Хабар поняття склад злочину види

СОДЕРЖАНИЕ: Реферат з правознавства Хабар: поняття, склад злочину, види План Вступ Характеристика хабара, як поняття. Об’єкт злочину Склад злочину: а) об’єктивна сторона;

Реферат з правознавства

Хабар: поняття, склад злочину, види

План

1. Вступ

2. Характеристика хабара, як поняття. Об’єкт злочину

3. Склад злочину:

а) об’єктивна сторона;

б) суб’єкт злочину;

в) суб’єктивна сторона.

4. Кваліфіковані види злочину

5. Особливо-кваліфіковані види злочину

6. Висновок

1. Вступ

Держава здійснює свої зовнішні та внутрішні функції через органи державного управління, ефективна діяльність яких є запорукою забезпечення потреб громадянського суспільства. У звязку з цим велику суспільну небезпеку становлять злочини у сфері службової діяльності. Серед них хабарництво є однією з найбільш небезпечних форм корисливого зловживання владою чи службовим становищем. Це негативне явище перебуває в антагоністичному протиріччі з певними критеріями, установками, соціальними та етнічними цінностями нашого суспільства. Хабарництво, особливо його кваліфіковані форми, підриває демократичні інститути нашої держави, їх авторитет, дезорганізує нормальну роботу органів влади і управління, дискредитує діяльність, негативно впливає на їх моральний стан і суспільство в цілому, загрожує процесам реформування економіки та становлення української державності.

2. Хабар — це незаконна винагорода матеріального характеру, тобто предмет хабара має виключно матеріальний характер. Ним можуть бути майно (гроші, матеріальні цінності), право на майно (документи, які надають право на отримання майна, користування майном або право вимагати виконання зобовязань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних, путівок, проведення буді­вельних чи ремонтних робіт тощо).

Послуги, пільги і переваги, які не мають матеріального змісту (похвальна характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи, інтимний звязок тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Одержання такого характеру послуг, пільг чи переваг може розцінюватися як інша (некорислива) заінтересованість при зло­вживанні владою чи службовим становищем і за наявності для того підстав кваліфікуватися за ст. 364.

Давання-одержання як хабара майна, збування і придбання яко­го утворює самостійний склад злочину (вогнепальної зброї, крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових ре­човин, холодної зброї, наркотичних засобів, прекурсорів, отруйних або сильнодіючих речовин тощо), кваліфікується за відповідною ча­стиною ст. 368 чи ст. 369 і відповідною статтею КК, яка передбачаєвідповідальність за збут чи придбання цих предметів (зокрема,ст. ст. 263, 307, 321).

3.1. Обєктивна сторона злочину полягає в одержанні хабара убудь-якому вигляді.

Одержання хабара означає прийняття службовою особою неза­конної винагороди за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з викори­станням наданої їй влади чи службового становища.

Хабар може даватися хабародавцем службовій особі особисто або через посередника. Способи давання-одержання хабара можуть бути різноманітними і для кваліфікації одержання хабара значення не мають, але вони тісно повязані з питанням про предмет хабара.

Із усього розмаїття способів давання-одержання хабара можна виділити дві основні форми: просту і завуальовану. Проста полягає у безпосередньому врученні предмета хабара службовій особі, її рідним чи близьким, передачі його через посередника чи третіх осіб. Сутність завуальованої форми полягає у тому, що факт даван­ня-одержання хабара маскується у зовні законну угоду і має вигляд цілком законної операції: різні виплати, премії, погашення боргу, договору купівлі-продажу, кредиту, консультації, експертизи тощо. Така винагорода кваліфікується як хабарництво у випадку, коли во­на надавалась-одержувалась незаконно (виплата коштів була без­підставною, речі чи нерухомість продавались за ціною, явно ниж­чою від реальної, оплата послуг була нееквівалентною тощо).

Якщо встановлено, що службова особа давала згоду на прий­няття предмета хабара її родичами чи близькими або була поінфор­мована про надання матеріальних цінностей чи послуг матеріаль­ного характеру зазначеним особам і не вжила заходів до Їх повер­нення, то її слід визнавати хабарником. Слід також мати на увазі, що склад злочину, передбаченого ст. 368, має місце не лише тоді. коли службова особа одержала хабар для себе особисто, а й тоді, коли вона одержала його для близьких їй осіб. При цьому не має значення, як фактично було використано предмет хабара.

Відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови. якщо службова особа одержала його за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. При цьому важливо, щоб вона одержала незаконну винагороду за вико­нання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади або організаційно-роз­порядчих чи адміністративно-господарських обовязків, або хоч і не мала повноважень вчинити відповідні дії. але завдяки своєму слу­жбовому становищу могла вжити заходів до їх вчинення іншими службовими особами. Одержання службовою особою незаконної винагороди від підлеглих чи підконтрольних осіб за покровительство чи потурання також слід розцінювати як одержання хабара.

Якщо ж службова особа, виконуючи будь-які дії, використовує не можливості, повязані з її посадою, а, наприклад, особисте зна­йомство, дружні, а не службові звязки тощо, то у її діях відсутній склад злочину, передбаченого ст. 368.

Не буде складу цього злочину і у випадку одержання незаконної винагороди не у звязку з реалізацією можливостей, обумовлених посадою, а за виконання сугубо професійних функцій (наприклад, вручення матеріальних цінностей чи грошей лікарю за вдало про­ведену операцію).

Одержання службовою особою подарунків не за певні дії по слу­жбі, а з метою підлабузництва, для встановлення з нею добрих стосунків^не є кримінальне караним. Такі дії, у разі вчинення їх службовою особою органів державної влади або органів місцевого самоврядування, можуть підпадати під дію ст. 1 Закону України Про боротьбу з корупцією.

Відповідальність за одержання хабара настає незалежно від то­го, виконала чи не виконала службова особа обумовлене, збиралася чи ні вона його виконувати. Вчинені хабарником за винагороду дії можуть бути як цілком законними (входити до його компетенції, здійснюватися в установленому порядку тощо), так і неправомір­ними. Якщо скоєні службовою особою у звязку з одержанням ха­бара дії самі є злочинними (службове підроблення, зловживання владою або службовим становищем тощо), вчинене слід кваліфіку­вати за сукупністю відповідних злочинів.

Відповідальність за одержання хабара настає незалежно від то­го, до чи після вчинення обумовлених дій був отриманий хабар.

Одержання хабара вважається закінченим з моменту, коли слу­жбова особа прийняла хоча б частину хабара. Якщо ж службова особа виконала певні дії, спрямовані на одержання хабара, але не одержала його з причин, які не залежали від її волі. вчинене нею слід кваліфікувати як замах на одержання хабара. Одержання службовою особою хабара від особи, яка діє з метою її викриття і звільняється від кримінальної відповідальності з підстав, передба­чених законом, є закінченим складом злочину і кваліфікується залежно від обставин справи за відповідною частиною ст. 368.

Третя особа, в інтересах якої винний за хабар має вчинити певні дії з використанням наданої йому влади чи службового станови­ща. — це будь-яка фізична (крім хабародавця) або юридична особа.

3.2. Субєктом одержання хабара може бути лише службова осо­ба. Про поняття службової особи див. коментар, викладений у За­гальних положеннях до цього розділу.

3.3. Субєктивна сторона одержання хабара характеризується лише прямим умислом і наявністю корисливого мотиву.

Особливістю субєктивної сторони складу цього злочину є тіс­ний звязок між умислом хабарника і умислом хабародавця. Зміс­том умислу першого повинно охоплюватися, крім іншого, усвідом­лення того, що хабародавець розуміє сутність того. що відбувається, і усвідомлює факт незаконного одержання службовою особою ви­нагороди. Якщо особа, надаючи службовій особі незаконну вина­городу, з тих чи інших причин не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, у звязку з обманом чи зловживанням довірою), вона не може нести відповідальність за давання хабара, а службова осо­ба — за одержання хабара. Дії останньої за наявності для того під­став можуть кваліфікуватися як зловживання владою чи службо­вим становищем, обман покупців чи замовників, шахрайство тощо.

Дії службової особи, яка, одержуючи гроші чи інші цінності на­чебто для передачі іншій службовій особі як хабар, мала намір їх привласнити, слід кваліфікувати не за ст. 368, а за відповідними ча­стинами ст. ст. 190 і 364 як шахрайство і зловживання владою чи службовим становищем, а за наявності для того підстав — і за від­повідними частинами статей 27, 15 і 369 (підбурювання до замаху на давання хабара).

4. До кваліфікованих видів злочину закон відносить одержанняхабара:

1) у великому розмірі;

2) службовою особою, яка займає відповідальне становище;

3) за попередньою змовою групою осіб;

4) повторно;

5) поєднане з вимаганням хабара (ч. 2 ст. 368).

5. До особливо кваліфікованих — одержання хабара:

1) в особливо великому розмірі;

2) службовою особою, яка займає особливо відповідальнестановище (ч. 3 ст. 368).

Поняття великого й особливо великого розміру хабара визначенов п. 1 примітки до ст. 368.

Не обєднане єдиним умислом одержання декількох хабарів, ко­жен із яких не перевищує в двісті (пятсот) і більше разів неопода­тковуваний мінімум доходів громадян, не може кваліфікуватися як одержання хабара у великому (особливо великому) розмірі, навіть якщо їх загальна сума перевищує ці розміри. У звязку з цим по­слідовне одержання одного хабара у великому, а другого — в осо­бливо великому розмірах треба кваліфікувати за сукупністю зло­чинів, тобто за частинами 2 і 3 ст. 368. Якщо ж умисел службової особи при одержанні декількох-хабарів був спрямований на отри­мання збагачення у великих чи особливо великих розмірах (наприклад, у випадках систематичного одержання хабарів на підставі так званих такс або у формі поборів, данини тощо), ЇЇ дії слід кваліфікувати як одержання хабара у великому чи особливо великому розмірі.

Якщо при умислі службової особи на отримання хабара у вели­кому або особливо великому розмірі з причин, що не залежали від її волі, нею було отримано лише частину обумовленого хабара, її дії слід кваліфікувати як замах на одержання хабара у великому чиособливо великому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 368 повторним визнається одержання хабара, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-якийіз злочинів, передбачених ст. ст. 368 або 369.

Одночасне одержання службовою особою хабара від декількох осіб слід кваліфікувати як вчинене повторно тоді, коли хабар пере­дається за вчинення дій в інтересах кожної особи, яка дає хабар, а службова особа усвідомлює, що вона одержує хабар від декількох осіб.

Оскільки цією ознакою (повторністю) охоплюються як перший, так і наступні злочини, кваліфікувати перший злочин додатково ще й за ч. 1 ст. 368 (ч. 1 ст. 369) не потрібно. Це не стосується тих ви­падків, коли певні злочини буди закінченими, а інші — ні, і випад­ків,.коли особа певні злочини вчинила як виконавець, а інші — як організатор, підбурювач чи пособник. У таких випадках незакінчені злочини і злочини, які особа вчинила не як виконавець, повинні отримувати окрему кваліфікацію з посиланням на ч. 1 ст. 14, відпо­відну частину ст. ст. 15 чи 27.

Одержання службовою особою в декілька прийомів одного ха­бара за виконання чи невиконання обумовлених з тим, хто дає ха­бар, дій, слід розглядати як продовжуваний злочин. Кваліфікувати у таких випадках дії винного за ознакою повторності не можна.

Перелік осіб, що займають відповідальне або особливо відповідальне становище, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Висновок суду про те, що службова особа займала відповідальне або особливо відповідальне становище, має бути мотивованим.

Хабар слід вважати одержаним групою осіб за попередньою змо­вою, якщо у вчиненні злочину як співвиконавці брали участь дві.і більше службові особи, які домовилися про спільне одержання ха­бара. як до, так і після надходження пропозиції про давання хабара, але до його одержання. Зговір при вчиненні цього злочину — це насамперед згода на спільне з іншими службовими особами вико­ристання службового становища для одержання одного чи декіль­кох хабарів.

Кваліфікація дій хабарників за зазначеною ознакою може здій­снюватись тоді, коли учасниками групового одержання хабара є ли­ше службові особи — одержувачі хабара, тобто співвиконавці, а не пособники у хабарництві як співучасники одержання хабара. Співвиконавцями слід вважати службових осіб, які одержують хабар за виконання чи невиконання дій. які кожен із них міг чи повинен був виконати з використанням службового становища. Для кваліфікації одержання хабара як вчиненого групою осіб за попередньою змо­вою не має значення, як були розподілені ролі між співвиконавцями, чи всі вони повинні були виконувати або не виконувати обу­мовлені з тим, хто дав хабар, дії, чи усвідомлював той, хто дав хабар, що в його одержанні бере участь декілька службових осіб. Злочин за таких обставин вважається закінченим з моменту, коли хабар прийняв хоча б один із співучасників.

Розмір одержаного групою осіб хабара визначається загальною вартістю одержаних цінностей чи послуг. Якщо хабар одержано у великому або особливо великому розмірі, кожен із учасників зло­чину, якщо він був про це обізнаний, несе відповідальність за одержання хабара за цих кваліфікуючих ознак, навіть якщо розмір одержаного ним особисто не є великим або особливо великим. У випадку, якщо службова особа одержала хабар без попередньої до­мовленості з іншою службовою особою, а після цього передала їй частину одержаного як хабар, вона несе відповідальність за сукуп­ністю злочинів — за одержання і давання хабара.

Вимагання може бути вчинене як у формі прямого примушуван­ня, коли службова особа предявляє вимогу дати хабар, погрожую­чи у випадку невиконання цієї вимоги вчинити (або не вчинити) з використанням влади чи службового становища дії, які можуть за­подіяти шкоди правам і законним інтересам того, до кого звернутаця вимога, так. і в завуальованій формі — шляхом умисного ство­рення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати ха­бара з метою запобігти шкідливим наслідкам для своїх прав та за­конних інтересів.

У випадках, коли особа, в якої вимагали хабар, незважаючи на вчинення щодо неї дій, спрямованих на примушування до давання хабара, з тих чи інших причин хабар не дала, дії службової особи, яка вимагала хабар, залежно від конкретних обставин справи слід кваліфікувати як готування до одержання хабара шляхом вимаган­ня чи замах на вчинення цього злочину.

6. Висновок

Отже, аналізуючи склад злочину, ми приходимо до висновку, що хабарництво за своєю сутністю є суспільно небезпечним явищем, яке не тільки шкодить правовому функціонуванню держави, а й підриває довіру громадян до органів влади. Звідси видно, що викорінення хабарництва, як явища, з владних структур неодмінно призведе до позитивних зрушень у досягненні і становленні громадянського суспільства.

Скачать архив с текстом документа