Ліквідність - рентабельність
СОДЕРЖАНИЕ: Політика ліквідності має справу з вирішенням дилеми ліквідність - рентабельність. Тому перед банком встає задача максимізації прибутковості своїх операцій при наявності даного обмеження, причому є присутнім чітко виражений чинник невизначеності, тому що керівництво банку не може з упевненістю передбачити коли й у якому масштабі виникне проблема ліквідності.Політика ліквідності має справу з вирішенням дилеми ліквідність - рентабельність. Тому перед банком встає задача максимізації прибутковості своїх операцій при наявності даного обмеження, причому є присутнім чітко виражений чинник невизначеності, тому що керівництво банку не може з упевненістю передбачити коли й у якому масштабі виникне проблема ліквідності. А коли вона виникне, можна тільки почати дію на основі вже заздалегідь створеного заділу - резервів; особливої структури активів і пасивів або напрацьованих операцій.
Практика виробила ряд методів управління ліквідністю. Вони засновані на управлінні активами, пасивами або і тими й іншими одночасно. У порівнянні з іншими кожний із методів управління ліквідністю має як свої переваги, так і недоліки. Економічна доцільність застосування того або іншого методу управління ліквідністю обумовлена характеристиками банківського портфеля, особливостями банківських операцій, середовищем, у якому діє банк. Так, коли банк використовує принципово різноманітні джерела залучення коштів, задача управління ліквідністю ускладнюється. Тоді може бути доцільним застосування методу конверсії фондів, що припускає як управління активами, так і управління пасивами. Навпроти, коли ресурсна база банка достатня однорідна, а можливості використання операцій на грошовому ринку обмежені, доцільним може виявитися менше складний метод фондового пула.
Метод фондового пула
На практиці був вироблений ряд підходів до контролю і управління ризиком ліквідності або, іншими словами, управлінню здатністю банку отримувати кошти в готівковій і безготівковій формі швидко і по розумній ціні для виконання своїх поточних зобовязань. Управління ліквідністю можна здійснювати порівнянням ступеня ліквідності активів і сталості пасивів або, інакше, методом управління фондами. Зазначений метод складається в зіставленні загальної потреби в ліквідності і всіх наявних у банку джерел її покриття. Для цього застосовуються показники оцінки ліквідності балансу.
Суть даного методу полягає в тому, що всі банківські кошти, отримані з різноманітних джерел, розглядаються як єдиний пул коштів, наявних у банку. Тоді задача полягає в тому, щоб створити первинні і повторні резерви для забезпечення ліквідності. Первинні резерви складаються з абсолютно ліквідних активів - каси і залишків на кореспондентських рахунках. До складу вторинних резервів входять високоліквідні активи, що можна швидко реалізувати і які мають велику оборотність. У наших умовах до них у першу чергу відносяться державні коротко- і середньострокові державні цінні папери. У принципі вони можуть також формуватися з банківських акцептів, векселів і до деякої міри облігацій першокласних емітентів. В умовах, коли заняття довгої валютної позиції забезпечує прибуток протягом достатньо тривалих періодів часу, додаткові резерви високоліквідних видів іноземної валюти можуть розглядатися як вторинні резерви. Резерви коштів потрібні для щоденних операцій банку, але їхній певний надлишок забезпечує перший рубіж захисту на випадок виникнення проблеми ліквідності. Первинні резерви відносяться до недоходних активів, вторинні резерви вже забезпечують певний прибуток банку.
Схема 1
Метод фондового пула
Для оцінки загального стану ліквідності в банку необхідно розглянути всі розрахункові коефіцієнти в системі. Наприклад, якщо співвідношення між кредитами і депозитами вище норми, ми можемо припустити, що або в банку є великий кредитний портфель, або банк покладається на недепозитні джерела позикових і залучених коштів (швидше за все залишків на розрахункових рахунках або міжбанківських кредитів). Щоб зробити висновок, який із можливих варіантів має місце насправді, ми повинні проаналізувати співвідношення між кредитами і коштами, притягнутими з недепозитних джерел. Якщо значення даного коефіцієнта теж велике, ми можемо зробити висновок про наявність у банку великого щодо його розмірів кредитного портфеля. У цьому випадку відкидається припущення про те, що банк зайво покладається на недепозитні джерела коштів.
Далі, якщо ми роздивимося співвідношення між незвязаними (вільними від застави) ліквідними активами і недепозитними джерелами позикових і залучених коштів, можна зясувати, чи тримає банк значну частину коштів у вторинних резервах короткострокових державних цінних паперів Якщо дане співвідношення незначно, банк має щодо трохи вторинних резервів на випадок виникнення кризи ліквідності.
Вимір руху коштів
Інший підхід до виміру ліквідності складається в відслідковуванні динаміки зміни обсягу потреби в ліквідності і джерела її задоволення. У цьому звязку одним із корисних прийомів є підготування прогнозу потреби в ліквідності у формі таблиці-графіка, що містить, з одного боку, оцінну потребу в ліквідності на найближчі тижні або місяці, а з іншого боку - джерела її покриття за ті ж періоди часу. Дієвість даного прийому особливо висока тоді, коли є достатньо багато достовірних позицій. Як приклад достовірного зростання потреби в ліквідності можна привести договори про відкриття кредитних ліній. Навпроти, якщо один із значних вкладників заздалегідь повідомив про вилучення через обговорений термін значного термінового депозиту, ми вірогідно можемо говорити про скорочення у відомий момент у майбутньому джерел ліквідних ресурсів.
Таблиця 1
Звіт про рух коштів
| КБ ... ...... ...... філія ... ...... ...... |
Одиниці виміру |
||
| Найменування позиції |
квартал |
квартал |
квартал |
| Притік коштів |
|||
| А. Притік коштів |
|||
| Збільшення банківського капіталу |
|||
| Залучення депозитів |
|||
| Приріст залишків на розрахункових рахунках |
|||
| Відсотки отримані |
|||
| Прибутки від цінних паперів |
|||
| Повернення кредитів |
|||
| Інші прибутки |
|||
| Курсова різниця |
|||
| Разом притік: |
|||
| КБ ... ...... ...... філія ... ...... ...... |
Одиниці виміру |
||
| Найменування позиції |
квартал |
квартал |
квартал |
| Відтік коштів |
|||
| Приріст постійних активів |
|||
| Кошти в розрахунках |
|||
| Операційні витрати |
|||
| Видача кредитів |
|||
| Виплата депозитів |
|||
| Інвестиції |
|||
| Відсотки сплачені |
|||
| Податки |
|||
| Дивіденди |
|||
| Разом відтік: |
|||
| Приріст коштів |
|||
| Те ж наростаючим результатом |
|||
Подальшою деталізацією є розбивка статей на підкатегорії. Наприклад, рядок Виплата депозитів розбивається на підкатегорії по видах і строкам внесків. В остаточному підсумку деталізація може бути доведена до поділу таблиці на рядки, що відбивають інформацію рахунків аналітичного обліку.
Метод конверсії фондів
Коли банк використовує принципово різноманітні джерела залучення коштів, задача управління ліквідністю ускладнюється. Тоді може стати обгрунтованим метод конверсії фондів. Його суть полягає в тому, що кошти, мобілізовані з різноманітних джерел, використовуються по-різному. Іншими словами, кошти увязуються по джерелах і напрямкам використання. Наприклад, кошти на рахунках до запитання відрізняються більш високими резервними вимогами і швидким оборотом, а характеристики коштів, залучених у строкові вклади, зовсім інші.
При застосуванні методу конверсії фондів необхідно:
• розподілити всі кошти по джерелах формування в залежності від обороту по рахунках і резервних вимогах;
• розподілити кошти з кожного джерела на фінансування відповідних активів.
Таким чином, дилема ризик - прибутки вирішується окремо для кожного джерела коштів, начебто це - окремий банк; звідси інша назва цього методу - метод мінібанку.
Схема 2
Метод конверсії фондів
Інші підходи до управління ліквідністю
Метод управління резервною позицією є методом із великими перевагами і великими недоліками. Його зміст полягає в наступному: визначаємо резервну позицію, тобто не формуємо заздалегідь вторинні резерви, а лише прогнозуємо кількість фондів, що ми можемо купити на грошовому ринку і тим самим профінансувати можливий відтік коштів. У першу чергу мова йде про придбання коштів на міжбанківському ринку і запозиченні в НБУ.
Переваги методу очевидні:
• скорочується частка низкодоходних і недоходних активів;
• у випадку вилучення депозитів валюта балансу банка не зменшується або зменшується в меншому ступені, тому що вторинні резерви не ліквідуються, а навпроти, банк залучає додаткові кошти.
Але при використанні даного методу ризик ліквідності заміщується іншими видами ризику:
• ризиком зміни процентних ставок;
• ризиком доступності фондів (який визначається в першу чергу ємкістю міжбанківського ринку).
Метод управління кредитною позицією полягає у визначенні особою кредитної позиції - того обсягу коштів, котрий банк одержить у короткостроковому періоді, якщо не буде відновляти короткострокові кредити. При цьому підході до управління ліквідністю також є присутнім чинник ризику доступності фондів і, як і в попередньому випадку, його актуальність буде зростати в міру розвитку грошового ринку.
Ключове слово при використанні методу активного управління портфелем - секюритизація. Термін секюритизація відбувається від англ. securities - цінні папери й означає обертання банківських активів у цінні папери. При секюритизації активів розміщення кредитних ресурсів здійснюється не тільки за допомогою укладання кредитного договору, але і шляхом використання векселів (при короткостроковому кредитуванні) і облігацій (при довгостроковому кредитуванні). Близький до секюритизації альтернативний шлях - застосування права переуступки, наприклад переуступки кредиту. Таким чином, секюритизація в широкому змісті означає не тільки перетворення кредитів у цінні папери, але і будь-яке переведення їх у таку форму, коли їх можна реалізувати третім особам на ринку.
Українськими банками використовується в основному метод фондового пулу, оскільки детальний аналіз залучених коштів не проводиться і формується фонд коштів, який потім розподіляється по видам активів.
Використана література:
1. Под. ред. О.И. Лаврушина. Банковское дело. М.: Банковский и биржевой информационный центр, 1992, - 432 с.
2. Под ред. Ю.И. Коробов, Ю.Б. Рубин, В.И. Солдаткин. Банковский портфель-2 . - М.: «СОМИНТЕК», 1994. - 752 с.
3. В.В. Иванов. Анализ надежности банков. М.: Русская деловая литература, 1996. - 320 с.