Допит обвинуваченого

СОДЕРЖАНИЕ: Поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого. Предявлення обвинувачення і допит обвинуваченого. Тактичні особливості допиту обвинуваченого. Допит під час проведення розслідування. Соціальний і професійний статус допитуваних.

ЗМІСТ

Вступ.

1. Поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого.

2. Предявлення обвинувачення і допит обвинуваченого,

3. Тактичні особливості допиту обвинуваченого.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин, реформування державних структур законодавчої, виконавчої і судової влади виникають завдання створення правової основи зміцнення законності і вдосконалення правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні розробляти і формувати правові основи державності і законності право застосовної діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту конституційних прав і законних інтересів громадян, суспільних формувань та державних структур України.

Злочин завжди завдає громадянам, державі певну шкоду, і це зобов’язує органи держави, що покликані вести боротьбу зі злочинністю, в межах своєї компетенції порушувати кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вживати усіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання ( ст. 4 КПК ).

Поспішне, безпідставне , помилкове притягнення особи до відповідальності може мати не сприятливі для неї наслідки, завдати незаслужені моральні страждання, заподіювати матеріальну шкоду. Порушення закону і помилки, що до­пускаються при притягненні осіб як обвинувачених, при­зводять до істотного обмеження прав і свобод громадян, викликають обурення та обґрунтовані скарги.

Сучасний стан боротьби зі злочинністю вимагає розробки нових аспектів організації розслідування, зокрема щодо провадження окремих слідчих дій. Одним із найпоширеніших серед них є допит як спосіб одержання інформації, який має величезне доказове значення.

Допит обвинуваченого – слідча дія, спрямована на отримання та перевірку інформації стосовно обставин, які мають для встановлення істини у справі. Суть допиту полягає в особистому спілкуванні слідчого з допитуваним для одержання відомостей, які є необхідні для встановлення обставин справи, що розслідується. Особливість одержання інформації про обставини вчиненого злочину під час допиту полягає в тому, що її джерелом є людина. Тому одержання такої інформації пов’язано з низкою процесуальних, психологічних та етичних вимог, які належать до загальних положень проведення допиту ( ст. 143, 145, 146, 166-173 КПК України).

Завданням допиту є одержання достовірності інформації стосовно обставин злочину, що розслідується.

Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивних показань, які відображують їх дійсність. Ці показання є джерелом доказів, а дані, що в них знаходяться, – доказами.

Формування внутрішньго переконання слідчого при оцінці, отриманій у ході допиту, істотно полегшує те, що в його розповсюдженні є сукупність доказів, що поступово накопичуються. Визначення місця того факту, що оцінюється, у цій сукупності дозволяє дійти правильного висновку.

1. Поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого.

Згідно зі ст. 43 КПК обвинуваче­ним є особа, щодо якої у встановленому законом порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого. Обвинуваченим особа може стати лише після порушення кримінальної справи і з моменту винесення слідчим (ст..131, 132 КПК ) або прокурором ( п.5 ч.1 ст. 227 КПК ) постанови про притягнення до відповідальності особи як обвинуваченого. Винесення такої постанови є юридичним фактом. У справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів обвинуваченим особа стає з моменту складання прокурором обвинувального висновку, а в справах приватного обвинувачення – з моменту порушення суддею кримінальної справи і призначення її до розгляду.

Підставою для притягнення особи як обвинуваченого є достатність доказів, які вказують на вчинення злочину. В ст. 62 Конституції зазначено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих не законним шляхом, а також ґрунтуватися на припущеннях. При цьому притягнення як обвинуваченого повинно базуватися не на простій сукупності доказів, а на їх системі, під якою розуміється внутрішня несуперечливість множини взаємопов’язаних доказів.

Визначення достатності доказів для притягнення як обвинуваченого пов’язано з їх оцінкою. Слідчий оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності( ч.1 ст. 67 КПК ). Перевірку доказів не можна ототожнювати з оцінкою доказів, тому що оцінку становить суто розумовий (логічний) процес, а поєднання цього процесу з практичними діями складає перевірку доказів. Отже, виходячи зі змісту ст. 131 КПК можна зробити висновок, що для притягнення особи як обвинуваченого урозпорядженні слідчого мають бути достовірні вагомі до­кази, які переконують його в тому, що:

а) подія (діяння), що розслідується, справді мала місце;

б) її вчинено умисно або необережно саме даною осо­бою;

в) у цьому діянні є всі передбачені кримінальним зако­ном ознаки складу певного злочину;

Виявивши особу, яка підлягає притягненню як обвину­вачений, слідчий повинен перевірити, чи містяться в її діях ознаки складу злочину і якого саме.

Докази,в більшості випадків належать до ознак, які характеризують обєкт та обєктивну сторону злочи­ну, що розслідується.

Обєкт злочинного діяння та ознаки, що його характе­ризують, важливо встановити не тільки для визначення кваліфікації злочину, у деяких випадках без цього немож­ливо встановити й особу, яка вчинила злочин. Відомо, наприклад, що по справам про вбивство докази, що ха­рактеризують особу потерпілого, звязки, характер взаємовідносин з людьми та його минуле часто є основою для попереднього висновку про субєкта злочину.

Щодо обєктивної сторони діяння при визначенні підстав для предявлення обвинувачення необхідно зясувати: в чому конкретно полягало суспільно небезпечне діяння, час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину, шкідливі на­слідки, а в деяких випадках і причинний звязок між дія­ми особи і шкідливими наслідками, що настали.

Встановлюючи підстави, достатні для притягнення кон­кретної особи як обвинуваченого, слідчий повинен пере­вірити, чи немає обставин, які виключають кримінальну відповідальність цієї особи, зокрема:

— чи досягла особа, яка підлягає притягненню як об­винувачений, віку, з якого настає відповідальність за зло­чин, що інкримінується, а також чи осудна ця особа;

— чи немає вироку, що набрав сили і потім був скасо­ваний, ухвали або постанови суду про закінчення справи;

— чи не збігли строки давності кримінального пере­слідування;

— чи не скасовано застосування покарання за вчинене діяння актом амністії;

—- чи не має в даному випадку місце необхідна оборона і крайня необхідність (статті 36 і 39 КК).

За наявності хоча б однієї із вказаних обставин слідчий не має права предявити обвинувачення.

Проте, як свідчить практика, всупереч ст. 132 КПК у ряді випадків слідчий предявляє обвинувачення, форму­лювання якого не відображає обставин вчинення злочи­ну. В окремих випадках у постановах про притягнення особи як обвинуваченого та обвинувальних висновках не зазначаються кваліфікуючі ознаки злочину, є суперечності.

Важливе значення для проведення повного, всебічного й обєктивного розслідування справи має вибір моменту притягнення особи як обвинуваченого. Передчасне притягнення як обвинуваченого, як прави­ло, повязане з невмінням оцінити наявність підстав для такого рішення. Небезпечність передчасного притягнення полягає в тому, що воно може призвести до необґрунтованого здійснення цієї процедури, неправомірного застосу­вання щодо обвинуваченого заходів процесуального при­мусу, оскільки після предявлення особі обвинувачення слідчі, як правило, обирають обвинуваченому той чи інший вид запобіжного заходу. Запізніле притягнення особи як обвинуваченого найча­стіше викликано намаганням встановити всі без винятку обставини, що їх потрібно доказати по справі, а потім предявляти обвинувачення. Це значною мірою обмежує право особи на захист, бо вона не знає, в чому конкретно її обвинувачують, і, не володіючи правами обвинувачено­го, не має можливості активно захищатися від обвинува­чення.

Разом з тим закон передбачає певні гарантії проти самовільного затягування моменту притягнення як обвинуваченого.КПК зобовязує слідчого вирішити питання про притяг­нення підозрюваного як обвинуваченого протягом десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу (ст. 148 КПК). Якщо це не буде зроблено, запобіжний захід авто­матично відміняється, а особа переходить у ранг свідка.

2. Предявлення обвинувачення і допит обвинуваченого.

Слідчий зобовязаний предявити обвинувачено­му сформульоване ним обвинувачення, причому не піз­ніше двох днів з моменту винесення постанови про при­тягнення як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу.

Встановлення строку у два дні зумовлене, з одного боку, потребою у швидкому розслідуванні кримінальних справ, а з ін­шого, необхідністю якомога скоріше довести до обвинуваченого про існуючу у нього можливість реалізувати комплекс передба­чених ст.142 КПК прав. Короткий проміжок часу між винесен­ням слідчим постанови про притягненням особи до відповідальності як обвинуваченого та предявленням обвинувачення і роз­ясненням обвинуваченому прав на слідстві пояснюється тим, що всі ці дії підпорядковані єдиній меті — формуванню законного та обґрунтованого обвинувачення при обовязковій умові забезпе­чення особі, яка стала обвинуваченим, можливості захищатися усіма дозволеними законом способами та засобами.

Обвинувачення предявляється пізніше дводенного стро­ку тоді, коли обвинувачений: а) не може зявитися з поважних причин (через несвоєчасне одержання повіст­ки, хворобу, стихійне лихо та інші обставини, які позбав­ляють його можливості своєчасно зявитися до слідчого); б) без поважних причин не зявляється за викликом слідчого. Тоді слідчий застосовує до нього привід (ст. 136 КПК), а якщо місце його перебування не встановлено, то оголошує розшук (ст. 138, 139 КПК).

Зміст предявлення обвинувачення полягає в тому, що слідчий, переконавшись в особі обвинуваченого, оголо­шує йому постанову про притягнення як обвинуваченого і розяснює суть предявленого обвинувачення: встанов­лені слідством фактичні обставини вчиненого злочину та їх юридичну оцінку, спеціальні терміни.

Виконання цих дій засвідчується підписом обвинува­ченого на постанові і підписом слідчого із зазначенням дати предявлення обвинувачення . Ст. 142 КПК зобовязує слідчого при предяв­ленні обвинувачення розяснити обвинуваченому також його процесуальні права на попередньому слідстві Про розяснення обвинуваченому його прав слідчий відмічає на постанові про притягнення як обвинуваченого, що засвідчує своїм підписом обвинувачений. Практично на постанові після засвідчення факту предявлення обвину­вачення наводиться повний перелік цих прав.

Якщо при предявленні обвинувачення і розясненні обвинуваченому його прав брали участь інші особи: перек­ладач, захисник, педагог або лікар, законний представник обвинуваченого, прокурор, то й вони повинні поставити свої підписи на постанові (ст. 85, 144, 438 КПК).

У разі відмови обвинуваченого поставити підпис на зазначеній постанові слідчий робить на ній відмітку про

оголошення її тексту обвинуваченому і про таку відмову, про що сповіщає прокурора (ч. 2 ст. 140 КПК).

Якщо обвинувачений або інша особа, що брала участь у предявленні обвинувачення, через фізичні вади або з інших поважних причин не може поставити свій підпис, то для засвідчення факту розяснення обвинувачення і процесуальних прав запрошується стороння особа, тобто застосовуються правила, які діють при оформленні про­токолу слідчої дії (ч. 4 ст. 85 КПК).

Предявлення обвинувачення і розяснення обвинува­ченому його процесуальних прав може бути оформлене й окремим протоколом.Згідно КПК обвинувачений має такі права :

1. Право обвинуваченого знати, в чому його обвинувачують. Винісши мотивовану постанову про притягнення особи як обви­нуваченого з викладенням конкретних дій, що ставляться в вину, та їх юридичної кваліфікації, слідчий не пізніше двох днів з мо­менту винесення такої постанови зобовязаний предявити її обви­нуваченому та вручити йому копію постанови про притягнення як обвинуваченого. Останній у такий самий строк має бути повідо­млений про всі зміни обвинувачення. Обвинувачений має бути до­питаний не пізніше однієї доби після висунення обвинувачення та мати можливість дати свої пояснення і зробити зауваження. Під час предявлення обвинувачення та допиту обвинуваченого обовязковою є присутність захисника, крім випадків, коли він не бере участі у справі взагалі. В суді в разі зміни обвинувачення прокурором копія відповідної постанови прокурора має бути вручена підсудному та його захиснику й іншим сторонам, а розгляд справи відкладається на три доби з тим, щоб у підсудного було достатньо часу для озна­йомлення з новим обвинуваченням і підготовки до захисту.

2. Право обвинуваченого давати показання або відмовитися да­вати показання та відповідати на запитання. Згідно зі ст. 63 Кон­ституції України ніхто не може примушуватись давати показання відносно самого себе і не несе відповідальності за відмову від да­вання показань стосовно самого себе.

Обвинувачений не несе ніякої відповідальності за відмову від давання показань або за давання хибних показань. Давання пока­зань — його право, а не обовязок.

Згодившись на давання показань, обвинувачений має знати, що його показання можуть бути використані для доказування його винуватості.

Допит обвинуваченого провадиться негайно і в усякому разі не пізніше доби після предявлення обвинувачення. На початку до­питу слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у предявленому обвинуваченні, після чого запропонувати йому дати показання по суті обвинувачення. Обвинувачений має право викласти свої показання власноручно, а також скористатися послугами перекладача. Доводи обвинуваченого мають бути ре­тельно та всебічно перевірені.

3. Право обвинуваченого мати захисника та побачення з ним до першого допиту. Захисник допускається до участі на будь-яких стадіях процесу. В певних випадках участь захисника в справі обовязкова, незважаючи на наявність клопотання особи про це. В цих випадках, а також в разі заяви клопотань затриманим, ареш­тованим чи обвинуваченим щонайменше захисник має бути допу­щений до справи з моменту предявлення обвинувачення, а в разі затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, або за­стосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту — з мо­менту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чо­тирьох годин з моменту затримання.

Як захисники допускаються фахівці у галузі права (тобто особи з юридичною освітою), які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням, а також особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні. З моменту предявлення обвинуваченому для ознайомлен­ня матеріалів досудового слідства та при розгляді справи в суді як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудно­го, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.

Повноваження захисника на участь у справі стверджується:

1) адвоката — ордером відповідного адвокатського обєднання;

2) адвоката, який не є членом адвокатського обєднання, — угодою, інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юри­дичної особи або дорученням юридичної особи — угодою або до­рученням юридичної особи;

3) близьких родичів, опікунів або піклувальників — заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх до­пуск до участі в справі як захисників.

У випадках, коли відповідно до вимог ст. 45 цього Кодексу участь захисника є обовязковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники як захисники можуть брати участь у справі лише одночасно з захисником — адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання пра­вової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Про допуск захисника до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

Згідно зі ст. 45 КПК України участь захисника при провад­женні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної спра­ви в суді першої інстанції є обовязковою:

1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, — з моменту визнання особи підозрюваною чи предявлення їй обвинувачення;

2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, — з моменту затримання особичипредявлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;

3) у справах осіб, що не володіють мовою, якою ведеться су­дочинство, — з моменту затримання особи чи предявлення їй об­винувачення;

4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передба­чає довічне увязнення — з моменту затримання особи чи предявлення їй обвинувачення;

5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру — з моменту встановлення факту на­явності в особи душевної хвороби;

6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру — з моменту першого допиту непов­нолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-роз­подільника.

У суді апеляційної інстанції участь захисника у передбачених випадках є обовязковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.

Відповідно до приписів ст. 47 КПК України захисника запро­шують сам обвинувачений чи підозрюваний, його законні пред­ставники, родичі або інші особи за дорученням або на прохання обвинуваченого чи підозрюваного. У тих випадках, коли зявлення для участі у справі захисника, обраного обвинуваченим, неможли­ве протягом 72 годин, особа, яка провадить дізнання, або слідчий відповідно мають право запропонувати обвинуваченому запроси­ти іншого захисника або забезпечують йому захисника.

Обвинувачений має право на побачення з захисником наодинці до першого допиту, а після першого допиту — без обмеження кількості та тривалості.

Замінити одного захисника іншим можна тільки за клопотан­ням або за згодою обвинуваченого.

При виконанні даних приписів виникає низка проблем. Напри­клад, на підставі ч. 5 ст. 47 КПК України в тих випадках, коли зявлення для участі у справі захисника, обраного обвинуваченим, неможливе протягом 72 годин, слідчий, суд мають право запропо­нувати обвинуваченому запросити іншого захисника або призна­чають йому захисника своїм рішенням.

Займатися запрошеннями у слідчого просто немає процесуаль­ного часу, оскільки на підставі ст. 133 КПК України він зобовязаний вже протягом 48 годин предявити обвинувачення, а згідно зі ст. 140 КПК України присутність захисника при предявленні обвинувачення обовязкова. Вихід один: суворо до­держувати строки предявлення обвинувачення та забезпечувати присутність при предявленні обвинувачення захисника, який ви­конуватиме свої повноваження до прибуття захисника, обраного обвинуваченим.

Проте і тут небез проблем — держава покладає на адвокатуру завдання забезпечення обвинувачуваному права на захист. Але ад­вокатура є добровільним професійним обєднанням, яке не підпо­рядковане державним органам влади, обєднанням, яким держава фактично не керує, закон відносить адвокатуру до громадських обєднань, що працюють на принципах самоврядування.

Де гарантії, що зявиться захисник з колегії адвокатів, якщо у обвинуваченого немає коштів на оплату його послуг. Слідчому пропонується розвязати дуже складне завдання: забезпечити участь захисника в справі за призначенням, наприклад, при неба­жанні його мати самим обвинуваченим і відсутності зацікавленості в здійсненні захисту малозабезпечених обвинувачуваних з боку адво­катів, відсутності можливості вплинути на адвокатські обєднання, які працюють на засадах самоврядування і по суті некеровані.

Обвинувачений (підсудний) має право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від захисника. Така відмова до­пускається тільки за ініціативою обвинуваченого або підсудного і не може бути перешкодою для продовження участі у справі про­курора або громадського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачених або підсудних.

При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає протокол, суд виносить ухвалу, а суддя — постанову.

Слідчий може звільнити обвинуваченого від оплати послуг за­хисника, якщо останній брав участь у справі за призначенням та в разі малозабезпеченості обвинуваченого.

Участь захисника в судовому розгляді обовязкова також у справах осіб, між інтересами яких є протиріччя, та якщо хоч одна з них має захисника. Ці положення логічно випли­вають зі ст. 261 КПК України, що проголошує рівність прав та можливостей учасників судового розгляду щодо надання та дослідження доказів.

Зауважимо, що порушення права обвинуваченого на захист не тільки може мати процесуальні наслідки — повернення справи на додаткове розслідування тощо, а й тягти більш негативні наслідки, навіть притягнення винних до кримінальної відповідальності.[1]

4. Право подавати докази обвинувачений здійснює: безпосе­редньо передаючи особі, у провадженні якої перебуває справа, речові докази, що є в його розпорядженні, сліди злочину, матеріали відеозапису, звукозапису, кінозйомки, фотознімки, інші матеріали технічного документування своєї діяльності, компютерні дискети, факси, телетайпограми, а також письмові до­кументи та інші докази; даючи показання та пояснення у справі; заявляючи клопотання про провадження слідчих дій або про пос­тавлення додаткових запитань перед експертами; особисто беручи участь у слідчих діях, а також у судовому слідстві та ставлячи за­питання свідкам, експертам й іншим учасникам процесу.

Беручи участь у судових дебатах або виступаючи з останнім словом, обвинувачений (підсудний) може піддати докази аналізу, датиїм оцінку, звернути увагу на прогалини, сумніви, алібі або недоброякісність тих чи інших доказів.

Подання доказів — право, а не обовязок обвинуваченого. Ор­гани та особи, які ведуть кримінальний процес, не мають права перекладати обовязок доказування на обвинуваченого.[2]

5. Право обвинуваченого заявляти клопотання. Письмові або усні клопотання обвинуваченого приймаються до розгляду та підля­гають перевірці у строк не більше доби. Обвинувачений має право заявити клопотання на будь-якій стадії кримінального процесу.

Усні клопотання підлягають занесенню до протоколів відповідних слідчих, судових або інших процесуальних дій. Кло­потання або задовольняються, або ні. У разі відмови у задоволенні клопотання слідчий виносить про це мотивовану постанову (ст. 129 КПК України), з якою ознайомлює обвинуваченого.

6. Право обвинуваченого заявляти відводи. Обвинувачений має право заявити відвід слідчому, особі, яка провадить дізнання, прокурору, судді, присяжному засідателю, захиснику та секретарю су­дового засідання, якщо за будь-якими обставинами вони будуть зацікавленими в результаті справи. Заявлений відвід розглядається та розвязується в порядку ст. 54-62 КПК України.

7. Право обвинуваченого подавати скарги. Дії слідчого оскаржуються прокурору, а в окремих випадках — до суду. Постанова про закриття справи оскаржується прокурору протягом семи днів з дня отримання письмового повідомлення або копії постанови про закриття справи. Поряд з цим рішення як слідчого, так і про­курора може бути оскаржене обвинуваченим до суду.

Згідно зі ст. 110 КПК України дії та постанови органів дізнання оскаржуються прокурору та розглядаються ним протягом десяти днів.

Скарга, що подана на слідчого, розглядається прокурором про­тягом трьох днів (ст. 235 КПК України).

Вирок суду оскаржується в апеляційному порядку протягом пятнадцяти діб з моменту проголошення вироку, а якщо засудже­ний тримається під вартою,— протягом пятнадцяти діб з моменту вручення йому копії вироку.

8. Право обвинуваченого на ознайомлення з матеріалами справи. Слідчий зобовязаний пояснити обвинуваченому його право зна­йомитися з усіма матеріалами справи як особисто, так і з допомо­гою захисника. Обмежувати час для ознайомлення зі справою не можна, за винятком випадків, коли обвинувачений явно нама­гається цим шляхом затягувати закінчення розслідування.

Але 3 квітня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон України “Про внесення змін в Кримінально-процесуальний кодекс України (відносно приведення положень Кодексу до відповідності з Конституцією)”. Після чого при обчисленні строків тримання під вартою враховується час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи. Крім того, матеріали розслідування кримінальної справи повинні бути пред’явлені обвинуваченому та його захиснику не пізніше ніж за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою, а якщо цього часу не вистачить для ознайомлення з ними, строк може бути продовжено, але не більше ніж на два місяці. Продовжити строк може суддя апеляційного суду за поданням слідчого, яке повинно бути погоджене з Генеральним прокурором України або його заступником, а також за поданням самого Генпрокурора або його заступника. Закон набуває сили через 90 днів після його офіційного опублікування.

Ознайомлення з усіма матеріалами справи — право обвинува­ченого; відмова його скористатися цим правом не означає, що у справі допущено порушення процесуального закону, і не тягне за собою затримки подальшого провадження у справі,

Непредявлення обвинуваченому всіх матеріалів справи повинно розглядатися як суттєве порушення прав обвинуваченого на захист.

9. Право обвинуваченого брати участь у розгляді справи в суді. Після закінчення досудового слідства обвинуваченому вручається копія обвинувального висновку не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді.

Розгляд справи в суді першої інстанції проходить за участю підсудного. За відсутності підсудного розгляд справи допускається лише в тому разі, якщо він перебуває за межами держави і ухиляється від зявлення до суду або просить розглянути справу, за якою не передбачається покарання у вигляді позбавлення волі, за його відсутності.

Беручи участь у розгляді справи в суді, обвинувачений (підсуд­ний) використовує всі свої права, що передбачаються ст. 43 КПК України. Крім того, він має право: просити про оголошення доказів, що є у справі, а суд зобовязаний прохання задовольнити; ставити запитання іншим підсудним, свідкам, потерпілому, експер­ту, спеціалісту, перекладачу, цивільному позивачута цивільному відповідачу; брати участь у судових дебатах сторін; звертатися до суду з останнім словом (ст. 263 КПК України).

10. Право на забезпечення безпеки реалізується за наявності відповідних підстав відповідно до ст. 52-1 КПК України шляхом переведення арештованого в іншу камеру, тимчасове переведення із слідчого ізолятора в ізолятор тимчасового утримання і навпаки, зміни місця роботи і проживання та інших заходів, передбачених Законом України Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Допит обвинуваченого є слідчою дією, спрямо­ваною на одержання від обвинуваченого показань по предявленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих Йому обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи.Загальними правилами будь-якого допиту є наступні:

— виклик особи на допит здійснюється ні шляхом направлення йому повістки, телеграми або телефонограми. Обвинувачений, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця досудового увязнення. Неповнолітні особи викликаються через законних представників. Обвинувачений, підозрюваний, підсуд­ний, свідок чи потерпілий, які не зявилися за викликом без поважних причин, можуть бути піддані приводу;

— місцем проведення допиту є місце провадження досудового слідства або місце перебування того, кого допитують;

— викликані в одній і тій же справі особи допитуються по­різно і не повинні мати можливості спілкуватися між собою. Вони також не повинні знайомитися з матеріалами кримінальної справи та знати до початку судового слідства показання інших учасників процесу;

— як правило, допит не можна проводити в нічний час (з 22.00 до 6.00 годин), крім випадків, коли його неможливо відкласти;

— забороняється домагатися показань шляхом насильства, по­гроз, брехні, шантажу та інших незаконних заходів;

— будь-який допит починається з того, що слідчий насам­перед встановлює особу того, кого допитує, зясовує її взаємовід­носини з іншими учасниками процесу, розяснює допитуваному його процесуальні права і обовязки та інформує, у якій справі іу звязку з якими обставинами особа буде допитана. Допитува­ному пропонується в довільній формі викласти все, що йому відомо у справі. Потім йому можуть бути поставлені запитання. При цьому забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання);

— хід і результати допиту фіксуються в протоколі допиту. Допитуваний має право власноручно викласти свої показання. Відповідність записів у протоколі фактичному ходу та резуль­татам допиту засвідчується підписом допитуваного, слідчого та осіб, які були присутніми при допиті. Допитуваний знайомиться зі своїми показаннями повністю і підписує кожну сторінку про­токолу допиту. Показання допитуваного записуються від першої особи і по можливості дослівно;

— якщо в процесі допиту застосовуються звукозапис, кіно­зйомка, відеозапис та інші технічні записи документування, то про це слідчий зобовязаний сповістити допитуваного, повідо­мивши йому найменування, загальні технічні характеристики та мету застосування даного засобу фіксації показань. Після закін­чення допиту результати застосування технічних засобів нада­ються допитуваному для ознайомлення;

— допитуваний має право відмовитися давати показання щодо самого себе, членів своєї сімї та близьких родичів (батьків, чоловіка або дружини, дітей, братів та сестер, діда, баби, онуків);

— допитуваний має право заявити відвід особі, яка прова­дить допит, знайомитися з протоколом допиту, вимагати допов­нення до протоколу і внесення до нього поправок. Він також зобовязаний засвідчити своїм підписом правильність записів у протоколі допиту.

Основною метою допиту обвинуваченого є одержання від нього правдивих показань. Допит є також важливим засобом забезпечення його права давати показання щодо предявленого обвинувачення і подавати докази з метою захисту від обвину­вачення.

Методи і прийоми допиту обвинуваченого повинні відпові­дати вимогам законності, етичності, пізнавальної ефективності, вибірковості впливу, відсутності психічного насильства (наявність можливості вільного вибору допитуваним лінії поведінки) та спрямованості па встановлення обєктивної істини. При допиті обвинуваченого слід мати на увазі, що давати показання — це його право, а не обовязок. Закон забороняє домагатися показань обвинуваченого шляхом насильства, погроз та Інших незаконних заходів (див. ч.З стп.22 КПК). Якщо обвинувачений відмовляєть­ся давати показання, слідчий повинен зясувати причини відмови і розяснити йому значення показань для встановлення істини у справі і захисту його законних інтересів. Наступний допит такого обвинуваченого в окремих випадках доцільно провести за участю прокурора.

Передбачені ч.і ст.143 КПК строки допиту обвинуваченого спрямовані на забезпечення швидкого, повного і обєктивного розслідування справи. Одержані від обвинуваченого показання дають можливість слідчому перевірити обґрунтованість обвинувачення та визначити додаткові заходи по збиранню доказів для зясування обставин справи. Допит обвинуваченого відразу ік після предявлення обвинувачення сприяє одержанню від нього правдивих показань, бо обмежує можливість підготувати неправ­диві показання. Одночасно з цим такий допит надає останньому можливість захищатися від предявленого обвинувачення шляхом викладення своїх показань.

Допит обвинуваченого, як правило, повинен проводитися вдень. Слідчий має починати допит з таким розрахунком, щоб його можна було закінчити до настання нічного часу. Ця вимога спрямована на створення нормальних умов для допиту та ви­ключення можливості використання допиту в нічний час як засобу незаконного психологічного впливу на обвинуваченого для одержання від нього зізнання у вчиненні злочину. Лише в тих випадках, коли обвинувачений наполягає на негайному допиті або коли його відкладення до настання денного часу може призвести до втрати важливих доказів, допит може проводитися в інший час доби.

При допиті обвинуваченого може бути присутнім захис­ник, а у випадках, передбачених ч.і ст.45 КПК, його присутність при допиті є обовязковою.

Питання про допит обвинуваченого в місці його перебу­вання (за місцем проживання, навчання, лікування тощо) вирі­шує слідчий, виходячи Із тактичних міркувань, стану здоровя обвинуваченого та інших обставин.

Незалежно від того, чи могли обвинувачені в одній і тій же справі до їх допиту спілкуватися між собою, кожен з них допитується окремо від інших. Яких саме заходів треба вжити для того, щоб обвинувачені в одній справі не могли зноситися між собою, вирішує слідчий. Так, він може викликати їх для допиту на різний час, дати розпорядження адміністрації місця попереднього увязнення тримати їх роздільно (див. ч.4 ст.8 За­кону України Про попереднє увязнення від ЗО червня 1993 р.) тощо. Виконання вимог, викладених у ч.5 ст.143 КПК, сприяє отри­манню правдивих показань від обвинувачених у справі групи осіб.

Допит традиційно починається з виконання вимог закону про розяснення учасникам слідчої дії їх прав та обовязків. Про це робиться відмітка в протоколі, яка засвідчується підписами учасників.

На початку першого допиту слідчий відповідно до вимог ч. ст.143 КПК повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у предявленому йому обвинуваченні і в якій мірі — повністю, частково, чи взагалі не визнає своєї вини. Цим відразу ж зясовується ставлення обвинуваченого до предявленого обви­нувачення, що враховується потім при допиті. Відповідь обви­нуваченого на поставлене запитання заноситься до проколу і засвідчується його підписом. Після цього слідчий пропонує обви­нуваченому в довільній формі викласти свої показання по суті предявленого обвинувачення. Якщо в подальшому показання обвинуваченого будуть серйозно суперечити висловленому ним на початку допиту ставленню до обвинувачення, слід ще раз повер­нутися до зясування цього питання.

У разі відмови обвинуваченого підписати протокол допиту це відмічається в протоколі і засвідчується під­писом слідчого (ч. 5 ст. 85 КПК).

До протоколу допиту обвинуваченого можуть дода­ватися різні схеми, замальовки та пояснення до них, виконані обвинуваченим у ході допиту І підписані обви­нуваченим і слідчим.

3. Тактичні особливості допиту обвинуваченого .

Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у по­станові про притягнення особи як обвинуваченого. Обвинувачений не зобо­вязаний давати показання у справі, однак, дотримуючи процесуальний поря­док проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховування істини у справі. Так як показання обвинуваченого є не тільки джерелом доказів, а й засобом його захисту від обвинувачення, слідчий повинен надати обвинува­ченому можливість детально викласти свої показання.

Процесуальний порядок допиту обвинуваченого визначається ст. ст. 143— 146 КПК України. Тактичні прийоми допиту обвинуваченого мають свої особли­вості.

Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного обрання моменту допиту обвинуваченого. Якщо всі обставини справи, з яких необхідно допитати обвинуваченого повністю, не досліджені або не перевіре­ні, чи є сумнівними для слідчого, проведення допиту буде передчасним і не принесе бажаного результату. Коли у справі є кілька обвинувачених, важливе значення має правильне визначення слідчим питання - кого з них допитувати у першу чергу вирішую­чи це питання, слідчий повинен враховувати: яку роль відігравав той чи інший обвинувачений у спільній злочинній діяльності; яке покарання загрожує йому за вчинений злочин; у яких стосунках він знаходиться з іншими обвинуваче­ними; які є докази його вини; його особисті якості тощо. Більш швидке отри­мання правдивих показань від одних обвинувачених може стати важливого умовою допиту їх співучасників, що дають неправдиві показання.

Допит обвинуваченого починається з запитання слідчого: чи визнає допи­туваний свою вину? Тактика проведення допиту обвинуваченого визначаєть­ся ставленням обвинуваченого до предявленого йому обвинувачення. Мож­ливі такі три ситуації: обвинувачений визнає себе винним повністю; обвинува­чений визнає себе винним частково; обвинувачений не визнає себе винним. Розглянемо їх більш детально.

1. Обвинувачений визнає себе винним

Якщо обвинувачений визнає себе винним і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи, завдання слідчого полягає у перевір­ці щирості такого зізнання шляхом деталізації його показань, або проведен­ням додаткового допиту. Це здійснюється з метою виключення самообмови чи приховування більш тяжкого злочину.

У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання не відповідають іншим матеріалам справи перевірка показань здійснюється шля­хом: деталізації показань обвинуваченого; встановленням обставин, про які може мати відомості тільки та особа, яка вчинила злочин; проведенням повторного допиту зі зміною порядку послідовності встановлення обставин, з яких обвинувачений вже допитувався. Якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремі деталі або всі обставини події, можна скористатися тактич­ними прийомами актуалізації забутого.

2. Обвинувачений визнає себе винним частково

У цій ситуації показання обвинуваченого містять свідчення, що супере­чать матеріалам справи. У таких випадках рекомендується:

- почати допит із відволікаючої бесіди на тему, не повязану з розслідува­ним злочином;

- вислухати показання обвинуваченого до кінця, не перебиваючи його, та ретельно їх зафіксувати;

- шляхом аналізу показань виявити суперечності та розяснити їх суть об­винуваченому;

- поступово предявляти обвинуваченому окремі докази та інші матеріа­ли, що викривають його неправдиві свідчення.

Предявлення обвинуваченому доказів та даних, отриманих шляхом здійс­нення оперативно-розшукової діяльності, є ефективним тактичним прийомом для викриття обвинуваченого у неправдивих показаннях. Необхідно зазначи­ти, що для викриття неправдивих показань обвинуваченого можуть бути ви­користані тільки перевірені, достовірні факти. Тактичні прийоми предявлення доказів під час допиту можуть бути: згадування про докази; перелік доказів;

надання можливості допитуваному оглянути окремі докази; демонстрація дока­зів, яка може здійснюватися шляхом: а) предявлення доказів у порядку зро­стання їх важливості у справі; б) предявлення сукупності доказів; в) предяв­лення найбільш важливого (головного) доказу. Необхідно однак мата на увазі, що предявлення доказів з великими проміжками часу та без певної логічної послідовності, як правило, позитивного результату не дає. Наявні матеріали необхідно використати таким чином, щоб у обвинуваченого склалася думка про повну обізнаність слідчого щодо обставин розслідуваного злочину.

З метою отримання від обвинуваченого правдивих свідчень, слідчому до­цільно розяснити обвинуваченому зміст розділ IX ст. 45 КК України стосовно положення, що щире розкаяння та сприяння розкриттю злочину є обставина­ми, що помякшують кримінальну відповідальність.

3. Обвинувачений не визнає себе винним і дає неправдиві показання. При підготовці до допиту необхідно ретельно вивчити особливості особи обвинуваченого, матеріали кримінальної справи, матеріали архівних кримі­нальних справ, якщо обвинувачений був раніше судимим, умови його життя, його схильності та інтереси. Під час проведення допиту обвинуваченого мож­на застосувати такі тактичні прийоми:

- поставити контрольні запитання щодо фактів, точно встановлених у справі;

- максимально деталізувати показання. Обвинувачений, який дає неправ­диві показання, як правило викладає обставини події в загальних рисах, схе­матично. Неспроможність обвинуваченого деталізувати свої показання викри­ває їх неправдивість. Якщо обвинувачений стверджує, що він має алібі, його необхідно також ретельно та детально допитати з цього питання для по­дальшої обєктивної перевірки алібі;

- запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію в цілому або окремих її обставинах;

- оголосити показання інших обвинувачених, потерпілих, свідків. Доцільно ого­лошувати тільки ту частину показань, яка не викликає сумніву в їх достовірності;

- предявити обвинуваченому докази та інші матеріали справи, що свід­чать про його перебування і вчинення певних дій на місці злочину, або спрос­товують його алібі.

Процесуальний порядок допиту підозрюваного визначається ст. ст. 107, 134-136, 145, 146 КПК України. Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, у разі неможливості негайного допиту - не пізніше 24 годин після затримання.

Предметом допиту підозрюваного є обставини, на підставі яких особа бу­ла затримана, або до неї було обрано запобіжний захід до предявлення об­винувачення.

Готуючись до проведення допиту підозрюваного, необхідно; визначити предмет допиту; сформулювати запитання та визначити порядок їх послідов­ності; визначити, які докази та матеріали можуть бути використаними під час допиту для викриття підозрюваного; визначити послідовність проведення до­питів за наявності кількох підозрюваних. Допит підозрюваного проводиться з використанням тактичних прийомів, які застосовуються під час долиту обвинуваченого. Тактика допиту залежить від моменту проведення допиту та обсягу інформації, якою володіє слідчий.

Особливості тактики допиту неповнолітніх:

Тактика проведення допиту цієї категорії осіб обумовлюється віковими особливостями її психіки, що впливають на характер сприйняття, запамято­вування та відтворення допитуваними обставин кримінальної справи. Слід­чий, обираючи тактичні прийоми допиту, повинен враховувати рівень розвитку неповнолітнього, відсутність життєвого досвіду та професійних знань, недо­статнє логічне мислення, схильність до навіювання та фантазування.

При підготовці до проведення допиту, насамперед необхідно визначити, хто саме буде присутнім під час допиту неповнолітнього (батьки, педагог, близькі родичі, лікар тощо) та найбільш доцільне місце проведення допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого). Обстановка проведення допиту повинна сприяти встановленню психологічного контакту з допитуваним. До виклику на допит необхідно ретельно вивчити наявні дані, що характеризують особу не­повнолітнього (рівень розвитку; інтереси та схильності; особливості характе­ру, схильність до навіювання та фантазування; поведінка вдома та в школі або в іншому учбовому закладі; побутові умови тощо).

Для встановлення психологічного контакту доцільно розпочати допит з бесіди на загальні теми, що становлять інтерес для допитуваного, продемон­струвати знання його інтересів та потреб.

При допиті неповнолітніх більш доцільно користуватися формою вільної розповіді показань, так як вона забезпечує їх більшу достовірність, ніж форма запитання - відповідь. Запитання допитуваному повинні бути простими, зро­зумілими, короткими та конкретними. Якщо допитуваний не розуміє запитан­ня, необхідно змінити його формулювання або зробити більш простим.

Специфічними тактичними прийомами, що можуть застосовуватися на допитах неповнолітніх, є: розяснення важливості повідомлення правдивих по­казань; демонстрація поінформованості про обставини життя допитуваного, його інтереси та потреби; розяснення сутності і значення предявлених і ого­лошених матеріалів; розяснення неправильно зайнятої позиції, помилкового розуміння «геройства» та «товариськості».

Протокол допиту складається, як правило, після закінчення усної бесіди з неповнолітнім. Бажано, щоб у протокольному запису показань були збережені мовні особливості неповнолітнього, його своєрідний лексикон.

Висновок

У кримінальному процесі обвинувачений є центральною фігурою, навколо якої концентруються процесуальні дії органів дізнання, слідства, прокуратури, і суду та інших учасників процесу.

Сучасний стан боротьби зі злочинністю вимагає розробки нових аспектів організації розслідування, зокрема щодо провадження окремих слідчих дій. Одним із найпоширеніших серед них є допит як спосіб одержання інформації, який має величезне доказове значення.

Допит під час проведення розслідування – це процес отримання показань від особи, яка має дані, що мають значення для розслідування кримінальної справи. Але місце та значення допиту у забезпеченні якості та результатив­ності розслідування визначається не стільки кількісними показниками, скільки умінням слідчого грамотно побудувати і провести допит. Різний соціальний і професійний статус допитуваних, особливості їх психіки по­требують від слідчих знань психології, які зумовлюють характер спілкування та тактику проведення допиту.

Допит під час проведення розслідування – це процес отримання показань від особи, яка має дані, що мають значення для розслідування кримінальної справи. Допит – це одна з найбільш складних слідчих дій. Складність допиту полягає в тому, що в багатьох випадках перед слідчим стоїть особа, яка не бажає говорити правду або взагалі давати показання.

Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивних показань, які відображують їх дійсність. Ці показання є джерелом доказів, а дані, що в них знаходяться, – доказами. Якщо говорити про показання підозрю­ваного та обвинуваченого, то це ще й засіб захисту від підозри чи обвинувачення, який необхідно враховувати під час оцінки допиту як слідчої дії.

Методи і прийоми допиту обвинуваченого повинні відпові­дати вимогам законності, етичності, пізнавальної ефективності, вибірковості впливу, відсутності психічного насильства (наявність можливості вільного вибору допитуваним лінії поведінки) та спрямованості на встановлення обєктивної істини.

Підводячи підсумок, необхідно зазначити, що підготовка, планування і проведення допиту обвинуваченого повинні допомогти слідчому вирішити такі завдання:

– по-перше, дати можливість перевірити правильність та законність притягнення особи до кримінальної відповідальності;

– по-друге, перевірити правильність застосування запобіжного заходу;

– по-третє, допит обвинуваченого та підозрюваного повинен забезпечити реальну можливість захищатися від підозри та обвинувачення і дати можливість пояснити обста­вини, що пом’як­шують їх відповідальність;

– по-четверте, допит цих осіб може бути ефективним засобом отримання як нових обвинувальних, так і виправдовувальних доказів, які були невідомі слідчому до прове­дення цієї слідчої дії.

Вдала підготовка, планування та професійне проведення допиту повинні допомогти слідчому вирішити ці завдання під час допиту обвинуваченого.

Від формування запитань та обрання правильного моменту для їх постановки залежить ефективність допиту обвинуваченого чи підозрюваного. Одне вдале питання може вирі­шити все.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. - К.: ІВА, 1996.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: А.С.К., 2002.

3. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / за ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2003

4. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999.

5. Коваленко Є.Г., Кримінальний процес України. – К. Юрінком Інтер, 2003.

6. Криміналістика за ред. Біленчука П.Д. –К. Атіка 2001.

7. Удалова С. - “Деякі проблеми допиту обвинуваченого у кримінальному процесі”.

Скачать архив с текстом документа