Глобалізація економічний вимір
СОДЕРЖАНИЕ: ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКОПСПІЛКИ “ Полтавський університет економіки і торгівлі ” кафедра менеджменту організації та зовнішньоекономічної діяльностіВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКОПСПІЛКИ
“ Полтавський університет економіки і торгівлі ”
кафедра менеджменту організації та зовнішньоекономічної діяльності
Реферат
На тему: Глобалізація: економічний вимір
виконала студентка
Гр. ЕП-51м
факультету економіки
та менеджменту
Бахуринська В.Р.
викладач: Іванченко К. І.
Полтава 2011
План
Вступ
1. Позитивний вплив глобалізації.
2. Негативний вплив глобалізації.
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Глобалізація як процес - це результат розвитку продуктивних сил та інтернаціоналізації усіх сфер суспільного життя, встановлення безпосередніх більш-менш сталих зв’язків між суб’єктами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає складовою частиною процесу, який відбувається в інтернаціональному або світовому масштабах. Світова економіка стає єдиним ринком і виробничою зоною з національними та регіональними секторами, а не простою сукупністю національних економік, що розгортають взаємне економічне співробітництво.
Глобалізація може бути представлена як організація і розширення економічної діяльності за межі окремих країн, вона пов’язана з економічною відкритістю, зростанням взаємозалежності в торговій, інвестиційній, фінансово-економічній та культурній сферах.
Через свою суперечливість глобалізація дуже важко піддається визначенню. Зокрема, Дж. Тобін характеризує її як суто технологічний процес, пов`язаний із широким поширенням високих технологій в електроніці, обчислювальній техніці і комунікаціях. Спеціалісти з МВФ розглядають глобалізацію як економічний процес, пов`язаний зі збільшенням обсягів міжнародних трансакцій товарів, послуг і фінансів, а також інтернаціоналізацією капіталів. На думку П.Бурдьє, глобалізація є продуктом не економіки чи технології, а політики, яка формується СОТ і ТНК.
Для з’ясування цього процесу плідною є думка Б. Баді (Паризький університет) про те, що глобалізація являє собою своєрідну гомогенізацію світу, прояв єдиних принципів та прихильність єдиним нормам поведінки. Інший вчений - М.Шимаї - вбачає в ній сукупність таких процесів та явищ, як транскордонні потоки товарів, послуг, капіталу, технології та інформації, переміщення людей між країнами, переважання орієнтації на світовий ринок в торгівлі та інвестуванні, територіальну та інституціональну інтеграцію ринків, а також виникнення глобальних проблем, для вирішення яких необхідне всесвітнє співробітництво. Це визначення слід доповнити і такими процесами, як розширення в глобальних масштабах діяльності корпорацій, а також створення міжнародних інститутів, поширення політики та культури через державні кордони.
Незважаючи на те, що спеціалісти не мають спільної думки щодо визначення глобалізації, цей процес стосується усіх сфер суспільного життя, включаючи економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку та ін. Він є суперечливий і має як позитивні, так і негативні наслідки. Зупинимося на понятті глобалізації у сфері світової економіки, тобто сконцентруємо свої зусилля на одному із її аспектів. Пам’ятатимемо про важливе завдання, що постало перед ученими - дослідниками глобалізації: перейти від обговорення загальних проблем глобалізації до більш глибокого і детального аналізу проявів цього процесу на галузевому рівні, щоб потім синтезувати отримані результати на загальноекономічному рівні.
1. Позитивний вплив глобалізації
Важко заперечувати певні прогресивні сторони глобалізації. Серед них - формування нового виробничого укладу і моделі трудових відносин, розширення виробничої демократії і стимулювання виробництва.
Глобалізація надала прискорення формуванню нового виробничого укладу, основою якого стала комплексна автоматизація, що супроводжується введенням гнучкої інформаційної технології. Остання прийшла на зміну простому машинному виробництву (рубіж XIX-XX ст.-початок 30-х років XX ст.) і поточному конвеєру (початок 30-х-перша половина 70-х років XX ст.).
Глобалізація виявила необхідність радикальної перебудови організації праці і більшого наголосу на трудових відносинах. Мова йде про нову модель трудових відносин, яка орієнтується на знання, кваліфікацію і творчий потенціал найманих працівників, створення на виробництві такого середовища, яке забезпечує їм умови для особистого вдосконалення у цій галузі.
В межах нового виробничого укладу глобалізація розширила сферу і зміст виробничої демократії. Впровадження нової організації праці спонукало до перерозподілу управлінських функцій між менеджментом і найманими працівниками. Частина функцій менеджменту перетворилася на функції підтримки ініціативи знизу.
Глобалізація володіє також значними резервами підвищення ефективності виробництва завдяки поглибленню поділу праці, збільшенню економіки за рахунок маштабу і зниження витрат, оптимізації розміщення ресурсів у світовому маштабі і передачі технологій.
Глобалізація веде до зростання конкуренції у світовому масштабі, що викликає поглиблення спеціалізації та поділу праці із властивими їм наслідками - зростанням продуктивності праці та скороченням витрат. Відбувається зміна ролі національних ринків: дедалі більше орієнтуючись на глобальний ринок з його досить жорсткими умовами конкуренції, національне виробництво об’єктивно прагне до досягнення високої ефективності, більш повного та якісного задоволення внутрішнього попиту. Економіка, відкрита для міжнародної конкуренції, забезпечує гнучкість у використанні ресурсів, що потенціально приводить до зростання виробництва, і від цього виграють споживачі, для яких розширюється вибір товарів та послуг.
Економія на масштабах виробництва потенційно може привести до скорочення витрат і зниження цін, і відповідно до стійкого економічного розвитку. Переваги глобалізації пов’язані також із виграшем від торгівлі на взаємовигідних умовах, які задовольняють усі сторони, у якості яких можуть бути окремі індивіди, фірми та інші організації, країни, торговельні союзи і навіть цілі континенти. Глобалізація може спричинити зростання продуктивності праці у результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні та поширення передових технологій, а також конкурентного тиску на користь постійного впровадження новацій у світовому масштабі. У цілому переваги глобалізації дозволяють покращити своє становище усім партнерам, котрі дістають можливість, збільшивши виробництво, підвищити рівень зарплати та життєві стандарти. Кінцевим результатом глобалізації повинне стати загальне покращення добробуту у світі.
2. Негативний вплив глобалізації
Глобалізація несе із собою не лише вигоди, вона сповнена негативними наслідками чи потенційними проблемами, у яких деякі критики вбачають велику небезпеку.
Форми та наслідки впливу глобалізаційних процесів значно відрізняються за різними групами країн (розвинуті країни, країни з перехідною економікою, відсталі та залежні країни).
Одна із основних проблем пов’язана із питанням, хто виграє від глобалізації. Фактично основну частину переваг отримують багаті країни та індивіди. За останні 25 років розрив у рівнях доходів між країнами та групами населення не тільки не скоротився, а навпаки, зріс. Нерівність у заробітній платі та доходах збільшилася майже в усіх країнах. У більшості держав частка прибутку в доході є вищою, а заробітної плати - нижчою, ніж на початку 80-х років. Безробіття в промислово розвинутих країнах (крім США) залишається високим.
Для деяких країн глобалізація створила такі можливості, про які не могло йтися декілька років тому. Але вона створила і нові небезпеки для багатьох інших країн. Від глобалізації, насамперед, виграють багаті люди, фірми та країни, експортери капіталу, технологій, міжнародні та глобальні фірми-лідери. Програють же країни з односторонньою, недостатньо розвинутою економікою, слабкою інфраструктурою, дрібні підприємці, некваліфіковані працівники, немобільні верстви населення. Небезпека глобалізації цілком слушно пов’язується з негативним впливом на національну культуру, духовність. Вона може призвести до втрати культурної різноманітності, до засилля масової культури та вестернізації. А ці процеси чинять безпосередній вплив на економіку.
Несправедливий розподіл вигод від глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному та інтернаціональному рівнях. Деякі вчені вважають, що можлива глобальна конвергенція доходів, аргументуючи це тим, що економіка бідних країн розвивається більш швидкими темпами, ніж багатих. Насправді ж швидке зростання характерне лише для невеликої групи країн Південно-Східної Азії (азіатських тигрів), тоді як найменш економічно розвинуті країни мають набагато нижчі темпи зростання, ніж багаті держави. Їхні вигоди від глобалізації мінімальні. У результаті відбувається не конвергенція чи вирівнювання доходів, а швидше їх поляризація. У процесі її країни зі швидкими темпами зростання входять у коло багатих країн, а бідні країни все більше відстають від них. Зростання розриву у доходах викликає невдоволення з їхнього боку, що може спричинити міжнародні конфлікти, оскільки бідні держави прагнуть приєднатися до клубу багатих країн і готові боротися з ними за свою частку у світовому виробництві. До того ж розподіл витрат та вигод глобалізації веде до нерівномірного розвитку галузей, занепаду деяких з них (вугільна промисловість, важке машинобудування, суднобудування тощо) з відповідними соціальними наслідками. Питання розподілу вигод є одним із найважливіших у процесі глобалізації світової економіки.
Друга проблема пов’язана із потенційною регіональною чи глобальною нестабільністю через взаємопов’язаність національних економік на світовому рівні. Локальні економічні коливання чи кризи в одній країні можуть мати регіональні чи навіть глобальні наслідки. Можливість цього є не просто теоретичною, а є цілком реальною, що підтверджує фінансова криза в Азії, котра почалася влітку 1997 р. у Таїланді, а потім поширилася на інші країни Південно-Східної Азії, дійшовши і до Південної Кореї. Такі явища свідчать про велику вразливість взаємопов’язаних економік. Світовий спад чи депресія можуть спричинити заклики розірвати взаємні зв’язки і залежності, створені у процесі глобалізації. Результатом може стати економічний конфлікт із загрозою перетворення на економічну війну чи навіть воєнне зіткнення.
Суперечливість процесу глобалізації перетворюється на джерело конфліктів у світовій системі, форми яких різноманітні в різних групах країн. Так, ТНК, що володіють та контролюють низку філій за кордоном, застосовують такі стратегічні методи управління, які здатні завдати шкоди національним інтересам. Глобалізація фінансів стає причиною зростання спекуляцій, підвищує ризик системних збоїв. З урахуванням зростання взаємозалежності підвищується і взаємна уразливість - фінансові кризи однієї країни можуть мати регіональні і навіть глобальні наслідки.
Джерелами внутрішніх і зовнішніх конфліктів стають основні фактори процесу глобалізації - експортна орієнтація, лібералізація та приватизація. Потенційний ризик пов’язаний із загрозами національному суверенітету з боку потужних багатонаціональних компаній та міжнародних організацій. Для значної частини населення глобальні процеси асоціюються з уразливістю до дії незнайомих та непередбачуваних сил, здатних надзвичайно швидко викликати соціальні негаразди, прикладом чого є Азіатська фінансова криза 1997-1998 рр.
Третє коло породжених глобалізацією проблем викликане можливістю переходу контролю над окремими країнами від суверенних урядів до інших рук, у тому числі до найсильніших держав, транснаціональних чи глобальних корпорацій та міжнародних організацій. Колишній президент США Б.Клінтон визнав, що окремі групи та окремі держави можуть віднині втручатися у життя сусідів і можуть паралізувати їхні життєво важливі системи, зруйнувати торгівлю, поставити під сумнів благополуччя та добробут інших народів, послабити їхні можливості функціонувати. Саме через це деякі вчені вбачають у глобалізації спробу підриву національного суверенітету.
Сподівання на регулювальну роль національного ринку в умовах глобалізації безпідставні. Глобалізація підточує економічні функції національної держави. Можливість контролювати їх економічні і соціальні процеси на своїх територіях через вихід виробництва і фінансового ринку за національні межі різко знизилась. Контроль над національною економікою переходить від суверенних держав до інших суб`єктів - економічно найбільш потужних національних держав, багатонаціональних або глобальних фірм, міжнародних організацій, тощо, які виходять з власних інтересів отримання надприбутку. Визначає ситуацію тільки глобальний ринок, головна регулювальна особливість якого полягає в знищенні не відсталості, а відсталих. Послаблення економічної сили національних держав без компенсування потужностями міждержавних і наднаціональних утворень посилює вразливість національних економік, їхню залежність від процесів у сусідніх країнах і веде до перекочування економічних криз з континенту на континет, утворюючи їх нескінченні хвилі і створюючи з кожною депресією або рецесією загрозу розпаду глобалізованого світу. Для стабілізації економіки формується світовий тоталітарний політичний порядок. Інформаційно-фінансова олігархія встановлює міжнародний олігархічний режим, що спирається на владу грошей і світову комунікаційну мережу. Отже, глобалізація перетворює світову економіку зі способу господарювання на спосіб владарювання невеликої групи найбільших держав і міжнародних компаній.
Інколи до втрат від глобалізації відносять безробіття в економічно розвинутих країнах із високим рівнем заробітної плати. Але це твердження спростовується низькою нормою безробіття у багатьох з них і його високим рівнем у країнах із низькою заробітною платою. Національна політика та технологічний прогрес є важливішими детермінантами зайнятості, ніж фактор глобалізації.
Глобалізація тягне за собою більш запеклу і руйнівну конкуренцію, яка зведена, головним чином, до олігополістичного суперництва гігантів промисловості, а також найбільш розвинутих держав світу та утворених ними торговельних блоків.
Глобальна конкуренція примусила великі міжнародні фірми посилити свої позиції на ринках за рахунок поглинань та придбань, що зробило ринкові структури скоріш олігополістичними, ніж конкурентними. Посилилось суперництво між країнами за експортні ринки та іноземні інвестиції. Воно знаходить своє вираження у хижацькій поведінці потенційних конкурентів і зростанні кількості змов між ними, практиці вертикальної інтеграції, злитті і поглинаннях з явно виразними монополістичними рисами. Усе це веде до зростання частки світової торгівлі, яка виключається зі сфери прямої конкуренції. Фактично тільки четвертина світової економіки функціонує в умовах вільного ринку.
Глобалізація не здатна привести до створення оптимальних пропорцій у світовій економіці. Свідченням цього є відставання лібералізації ринків праці від лібералізації товарів, послуг і капіталу. Ще меншою мірою ринки праці глобалізовані. Порівняно з XIX століттям, коли наймані працівники могли емігрувати і подорожувати без будь-яких проблем (віз, паспортів), з другої половини ХХ століття мобільність праці помітно зменшилась. Сучасне становище на глобальному ринку праці виключає як справедливу конкуренцію, так і трудову мобільність для пошукачів вакантних місць. Для більшої частини найманих працівників і особливо для бідних мобільність робочої сили є об`єктом міріади обмежень, які починаються з візових вимог і закінчуються професійним ліцензуванням.
Нерівномірність лібералізації веде до того, що глобалізація не звужує, а розширює асиметрію на світовому ринку. Асиметрія генерує економічну нестійкість у світі. Коли капітал володіє свободою пересування, а робоча сила її позбавлена, глобалізація стає несправедливою, нечесною, грабіжницькою. Ситуація значно погіршується розширенням експлуатації праці капіталом. В процесі глобалізації усе активніше використовується практика соціального демпінгу у сфері зайнятості: використання примусових методів для отримання конкретних переваг, експлуатація дитячої праці та праці інших утиснутих груп, утворення підпільних ринків праці і незаконна торгівля людьми. Окрім того, торгова конкуренція і мобільність капіталів посилює розділення найманих працівників, оскільки заробітна плата висококваліфікованих працівників зростає, менш кваліфікованих зменшується, чого раніше не було, або проявлялося меншою мірою.
Глобалізація створює небезпеку поширення гіперінфляції. Лібералізація капітальних статей платіжних балансів створила передумови для міграції усім світом короткострокового спекулятивного капіталу (іноземних депозитів у комерційних банках, вкладень іноземного капіталу в державні цінні папери і акції). У 1993 році загальна кількість перших оцінювалася у 10 трлн. дол., а річне обертання других - у 60 трлн., що вдвічі більше від світового ВВП і майже в 12 разів від світової торгівлі товарами. Світова торгівля акціями на порядок менше від торгівлі облігаціями, але ненабагато поступається світовій торгівлі товарами, становлячи 4 трлн. дол. на рік. Міжнародні трансферти капіталу усе більше переважають світову торгівлю товарами і послугами. Сьогодні річна торгівля валютою складає більше 400 трлн. дол., що у 80 разів перевищує світову торгівлю товарами. Відношення запасу прямих іноземних інвестицій до розміру світової торгівлі з 1980 по 1995 роки збільшилося з 25 до 56,5 відсотків, а його відношення до світового ВВП зросло з 4,6 до 10 відсотків. Вільна міграція світом капіталу дестабілізує національну економіку. Спекулянти можуть підірвати стабільність національних валют, примушуючи уряди вживати дорогих заходів. Більшість держав, за виключенням індустріально розвинутих, безсилі при коливаннях валютних курсів і рухів капіталів, бо не володіють необхідним досвідом і інструментами економічної політики. Спрощується здійснення і розповсюдження шахрайських операцій у глобальному маштабі. Досягнення глобалізації відкривають нові можливості для кримінальних груп, відмивання брудних грошей, підпільної економіки, торгівлі наркотиками тощо.
Таким чином, глобалізація економіки становить собою якісно нову стадію розвитку ринкових відносин, яка характеризується:
по-перше, виходом на арену світового господарства замість національних монополій транснаціональних корпорацій, які демонструють вищий рівень концентрації виробництва;
по-друге, злиттям міжнародного промислового капіталу ТНК з міжнародним банківським капіталом ТНБ та утворенням міжнародної фінансової олігархії;
по-третє, посиленням у вивозі капіталу ролі міжнародного спекулятивного капіталу (депозити, акції, цінні папери, трансферти, облігації, валюта, інвестиції), а також започаткуванням вивозу виробництва;
по-четверте, участю в економічному перерозподілі світу торговельних блоків, які формуються довкола регіональних лідерів найбільш розвинутих країн;
по-п`яте, територіальним поділом світу вісімкою найбільш розвинутих країн світу.
Висновки
Негативні наслідки глобалізації - це результат сучасного бурхливого розвитку і непідготовленості суспільства до її регулювання. Викликана ринковими силами, сама по собі вона не забезпечує ні справедливості, ні соціального прогресу, ні усування нерівності і вимагає великої відповідальності як від національних урядів, так і від міжнародних інститутів щодо відвернення негативних наслідків.
Україні пртаманні риси та особливості національного розвитку, що роблять перехід до постіндустріальної системи більш тривалим та болісним, поєднаним із значним зниженням добробуту населення. За основними економічними показниками і за деякими показниками глобалізаційних зв’язків Україна помітно поступається не тільки розвинутим країнам з перехідною економікою Центральної Європи, а й країнам балканської групи (див. табл. у додатках). Однак в Україні, на думку науковців, і сьогодні є економічні передумови, необхідні для впровадження центральноєвропейської моделі розвитку, - потужна економіка, успіхи в проведенні малої приватизації, відносно стійка валюта, дешева і кваліфікована робоча сила, природні багатства тощо.
Економічні аспекти є лише одним компонентом результатів глобалізації, яка має наслідки і неекономічного характеру, пов’язані із величезними ризиками, потенційними витратами і навіть можливістю катастрофи. Однією із таких сфер є сфера безпеки, де глобалізаційні процеси можуть спричинити виникнення конфліктів. Інша сфера - це політичні кризи, що можуть перерости із локальних на великомасштабні події, а якщо їх вчасно не позбутися, то спричинити катастрофу. Третьою сферою може стати екологія та охорона здоров’я. Глобальні взаємозв’язки сповнені стихійними лихами, пов’язаними, наприклад, із загальним потеплінням та зміною клімату, широкомасштабними епідеміями.
Тоді яким же може бути чистий результат глобалізації, якщо враховувати усі її плюси та мінуси? Відповідь на це запитання залежить від характеру світової системи. Якщо світ сповнений конфліктами, то глобалізація буде мати, мабудь, абсолютно негативні наслідки. І навпаки, якщо світ прагне до співпраці, глобалізація принесе виключно позитивні результати. Завдання полягає в тому, щоб в умовах посилення глобалізаційних процесів створити таку світову систему, яка дозволила б дістати від глобалізації максимально позитивний ефект, знизивши до мінімуму втрати. Основою такої системи може стати співробітництво між країнами та динамічні інновації у цій сфері, включаючи формування міжнародних інститутів. Отже, все більш потрібною стає праця економістів-аналітиків, здатних приймати правильні рішення у процесі глобалізації.
Список використаної літератури
1. Авдокушкин Е. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. - М.: Маркетинг, 2000.
2. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч. для студ. вузів. - К.: Знання, 1999.
3. Весь мир: энцикл. справ. - Минск: Литература, 1998.
4. Дахно І. І. Міжнародне економічне право: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2000.
5. Дахно І. І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2001.
6. Евстигнеев В. Р. Валютно-финансовая интеграция в ЕС и СНГ: Сравнительный систематизированный анализ. - М.: Наука, 1997.
7. Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. - М.: Междунар. отношения, 2000.
8. Миклашевская Н. А., Холопов А. В. Международная экономика: Учебник. - М.: Изд-во МГУ; Дело и сервис, 2008.
9. www.aglobal.ru.
10. www.antiglobal.kiev.ua.
11. www.antiglobalism.net.ua.