Методика вивчення фонетики і графіки

СОДЕРЖАНИЕ: Уже в період навчання грамоти (1 клас) діти шляхом частково­го звукового аналізу вчаться виділяти окремі звуки із звукового комплексу — слова, проводять спостереження за зміною значення слова залежно від зміни того чи іншого звука (лис — ліс, ніч — піч), послі­довно називають звуки в слові, визначають голосні і приголосні, приголосні тверді і мякі, на основі поскладового ви­мовляння вчаться ділити слово на склади, а також робити звукові моделі слів.

Уже в період навчання грамоти (1 клас) діти шляхом частково­го звукового аналізу вчаться виділяти окремі звуки із звукового комплексу — слова, проводять спостереження за зміною значення слова залежно від зміни того чи іншого звука (лис — ліс, ніч — піч), послі­довно називають звуки в слові, визначають голосні і приголосні, приголосні тверді і мякі, на основі поскладового ви­мовляння вчаться ділити слово на склади, а також робити звукові моделі слів.

Ці уміння є основою для успішного засвоєння розді­лу «Звуки і букви» у 1-2 класах.

У Ді­тей формуються сталі уявлення про те, що звуки мови по­діляються на дві великі групи — голосні і приголосні. З метою чіткості і свідомості засвоєння знань під час кла­сифікації звуків на голосні і приголосні учнів слід орієн­тувати на такі ознаки :

спосіб вимови (при вимові голосних повітря вільно ви­ходить через ротову порожнину, при вимові приголосних — натрапляє на ряд перешкод (язик, зуби, губи);

характер звучання (при вимові голосних чуємо тільки голос, при вимові приголосних — голос і шум або тільки шум);

властивість утворювати склад (голосні утворюють склад самі по собі, приголосні — лише в сполученні з голос­ними).

Всі ці знання учні мають одержувати способом спостереження за артикуляційним апаратом.

Під час вивчення цього розділу доцільними будуть впра­ви фонетичного й артикуляційного характеру, спрямовані на формування умінь класифікувати звуки, наприклад: 1) назвіть звуки, під час вимови яких повітря вільно про­ходить через ротову порожнину; 2) назвіть звуки, під час вимови яких створюється перешкода губами ([б], [п], [в], [м], [ф]), зубами і кінчиком язика ([д], [т], [з]) і т. д

Передувати таким вправам мають спостереження за артикуляційним апаратом в про­цесі вимови голосних і приголосних.

Під час вивчення цієї теми учні мають одержати знання про те, що в українській мові шість го­лосних звуків: [а], [о], [у], [е], [i], [й] і що на письмі вони познача­ються десятьма буквами: а, о, у, е, і, й, я, ю, е, ї.

Під час опрацювання цього матеріалу найдоцільнішим буде прийом евристичної бесіди, яка проводиться на основі спостережень за мовним матеріалом, звукобуквеного ана­лізу, зіставлення голосних звуків і букв, якими вони по­значаються.

Засвоєння цього матеріалу умовно можна поділити на кілька етапів.

На першому проводиться зіставлення голосних звуків і букв, якими вони позначаються:

звук [а] [о] [у] [е] [й] [і]

буква а о у е й і

На наступному етапі проводяться спостереження над звуковим значенням букв я, ю, є, ї.

Учням поступово пропонуються для звукобуквеного аналізу слова, де зазначені букви знаходяться: а) на почат­ку слова, складу (яма, Ю ра, біліє, ї ду); б) в середині скла­ду (люк, ляк, сине).

У результаті спостережень за вимовою і звукобукве­ного аналізу учні повинні вирішити поставлену перед ни­ми проблему. Над буквами я, ю, є, ї в ряду звуків має зявитися такий запис:

[йа] [а] [йу] [у] [йе] [е] [йі]
я ю є ї

в якому знак (-) позначає мякість приголосного перед го­лосним.

Це завершальний етап опрацювання зазначеної теми.

Під час вивчення теми «Голосні звуки і позначення їх буквами» важливо запобігти помилкам, які є наслідком змішування звуків і букв.

Слід памятати, що буква аж ніяк не може впливати на мякість звука, оскільки звук сам по собі мя­кий (прислухайтесь: лак]). По-друге, буква — це лише графічний знак, який вживається на письмі, щоб передати (позначити) мякість у даному випадку звука [л] перед [а].

Оскільки в графічній системі ук­раїнської мови найбільше розход­жень між приголосними звуками і позначенням їх буквами, засво­єння цієї теми необхідно проводи­ти на основі спостережень за зву­ками і їх буквеним позначенням.

В одних випадках слід вдаватися до прийому зіставлення звуків і букв (вимовляємо [шч] — пишемо букву щ (ща),

вимовляємо [дз], [дз], [дж] — пишемо букви дз, дж ), в ін­ших — до заучування напамять слів, наприклад, тих, у яких вимовляється звук [г].

Для удосконалення умінь, одержаних протягом навчан­ня у 1 класі щодо розрізнення твердих і мяких приголос­них, доцільними будуть спостереження за мовним апаратом під час артикулювання (вимовляння) твердих і мяких при­голосних: [л — л], [н — н], [т — т], [д — д] та звука [й].

Саме тут потрібними будуть завдання, спрямовані на класифікацію звуків за твердістю / мякістю та диферен­ціацію їх.

Під час опрацювання теми «Тверді і мякі приголосні» учні мають удосконалити знання про способи позначення мяких приголосних на письмі. Перший крок у цьому плані був зроблений, коли учні проводили спостереження за зву­ковим значенням букв я, ю, є . Тепер же цей матеріал — в центрі уваги вчителя. Під час його опрацювання вчитель веде учнів від часткового звукового аналізу з метою виді­лення твердих і мяких приголосних у парах слів (лак — ляк) чи складів (Луша — Люда) до усвідомлення особли­востей буквеного позначення мяких звуків у складах з голосними [а], [у], [е], [й], [і].

Окремо учні вивчають теми «Позначення мяких приголосних за допомогою мякого знака» та «Позначення мя­кості приголосних перед о», їх опрацювання провадиться також на основі спостережень за вимовою мяких приголос­них звуків і їх буквеним позначенням.

Важливе значення для засвоєння цього матеріалу мати­муть усні й письмові вправи, в основі яких лежать звуковий та звукобуквений аналіз.

У період навчання грамоти учні знайомились з мяким знаком і тепер мають пригадати, для чого він уживається на письмі.

«Вживання мякого знака перед буквою о » є, по суті, закріпленням знань про роль мя­кого знака на письмі.

З глухими і дзвінкими приголос­ними діти практично ознайоми­лись у період навчання грамоти. Зокрема, вони проводили спосте­реження за вимовою парних дзвінких і глухих, спостеріга­ли за смислорозрізнювальною роллю цих звуків (бабка — папка). Це був перший етап їх засвоєння.

Наступний етап відбувається під час опрацювання цієї теми у 2 класі.

З метою чіткого розмежування дзвінких і глухих при­голосних у методичній літературі рекомендується вести спостереження за способом творення та участю голосу й шу­му при вимові пар дзвінких і глухих. Для спостережень учні одержують завдання беззвучно артикулювати при­голосні таких пар:

[д — т], [д — т], [б — п], [ж — ш], [з — с]-, [з — с], [дз- — ц] та ін.

Наступне завдання — простежити за участю голосу і шуму в процесі вимовляння зазначених пар звуків.

У результаті спостережень учні приходять до висновку, щоб вимова звуків кожної пари відрізняється саме участю голосу. Вчитель допомагає дітям зробити висновок: дзвінкі приголосні – це ті, які творяться за допомогою голосу і шуму, а глухі — тільки за допомогою шуму.

Учні шляхом спостережень за участю голосу і шуму під час вимовляння знайомляться також із дзвінкими, які не мають глухих пар (сонорними), та з непарним глухим [ф]:

[в], [м], [й], [н], [л], [р], [к], [л], [р], [ф].

Проводячи спостереження, слід брати до уваги не ли­ше тверді дзвінкі й глухі приголосні, а й мякі.

Робота над темою «Дзвінкі й глухі приголосні» тісно повязана з удосконаленням орфоепічних умінь, оскільки ще досить часто в українському мовленні учнів.

Із способом поділу слова на склади діти знайомляться в період на­вчання грамоти. Під час опрацю­вання фонетичного матеріалу удосконалюється навичка ді­лити слова на склади залежно від кількості голосних у сло­ві. Вона є однією з основних у початкових класах і має зна­чення як для письма (учні переносять слово з рядка в рядок на основі поділу на склади, диктують по складах слово під час запису), так і для читання.

Робота над складом слова тісно повязана з визначен­ням наголосу в слові (наголошеного складу), що є досить складним для учнів, оскільки вимагає певних аналітич­них умінь. Спостерігаючи за вимовою ненаголошених і наголошених складів, учні приходять до висновку, що наголошений склад — це склад, який вимовляється дов­ше і сильніше, ніж ненаголошений.

На наступних етапах нав­чання доцільними будуть визначення наголосу в сприйнятих на слух словах та записаних на дошці чи в зошитах.

Робота над формуванням умінь визначати наголошений і ненаголошений склад має надзвичайно велике значення. Від якості зазначених умінь буде залежати успішність учнів в оволодінні правописними навичками позначення на пись­мі ненаголошених [е], [й].

Зіставлення слів, однакових за написанням, але різ­них за місцем наголосу, робота над значенням таких слів підводять дітей до розуміння ролі наголосу в слові.

Навичка правильно визначати наголос в слові має зна­чення не лише для формування вимови, а й для формуван­ня правописних умінь, зокрема умінь позначати на пись­мі ненаголошені [е], [й].

Звуковий і звукобуквений аналі­зи є найбільш ефективними прийо­мами навчання грамотного письма. Ці прийоми сприяють усвідомлен­ню послідовності звуків у слові, встановленню правиль­них співвідношень між звуками і буквами.

Слід чітко розрізняти ці два прийоми. Звуковий аналіз проводиться лише на рівні звуків.

Звукобуквений аналіз проводиться словами, сприйнятими на слух, а потім вимовленими учнями само­стійно.

Якщо під час звукового аналізу учні займаються вста­новленням складової і звукової будови слова, то під час звукобуквеного аналізу діти повинні, крім цього, називати звуки і букви, якими вони позначаються.

Звуковий і звукобуквений аналізи можуть проводитись як усно, так і письмово. Можна проводити як повний ана­ліз слова, так і частковий.

Звукобуквений аналіз слова має дещо інші завдання. Основне з них — вироблення умінь правильно (без пропус­ків) позначати звуки у сприйнятих на слух словах, узви­чаєними у даній мові буквеними знаками.

Під час звукобуквеного аналізу слід іти від звука до букви, а не навпаки, як це іноді трапляється в практиці, Адже звук є первинним, буква — вторинна і вживається залежно від звука. Послідовність проведення звукобук­веного аналізу слова така:

1. Вимов слово по складах. Склади звукову модель слова.

2. Назви в ньому кількість складів, визнач наголошений склад.

3. Вимов послідовно звуки, з яких складається слово.

4. Назви голосні і приголосні, приголосні мякі і тверді (при потребі — дзвінкі і глухі).

5. Запиши слово, називаючи букви, якими позначаються звуки в слові, вказуючи на особливість вживання букв. Наприклад: у слові дощ звуки [шч] позначаються однією буквою щ (ща).

Повний звукобуквений аналіз доцільно використову­вати лише на етапі, коли в учнів формується усвідомлення співвідношень між звуком і буквою.

Програма не вимагає письмового виконання повного звукобуквеного аналізу. На письмі можна обмежитись складанням звукової моделі слова. Наприклад, слово яб­луня матиме таку звукову модель:

Звуковий і звукобуквений аналіз потребують умінь ло­гічно і доказово будувати висловлення. Тому, навчаючи, як проводити такі види роботи, вчителю обовязково слід давати зразок відповіді, записаний на плакаті або на дошці.

Скачать архив с текстом документа