Логічні аспекти слідчої версії
СОДЕРЖАНИЕ: РЕФЕРАТ на тему: Логічні аспекти слідчої версії ПЛАН 1. Поняття слідчої версії, її характеристики 2. Головні вимоги до слідчих версій, особливості їх побудовиРЕФЕРАТ
на тему:
Логічні аспекти слідчої версії
ПЛАН
1. Поняття слідчої версії, її характеристики
2. Головні вимоги до слідчих версій, особливості їх побудови
Висновки
Список використаної літератури
1. Поняття слідчої версії, її характеристики
В судово-слідчій практиці при поясненні окремих фактів або сукупності обставин часто висувається ряд гіпотез, які по-різному пояснюють ці факти. Такі гіпотези називають версіями (від латинського versio – видозміна, поворот) – здогад або припущення правознавця про наявність або відсутність подій, фактів, характер і природу вчинків тощо.
Версія в слідчому дослідженні – одна з можливих гіпотез, які пояснюють походження або властивості окремих юридично значимих обставин злочину або злочину в цілому.
Оскільки перед судом ставиться завдання встановити події злочину і осіб, які винні в його здійсненні, узагальнююча версія висувається по поводу головного предмету доказу. Вона пояснює всю сукупність суттєвих обставин події, відповідаючи на запитання: який злочин вчинено; хто його здійснив; де, коли, при яких обставинах і яким чином воно здійснене; які цілі, мотиви злочину, вина злочинця і т.д.
Невідомою реальною причиною, по поводу якої створюється версія, виступає тут не загальне положення, принцип розвитку або об’єктивна закономірність, а конкретна сукупність фактичних обставин, з яких складається одинична злочинна подія. Освітлюючи всі питання, які підлягають з’ясуванню в суді, така версія носить риси загальної версії, яка пояснює злочин в цілому.
Перевірка загальної версії відбувається не інакше як шляхом послідовного з’ясування часткових сторін, окремих фактів і обставин злочину. Будучи невідомим або маловідомим, кожна з обставин може бути предметом самостійного дослідження, по поводу кожного з них також створюються версії, які пояснюють особливості і походження цих обставин. Такого чину припущення виконують роль часткових версій, оскільки вони освітлюють тільки окремі, часткові обставини злочину.
Знання, отримані за допомогою часткових версій, служать основою для побудови, конкретизації і уточнення загальної версії, пояснюючої злочинне діяння в цілому. В свою чергу, загальне версія дає можливість намітити основні напрямки для висування часткових версій стосовно ще не виявлених обставин справи.
2. Головні вимоги до слідчих версій,
особливості їх побудови
Одною з головних вимог, які висуваються до версії в судовому дослідженні, є те, щоб при аналізі сукупності фактичних даних, на основі яких вона побудована, ці дані не суперечили одні одним і висунутій версії в цілому. Наявність таких суперечностей повинна привернути серйозну увагу слідчого. Однак бувають випадки, коли слідчий, висунувши версію, яку він вважає правдоподібною, не приймає до уваги факти, які суперечать цій версії, ігнорує їх, продовжує розвивати свою версію на суперечливих фактах.
Побудова версій, як і гіпотез, — необхідний шлях до створення наукової теорії. Всяка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією.
Логічна структура гіпотези (версії) складна. Гіпотеза не зводиться до якогось одного судження чи умовиводу. Вона — система суджень, понять і умовиводів. Якесь одне окремо взяте судження або умовивід ще не складає гіпотези.
Гіпотеза, як і версія, може складатися одночасно із різних видів умовиводів: індукції, аналогії і дедукції. Наприклад, судження-припущення може бути висловлене за аналогією чи індукцією, а потім розвинуте й доведене у формі дедукції. Але припущення в гіпотезі може бути висунуте не тільки у формі індукції чи аналогії, воно висловлюється часто дедуктивне, а доводиться потім у формі індукції або дедукції тощо.
Версія (гіпотеза) — процес розвитку думки. Процес мислення в гіпотезі має певні стадії. Розрізняють дві такі стадії побудови і доведення гіпотези:
1) висування гіпотези і 2) доведення гіпотези. Дехто виділяє в гіпотезі не дві, а три, чотири чи пять стадій: 1) вивчення обставин досліджуваного явища (збирання фактів), 2) формування гіпотези, 3) виведення із гіпотези наслідків (розвиток гіпотези), 4) перевірка цих наслідків на практиці і 5) висновок про істинність або хибність висунутої гіпотези.
Висування версії (гіпотези).. Версія будується не на голому місці. Щоб її висунути необхідно мати певну сукупність фактів, що відносяться до спостережуваного явища, котрі б обґрунтовували імовірність якогось припущення, пояснювали імовірність невідомого. Тому побудова гіпотези завжди повязана зі збиранням фактів, які мають відношення до того явища, котре ми пояснюємо. На підставі зібраних фактів висловлюється припущення про те, що таке досліджуване явище, тобто формулюється гіпотеза. Припущення в гіпотезі в логічному відношенні є судження (або система суджень). Його висловлюють унаслідок логічного опрацювання зібраних фактів.
Факти, на підставі яких висувається гіпотеза, можуть бути логічно осмислені у формі аналогії, індукції чи дедукції. В одних випадках гіпотезу висувають за аналогією, в інших — вони е висновком індуктивного чи дедуктивного умовиводу. Наприклад, гіпотеза про існування життя на Марсі висунута за аналогією. На підставі схожості Марса і Землі в одних ознаках, а саме в тому, що Марс і Земля є планетами сонячної системи, що обидві вони обертаються навколо сонця, мають атмосферу, воду, зміну пір року, дня й ночі і т. д., зроблено припущення про схожість цих планет і в інших ознаках, а саме, що на Марсі, як і на Землі, існує життя. Гіпотеза Лаверє про існування планети Нептун була висунута шляхом дедукції.
Висування припущення, тобто формулювання гіпотези, становить основний зміст гіпотези.
Припущення — головний елемент будь-якої гіпотези. Припущення є відповіддю на поставлене запитання про сутність, причину, звязки спостережуваного явища. Припущення містить те знання, до якого доходять унаслідок узагальнення фактів. Припущення — та серцевина гіпотези, навколо якої відбувається вся пізнавальна і практична діяльність. Припущення в гіпотезі — це, 3 одного боку, підсумок попереднього пізнання, те головне, до чого доходять унаслідок спостереження і узагальнення фактів; з другого боку — це відправний пункт подальшого вивчення явища, визначення напрямку, яким має відбуватися все дослідження. Гіпотеза дає змогу не тільки пояснити наявні факти, а й виявити нові факти, на котрі не була б звернута увага, коли не була б висунута ця гіпотеза.
Доведення гіпотези. Висунута гіпотеза має бути доведеною. Доказ гіпотези здійснюється так. Припускаючи висунуту гіпотезу істинною, із неї дедуктивним методом виводять ряд наслідків (фактів), котрі мають існувати, якщо існує гадана причина, а потім ці наслідки перевіряють на практиці. Якщо наслідки відповідають дійсності, підтверджуються практикою, то це свідчить про те, що ця гіпотеза є правильною. Якщо ж наслідки, логічно виведені з гіпотези, не відповідають дійсності, нашим дослідом не підтверджені, то це означає, що висунута гіпотеза хибна.
Логічний процес виведення наслідків із висунутого припущення і обгрунтування істинності або хибності гіпотези відбувається досить часто у формі умовно-категоричного силогізму. Із гаданої причини Л виводять наслідок В. Логічно це виражається в такому судженні;
«Якщо є Л, то є В». Потім наслідок В перевіряють на практиці, чи дійсно він існує. Якщо наслідок В насправді не існує й існувати не може, то за правилами умовно-категоричного силогізму від відсутності наслідку доходять висновку про те, що й гадана причина Л також не існує, тобто до імовірного висновку про хибність висунутої гіпотези.
Висновки
Отже, версія в слідчому дослідженні – одна з можливих гіпотез, які пояснюють походження або властивості окремих юридично значимих обставин злочину або злочину в цілому.
Побудова версій в судовому слідстві, як і любої гіпотези, складається з двох етапів. Перший етап – аналіз окремих фактів і відносин між ними; другий етап – синтез фактів.
В процесі побудови версій, щоб вияснити характер злочину і осіб, винних у його скоєні, необхідно аналітично дослідити даний фактичний матеріал. Мета аналізу – виділити серед великої кількості фактичних обставин такі, які певним чином пов’язані зі злочином. В процесі аналізу важливо виявити серед різноманітних фактичних обставин дещо спільне, а саме наявність їх зв’язку зі злочином. Види умовиводів, за допомогою яких аналізуються факти, бувають різними, що залежить не лише від особливості самих фактів і зовнішніх умов, але і від характеру раніше отриманих знань. Якщо слідуючий надає перевагу загальним знанням, його вивід протікає у формі дедуктивних умовиводів.
В процесі аналізу використовують знання з окремих випадків і фактів, котрі зустрічались при розслідування інших справ, тобто будують умовивід по аналогії, співставляючи одне явище іншому.
Аналіз фактів може протікати і у формі індукції. Наприклад, по співпалим ознакам почерків слідчий робить висновок, що це робота однієї особи. В результаті аналізу вирішується задача відношення доказового матеріалу: із кількості досліджуваних фактів вибирають ті, котрі дають основу для підстави про їх зв’язок зі злочином.
Для того щоб зробити наступний крок, необхідний синтез емпіричного матеріалу.
Розслідування злочинів потребує розвиненого аналітико-синтезуючого мислення, уміння виявляти серед них особливе, специфічне. Це дозволяє встановити весь ланцюг причинного зв’язку, пізнати ті факти, котрі лежать на початку цього ланцюга, і котрі обумовили появу всіх інших обставин.
Версія в судовому слідстві вважається складеною, якщо задовольняє такі вимоги:
1. Гіпотеза має бути несуперечливою.
2. Вона має бути принципово провіряючою, а що стосується судової версії, то і допускати перевірку фактами.
3. Гіпотеза вважається складеною правильно, якщо вона основана емпірично та теоретично.
4. Евристична функція гіпотези визначається її інформативністю.
При дотриманні вказаних вище умов в судовому слідстві приходять до такого знання про обставини злочину і його учасників, котре являється достовірним, єдино можливим і не викликає сумнівів у своїй істинності.
Список використаної літератури
1. Гетманова А.Д. Учебник по логике. – Москва: ЧеРо, 2000.
2. Жеребкін В.Є. Логіка. – Харків: Основи, К.: Знання, 1998.
3. Курбатов В.И. Логика. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001.
4. Конверський А.Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998.
5. Тофтул М.Г. Логіка. – К.: Академія, 1999.
6. Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. Підручник – К.: Золоті ворота, 1998.