Конвенція ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви

СОДЕРЖАНИЕ: Значення та види гарантії. Використання акредитивів у практиці міжнародних розрахунків. Особливості Конвенції Організації Обєднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви. Види міжнародних зобовязань та їх основні характеристики.

Міністерство освіти та науки України

Міжнародний гуманітарний університет

Факультет: Економіки та менеджменту

Кафедра: Економіки та міжнародних економічних відносин

Спеціальність: Міжнародні економічні відносини

Реферат

По дисципліні: Міжнародні комерційні угоди та розрахунки

На тему: Конвенція ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви

Виконала:

студентка 5 курсу

Ігнатова І.В.

Перевірила:

Вішліна Р.І.

Одеса 2010

Вступ

Гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов’язання перед бенефіціаром сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов’язань у повному обсязі або їх частину в разі пред’явлення бенефіціаром вимоги. Гарантія не залежить від основного зобов’язання.

Акредитив - вигляд розрахунків, при яких банк, що діє за дорученням платника про відкриття акредитиву і відповідно до його вказівки (банк - емітент), зобовязався виробити платежі одержувачеві засобів або сплатити, акцептувати або врахувати перевідний вексель або дати повноваження іншому банку (виконуючому банку) виробити платежі одержувачеві засобів або сплатити, акцептувати або врахувати перевідний вексель. Найчастіше вживаються так звані документарні акредитиви.

Гарантії та акредитиви на сьогоднішній день дуже широко застосовуються в міжнародній практиці, і для цього була прийнята Конвенція Організації Об’єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви.

В тлумаченні цієї Конвенції повинні враховуватися її міжнародний характер і необхідність забезпечення одноманітності у її застосуванні, а також дотримання сумлінності в міжнародній практиці незалежних гарантій і резервних акредитивів.

1. Значення та види гарантії

Гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобовязань згідно з якими Банк-гарант приймає на себе грошове зобовязання перед бенефіціаром (оформлене в письмовому вигляді) оплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобовязань в повному обсязі або в частині, в разі надання бенефіціаром вимоги платежу і дотриманням вимог, передбаченими гарантією. Зобовязання банка-гаранта перед бенефіціаром не залежать від основного зобовязання принципала (його закінчення чи недійсність), навіть якщо посилання на таке зобовязання є в тексті гарантії.

Види гарантій:

за цілями:

- платіжна гарантія (це гарантія здійснення принципалом платежу на користь бенефіціара);

- гарантія авансового платежу;

- тендерна гарантія (це гарантія, яка надається організатору тендера щодо виконання особами, які беруть участь у тендері, своїх зобов’язань);

- гарантія повернення кредиту та інші;

за умовами:

- відклична та безвідклична (відклична – це гарантія, умови якої можуть бути в будь-який час змінені і вона може бути відкликана банком-гарантом за заявою принципала);

- умовна і безумовна (умовна – це гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов’язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару);

- за резидентністю бенефіціара:

- бенефіціар-резидент;

- бенефіціар-нерезидент;

- за забезпеченням:

- забезпечені;

- незабезпечені.

А тепер ми розглянемо деякі з них більш детальніше.

1. Гарантія пропозиції або конкурсна (тендерна) гарантія (Bid Bond)

Таке гарантійне забезпечення найчастіше потрібно при проведенні міжнародних відкритих тендерів. Якщо фірма бере участь у такому тендері, то разом із своєю пропозицією вона повинна подати гарантію пропозиції. Гарантія пропозиції забезпечує виплату гарантованої грошової суми:

- у випадку зняття учасником тендера своєї пропозиції до закінчення терміну дії цієї пропозиції;

- у випадку відмови учасника тендера прийняти запропоноване замовлення (контракт);

- у випадку, якщо після перемоги у тендері учасник не вніс забезпечення виконання контракту після його підписання шляхом заміну гарантії пропозиції гарантією виконання.

Сума гарантії передбачається в умовах тендера. За звичай складає 1—5 % від загальної суми поданої пропозиції.

Звичайно такі гарантії є короткостроковими і термін дії визначається часом до підписання договору або відкриття гарантії виконання. Але покупцю може знадобитися для оцінки тендерів більше часу, на який він спочатку розраховував. Коли таке трапляється, оферентів (тобто осіб, що роблять пропозицію) просять продовжити строк дії своїх гарантій. При цьому не варто недооцінювати ризики, пов’язані з подібного роду продовженням гарантій (можливі зміни на ринку й у структурі цін, вплив інфляції і т п.).

2. Гарантія виконання (Performance Bond)

На підставі гарантії виконання банк, за дорученням продавця, зобов’язується виплатити бенефіціару гарантовану суму у випадку невиконання постачальником своїх договірних зобов’язань по постачанню або виконання їх не відповідно до договору.

Сума гарантії передбачається в контракті. Найчастіше складає від 5 % до 20 % загальної суми контракту.

Гарантія в повному об’ємі діє аж до повного виконання контракту. Строк дії гарантії виконання може складати до 2-х і більше років.

3. Гарантія авансового платежу (Advance Payment Guarantee)

Умови платежу при виконанні великих експортних замовлень в більшості випадків передбачають авансову оплату покупцем закупівель сировини і вартості виробництва. Однак покупець може погодитися на таку передоплату тільки після одержання авансової гарантії, що передбачає повернення суми авансового платежу у випадку невиконання продавцем своїх контрактних зобов’язань по постачанню.

Сума гарантії дорівнює сумі авансового платежу або передоплати. На відміну від гарантії виконання, сума авансової гарантії повинна автоматично зменшуватися пропорційно вартості виконаних часткових постачань. Як правило, виконання постачань можна підтвердити шляхом використання пов’язаного з ними акредитиву.

Строк дії авансової гарантії повинний бути обмежений таким чином, щоб він минав із завершенням постачання предмета договору.

Авансова гарантія, як правило, видається до одержання передплати, однак вона повинна набирати сили тільки після надходження такої передплати. Таке положення по можливості завжди необхідно вказувати в гарантії.

4. Платіжна гарантія на випадок несплати (Payment Guarantee)

Призначення даної гарантії — забезпечити виконання будь-яких платіжних претензій продавця по відношенню до покупця в частині виплати контрактної ціни в межах обумовленого для цього терміна. Гарантія може видаватися як гарантія повної оплати постачання товару або виконання послуг. Оплата вимоги по гарантії звичайно робиться на підставі письмової заяви бенефіціара, що він поставив товари, але не одержав оплату в термін платежу. Інша можливість використання платіжної гарантії полягає в частковому забезпеченні, наприклад, річного контракту на постачання споживчих товарів або виконання послуг, укладеного між покупцем та продавцем. Це гарантійне зобов’язання банку діє до повного виконання річного контракту і використовується тільки у тому випадку, якщо покупець товару або послуг не сплатив суму обумовленої щомісячної плати.

5. Резервний акредитив (Standby Letter of Credit)

Резервний акредитив можна використовувати замість гарантії пропозиції, гарантії виконання або авансової гарантії, а також натомість платіжної гарантії; він також служить забезпеченням платежу у випадку невиконання третьою стороною договірного зобов’язання. Порядок використання резервного акредитиву регламентується «Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів».

Текст акредитива відповідає прийнятим нормам укладання документарних акредитивів, але відрізняється тим, що:

використання даного інструмента передбачено тільки у випадку невиконання договірного зобов’язання по постачанню товару або виконання послуг

у якості доказу невиконання договірного зобов’язання досить відповідної заяви одержувача резервного акредитива разом із копіями товарно-транспортних документів.

Одним з видів забезпечення можна вважати контргарантію – це гарантія, яку надає банк-контргарант. Контргарантія має закінчуватись пізніше строку дії самої гарантії. За надання гарантії стягується комісійна винагорода або з принципала, або з бенефіціара. Для резидентів гарантія надається лише в національній валюті.

2. Суть акредитиву та його види

Акредитив (letter of credit) - це зобовязання банку виробити на прохання і відповідно до вказівок імпортера платіж експортерові.

Документарний акредитив - це зобовязання банку сплатити вартість товару (послуг) бенефіціару (продавцеві) за умови вистави продавцем в банк документів, оформлених в повній відповідності з умовами акредитиву.

У практиці міжнародних розрахунків використовуються різні види акредитивів:

· відзивні і безвідзивні;

· підтверджені і непідтверджені;

· перевідні (трансферабельні);

· револьверні (поновлювані);

· покриті і непокриті;

· документарні і грошові;

· резервні.

Відзивний акредитив може бути змінений або анулюваний банком-емітентом у будь-який момент без попереднього повідомлення бенефіціара. У звязку з цим в міжнародній торгівлі в основному застосовуються безвідзивні акредитиви, які не можуть бути анулювані або змінені без згоди всіх зацікавлених сторін.

Підтверджені акредитиви мають на увазі додаткову гарантію платежу з боку іншого банку, що не є емітентом. Банк, що підтвердив акредитив, переймає на себе зобовязання оплачувати документи, відповідні умовам акредитиву, якщо банк-емітент відмовиться зробити платіж. У міжнародній практиці акредитиви, що відкриваються банком імпортера, зазвичай підтверджує банк експортера.

Перевідний акредитив передбачає можливість здобуття грошей не лише експортером, але і по його вказівці іншими юридичними особами.

Револьверний акредитив використовується в розрахунках за постійні крупні постачання, здійснювані зазвичай по графіку, зафіксованому в контракті. Такі акредитиви можуть передбачати автоматичне відновлення суми акредитиву квоти) через певний час або після кожного використання.

Покритими називаються акредитиви, при відкритті яких банк-емітент перераховує власні кошти платника (або наданий йому кредит) в розпорядження банку постачальника на окремий балансовий рахунок на весь термін дії зобовязань банку-емітента. Непокритий акредитив може відкриватися при встановленні між банками прямих кореспондентських стосунків. В цьому випадку виконуючому банку надається право списувати всю суму акредитиву з рахунку банку-емітента, що ведеться у нього.

Розрізняють також документарні акредитиви, виплати з яких обумовлені представленням комерційних і фінансових документів, і грошові акредитиви, які є іменним документом, що містить доручення про виплату грошей одержувачеві протягом певного терміну при дотриманні вказаних в нім умов. Документарний акредитив - найбільш вигідна форма розрахунків для експортера завдяки надійності платежу і прискоренню здобуття експортної виручки.

У 1983 р. Міжнародна торгівельна палата видала переглянуті Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, які регламентують правовідносини сторін по цій формі розрахунків.

Резервний акредитив - це спеціальний вигляд акредитиву, що представляє гарантію платежу експортерові або його банку. Він виставляється банком-емітентом за дорученням імпортера і забезпечує платіж в разі невиконання імпортером своїх зобовязань.

У кожному акредитиві повинні міститися наступні реквізити:

- найменування і адреса експортера і його банка;

- відмітка про те, чи є акредитив відзивним або безвідзивним (у останньому випадку має бути вказана тривалість акредитиву);

- сума акредитиву;

- вигляд відвантажувальних документів;

- кількість, ціна і точне позначення товару;

- умови постачання;

- максимальний термін постачання.

Акредитив з моменту його відкриття розглядається як самостійна операція, незалежна від контракту, на якому вона заснована.

Акредитив вигідний експортерові, оскільки забезпечує йому:

- надійність розрахунків (обіцянка банку на оплату);

- швидкість розрахунків (здобуття грошей після відвантаження товару);

- можливість здобуття додаткового фінансування під відкритий і підтверджений акредитив.

Для імпортера, при акредитивній формі розрахунків також підвищується надійність постачання товару, але в той же час йому це менш вигідно, оскільки він:

- платить банку за відкриття акредитиву;

- відкриває акредитив до постачання товару («заморожує» свої гроші або платить за кредит).

Найбільш вигідним і надійним для експортера є документарний акредитив, який часто застосовується в зарубіжній практиці.

3. Особливості Конвенції ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви

Конвенція Організації Об’єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви передбачає, що для цілей Конвенції зобов’язання означає незалежне зобов’язання, під яким у міжнародній практиці розуміється незалежна гарантія чи резервний акредитив і яке видається банком або іншою установою або особою („гарантом/емітентом”), сплатити бенефіціару певну суму за простою вимогою або за вимогою з представленням інших документів відповідно до будь-яких документраних умов зобов’язання, що вказують або з яких слідує, що платіж має бути проведений через невиконання будь-якого зобов’язання чи настання іншого зобов’язання, або в сплату за позичені чи авансовані грошові кошти або як платіж будь-якої строкової заборгованості принципала або іншої особи. Конвенція про незалежні гарантії і резервні акредитиви була прийнята 11 грудня 1995 року.

Конвенція про незалежні гарантії і резервні акредитиви

Наводяться витяги з Конвенції

Розділ І. Сфера застосування

Стаття 1. Сфера застосування

1. Ця Конвенція застосовується до міжнародного зобовязання, про яке говориться в статті 2:

a) якщо комерційне підприємство гаранта/емітента, в якому видано зобовязання» розміщене в державі, яка договорюється, або

b) якщо норми міжнародного приватного права посилають до права держави, яка договорюється, якщо тільки зобовязання не виключає застосування Конвенції

2. Ця Конвенція застосовується також до міжнародного акредитива, що не охоплюється статтею 2, якщо в ньому прямо вказано, що він підпадає під дію цієї Конвенції,

3. Положення статей 21 і 22 застосовуються до міжнародних зобовязань, згаданих у статті 2 незалежно від пункту 1 цієї статті.

Стаття 2. Зобовязання

1. Для цілей цій Конвенції зобовязання означає незалежне зобовязання, під яким у міжнародній практиці розуміється незалежна гарантія або резервний акредитив і яке видається банком або іншою установою або особою («гарантом/емітентом»), сплатити бенефіціару певну або визначну суму на просту вимогу або на вимогу з представленням інших документів відповідно до будь-яких документарних умов зобовязання, вказуючих або з яких виходить, що платіж належить внаслідок невиконання якого-небудь зобовязання або настання іншої обставини, або на сплату за позикові чи авансовані грошові кошти, або як платіж у погашення будь-якої термінової заборгованості принципала/наказодавця або іншої особи.

2. Зобовязання може бути видане:

a) на прохання або інструкції клієнта («принципала/наказодавця») гаранта/емітента;

b) за інструкцією іншого банку, установи або особи («інструктуючої сторони»), що діє на прохання клієнта («принципала/наказодавця») цієї інструктуючої сторони; або

c) за дорученням самого гаранта/емітента.

3. У зобовязанні може передбачатися платіж у будь-якій формі, включаючи;

a) платіж у вказаній валюті або розрахунковій одиниці;

b) акцепт переказного векселя (тратти);

c) платіж на відстроченій основі;

сі) передачу обмовленої одиниці вартості.

4. У зобовязанні може обмовлятися, що бенефіціаром є сам гарант/емітент, коли він діє на користь іншої особи.

Стаття 3. Незалежність зобовязання

Для цілей цієї Конвенції зобовязання є незалежним у випадках, коли зобовязання гаранта/емітента перед бенефіціаром:

а) не залежить від наявності або дійсності основної операції або якого-небудь іншого зобовязання (включаючи резервні акредитиви або незалежні гарантії, зокрема підтвердження або контргарантії); або

b) не визначається якою-небудь умовою, не вказаною в зобовязанні, або якою-небудь майбутньою невизначеною дією або подією, за винятком представлення документів або Іншої подібної дії чи події в рамках сфери діяльності гаранта/емітента.

Стаття 4. Міжнародний характер зобовязання

1. Зобовязання є міжнародним, якщо вказані в зобовязанні комерційні підприємства будь-яких двох з наступних осіб розмішені в різних державах: гарант/емітент, бенефіціар, принципал/наказодавець, інструктуюча сторона, підтверджуюча сторона.

2. Для цілей попереднього пункту:

a) якщо в зобовязанні вказано більш за одне комерційне підприємство певної особи, відповідним комерційним підприємством є те, яке має найтісніший звязок із зобовязанням;

b) якщо в зобовязанні не вказано комерційне підприємство певної особи, але вказано його постійне місцепроживання, це місцепроживання вважається достатнім для визначення міжнародного характеру зобовязання.

Розділ II. Тлумачення

Стаття 5. Принципи тлумачення

При тлумаченні цієї Конвенції повинні враховуватися її міжнародний характер і необхідність забезпечити одноманітність у її застосуванні і дотримання сумлінності в міжнародній практиці незалежних гарантій і резервних акредитивів.

Стаття 6. Визначення

Для цілей цієї Конвенції і якщо інше не вказане в положеннях цієї Конвенції або не потрібне відповідно до контексту:

a) «зобовязання включає «контргарантію» і «підтвердження зобовязання;

b) «гарант/емітент включає «контргаранта» і «підтверджуючу сторону;

c) «контргарантія означає зобовязання, що видається гарантові/емітенту іншого зобовязання його інструктуючою стороною і що передбачає платіж на просту вимогу або на вимогу з представленням інших документів відповідно до будь-яких документарних умов зобовязання, вказуючих або з яких виходить, що платіж по такому іншому зобовязанню був затребуваний від особи, що видала це інше зобовязання, або здійснений ним;

d) «контргарант» означає особу, що видає контргарантію;

е) «підтвердження зобовязання означає зобовязання, видане на додаток до зобовязання гаранта/емітента за дорученням гаранта/емітента і що надає бенефіціару право за своїм вибором затребувати платіж у підтверджуючої сторони замість гаранта/емітента на просту вимогу або на вимогу з представленням інших документів відповідно до будь-яких документарних умов підтвердженого зобовязання без збитку для права бенефіціара затребувати платіж у гаранта/емітента;

f) «підтверджувальна сторона означає особу, яка доповнює зобовязання підтвердженням;

g) «документ означає повідомлення, зроблене у формі, що дає змогу забезпечити повну реєстрацію інформації, що міститься в ньому.

Розділ III. Форма і зміст зобовязання

Стаття 7. Видача, форма і безвідкличність зобовязання

1. Видача зобовязання відбувається в той момент і в тому місці, коли й де зобовязання залишає сферу контролю відповідного гаранта/емітента.

2. Зобовязання може бути видане в будь-якій формі, яка дозволяє забезпечити повну реєстрацію тексту зобовязання і провести посвідчення достовірності його

джерела за допомогою загальновизнаних засобів або процедури, узгодженої між гарантом/емітентом і бенефіціаром.

3. Вимога платежу може предявлятися відповідно до умов зобовязання з моменту його видачі, якщо в зобовязанні не вказано іншого терміну.

4. Зобовязання є безвідкличним з моменту видачі, якщо в ньому не вказано, що воно є відкличним.

Стаття 8. Зміна

1. Зобовязання може бути змінене тільки у формі, вказаній у самому зобов язанні, або, у відсутність такої вказівки, у формі, вказаній у пункті 2 статті 7.

2. Якщо інше не обумовлене в зобовязанні або іншим чином не узгоджене між гарантом/емітентом і бенефіціаром, зобовязання вважається зміненим з моменту видачі зміни, якщо бенефіціар наперед дав на нього дозвіл.

3. Якщо інше не обумовлене в зобовязанні або іншим чином не узгоджене між гарантом /емітентом і бенефіціаром, тоді як бенефіціар наперед не дав дозволу на яку-небудь зміну, зобовязання вважається зміненим, тільки коли гарант/емітент отримає повідомлення про згоду бенефіціара на зміну у формі, вказанійу пункті 2 статті 7.

4. Зміна зобовязання не зачіпає прав і обовязків принцюіала/наказодавця (або інструктуючої сторони) або підтверджувальної сторони зобовязання, якщо тільки така особа не дає згоди на цю зміну.

Стаття 9. Передача права бенефіціара вимагати платежу

1. Право бенефіціара вимагати платежу може бути передане, тільки якщо це дозволено в зобовязанні, а також тільки в тому обємі і таким чином, як це дозволено в зобовязанні

2. Якщо зобовязання визначене як дозволене до передавання і прямо не указується, чи потрібна згода гаранта/емітента або іншої уповноваженої особи на фактичне передавання, ні гарант/емітент, ні будь-яка інша уповноважена особа не зобовязані здійснювати передавання, інакше як у тому обсязі і таким чином, на які вони прямо дали свою згоду.

Стаття 10. Поступка надходжень

1. Якщо інше не обмовлене в зобовязанні або іншим чином не узгоджене між гарантом/емітентом і бенефіціаром, бенефіціар може поступитися іншій особі будь-якими надходженнями, на які він може мати або може отримати право згідно із зобовязанням.

2. Якщо гарант/емітент або інша особа, зобовязана провести платіж, отримує повідомлення, що йде від бенефіціара, у формі, вказаній у пункті 2 статті 7, про здійснення ним безвідкличної поступки, платіж цесіонарію звільняє боржника в обсязі його платежу від відповідальності за цим зобовязанням.

Стаття 11. Припинення права вимагати платежу

1. Право бенефіціара вимагати платежу за зобовязанням припиняється, коли:

a) гарант/емітент отримав заяву бенефіціара про звільнення від відповідальності у формі, вказаній у пункті 2 статті 7;

b) бенефіціар і гарант/емітент висловили згоду на припинення зобовязання у формі, вказаній у зобовязанні, або, за відсутності такої вказівки, у формі, вказаній у пункті 2 статті 7;

с) сума зобовязання була сплачена, за винятком випадків, коли зобовязання передбачає автоматичне відновлення або автоматичне збільшення цієї суми чи іншим чином передбачає продовження дії зобовязання;

а) термін дії зобовязання закінчується відповідно до положень статті 12.

2. У зобовязанні може бути вказано чи гарант/емітент і бенефіціар можуть іншим чином домовитися про те, що повернення документа, який містить зобовязання, гарантові/емітенту або дотримання процедури, функціонально еквівалентної поверненню документа в разі, коли зобовязання, видане в непаперовій формі, необхідне для припинення права вимоги платежу саме по собі або в поєднанні з однією з подій, указаних у підпунктах а і b пункту 1 цієї статті. Проте утримання будь-якого такого документа бенефіціаром після припинення права вимоги платежу відповідно до підпункту з або (пункту 1 цієї статті у жодному випадку не зберігає за бенефіціаром яких-небудь прав за зобовязанням.

Стаття 12. Закінчення терміну дії

Термін дії зобовязання закінчується:

a) після настання дати закінчення терміну дії, яка може бути обумовлена календарною датою або останнім днем фіксованого терміну, вказаного в зобовязанні, за умови, що, якщо дата закінчення терміну дії є неробочим днем у місці знаходження комерційного підприємства гаранта/емітента, в якому видано зобовязання, або іншої особи або в іншому місці, вказаному в зобовязанні для цілей представлення вимоги платежу, термін дії закінчується в перший наступний робочий день;

b) якщо закінчення терміну дії залежить згідно із зобовязанням від здійснення якої-небудь дії або настання події, що не входить до сфери діяльності гаранта/емітента, — коли гаранта/емітента інформують про те, що дія або подія мала місце на підставі представлення документа, вказаного для цієї мети в зобовязанні, або, якщо такий документ не вказаний, на підставі посвідчення бенефіціаром того, що така дія або подія мала місце;

c) якщо в зобовязанні не вказана дата закінчення терміну дії або якщо здійснення вказаної дії або настання події, від яких залежить закінчення терміну дії, ще не встановлено шляхом представлення необхідного документа і дата закінчення терміну дії не вказана додатково, — після шести років з дати видачі зобовязання.

Розділ IV. Права, обовязки і заперечення

Стаття 13. Визначення прав і обовязків

1. Права і обовязки гаранта/емітента і бенефіціара, що випливають із зобовязання, визначаються умовами, встановленими в зобовязанні, включаючи конкретно згадані в ньому правила, загальні умови або звичаї, а також положення цієї Конвенції.

2. При тлумаченні умов зобовязання і врегулюванні питань, не охоплених умовами зобовязання або положеннями цієї Конвенції, враховуються загальновизнані міжнародні правила і звичаї практики незалежних гарантій і резервних акредитивів.

Стаття 14. Стандарт поведінки і відповідальність гаранта/емітента

1. При виконанні своїх обовязків за зобовязанням і цією Конвенцією гарант/ емітент діє сумлінно і проявляє розумну обачність, належним чином враховуючи загальновизнані стандарти міжнародної практики незалежних гарантій або резервних акредитивів.

2. Гарант/емітент не може бути звільнений від відповідальності за недобросовісні дії або за грубу недбалість.

Стаття 15. Вимога

1. Будь-яка вимога платежу за зобовязанням предявляється у формі, вказаній у пункті 2 статті 7, і відповідно до умов зобовязання.

2. Якщо інше не обумовлене в зобовязанні, вимога і будь-яке посвідчення або інший документ, потрібний за зобовязанням, представляється гарантові/емітенту протягом терміну, в який може бути предявлена вимога платежу, в місці видачі зобовязання.

3. Вважається, що при вимозі платежу бенефіціар засвідчує, що його вимога не є недобросовісною і що не присутній жоден з елементів, згаданих у підпунктах а, b і с пункту 1 статті 19.

Стаття 16. Розгляд вимога і супроводжувальних документів

1. Гарант/емітент розглядає вимогу і будь-які супроводжувальні документи відповідно до стандарту поведінки, вказаного в пункті 1 статті 14. При визначенні того, чи відповідають ці документи за зовнішніми ознаками умовам зобовязання і чи узгоджуються вони один з одним, гарант/емітент належним чином враховує міжнародний стандарт практики незалежних гарантій і резервних акредитивів.

2. Якщо інше не обмовлене в зобовязанні або іншим чином не узгоджене між гарантом/емітентом і бенефіціаром, гарантові/емітенту надається розумний термін, проте не більше семи робочих днів, що відлічуються з наступного дня після дня отримання вимоги і будь-яких супроводжувальних документів, для:

a) розгляду вимоги і будь-яких супроводжувальних документів;

b) ухвалення рішення про платіж;

c) напрями відповідного повідомлення бенефіціару, якщо ухвалюється рішення не проводити платіж.

Повідомлення, згадане в підпункті «с» вище, якщо інше не обумовлене в зобовязанні або іншим чином не узгоджене між гарантом/емітентом і бенефіціаром, скеровується за допомогою електронних засобів звязку або, якщо це неможливо, інших оперативних засобів, і в ньому вказується підстава для вирішення не проводити платежу.

Стаття 17. Платіж

1. З урахуванням статті 19 гарант/емітент проводить платіж на вимогу, представленому відповідно до положень статті 15. Після визначення відповідності вимоги платежу умовам зобовязання платіж проводиться негайно, якщо тільки в зобовязанні не обумовлено відстрочення платежу, і в цьому випадку платіж проводиться в обмовлений термін.

2. Будь-який платіж на вимогу, не відповідний положенням статті 15, не зачіпає прав принципала/наказодавця.

Стаття 18. Залік

Якщо інше не обумовлене в зобов’язанні або іншим чином не узгоджене між гарантом/емітентом і бенефіціаром, гарант/емітент може провести платіж за зобов’язанням шляхом використання права заліку вимог, за винятком будь-якої вимоги, що поступилася йому принципалом/наказодавцем або інструктуючої стороною.

Стаття 19. Виключення із зобов’язання проводити платіж

1. Якщо абсолютно очевидно, що:

а) який-небудь документ не є справжнім або був підроблений;

b) платіж не належить на підставі, вказаній у вимозі і допоміжних документах; або

c) з урахуванням вигляду і мети зобовязання для вимоги не є достатніх підстав, гарант/емітент, діючи сумлінно, має по відношенню до бенефіціара право припинити платіж.

2. Для цілей підпункту з пункту 1 цієї статті вимога не має достатніх підстав у таких випадках:

a) обставина або ризик, на випадок яких зобовязання повинне було забезпечити бенефіціар, безперечно, не виникли;

b) основне зобовязання принципала/наказодавця оголошене недійсним судом або арбітражем, якщо тільки в зобовязанні не вказано, що така обставина охоплюється ризиком, на випадок якого видано зобовязання;

c) основне зобовязання, безперечно, було виконане задовільним для бенефіціара чином;

d) виконання основного зобовязання явно перешкодила умисна неправомірна поведінка бенефіціара;

е) при предявленні вимоги по контргарантії бенефіціар цієї контргарантії, діючи як гарант/емітент зобовязання, до якого належить ця контргарантія, недобросовісно проводить платіж.

3. У обставинах, згаданих у підпунктах а, b і с пункту 1 цієї статті, принципал/наказодавець має право на тимчасові судові заходи згідно зі статею 20.

Розділ V. Тимчасові судові заходи

Стаття 20. Тимчасові судові заходи

1. У разі, коли на підставі заяви принципала/наказодавця або інструктуючої сторони можна зробити висновок, що існує велика вірогідність того, що у вимозі, яка предявлена або імовірно буде предявлена бенефіціаром, наявна одна з обставин, вказаних у підпунктах а, b і с пункту 1 статті 19, суд на підставі безпосередніх наявних у його розпорядженні вагомих доказів може:

a) видати попередній наказ, що забороняє бенефіціару приймати платіж, включаючи наказ про затримання гарантом/емітентом засобів за зобовязанням, або

b) видати попередній наказ про блокування надходжень за зобовязанням, сплачених бенефщіару, з урахуванням того, що відсутність такого наказу могла б заподіяти принципалу/наказодавцеві серйозний збиток.

2. При видачі попереднього наказу, згаданого в пункті 1 цієї статті, суд може зажадати від особи, що клопоче про такий наказ, представити такий вид забезпечення, який суд визнає необхідним.

3. Суд не може видати попередній наказ, про який мовиться в пункті 1 цієї статті, на підставі якого-небудь заперечення проти платежу, іншого, ніж заперечення, вказані в підпунктах а, b і с пункту 1 статті 19, або в разі використання зобовязання в злочинних цілях.

Розділ VI. Колізія норм права

Стаття 21. Вибір застосовного права

Зобовязання регулюється правом, вибір якого:

a) обумовлений в зобов’язанні або випливає з умов зобов’язання; або

b) іншим чином узгоджений між гарантом ( емітентом і беніфіциаром.

Стаття 22. Визначення застосовного права

У відсутність вибору права відповідно до статті 21 зобов’язання регулюються правом держави, де розміщене комерційне підприємство гаранта/емітента, в якому зобов’язання було видане.

Висновок

гарантія акредитив конвенція зобовязання

Міжнародні розрахунки здійснюються банківськими установами. У зв’язку з цим з організаційно-технічного погляду міжнародні розрахунки — це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, які виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Основними суб’єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони вступають у відповідні відносини, які пов’язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам.

Існують документарні та недокументарні форми міжнародних розрахунків. Акредитив та гарантія відносяться до документарних розрахунків, і завдяки таким формам розрахунків дуже зручно купувати та продавати товари на міжнародному ринку.

Список використаних джерел

1. Козак Ю.Г., Логвінова Н.С. Міжнародні комерційні угоди та розрахунки нормативно-правове регламентування. - К: ЦУЛ, 2010 – 646 с.

2. http://www.terrabank.com.ua/korporativnym_klntam/dokumentarn_operats/garantja/

3. http://www.business09.com.ua/?p=51

4. http://capitaltimes.com.ua/slovar/show/id/46

Скачать архив с текстом документа