Гігієна житла Мікроклімат житлових приміщень

СОДЕРЖАНИЕ: Реферат з гігієни На тему: Гігієна житла. Мікроклімат житлових приміщень Гігієна житла. Мікроклімат житлових приміщень ПЛАН Мікроклімат житлових приміщень Опалення житлових приміщень Природна і штучна вентиляція. Кондиціювання повітря

Реферат з гігієни

На тему:

Гігієна житла. Мікроклімат житлових приміщень

Гігієна житла. Мікроклімат житлових приміщень

ПЛАН

1. Мікроклімат житлових приміщень

2. Опалення житлових приміщень

3. Природна і штучна вентиляція. Кондиціювання повітря

4. Гігієнічні вимоги до експлуатації газових нагрівальних приладів у побуті

5. Гігієнічні вимоги до будинків готельного типу та гуртожитків

6. Гігієнічні вимоги до сільських населених пунктів

7. Гігієна польового стану

8. Література

Мікроклімат житлових приміщень

При оцінці мікрокліматичних умов житла основне значення має його температурний режим. Так, взимку оптимальна темпера­тура в приміщенні повинна становити 18-19 °С (для помірного поя­су) і 17-18 °С (для жаркого). Відносна вологість повітря (при темпе­ратурі повітря 18-20 °С) має бути в межах 40-60 %. Третій компо­нент мікроклімату - швидкість руху повітря, яка в зимову пору року не повинна перевищувати 0,2-0,3 м/с.

У кінцевому підсумку вимоги до мікроклімату в житлових при­міщеннях зводяться до того, щоб людина, вдягнена в легкий одяг і взуття, яка знаходиться тривалий час в малорухливому стані, не мала неприємних відчуттів: охолодження чи перегрівання.

Причини вологості в житлових приміщеннях І заходи боротьби з нею

Внаслідок неправильної експлуатації житла або через технічні порушення при його будівництві в житлових приміщеннях виникає вологість. Причини вологості можуть мати експлуатаційний харак­тер - недостатнє опалення у зимовий період, перенаселення жит­ла, прання і сушіння білизни, готування їжі при недостатній венти­ляції. Застосування вологоємких будівельних матеріалів, вязких розчинів, відсутня або недостатня гідроізоляція, дефекти покрівлі та ринв, розташування будинку в улоговині, яка погано освітлюєть­ся та провітрюється тощо також сприяють появі вологості.

Підвищення вологості у приміщенні погіршує умови прожи­вання І негативно впливає на організм людини. Перш за все у при­міщенні підвищується відносна вологість повітря, в результаті чого на стінах, шпалерах, меблях, підлозі зявляється пліснява, розвива­ються бактерії, грибки, які мають неприємний запах і руйнуються деревяні деталі будівлі, меблі. Особливо це сприяє появі різних захворювань. Крім того, вогкість підвищує тепловіддачу організму — людина у вологому приміщенні постійно мерзне. Це призводить до загострення тонзилітів, виникнення ангін, катарів верхніх дихаль­них шляхів. Порушення терморегуляції в цілому сприяє виникнен­ню ревматизму, радикуліту, невралгії, загостренню туберкульозу.

Особливо небезпечне охолодження для людини, яка спить у вологому

приміщенні.

При появі перших ознак вогкості приміщення треба добре опа­лювати і провітрювати, регулярно витирати воду з предметів і стін. Не слід заставляти вологі стіни меблями, завішувати килимами, заклеювати шпалерами, тому що доступ повітря до стін закриваєть­ся. Заклеєна шпалерами стіна не дихає, тобто немає обміну між внутрішнім повітрям і зовнішнім.

Систематичне провітрювання і хороше опалення квартири по­переджують появу вогкості в житлі. Для обєктивної оцінки ступе­ня вІдволоження стін визначають вміст води в штукатурці, він не повинен перевищувати 2 %.

Повітряне середовище приміщень оцінюється також за його складом.

Хімічний склад повітря в приміщенні такий же, як і ззовні: приблизно 21 % кисню, 78 % азоту, 0,04 % діоксиду вуглецю, менше 1 % складають озон, водень, гелій, неон, криптон, радон і аргон, непостійна кількість водяних парів. При диханні склад по­вітря змінюється. Видихуване людьми повітря містить менше кис­ню і більше діоксиду вуглецю тощо (табл. 6.4).

У повітрі закритих, недостатньо вентильованих приміщень вміст діоксиду вуглецю може свідчити про ступінь забруднення середовища продуктами життєдіяльності людей і про ефективність вентиляції.

В таких умовах погіршується самопочуття і зявляється відчут­тя нечистого (спертого) повітря. Ввстановлено, що паралельно із збільшенням кількості С02 зростає в повітрі вміст і інших продук­тів життєдіяльності людей, які одержали назву антропотоксинів. Понад 30 сполук входять до складу антропотоксинів: оксид вуглецю, аміак, ацетон, сірководень, вуглеводні, альдегіди, органічні кисло-

Таблиця 6.4

Зміна складу і властивостей повітря при диханні

Показники якості	Атмосферне повітря	Повітря, яке видихається
Кисень	близько 21 %	15,5- І 8,0%
СО2	0,03-0,04 %	2,5-5,0 %
Пари води	різна кількість	насичене
Температура	різна	35-37°

ти, діетиламін, крезол, фенол тощо. Крім згаданих сполук, в повіт­ря закритих приміщень може надходити більш як 100 летких речо­вин, які утворюються при розкладанні органічних речовин на по­верхні тіла, одягу, в кімнатному пилу, виділяються із полімерних матеріалів.

Оскільки в практичних умовах визначити всі фактори, які мо­жуть забруднювати повітря складно і нераціонально, гігієністи прий­няли досить зручний показник - вміст діоксиду вуглецю, який за­пропонований ще М. Петтенкофером і є досить інформативним. Прийнято вважати: якщо концентрація С0₂ в повітрі менша 0,07 %, то вентиляцію в приміщенні можна вважати доброю; до 0,1 % -задовільною, а до 0,15 % - допустимою лише для короткотривало­го перебування (наприклад, у кінотеатрах).

Для гігієнічної оцінки повітря, крім хімічного складу, має значен­ня й іонний склад повітря (докладніше в розд. 3). Чим чистіше повітря, тим більше воно містить легких електровідємних Іонів.

У закритих приміщеннях легкі іони поглинаються в процесі дихання, а також пилом, одягом тощо. Тому ступінь іонізації вва­жається досить добрим індикатором чистоти повітря. Експеримен-тально підтверджено негативну дію деіонізованого повітря. У лю­дей зявляються сонливість, головний біль, підвищується артеріаль­ний тиск, збільшується кількість недоокислених продуктів у сечі. Для поліпшення якості повітря його збагачують легкими іонами до рівня 4000-5000 в 1 см³ .

Поряд з іншими показниками забруднення повітря є мікроор­ганізми (бактерії, спори, цвілеві грибки). Найчастіше вони знахо­дяться на поверхні пилинок, з якими переносяться потоками по­вітря. У повітрі закритих приміщень може бути значна кількість мікроорганізмів, зокрема патогенних.

При кашлі, чханні й при розмові в повітря надходить велика кількість краплинок слини і слизу, в яких є мікроби. Встановлено, що при чханні утворюється до 40000 краплинок, здорова людина може виділити в повітря до 20000 мікробів, а хвора - до 150000. Бризки слини при цьому розлітаються в повітрі на віддаль до декіль­кох метрів. Тривалість знаходження краплинок у завислому стані залежить від їх розміру: великі краплини діаметром до 0,1 мм утримуються в повітрі тільки декілька секунд, Найдрібніші краплини, внаслідок малої маси, можуть знаходитись в повітрі у завислому стані декілька годин і переноситися повітряними потоками на вели­ку відстань.

Звичайно, патогенні мікроби, які є в повітрі, можуть стати причиною інфекційних захворювань. У розповсюдженні цих хвороб має значення стійкість патогенних мікроорганізмів до висушуван­ня, що визначає можливість знаходження їх в рідкій або твердій фазі аерозолю. Розрізняють два способи передачі інфекції через повітря: а) повітряно-краплинний (кір, кашлюк, грип, дифтерія, скар­латина, менінгіт, вітряна і натуральна віспа) і б) пиловий (туберку­льоз, сибірка, гнійні Інфекції, натуральна віспа).

З метою попередження бактеріального забруднення повітря і його негативного впливу проводять ряд профілактичних заходів: вентиляцію приміщень, вологе прибирання з використанням дезінфі-куючих речовин, забезпечення достатнього природнього освітлення, ізоляція хворих, опромінення повітря бактерицидними лампами.

Опалення житлових приміщень

Існує два типи опалення: місцеве (пічне) і центральне. На сьо­годні, незважаючи на наявність більш досконалих в гігієнічному і технічному відношенні систем опалення, пічне опалення все ще дуже розповсюджене. Загальними недоліками його є забруднення повітря приміщення продуктами згоряння, в тому числі оксидом вуглецю, паливом; дуже низький коефіцієнт корисної дії; нерівномір­ний розподіл температури в опалюваних приміщеннях; втрата ко­рисної площі приміщень; при несправності печей і відсутності на­гляду - небезпека виникнення пожежі.

Залежно від конструкції розрізняють печі великої теплоємності (рис. 6.2) (коефіцієнт корисної дії - 0,85-0,90), середньої (0,5-0,7), низької (0,2-0,4). До останніх відносять залізні печі, які швидко нагріваються і швидко охолоджуються (буржуйки), та російські печі.

Залежно від виду теплоносія, центральне опалення поділяють на водяне, парове і повітряне. Основними елементами систем цент­рального опалення є: тепловий генератор, в якому відбуваються спалювання палива або перетворення електричної енергії в тепловувнаслідок чого підвищуються фізіологічний тонус тканин і опірність організму до простудних захворювань.

2. При променистому опаленні більш рівномірне нагрівання повітря в приміщенні як у горизонтальному, так і у вертикальному напрямках.

3. Температура підлоги вища, ніж при інших видах опалення.

Тому доцільним є використання променистого опалення в ди­тячих і лікувальних закладах, особливо в операційних, де напіврозкритий хворий знаходиться на операційному столі й втрачає тепло головним чином шляхом випромінювання. При такому опаленні втрати тепла будуть значно меншими без істотного підвищення температури повітря в операційній, що негативно впливатиме на самопочуття медичного персоналу.

Природна і штучна вентиляція. Кондиціювання повітря

На чистоту повітря в житлових приміщеннях впливають кількість людей, які знаходяться в приміщенні, інтенсивність вико­нуваної ними роботи, температура внутрішніх приміщень. Різно­манітні побутові процеси — приготування їжі, прання білизни, опа­лювання печей тощо також призводять до погіршення якості по­вітря. Крім цього, істотним джерелом забруднення є тютюновий дим, в якому містяться продукти повного і неповного згоряння, а також сухої перегонки тютюну і паперу: оксид вуглецю, ціанисті сполуки, метиловий спирт, нікотин, кадмій тощо. При спалюванні 1 г тютюну в цигарках в повітря надходить 20-80 см³ оксиду вугле­цю, а при спалюванні в люльці - від 53 до 109 см³ .

Одним із важливих заходів щодо збереження чистоти повітря в житлах є вентиляція, тобто заміна забрудненого повітря чистим, атмосферним. Вентиляцію (повітрообмін) характеризують вентиля­ційний обєм і кратність повітрообміну.

Вентиляційний обєм - це кількість повітря (в м³ ), яке надхо­дить у приміщення протягом 1 години. Він складається з інфільтра­ційного і вентиляційного повїтря. Інфільтрація - це проникнення повітря через стіни, пори будівельних матеріалів, щілини в буді­вельних конструкціях тощо. Найбільш повітропроникними є шлакоблокові, керамзитобетонні, цегляні, деревяні стіни. Найменш повітропроникними - гранітні, мармурові. Другою складовою час­тиною вентиляційного обєму є повітря, яке надходить у приміщен­ня через спеціально передбачені для цього вентиляційні пристрої: кватирки, фрамуги, вікна, вентиляційні канали.

Відношення вентиляційного обєму до обєму приміщення ха­рактеризує інтенсивність вентиляції. Кратність повітрообміну -це показник, який показує, скільки разів протягом години змінюється повітря в приміщенні. Враховуючи виділення діоксиду вуглецю людиною в спокої, вчені підрахували, що мінімальний обєм венти­ляції на одну людину в житлових приміщеннях повинен бути не меншим 30 м3 за 1 годину. Оптимальні ж умови повітряного середо­вища для людини, що фізично працює, забезпечуються при обємі вентиляції 80-120 м³ /год.

Природна вентиляція приміщень зумовлена різницею темпера­тур зовнішнього і внутрішнього повітря. Для посилення природної вентиляції проводять провітрювання приміщень через вікна, ква­тирки, фрамуги. Особливої уваги в цьому плані заслуговують, пере­важно в холодну пору року, фрамуги, їх влаштовують у верхній частині вікна і відкривають всередину під кутом 30-45°. Зовнішнє холодне повітря йде спочатку вгору до стелі, потім, змішуючись з повітрям приміщення і нагріваючись, опускається вниз (рис.. 6.4). Кватирки в житлових приміщеннях роблять розміром не менше 0,3 м² . Коефіцієнт аерації (відношен­ня площі підлоги до площі кватирки) повинен бути не меншим 1:50.

Найкращий ефект природної вен­тиляції досягається при наскрізному провітрюванні, коли вікна розкриті на протилежних сторонах будинку. При цьому кратність повітрообміну може досягати 25-100 разів на годину. На інтенсивність вентиляції також впли­ває різниця температур зовні і всере­дині

Рис. 6.4. Фрамуга.

розміщенні, сила і напрямок. Вітровий тиск з однієї сторонизаганяє з допомогою інфільтрації повітря через пори і нещільності будівельного матеріалу і будівельних конструкцій, а з протилежної (підвітряної) відсмоктує його із приміщення.

До засобів, які посилюють природну вентиляцію, відносять внутрішньостінні вентиляційні канали. У житлових квартирах їх дореч­но влаштовувати у всіх приміщеннях, особливо на кухні, у ванній, туалеті. Істотним недоліком природної вентиляції є її нерівномірність, тому радикально покращити повітрообмін можна штучною венти­ляцією. Особливо це стосується кухні або приміщення, де трива­лий час знаходиться велика кількість людей.

Штучна вентиляція може бути припливною, витяжною або припливно-витяжною. Найбільш досконалою системою штучної вен­тиляції є кондиціювання, тобто очищення повітря і створення та автоматичне регулювання в приміщенні оптимальних мікрокліма­тичних параметрів: температури, вологості, швидкості руху повітря. Є різні системи кондиціонерів. У найбільш досконалих приладах можна регулювати іонний склад, ароматизувати повітря.

Кондиціонери є місцеві й центральні. Місцеві, або кімнатні, кондиціонери називають ще кліматизерами, вони передбачають лише охолодження повітря. При кондиціюванні повітря в приміщеннях для перебування великої кількості людей (аудиторії, кінозали, теат­ри тощо) рекомендовано створювати пульсуючий мікроклімат для підтримання тонізуючого ефекту: кожні 15 хвилин на дві хвилини знижувати температуру повітря на 3-4 °С. Цей захід попереджує присипляючу дію монотонного мікроклімату.

Гігієнічні вимоги до експлуатації газових нагрівальних приладів у побуті

Усі газоспалювальні прилади, які застосовують у побутових умовах, можна поділити на дві основні групи. Перша група - це прилади спалювання газу з відводом продуктів згоряння у димохід. До них відносяться газові топки будинкових і квартирних котелень, деякі види водонагрівачів для ванн і газових побутових печей для опалювання квартир. Друга група - це головним чином побутові газові плити з відкритим спалюванням газу і прямим викидом усіх продуктів горіння в повітряне середовище приміщень.

При спалюванні газу в закритих приміщеннях значно зміню­ються фізичні властивості повітряного середовища (температура, вологість, іонізація повітря) та його хімічний склад (забруднення продуктами неповного згоряння).

При спалюванні газу в найбільш розповсюджених дво- або чотирьохконфоркових плитах температура повітря приміщення підви­щується після годинного горіння на 1-3 °С, після 3-х чи більше годин - на 4-6 °С, а іноді навіть на 6-8 °С, паралельно збільшується вологість повітря.

Внаслідок відкритого згоряння природного газу змінюється хімічний склад повітряного середовища жител. Домінуючим за ток­сичними властивостями компонентом продуктів неповного згорян­ня є оксид вуглецю. Але поряд із ним виділяються формальдегід, оксид азоту, бензол І 3,4-бензпірен.

Дослідження повітря газифікованих квартир показали, що в переважній більшості проб зафіксовано підвищені рівні оксиду вуг­лецю (IV) до 0,7 л/м³ . Допустима концентрація його для побутових приміщень - 0,02 л/м³ . Особливо великі концентрації оксиду вуг­лецю (IV) можуть утворюватись у ванних кімнатах з газовими во­донагрівачами, досягаючи іноді 2.5 л/м³ , що є небезпечним для життя.

Зміна фізико-хімічних параметрів повітряного середовища за­лежить від тривалості горіння І навантаження пальника. Наванта­ження створюють каструлі й інший посуд, які перешкоджають дос­татньому доступу повітря до пальника. Ось чому істотне значення має відстань від полумя до дна посуду, і чим вона більша, тим ефективніше проходить процес згоряння газу.

Повноту згоряння газу можна визначити за кольором полу­мя. Якщо суміш газу з повітрям оптимальна, то полумя буде синього кольору без молочно-жовтого відтінку. При надлишково­му надходженні повітря полумя стає низьким і горить з шипін­ням. Якщо повітря надходить мало — спостерігається високе мо­лочно-жовте полумя із значною кіптявою і виділенням великої кількості недоокислених продуктів. Середня кількість оксиду вугле­цю (II) в повітрі при жовтому полумї складає 0,45 л/м3, при синьому - в більшості випадків він відсутній. Вміст оксиду вуглецю(II, IV) завжди більший на кухнях, менший - у передпокоях і найменший - в кімнатах, причому взимку його підвищення спосте­рігалось частіше, ніж улітку.

Продукти відкритого згоряння газу шкідливо впливають на здоровя людей. Зокрема, оксид вуглецю (II) є кровяною отру­тою, бо він, зєднуючись з гемоглобіном, утворює карбоксигемог-лобін, що порушує функцію гемоглобіну як переносника кисню. Цей взаємозвязок здійснюється за типом реакції оксигенації, відрізняючись лише тим, що утворення карбоксигемоглобіну відбу­вається в 31 раз, а розпад - в 10000 разів повільніше, ніж оксиге­моглобіну. Тобто, спорідненість оксиду вуглецю приблизно в 300 разів більша, ніж кисню з гемоглобіном, що залежить від парці­ального тиску обох газів. Крім цього, оксид вуглецю має прямий токсичний вплив на організм.

При хронічному отруєнні оксидом вуглецю спостерігається тріада симптомів:

а) зміни з боку центральної нервової системи: головний біль, порушення сну, інтелектуальна апатія, погіршення памяті;

б) зміни з боку серцево-судинної системи: колючий, тупий, ниючий біль у ділянці серця, особливо на фоні фізичного наванта­ження; зміни з боку крові - анемія, поліглобулія;

в) гастральні симптоми: диспептичні явища, нудота, біль в епі-гастрії, втрата апетиту.

Найбільш частими скаргами є прояви обєктивних змін у цен­тральній нервовій системі.

Крім оксиду вуглецю, в повітря газифікованих квартир можуть надходити й інші небезпечні для здоровя речовини. Так, в середньо­му в повітрі газифікованих квартир вміст оксиду вуглецю досягає 19,6 мг/м, формальдегіду - 0,69мг/м³ , оксиду і діоксиду азоту відповідно - 0,60 мг/м³ і 0,77 мг/м³ , бензолу - 0,05 мг/м³ . Усі ці гази можуть викликати у людей гострі й хронічні отруєння.

При гострому отруєнні формальдегідом спостерігаються под­разнення слизових оболонок очей і верхніх дихальних шляхів, біль в очах, сльозотеча, відчуття дряпання в горлі, нежить, кашель. Нерідко зявляються біль, відчуття стискання в грудях, задишка, запаморочення, корчі.

Хронічна інтоксикація формальдегідом має менш виражений симптомокомплекс. Зазвичай бувають гіперемія слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, втрата апетиту, загальна слабкість, го­ловний біль, серцебиття, а також розлади чутливості до больових і температурних впливів.

Оксид азоту при гострому отруєнні, потрапляючи в організм через легені у великій кількості, здатний викликати набряк легень. При хронічному отруєнні можуть бути явища подразнення у ви­гляді кашлю, загруднинного болю, загальної слабкості, головного болю. Слід зазначити, що оксиди азоту можуть утворювати метге­моглобін як і оксид вуглецю з аналогічними наслідками.

Бензол в тих концентраціях, які спостерігаються, здатний спри­чинити тільки хронічні отруєння. Проникаючи у вигляді парів у дихальні шляхи, він впливає, перш за все, на нервову систему і кровотворення. При цьому зявляються головний біль, зниження памяті, загальна слабість, швидка втомлюваність, диспептичні яви­ща. У крові зменшується кількість лейкоцитів, можуть виникнути носові кровотечі, а також кровотечі з ясен, зменшується кількість еритроцитів.

Повітря газифікованих квартир може забруднюватись також вуглеводнями, які мають наркотичні й задушливі властивості. Де­які з них, зокрема 3,4-бензпірен, можуть викликати появу пухлин, Таким чином, можна прийти до висновку, що продукти згоряння газу, особливо неповного, при тривалому впливі різко погіршують здоровя.

Гігієнічні вимоги до будинків готельного типу та гуртожитків

У практиці житлового будівництва іноді застосовують кори­дорне, або готельне розміщення квартир. Переважно це буває, коли будинки призначені для малосімейних і бездітних сімей, а також для гуртожитків. У цих випадках житлові кімнати розташо­вують обабіч центрального коридору. Кожна така квартира має 1-2 житлові кімнати, маленьку кухню, убиральню, невеликий перед­покій і стінну шафу замість комори. Будинки повинні мати водогін,каналізацію, центральне опалення. При правильній орієнтації будівлі, наприклад в середніх широтах довгою віссю по меридіану або гелі-отермічній осі, можна задовільно інсолювати всі квартири.

На відміну від будинків із квартирами для сімейних, гурто­житки розраховані на проживання одиноких та сезонних робіт­ників, студентів. ЦІ групи населення досить великі, особливо в про­мислових районах та великих містах.

Згідно із санітарними нормами і правилами для гуртожитків, площа спальні на одну особу в робітничих гуртожитках повинна бути не менше 4,5 м² , в студентських - 6м² при висоті приміщення не менше 2,7 м; кількість осіб, які проживають в одній кімнаті відповідно 6 і 4 чоловік. У гуртожитках також передбачаються обо­вязкові для гуртожитків підсобні приміщення. Додатково в гурто­житках на 300 чоловік і більше плануються їдальня, пральня і ме­дичний пункт, а в окремих випадках - баня з дезінфекційною каме­рою. Обовязковим є ізолятор з розрахунку 1 ліжко на 40 жителів.

Гігієнічні вимоги до сільських населених пунктів

Територія сільського населеного пункту за функціональним призначенням поділяється на сельбищну й виробничу, а також при­садибні ділянки, включаючи землі фермерських та індивідуальних господарств, майданчики населеного пункту.

До сельбищної території входять житлові території, ділянки установ і підприємств обслуговування, парки, сквери, бульвари, май­дани, вулиці, проїзди, майданчики для стоянки автомашин, водойми.

До виробничих територій входять зони і ділянки підприємств із виробництва й переробки сільськогосподарської продукції, ремонту, технічного обслуговування і зберігання сільськогосподарської техніки, ділянки комунально-складських та інших обєктів, дороги, проїзди і майданчики для стоянки автомашин, Інші території.

Основним структурним елементом сільського населеного пун­кту є його громадський центр, до складу якого входять головні установи управління і культурно-побутового обслуговування, а та­кож площа для проведення масових заходів із розрахунку 8-12 м² на одного жителя (більші показники - для малих сіл).

При плануванні сільських населених пунктів враховують гео­графічні, кліматичні, геологічні та інші особливості. Так, у півден­них районах із спекотним кліматом бажано розміщувати населені пункти на підвищенні для кращого провітрювання. Для житлової забудови найкращим є сухий, пористий грунт, незабруднений сто­ками, хімічними і радіоактивними речовинами. Непридатними для житлової зони є ділянки землі, де влаштовувались скотомогильни­ки, сміттєзвалища, а також колишні цвинтарі тощо.

Рівень ґрунтових вод повинен бути не меншим 2 м від поверхні грунту. Високе стояння ґрунтових вод чи заболочення негативно впливає на умови будівництва І подальшу експлуатацію наземних будівель та льохів (підвалів).

У сільському населеному пункті виділяють 2 зони: сельбищну і виробничу. До сельбищної зони належать житлові території, ділянки обслуговуючих установ, вулиці, парки, сквери. До виробничої -ділянки, на яких розміщені споруди з виробництва сільськогоспо­дарської продукції: ферми, птахофабрики, ремонтні майстерні, складські приміщення, гаражі тощо. Основний тип сільського жит­ла - одно і двоповерхові будинки з присадибною ділянкою і госпо­дарськими будівлями. Мінімальна відстань між житловими будів­лями - не менше 15 м між торцями і 20 м між поздовжніми сторо­нами будинків. Кожна садиба має житлову і господарську зони.

Житлова площа однокімнатної квартири повинна бути не меншою 30 м³ , двокімнатної — 43 м³ , трикімнатної - 61 м³ , чотирикімнатної — 73 м³ , пятикімнатної - 87 м2. Площа загальної кімнати - не менше 20 м2, спальні для батьків - 12 м2, інших спалень, дитячої 10 м² .

Вхід у будинок роблять переважно через веранду або ґанок глибиною не менше 1,2 м. Кухня повинна мати площу не менше 8 м2. Обовязково передбачаються комори для зберігання продуктів. Убиральні будують або надвірні з вигрібною ямою, або люфт-клозет. Найкращими є каналізовані убиральні. Розміри ванної кімна­ти - 1,5x2,0 м. Двері в убиральню й ванну кімнату необхідно відкри­вати назовні. Вхід у неканалізовані убиральні повинен бути через тамбур глибиною не менше 1 м.

Необхідно, щоб житлові кімнати і кухні мали природне освіт­лення. СК повинен бути не меншим 1:8 і не більшим 1:5,5. Темпе­ратура повітря в приміщеннях для денного перебування - не меншою взимку 20-22 °С, відносна вологість - 30-60 %, швидкість руху повітря - 0,08-0,18 м/с.

Щоб запобігти забрудненню повітря кухонь, господарських приміщень, пралень тощо, необхідно передбачити влаштування при­родної витяжної вентиляції. Витяжна вентиляція житлових кімнат здійснюється через витяжні канали кухонь, убиралень, ванн. Вен­тиляція при цьому повинна бути найбільшою в кухні - 60-90 м3/год, ванній і убиральні (окремих) - 25 м3/год, сумісних санвузлах -50 м3/год, а в житлових кімнатах на 1 м2 площі - 3 м3/год.

Необхідно дотримуватися санітарних вимог майданчиків для компосту, дворових убиралень та очисних споруд каналізації, вони повинні знаходитись у глибині двору не ближче 20 м від вікон житлових будинків, у тому числі й сусідніх садиб; сараї для утри­мання худоби і птиці - не ближче 12 м. Господарські будівлі й гаражі дозволяється обєднувати на суміжних ділянках. Дворову убиральню і компостосховище рекомендується розміщувати безпо­середньо біля сараю для худоби і на відстані 50 м від джерела водопостачання (колодязя), обовязково враховуючи напрямок ухи­лу ділянки.

Крім житлового будинку, на присадибній ділянці для ведення підсобного господарства можуть бути: приміщення для зберігання господарського інвентарю, приготування кормів, господарський навіс (повітка), літня кухня, гараж, льох, теплиця тощо.

Тваринницькі (птахівницькі) господарства, склади для отруто­хімікатів, гноєсховища слід розміщувати з підвітряного боку сто­совно сельбищної зони. Ферми рогатої худоби розташовують за 300-1000 м від найближчих житлових будинків, а свиновідгодівельні ферми і комплекси - 1500-2000 м.

Гігієна польового стану

Польові стани бувають постійні й тимчасові. Переваги постій­них польових таборів у тому, що в них споруджуються капітальні будівлі й можна там досягти кращих виробничих і санітарних умов. Плюси тимчасових польових станів у тому, що їх можна наблизити до місця роботи. Для польових станів вибирають суху підвищену місцевість площею 0,70-1,25 га, при цьому під забудову відводятьне більше 25 % території. Умовно стан поділяють на 2 сектори: виробничий і побутовий. Останній розташовують на підвищенні, з підвітряної сторони стосовно виробничого. Віддаль між секторами повинна бути не меншою 50 м. У цій проміжній зоні (між сектора­ми) обладнують пункт водопостачання. У виробничому секторі, найдалІ від житлового, розташовують нафтосховище, тік, електро­станцію, а найближче — складські приміщення.

У побутовому секторі розміщують житлові приміщення - гур­тожитки полегшеного типу. В них передбачені окремі приміщення для сушіння одягу і взуття, приміщення для прання білизни, лазні (в літній період - душі із сонячним підігрівом води). В окремому будинку або в самому гуртожитку відкривають їдальню. Для обслу­говування дітей на польовому стані влаштовують ясла та дитячий садок не більше як на 25 дітей. Вимоги до них такі ж самі, як І до стаціонарних дошкільних дитячих закладів.

Найважливіший гігієнічний західі, який належить здійснити -це організація водопостачання, яка забезпечувала б людей достат­ньою кількістю доброякісної води. Найкращою є, звичайно, артезі­анська вода. Можливим є використання підґрунтової води з 2-3-го водоносних горизонтів. Для забору води обладнують шахтні або трубчасті колодязі. При відсутності на місці джерел доброякісної питної води треба організувати її привіз з дотриманням усіх сані­тарних вимог. Для цього треба виділити спеціальний транспорт та людину, яка пройшла медичний огляд.

У постійних польових станах окремо для чоловіків і жінок влаш­товуються убиральні вигрібного або засипного типу не ближче 50 м від житла і кухні. Нечистоти в убиральнях треба постійно присипа­ти землею. Територію польового стану максимально озеленюють. По всьому периметру і між секторами висаджують захисні смуги зелених насаджень.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. - М.: Меди­цина, 1988. - 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого госпо­дарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України 23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. - К.: Вища школа, 1983. - 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. - М.: Медицина, 1989. - 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін. Навч. посібник - К: Здоровя, 1999. - 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоровя. - Тернопіль-Київ-Вінниця: Лілея, 1997. - 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології; Навчальний посібник. - К.: Здоровя, 1999. - 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Дацен­ко. - Львів: Світ, 2001. - 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. - К.: Техніка, 1996. - П2 с.

10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. - К.: Здоровя, 1993. - 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня // Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

Скачать архив с текстом документа