Культура кіммерійців та скіфів

СОДЕРЖАНИЕ: Реферат На тему: Культура кіммерійців та скіфів КУЛЬТУРА ЕПОХИ РАННЬОГО ЗАЛІЗНОГО ВІКУ (КІММЕРІЙЦІ, СКІФИ, САРМАТИ) З відкриттям та поширенням заліза в історії стародавнього населення України розпочалася нова епоха, позначена докорін­ним зламом старих соціально-економічних структур. Залізний вік з Україні датується XII ст. до н.е. — IV ст. н.е.

Реферат

На тему:

Культура кіммерійців та скіфів

КУЛЬТУРА ЕПОХИ РАННЬОГО ЗАЛІЗНОГО ВІКУ (КІММЕРІЙЦІ, СКІФИ, САРМАТИ)

З відкриттям та поширенням заліза в історії стародавнього населення України розпочалася нова епоха, позначена докорін­ним зламом старих соціально-економічних структур. Залізний вік з Україні датується XII ст. до н.е. — IV ст. н.е. Ранній період ранньозалізного віку традиційно обмежують часом існування кім­мерійських і чорноліських памяток. Беручи до уваги, що заліз­ний вік почався з часу білозерської та білогрудівської культур, ми вважаємо існування цих культур першим етапом ранньозалізного віку (початок XII —X ст. до н.е.), а кіммерійські, чорноліські та синхронні їм памятки відносимо до другого етапу раннього пе­ріоду (IX —перша половина VII ст. до н.е.).

Білозерська культура стала основою кіммерійської, яка є, ймовірно, пізньою частиною білозерської. Кіммерійці розселилися у степах Північного Причорноморя наприкінці II —на початку І тис. до н.е. Це найдавніший народ на території України, назвуякого донесли до нас писемні джерела. Геродот (V ст. до н.е.), зокрема, повідомляє про те, що території, зайняті скіфами, нале­жали раніше кіммерійцям.

Етнічність кіммерійців остаточ­но не зясована. Є певні підстави стверджувати, що вони належали до однієї з груп іраномовного на­селення. Провідною галуззю їх­нього господарства було кочове скотарство, дуже висока ефектив­ність якого давала змогу створю­вати значний додатковий продукт.

Без цього не могли б існувати військові кінні загони згаданого народу, котрі здійснювали далекі грабіжницькі походи аж у Передню Азію. Кіммерійці першими на території України освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд, а також металообробку, яка допомогла кардинально поліпшити озброєння кінних дружин. Поряд з економічними в кіммерійському середо­вищі відбувалися важливі суспільно-політичні процеси. Спостері­гався перехід від військової демократії до станово-класового сус­пільства на базі рабовласницького способу виробництва.

Кіммерійські памятки представлено лише похованнями, зазви­чай курганними, відомі й безкурганні поховання. Поширені вони від Дунаю (Істру) до Волги (Араксу). Виділено два ступені куль­тури: чорногорівський та новочеркаський. На першому ступені ховали в простих прямокутних та овальних ямах, іноді з деревя­ним перекриттям (іноді — з підбоями) у скорченому на боці положенні. Чоловіків супроводжували зброя (стріли з бронзови­ми та кістяними наконечниками, кинджал з бронзовим руківям та залізним лезом), збруя (часто стременоподібні вудила), а жінок — золоті та бронзові пронизки, намистини, глиняний посуд. Посуд зберігав білозерські традиції (товстостінні круглотілі горщики, часто орнаментовані наліпним валиком із вусиками, кубки з цилінд­ричними шийками та черпаки, орнаментовані канелюрами, ши­шечками), але зникли одноручні черпаки, поширилися лощені кубки та деревяні кубки із золотими пластинками.

На новочеркаському ступені істотно змінився поховальний обряд: зявилися глибокі ями, відомі прямокутні ями з деревяним дахом, поставленим на деревяні стовпи. Предмети почали класти і на перекриття. Поширилася цільнозалізна зброя, в тому числі й залізні наконечники стріл, замість стременоподібних — двокільчасті вудила. У посуді стали переважати кубки, подібні до жаботинських (прикрашені геометричним орнаментом). Важливою рисою культури кіммерійців є стели, які хоча й не мають виразновідтвореної голови людини, але містять зображення одягу та озбро­єння (подібні до стел бронзового віку України).

Військово-політичне обєднання кіммерійців проіснувало до VIIст. до н.е. і розпалося під натиском скіфських племен. Кіммерійська культура частково розчинилася у скіфській. Частина кіммерійців мігрували на Близький Схід.

У середині VII ст. до н.е. у південноукраїнських степах зяви­лися іраномовні племена скіфів, витіснивши звідси, а частково асимілювавши кіммерійців.

У Джерелом наших знань про культуру скіфів є твори античних авторів (насамперед Геродота) і археологічні розкопки, позаяк свого письма скіфи не мали.

Скіфська культура була тим новоутворенням, яке виникло завдяки складним етносоціальним процесам у євразійських степах.

За культурно-господарським типом скіфська культура належала до кочової (точніше - напівкочової) скотарської.

Лісостепова зона скіфських часів була заселена різноетнічними племенами: неври на Правобережжі, гелони і будини на Лівобережжі. Геродот згадує про калліпідів-елліно-скіфів, тобто, змішане греко-скіфське, не кочове племя.

У середині V ст. до н.е., після підкорення лісостепу і вздовж Дніпра вже мешкали напівскіфські етноси - скіфи-орачі та скіфи-землероби. Різниця між ними полягала в тому, що перші культивували злаки для власного споживання, а другі на продаж.

На формування синкретичного характеру скіфської культури вплинули контакти цих племен з грецькими містами-державами, що зявляються в VII ст. до н.е. в Північному Причорноморї, а також з Китаєм і Персією.

Третя чверть V- кінець IVст. до н.е. - період розквіту скіфської держави, що тривав майже століття і закінчився наприкінці IVст. до н.е. глибокою кризою.

Основним заняттям царських скіфів - провідного племені в скіфській державі було кочове скотарство. Розводили коней, велику та дрібну рогату худобу. Внаслідокцього, стаціонарних будівель у скіфів не було. Геродот писав, що житла у них на візках. Інші античні автори повідомляють, що найменші візки бувають чотириколіс­ними, а інші - шестиколісними.

Вже на початку IVст. до н.е., на поселеннях степового Подніпровя фіксуються постійні житла. Це двокамерні напівземлянки з округлими приміщеннями, де розміщувалося відкрите вогнище та земляні лави по периметру.

Іноді трапляються наземні однокімнатні споруди, округлі в плані. У деяких поселеннях Подніпровя зафіксовані прямокутні в плані землянки (поселення біля с. Первомаївка на Херсонщині та Лиса Гора біля м. Василівка Запорізької обл.). Основним матеріалом для виготовлення цих будівель були глина і дерево.

До наших днів дійшли відомості про одяг скіфів. Чоловіки носили куртку з поясом та штани на взірець шаровар, мякі чобітки, шапки з гострим верхом.

Жінки - широку довгу сорочку, яка доповнювалася різними деталями.

Прикраси - браслети, перстні, гривни, оздоблені пояси носили не тільки жінки, але й чоловіки.

Вірування скіфів відносились до політеїзму, тобто існувала віра в багатьох богів. Геродот називає сімох скіфських богів, яких він ототожнював із грецькими богами. На чолі пантеону стояла богиня Табіті (Гестія) - охороняла вогнище та житло (саме імя Табіті означає та, що зігріває). Далі Папай (Зевс) та його дружина Алі (Гея) - божества неба і землі, союз двох стихій - джерело життя. Далі Гойтосір (Аполлон), Аргімпаса (Афродіта), Галімасад (Посейдон).

Арей - молодший з богів, але в житті Скіфії його культу належала провідна роль. Геродот пише, що на честь Арея проводилися щорічні жертвоприношення. По всій Скіфії споруджувалися велетенські чотирикутні жертовники з хмизу, на верхівці яких був укріплений старовинний залізний меч (символ Арея). Цьому мечу скіфи приносили в жертву овець та коней.

Високого рівня у скіфів досягло ювелірне мистецтво. На парадному посуді, кінському спорядженні, головних уборах та одязі бачимо характерні зображення тварин - ведмедя, рисі, бика, коня чи кози. Часто це символ-мітка: ратиця хижака, пильне око або потужне крило птаха, гостре ікло або пазур хижака. Саме зображення тварин чи характерних для них частин тіла, дало назву особливій течії в декоративно-прикладному мистецтві звіриний стиль. Основним матеріалом для виготовлення творів скіфського мистецтва були кістка, ріг, бронза, срібло, золото, залізо тощо. До шедеврів світового мистецтва належить золотий гребінь із кургану Солоха (Запорізька область). Верхня частина гребня прикрашена динамічною батальною сценою за участю трьох воїнів ймовірно скіфських воєначальників. Дослідники припускають, що автор цього твору був вихідцем із грецького місцевого середовища і, прекрасно оволодівши художніми засобами античного мистецтва, знав і степову атмосферу життя кочівників.

До відомих у світі шедеврів скіфського золотарського мистецтва належить кубок із кургану Куль-Оба - виготовлена із сплава золота з сріблом ваза. На верхній частині вази зображені сцени з життя скіфів, нижня частина заповнена вертикальними жолобками у вигляді вузьких пелюстків.

Сьогодні чи не найвідомішим у світі зразком мистецтва скіфів є золота пектораль із кургану Товста Могила - нагрудна прикраса ритуального характеру. Розділена на три смуги - зооморфну, рослинну і антропоморфну пектораль є яскравим прикладом греко-скіфського ювелірного мистецтва. Особливо майстерно виконана композиція іззображенням двох напівроздягнутих скіфів, котрі стоять на колінах і тримають сорочку з овечого хутра - золоте руно.

Вражає досконалістю прикрашений фігуркою вепра кинджал з експозиції Національного музею історії України.

До наших днів дійшли взірці скіфської скульптури - виконані з граніту, пісковику чи вапняку, воїни у бойовому обладунку. Цей образ володаря причорноморських степів у ІП-ІІ ст., до н.е. ставили на могилах у Степовій Скіфії.

Знайдені в Неаполі Скіфському (столиця скіфської держави) терракотові статуетки і бронзові фігурки грецьких богів (Деметра, Кора, Афродіта, Гермес, Зевс) належать до предметів імпорту, але деякі з них, імовірно, виготовлялися на місці за античними зразками. Відомі й примітивні зооморфні та антропоморфні фігурки, ритуальні хлібці, які свідчать про поширення місцевих землеробсько-скотарських культів.

Скачать архив с текстом документа