Екологічно-правовий статус людини громадянина
СОДЕРЖАНИЕ: Міністерство освіти України Одеський державний економічний університет Реферат на тему: «ЕКОЛОГІЧНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА» Виконав:Міністерство освіти України
Одеський державний економічний університет
Реферат
на тему:
«ЕКОЛОГІЧНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС
ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА»
Виконав:
студент 14 гр., ФЕУВ
Брель Олександр
Науковий керівник:
викл. Терзі Т.О.
Одеса – 2001
У сучасному екологічному законодавстві суверенної України особливу увагу приділено закріпленню місця й ролі людини в суспільстві та державі.
Принципово новим положенням у законодавчій практиці України є визнання пріоритету прав і свобод людини порівняно з державними та іншими інтересами. Людину, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Крім того, права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а забезпечення прав і свобод людини, в тому числі екологічних, є її головним обовязком.
Закріплення цих найважливіших положень у загальних засадах конституційного устрою України, а також розміщення в спеціально присвяченому правам людини другому розділі Конституції України багатьох статей екологічного характеру свідчать про достатньо високий рівень визнання і формування конституційного екологічного статусу людини та громадянина в Україні.
Конституційний екологічний статус людини і громадянина охоплює тільки конституційні норми. Він є основою більш загального екологічно-правового статусу людини, який визначається великою кількістю нормативно-правових актів різних інститутів і галузей (підгалузей) українського екологічного права.
Проте слід зазначити, що конституційно-екологічний статус людини не вичерпує всього змісту основного екологічно-правового статусу людини. Доповнення конституційно-екологічного статусу найважливішими положеннями інших правових актів екологічного законодавства дає змогу сформувати його як один з найголовніших інститутів екологічного права - екологічно-правовий статус людини та громадянина.
Екологічно-правовий статус людини та громадянина — цевизначені Конституцією України та іншими правовими актами екологічного права місце, становище і роль людини та громадянина в суспільстві й державі, які стосуються екологічної сфери.
Сутність екологічно-правового статусу людини зумовлюється насамперед її соціальним і загальним екологічним статусом, який визначається характером праці та власності в державі й суспільстві, взаємовідносинами людини і природи.
Однак більшою мірою характеристика екологічно-правового статусу людини і громадянина повязана з його структурою та змістом, які складалися впродовж тривалого історичного періоду розвитку людства.
У юридичній літературі до структури загального правового статусу людини відносять різні елементи, серед основних можна назвати громадянство, правосубєктність, загальні та конституційні принципи, права і свободи, обовязки, гарантії їх дотримання. Крім того, в літературі до самостійних елементів такого статусу відносять також юридичну відповідальність, інтереси людини і т. ін. Ці елементи характеризують і безпосередньо визначають місце індивіда в суспільстві, державі взагалі та в екологічній сфері зокрема. Тому їх можна включати до структури екологічно-правового статусу людини і розглядати їх особливості в екологічній сфері.
Перший загальновизнаний елемент — це громадянство (підданство), яке ще здавна стало визначальним елементом статусу індивіда в суспільстві й державі. Як свідчать історичні джерела, ще в Стародавньому Римі вільні люди мали різний статус — громадянина чи просто людини (плебея). Відповідно до цього статусу і визначалося ставлення до них при користуванні природними ресурсами.
Громадянство — це вихідні: початок формування правового статусу людини загалом і екологічно-правового статусу зокрема. Саме інститут громадянства встановлює первинний правовий звязок особи і держави як загалом, так і в екологічній сфері зокрема.
Другим елементом екологічно-правового статусу людини, який повязаний із громадянством, є правосубєктність особи, тобто її правоздатність і дієздатність, у тому числі в екологічній сфері. Прикладом цього може бути передбачене в законодавстві України право приватної власності на землю, яке мають тільки громадяни України при досягненні певного віку.
До найважливіших принципів, які становлять третій елемент статусу людини і громадянина, відносять:
• рівноправність, тобто рівність у правах і свободах узагалі і в екологічних правах зокрема;
• невідємність і невідчужуваність екологічних прав;
• гуманістичну спрямованість екологічних прав і свобод;
• загальнодоступність екологічних прав людини;
• безпосередню дію екологічних прав і свобод;
• гарантованість екологічних прав;
• гарантованість заборони незаконного обмеження екологічних прав і свобод;
• відповідність екологічних прав міжнародно-правовим актам в екологічній сфері.
Центральне місце в структурі екологічно-правового статусу людини і громадянина належить, поряд з конституційним (основним), загальним екологічним правам і свободам людини й громадянина. Інші елементи правового статусу групуються та обєднуються навколо них.
Основне призначення екологічних прав і свобод людини — розкрити зміст екологічно-правового статусу. Крім того, вони є тим принципом, який визначає спрямованість діяльності держави (ст. 2 і 16).
Невідємним елементом правового статусу людини є екологічні обовязки. Вони встановлені й закріплені як на конституційному рівні, так і в екологічному законодавстві. Вони виступають як види й міра суспільно необхідної поведінки людини і громадянина в екологічній сфері.
Самостійним і одним із основних елементів екологічно-правового статусу людини є організаційно-правові гарантії забезпечення цього статусу. Це, зокрема, судовий захист екологічних прав і свобод людини, правова допомога кожній людині, гарантії при здійсненні правосуддя, що стосуються екологічних прав, і т. ін.
Особливим видом гарантій забезпечення екологічних прав і свобод людини є юридична відповідальність у цій сфері. Юридична відповідальність за порушення вимог екологічно-правового статусу людини та громадянина є самостійним елементом цього статусу. Вона може бути передбачена як у національному законодавстві, так і на міжнародному рівні (міжнародно-правова відповідальність).
Серед різних видів юридичної відповідальності за порушення вимог екологічно-правового статусу людини виокремлюють кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та матеріальну відповідальність за екологічні правопорушення.
Поряд з названими елементами екологічно-правового статусу людини ще можна виокремити таку категорію, як екологічні інтереси людини. Водночас слід зазначити, що в законодавстві інтереси визначаються лише в певних випадках. Прикладом можуть бути такі інтереси в екологічній сфері, як вимога охороняти природу в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь людей.
Крім того, розглядаючи особливості екологічно-правового статусу людини, громадянина та інших категорій осіб, які є субєктами екологічно-правових відносин, такий статус можна характеризувати також за певними сферами чи галузями.
Проте основою загального екологічно-правового статусу людини є конституційно-екологічний статус. Загальний екологічно-правовий статус охоплює окремі статуси в трьох найголовніших сферах екологічної діяльності — природоохоронній, природоресурсовій та в галузі екологічної безпеки. У свою чергу, в кожній із зазначених сфер діяльності існують відособлені, специфічні (спеціальні) галузі правовідносин — земельні, надрові (гірничі), водні та ін. У кожній із них також можна виокремити відповідний особливий правовий статус, який складається з таких самих елементів, що й загальний екологічно-правовий статус.
Загальна характеристика екологічно-правового статусу включає:
• поняття екологічно-правового статусу людини та громадянина;
• конституційно-правові основи екологічного статусу людини та громадянина;
• систему прав та обовязків людини й громадянина;
• юридичну відповідальність за порушення вимог екологічно-правового статусу людини та громадянина.
І. Залежно від виду діяльності екологічно-правовий статус людини в галузі використання окремих природних ресурсів (природокористування) включає:
• статус людини та громадянина в земельних правовідносинах (земельно-правовий статус людини);
• статус людини в надрових (гірничих) правовідносинах;
• статус людини в водних правовідносинах;
• статус людини в лісових правовідносинах;
• статус людини в атмосферних правовідносинах;
• статус людини у фауністичних правовідносинах.
II. Екологічно-правовий статус у природоохоронній сфері включає:
• статус людини в галузі охорони навколишнього природного середовища;
• правовий статус у галузі природно-заповідних правовідносин;
• права та обовязки людини з охорони і використання континентального шельфу;
• права та обовязки людини з охорони й використання виключної (морської) економічної зони;
• права та обовязки людини з охорони й використання ландшафтів, курортних, лікувально-оздоровчих і рекреаційних зон.
III. Екологічно-правовий статус людини в галузі екологічної безпеки включає:
• права та обовязки людини у сфері забезпечення загальної екологічної безпеки;
• права та обовязки людини у сфері санітарно-епідемічного благополуччя населення;
• права та обовязки людини в умовах надзвичайних екологічних ситуацій;
• правовий статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
• права та обовязки людини в галузі ядерної енергії та радіаційної безпеки;
• права і обовязки людини при поводженні з радіаційними та іншими відходами;
• права і обовязки людини в галузі безпеки продуктів харчування та продовольчої сировини;
• права та обовязки людини при застосуванні пестицидів, агрохімікатів і засобів захисту рослин.
IV. Екологічно-правовий статус людини в зарубіжних країнах і в міжнародних відносинах включає:
• екологічно-правовий статус людини в Росії та інших країнах — членах СНД, членів Ради Європи, Європейського Союзу;
• екологічно-правовий статус людини в окремих європейських країнах і країнах інших континентів;
• міжнародний екологічно-правовий статус людини.
Такий поділ екологічно-правового статусу людини на інші спеціальні та особливі правові статуси в різних галузях і сферах екологічної діяльності дає змогу аналізувати й виявляти особливості повноважень людини в найрізноманітніших напрямах і видах екологічної діяльності, знаходити проблеми, які ще не розвязано в правовому відношенні, формулювати пропозиції стосовно ефективності екологічної культури, правосвідомості й дотримання екологічного правопорядку в кожній країні.
У сучасних умовах екологічні права людини та громадянина в Україні, правовий захист і гарантії їх здійснення, а також обовязки в екологічній сфері є складовою загального конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні. У свою чергу, вони мають самостійну систему, яка складається з конституційних норм, загальних екологічних норм і правил, а також із прав, обовязків щодо охорони та раціонального використання окремих природних ресурсів і територій.
Провідне місце в системі екологічних прав і свобод людини належить конституційним нормам, які порівняно з іншими нормами права мають вищу юридичну силу (ст. 8). Насамперед це передбачені Конституцією права людини на безпечне для життя і здоровя довкілля, на відшкодування завданої шкоди та інформацію про стан довкілля, якість продуктів харчування і предметів побуту (ст. 50), право користуватися природними обєктами права власності народу (ст. 13), у тому числі право власності на землю (ст. 14), конституційний обовязок кожної людини не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати завдані їй збитки (ст. 66).
Екологічні норми, які встановлюють найбільш загальні права людини, їх захист і гарантії здійснення, а також основні обовязки в екологічній сфері передбачено насамперед у Законі України Про охорону навколишнього природного середовища від 25 червня 1991 р. (розд. 2, ст. 9—12). Зокрема, цим законом передбачено право кожного громадянина України на безпечне для його життя і здоровя навколишнє природне середовище; одержання екологічної освіти;здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів; одержання повної та достовірної інформації про стан навколишнього середовища та його вплив на здоровя населення; обєднання в громадські природоохоронні формування; подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної його здоровю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;участь у розробці та здійсненні природоохоронних заходів, проведенні громадської екологічної експертизи, обговоренні законопроектів і матеріалів щодо екологічних проблем (ст. 9).
Закон передбачає також гарантії забезпечення екологічних прав громадян (ст. 10) і встановлює обовязки громадян у цій галузі (ст. 12) берегти природу, здійснювати діяльність з додержанням екологічних вимог, не порушувати екологічні права інших субєктів тощо. Права та обовязки громадян щодо охорони і раціонального використання окремих природних ресурсів передбачаються в законодавчих актах природоресурсового і природоохоронного права та в законодавстві в галузі екологічної безпеки.
Так, права і обовязки в галузі використання, охорони і відтворення земель передбачено в актах земельного права. Зокрема, права і обовязки власників землі та землекористувачів, захист і гарантії їхніх прав зазначено в гл. 6 Земельного кодексу України.
Власники земельних ділянок і землекористувачі мають право:
• господарювати самостійно на землі;
• укладати договір застави з установами, які надають кредит;
• власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації;
• використовувати для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні обєкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі;
• зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі й споруди за погодженням із сільською, селищною, міською радами;
• власності на посіви й посадки сільськогосподарських культур і насаджень;
• одержувати від нового власника землі, землекористувача або місцевої ради компенсацію за підвищення родючості землі у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки.
Поряд з наданими правами власники земельних ділянок і землекористувачі мають обовязки землекористувачів:
• забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання;
• ефективно використовувати землю, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної безпеки на території внаслідок своєї господарської діяльності;
• здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель;
• своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю;
• не порушувати права власників інших земельних ділянок і землекористувачів, у тому числі орендарів;
• дотримувати режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються;
• додержувати правил добросусідства;
• дозволяти власникам і користувачам земельних ділянок прохід до доріг загального користування, а також для спорудження або ремонту межових знаків і споруд;
• не перешкоджати проведенню до суміжної ділянки необхідних комунікацій;
• вживати заходів до недопущення можливості стоку дощових і стічних вод, проникнення отрутохімікатів та мінеральних добрив на суміжну земельну ділянку.
Права та обовязки людини і громадянина з охорони і використання надр передбачено в надровому (гірничому) праві. Найповніше права користувачів надр розкрито у ст. 32 Кодексу України про надра, якою встановлюється, що вони мають право:
• здійснювати на наданій їм ділянці геологічне вивчення, розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами ліцензії;
• розпоряджатися видобутими корисними копалинами на власний розсуд;
• здійснювати в разі потреби консервацію наданого в користування родовища корисних копалин або його частини зі збереженням права на подальшу розробку;
• продовжувати строки тимчасового користування надрами;
• звертатися до місцевих рад, суду або арбітражного суду для вирішення спорів з питань користування надрами.
Основні обовязки користувачів надр передбачено ст. 34 Кодексу України про надра, згідно з якою користувачі надр зобовязані забезпечувати:
• використання надр відповідно до цілей, для яких їх надано;
• повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр;
• охорону атмосферного повітря, земель, лісів, вод, обєктів природно-заповідного фонду, а також будівель і споруд від шкідливого впливу робіт, повязаних з користуванням надрами;
• безпечне ведення робіт, повязаних з користуванням надрами;
• приведення земельних ділянок, порушених при користуванні надрами, до стану, придатного для подальшого використання їх у суспільному виробництві.
Права і обовязки у сфері раціонального використання, охорони та відтворення лісів визначаються в лісовому праві. Насамперед це питання регулюється Лісовим кодексом України, а самедругим розділом Права та обовязки лісокористувачів. Встановлено, що постійні лісокористувачі мають право:
• на ведення у встановленому порядку лісового господарства;
• на першочергове спеціальне використання у встановленому порядку лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт;
• власності на заготовлену продукцію і доходи від її реалізації (крім доходів з реалізації продукції, одержаної від догляду за лісом та інших лісогосподарських заходів);
• здійснювати у встановленому законодавством порядку будівництво доріг, лісових складів, пожежно-хімічних станцій, господарських приміщень та інших обєктів, необхідних для ведення лісового господарства й використання лісових ресурсів.
Водночас постійні лісокористувачі зобовязані:
• забезпечувати відтворення, охорону, захист і підвищення продуктивності лісових насаджень та посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості грунтів, виконувати інші вимоги законодавства щодо ведення лісового господарства й використання лісових ресурсів;
• дотримувати науково обгрунтованих норм і порядку спеціального використання деревних та інших ресурсів лісу та користування земельними ділянками лісового фонду;
• вести лісове господарство, здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів і користуватися земельними ділянками лісового фонду способами, які б забезпечували збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для їх охорони, захисту, використання та відтворення;
• виконувати роботи, повязані з відведенням у натурі земельних ділянок лісового фонду для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт;
• вести первинний облік лісів;
• забезпечувати охорону рідкісних видів рослин і тварин, рослинних угруповань відповідно до природоохоронного законодавства;
• своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів;
• не порушувати законні права тимчасових лісокористувачів.
Крім того, Лісовий кодекс України (ст. 19) передбачає права та обовязки тимчасових лісокористувачів. Вони мають право:
• здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів, користуватися земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт відповідно до умов договору;
• за погодженням з радами народних депутатів, які надали їм у користування земельні ділянки лісового фонду, та з постійними лісокористувачами у встановленому законодавством порядку прокладати дороги, обладнувати лісові склади, стоянки для автотранспорту, зводити господарські будівлі та споруди для зберігання й первинної обробки заготовленої сировини та ін.
Тимчасові лісокористувачі зобовязані:
• забезпечувати користування земельними ділянками лісового фонду відповідно до умов їх надання;
• виконувати роботи способами, які б забезпечували збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для відновлення насаджень, охорони, захисту, використання та відтворення лісів, охорони рідкісних видів флори і фауни;
• своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів;
• не порушувати права інших лісокористувачів;
• виконувати інші умови, вимоги щодо регулювання порядку використання лісових ресурсів, встановлені законодавством України.
Надані лісокористувачам права повинні бути гарантовані й захищені державою, бо без закріплення їх захисту в нормах права вони матимуть суто формальний характер. Зокрема, у ст. 20 Лісового кодексу України закріплюється захист прав лісокористувачів.
Законодавством України про тваринний світ передбачено систему прав і обовязків людини та громадянина в цій галузі.
Права користувачів обєктами тваринного світу визначено у ст. 25 Закону України Про тваринний світ, згідно з якою користувачі мають право:
• у встановленому порядку здійснювати спеціальне використання обєктів тваринного світу;
• власності на добуті в законному порядку обєкти тваринного світу і доходи від їх реалізації;
• оскаржувати у встановленому порядку рішення державних органів і посадових осіб, що порушують їхні права на використання обєктів тваринного світу.
Підприємства, установи, організації та громадяни, які займаються мисливським і рибним господарством, мають також право брати участь у вирішенні питань охорони і використання обєктів тваринного світу, що перебувають на території закріплених за ними мисливських угідь і рибогосподарських водойм.
Підприємства, установи, організації та громадяни користуються й іншими правами щодо використання обєктів тваринного світу, передбаченими законодавством України.
Права підприємств, установ, організацій та громадян щодо використання обєктів тваринного світу можуть бути обмежені законодавчими актами України.
Обовязки користувачів обєктами тваринного світу передбачені ст. 26 Закону України Про тваринний світ, відповідно до якої користувачі зобовязані:
• додержувати встановлених правил, норм, лімітів і строків використання обєктів тваринного світу;
• використовувати тваринний світ способами, що не допускають порушення цілісності природних угруповань і забезпечують збереження тварин, яких забороняється використовувати;
• безперешкодно допускати до перевірки всіх обєктів, де утримуються, перероблюються та реалізуються обєкти тваринного світу, представників органів, що здійснюють державний контроль за охороною і використанням тваринного світу, своєчасно виконувати їхні законні вимоги та розпорядження.
Користувачі зобовязані своєчасно вносити плату за користування обєктами тваринного світу.
Крім того, підприємства, установи, організації та громадяни, до відання яких входять мисливське та рибне господарства, зобовязані:
• раціонально використовувати обєкти тваринного світу, не допускати погіршення екологічного стану середовища перебування тварин внаслідок власної діяльності, застосовувати природоохоронні технології під час здійснення виробничих процесів;
• проводити первинний облік чисельності та використання диких тварин, вивчати їх стан і характеристики угідь, де перебувають обєкти тваринного світу, і у встановленому порядку подавати цю інформацію органам, що здійснюють державний облік тварин таоблік їх використання, ведення державного кадастру і моніторингу тваринного світу;
• здійснювати комплексні заходи, спрямовані на відтворення, в тому числі штучне, диких тварин, збереження й поліпшення середовища їх перебування;
• вживати заходів щодо виконання загальнодержавних, регіональних і місцевих екологічних програм з питань охорони тваринного світу;
• негайно інформувати природоохоронні органи, ветеринарні, санітарно-епідеміологічні служби про виявлення захворювань тварин, погіршення стану середовища їх перебування, виникнення загрози знищення та випадки загибелі тварин, здійснювати комплексні заходи щодо профілактики та боротьби із захворюваннями;
• у межах закріпленої території охороняти обєкти тваринного світу, дотримуватись режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України і переліків видів тварин, які підлягають особливій охороні на території Автономної Республіки Крим та областей;
• самостійно припиняти використання обєктів тваринного світу в разі погіршення їх стану та умов існування, зниження відтворювальної здатності та виникнення загрози знищення тварин, негайно вживати заходів щодо усунення негативного впливу на тварин і середовище їх перебування та ін.
Природоохоронне законодавство встановлює відповідні природоохоронні права людини та громадянина. Так, згідно зі ст. 10 Закону України Про природно-заповідний фонд України громадяни України щодо охорони і використання територій та обєктів природно-заповідного фонду мають право:
• брати участь в обговоренні проектів законодавчих актів з питань розвитку заповідної справи, формування природно-заповідного фонду;
• брати участь у розробці та реалізації заходів щодо їх охорони та ефективного використання, запобігання негативного впливу на них господарської діяльності;
• вносити пропозиції щодо включення до складу обєктів природно-заповідного фонду найцінніших природних територій та обєктів;
• ознайомлюватись із територіями та обєктами природно-заповідного фонду, здійснювати інше користування з додержанням встановлених вимог щодо заповідного режиму;
• брати участь у здійсненні громадського контролю за охороною заповідних територій та обєктів, вносити пропозиції щодо притягнення до відповідальності винних у порушенні вимог охорони територій та обєктів природно-заповідного фонду та ін. Широке коло прав і обовязків людини та громадянина передбачено в галузі екологічної безпеки. Так, права і обовязки громадян, підприємств щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення передбачено в Основах законодавства про охорону здоровя та інших актах санітарного законодавства.
Права громадян на санітарне та епідемічне благополуччя регулюються Законом України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, в ст. 9 якого встановлено, що громадяни мають право:
• на безпечні для здоровя і життя умови проживання, харчування, праці, відпочинку, навчання й виховання;
• одержувати достовірну інформацію про стан свого здоровя, здоровя населення регіону, професійної групи і можливу несприятливу дію на стан здоровя факторів навколишнього середовища;
• брати участь у розробці та обговоренні проектів програм, законодавчих актів з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя й вносити відповідні пропозиції до державних органів та органів місцевого самоврядування, господарських органів підприємств, установ, організацій;
• подавати в суд позови до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, інших субєктів господарювання і громадян про відшкодування збитків, заподіяних їхньому здоровю внаслідок порушення санітарного законодавства, та ін.
Обовязки громадян у галузі забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя передбачено ст. 10 зазначеного закону, якою встановлено, що громадяни зобовязані:
• зберігати і зміцнювати своє здоровя, піклуватися про здоровя та гігієнічне виховання своїх дітей;
• виконувати вимоги санітарного законодавства, брати участь у проведенні передбачених законодавчими актами санітарних та епідемічних заходів;
• не порушувати прав і законних інтересів інших субєктів на охорону здоровя й забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя;
• проходити передбачені відповідними законодавчими актами попередні (при влаштуванні на роботу) і періодичні медичні огляди;
• відшкодовувати збитки, заподіяні здоровю інших осіб внаслідок порушення санітарного законодавства.
Громадяни зобовязані виконувати також інші обовязки для забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя згідно із законодавством України.
У законодавстві України про безпечне поводження з виробничими та побутовими відходами передбачено права і обовязки всіх фізичних осіб, які належать до цієї сфери діяльності.
Стаття 14 Закону України Про відходи передбачає, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства у сфері поводження з відходами мають такі права:
• на безпечні для їхнього життя та здоровя умови при здійсненні операцій щодо поводження з відходами;
• у встановленому порядку одержувати повну і достовірну інформацію про безпеку обєктів поводження з відходами як тих, що експлуатуються, так і тих, будівництво яких планується;
• у встановленому порядку відвідувати спеціально відведені місця чи обєкти поводження з відходами;
• брати участь в обговоренні питань, повязаних із розміщенням, проектуванням, спорудженням та експлуатацією обєктів поводження з відходами;
• на екологічне страхування відповідно до законодавства України;
• на відшкодування збитків, заподіяних здоровю та майну внаслідок порушення законодавства про відходи.
Обовязки громадян України, іноземців та осіб без громадянства у сфері поводження з відходами передбачено у ст. 15 цього законодавчого акта, де зазначено, що вони зобовязані:
• дотримуватися вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері поводження з відходами;
• вносити в установленому порядку плату за користування послугами підприємств, установ та організацій, що займаються збиранням, зберіганням, перевезенням, знешкодженням, видаленням і захороненням відходів та ін.
У ст. З Закону України Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань встановлено права людини на забезпечення захисту від впливу іонізуючих випромінювань.
Кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючих випромінювань. Це право забезпечується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впливу іонізуючих випромінювань на організм людини вище встановлених дозових меж опромінення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодування збитків, заподіяних внаслідок впливу іонізуючих випромінювань.
Крім того, ст. 4 зазначеного Закону встановлено право громадян та їхніх обєднань на одержання від відповідних органів виконавчої влади, до функцій яких входить згідно із законодавством України захист людини від впливу іонізуючих випромінювань, інформації про стан захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань.
Крім наведених прав і обовязків різні спеціальні (галузеві) та особливі екологічні права в інших сферах екологічної діяльності встановлено у відповідних законодавчих та норматнвно-правових актах природо-ресурсового, природоохоронного права та законодавства в галузі екологічної безпеки.
Невідємним елементом екологічно-правового статусу людини та громадянина є гарантії отримання екологічних прав та захист їх від порушення.
Конституційно-правові гарантії екологічних прав і свобод людини й громадянина передбачено Конституцією України та нормами чинного законодавства.
У широкому значенні під гарантіями розуміють різноманітні засоби, які спрямовані на забезпечення реалізації встановлених законодавством екологічних прав і свобод людини та громадянина. У такому розумінні розрізняють політичні, економічні, соціальні, організаційні, правові (юридичні) та інші гарантії.
Політичні гарантії— це екологічна політика держави щодо створення умов, які забезпечують необхідний рівень розвитку людини в державі та суспільстві. До економічних і соціальних гарантій належать відповідні матеріальні умови та соціальне середовище, які забезпечують вільне використання людиною прав і свобод в екологічній сфері.
Однак в екологічному праві в основному розглядаються правові (юридичні) гарантії, тобто закріплені у правових актах засоби, які забезпечують здійснення (реалізацію), охорону та захист екологічних прав і свобод людини та громадянина. Кожне право може бути реалізоване за наявності певних обовязків, закріплених у правових нормах. В основному такі обовязки стосовно екологічних прав і свобод покладено на державу та її органи.
Сукупність правових (юридичних) гарантій забезпечення екологічних прав і свобод людини поділяється на однорідні групи (види), які становлять їх систему. Водночас усі гарантії можна поділити на дві великі групи: національні (внутрішньодержавні) та міжнародно-правові. Національна система гарантій забезпечення прав і свобод людини включає такі види гарантій, як державний захист, судовий захист та самозахист людиною своїх прав і свобод в екологічній сфері.
Державний захист екологічних прав і свобод людини передбачається насамперед у Конституції України (ст. 3), яка встановлює один з найважливіших обовязків держави утверджувати та забезпечувати права і свободи людини, а також відповідальність перед людиною за свою діяльність. Це право закріплює обовязок держави здійснювати правове регулювання екологічних прав і свобод, а також забезпечувати правовими засобами дотримання, виконання та захист екологічних прав і свобод. Відповідними повноваженнями в цій сфері наділений парламент України, а також Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Гарантом прав та свобод людини і громадянина є Президент України. Обовязки із здійснення заходів щодо забезпечення екологічних прав і свобод входять до повноважень Кабінету Міністрів України, а також усіх інших спеціально уповноважених на те органів державної виконавчої влади. Для безпосередньої охорони прав і свобод людини від порушень створено систему правоохоронних органів (міліція, служба безпеки, прокуратура та ін.).
Судовий захист прав людини передбачений ст. 55 Конституції України. Кожній людині гарантується право на оскарження в судовому порядку рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Правосуддя є найбільш демократичним, обєктивним і справедливим засобом вирішення різноманітних справ, які повязані насамперед з правами і свободами людини та громадянина в екологічній сфері.
Тому в законодавстві України передбачено гарантії при здійсненні правосуддя. Однією з таких гарантій є принцип, згідно з яким кожна людина має право на правову допомогу, яка в передбачених законом випадках надається безоплатно (ст. 59). Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах, а також для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура.
На захист екологічних прав людини та забезпечення гарантій правосуддя спрямовані також конституційні принципи, згідно з якими ніхто не зобовязаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60), ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61),особа вважається невинуватою у вчиненому злочині до того часу, поки це не встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62) і т. ін.
Разом з обовязком держави та її органів забезпечувати реалізацію і охороняти від порушень екологічні права і свободи, а також здійснення судового захисту Конституція України передбачає право кожної людини захищати свої права й свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами (ст. 55).
Кожна людина також має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних та інших органів, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень в екологічній сфері.
Права на захист своїх екологічних прав і майнових інтересів кожна людина може здійснити, звернувшись до суду (для судового захисту) або до правоохоронних та інших органів у порядку, передбаченому Законом України Про звернення громадян від 2 жовтня 1996 р.
Міжнародний захист екологічних прав і свобод людини гарантується як Конституцією України, так і міжнародними актами з прав людини. Зокрема, Конституцією (ч. З ст. 55) передбачено, що кожна людина має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися для захисту своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.