Фінансове право України, Шкарупа

СОДЕРЖАНИЕ: Державний вищий навчальний заклад „ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ФІНАНСОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ Навчальний посібник

Державний вищий навчальний заклад „ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ФІНАНСОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Навчальний посібник

Київ 2007

ББК

УДК

Рекомендовано до друку Вченою радою Запорізького національного університету

Рецензенти:

Заступник начальника Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ,

доктор юридичних наук, доцент С.В.Пєтков,

начальник кафедри адміністративного права та адміністративного процесу

Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент В.Г.Поліщук.

Фінансове право України: Навчальний посібник: За заг.ред. д.ю.н., проф. Шкарупи В.К.- Київ: „Істина, 2007. - 148 с.

У навчальному посібнику подається у систематизованому вигляді матеріал з навчальної дисципліни Фінансове право. Поряд із текстовим матеріалом із Загальної та Особливої частини, також подаються питання для самоконтролю знань студентів та текстові завдання щодо кожної теми та перелік рекомендованої літератури.

Для викладачів і студентів вищих навчальних закладів, широкого кола читачів.

ББК

УДК

У підготовці підручника взяли участь:

Шкарупа Віктор Костянтинович, доктор юридичних наук. професор, Заслужений юрист України, завкафедрою адміністративного права та адміністративної діяльності Національного університету Державної податкової служби України (тема 1)

Сквірський Ілля Олегович, асистент кафедри адміністративного та господарського права Запорізького національного університету (тема 1)

Коломоєць Тетяна Олександрівна, доктор юридичних наук, професор, завкафедрою адміністративного та господарського права, в.о. декана юридичного факультету Запорізького національного університету (тема 2)

Коваль Микола Васильович, кандидат юридичних наук, професор кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Національного університету Державної податкової служби України (тема 2)

Болокан Інна Вікторівна, старший викладач кафедри цивільного права Запорізького національного університету (тема 3)

Комісаров Олександр Геннадійович, кандидат юридичних наук, начальник кафедри тактико спеціальної підготовки Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (тема 4, 5)

Сергєєва Світлана Миколаївна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Запорізького національного університету (розділ 6)

Самойленко Георгій Валерійович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Запорізького національного університету (розділ 7,

Михайленко Ольга Олександрівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Запорізького національного університету (розділ 9)

Сінєльнік Руслан Васильович, старший викладач кафедри конституційного та трудового права Запорізького національного університету (розділ 10)

Зміст

Тема 1.ФІНАНСОВЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА.

Тема 2. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ.

Тема 3. ДЕРЖАВНІ ДОХОДИ ТА ДЕРЖАВНІ ВИТРАТИ.

Тема 4. ПОНЯТТЯ БЮДЖЕТУ. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ.

Тема 5. ПРАВОВІ ОСНОВИ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ.

Тема 6. ПРАВОВА ПРИРОДА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ. ДЕРЖАВНА ПОЗИКА.

Глава 7. ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ.

Глава 8. ПРАВОВІ ОСНОВИ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ.

Тема 9. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН.

Тема 10. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ФІНАНСОВОГО

ЗАКОНОДАВСТВА.

Тема 1.ФІНАНСОВЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА.

1. Поняття, предмет і метод фінансового права.

2. Співвідношення фінансового права з іншими галузями права.

3. Система і джерела фінансового права.

4. Наука фінансового права. Фінансова політика. Фінансова діяльність держави.

5. Фінансово-правові норми: поняття, структура, види.

6. Фінансові правовідносини.

1. Поняття ,предмет і метод фінансового права.

Фінансове право - галузь національного права, норми якої регулюють відносини, які складаються в процесі мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання державних коштів. Фінансове право - це галузь публічного права. Як і будь яку галузь права, фінансове право характеризують: предмет правового регулювання; метод правового регулювання; система законодавства.

Предмет фінансового права - це суспільні відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності держави, тобто в процесі мобілізації, розподілу перерозподілу й використання державних коштів. Однак не всі правові відносини, в яких бере участь держава та її органи, є фінансовими. Предметом фінансового права є лише ті фінансові відносини, які випливають із владної діяльності держави в особі уповноважених нею органів в процесі фінансової діяльності. Інші види грошових відносин регулюються нормами інших галузей права (цивільним, адміністративним тощо).

Метод фінансового права - це органічна система прийомів і способів безперервного впливу на поведінку учасників фінансових відносин. Метод фінансового права - це метод владних приписів, який характеризується абсолютною визначенністю правових приписів, нерівністю учасників правових відносин, каральним характером фінансово-правових санкцій. Метод владних приписів - це основний метод регулювання суспільних відносин у процесі фінансової діяльності. Додатковий характер мають: метод рекомендацій, метод погодження та ряд інших, роль яких останнім часом підвищується.

2. Співвідношення фінансового права з іншими галузями права.

Фінансове право займає своє місце в системі національного права. Для співвідношення галузей права, як правило використовують предмет і метод правового регулювання. Простежимо співвідношення фінансового права з деякими галузями права.

Фінансове право і конституційне право.

За предметом правового регулювання галузі права, що розглядаються, різняться, оскільки конституційне право регулює основи суспільного ладу, політики, державний устрій, правове положення громадян, систему і принципи організації діяльності державних органів, завдання і функції держави. Фінансове право регулює фінансову діяльність держави. Як і інші галузі права, фінансове право розвивається на базі конституційного, розвиває, деталізує положення конституційно-правових норм щодо фінансової діяльності держави.

Щодо методів правового регулювання, треба відзначити, що вони дуже схожі за своїм характером та ознаками.

Фінансове право і адміністративне право.

Простежується схожість у методах правового регулювання (владний характер, нерівність сторін, каральний характер санкцій тощо). Щодо предмету регулювання, треба відзначити, що фінансове право теж спирається на норми адміністративного права, які регулюють основні принципи взаємовідносин особи і органів виконавчої влади, повноваження органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності, їх організаційно-правову структуру та інші положення. Фінансове право конкретизує положення, повязані з реалізацією вищезазначеними органами повноважень у фінансовій діяльності, організаційно-правові питання фінансової діяльності та інші положення.

Фінансове право і цивільне право.

Стосовно методів правового регулювання варто відзначити їх різний характер, оскільки цивільно-правовий метод правового регулювання характеризується, на відміну від фінансового, диспозитивністю, рівністю сторін, добровільністю тощо. Щодо предметів правового регулювання, спостерігається тісний їх зв язок, оскільки цивільне право регулює серед багатьох майнових відносин й грошові відносини. Проте фінансове право регулює тільки організаційно-майнові відносини, що випливають із владної діяльності держави.

3. Система і джерела фінансового права. Система фінансового права - його внутрішня побудова, взаємозв язок його структурних одиниць. Традиційно виділяють Загальну та Особливу частини фінансового права. У Загальну частину входять норми які регулюють: загальні принципи, форми і методи фінансової діяльності держави; правовий статус суб єктів фінансово-правових відносин; фінансовий контроль; фінансово-правові норми і фінансово-правові відносини. Особливу частину фінансового права складають: норми бюджетного права; норми, що регулюють суспільні відносини у сфері державних доходів (податкові відносини, відносини державного кредиту, державного страхування); норми, що регулюють відносини у сфері державних видатків ( бюджетне фінансування, кошторисно-бюджетне тощо); норми банківського права; норми валютного регулювання; норми, що регулюють грошово-розрахункові відносини.

Загальна та Особлива частини взаємодоповнюють одна одну й становлять єдине ціле. Систему фінансового права також розглядають як сукупність: інститутів фінансового права (державного кредиту, валютного регулювання, державних видатків тощо); фінансово-правових норм.

Джерела фінансового права - зовнішні форми вираження норм фінансового права. Для фінансового права характерна множинність джерел різної юридичної природи. Завдяки мобільності відносин, які регулює . фінансове право, в Україні відсутній єдиний кодифікований акт, який би містив всі фінансово-правові норми. Також відсутні кодифіковані акти інститутів фінансового права, хоча на сьогоднішній день іде робота над створенням Податкового кодексу України.

На сьогоднішній день джерелами фінансового права України є:

- Конституція України;

- Закони України (Про Державний бюджет на 2007 рік, Про державну податкову службу в Україні, Про податок на додану вартість тощо);

- Регламент Верховної Ради України;

- Укази та розпорядження Президента України;

- Постанови, розпорядження, декрети Кабінету Міністрів України.

- Нормативні акти міністерств, державних комітетів, органів виконавчої влади зі спеціальним статусом (Міністерства фінансів України, Державного казначейства, НБУ тощо).

Для джерел фінансового права характерна поширеність підзаконних нормативно-правових актів. Продовжують діяти правові акти СРСР у частині, що не суперечить Конституції України та законам України до прийняття аналогічних документів державними органами України (згідно з положенням Закону України Про правонаступництво). Також діють міжнародні акти, ратифіковані Верховною Радою України.

Для фінансового права характерна ще одна особливість джерел, а саме: актів, які б містили суто фінансово-правові норми досить мало (джерел у чистому вигляді), в основному зустрічаються нормативно-правові акти комплексного характеру, які поряд з нормами фінансового права містять норми й інших галузей права.

4. Наука фінансового права.

Фінансове право розглядають як галузь права, як галузь законодавства і як науку. Наука фінансового права - внутрішня цілісна система узагальнених знань про фінансове право і фінансову діяльність держави і закономірності розвитку цих знань. Предмет науки фінансового права - система знань у формі наукових досліджень, фінансово-правових понять і категорій.

Особливості: це суспільнознавча наука; це юридична наука; це наука публічного права. Її функції: аналітична; критична; конструктивна; прогнозуюча.

Науковці фінансисти: Ю.А.Ровинський, М.А.Гурвич, С.Д.Ципкін, Л.В .Воронова, Н.І.Хімічева, І.В.Мартянов, М.І.Піскотін, О.М.Горбунова, Н.А. Куракова, Д.А.Бекерська, Є.О.Алісов, М.П.Кучерявенко, Л.А.Савченко, С.Т.Кадькаленко, П.С.Пацюрківський тощо.

Фінансова діяльність. Фінансова політика держави.

Фінансова діяльність держави - процес збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих та децентралізованих грошових фондів, що забезпечують виконання функцій держави.

Централізовані державні кошти - грошові фонди, які потрапляють у розпорядження держави, за рахунок яких фінансуються капітальне будівництво, реконструювання невиробничої сфери, оборонний сектор, управління, правоохоронні органи тощо.

Децентралізовані державні фонди - фонди грошей підприємств, установ, організацій усіх форм власності, утворені за рахунок власних прибутків. Сукупність централізованих і децентралізованих грошових фондів -фінансові ресурси.

Обєктом фінансової діяльності є відносини, що регулюють рух державних грошових фондів на всіх стадіях їхнього обігу (формування, розподіл, використання). У вузькому змісті слова йдеться про рух грошей, які утворюють державні фонди. Субєктний склад відносин, що регулюють фінансову діяльність, досить традиційний і визначений (держава, територіальні громади, юридичні та фізичні особи). Однак, слід відзначити особливість ролі держави. її ролі й місцю в цих умовах притаманна подвійність: з одного боку, держава виступає як субєкт, що хазяює, має статус власника коштів і організатора господарської діяльності; з іншого боку, держава виступає носієм влади, яку реалізує в сфері фінансової діяльності.

Зміст фінансової діяльності розкрито на окремих стадіях, якими й визначено особливості її здійснення:

1. На стадії формування централізованих і децентралізованих фондів створюють бюджетні фонди (Державного бюджету України й місцевих бюджетів), децентралізовані фонди.

2. На стадії розподілу коштів. У цьому випадку потрібно звернути увагу на три рівні здійснення фінансової діяльності в умовах цієї стадії: а) на рівні формування грошових фондів, що відбувається, наприклад, під час надходження коштів у бюджети (податок з доходів фізичних осіб, наприклад, поділяють під час сплати на три частини, що надходять до місцевих бюджетів різних видів); б) власне розподіл охоплює рух коштів, уже закріплених за окремими бюджетами, на фінансування державних завдань і функцій; в) перерозподіл, який здійснюють через механізми непрямих податків, мита, трансферних платежів.

3. На стадії використання державних коштів фінансову діяльність розподіляють за різними напрямами (галузями, регіонами тощо).

4. Завершальною стадією є контроль за рухом грошових фондів. Йому притаманна певна своєрідність. Якщо перші три стадії руху грошових фондів і, відповідно, фінансової діяльності послідовно випливають одна за одною й закінчення однієї припускає початок наступної стадії, то контроль різниться певною подвійністю: а) з одного боку, він має наскрізний характер і його здійснюють на кожній стадії руху коштів; б) з іншого боку, він виступає як підсумковий етап у русі грошових ресурсів, що поєднує підсумково-звітні дії.

Принципи фінансової діяльності держави: публічний характер діяльності; розподіл функцій фінансової діяльності між органами законодавчої та виконавчої влади; пріоритет у фінансовій діяльності органів представницької влади; пріоритет публічних видатків над прибутками; здорові фінанси; фінансова безпека держави; єдність фінансової діяльності і грошової системи держави; міжгалузевий характер діяльності; самостійність у визначених державою межах фінансової діяльності місцевого самоврядування; соціальна спрямованність діяльності; плановість; гласність тощо.

Методи фінансової діяльності - 1) методи формування грошових фондів: метод мобілізації коштів обовязкового характеру; метод добровільної мобілізації грошових коштів; 2) методи розподілу грошових коштів: метод фінансування: бюджетного; відомчого; позабюджетного; 3) методи використання грошових фондів: метод встановлення цільового призначення державних фондів грошей; метод встановлення порядку використання коштів; метод встановлення порядку і нормативів розподілу прибутку державних суб єктів; метод встановлення лімітів використання грошей; метод планування; метод фінансового контролю тощо.

Здійснюється фінансова діяльність держави за допомогою фінансової системи - сукупність різних ланок відносин, врегульованих фінансово правовими нормами, за допомогою яких держава здійснює фінансову діяльність. Елементи фінансової системи держави: загальнодержавні централізовані фонди (Державний бюджет); фінанси державного соціального страхування (Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України); децентралізовані фонди; місцеві бюджети; державний та інші види кредиту; страхування.

Здійснюється фінансова діяльність держави за допомогою заходів, які у сукупності утворюють фінансову політику держави. Здійснюють фінансову діяльність держави: Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; Міністерство фінансів України; НБУ; Державне казначейство України; Рахункова палата Верховної Ради України; місцеві органи самоврядування й місцеві органи виконавчої влади; Державна податкова адміністрація України тощо.

Здійснюють фінансову діяльність держави: 1. Верховна Рада України. Державну політику в фінансовій сфері здійснює Верховна Рада України, що затверджує загальнодержавні програми, Державний бюджет і внесення змін до нього, здійснює контроль за використанням Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання. Виключно законами України регулюють найважливіші питання в фінансовій сфері.

2. Президент України має певні повноваження стосовно фінансової сфери: призначення міністра фінансів; подання на затвердження до Верховної Ради кандидатур Голови Національного банку України.

3. Кабінет Міністрів України, який забезпечує: проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; розробку проекту Закону про Державний бюджет України; виконання затвердженого Державного бюджету України; надання звіту про виконання Державного бюджету України.

4. Міністерство фінансів України, яке здійснює оперативне управління через систему спеціалізованих органів.

5. НБУ здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної політик.

6. Державне казначейство України, яке забезпечує організацію виконання Державного бюджету України, здійснює контроль за його виконанням і регулювання відносин між Державним бюджетом України та позабюджетними фондами, формує короткострокові прогнози обсягів державних фінансових ресурсів і надання інформації Верховній Раді та Президенту України.

7. Рахункова палата Верховної Ради України - орган державного фінансово-економічного контролю, створений Верховною Радою України. Рахункова палата забезпечує єдину систему контролю за виконанням Державного бюджету України й використанням позабюджетних фондів.

8. місцеві органи самоврядування й місцеві органи виконавчої

влади.

9. Державна податкова адміністрація України тощо. Здійснюється фінансова діяльність переважно у правових формах, які

доповнюються неправовими.

5. Фінансово-правові норми: поняття, структура, види. Фінансово-правові норми - це встановлені державою, загальнообовязкові приписи щодо мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів, виражені у категоричній формі та забезпечені примусовою силою держави у разі недодержання.

Структура фінансово-правової норми традиційна, тобто гіпотеза , диспозиція і санкція.

Гіпотеза - частина норми, яка вказує на умови за яких виникають у суб єктів фінансових правовідносин права та обов язки (якщо має декілька джерел доходу).

Диспозиція_- основна частина норми, яка вказує на модель поведінки субєктів фінансових правовідносин (подання декларації, сплата податку).

Санкція - частина норми, яка вказує на негативні наслідки у разі порушення фінансово-правових приписів (застосування фінансових санкцій тощо).

Види фінансово-правових норм:

- за характером припису:

- зобовязуючі - що передбачають обовязок виконати певні дії у сфері фінансової діяльності (подання декларації про доход, сплата податку тощо);

- забороняючі - що передбачають утриматися від здійснення певних дій у фінансовій сфері (заборона проведеня касових операцій без видачі чеку тощо);

- уповноважуючі - що надають учасникам фінансово-правових відносин право здійснити певні дії.

- за змістом:

- матеріальні - вміщують матеріальний зміст юридичних прав і обовязків суб єктів фінансових правовідносин (обсяги фондів, ставки тощо);

- процесуальні - визначають процедуру здійснення фінансової діяльності держави (бюджетний процес тощо).

Особливості фінансово-правових норм: імперичний характер; переважно абсолютно-визначений характер; визначає моделі поведінки у сфері фінансової діяльності держави; публічний характер.

6.Фінансово-правові відносини: поняття, особливості, види Фінансово-правові відносини - це врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав і обов язків, які реалізують приписи цих норм у сфері фінансової діяльності держави.

Особливості фінансово-правових відносин: 1) їх змістом є діяльність уповноважених державних органів по розподілу, перерозподілу та використанню державних коштів та здійсненню контролю за дотриманням законності у цій сфері; 2) одним із обов язкових суб єктів цих відносин є держава в цілому або уповноважені нею органи і, насамперед, фінансові та кредитні органи, які реалізують у цих відносинах свої владні повноваження, а з іншого боку суб єктами цих відносин виступають приватні фізичні та юридичні особи, які є споживачами державних коштів, і джерелом їх накопичення через податкові правовідносини, якщо мають самостійне джерело доходу; 3) субєкти фінансових правовідносин завжди нерівноправні, оскільки держава та її органи виступають у них як такі, що наділені владними повноваженями, а інші їх учасники є обєктами підпорядкування; 4) обєктом фінансових правовідносин є гроші або зобов язання в зв язку з утворенням, розподілом або використанням централізованих чи децентралізованих фондів коштів; 5) вони носять публічний та імперативний характер, оскільки їх виникнення, зміни та припинення визначені законом і від волі сторін не залежать.

Функції фінансово-правових відносин вказують на коло осіб, на яких розповсюджується дія певної фінансово-правової норми; визначають конкретну модель поведінки у сфері фінансової діяльності держави; виступають умовою забезпечення реалізації прав і обов язків суб єктів фінансово-правових відносин.

Виникають фінансово-правові відносини на підставі юридичних фактів:

1) - дій - повязаних з волею субєктів фінансово-правових відносин:

- правомірних дій - поведінки, яка не суперечить приписам фінансово-правових норм (індивідуальні акти; юридичні вчинки; правомірні дії, скеровані на підтримку фінансових інтересів держави);

- неправомірних дій - поведінки, яка суперечить приписам фінансово-правових норм.

2) подій - не повязаних з волею субєктів фінансово-правових відносин. Структуру фінансово-правових відносин складають: субєкти

правовідносин; об єкти правовідносин; зміст (сукупність прав і обов язків правовідносин).

Види фінансово-правових відносин:

1) - залежно від функцій, що виконуються:

- регулятивні;

- правоохоронні.

2) залежно від галузевої належності:

- матеріальні;

- процесуальні.

3) за галузевою діяльністю:

- бюджетні;

- податкові;

- валютні;

- у галузі державних видатків;

- у галузі державних доходів;

- страхування;

- у галузі державного кредиту;

- у галузі грошового обігу тощо.

4) за направленістю:

- зовнішні;

- внутрішні.

5) за механізмом захисту:

- ті, що захищаються у судовому порядку;

- ті, що захищаються у адміністративному порядку, тощо.

Питання для самоконтролю.

1. Предмет, метод і система фінансового права.

2. Місце фінансового права у системі права України.

3. Джерела фінансового законодавства.

4. Поняття, структура фінансово-правових норм.

5. Класифікація фінансового-правових норм.

6. Поняття, структура, види фінансово-правових відносин.

7. Особливості фінансових правовідносин.

8. Фінансова політика держави.

9. Фінансова діяльність, її поняття, принципи.

10. Субєкти фінансової діяльності, їх повноваження.

Тести

1. Фінансове право - це:

а) галузь права;

б) інститут права;

в) комплексний інститут права;

г) підгалузь права.

2. Фінансове право -це:

а) галузь публічного права;

б) інститут публічного права;

в) галузь приватного права;

г) підгалузь приватного права.

3.Предмет фінансового права - це:

а) це суспільні відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності держави, тобто в процесі мобілізації, розподілу перерозподілу й використання державних коштів;

б) це суспільні відносини, які виникають в процесі розподілу перерозподілу й використання державних коштів;

в) це суспільні відносини, які виникають в процесі мобілізації, державних коштів;

г) це суспільні відносини, які виникають в процесі перерозподілу державних коштів.

4. Метод фінансового права:

а) імперативний;

б) диспозитивний;

в) координації;

г) ре ординації.

5. Джерелом фінансового права є:

а) Бюджетний кодекс України;

б) Кодекс адміністративного судочинства України;

в) Лісовий кодекс України;

г) Митний кодекс України.

6. Структурним елементом фінансово-правової норми є:

а) гіпотеза;

б) зміст;

в) юридичний факт;

г) відповідальність.

7. Фінансова діяльність -це:

а) процес збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих та децентралізованих грошових фондів, що забезпечують виконання функцій держави;

б) процес збирання і розподілу грошових фондів, що забезпечують виконання функцій держави;

в) процес збирання, розподілу, перерозподілу грошових фондів, що забезпечують виконання функцій держави;

г) процес збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих грошових фондів, що забезпечують виконання функцій держави.

8. Фінансово-правові відносини - це:

а) це врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав і обов язків, які реалізують приписи цих норм у сфері фінансової діяльності держави;

б) це врегульовані нормами цивільного та трудового права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав і обов язків, які реалізують приписи цих норм у сфері фінансової діяльності держави;

в) це врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав і обов язків, які реалізують приписи цих норм у сфері господарської діяльності держави;

г) це врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних обов язків, які реалізують приписи цих норм у сфері фінансової діяльності держави.

9. За направленістю фінансово-правові відносини поділяються на:

а) зовнішні та внутрішні;

б) матеріальні та процесуальні;

в) прості та складні;

г) правомірні та протиправні.

10. Що є джерелом фінансового права:

а) Конституція України;

б) Кодекс поведінки державних службовців;

в) Концепція судово-правової реформи України;

г) Статут вищого навчального закладу.

Рекомендована література

1. Конституція України: Прийнята 28.06.1996 р.// Відомості Верховної Ради. - 1996. - N 30. - Ст. 141.

2. Бюджетний кодекс України// Відомості Верховної Ради України. -2001.- № 37-38. - Ст. 189.

3. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 25.05.1997 р. №280/97-ВР// Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №24. -Ст. 170.

4. Фінансове право України: підручник/ Г.В.Бех, О.О.Дмитрик, І.Є.Криницький; За ред.. М.П.Кучерявенка. - К.: Юрчнком Інтер, 2006. - 320с.

5. Орлюк О.П. Фінансове право. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 527с.

6. Дмитренко Е. С. Фінансове право України: Практикум. - К.: Атіка, 2004. - 216с.

7. Музика О.Л. Фінансове право: Навчальний посібник. - К.: Вид. Паливода А.В., 2004. - 220с.

8. Финансовое право. Л.К. Воронова. Н.П. Кучерявенко. - Х.: Легас, 2003. - 360 с.

Тема 2. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

1. Поняття, сутність, призначення фінансового контролю.

2. Види і методи фінансового контролю.

3. Органи та організація фінансового контролю.

1. Поняття, сутність, призначення фінансового контролю. Фінансовий контроль - частина загальнодержавного контролю. Йому властиві всі риси державного контролю, який одночасно може виступати однією з функцій управління та його стадією, елементом керівництва і засобом забезпечення законності. Значення фінансового контролю визначається характером фінансової діяльності держави.

Завдання фінансового контролю - 1) забезпечити своєчасне, найбільш ефективне, повне збирання грошових коштів, сприяти їх збільшенню, пошук нових джерел доходів; 2) перевірка фінансових планів підприємств, установ і організацій, планів виробництва, планів по собівартості, прибутку, платежах у бюджет тощо з метою раціонального використання коштів; 3) забезпечення виконання і додержання законів і фінансової дисципліни всіма державними, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами; 4) попередження та усунення порушень фінансової дисципліни.

Фінансова дисципліна - дотримання всіма фізичними і юридичними особами порядку ведення фінансового господарювання, дотримання встановлених правил, виконання фінансових зобов язань.

Фінансовий контроль є завершальною стадією управління фінансами, наділеною специфікою вторинності, тобто перевірки вже наявного. Оскільки фінансовий контроль не є інструментом безпосередньої організації фінансової діяльності держави, а лише інструментом попередження, усунення порушень у цій діяльності та поліпшення її.

Обєкт фінансового контролю не обмежено перевіркою тільки грошових фондів, насправді він містить у собі й матеріальні, природні, трудові та інші ресурси держави, тому що їх використання здійснюють у грошовій формі або опосередковано нею. Іншими словами, фінансовий контроль поширюється не тільки на безпосередньо фінансові, але й на повязані з ними господарські відносини. Безпосереднім предметом фінансового контролю виступають первинні документи, що містять відомості про фінансово-господарську діяльність контрольованого субєкта.

Фінансовий контроль є інструментом фінансового права, який складається із норм матеріальних та процесуальних, які регулюють суспільні відносини, які виникають з приводу встановлення відповідності фактичного стану завданому в галузі фінансової діяльності держави.

Таким чином, фінансовий контроль - це діяльність державних органів і недержавних організацій по забезпеченню законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі, перерозподілі та використанні грошових коштів та зв язаних з цим матеріальних цінностей.

2. Види і методи фінансового контролю. Види фінансового контролю:

- 1) в залежності від часу проведення:

- попередній - здійснюється на стадії розробки прогнозних розрахунків за бюджетом і планом, має на меті перевірку обґрунтованості розрахунків і пошук можливості більш ефективного їх використання;

- поточний (оперативний) - здійснюється під час виконання планів, проведення грошових операцій, реалізації матеріальних цінностей. Мета -досягти найбільш раціонального використання фінансових ресурсів, виявити додаткові можливості для збільшення доходів і зменшення витрат;

- наступний_- здійснюється за наслідками фінансово-господарської діяльності, при розгляді і затвердженні звітів, аналізів, виконання завдань, списання матеріальних цінностей і здійснюється шляхом ревізій, перевірок, інвентаризації. Мета - оцінка досягнутого й розробка стратегії на майбутнє.

2) за характером:

- обовязковий - здійснюється в силу вимог нормативних актів або за рішеннями компетентних органів держави;

- ініціативний - здійснюється на підставі власних рішень господарюючих суб єктів.

3) за субєктами:

- контроль органів законодавчої влади і місцевого самоврядування;

- контроль Президента України;

- контроль органів виконавчої влади загальної компетенції;

- контроль органів виконавчої влади спеціальної компетенції;

- контроль фінансово-кредитних органів;

- відомчий контроль;

- громадський контроль;

- аудиторський контроль.

Існує й інша класифікація фінансового контролю за субєктами здійснення:

- державний фінансовий контроль;

- муніципальний фінансовий контроль;

- суспільний (громадський) фінансовий контроль;

- аудиторський фінансовий контроль.

4) за джерелами інформації:

- фактичний, який полягає у вивченні реального стану обєктам, який перевіряється, його огляду, обмірювання в натурі, встановлення дійсності наявності грошових і матеріальних ресурсів, аналізу отриманої інформації і документів на предмет їхньої відповідності;

- документальний - перевірка та аналіз первинних документів, які містять відомості про рух коштів.

5) за формою проведення:

- обов язковий (зовнішній);

- ініціативний (внутрішній).

Методи фінансового контролю_- це прийоми і засоби його здійснення. Вони різноманітні й залежать від обєкту контролю, мети і завдань, які стоять перед особами, які здійснюють перевірку, та інших факторів.

- перевірка - обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій та їх підрозділів. Наслідки перевірки оформлюються довідкою або доповідною запискою;

- ревізія - метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ, організацій, дотриманням законодавства з питань фінансів, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального відкриття недостач, розтрат, привласнень, інших зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Ревізії поділяються на: планові та позапланові; фактичні та документальні; фронтальні та вибіркові (часткові); комплексні та тематичні.

- обстеження - метод контролю окремих сторін діяльності підприємства, установи, організації, проте за значно ширшим колом показників, в ході якого здійснюється опитування, анкетування;

- інспекція - метод фінансового контролю на місцях, здійснюється з метою загального ознайомлення зі станом справ на місцях та надання оперативної практичної допомоги;

- спостереження - метод фінансового контролю, який має на меті загальне ознайомлення із станом фінансової діяльності бюджетних підприємств, установ та організацій. Цей метод як правило, передує застосуванню інших. Спостереження буває загальним і спеціальним.

- облік - специфічний фінансово-контрольний метод, сфера застосування якого переважно обмежується діяльність контролюючих органів під час здійснення реєстрації суб єктів контролю або в інших випадках, зазначених чинним законодавством. Він не обмежений тільки реєстраційною роботою, також він містить аналітику й створення інформаційної бази.

- аналіз - здійснюється на основі звітності, він ґрунтується на використання спеціальних статистичних прийомів - індикативного методу, методу середніх і відносних величин.

- фінансово-економічна експертиза (проводиться щодо певних фінансових документів і за підсумками її видається висновок. наприклад, здійснюється рахунковою палатою Верховної ради України щодо проектів державного бюджету, законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів України щодо питань фінансів тощо).

Методи фінансового контролю слід відрізняти від методики Їх проведення. Методика - це конкретні прийоми та засоби певних дій. Вона показує, у якому порядку проводити, наприклад, ревізію, з чого починати і чим закінчувати її. Методики контролю розробляються з урахуванням форми власності, організаційної структури, територіального аспекту.

Сфера фінансового контролю:

- бюджетний контроль;

- податковий контроль;

- валютний контроль;

- банківський контроль;

- страховий контроль.

3.Органи та організація фінансового контролю.

Фінансовий контроль здійснюється багатьма органами:

- Верховною Радою України, яка безпосередньо і через свої органи вирішує різноманітні питання фінансової діяльності. Вона здійснює фінансовий контроль при прийнятті законів, затвердженні Державного бюджету України та внесенні змін до нього; при виконанні бюджету, прийнятті рішення щодо звіту про його виконання. Верховна Рада України заслуховує послання Президента України про внутрішнє та зовнішнє становище України; розглядає Програми діяльності Кабінету Міністрів України і контролює їх виконання; вирішує організаційні питання фінансової діяльності держави. У межах своїх повноважень Верховна Рада України може створювати тимчасові слідчі комісії для розслідування справ, які становлять суспільний інтерес.

- Рахунковою палатою Верховної Ради України, яка створена для здійснення найвищого фінансово-економічного контролю Верховною Радою України діяльності органів виконавчої влади. Правовий статус цього органу визначено у ст. 85 Конституції України, Законі України від 11.07.1996 р. Про Рахункову палату Верховної Ради України. Завдання Рахункової палати: організація і здійснення фінансового контролю за виконанням Державного бюджету, витрачанням коштів цільових фондів, за утворенням і погашенням боргу України, за наданням позичок і кредитів іноземним державам та за використанням одержаних коштів тощо.

- Президентом України через виконання своїх функцій безпосередньо та через спеціально створені органи: Секретаріат Президента України та інші органи. Наприклад, Президент України має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із поверненням їх на повторний розгляд.

- Кабінетом Міністрів України як вищий орган виконавчої влади при забезпеченні виконання фінансової функції держави. Він забезпечує керівництво державними фінансами та паралельно здійснює загальний фінансовий контроль.

- місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

- Міністерством Фінансів України за виконанням державного бюджету і за додержанням установами банківської системи правил касового виконання державного бюджету по доходах; встановлює порядок ведення бухгалтерського обліку і звітності про виконання бюджетів, форми обліку і звітності щодо касового виконання бюджетів.

- Державним казначейством через організацію виконання Державного бюджету і контроль за його виконанням, а також контроль за надходженням і використанням коштів державних позабюджетних фондів.

- Державною податковою адміністрацією через здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджету податків, зборів, інших обовязкових платежів.

- Державною податковою міліцією через здійснення оперативної роботи і перевірку матеріалів про правопорушення податкового законодавства;

- Державною контрольно-ревізійною службою через здійснення державного контролю за збереженням і використанням бюджетних коштів.

- Національний банк України через здійснення банківського регулювання та нагляду, здійснення сертифікації аудиторів, що проводять аудиторські перевірки банків, організацію та здійснення валютного контролю, аналіз стану грошово-кредитних, фінансових, цінових і валютних відносин.

- Державна митна служба України через контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України, за точною та своєчасною сплатою митна та інших митних платежів.

- Державна пробірна палата через контролю за випробуванням, виробництвом, використанням, обігом, збереженням дорогоцінних металів та каменів, виконанням операцій з цими цінностями.

- аудиторські фірми та фізичні особи, які здійснюють аудиторську діяльність (так званий аудиторський фінансовий контроль). Аудит - перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності субєктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормам. Основне завдання аудиторського контролю - отримання обєктивної інформації про фінансовий стан субєкта, який перевіряють, відповідність його господарської діяльності чинному законодавству. Аудиторські перевірки можуть бути добровільними (ініціативними, проведеними за рішеннями самого субєкта господарської діяльності) та обовязковими (ст. 10 Закону України «Про аудиторську діяльність»).

Питання для самоконтролю

1. Поняття, сутність фінансового контролю.

2. Суб єкти фінансового контролю в Україні.

3. Форми фінансового контролю: поняття, види.

4. Ревізія як метод фінансового контролю.

5. Методи фінансового контролю.

6. Принципи фінансового контролю.

7. Класифікація суб єктів фінансово-контролю.

8. Аудит та його роль у здійсненні фінансового контролю.

9. Види фінансового контролю, критерії розподілу.

10. Функції фінансового контролю.

Тести

1. Фінансовий контроль - це:

а) діяльність державних органів і недержавних організацій по забезпеченню законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі, перерозподілі та використанні грошових коштів та зв язаних з цим матеріальних цінностей;

б) діяльність недержавних організацій по забезпеченню законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі, перерозподілі та використанні грошових коштів та зв язаних з цим матеріальних цінностей;

в) діяльність державних органів і недержавних організацій по забезпеченню доцільності при мобілізації, розподілі, перерозподілі та використанні грошових коштів та зв язаних з цим матеріальних цінностей;

г) діяльність державних органів і недержавних організацій по забезпеченню мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання грошових коштів та зв язаних з цим матеріальних цінностей.

2. Методами фінансового контролю є: а) перевірка;

б) вилучення фінансових документів;

в) звітність;

г) аудит.

3. Чи є Рахункова палата при Верховній Раді України субєктом фінансового контролю?

а) так

б) ні

в) в залежності від періоду

г) лише при вчиненні спільних дій із правоохоронними органами.

4. Субєктами фінансового контролю в Україні є:

а) Президент України;

б) Міністерство внутрішніх справ України;

в) Вища атестаційна комісія України;

г) Антимонопольний комітет України.

5. Ревізія - це:

а) метод фінансового контролю;

б) форма фінансового контролю;

в) принцип фінансового контролю;

г) функція фінансового контролю.

6. В залежності від часу проведення фінансовий контроль буває:

а) попередній, поточний, наступний;

б) попередній, послідовний;

в) поточний, наступний, підсумковий;

г) попередній, підсумковий.

7. Фінансово-економічна експертиза є:

а) формою фінансового контролю;

б) методом фінансового контролю;

в) елементом методики фінансового контролю;

г) принципом фінансового контролю.

8. За підсумками ревізії оформлюється:

а) акт;

б) протокол;

в) довідка;

г) постанова.

9. За суб єктами здійснення фінансовий контролю буває:

а) державний;

б) навчальний;

в) ініціативний;

г) процесуальний.

10. Муніципальний фінансовий контролю здійснюють:

а) Міністерство фінансів України;

б) Державна податкова адміністрація України;

в) органи місцевого самоврядування;

г) Президент України.

Рекомендована література

1. Конституція України: Прийнята 28.06.1996 р.// Відомості Верховної Ради. - 1996. - N 30. - Ст. 141.

2. Бюджетний кодекс України// Відомості Верховної Ради України. -2001.- № 37-38. - Ст. 189.

5. Орлюк О.П. Фінансове право. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 527с.

6. Дмитренко Е. С. Фінансове право України: Практикум. - К.: Атіка, 2004. - 216с.

7. Музика О.Л. Фінансове право: Навчальний посібник. - К.: Вид. Паливода А.В., 2004. - 220с.

8. Финансовое право. Л.К. Воронова. Н.П. Кучерявенко. - Х.: Легас, 2003. - 360 с.

Тема 3. ДЕРЖАВНІ ДОХОДИ ТА ДЕРЖАВНІ ВИТРАТИ

1. Поняття та класифікація державних і муніципальних доходів.

2. Поняття та класифікація державних і муніципальних витрат.

1. Поняття та класифікація державних і муніципальних доходів

Для реалізації державою своїх функцій, здійснення мети та завдань, що стоять перед нею, необхідною умовою є наявність відповідних фінансових коштів, за рахунок яких і задовольняються державні потреби. Формування таких фінансових коштів виражається через такі категорії, як публічні, державні та муніципальні доходи. При цьому перша включає у себе дві останніх.

Публічні доходи - це врегульовані нормами фінансового права доходи до грошових фондів субєктів публічного права, що спрямовуються останніми на реалізацію завдань і функцій держави, органів місцевого самоврядування та на задоволення публічного інтересу. Це частина національного доходу країни, що при його розподілі й перерозподілі надходить у розпорядження держави, органів місцевого самоврядування та державних цільових фондів коштів.

Основним джерелом доходів держави є внутрішній валовий продукт, частину якого вона використовує для покриття власних видатків.

Державні доходи - це частина внутрішнього валового продукту, що надходить у вигляді різних грошових платежів і надходжень у власність держави для використання їх компетентними державними органами для забезпечення мети й завдань, що стоять перед державою.

В юридичній літературі слушно зроблено зауваження про необхідність відмежування понять державні доходи та фінансові ресурси держави, адже останні є ширшим поняттям, і включають у себе не лише доходи держави, а й доходи усіх фізичних та юридичних осіб України, що отримують доходи на території України і за її межами та володіють певним майном на праві власності.

Відповідно до ст. 142 Конституції України та ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах мають власні доходи, якими розпоряджаються відповідні органи місцевого самоврядування (муніципальні доходи).

Муніципальні доходи - частина внутрішнього валового продукту, що надходить у формі платежів і надходжень у місцеві бюджети її служить розвязанню різних питань, що стоять перед органами місцевого самоврядування.

У формуванні державних доходів беруть участь усі ланки фінансової системи країни. В результаті цієї діяльності держава формує низку грошових фондів, утворення яких відбувається за різними напрямами (кошти держави, надходження від юридичних і фізичних осіб, кошти, відраховані громадськими організаціями).

Центральне місце у системі доходів держави посідають доходи бюджету, які являють собою всі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.

Державні та муніципальні доходи становлять багатогранну та єдину систему, яка може бути класифікована в залежності від того чи іншого критерію, покладеного в її основу. Так, залежно від методу утворення державні та муніципальні доходи поділяються на обовязкові та добровільні.

Залежно від порядку утворення державні та муніципальні доходи поділяються на централізовані та децентралізовані. Централізовані зосереджуються на рівні державного бюджету, в той час як децентралізовані акумулюються на рівні державних підприємств, організацій чи установ.

Залежно від юридичної форми надходжень державні та муніципальні доходи поділяються на податкові та неподаткові. До податкових відносяться податки й збори податкового характеру (збори, мита, плати). Їх характерною рисою є те, що саме ці платежі становлять основу доходів держави та органів місцевого самоврядування. До неподаткових можна віднести штрафи, кошти, що надходять від реалізації державної власності.

Залежно від територіального рівня державні та муніципальні доходи поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Залежно від джерела утворення державні та муніципальні доходи поділяються на отримані від державного або муніципального господарства;

від юридичних осіб, заснованих на недержавній власності; від громадських організацій; від фізичних осіб.

Бюджетні доходи, як основну складову державних доходів, в свою чергу також можна класифікувати за різними підставами. За соціально-економічними ознаками доходи бюджетів поділяються на доходи від господарської діяльності, від зовнішньоекономічної діяльності, від використання природних ресурсів, від державних монополій, митні платежі, збори та інші неподаткові платежі тощо. За порядком зарахування до бюджету доходи поділяються на власні, закріплені та регулюючі.

Власні доходи бюджетів формуються за рахунок надходжень від власних джерел. Правову базу для формування власних доходів місцевих бюджетів основаних, насамперед, на комунальній власності територіальних громад, складають Конституція України, закони України Про місцеве самоврядування та Про власність. Бюджетне законодавство, в свою чергу, конкретизує загальні норми вищезазначених нормативно-правових актів (наприклад, ст. 69 Бюджетного кодексу України).

Закріплені доходи - це доходи, віднесення яких до певного рівня бюджету здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України на довготривалій основі у розмірі територіального надходження або у твердо фіксованому розмірі. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування, належать плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад, плата за торговельний патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності тощо. Закон про Державний бюджет щороку передбачає склад закріплених доходів державного бюджету в повному або процентному відрахуванні від надходжень.

Регулюючі доходи - це доходи, надходження яких до бюджетів нижчих рівнів щорічно визначає Верховна Рада України або представницький орган місцевої влади при затвердженні своїх актів про бюджет. Юридичною підставою зарахування регулюючих доходів до кожного бюджету нижчого рівня є правовий акт про бюджет вищого рівня, тобто зарахування регулюючих доходів до регіональних бюджетів та бюджетів АРК, міст Києва та Севастополя здійснюється на підставі Закону про Державний бюджет. Зарахування до сільського або селищного бюджету здійснюються на підставі рішення про районний бюджет.

За юридичною формою доходи бюджетної системи поділяються на податкові та неподаткові. Формування доходної частини бюджетів в основному зорієнтовано на податкові доходи.

У Бюджетному кодексі (ст. 9) наведено наступну класифікацію доходів бюджету:

- податкові надходження. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обовязкові платежі;

- неподаткові надходження. Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження;

- доходи від операцій з капіталом;

- трансферти (кошти, одержані від органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі).

Формування державних та муніципальних доходів забезпечується фінансово-правовими нормами, що регулюють відносини, які виникають при встановленні та введенні податків, неподаткових доходів до бюджетів та цільових фондів; визначенні принципів формування доходів, структури доходів бюджетної системи; справлянні податків та обовязкових зборів, плат тощо; здійсненні контролю за надходженням коштів до бюджету; застосуванні уповноваженими органами санкцій за порушення фінансового законодавства. Аналіз чинного фінансового законодавства дозволяє зробити висновок, що правові норми, які регулюють питання формування державою грошових фондів, переважно розкидані між такими підгалузями фінансового права, як бюджетне й податкове.

Основними фінансовими інструментами формування доходів виступають:

- податки, що являють собою плату суспільства державі за виконання нею певних завдань та функцій, відрахування частини внутрішнього валового продукту на суспільні цілі та потреби;

- відрахування, що здійснюються за встановленими нормативами та передбачають цільове призначення платежів, у тому числі при зарахуванні до Спеціального фонду бюджету;

- плати, які передбачають певну еквівалентність взаємовідносин між державою та платниками, оскільки держава виступає власником ресурсів або має монопольне право на надання певних послуг, яких потребують юридичні та фізичні особи.

2. Поняття та класифікація державних і муніципальних витрат

Формування публічних (державних та муніципальних) доходів та їх використання для забезпечення державних та місцевих потреб безсумнівно є взаємозалежними процесами. Обсяг витрат безпосередньо залежить від обсягу доходів. За їх невідповідності настають негативні наслідки у вигляді дефіциту бюджету, інфляції, введення додаткових податкових важелів та фінансової кризи. Тому під час планування витрат з боку органів держави й місцевого самоврядування необхідним є передбачення можливості їх покриття за рахунок очікуваних доходів.

Державні витрати - це планова діяльність органів держави й місцевого самоврядування щодо цільового використання публічних коштів. У складі державних витрат виділяють витрати бюджетів. Державні витрати є однією із сторін фінансової діяльності. До прийняття Бюджетного кодексу України у правовій літературі терміни витрати та видатки ототожнювались. Але законодавець у п. 13 та 14 ст. 2 Бюджетного кодексу надав тлумачення цих термінів. Витрати бюджету він визначив як видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу, а видатки - як кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. На нашу думку, не має різниці в термінах (значеннях), є різні види витрат.

Поняття державних видатків і видатків державного бюджету співвідносяться як загальне та частина, оскільки останні разом із видатками місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів коштів належать до державних видатків.

В доктрині виділяють наступні підходи до класифікації державних і муніципальних витрат. Витрати держави можна класифікувати на поточні витрати та витрати на розвиток.

Враховуючи розподіл централізованих фондів (бюджетів) на загальний та спеціальний, витрати можна класифікувати на повязані з фінансуванням діючих підприємств, учбових закладів, соціальних програм і т.п. та витрати, повязані з окремими, спеціальними напрямками.

Залежно від форм власності субєктів, що здійснюють публічні витрати, витрати поділяються на державні та муніципальні.

За характером участі в суспільному виробництві державні і муніципальні витрати поділяються на основні кошти, оборотні кошти та резерви.

За джерелом отримання й використання державні і муніципальні витрати поділяються на централізовані та децентралізовані. Виробничі підприємства в системі господарства покривають свої потреби за рахунок власних коштів або залучених у кредитно-фінансових установах кредитних ресурсів. За своєю фінансовою природою такі витрати є децентралізованими. Витрати бюджетних організацій є централізованими, оскільки здійснюються за рахунок коштів відповідного бюджету (державного або місцевого). В той же час бюджетні установи, що фінансуються за рахунок коштів централізованого фонду, мають можливість отримати доходи від власної діяльності. У звязку з цим існує два режими бюджетного фінансування: кошторисно-бюджетний режим та режим фінансування підприємств і організацій, які мають свої доходи, а бюджетні асигнування одержують як фінансову допомогу.

За цільовим призначенням витрати можуть здійснюватись на заробітну плату, на господарські витрати, на поточний ремонт.

За роллю в суспільному виробництві витрати спрямовуються: на розвиток матеріального виробництва та на нематеріальну сферу.

За функціональною ознакою (кошти спрямовують відповідно до функцій діяльності держави) основні напрями витрат на:

- загальнодержавні функції;

- економіку держави (з виокремленням її галузей: будівництво, промисловість, звязок і т. д.);

- національну оборону;

- громадський порядок, безпеку та судову владу;

- духовний та фізичний розвиток;

- соціальний захист та соціальне забезпечення.

- науку й освіту;

- державне управління й місцеве самоврядування;

- охорону здоровя;

- охорону навколишнього природного середовища, попередження та ліквідацію надзвичайних ситуацій, наслідків стихійних лих;

- житлово-комунальне господарство;

- обслуговування державного боргу;

- міжнародну діяльність тощо.

Певну класифікацію мають і видатки бюджету. Так, за економічним змістом видатки бюджету поділяються на поточні, капітальні та видатки на кредитування за вирахуванням погашення. Їх склад визначає Кабінет Міністрів України. Поточні видатки забезпечують постійне фінансування завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування. Вони спрямовуються на утримання бюджетних установ, організацій та органів, що діють на початок бюджетного періоду; на фінансування затверджених національних або муніципальних програм; на фінансування заходів соціального призначення та інше. До поточних видатків відносять і трансферти бюджетам місцевого самоврядування, трансферти населенню або певним групам населення, трансферти підприємствам або іншим країнам.

Капітальні видатки спрямовані на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, ноу-хау, на розширене відтворення. До них належать кошти, що використовуються на придбання земельних ділянок, будівель, споруд та устаткування; витрати згідно з прямими кредитними зобовязаннями та кредитними гарантіями або на придбання інших фінансових активів; витрати на проведення науково-дослідної роботи, освіту та підвищення кваліфікації.

Обсяги державних капітальних вкладень по міністерствах, відомствах, а також переліки будов виробничого і соціального призначення, які споруджуються із залученням капітальних вкладень за рахунок коштів державного бюджету, щорічно розподіляються і затверджуються Кабінетом Міністрів України, і, як правило, із значним запізненням, що вкрай негативно впливає на ефективність використання бюджетних коштів.

Юридичне значення поділу видатків на поточні та капітальні полягає у тому, що за наявності бюджетного дефіциту першочергово фінансуватимуться поточні видатки.

У випадках невистачання бюджетних коштів для покриття всіх витрат, що включені у бюджет, застосовується секвестр витрат, тобто пропорційне скорочення всіх витрат, окрім захищених (ст. 55 Бюджетного кодексу України). захищені витрати визначаються щорічно Законом про Державний бюджет.

Стаття 82 Бюджетного кодексу встановлює витрати, які фінансуються з Державного бюджету, а ст. 87 - державні програми.

З Державного бюджету України фінансуються видатки на:

1) державне управління:

а) законодавчу владу;

б) виконавчу владу;

в) Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні звязки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту:

а) загальну середню освіту:

спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

б) професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);

в) вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

г) післядипломну освіту;

ґ) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

д) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

8) охорону здоровя:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);

г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);

ґ) інші програми в галузі охорони здоровя, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, іншим особам, визначеним законом; сплату до Пенсійного фонду України страхових внесків за окремі категорії осіб, передбачені законом; фінансування доплат, надбавок, підвищень до пенсій, встановлених законом;

б) державні програми соціальної допомоги (грошову допомогу біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, повязані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна стипендія для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);

в) державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

г) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сімї;

ґ) державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сімї;

д) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

10) культуру і мистецтво:

а) державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні звязки, державні культурно-освітні заходи);

б) державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) державну підтримку громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних;

г) державні програми розвитку кінематографії; ґ) державну архівну справу;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт:

а) державні програми підготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення (утримання центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, формування національних команд, проведення навчально-тренувальних зборів і змагань державного значення з традиційних та нетрадиційних видів спорту; підготовка і участь національних збірних команд в олімпійських та паралімпійських іграх, у тому числі фінансова підтримка баз олімпійської підготовки);

б) державні програми з інвалідного спорту та реабілітації (центр Інваспорт, участь у міжнародних змаганнях з інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори до них);

в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації памяток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, звязку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів, державне фінансування політичних партій;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

Серед видатків Державного бюджету України, як складової державних видатків, виділяються також таємні видатки, які повязані з державною таємницею. Таємні видатки передбачені на діяльність органів державної влади в інтересах національної безпеки. Контроль за проведенням таємних видатків здійснюють Рахункова палата та Міністерство фінансів України у порядку, визначеному Верховною Радою України. Звіти про проведені таємні видатки розглядаються парламентськими комітетами з питань бюджету, з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, з питань національної безпеки і оборони.

У процесі здійснення видатків держави й органів місцевого самоврядування виникає широке коло відносин, які завжди виявляються у формі правовідносин і мають грошовий характер. Ці відносини регулюються різними галузями права: фінансовим, цивільним, господарським і т.д. У фінансово-правових відносинах з витрат завжди бере участь три субєкти.

Насамперед, це орган, уповноважений державою чи органом місцевого самоврядування, що представляє публічний інтерес, оскільки ці відносини виникають не в інтересах окремої фізичної чи юридичної особи, а в інтересах держави чи органів місцевого самоврядування.

Другим обовязковим субєктом відносин в сфері витрат є банк, через який Державне казначейство України видає кошти;

Третій субєкт - отримувач коштів, яким може бути підприємство, установа, організація державної, комунальної або, навіть, приватної форм власності.

Державні й муніципальні витрати здійснюють шляхом фінансування. Фінансуванням є безоплатне та безповоротне виділення коштів із державних або муніципальних фінансових фондів на здійснення публічних потреб.

Фінансування поширено здебільшого на державні обєкти. Разом з тим порядок фінансування має свої особливості, залежно від цільового призначення коштів, субєктів, що їх отримують, джерел фінансування. Фінансування є діяльністю, яка має плановий характер, у звязку з чим виділяють короткострокове, середньострокове та довгострокове фінансування, а також окреме місце посідає річне фінансування.

Держава, виділяючи бюджетні асигнування, завжди визначає пріоритети витрат; загальний обсяг фінансування; цільове використання коштів та норми витрат.

Незалежно від джерел покриття видатків фінансування здійснюється на підставі принципів плановості, безоплатності і безповоротності, цільового спрямування коштів, ефективності їх використання, фінансування в міру виконання плану, оптимального поєднання власних, бюджетних та кредитних джерел, здійснення контролю за використанням коштів.

Окремо виділяють додаткові принципи кошторисно-бюджетного фінансування, до яких відносять одержання максимуму ефективності при мінімумі витрат та урахування раніше використаних коштів.

Принцип плановості проявляється в тому, що свою фінансову діяльність держава здійснює за допомогою методу планування, суть якого полягає в тому, що всі витрати з централізованих фондів коштів повинні обовязково відображатися у фінансових планах. Обєктивною необхідністю планування за нинішніх умов є посилення соціальної спрямованості фінансових планів, відмова від залишкового методу фінансування соціальної сфери. Обєктом фінансового планування є фінансові ресурси.

Фінансове планування здійснюється шляхом укладання індивідуальних і зведених фінансових планів. Індивідуальні фінансові плани включають баланси доходів та видатків підприємств та кошториси бюджетних установ. Зведені фінансові плани, в свою чергу, поділяються на загальнодержавні, територіальні та галузеві. Загальнодержавними планами є зведений фінансовий баланс, державний бюджет, баланс доходів і витрат населення. Територіальними фінансовими планами виступають місцеві бюджети, зведені фінансові баланси територій, плани фінансових інститутів. Галузеві включають фінансові плани міністерств, відомств, корпорацій, обєднань тощо. Усі фінансові плани повязані між собою.

Характерною рисою видаткових правовідносин є їх безоплатний характер, оскільки кошти з бюджету виділяють на виконання певних завдань і функцій уповноважених органів або фінансування загальнодержавних чи місцевих програм і не вимагають повернення.

Принцип безповоротності та безоплатності фінансування державних видатків означає виділення коштів без прямого їх повернення державі та без внесення до державних фондів коштів будь-якої платні за отримання цих коштів.

Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у необхідності суворого додержання при здійсненні видатків цілей та заходів, що фінансуються відповідно до затверджених фінансових планів. Якщо кошторисом бюджетної установи передбачено певну суму, що повинна спрямовуватися на фінансування поточних видатків протягом звітного періоду, така сума може відпускатися саме на фінансування поточних видатків. Кошти мають відпускатися та використовуватися у межах затверджених фінансових планів на підставі чітко визначених нормативів.

Законодавство обмежує можливість використовувати кошти не за цільовим призначенням. Для додержання принципів ефективності та збалансованості бюджетів відповідного рівня бюджетним установам заборонено здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом.

Принцип ефективного використання коштів має на меті одержання суспільно необхідного або бажаного результату за мінімальних витрат трудових і матеріальних ресурсів. Це означає вдосконалення форм і методів оперативного управління виробничою та фінансовою діяльністю держави, розробку додаткових важелів і стимулів, спрямованих на скорочення матеріальних втрат і непродуктивних витрат, інтенсифікацію виробництва та використання науково-технічного прогресу; використання високих компютерних технологій тощо.

Принцип фінансування в міру виконання планів означає виділення коштів не автоматично, а відповідно до фактичного виконання робіт, кількісних та якісних показників, що зумовлюють обсяги витрат на конкретні цілі в момент виникнення реальної потреби у наданні коштів. Саме завдяки цьому принципу грошові ресурси можуть перебувати у постійному обігові. Реалізується цей принцип при фінансуванні капіталовкладень і капітальних ремонтів, де в разі невиконання планів засвоєння коштів невикористані грошові ресурси враховуються при наданні бюджетних коштів на наступний період.

Принцип оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів полягає в тому, що під час визначення обсягу фінансування на всіх рівнях спочатку враховується наявність та можливість використання власних коштів або скорочення власних видатків, потім - можливість отримання банківських кредитів і лише за обєктивної неможливості покрити видатки з вищезазначених джерел вирішується питання про виділення бюджетного або відомчого фінансування. Цей принцип застосовується на стадії планування, розподілу та використання державних ресурсів при покритті поточних видатків та капіталовкладень. Реалізація цього принципу на практиці має певні труднощі.

Принцип додержання режиму економії застосовується на стадії фактичного використання коштів і проявляється у раціональному використанні трудових та матеріальних ресурсів, використанні новітніх ресурсозберігаючих технологій, підвищенні норм виробітку сировини та природних ресурсів тощо. Чинне законодавство встановлює, що обовязковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинна забезпечуватися економія коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких зумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що проводиться за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених законодавством норм, які використовуються установами аналогічного профілю.

Пошук та розвиток техніки і технології виробництва, пошук дешевих ресурсів можуть привести до економії та раціонального використання природних, матеріальних та грошових ресурсів держави.

Принцип здійснення контролю за використанням коштів забезпечує додержання фінансової дисципліни всіма учасниками видаткових відносин. Контроль дає можливість зясувати помилки та недоліки у фінансовій діяльності держави та вжити заходів щодо їх усунення. В подальшому на підставі одержаних інформаційних даних розробляються показники для перспективного та поточного планування державних видатків під час визначення цільового спрямування коштів та їх оптимальних обсягів.

Питання для самоконтролю:

1. Дайте визначення та охарактеризуйте державні доходи.

2. Розкрийте співвідношення державних доходів і доходів бюджетів.

3. Розмежуйте поняття державні доходи та фінансові ресурси держави.

4. Дайте визначення та охарактеризуйте муніципальні доходи.

5. Назвіть відомі Вам класифікації державних та муніципальних доходів.

6. Які класифікації бюджетних доходів як основної складової державних доходів Вам відомі?

7. Проаналізуйте чинне бюджетне та податкове законодавство та наведіть приклади правових норм, які регулюють питання формування державою грошових фондів у Бюджетному кодексі України та податковому законодавстві.

8. Які основні фінансові інструменти формування доходів держави Вам відомі?

9. Поняття державних витрат.

10. Види державних і муніципальних витрат.

Тести:

1. Частина внутрішнього валового продукту, що надходить у вигляді різних грошових платежів і надходжень у власність держави для використання їх компетентними державними органами для забезпечення мети й завдань, що стоять перед державою, це:

а) державні доходи;

б) муніципальні доходи;

в) державні витрати;

г) муніципальні витрати.

2. Частина внутрішнього валового продукту, що надходить у формі платежів і надходжень у місцеві бюджети її служить розвязанню різних питань, що стоять перед органами місцевого самоврядування, це:

а) державні доходи;

б) муніципальні доходи;

в) державні витрати;

г) муніципальні витрати.

3. Залежно від методу утворення державні та муніципальні доходи поділяються на: