлі і комплекси дереву, що росте. Зараз гнучка просторова структура стала майже обовязковою характеристикою що зводяться в Японії будівель.
Комплекс небосягів на заході Центрального Токіо став символом економічної потужності Японії. В 1991 р. в районі С і ндзюку за проектом Танге була побудована найвище в Токіо будівля - Токійський муніципалітет - 243 метри. Ця споруда з двома 48-поверховими баштами нагадує європейський готичний собор.
Національними традиціями пройняті проекти Андо Тадао . В побудованих їм будівлях завжди продуманий доступ до природного світла, до природи, завдяки чому їх мешканці можуть насолодитися незабутніми картинами, спостерігаючи, наприклад, зміну пір року.
Світову популярність також здобула діяльність Кійонорі Кікутаке, Курокава Кісьо, Макі Фуміхіко, Ісодзакі Арата і інших архітекторів .
ДИЗАЙН ІНТЕР ’ ЄРУ
Японський стиль відрізняється бездоганними колірними поєднаннями і лаконічними формами. Це мінімалістсько-декоративний стиль, в якому ніщо не перенавантажує увагу, простір структурований спокійний і виразний. У територіально невеликій, перенаселеній країні особливо цінується простір, тому і внутрішній устрій приміщень зводить до мінімуму меблі і інші звичні атрибути будинку, з тим щоб компенсувати його дефіцит. У японців особливе відношення до природи, тому японський стиль асоціюється з природними кольорами, переважно в світлій гаммі: білий, кремовий, молочний. Стримані світлі тони характерні і для японських меблів. Поверхня меблів і стін гладка, не фактурна. Тканини теж кремові і білі, переважно натуральні: виляск і шовк. Місце для відпочинку розташовується в центрі кімнати.
Типова деталь - японська розсувна стінка, і звичайно, бамбукові меблі. Ієрогліфи майже неминучий атрибут оформлення житла під Японію. Прихильникам цього етностилю виробники пропонують декоративні комплекти постільної білизни, портьєри, покривала, прикрашені ієрогліфами і іншими стилізованими національними малюнками. Є і відповідний посуд для чайної церемонії, особливі блюда для традиційних рибних блюд, шкатулки, скульптури, прикрашені елементами, що повторюють лінії японських пагод. У такий інтерєр чудово вписуються скромні невисокі меблі, канапки і столи різної висоти.
Неодмінним мешканцем дому в Японії є карликове дерево бонсаі. Така сосна або квітуча слива висотою в півметра навіває господарям думки про безсмертя.
Стіни приміщень звичайно нічим не прикрашаються, але хорошим доповненням до вже створеного інтерєру послужать яскраві паперові віяла і гравюри в стилі періоду Мейдзі.
МЕБЛІ
В сучасному світі і безпосередньо в Європі постійно росте попит на східну культуру і японські меблі. На Заході зараз є дуже модним все, що має відношення до Сходу. Особливо мешканців сучасних міст приваблює Японія – самобутня, таємнича країна, багатовікові традиції якої – сусіди з останнім словом прогресу. Японська естетика дотримується принципу “все зайве - жахливе”.
Основа японського інтер’єру – пустота, яка підкреслює внутрішню витонченість того нечисленного, що є в домі. Тому принциповою особливістю японського стилю є мінімалізм. Ті ж тенденції продивляються в дизайні і виробництві меблів. В домі повиннв бути тільки найнеобхідніші предмети меблів, побуту і декору. Всі речі, домашні принади ховають у вбудованих шафах.
Предмети повинні бути не лише практичними, але й красивими. А красиве лише те, що має неповторне обличчя. Кожна річ в японському інтер’єрі унікальна. При цьому неповторність і красса речі може бути зрозуміла лише її власникам.
Виготовлення домашніх меблів в Японії – явище порівняно молоде. Для традиційного японського дому зі стінами, що розсуваються, і підлогою, що вкрита циновками-титами, меблі практично не потрібні. Хіба що низенький столик, за яким можно вмоститись, сівши на підлогу, полиці для зберігання білизни, що закривається панеллю, та жаровні, довкола котрої мешканці дому гріються холодними зимовими вечорами. Ніяких диванів, крісел, ліжок, торшерів, стільців, письмових столів і інших меблів, без яких неможливий європейський дім.
Американський природознавець Морзе, який опинився в Японії в середині ХІХ ст., писав в своєму щоденнику: “В японських будинках меблів на диво мало. Проте кожний предмет інтер’ру не тільки максимально раціональний, але й створений з майстерністю, яка не співставляється зі зразками інших країн.”
ПРОМИСЛОВИЙ ДИЗАЙН
Sony – це міжнародна компанія, заснована в Токіо в 1946 році, Sony була задумом двох людей. Інженер Масару Ібукі та фізик Акіо Моріта. Корпорація Sony відрізняється від багатьох інших виробників аудіо та відео апаратури тим, що вона не тільки робить телевізори, відеокамери й музичні центри, але й веде величезну науково-дослідну роботу. Величезна кількість форматів і технологій, які стали невідємною частиною сучасного життя, з’явилися у лабораторіях Sony.
Якісний дизайн товарів та новаторські ідеї вже довгий час є ознаками торгової марки Sony,заснованої в Токіо в 1946 році, задумом інженера Масару Ібукі та фізика Акіо Моріта. .Всесвітня корпорація SonyDesign достатньо представлена у всьому світі. Провідні дизайн-центри знаходяться в Токіо, а допоміжні студії - у Лос Анджелесі, Лондоні, Сінгапурі та Шанхаї.
Центром всесвітньої організації є Токіо. Цей творчий центр контролює роботу дизайнерських груп у всьому світі. Під його керівництвом працюють провідні студії, які розробляють дизайн домашньої електротехніки (телевізорів, домашніх аудіопристроїв) та портативної апаратури (таких як WALKMAN®та Cyber-shot,VAIO, WALKMAN® та PlayStation®) - це лише три товари з багатьох, чудовий дизайн яких приніс компанії Sony популярність. Не даремно багато товарів отримали престижні нагороди за дизайн, такі як iF, Red Dot, G-Mark та CES.
Яскраві тенденції створювалися напротязі століть відповідно до одного з численних принципів японської естетики в автомобільному дизайні
“ ХАРЧОВИЙ ” ДИЗАЙН
Нещодавно в Японії з’явилась нова дизайнерська тенденція – “харчовий” дизайн, основне положення якого – зламати межу між їжею та навколишнім середовищем.
Нова течія вперше зародилась у Франції чотири роки тому, але так і не вийшла за межі художніх галерей. Можливе це приживеться в Японії, де люблять добре і красиво поїсти. Експерти запевняють, що потенціал нового ринку органічно вписується в японську культуру і не може терпіти шаблонів.
П’ятиденна виставка користується у токійців великим успіхом. При вході вресторан клієнтам подають страви на тарілках у вигляді виноградних листків з надписом “З’їж мене”.
Хоча вони більше схожі на картон, листки зроблені з борошна і є харчовим продуктом. Зал прикрашений жалюзі з шинки та салямі. Їх також можна відривати та використовувати в їжу.
Організатори вважають, що харчовий дизайн розкриває всі почуття людини, одночасно клієнт насолоджується атмосферою і отримує естетичну насолоду, що дуже близьке японському серцю.
ДИЗАЙНЕРСЬКА ШКОЛА В ЯПОНІЇ
Японія – одна з країн, де дизайн-освіта є важливим елементом державної політики. Зовсім недавно оформилася школа японського дизайну, яка, спираючись на гігантську художню культуру, на сучасну систему генетичної освіти в школі, не звертає уваги (зовні, принаймні) на питання художньої творчості в дизайні. Японський дизайн здатний робити що завгодно, де завгодно і кому бажано. На сучасних технологіях японські дизайнери стилізують свою продукцію свідомо і принципово під характер того місця земної кулі, куди її адресують. При цьому сама школа анонімна, ім’я дизайнера майже ніколи не буває відоме.
ВИСНОВКИ
Японський дизайн відрізняється бездоганними колірними поєднаннями і лаконічними формами. Це мінімалістсько-декоративний стиль, в якому ніщо не перенавантажує увагу, простір структурований спокійний і виразний. У територіально невеликій, перенаселеній країні особливо цінується простір, тому і внутрішній устрій приміщень зводить до мінімуму меблі і інші звичні атрибути будинку, з тим щоб компенсувати його дефіцит. У японців особливе відношення до природи, тому японський стиль асоціюється з природними кольорами, переважно в світлій гаммі: білий, кремовий, молочний. Стримані світлі тони характерні і для японських меблів. Щодо ландшафтного дизайну, практично всі японські споруди є комбінаціями прямокутних елементів .
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
http://opac.library.kr.ua/
http://artvertep.dp.ua
http://www.mau-nau.org.ua
http://usmtu.edu.ua
http://ndi-design.org.ua