Майнові та земельні відносини їх нормативно-правова база
СОДЕРЖАНИЕ: Реферат на тему: Майнові та земельні відносини, їх нормативно-правова база Земельні відносини регулює Земельний кодекс України. Земельний кодекс було прийнято 13 березня 1992 р. Він установлює, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин із метою створення умов для раціонального використання та охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ та організацій на землю.Реферат на тему:
Майнові та земельні відносини,
їх нормативно-правова база
Земельні відносини регулює Земельний кодекс України. Земельний кодекс було прийнято 13 березня 1992 р. Він установлює, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин із метою створення умов для раціонального використання та охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ та організацій на землю. Його розділами є:
1. Загальні положення.
2. Використання земель.
3. Охорона земель.
4. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва.
5. Контроль за використанням і охороною земель та їх моніторинг.
6. Державний кадастр земель.
7. Землеустрій.
8. Вирішення земельних спорів.
9. Відповідальність за порушення земельного законодавства.
10. Міжнародні договори.
Майнові відносини - це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання та інших матеріальних благ.
Наведене визначення майнових відносин містить у собі ознаки, за якими вони виділяються із всієї сукупності економічних звязків.
Економічні відносини розглядаються наукою у двох аспектах — як результат і як форма виробничої діяльності людей, повязаних з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ.
Економічні відносини як результат діяльності людей, спрямованої на забезпечення їх існування, як певна соціальна єдність формуються незалежно від їх волі і свідомості. Такі економічні відносини є виробничими, не мають вольового характеру і тому не можуть бути предметом правового регулювання, їх розвиток визначається обєктивними економічними законами.
На відміну від виробничих відносин економічні відносини як форма виробничої діяльності людей є одиничними, конкретними відносинами вольового характеру, тобто вони виникають між конкретними особами з приводу конкретних матеріальних благ і у звязку з економічними актами учасників цих відносин. Наприклад, конкретні відносини власності з приводу належності певного матеріального блага конкретній особі. Саме ці відносини є предметом правового регулювання. Наведені міркування дають можливість, на наш погуляд, зробити такі висновки:
— економічні відносини як форма діяльності людей і економічні відносини як певний соціальний результат цієї діяльності — не тотожні категорії;
— майнові відносини — це різновид конкретних економічних відносин вольового характеру;
— суть майнових відносин полягає в тому, що вони є відносинами з приводу належності, використання і переходу матеріальних благ;
— обєктом майнових відносин є матеріальні блага, які в законодавстві називають майном. Саме тому ці відносини мають найменування майнових.
Проаналізоване поняття майнових відносин не сприймається одностайно в науці цивільного права. Справа в тому, що питання про. поняття майнових відносин є дискусійним, хоч, на наш погляд, вищезазначені аргументи на користь наведеного визначення майнових відносин уявляються переконливими.
За змістом майнові відносини поділяються на дві групи:
а) відносини власності; б) відносини у галузі товарообігу.
А. Відносини власності, тобто майнові, відображають існуючий розподіл матеріальних благ (засобів і продуктів виробництва) між певними особами (громадянами, юридичними особами, державою, територіальними громадами та іншими соціальними утвореннями). Вони мають статичний характер, оскільки закріплюють належність матеріальних благ відповідним власникам.
Аналіз відносин власності повязаний із розкриттям, власності як економічної категорії. У юридичній літературі є кілька визначень власності. Так, власність визначається як присвоєння (привласнення) індивідом або колективом засобів і продуктів виробництва через певну суспільну форму. Разом з тим висловлено таку думку щодо поняття власності. Власність — це відношення особи до належної їй речі як до своєї, яке виражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею, а також в усуненні втручання всіх третіх осіб у ту сферу господарського панування, на яку поширюється влада власника. Уявляється, що друге визначення власності є повнішим. По-перше, в ньому відображається і розкривається момент присвоювання (привласнення) речі, хоч про це у визначенні сказано іншими словами, а саме: відношення особи до належної їй речі як до своєї. По-друге, на відміну від першого в розглядуваному визначенні розкривається економічний зміст власності через категорії володіння, користування і розпорядження. Крім того, заслуговує на увагу твердження, що ступінь присвоєння (привласнення) матеріальних благ, що мають відповідні особи, може бути різним. Саме у звязку з цим, на думку автора твердження, розрізняють поняття свого і чужого майна і наводиться приклад, що власник володіє своїм будинком, а орендар користується чужим майном.
З урахуванням наведених літературних позицій є підстави дійти таких висновків:
— відносини власності і власність — це органічно взаємоповязані категорії. Власність — це суспільні відносини між людьми з приводу присвоєння (привласнення) матеріальних благ і, отже, через відношення до матеріальних благ як до своїх власних. Відношення власника до речі як до своєї виражає відносини власності між цим власником і всіма іншими особами (громадянами, організаціями, державою, територіальними громадами і різними соціальними утвореннями) з приводу даної речі;
— розрізнення своїх і чужих речей означає існування суспільних відносин між людьми, в рамках яких здійснюється присвоєння матеріальних благ різного ступеня (отримання у власність, у користування та ін.)1 .
Відносини власності залежно від існуючих форм власності поділяються на: а) відносини приватної власності громадян;
б) відносини колективної власності юридичних осіб; в) відносини державної власності; г) відносини комунальної власності територіальних громад (ст. 41 Конституції України 1996 p., далі — Конституція України); Закон України Про власність із змінами і доповненнями). Особливе місце займають відносини власності українського народу (ст. 13 Конституції України).
Б. Майнові відносини у галузі товарообігу — це відносини, повязані з переходом матеріальних благ від одних субєктів (виробників матеріальних благ) до інших (споживачів матеріальних благ), зокрема майнові відносини, що виникають з договорів купівлі-продажу, поставки. Майнові відносини в галузі товарообігу інакше називаються товарно-грошовими, оскільки виникають на базі товарного виробництва і відображають рух товарів від виробника (чи посередника) до споживача, який сплачує за них гроші або інший еквівалент. Товарне виробництво використовують для створення матеріальної заінтересованості трудових колективів державних підприємств, кооперативів, господарських товариств, окремих громадян, трудових, селянських господарств у результатах своєї діяльності. В умовах товарного виробництва діє закон вартості і тому товарно-грошові відносини мають вартісний характер. Якщо порівняти відносини власності і товарно-грошові, то можна дійти висновку, що перші відображають статику власності, другі — її динаміку.
Характерні ознаки товарно-грошових відносин:
А. Еквівалентно-платний характер. Класична форма вияву закону вартості — еквівалентність. Це означає, що в товарно-грошових відносинах має відбуватися обмін рівних вартостей:
діям продавця, який передає майно у власність, мають відповідати дії покупця, який платить відповідні грошові суми.
Б. Майнова відокремленість учасників відносин. Наприклад, майно державних організацій, які користуються правами юридичної особи, відокремлено від майна інших державних і кооперативних організацій, від майна окремих громадян, трудових і селянських господарств.
В. Учасники цих відносин є або власниками майна або особами, що володіють ним на праві повного господарською відання чи на праві оперативного управління.
2. Особисті немайнові відносини виникають у звязку із здійсненням особистих прав. Термін особисті права вживається для позначення різноманітних субєктивних прав, які належать громадянину або соціальному утворенню. В даному випадку маються на увазі особисті немайнові права на блага, невіддільні від особи: життя, здоровя, честь, гідність, імя, авторство. Вони індивідуалізують особу, втілюють її моральну оцінку з боку суспільства. Зазначені особисті права поділяються на групи:
а) особисті права, повязані з майновими (наприклад, особисті права авторів творів у галузі науки, літератури і мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій);
б) особисті права, які виникають та існують незалежно від майнових, тобто не повязані з ними (наприклад, право на імя честь, гідність, на листи, щоденники, записки).
Чинне законодавство (статті 7 і 472 ЦК України) регулює обидві названі групи немайнових відносин.
Однак питання про те, що чинне цивільне законодавство регулює особисті немайнові відносини, не повязані з майновими, по-різному вирішується в юридичній літературі. Так, висловлювалася думка, що такі відносини лише охороняються цивільним правом від можливих порушень, а оскільки предмет будь-якої галузі визначається колом відносин, які регулюються (а не охороняються) нею, то особисті відносини, не повязані з майновими, є предметом не цивільного, а інших галузей права. У даному разі ми солідарні з тими юристами, які підтримують позицію законодавця. Відомо, що залежно від того, в результаті яких дій (правомірних чи неправомірних) виникають цивільно-правові відносини, їх поділяють на регулятивні й охоронювальні. Відносини, що виникають у звязку з порушенням права на імя, честь, гідність, є охоронювальними. Наприклад, у результаті розгляду судової справи за позовом гр. Т. до редакції журналу про спростування відомостей, які порочили його честь, було поновлено право на честь гр. Т. А це, в свою чергу, забезпечило охорону, наприклад, трудових відносин за участю гр. Т. Вказані відносини досить повно врегульовані чинним цивільним законодавством, де передбачені їх субєкти, обєкти, права та обовязки. Саме тому важко погодитися з думкою, що особисті немайнові відносини не повязані з майновими, не є предметом цивільно-правового регулювання.
Цивільне законодавство регулює вищезазначені майнові й особисті немайнові відносини:
а) юридичних осіб між собою;
б) громадян з юридичними особами;
в) громадян між собою.
Учасниками відносин, що регулюються нормами цивільного права, можуть бути й інші соціальні утворення: держава, автономні утворення та територіальні громади.
Відносини власності, а також майнові в їх товарно-грошовій формі й особисті немайнові обєктивно потребують певних форм правового регулювання. Форми правового регулювання законодавець обирає не довільно, а виходячи із соціально-економічної природи цих відносин.
Використана література:
1. Основи земельного права. Підручник. – К., 1999.
2. Правознавство. Підручник. – К., 2000.
3. І.А. Бірюков, Ю.О. Заїка, В.М. Співак. Цивільне право України. – К., 2001.
4. Цивільний Кодекс України. – К., 2003.