Договір зберігання за цивільним законодавством України

СОДЕРЖАНИЕ: Договір зберігання має широке застосування у цивільному обороті. Він укладається коли у власника майна виникає потреба в отриманні з боку інших осіб послуг по забезпеченню його схоронності. Зберігання на товарному складі, у ломбарді, банку, готелі.

ДОГОВІР ЗБЕРІГАННЯ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

І. Вступ

Загальні положення про зберігання

Договір зберігання має широке застосування у цивільному оборо­ті. Він укладається у випадках, коли у власника або іншої особи, яка правомірно володіє належним йому майном, виникає потреба в отри­манні з боку інших осіб послуг по забезпеченню його схоронності. Послуги по зберіганню чужих речей можуть надаватись як при здійсненні підприємницької діяльності, так і у межах інших (зокрема побутових) відносин. За договором зберігання одна сторона (збе­рігай) зобовязується зберігати річ, яка передана їй другою сторо­ною (поклажодавцем), і повернути її відповідно до його умов у схо­ронності.

Особливості правового регулювання договірних відносин, які ви­никають при наданні послуг по забезпеченню збереження чужого майна, обумовлюють специфіку правової характеристики договору зберігання. Аналіз положень ст. 939 ЦК свідчить про те, що договір зберігання може бути як реальним, так і консенсуальним. Договір є ре­альним, якщо виникнення договірних відносин поставлено сторонами у залежність від факту передачі речей зберігачу на зберігання. У ви­падках, коли сторони визначають можливість (саме можливість, а не обовязок поклажодавця) передачі речей на зберігання після його укладення, тобто у майбутньому - договір є консенсуальним. Як пра­вило, такий договір укладається тоді, коли на стороні зберігача ви­ступає особа, яка надає послуги по забезпеченню зберігання чужих ре­чей, здійснюючи підприємницьку діяльність (професійний зберігач).

Положення ст. 946 ЦК визначають можливість укладення догово­ру зберігання як безоплатного або оплатного. Це у свою чергу ви­значає його односторонній або двосторонній (взаємний) характер відповідно. Якщо договір укладається як безоплатний, обовязок по­вернути річ, що була предметом зберігання, виникає лише у зберіга­ча, тому договір є одностороннім. Встановлення у договорі зустріч­ного обовязку поклажодавця оплатити послуги зберігача обумовлює його двосторонній характер. Обовязок зберігати річ на оплатних або безоплатних засадах може виникати не тільки з договору, але й на підставі положень актів цивільного законодавства. Наприклад, про­давець зобовязаний зберігати проданий товар, не допускаючи його погіршення, якщо право власності на нього переходить до покупця раніше його передання (ст. 667 ЦК). У свою чергу покупець зобовя­заний відшкодувати необхідні для цього витрати, якщо інше не вста­новлено договором. Таким чином, такі послуги за загальним прави­лом є оплатними, але договором між продавцем та покупцем може визначатися їх безоплатний характер.

Договір, умови якого не містять домовленості сторін щодо оплати послуг зберігача, найчастіше укладається між фізичними особами у межах відносин, що не є підприємницькими. Договір зберігання, за загальним правилом, є строковим договором (ст. 938 ЦК). Якщо строк зберігання у ньому не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобовязаний зберігати річ до предяв­лення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк збе­рігання речі визначений моментом предявлення поклажодавцем ви­моги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Сторонами договору зберігання є поклажодавець і зберігач, яки­ми можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи. Виняток склада­ють випадки здійснення зберігання на засадах підприємницької діяльності, яку може здійснювати тільки професійний зберігач (ч. 2 ст. 936 ЦК). У останньому випадку прийняття речі на зберігання ви­значається як його обовязок (ст. 940 ЦК). Зокрема професійний збе­рігач, який зберігає речі на складах (у камерах схову, інших присто­сованих для їх зберігання приміщеннях) загального користування, не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наяв­ності у нього такої можливості.

Зберігач у будь-якому випадку повинен мати відповідні умови для забезпечення схоронності переданих на зберігання речей. У випадах, визначених актами цивільного законодавства, обовязок зберігання речі може бути покладено на одну із сторін договірних відносин, по­вязаних із розглядуваними. Так, положення ст. 1021 ЦК окремо ви­значають обовязок комісіонера зберігати майно комітента. Виконан­ня цього обовязку не обовязково може здійснюватися особисто ко­місіонером. У випадку відсутності умов для забезпечення схоронно­сті майна комітента, наприклад, майно, яке надійшло для комітента відповідно до умов договору, громіздке і для нього у приміщенні ко­місіонера не вистачає місця, воно може бути передане останнім на зберігання професійному зберігачу. Субєкт обовязку оплати його послуг визначається договором комісії, а у разі виникнення спору судом.

Поклажодавцем, як правило, виступає власник майна. Однак ним може бути також особа, якій власник передав майно на підставах, ви­значених актами цивільного законодавства. Майно може бути пере­дане поклажодавцю власником у довірче управління за договорами майнового найму (оренди), позички тощо. Передача майна на збері­гання є правом, а не обовязком поклажодавця. Але за умови попе­редньої домовленості про передання речі на зберігання, поклажода­вець зобовязаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані йому у звязку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він у розумний строк не попередив зберігача про відмову від договору.

Зберігання на товарному складі

Відносини, повязані зі зберіганням речей на товарному складі, ре­гулюються окремими положеннями ЦК (статті 956-966). Це обумов­лено особливостями даного виду зберігання, які полягають у наступ­ному. По-перше, договір у цьому випадку укладається стосовно речей, які мають ознаки товару, тобто призначені для використання у сфері підприємницької діяльності шляхом наступної їх реалізації (продажу або обміну). По-друге, ст. 956 ЦК визначає товарний склад як організацію, яка зберігає товар і надає повязані з цим послуги назасадах підприємницької діяльності. Частина 2 цієї статті визначає статус складу загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) товарний склад зобовязаний приймати на зберігання товар від будь-якої осо­би. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 957 ЦК у цьому разі договір збе­рігання набуває ознак публічного договору (ст. 633 ЦК). Підпри­ємницька діяльність, повязана зі зберіганням товарів, як правило, здійснюється товарними складами з використанням власних або орендованих приміщень, спеціально пристосованих для цього (зерно­сховищ, елеваторів, холодильників). Товарний склад може надавати додаткові послуги, безпосередньо повязані зі зберіганням товарів, наприклад, транспортні й транспортно-експедиційні послуги. По-третє, і зберігачем, і поклажодавцем за договором зберігання на то­варному складі можуть бути лише субєкти підприємницької діяль­ності.

За договором складського зберігання товарний склад зобовязу­ється за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і по­вернути його у схоронності (ст. 957 ЦК). Положення цієї статті дозво­ляють розглядати його як реальний, оплатний та двосторонній дого­вір. Разом з тим, залежно від умов його укладення не виключена мож­ливість визнання цього договору консенсуальним. Договір склад­ського зберігання підлягає обовязковому укладенню у письмовій формі. її дотримання має знаходити вираз у складанні відповідних складських документів. Це, зокрема, складська квитанція, а також просте і подвійне складські свідоцтва. Виходячи з положень ста­тей 962-966 ЦК, просте і подвійне складські свідоцтва, підлягають розгляду як різновид цінних паперів, а саме товаророзпорядчих цін­них паперів (ч. 4 ст. 195 ЦК), оскільки володіння ними дає право роз­порядження товаром, що зберігається на товарному складі і зазначе­ний у їх змісті (ч. 1 ст. 963 ЦК). Стаття 962 ЦК визначає особливості подвійного складського свідоцтва як ордерного цінного папера. Кож­на з двох частин цього складського документа повинна містити рек­візити, визначені ч. 2 названої статті. Документ, який не відповідає вимогам ст. 962 ЦК, не є подвійним складським свідоцтвом. Просте складське свідоцтво видається на предявника і повинне містити рек­візити, визначені положеннями ст. 965 ЦК. Документ, який не відпо­відає вимогам, встановленим ч. З цієї статті, не є простим складським свідоцтвом.

Положення ст. 959 ЦК визначає обовязок товарного складу за свій рахунок оглянути товар в момент прийняття його на зберігання з метою визначення його кількості та зовнішнього стану. Дотримання цієї вимоги зменшує вірогідність можливих у майбутньому між по­клажодавцем і зберігачем суперечок стосовно кількісних та якісних характеристик переданих на зберігання товарів. Поклажодавець має право вимагати від товарного складу надання йому можливості огля-

нути товар або його зразки протягом усього часу зберігання для за­безпечення впевненості у його схоронності та належності умов збе­рігання. Якщо предметом зберігання є речі, визначені родовими ознаками, поклажодавець має право вимагати від товарного складу взяти проби та вжити заходів, необхідних для забезпечення схорон­ності товарів. При поверненні товару кожна із сторін договору збе­рігання має право вимагати огляду переданих за ним речей та пе­ревірки їх якості. Витрати, повязані з оглядом речей, покладаються на сторону, яка його ініціювала (ч. З ст. 959 ЦК). Якщо при повернен­ні товару він не був спільно оглянутий або перевірений товарним складом та поклажодавцем, останній має заявити про нестачу або по­шкодження товару в письмовій формі одночасно з його одержанням. Якщо ж ним були виявлені нестача або пошкодження переданого то­варному складу на зберігання товару, які не могли бути виявлені при звичайному способі його прийняття, така заява повинна бути переда­на зберігачу протягом трьох днів після його одержання. При відсут­ності такої заяви вважається, що товарний склад повернув товар від­повідно до умов договору.

Іноді, враховуючи особливості товару, може виникнути необхід­ність негайної зміни умов його зберігання. У таких випадках товар­ний склад зобовязаний самостійно вжити невідкладних заходів для забезпечення схоронності переданого на зберігання товару та повідо­мити про них поклажодавця. У разі необхідності останній має від­шкодувати зберігачу повязані з цим відповідні витрати. Пошкоджен­ня товару під час зберігання тягне за собою обовязок товарного складу скласти відповідний акт і того ж дня повідомити про це покла­жодавця (ч. 2 ст. 960 ЦК).

Спеціальні види зберігання

Положення ЦК забезпечують правове регулювання відносин у сфері здійснення зберігання речей не тільки товарними складами, а й іншими спеціалізованими організаціями, а також визначають випад­ки обовязкового забезпечення схоронності речей. Ці види зберігання є спеціальними і мають суттєві особливості.

Зберігання речей у ломбарді . Відповідно до ст. 1 За­кону України від

12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та держав­не регулювання ринків фінансових послуг»[1] ломбард є фінансовою установою, основним видом діяльності якої є видача фізичним осо­бам відповідних грошових сум під заставу належного їм майна (за­ставні операції). Для гарантії виконання грошових зобовязань фізич­ної особи перед ломбардом вона може передавати йому в заставу не тільки нерухомі, а й рухомі речі: ювелірні вироби, побутову тех­ніку тощо. Такі речі переходять ломбарду в заклад (ч. 2 ст. 575 ЦК) і передаються йому (як заставодержателю) у володіння, тому для за-безпечення їх схоронності приміщення ломбарду повинне бути від­повідним чином обладнане. Це обумовлює можливість надання лом-бар- дами додаткової послуги по зберіганню рухомих речей, які не є предметом заставних операцій. Договір зберігання таких речей укла­дається у письмовій формі, яка полягає у видачі іменної квитанції. У її змісті обовязково вказуються прізвище, імя та по батькові покла-жодавця, фіксуються індивідуальні ознаки речей, переданих на збе­рігання, визначається їх ціна, а також обумовлюється строк дії та інші умови договору. Додатковою гарантією забезпечення майнових інте­ресів поклажодавця є покладення на ломбард як зберігача обовязку по страхуванню переданих на зберігання речей (ч. З ст. 967 ЦК). Речі, передані на зберігання, повинні бути застраховані ломбардом за влас­ний рахунок, виходячи з повної суми їх оцінки, яка визначається за домовленістю сторін.

Ломбард зобовязаний зберігати передані на зберігання речі про­тягом визначеного законодавством строку. Якщо поклажодавець не забрав річ із ломбарду після спливу трьох місяців від дня закінчення строку договору зберігання, вона підлягає продажу в порядку, вста­новленому законом (ч. 1 ст. 968 ЦК). Такі речі, як правило, підляга­ють реалізації через комісійні магазини, а витрати покриваються за рахунок поклажодавця. Законодавче закріплення такої можливості ломбарду пояснюється тим, що площа належних йому приміщень, яка значно менша у порівнянні з товарним складом не дозволяє за­безпечувати зберігання невитребуваних своєчасно речей протягом більш тривалих строків. Із суми виторгу, одержаної від продажу речі, вираховуються плата за зберігання, а також відповідні витрати лом­барду. Залишок суми виторгу підлягає поверненню поклажодавцеві.

Зберігання цінностей у банку .

Право банків надава­ти послуги з відповідального зберігання цінностей та документів й надання в оренду сейфів для забезпечення їх схоронності і, одночас­но, вільного доступу поклажодавця до них визначається положення­ми ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». У цьо­му випадку документи та цінності передаються банку на зберігання з видачею поклажодавцю іменного документа. У останньому зазнача­ються прізвище, імя та по батькові поклажодавця, реквізити банку і умови зберігання та повернення речей. Цей спеціальний вид зберіган­ня може грунтуватись на двох окремих договорах. За договором збе­рігання цінностей у банку останній приймає на зберігання докумен­ти, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності. Договір може укладатись як на певний, узгоджений сторо­нами строк, так і бути безстроковим. Як правило, такі речі зберігаю­ться без визначення строку їх зберігання і підлягають поверненню на вимогу поклажодавця. Якщо предметом зберігання є цінні папери, банк, за уповноваженням поклажодавця, може вчиняти правочини зречі на зберігання у звичайних камерах схову поклажодавцеві ви­дається квитанція або номерний жетон. їх наявність у особи дає їй право вимагати видачі поклажі, здійснивши оплату часу її перебуван­ня на зберіганні. ЦК передбачає обовязок зберігача відшкодувати поклажодавцеві збитки, завдані внаслідок втрати, нестачі або пошко-дженя речі, зданої до камери схову. Вони відшкодовуються протягом доби з моменту предявлення вимоги про їх відшкодування у розмірі суми оцінки речі, здійсненої при переданні її на зберігання. Правила зберігання речей у камерах схову на відповідному виді транспорту, видані відповідно до транспортних кодексів (статутів), визначають граничні строки зберігання таких речей. Ці строки можуть визначати­ся також за домовленістю сторін. Якщо пасажир або інша особа не за­брали належну їм поклажу у встановлені строки, камери схову орга­нізацій і підприємств транспорту зобовязані зберігати річ протягом трьох місяців. Після їх спливу, річ може бути продана з відшкодуван­ням всіх поточних витрат, а залишок суми виторгу повертається по-клажодавцю. ЦК визначає обовязок забезпечити схоронність валіз (сумок), інших особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей і грошей), які він перевозить у спеціально відведеному місці (ст. 974). У поїздах таким спеціально відведеним місцем є багажний вагон, у літаках - багажний відсік, у автобусах міжміського перевезення - ба­гажне відділення.

Зберігання речей у гардеробі організації .

Гардероб організації - це приміщення, спеціально пристосоване для зберігання верхнього одягу і головних уборів її працівників та відвідувачів про­тягом робочого дня або на час відвідування. Особливості договірних відносин по зберіганню речей у цьому випадку полягають у тому, що їх предметом можуть бути тільки вказані речі, а зберігачем визнаєть­ся організація, одне з приміщень якої виділене під гардероб. Одно­часно з передачею речей у гардероб поклажодавцю видається номер­ний жетон або інший знак (ч. З ст. 937 ЦК), що посвідчує його право у разі необхідності отримати речі. Як правило, зберігання речей у гар­деробі здійснюється безоплатно. Незалежно від оплатності або без­оплатності зберігання речей, що були передані поклажодавцем до гардеробу, зберігач зобовязаний вжити усіх необхідних заходів для забезпечення їх схоронності. У випадку втрати жетона або іншого легітимаційного¹ знака, що посвідчує виникнення відносин по збе­ріганню речей у гардеробі, поклажодавець може претендувати на по­вернення належних йому речей. Однак, як правило, його вимога може бути задоволена по закінченні робочого дня за умови надання ним до­казів приналежності речі саме йому. Такими доказами може бути на­дання працівнику гардероба інформації щодо індивідуальних ознак речі, які можуть бути відомі лише власнику. Якщо працівник гарде­роба відмовляється видати речі власнику, який втратив номерний же-тон або інший легітимаційний знак, спір підлягає розгляду в судово­му порядку.

Зберігання речей у готелі .

Готель, як місце, призна­чене для тимчасового проживання осіб, відповідає за схоронність ре­чей, внесених ними до готелю. Річ вважається внесеною до готелю за умови, якщо вона передана його працівникам або знаходиться у від­веденому для особи приміщенні (ч. 1 ст. 975 ЦК). Готель зобовяза­ний забезпечити схоронність особистих речей особи, яка проживає у ньому, і за загальним правилом не відповідає за втрату грошей, інших цінностей (цінних паперів, коштовностей). Така відповідальність по­кладається на готель лише у випадку, коли речі окремо передані йому на зберігання з детальним описом властивих їм індивідуальних особ­ливостей. Як правило, такі речі підлягають оцінці за домов- леністю сторін. У разі втрати або пошкодження речей особа має негайно повідомити про це готель, а останній - вжити заходів до їх розшуку або відшкодувати спричиені збитки. Якщо особа заявила про пропа­жу речей або їх пошкодження після закінчення строку проживання, готель відповідальності за це не несе. Розглянуті положення застосо­вуються до випадків зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших ор­ганізаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає (ч. 4 ст. 975 ЦК).

Зберігання речей, що є предметом спору.

У разі виникнення між особами спору про право на річ, до його розвязання вона може бути передана на зберігання третій особі, яка зобовязується повернути її особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням осіб, між якими виник спір. Підставою виникнення від­носин секвестру може бути договір або рішення суду. Домовленість про секвестр, за якою річ передається на зберігання третій особі за погодженням сторін спору, називається договірною. Якщо рішення про передачу речі на зберігання третій особі до моменту вирішення спору приймає суд, має місце судовий секвестр. Зберігачем може бу­ти особа, призначена судом або визначена за домовленістю сторін, спір між якими розглядається. Річ, яка є предметом спору, пере­дається на зберігання третій особі за її згодою, якщо інше не визначе­не законом. Оплату послуг за зберігання переданих за секвестром ре­чей здійснюють сторони, між якими виник спір.

Зберігання автотранспортних засобів.

Спеціальним видом зберігання положення ЦК визначають забезпечення схоронно­сті автотранспортних засобів. У разі надання такої послуги субєктом підприємницької діяльності, договір зберігання автотранспортних засобів є публічним. Публічний характер, зокрема, носить договір зберігання автотранспортних засобів, який укладається у випадках їх розміщення у боксах, гаражах або на спеціальних автомобільних сто-янках. За таким договором зберігання зобовязується не допускати про­никнення в них сторонніх осіб і повинен видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця за умови здійснення останнім оплати наданої послуги. Прийняття автотранспортного засобу на збе­рігання і виникнення договірних відносин посвідчується квитанцією або номером чи жетоном.

Ці відносини не слід плутати з платним паркуванням автомобілів у місцях, визначених рішенням місцевих органів державної влади. Ци­ми рішеннями муніципальна служба паркування уповноважена отри­мувати визначену плату за надання послуг по паркуванню автомо­білів на вулицях центральної частини міста, поряд з ринками, іншими місцями їх масового скупчення, але не несе відповідальності за їхсхоронність.

Відносини за договором зберігання автотранспортних засобів ви­никають також між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та його членами, якщо інше не встановлено законом або статутом ко­оперативу. Зокрема положення статуту гаражно-будівельного або га­ражного кооперативу можуть передбачати, що останній не несе від­повідальності за схоронність автомобілів, які розміщені у належних його членам боксах.

Договір охорони.

Договір охорони є окремим спе­ціальним видом надання послуг по забезпеченню недоторканності особи або майна. За цим договором охоронець зобовязується забез­печити недоторканність особи або майна, які охороняються. До особ­ливостей, що дозволяють розглядати цей договір як окремий різ­новид договорів про надання послуг, зокрема слід віднести його предмет забезпечення саме недоторканності особи або майна, а та­кож покладення обовязків за договором не тільки на охоронця, а й на його контрагента - особу, яка охороняється, або власника майна, яке є обєктом охорони. Володілець переданого під охорону майна або особа, яку охороняють, зобовязані виконувати передбачені догово­ром правила особистої або майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Вписок використаної літератури:

1. Цивільний кодекс України за станом на 15 серпня 2006 року, Харків «Одісей» 2006

2. Е. А. Мичурин, Гражданское право Украины в схемах, учебное пособие, Харьков Юрсвит 2006

3. Цивільне право України за загальною редакцією В. І Борисової, І. В. Спасибо-Фатеевої та В. Л. Яроцького, Київ Юринком Интер 2007.

4. Цивільний процесуальний кодекс України із змінами та доповненнями станом на 1 січня 2007 року. Харків «Право» 2007 р.

5. Черняков В. М. монографія «Реформація цивільного права» К. 1995р

Скачать архив с текстом документа