Культура Стародавнього Китаю
СОДЕРЖАНИЕ: За свою більш як трьохтисячолітню історію китайський народ вніс вагомий вклад у розвиток науки та техніки. Багато важливих відкриттів та досягнень були зроблені раніше, ніж у інших країнах. Особливого розвитку культура Китаю мала у XVI - XVII ст.Культура стародавнього Китаю
За свою більш як трьохтисячолітню історію китайський народ вніс вагомий вклад у розвиток науки та техніки. Багато важливих відкриттів та досягнень були зроблені раніше, ніж у інших країнах у тому числі європейських (винахід компасу, сейсмоскопу, спідометру, паперу, пороху, книгодруку). Особливого розвитку мала у 17 сторіччі математика, астрономія, географічні знання, медицина. Особливої уваги заслуговує розвиток культури періоду середньовіччя.
Китайська література є однією з найдревніших літератур світу та має свою багатовікову традицію. На початку 17 сторіччя були складені найбільш повні словники – ієрогліфний словник ”Канси цзидзянь” та словник рифм ”Пей вень юнь фу”. Пізніше створюються багато чисельні лексографічні, а також фонетичні. Початком у лінгвістичному плані вивчення китайської мови почалося тільки у1898 році – граматика Ма Нянь-чжуна „Ми-ши вєнь тунь”.Найвищим зразком драматургії цього періоду є „Понова бесідка” Тан Сянь-цзу- романтична історія про кохання, яка перемагає смерть, історична трагедія „ Замок безсмертя” Хун Шена та „ Веєр з персиковими квітами” кун Шан-Женя.
У кінці 16 сторіччя Юєнь Хун-дао та інші письменники виступали проти офіційного руху „повернення у старовину ”Відмічається новий підйом розмовної прози: фантастична епопея „Подорож на захід” у Чен-єня, історично – фантастичний роман „Плавання Чжен Хе по Індійському океану” Ло Мао-дена, анонімний соціально-побутовий роман „Цзинь, Пін, Мей”. Письменники Фен Мен-лун, Лин Мен-чу та інші опублікували багато чисельні обробки народних повістей, а також оригінальні новели.
Маньчжурське вторгнення обумовило появу плеяди опозиційної творчості настроєних поетів та мислителів, для творчості яких характерні просвітницькі тенденції: Хуан Цзун-сі, Гу Янь-у, Ван Фу-чжи. Появилися романи, що прославляють героїв минулого: „сказання про Юе Фзе” Цянь Цая. Пороки суспільства облачаються у насичених фантастикою та іроніях новелою Пу Сун-ліна. У Цзин-цзи у сатиричному романі „Неофіційна історія конфуціанців” клеймив з позицією „Справжнього” конфуціанства пошліть, кар’єризм і консерватизм служивої інтелігенції. Вершиною класичного Романа є „Сон у червоному теремі” Цао Сюе-ціня - психологічно насичена повість про моральний та економічний занепад феодальної аристократії подальшому, у обстановці посиленого цензурного тиску маньчжурської влади головне місце у літературі знову зайняли високі жанри ортодоксально – конфуціантської „тунченської школи”.
Такого ж високого розквіту досягло декоративно-образотворче мистецтво. Появилися багатообразні вироби із фарфору: напр.: білосніжний фарфор у яких зберігається монументальність форми древніх виробів. Відомі витонченно прості за формами сіро-голубі і сіро-зелені керамічні судини із майстерних сіл. Лунцюань-яо, Гуань-яо і Ге-яо, подражаючі дорогоцінними нефриту, білі судини з рельєфним орнаментом із Дінджоу-яо з малюнкам. Розповсюдилися тканини - „ке- си” узори яких створювалися за мотивами, запозиченими із живопису. Улюбленим та надлишковим алегоричним мотивом – бамбук. Майстри направляють живопису вчених використовують пористий папір, їх палітра монохромна чи неяскрава.
У Китаї відроджується в незмінному вигляді конфуціанська теорія музики, за якою основне - безпосереднє етична дія музики, другорядним – її естетичні принципи. Заключний етап у розвитку класичної музики Китаю відносяться до періоду династії Мін, коли Чжу Цзай-юй розвив принцип рівномірно-темперованого 12-ступеневого звукоряду, завершуючи досягнення системи люй. З 17 сторіччя до нового часу китайська музика залишається традиційною. Однак спостерігається тенденція до її демократизації.
Театральне мистецтво Китаю зародилося головним чином у народних формах пісенно-танцювально творчості. В 17 сторіччі були введені строгі цензурні обмеження на драматургію як самий демократичний літературний жанр. Багато спектаклів забронювалось. Подальший розвиток театру проходив головним чином на периферії, де складалися перші локальні театральні жанри: іянський театр такунь-цюй. Іяньський театр за тематикою та заходами акторської виразності був більш демократичним. Показ історичних подій обумовило розвиток акробатичної та фехтувальної техніки. Куньцюй – театр аристократичних прошарків суспільства та інтелігенції. Лірико-побутова тематика характерна для п’єс цього виду театру, відмінною особливістю його була віртуозна вокальна та танцювальна техніка виконавця.
З більшою підставою, ніж про будь–яку культуру, можна говорити про культурну єдність, своєрідність і замкненість культури, яка сформувалася в Стародавньому Китаї і майже без змін проіснувала аж до ХVII ст. н.е. Основні періоди (епохи) в історії Стародавнього Китаю традиційно носили назви династій і царств:
· Шан (або Інь) – XVI – XI ст. до н.е.
· Чжоу і Чжанго – XI – III ст. до н.е.
· Цінь – 221 – 207 рр. до н.е.
· Хань – 206 – 220 рр. до н.е.
Період Шан (Інь). Найдавніші племена на території Китаю селилися, як і в інших давньосхідних цивілізаціях, у долинах великих рік, головною з яких була Хуанхе. Одне з цих племен, яке себе називало Шан (сусіди дали йому імя Інь), змогло ближче до середини II тисячоліття до н.е. створити першу державу. Саме в цей період починають закладатися основи Давньокитайської культури. Було винайдено шовкопрядіння, бронзоливарну справу, ієрогліфічну писемність, зародилися основи містобудування.
Правителі держави – вани (князі) – одночасно вважалися верховними жерцями. При їх дворі працювали вчені, які вели літописи, спостерігали небесні явища, добре знали історичні події минулого. Велика увага приділялася астрономії. Була встановлена тривалість місяця з 29,5 дня і сонячного року з 366 днів. У календарі були чітко визначені сезони року. Місяць поділявся на декади – повний складався з 30 днів, неповний – з 29.
Іньська писемність зявляється в досить розвиненому вигляді, що дає можливість відносити її виникнення до більш раннього періоду. Найдавнішими є гадальні написи XIV – XI ст. до н.е. Існувало понад 3,5 тис. ієрогліфів, 2,5 тис. з яких збереглися і до наших днів. Для письма використовували гладку поверхню панцирів черепах і кісток тварин, а також довгі тонкі деревяні або бамбукові планки, які зєднувалися потім шнурком або ременем.
Найдавніші твори китайського мистецтва датуються III тисячоліттям до н.е. Вони представлені в основному керамікою, виготовленою на гончарному крузі. В епоху Інь поширюються бронзові предмети. Найчастіше зустрічається бронзовий посуд для жертвоприношення з рельєфною поверхнею і зображеннями тварин.
Значну роль у житті шанського суспільства відігравала релігія. У всіх явищах природи давні китайці бачили волю духів і богів. Вони порівнювали з божествами грім, вітер, дощ тощо. Існував також культ предків. Верховним божеством вважали Небо, яке уявляли у вигляді кола, землю зображали у вигляді квадрата, в центрі якого поміщали свою батьківщину. Тому свою країну вони і назвали Піднебесною або Серединним царством.
Період Чжоу і Чжанго. У XI ст. до н.е. державу Шан завоювали племена Чжоу. Недовгий розквіт змінився роздробленістю і міжусобними війнами – епохою Чжанго – “Ворогуючих царств” (V – III ст. до н.е.).
Безперервні війни сприяють нагромадженню військового досвіду. Фундатором військової теорії вважається Сунь Цзи. Його “Трактат про військове мистецтво” став каноном військової науки свого часу і досі вважається класикою військово–стратегічної думки.
В епоху Чжоу продовжився бурхливий розвиток астрономії. Зявилися нові прилади для визначення координат небесних світил – армілярні сфери. За 600 років до н.е. було введено сонячно–місячний календар. На 350 р. до н.е. вченим стало відомо, що тривалість сонячного року – 365,25 доби, а місячного – 295 діб. Знаки 12 тварин служили для позначення “земних гілок” циклу в 600 років. У IV ст. до н.е. вченим Ші Шенєм було складено перший у світовій історії зоряний каталог, що включав 800 світил. Починаючи з 240 р. до н.е. точно відмічалася кожна поява комети, відомої зараз під назвою Галея.
Значними були досягнення давньокитайських медиків. Частина їх методів лікування не втратила своєї актуальності за наших часів: голкотерапія, пульсова діагностика, припікання тощо.
У періоди Чжоу і Чжанго формується китайська філософія. Виникають матеріалістичні переконання, в основі яких лежали уявлення про пять першоелементів (“стихій”) природи: води, вогню, металу, дерева, землі. Одночасно відбувається становлення головних принципів вчення про протилежні і взаємоповязані сили Інь і Ян, дія яких розглядалася як причина руху і мінливості в природі. Це знаходить своє втілення в стародавньому літературному памятнику Китаю – “Книзі перемін” (XII – VI ст. до н.е.).
У VI – V ст. до н.е. зароджуються даосизм і конфуціанство . Засновником даосизму вважається мудрець Лао–цзи. У центрі його вчення – поняття Дао (“Шлях”), якому підлеглий весь світ і яке є основою та джерелом всього сущого. Весь Всесвіт має своє Дао і перебуває у постійному русі, в постійній зміні, підкоряючись природній необхідності. Поведінка людини також повинна керуватися природними законами, вона не повинна втручатися у природний плин життя, інакше це призведе до хаосу. Засуджуючи багатство, розкіш, знатність, виступаючи проти жорстокості і свавілля, насильства і воєн, Лао–цзи, проте, проповідував відмову від боротьби, висував теорію “недіяння”, ненасильницького споглядання.
Конфуціанство виникло як етико–політичне вчення і надалі набуло значного поширення. Основоположник вчення Кун Фу–цзи (551 – 479 рр. до н.е.) вважав вічним встановлений Небом порядок, закликав шанувати традиції в сімї і державі, ставлячи понад усе виховання людини. Він розробив цілу систему правил і норм поведінки людини – Ритуал, згідно з яким треба шанувати предків, поважати старших, прагнути до внутрішнього самовдосконалення. Покірність молодших старшим і народу володарям вводилася у вічний і непорушний закон. Будь-які докорінні зміни засуджувалися. Конфуціанське вчення здобуло популярність серед родової знаті, яка не бажала змін у суспільстві. Проте імператори династії Цінь досить жорстоко боролися проти нього, і тільки у Шаньській імперії конфуціанство стало офіційною державною ідеологією (і було такою до початку ХХ ст.!).
До літератури чжоуського періоду належать названа вище “Книга перемін”, а також “Книга пісень” – памятник найдавнішої народної поезії, до якої входить 305 поетичних творів, і “Книга історії” – збірник офіційних документів та описів історичних подій. Всі вони визначили подальший розвиток літератури і поезії.
Це стосується і творчості Цюй Юаня (340 – 278 рр. до н.е.). Він походив зі знатного аристократичного роду, але конфліктував з придворними сановниками, що і відбилося на його поезії. Багато його творів мають сатиричний характер. Цюй вважається основоположником літературної поезії і по праву називається першим видатним поетом Китаю.
У період Чжоу значно розширюється коло ремесел, зявляється безліч предметів декоративно–прикладного мистецтва, створених висококваліфікованими майстрами: бронзові дзеркала, вироби з нефриту, лакові вироби тощо. Виробництво лаку, до речі, в той час було відоме тільки в Китаї. В цей же час у Китаї ведеться розробка родовищ руд заліза, міді, олова. Тут вперше починають видобуток соляних розчинів за допомогою свердловин, які бурять на глибину до 900 м.
Музичне мистецтво спочатку виконувало ритуальні функції. В чжоуський період пісні і танці відокремлюються, удосконалюються техніка музичної гри і музичні інструменти. Китайці казали: “Слова можуть обманювати, люди можуть прикидатися, тільки музика не здатна на це”.
Період Цінь . У недовгий період правління династії Цінь припинилися міжусобні війни, Китай обєднався. Імператор Цінь Ші–Хуанді розпочав грандіозне будівництво: були прокладені нові дороги, прориті канали, столиця імперії Сяньян обнесена могутніми мурами. Але головне будівництво розгорнулося на півночі, де Китай постійно діймали кочові племена. Щоб обмежити їх проникнення на територію Ціньської імперії, почалося зведення знаменитої Великої Китайської стіни. Роботи велися протягом 10 років безперервно – і вдень, і вночі. В цілому на спорудженні стіни працювало близько 2 млн. людей. Загальна довжина її становила майже 4 тис. км, кожні 60–100 метрів над стіною здіймаються вежі. Висота стіни досягала 10 метрів, а ширина була така, що по ній вільно могли проїхати 5–6 вершників.
З розмахом будувалася і гробниця Цінь Ші–Хуанді. Вона оточена двома рядами високих стін, які створюють в плані квадрат (символ землі). На відстані півтора кілометра від гробниці прориті одинадцять підземних тунелів, де розташовувалося “військо”, виліплене з глини. Кожний воїн був виконаний у натуральну величину і наділений індивідуальними рисами.
Династія Хань. Новий розквіт культури і мистецтва Китаю починається з утвердженням династії Хань. Масштабні гідротехнічні роботи, будівництво палаців, храмів, гробниць вимагали значних математичних знань. У I ст. н.е. було створено трактат “Математика в десяти розділах”, який узагальнив знання в цій галузі за декілька віків. Тут уперше зустрічаються відємні числа і даються правила операцій над ними.
Новий крок уперед робить астрономія. У 27 р. до н.е. було зроблено перший запис про спостереження сонячних плям. Найвидатніший астроном старовини Чжан Хен (78 – 139 рр. н.е.) зумів нарахувати 2,5 тис. зірок, розташованих в 124 сузірях. Він створив перший у світі небесний глобус, що відтворював рух небесних тіл, винайшов перший сейсмограф.
Тоді ж зявився компас, що мав вигляд ложки, яка лежить на металевій пластині і вказує ручкою на північ. Набули поширення зубчате колесо і водяний млин.
Китайці цього періоду були чудовими будівельниками і архітекторами. Зведення будівель на 2–3 і більше поверхів з багатоярусним дахом, критим кольоровою черепицею, було звичайною справою. Подібний тип будівель увійшов в архітектурну традицію і зберігся в Китаї на довгий час.
Ханьське образотворче мистецтво різко відрізнялося від символічного мистецтва минулих періодів. Для нього характерне більш реалістичне трактування сюжету й образів. Винятковий інтерес являють скульптурні рельєфи з Шаньдуна і Сичуані, знайдені в могильних склепах. Тут, крім релігійних і міфологічних сюжетів, зображені побутові сцени.
Триває прогрес писемності. Замість загостреної палички, яка служила для письма лаком на бамбукових і деревяних планках, почали використовувати волосяний пензель. На рубежі нашої ери в Китаї була винайдена туш, а потім стали користуватися графітом. Нарешті, в І ст. н.е. китайці винайшли папір. Традиція приписує честь його винаходу євнуху імператорського палацу Цай Луню. З II ст. н.е. папір набуває великого поширення, остаточно витісняючи бамбукові планки і шовк. До Європи він потрапить лише у Середньовіччі.
Імператори протегували літературі і мистецтву. При імператорському дворі була створена багата бібліотека, організована Музична палата, де збиралися і оброблялися народні мелодії та пісні. Діяльність Музичної палати заклала основи нової традиції ліричної поезії.
Сима Цянь (145 – 86 рр. до н.е.) вважається батьком китайської історичної науки і одночасно класиком китайської прози. Його “Історичні записки” складаються з 130 розділів і викладають історію Китаю з найдавніших часів. Досить сказати, що всі подальші китайські історичні праці будувалися за їх зразком, у тому числі і праця іншого ханьського історика – Бань Гу. Його твір “Історія Старшої династії Хань” охоплює 230 років, починаючи від першого ханьського імператора.
Картина культурного життя Ханьської імперії буде не повною, якщо не сказати про проникнення до Китаю буддизму. Він вніс новий струмінь у розвиток китайської філософії і сильно вплинув на китайську культуру. Зявилися буддійські монастирі, скельні ансамблі. Але буддизм набирає тут нової форми – чань–буддизму (пізніше в Японії він став називатися дзен–буддизмом ). Однак особливого розвитку все це набуде вже в рамках Середньовіччя.
Таким чином, культуру Китаю відрізняло не тільки різноманіття, але й велика життєстійкість. Вона змогла увібрати і перетворити всі зовнішні культурні впливи. Китайська писемність стала основою для писемності Кореї, Японії, Вєтнаму. Шовк, компас, папір, туш, порох вперше були винайдені в Китаї. Але слід зазначити, що досягнення китайської культури стали відомими на Заході значно пізніше.
Загальна характеристика найдавнішої на Землі цивілізацій Сходу Китаю – показує, що вона мала як спільні риси, так і значну своєрідність. До спільних рис можна віднести надзвичайну роль держави (насамперед в особі верховного правителя) в усіх сферах життя, відокремлення розумової праці від фізичної, накопичення чималих наукових знань – поки без виділення науки в самостійну сферу, провідне місце монументальної архітектури в мистецтві, а в ній – схильність до гігантських форм. У Китаї давня культурна традиція, не перериваючись, була продовжена в середні віки., зокрема більшої стабільності і тривалості існування її культури – всі ці елементи набувають повнішого і закінченого вигляду. Окрім того до особливостей можна віднести значний розвиток та складність релігійно–філософської думки, етико–політичних та естетичних вчень.