Хімічний комплекс України

СОДЕРЖАНИЕ: Коломийський економіко-правовий коледж ім.Л.Гарарук Реферат на тему: «ХІМІЧНИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ» Виконав: ст. гр. Е-22 Забідований Тарас Перевірив:

Коломийський економіко-правовий коледж

ім.Л.Гарарук

Реферат

на тему:

« ХІМІЧНИЙ

КОМПЛЕКС УКРАЇНИ »

Виконав: ст. гр. Е-22

Забідований Тарас

Перевірив:

викл. Підлизайчук М.Г.


План

1. Сутність, роль і місце в народногосподарському комп­лексі України.

2. Фактори розміщення і розвитку.

3. Сировинна база хімічної промисловості України.

4. Сучасний стан та особливості розміщення комплексу хімічних виробництв України.

5. Проблеми і перспективи розвитку комплексу хімічних виробництв України.


1. СУТНІСТЬ, РОЛЬ І МІСЦЕ

В НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ

Хімічний комплекс — один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку, як і від розвит­ку машинобудування, значною мірою залежить науко­во-технічний прогрес. Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей про­мисловості, транспорту, сільського господарства, обо­рони, побутового обслуговування та інших сфер діяль­ності. Він істотно впливає на рівень і темпи розвитку економіки в цілому.

Структура хімічного комплексу досить складна. До його складу входять ряд спеціалізованих галузей, що використовують різну сировину, виготовляють дуже широкий асортимент продукції і обєднуються між со­бою загальною технологією. Як правило, виділяють основну (неорганічну) хімію, хімію органічного синте­зу, гірничохімічну промисловість, фармацевтичну промис­ловість, мікробіологічну промисловість, побутову хімію. Провідне місце за обсягом виробництва, в тому числі за випуском кінцевої продукції, займають основна хі­мія і хімія органічного синтезу.

Використання хімічної продукції в промисловості дає змогу виготовляти значну кількість високоякісних виробів, необхідних таким прогресивним галузям ви­робництва, як атомна енергетика, радіоелектроніка то­що. Продукція хімічної промисловості часто заміщує природну сировину, яка дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості виробів.

Рівень розвитку хімічної промисловості тієї чи іншої країни є важливим показником її індустріального розвитку і економічної незалежності. Що стосується України, то хімічна промисловість є однією із провідних галузей її народногосподарського комплексу, галуззю її спеціалізації у міжнародному поділі праці.

Україна має великі потенційні можливості для розвитку хіміч­ної промисловості. На початку 90-х років вона налічувала понад 80 великих підприємств. Особливістю галузі є те, що в структурі постачання сировини, матеріалів і напівфабрикатів близько 60— 70% їх обсягу становили поставки за звязками по кооперації з підприємствами республік колишнього Радянського Союзу. У цих же регіонах реалізовувалася значна частка виробленої продукції галузі.

Крім потужних підприємств, галузь характеризується наявніс­тю суттєвого наукового потенціалу — великої кількості науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, серед яких і такі, що вели важливі розробки науково-технічних проблем хіміч­ної технології в колишньому Радянському Союзі.

Таблиця 49

ВИРОБНИЦТВО ОКРЕМИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ у 1990—1997 pp.*

Найменування продукції

Роки 1997р. у % до 1990р.
1990 1995 1997
Аміак синтетичний, тис. т 3782,3
Мінеральні добрива (в перерахунку на 100% корисних речовин), тис. т

4815

2221

2376

49,3

Сірчана кислота в моногідраті, тис. т 5011 1593 1438 28,7
Сода кальцинована, тис. т 1120 475 368 32,9
Сода каустична, тис. т 445 213 156 35,1
Хімічні волокна і нитки, тис. т 179,2 41,3 26,0 14,5
Шини, тис. т 11203 5786 7544 67,3
Хімічні засоби захисту рослин (у 100% розрахунку по діючій речовині)

50,5

4,1

2,7

5,3

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998 С.121,122.

Формування в Україні ринкових відносин супроводжується проявом кризових явищ як в цілому в економіці країни, так, зокрема, і в хімічній промисловості. Це обумовлено, з одного боку порушенням налагоджених господарських звязків, а з другого — недостатньою адаптацією галузі до ринкових умов функціонуй вання (насамперед це стосується пошуку компенсуючих джерел сировини, а також збереження старих ринків і проникнення до нових товарних ринків). Слід зазначити, що вітчизняні підприємч ства хімічної промисловості близько 60% продукції реалізують на зовнішніх ринках (переважно в країнах далекого зарубіжжя). Все це призвело до значного спаду виробництва основних видів продукції галузі (табл. 49).

Стабілізація економічної ситуації в країні і активізація факто­рів її зростання дадуть змогу забезпечити структурну перебудову галузі відповідно до нових умов розвитку економіки.

2. ФАКТОРИ РОЗМІЩЕННЯ І РОЗВИТКУ

Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у звязку з тим, що на нього впливає велика кількість чинників: си­ровинний, паливно-енергетичний, споживчий.

Частка сировини становить від 40—45 до 90% всієї вартості готової продукції цієї галузі. При значному асортименті продук­ції, що виробляється з різноманітної сировини (часто для вироб­ництва одного виду продукції необхідно декілька видів сирови­ни), проблема її постачання набуває особливо важливого зна­чення. З іншого боку, хімічне виробництво, як правило, багато­стадійне. Воно складається з низки послідовних операцій, які взаєм­но доповнюють одне одного. При цьому виникає багато відходів, для утилізації яких утворюються додаткові виробництва, що врешті-решт призводить до формування багатопрофільного хіміч­ного комплексу. В цьому випадку майже половина сировини, що використовується, припадає на внутрішньогалузеві виробницт­ва. Широко використовуються як сировина відходи й інших га­лузей промисловості (перш за все чорної і кольорової металургії, вугле- і нафтопереробки, паливної промисловості, електроенер­гетики, лісової промисловості тощо). При цьому часто ці відходи (особливо газоподібні і рідкі) незручно і небезпечно перевозити. Вони, як правило, використовуються на місці їх утворення. Ком­бінація різних виробництв як самої хімічної промисловості, так і виробництв різних галузей призводить до високої територіальної концентрації виробництва, що створює значні економічні і еко­логічні проблеми.

Останніми роками дещо посилилася спеціалізація і зменшилася роль комбінування хімічних виробництв у звязку з використанням трубопровідного транспорту для транспортування раніше “незручних” вантажів (наприклад, при транспортуванні етилену з Поволжя в район Одеси).

Хімічна промисловість споживає значну кількість води (набагато більше, ніж будь-яка інша галузь обробної промисловості). Вода входить до складу деяких хімічних продуктів, а також ви­рі викорисстовується для промивки тих продуктів, що виготовляються для охолодження агрегатів, а також для розбавлення стічних вод хіміч підприємств тощо. Все це сприяє тяжінню хімічних підприємств до районів, котрі достатньою мірою забезпечені водою. До числа особливо водомістких виробництв відносять виробництва полімерних матеріалів.

Крім того, хімічні виробництва потребують, як правило, багато теплової та електричної енергії. Це стосується, перш за все, виробництва полімерних матеріалів та їх переробки. Так, наприклад, при виробництві 1 т синтетичного волокна в середньому необхідно 15 тис. кВТ • год електроенергії і 7- 8 т пари. Для розміщення таких виробництв особливо важливе значення має наближення їх до теплоелектростанцій.

При великих розмірах хімічних підприємств (перш за все комбінатів) та високому ступені автоматизації і механізації виробництв у цілому хімічна промисловість належить до галузей з невисокою трудомісткістю виробництва, її підприємства можна містити у слабо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість.

Споживчий чинник впливає головним чином на виробництво основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо), а також на «верхні поверхи» деяких виробництв, що переробляють напівфабрикати хімії орга­нічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумово-технічні вироби тощо). При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування екологічного чинника. При недосконалій технології галузь має багато відходів, що негативно впливають на навколишнє середовище. Необхідно вдосконалювати технологію виробництв, впроваджувати безвідходні і маловідходні технології, уникати надмірної територіальної концентрації виробництва. Всі вищезазначені чинники по-різному проявляються при розміщенні окремих видів виробництв галузі (табл. 50).

Таблиця 501

ВПЛИВ ОКРЕМИХ ЧИННИКІВ НА РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Галузі

Чинники

сиро­винний

паливно-енергетич­ний

вод­ний

тру­довий

спожив­чий

охорони природи

Гірничохімічна + + + - - - - + +
Виробництво міне­ральних добрив

+ +

+

+

-

+++

+ +

Виробництво сірчаної кислоти

+ +

-

+ +

-

+ + +

+ +

Виробництво соди + + + + + - - + +
Основний органічний синтез

+ + +

+ -и-

+ +

-

-

+ +

Виробництво пластмас, синтетичних смол, синтетичного каучуку

+ +

+ + +

+++

-

+

+ +

Виробництво хімічних волокон

+ +

+ + +

+ + +

+ + +

-

+ +

Переробка полімерних матеріалів

+ +

-

-

+ + +

+ + +

-

* Чинники, що впливають: + + + вирішальне; + + значно; + мало; - несуттєво.

3. СИРОВИННА БАЗА ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Україна має потужну сировинну базу для хімічної промисло­вості, тобто запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сирови­ни: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей, титанових руд тощо. З основних видів мінеральної сировини в країні поки що не виявлені великі родо­вища фосфорної сировини (відомі лише незначні родовища фос­форитів і апатитів).

Україна має практично невичерпні запаси кухонної солі (по­над 10 млрд. т), більше ніж половина яких припадає на Артемівсько-Словянське родовище Донбасу. Соляні пласти залягають тут на глибині від 80 до 500 м, їх потужність місцями досягаг 20—28 м. Вони розробляються шахтним способом шляхом «вилуження» солі з наступним викачуванням розсолу. Соляні пласти цього родовища виходять далеко на північ за межі Донбасу — переважно на територію Харківської області. Тут найбільший інтерес у майбутньому може мати Єфремівське родовище. З них з давнини розробляється Солотвинське родовище (шахтний видобуток). Значну цінність для хімічної промисловості мають запаси солей Північного Криму. Вони представлені як самосадочною сіллю, так і ропоюСивашських озер. В складі останніх розчини солей натрію, магнію, брому, йоду, титану та інших цінних елементів. Широке освоєння солей Криму почалося тільки у повоєнні роки.

У Прикарпатті є ряд родовищ калійних солей, що йдуть на виробництво безхлорних добрив і магнію. Розробляються великі родовища в Івано-Франківській (Калуш) і Львівській (Стебник) областях.

Україна має дуже великі родовища самородної сірки, що від­риті у повоєнний час в Прикарпатті. Це такі родовища, як Роздольське, Яворівське, Немирівське (Львівська область), Глумаєвське (Івано-Франківська область) та ін. На базі перших двох створені великі промислові підприємства. Використовуються також відходи коксохімічної промисловості.

Що стосується розвіданих запасів фосфоритів, які йдуть на виробництво фосфатних добрив, то, як вже як зазначалося вище, вони обмежені, а їх використання до останнього часу оцінювалося як малоефективне. Так, найбільше Кролевецьке родовище в Сумській області через глибоке залягання фосфоритів придатне лише для розробки дорогим підземним способом. Разом з тим, якщо родовище розробляти комплексно (видобувати глибоко розташовані фосфорити і цементну сировину, що її прикриває), то воно може мати промисловий інтерес. Як фосфорна сировина можуть бути використані апатитові руди, широко представлені в межах українського кристалічного щита, і насамперед в межах Дніпропетровської і Житомирської областей. При цьому витрати на її розробку можуть бути нижчими, ніж на імпорт кольських (Росія) апатитів. В Україні е у наявності реальні геологічні і економічні передумови для виявлення і використання нових родовищ фосфорної сировини.

На території України розвідано кілька великих родовищ титанових руд. Як правило, вони належать до металургійної сирови­ни, але водночас їх слід розглядати і як хімічну сировину, тому цо вони значною мірою використовуються для виробництва пігментного двоокису титану. Основні родовища титанових руд є в Житомирській і Дніпропетровській областях. Сировиною для ви­робництва титанових барвників є й солі Сивашських озер.

Карбонатна сировина (крейда, вапняк), що використовується у хімічній промисловості, є у багатьох місцях країни (Причорно­моря, Донецько-Придніпровська низовина, Донбас тощо). Забез­печення України цим видом сировини для хімічної промисловос­ті не є проблемою.

Хімічна промисловість використовує в значних обсягах як си­ровину і промислові відходи. Вони створюються у значних обся­гах в деяких галузях промисловості (насамперед в чорній та ко­льоровій металургії, нафтопереробці, тепловій електроенергети­ці, лісовій промисловості тощо). В цьому відношенні особливо слід відмітити коксохімічне виробництво, на базі якого з вугілля (поряд з коксом, що направляється у доменне виробництво) отримують багато інших цінних продуктів: аміак, смоли, бензол тощо. Великі коксохімічні заводи збудовані поблизу основних споживачів коксу — металургійних заводів — у багатьох містах Донбасу і Придніпровя: Горлівці, Донецьку, Макіївці, Авдіївці, Алчевську, Стаханові, Єнакієві, Маріуполі, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Кривому Розі, Запоріжжі.

Комбінування коксохімічного і металургійного виробництва дає значний економічний ефект, оскільки при цьому доменні гази використовують для обігріву коксових печей, а високоякісні гази — на технологічні потреби сталеварних і прокатних цехів металур­гійних заводів, підприємств хімічної промисловості і газифікації населених пунктів.

Важливим постачальником сировини для хімічної промисло­вості може служити нафтопереробна промисловість. При віднос­но невеликому видобутку нафти в країні (приблизно 4 млн. т) в ній є значно більші потужності нафтопереробної промисловості (приблизно 60 млн. т на рік). Великі нафтопереробні заводи, що працюють головним чином на імпортній нафті, розташовані у Лисичанську, Кременчуці, Одесі, Херсоні. Разом з тим їх потуж­ності для цілей хімічної промисловості використовуються ще не­достатньо.

В цілому, незважаючи на наявність потужної сировинної бази хімічної промисловості, для країни ще характерна істотна залеж­ність від імпортних поставок сировини (природних газів, апати­тових концентратів, сірчастого колчедану тощо) і напівфабрика­тів (синтетичного каучуку, целюлози та ін.), що особливо згубно впливає на розвиток галузі в останні роки у звязку з переходом до ринкових відносин і недосконалим законодавством щодо їх регулювання.

4. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ КОМПЛЕКСУ ХІМІЧНИХ ВИРОБНИЦТВ УКРАЇНИ

Однією з провідних підгалузей хімічної промисловості України є виробництво мінеральних добрив (табл. 51).

В цілому її частка становила понад 20% в колишньому Радянському Союзі. В країні вироблялись усі три основних види добрив — азотні, фосфорні, калійні. Виробництво складних добрив було незначним за обсягами. До початку 60-х років найбільше облялось фосфорних добрив, але потім на перше місце вийшли азотні добрива (понад 60% всього виробництва у 1990 p.).

Таблиця 51

ВИРОБНИЦТВО МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ В УКРАЇНІ

у 1990—1997 pp., тис. т*

Найменування продукції

1990

1995

1997

І997в% до 1990
Мінеральні добрива (в перерахунку на 1 00% корисних речовин), всього

4815

2221

2376

49,3

н тому числі:

• азотні

3022

1871

2022

66,9

• фосфорні 1647 294 305 18,5
• калійні 142 56 49 34,3

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 121.

Азотні добрива (аміачна селітра, карбомід, сульфат амонію тощо) отримують в результаті синтезу азоту повітря і водню, виділеного з відходів коксохімічного і доменного виробництва, а також природних газів. Підприємства, що виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних коксохімічних заводів у Донбасі і Придніпровї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка тощо), а також на трасі газопроводів в районах інтенсивного роз­витку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому районі Одеси. Поряд з добривами тут, як правило, виготовляють азотну кислоту і супутні продукти, що використовуються для виробництва пластмас, синтетичних волокон, кіноплівки, різноманітних барвників.

Виробництво фосфорних добрив, як правило, тяжіє до районів; споживання (на 1 т простого суперфосфату витрачається 0,5 т провини), їх виготовляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівці і !)десі. Сировиною для їх виробництва до останнього часу були шатитові концентрати, що надходили з Кольського півострова (Мурманська обл. Росії). Останніми роками в звязку із значними фінансовими труднощами в країні сировина постачається нерегу­лярно і у малих обсягах, що є однією з причин різкого скорочен­ня виробництва добрив. А втім в Україні є реальні геологічні і економічні передумови для використання своїх сировинних баз фосфоритів (особливо Кролевецького родовища Сумської обл.) і апатитів. Фосфорні добрива виготовляють також і в Маріуполі із томас-шлаків, що їх отримують з фосфоромістких керченських залізних руд у процесі доменного виробництва.

Виробництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті у Ка­луші (Івано-Франківська обл.) і Стебнику (Львівська обл.) і місцях видобутку калійних солей, що обумовлене його значною матеріа­ломісткістю. Калійні добрива виготовляють також на титаномагніє­вому комбінаті у Запоріжжі попутно з основним виробництвом. Україна — великий виробник сірчаної кислоти і соди. Сірчана кислота — «хліб» хімічної промисловості. Це один з універсальних хімікатів, що використовується для виробництва мінеральних (фосфорних) добрив та інших кислот в металургій­ній, нафтопереробній, текстильній та інших галузях промисловості. Сірчана кислота — малотранспортабельний продукт, а оскільки її головний споживач — суперфосфатне виробництво, то й вироб­ництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах пере­робки фосфатів — у Сумах, Костянтинівці, Вінниці і Одесі. Крім того, її виготовляють у Горлівці («Стирол»), Дніпродзержинську («Азот»), коксохімічних заводах Донбасу і Придніпровя. Сиро­виною для виготовлення сірки може бути будь-яка речовина, що її містить: природна сірка, сірчані колчедани, сірчанисті доміш­ки, що містяться у попутних газах. В Україні є великі запаси сір­ки у Львівській області, на базі яких створені гірничохімічні під­приємства у Роздолі і Яворові. У Костянтинівці сірчану кислоту виготовляють із сірчанистих газів — побічного продукту при ви­плавці цинку. За наявності вітчизняної сировини для сірчанокис­лотного виробництва до останнього часу значна її частина — сір­чані колчедани — все ще завозилася з Уралу.

Для виробництва соди використовують кухонну сіль, вапняк і багато палива (на 1 т готової продукції йде 5 куб. м соляного роз­солу і 1,5 т вапняку). Содове виробництво переважно сконцент­роване у Донбасі (Лисичанськ і Словянськ), який має великі за­паси кухонної солі. Необхідні для виробництва соди вапняки виготовлюють безпосередньо поблизу содових заводів. Крупне виробництво соди є і на Кримському содовому заводі в місті Червоноперекопську, що працює на солях Сивашських озер. Про­дукція содової промисловості (кальцинована і каустична сода, бікарбонати) широко використовується у скляному виробництві, поварній, паперовій, фармацевтичній, харчовій промисловості, побутових потреб населення.

Провідне місце в структурі хімічної промисловості України у новітні часи стало посідати виробництво полімерних матеріалів: синтетичних смол, різноманітних пластмас, синтетичного волокна, тощо. Виробництво це дуже складне. Для нього використовується значна кількість спеціально виробленої вуглеводневої сировини, електроенергії, тепла і води.

Синтетичні смоли і пластмаси виготовляються в районі знаходження сировини в Донбасі (Горлівка, Сєверодонецьк, Донецьк, Рубіжне), у Придніпровї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), в Черкасах, Одесі тощо. Синтетичні смоли — вельми транспортабельний продукт. Вони йдуть на виробництво синтетичних волокон.

Синтетичні смоли, що виготовляються в Україні, а також переважно привізна целюлоза використовуються для виробництва хімічних волокон. Це виробництво характеризується підвищеною І трудомісткістю і зосереджене в районах, добре забезпечених трудовими ресурсами, котрі, як правило, є й регіонами текстильної про­мисловості. Хімічні волокна виготовляють в Києві, Чернігові, Чер­касах, Житомирі, Сокалі (Львівської обл.). Приблизно третина хіміч­них волокон, що виготовляються в країні, використовується на тех­нічні потреби. Більша частка хімічних волокон є синтетичними.

На основі використання полімерних матеріалів в країні розви­нута гумово-азбестова промисловість. В її складі виділяється инне виробництво, що є великим споживачем синтетичного ка-Іуку, хімічних волокон, сажі. Воно тісно повязане з машинобудуванням, особливо з автомобільною промисловістю — голов­ним споживачем шин. Свого виробництва каучуку в Україні немає, він імпортується з Росії, з районів Поволжжя, Уралу, Си­тру. Технічна сажа — важливий компонент виробництва гуми, то виготовляється з природних і попутних газів у Дашаві, Кре­менчуці, Стаханові. Найбільші підприємства гумово-азбестової промисловості — шинний завод у Дніпропетровську і Білоцер­ківський завод гумово-технічних виробів. Підприємства цієї га­зі є також у Харкові, Києві, Запоріжжі, Одесі, Бердянську тощо. Україна — значний виробник лаків і фарб. У минулому її частка, становила 25% цієї продукції колишнього Радянського Союзу. Сировиною для її виробництва є природні смоли, рослинні масла, штетичні матеріали. Асортимент продукції, що виготовляється, статньо широкий: антикорозійні і декоративні лаки і фарби, розчинники, смоли тощо. Основну частину цієї продукції виготов­ляють у Донбасі (Луганськ, Донецьк) і Придніпровї (Дніпропет­ровськ, Кривий Ріг). Виробництво лаків і фарб є також у Києві, Харкові, Кременчуці, Львові, Бориславі, Івано-Франківську, Одесі, Сімферополі. На відходах коксохімічного виробництва розви­вається велика анілінофарбна промисловість, що виготовляє барв­ники для текстильної, взуттєвої, поліграфічної промисловості, її головний центр — Рубіжне (Луганська обл.). Анілінові барвники виготовляють також Горлівський коксохімічний і Сивашський анілінофарбні заводи. Створено велике виробництво оптичних відбілювачів, високоякісних пігментів. У великих містах, що ма­ють значні науково-дослідні заклади, розвинута хіміко-фарма-цевтична промисловість, її центри — Київ, Житомир, Харків, Полтава, Луганськ, Львів, Одеса.

В цілому хімічна промисловість набула розвитку в усіх еко­номічних районах України. На цьому тлі особливо слід відмітити Донецький, Придніпровський і Карпатський економічні райони. Найпотужніший з них — Донецький район. Його частка становить понад третину хімічної продукції, що виготовляється в країні. Тут особливо вирізняється Луганська область з найбільшим у країні Лисичансько-Рубіжанським промисловим вузлом хімічної спеціалізації. В Донецькій області виділяється Горлівсько-Словянський про­мисловий вузол. У межах Придніпровя хімічна промисловість на­була розвитку в Дніпропетровській області (Дніпропетровсько-Дніпродзержинський промисловий вузол), Львівській області (Львівсь­кий, Дрогобицький, Новодворівський і Червоноградсько-Сокальський промислові центри) і Івано-Франківській області (Калуський і Івано-Франківський промислові центри). Добре розвинута хімічна промисловість в Києві, Чернігові, Черкасах, Житомирі, Рівному, Вінниці та Сумській області (Шостка і Суми), поблизу Одеси і Автономної Республіки Крим (Сивашський промисловий центр).

5. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КОМПЛЕКСУ ХІМІЧНИХ ВИРОБНИЦТВ УКРАЇНИ

Хімічна промисловість є одним з найбільших забруднювачів навколишнього середовища. Водночас це по суті єдина галузь, що утилізує відходи виробництва. Оновлення та використання прогре­сивних технологій у хімічній промисловості дає змогу обмежити її негативний вплив на природні умови життєдіяльності населення.

У перспективі в галузях хімічного комплексу України перед­бачається здійснити систему заходів.

В азотній промисловості планується поетапна реконструкція здернізація агрегатів синтезу аміаку, що забезпечить істотне зниження витрат енергоносіїв. Поряд з розширенням мережі аміакопроводів очікується повна переорієнтація на використання каталізаторів синтезу аміаку і азотної кислоти вітчизняного виробництвa та поступова переорієнтація збуту аміаку й карбаміду із зовнішнього ринку на внутрішній.

У виробництві фосфорних та калійних добрив передбачається впровадження сучасних технологій у видобуток та збагачення містких руд вітчизняних родовищ, а також будівництво нових агрегатів сірчаної кислоти на підприємствах — виробниках фосфорних добрив.

Велика увага приділятиметься розвитку шинної промисловості, шинній та гумотехнічній промисловості важливо досягти збільшення асортименту та підвищення якості продукції. Очікується частко переорієнтація на поставку каучуку з країн північно-східної Азії. У перспективі планується освоєння виробництва полімерної сірки та впровадження її у виробництво шин.

Література

1. А. П. Голиков, Я. Б. Олійник, А. В. Степаненко. Вступ до еконо­мічної і соціальної географії: Підручник. — К.: Либідь, 1997. — 320 с.

2. Заставний Ф. Д. Географія України. — Львів: Світ, 1994. — С. 268—270.

3. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. В. В. Кова-левського, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова. — К.: Знання, 1996. — С. 307—324.

4. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана — К.: Вища школа, 1998.— С. 149—159.

Скачать архив с текстом документа