Моральне виховання як важлива складова змісту виховання
СОДЕРЖАНИЕ: Роль морального виховання в розвитку особистості. Проблема, сутність морального виховання у психолого-педагогічній літературі (завдання, мета, принципи). Система моральних цінностей та сідомість людини. Форми і методи морального виховання особистості.КУРСОВА РОБОТА
Моральне виховання як важлива складова змісту виховання
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………....... 3
І Роль морального виховання в розвитку особистості………………….……. 5
Проблема морального виховання у психолого-педагогічній літературі….….5
Сутність морального виховання (завдання, мета, принципи)………………... 7
Система моральних цінностей людини………………………………………. 13
Моральна свідомість людини………………………..................................... 16
Форми і методи морального виховання особистості.. ……………..………..19
ІІ Здійснення морального виховання у практичній роботі вчителя в ЗОШ………………………………………………........................................... 21
Висновки………………………………………………………………………... 26
Література………………………………………………………………………. 28
Вступ
Ми живемо в особливі часи. З одного боку, сучасна епоха несе нам нові перспективи і нове натхнення, а з іншого - кидає виклик. Шість років тому людство увійшло у нове десятиріччя, нове століття і нове тисячоліття. Оглядаючи ті події, котрі залишило після себе 20-те століття, можна зробити два основні висновки. По - перше, це століття позначилося найбільшим стрибком у розвитку технології, засобів інформації та звязку. В той же час, у минулому столітті у кровопролитних війнах загинуло більше людей, аніж за всю попередню історію людства.
Кожна історична доба формує певні світоглядні орієнтири та уявлення про природу і світ, місце, роль і сутність людини в ньому, її ставлення до самої себе та навколишніх. Починаючи з епохи Відродження, коли людину було проголошено цінністю, освіту розглядають як спосіб сприйняття нею культурних норм та включення їх у дальший її розвиток.
Відбувається переоцінка цінностей. Людство знайшло скарб світового значення – цінностей гуманізму, які переможно проходять через усі бурі земних потрясінь. Вчительство теж переживає значне психологічне навантаження. Йдеться про кризу світогляду, зміну пріоритетів і переоцінку цінностей. Нова соціально-політична ситуація, з одного боку, вимагає переосмислення мети виховної діяльності педагогів, провідних теоретико-методологічних принципів та критеріїв ефективності змісту, форм і методів виховання, а з другого – призводить до порушення елементарних прав дитини на її розвиток.
В той час, коли людство у технічному розвитку прямувало уперед семимильними кроками, усе більше зростав розрив між розвитком зовнішнім, тобто науково-технічним прогресом, та внутрішнім, моральним, розвитком людини.
Ми володіємо незнаними до цього часу можливостями побачити трансляцію подій, які відбуваються у цей час на іншому кінці світу. Ми можемо бути свідком того, як працює людина в відкритому космосі чи на орбітальній станції. Але ж усе це відбувається у світі, який далекий від досконалості. Якщо ми бажаємо його покращити, то маємо запитати себе, яким ми бажаємо бачити наш світ зараз і яким він має бути?
Люди збудували великі міста, розвинули технології, однак існує багато проблем суспільного характеру. Навіть найбільш благополучні та розвинуті країни світу стикаються із величезними проблемами суспільства.
Зовнішній розвиток людства повинен супроводжуватися духовним розвитком, свого роду, моральним відродженням, яке стає підґрунтям для розвитку людства. Г. Сковорода говорив: “Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знаннями найскладніших наук, але не має доброго серця?”
І Моральне виховання школярів як психолого-педагогічна проблема
1.1 Проблема морального виховання у психолого-педагогічній літературі
Мислителі різних віків трактували поняття моральності по-різному. Ще в давній Греції в своїх працях Арістотель про моральну людину писав: “Морально прекрасною називають людину досконалої гідності…Адже про моральну красу говорять з приводу доброти: морально прекрасним називають справедливу, мужню, благородну і взагалі володіючу всіма добротами людину.”
А Ніцше вважав: “Бути моральним, етичним – означає бути покірним давно встановленому закону чи звичаю”. “Мораль – це перевага людини перед природою”. В науковій літературі вказується, що мораль з’явилась на початку розвитку суспільства. Визначну роль в її виникненні зіграла трудова діяльність людей. Без взаємодопомоги, без визначених обов’язків по відношенню до роду людина не змогла б встояти в боротьбі з природою. Мораль виступає як регулятор взаємовідносин людей. Керуючись моральними нормами, особистість тим самим спонукає до життєдіяльності суспільства. В свою чергу, суспільство, підтримуючи і розповсюджуючи ту чи іншу мораль, тим самим формує особистість відповідно до свого ідеалу. Навідміну від права, яке має діло з областю взаємовідносин людей, але спираючись на примус зі сторони держави. Мораль підтримується силою суспільної думки і звичайно виконується в силу переконання. При цьому мораль оформляється в різних заповідях, принципах, де сказано як треба поводитись. Зі всього цього ми можемо дійти висновку, що старшій людині буває тяжко обирати, як повестись в тому чи іншому випадку не “впавши обличчям в багно”.
А що ж говорити про дітей? Ще В.О. Сухомлинський говорив про те, що необхідно займатись моральним вихованням дитини, навчати “вмінню відчувати людину”.
Василь Олександрович говорив: “Ніхто не вчить маленьку людину: “Будь байдужим до людей, ламай дерева, попирай красу, вище за все став своє особисте”. Все діло в одній, в дуже важливій закономірності морального виховання. Якщо людину вчать добру – вчать уміло, розумно, вимогливо, в результаті буде добро. Вчать злу (дуже рідко, але буває і так), в результаті буде зло. Не вчать ні добру, ні злу – всеодно буде зло, тому що і людиною її треба зробити ”.
Сухомлинський вважав, що непорушна основа морального переконання закладається в дитинстві і ранній юності, коли добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість доступні розумінню дитини лише при умові яскравої наглядності, очивидності моральної суті того, що вона бачить, робить, спостерігає”.
1.2 Сутність морального виховання (завдання, мета, принципи)
Важко назвати щось більш важливе для людини, ніж її взаємини з іншими людьми. Від характеру цих взаємин багато що залежить в нашому житті: настрій, моральне самопочуття, працездатність тощо. Стосунки з оточуючими дають можливість бачити смисл свого існування, усвідомлювати себе як частку людського суспільства. Людина, як суспільна істота, немислима поза взаєминами з іншими людьми. Саме завдяки спілкуванню і певним взаєминам, що складаються в процесі цього спілкування, людський індивід поступово стає особистістю, яка здатна усвідомлювати не лише інших, але й саму себе, свідомо й активно регулювати власну діяльність та поведінку, впливати на оточуючих, враховувати їх прагнення, інтереси.
Виховання – цілеспрямований свідомий процес формування гармонійної особистості, що включає формування гуманності, працелюбства, чесності, правдивості, дисциплінованості, почуття відповідальності, власної гідності, виховання патріотизму, любові до Батьківщини. Процес виховання відображує становлення кожної людини.
Мораль — це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах. Мораль - це імперативно-оцінний спосіб ставлення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з огляду на принципове протиставлення добра і зла.
У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню. Моральне виховання — виховна діяльність школи і сімї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.
Виходячи із загальнолюдського змісту моральності, можна сказати, що загальнолюдська мораль - це не сукупність незмінних норм і принципів, що споконвіку відомі кожній людині або спільноті, а система, яка поповнювалась, розширювалась, змінювалась протягом віків, збагачуючись новими критеріями, новим смислом. А, отже, не можна вважати поняття загальнолюдська мораль як щось однозначне, яке має неухильно здійснюватись, оскільки її суть і спрямованість залежить тільки від людини. Субєкт морального виховання у процесі розвитку і спілкування вже володіє певним моральним досвідом.
Організація життєдіяльності молоді потребує безпосереднього впливу на неї і взаємодії з нею. Це має стати своєрідним фундаментом, на якому базується і діяльність, і спілкування, і стосунки, і поведінка молодих людей. Соціальний розвиток сучасної молоді потребує рішучого переведення його з позиції виконавця у позицію активного учасника, співавтора, автора і співвиконавця всього виховного процесу. Адже відома істина стверджує, що бездумний виконавець ніколи не стане господарем ситуації.
В реальному житті нашого суспільства наступив той період, коли необхідно усвідомити, якщо не буде вирішена проблема розвитку і становлення моральної особистості молоді, то ні про які перетворення в нашому реальному житті не може бути й мови. При цьому доцільно уникати однобічного підходу до визначення цілей і змісту виховання, який передбачає і однобічний характер виховної діяльності.
Два інститути грають першочергову роль в процесі морального виховання. Перший - це сімя, де дитина закладає основи характеру своєї особистості. Моральні стосунки в сімї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив повязаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей.
Другий - це школа та позашкільні навчально-виховні заклади. Позашкільні навчально-виховні заклади — це широкодоступні заклади освіти, які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.
Основною метою морального виховання, як сімейного виховання, так і викладання у школі є прагнення передати знання та культурні традиції, навчити молодь розвиватися як особистість та збільшувати культурну спадщину. Нажаль, у цілому процес виховання більш спрямований на те, щоб розвивати інтелектуальні здібності, аніж культуру та духовність.
В процесі морального виховання важливими є розуміння наступних категорій.
Моральність — охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей. Моральність треба розглядати у двох основних вимірах — як складову історичного духовного досвіду, а також — у формі віддзеркалення цього досвіду в житті конкретних людей. У першому випадку механізмами регуляції моральної поведінки особи є історично вироблені норми (моральні норми, принципи, поняття добра), які вже існують у колективній свідомості як ідеальні. Але ці моральні механізми зовнішнього спонукання людини до моральної дії приймаються нею не автоматично, а шляхом їх обґрунтування для самої себе. Завдяки цьому стає можливим «внутрішнє» моральне становлення особистості та її моральної поведінки.
Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини. Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи норми.
Моральні почуття — запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості. Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов. Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.
Коли мова йде про людину, то звичайно мається на увазі два аспекти людської природи: те, що називаємо розумом чи душею — внутрішній аспект, та фізичне тіло — зовнішній аспект. Кожна людина володіє цими двома аспектами, один з яких спрямований на реалізацію фундаментальних духовних цінностей істини, добра, краси, любові, а інший, в свою чергу, піклується про фізичний комфорт: їжу, житло та одяг, котрі безумовно необхідні нам для виживання. Освіта має змогу надати молодому поколінню знання, які б дозволяли досягати успіху в матеріальній сфері. Також дуже важливо, щоб ці матеріальні блага були здобуті з використанням моралі та етики. Така освіта включає в себе виховання цінностей сімї, розвиток характеру, викладання того, як стати громадянином чи моральною особистістю.
Етика — наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві. Етика є методологічною засадою морального виховання.
Процес морального виховання ґрунтується на певних принципах. Принципи виховання — керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу. Основні принципи такі:
- цілеспрямованість виховання передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання — всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності;
- обов’язковий звязок виховання з життям. Суть принципу полягає в тому, що виховна діяльність має орієнтувати особистість на необхідність жити у суспільстві;
- єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини — це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості — складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості;
- виховання в праці. В основі цього принципу — ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності;
- комплексний підхід у вихованні ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сімї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання;
- виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і повязаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність;
- поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. У цьому — головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає: єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін.;
- індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи виховання — важлива вимога до організації виховного процесу і одна з умов підвищення його ефективності;
- принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер;
- єдність педагогічних вимог школи, сімї і громадськості. Повинна охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сімї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу.
1.3 Система моральних цінностей людини
Абсолютно вічні цінності — загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.). Саме абсолютні цінності є історично сформованим підгрунтям формування моральності кожної сособистості та головним дієвим фактором судження кожної окремої людини про такі категорії як вірно та невірно, правильно чи неправильно, добре чи зле, чесно чи нечесно тощо. Абсолютні моральні цінності притаманні людині незалежно від її особисих уподобань та переконань, точніше сказати саме особистісні переконання та цінності формуються насамперед під впливом абсолютних вічних понять. При цьому кожна окрема людина не може самотужки вносити зміни до системи абчоллютних цінностей, адже вони є результатом колективної свідомості, надбаням колективної “праці” культурного соціуму.
Національні цінності — є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична память тощо.
Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в імя України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення учнів до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.
Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:
— народність — єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;
— природовідповідність — урахування багатогранної й-цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей;
— культуровідповідність — органічний звязок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь;
— гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців; виховання — центр навчально-виховного процесу, повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довіря до неї; виховання гуманної особистості;
— демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке усвідомлення взаємозвязку між ідеалами свободи, правами людини і громадянською відповідальністю;
— етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. Забезпечення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання їх як типових носіїв національної культури. Принцип етнізації — невідємна складова соціалізації дітей, він однаковою мірою стосується всіх народів, що живуть в Україні.
Громадянські цінності — ґрунтуються на визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи людини, обовязки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо. Ця категоріє є важливою для формування громадської свідомості, чіткого розуміння та прийняття правил поведінки в громадському суспільстві. Усвідомлення людиної свої власних прав, а також обов’язків по відношенню до інших членів нромади, до законів громадського утворення, членом якого є кожен з нас. Достатня ретельність у вихованні громадських цінностей дає змогу існувати суспільству, як цілісному утворенню окремих індивідуумів, що проводять активну життєдіяльність у його межах.
Сімейні цінності — моральні основи життя сімї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, память про предків та ін. Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін.
На протязі усієї історії люди знаходилися у постійному духовному пошуку, намагаючись знайти як задовольнити свої духовні потреби. І часто звязок матеріального та морального тлумачився невірно. Інколи значимість духовних цінностей підносили за рахунок ущемлення матеріальних потреб людства. В інших випадках матеріальні цінності ставили на перше місце, нехтуючи при цьому моральними проблемами.
Соціальний прогрес, на жаль, не завжди збігається з моральним удосконаленням особи, хоча нерідко за найважливіших соціальних обставин розкривається моральний вимір буття людини. Але у кожному суспільстві у людській свідомості вкладалися певні моральні цінності, ціннісні орієнтації у її поведінці, діяльності, що висвітлює те, заради чого діє і мислить людина саме так, а не інакше.
1.4 Моральна свідомість людини
Проблема єдності моральної свідомості, моральних цінностей і поведінки досить тісно повязана з розвязанням завдань рівня досконалості морально розвиненої особистості. Тому важливим і є питання про зміст моральних якостей. Зважаючи на те, що моральні якості визначають соціальну спрямованість особистості, необхідно, щоб вони стали дієвими. Моральні якості наповнювати вольовим змістом і спрямованістю. За таких умов, безперечно, може бути сформована дієва мораль, яка визначає стійку лінію поведінки особистості молодої людини.
Психологи визнають два основні способи регулювання поведінки людей: зовнішнє регулювання, яке базується на моральних нормах – у відповідності громадській думці і внутрішнє регулювання, яке базується, перш за все, на моральній свідомості, моральності мотивів, добровільної поведінки. Індивід має свідомо виконувати певні обовязки, які потребують від нього певних моральних вчинків.
Внутрішня моральна свідомість кожного окремого індивідуума ґрунтується на його моральних якостях. Поєднання різних за функціями моральних якостей можна розглядати як своєрідний механізм поєднання моральної свідомості і поведінки особистості. Виділяють пять основних груп моральних якостей:
- перша група - світоглядна переконаність, цілеспрямованість, обовязок, відповідальність, гуманізм, патріотизм, інтернаціоналізм, які у сукупності забезпечують громадянську спрямованість. Саме ця група забезпечує зміст соціальних цінностей;
- друга група - моральні якості, які забезпечують досягнення поставлених цілей: ініціативність, енергійність, наполегливість, самостійність, обовязковість тощо. Ці якості повязані з моральною свідомістю, яка керує і коригує їх прояв;
- третя група - витримка, стриманість, ввічливість, володіння собою. Вони допомагають контролювати і гальмувати негативні прояви у поведінці;
- четверта група - діловитість, навички і звички у поведінці, уміння її організовувати, моральний досвід особистості. Ці якості певною мірою допомагають швидше досягати мети і зосередити в основному увагу на змісті вчинків;
- пята група - здатність до самооцінки, самокритичність, вимогливість з себе, справедливе ставлення до інших. Ці якості сприяють самовдосконаленню і створенню позитивної моральної сфери подальшого розвитку особистості.
Таким чином, у моральній поведінці особистості проявляються як зовнішня регуляція, так і внутрішня саморегуляція. Тому саме завдяки моральному вихованню перебудовується сама людська особистість відповідно до моральних цінностей, які віддзеркалюють суспільні відносини, правила та норми поведінки людей.
Враховуючи те, що людина може вибрати моральний і аморальний вчинок, доцільно враховувати і той факт, що цей вибір буде цілком довільним. Моральний вибір субєкта, його моральна поведінка є не лише результатом аналізу обєктивних ситуацій, але й вагання і боротьби мотивів. Часто людина вибирає не те, що краще саме по собі, а те, що краще для нього. А звідси можна вести мову, що прояв моральності часто є результатом певних сформованих норм, звичок, поведінки. Світогляд людини формується в процесі виховання та практичної діяльності. Зміст виховання спрямовано саме на оволодіння загальнолюдськими нормами життєдіяльності.
Домінуючим положенням процесу морального виховання має бути те, що психічний і духовний розвиток особистості проявляється і вдосконалюється лише в діяльності, яка має різний зміст, різний характер і різні цілі. А вирішення поставлених завдань у діяльності є водночас конкретною формою діяльності. Під час вирішення поставлених завдань людина співвідносить свої можливості з вимогами щодо виконання цих завдань, а отже, залежить від реальних успіхів і невдач і може давати собі оцінку. Звідси і зявляється особистісний оцінний механізм, який може коригувати моральну поведінку людини.
Домінуючим фактором, механізмом саморегуляції особистості, є установка на бажання і самостійність прояву моральності. Проте ми не відкидаємо ще одного фактору, який для нашого дослідження є досить суттєвим, це можливість проектування процесу морального розвитку особистості, поглиблення і закріплення її моральних якостей шляхом включення у спеціально змодельовані ситуації, діяльність.
Завдання сьогоднішньої теорії і практики морального виховання полягають в тому, щоб оновити, відродити процес виховання, наповнюючи структуру діяльності особистості новими потребами моральної поведінки навіть у таких суперечливих умовах, у яких нині перебуває держава, освіта, вчитель. Адже ціннісні моральні орієнтації молоді, співвідносячись з психофізичними характеристиками особистості, не є абстрактним поняттям, які існують поза соціальною дійсністю.
При цьому, якщо в підлітковому віці моральні орієнтації пластичні, піддаються природним змінам, то з часом зростання більше фіксується прояв спрямованості загальнолюдської, особистісної, субєктивної моралі. Адекватність моральної орієнтації особистості загальнолюдським цінностям визначають рівень її соціальної зрілості, а, отже, рівень виховної роботи в цілому.
Всебічний розвиток особистості передбачає формування загальнолюдських норм життєдіяльності, а також добра, краси, істини, свободи й совісті, поваги й любові. За цими показниками, тобто з позицій загальнолюдської моралі в повсякденному житті й оцінюється вихованість суб’єкта.
1.5 Форми і методи морального виховання особистості
Основними методами і способами морального виховання дітей і молоді Ушинський вважав переконання, запобігання неправильній поведінці, педагогічний такт учителя та заохочення і покарання, але не тілесні, особистий приклад учителя, а також батьків і старших, правильний режим, навчання тощо. Але найкращим засобом морального виховання, на його думку, є фізична праця, за допомогою якої формуються кращі моральні якості дітей і молоді, але з умовою правильного поєднування її з працею розумовою.
У своїй статті «Праця в її психічному і виховному значенні» Ушинський вказував на велике значення фізичної праці не тільки у вихованні дітей та молоді, а й у розвитку суспільства взагалі. «Виховання, якщо воно бажає щастя людині,— писав Ушинський,— повинно виховувати її не для щастя, а готувати до трудового життя». Виховне значення фізичної праці, в тому числі і для морального виховання дітей, він розумів конкретно, виходячи з практики завдань школи і сімї: самообслуговування вдома і в школі, допомога батькам по господарству, праця в саду і на городі, допомога вчителям у виготовленні наочного приладдя і т. ін. Привчаючи дітей до праці, слід виховувати у них уміння долати труднощі, водночас стежити за тим, щоб діти не перевтомлювались, діставали насолоду від фізичної праці.
Праця людини, писав Ушинський, також необхідна для її душевного здоровя, як чисте повітря для її фізичного здоровя.
Без праці людина не може йти вперед, не може і залишатися на одному місці, вона буде йти назад: «Праця — не гра і не забава; вона завжди серйозна і важка».
У питаннях морального виховання людей, зокрема в процесі їх фізичної праці, Ушинський допускав і помилки, особливо в перший період своєї педагогічної діяльності: деякі питання моралі й етики розглядав з точки зору релігійності та ідеалізації патріархальних відносин; вірив у можливість перевиховання і морального вдосконалення людей в процесі їх трудової діяльності, не змінюючи при цьому суспільного ладу.
ІІ Здійснення морального виховання у практичній роботі вчителя в ЗОШ
На уроках в постійному спілкуванні з учителем і ровесниками формується моральність дитини, вважає А.А. Калюжний, збагачується його життєвий досвід. Хвилювання молодших школярів, їх радощі та образи пов’язані з навчанням. На уроці взаємодіють всі основні елементи виховного процесу: мета, зміст, засоби, методи, організація. Виховує весь процес навчання на уроці, а не так звані виховні моменти.
Л.Р. Болотіна відмічає, що в процесі навчання відбувається систематичне залучення до моральних знань. Важливим джерелом їх накопиченням являється знайомство школярів з навколишнім середовищем: туризм, екскурсії по місту, на виробництво.
Екскурсії з учнями проводяться на протязі всьго навчального року і мають різну мету. Для того, щоб екскурсія була морально цінною, вчитель створює в колективі емоційний настрій, розподіляє між школярами завдання, які слід виконати при підготовці до екскурсії і під час її проведення.
Своєрідною школою морального виховання являється екскурсії на прпроду. Вони проводяться з учнями різних вікових груп. Такі екскурсії дають можливість вчителю виховувати у школярів відчуття господаря Батьківщини, бережного ставлення до її достойності – природі.
Знання школярів про моральні норми, отримані на уроках, власні життєві спостереження не рідко бувають розрізненими і неповними. Тому потрібна спеціальна робота, пов’язана з узагальненням отриманих знань. Форми роботи різні: в початкових класах це може бути розповідь вчителя, етична бесіда. Етичні бесіди сприяють отриманню моральних знань, виробленню в школярів етичних уявлень і понять, вихованню інтересу до моральних проблем, стремлінню до оцінювальної моральної діяльності. Головне призначення етичної бесіди – допомогти школярам розібратись в складних питаннях моралі, сформувати тверду моральну позицію, допомогти кожному школяру усвідомити свій особистий моральний досвід поведінки, прищепити вихованцям уміння виробляти моральні погляди. В процесі етичних бесід необхідно, щоб учні активно приймали участь в обговоренні моральних проблем, самі підходили до визначених висновків, вчились відстоювати особисту думку, переконувати своїх товаришів. Етична бесіда будується на аналізі та обговоренні конкретних фактів та подій з повсякденного життя, прикладів з художньої літератури, кінофільмів.
Особливість етичної бесіди полягає в тому, що метод залучення самих дітей до вироблення в них правильних оцінок і суджень про моральні вчинки. Високо оцінює роль етичних бесід А.С. Макаренко. “Я пам’ятаю,- казав він,- як швидко і радісно відроджувався мій колектив в окремих випадках і проблемах після єдиної бесіди на таку моральну тему. Цілий ряд бесід, цілий цикл таких бесід справляв просто велике філософське оздоровлення в моєму колективі.”
Етична бесіда, на думку Л.Р. Болотіної, вимагає від вчителя великої духовної близкості до дітей. Учні повинні довіряти учителю, любити його, тільки в цьому випадку в них з’являється стремління поділитися своїми думками. Вчитель по ходу бесіди проявляє повагу до внутрішнього світу дитини, остерігається прямолінійності, бестактовності.
Етична бесіда проводиться двома шляхами: індуктивним та дедуктивним. В початкових класах краще всього починати розмову з яскравих, конкретних фактів. На основі аналізу фактів вчитель підводить дітей до моральних висновків, до формулювання моральних понять. В початкових класах можна етичну бесіду будувати і дедуктивним шляхом, тобто йти від морального поняття, проблеми до яскравих фактів і до більш поглиблених висновків.
Особливість проведення етичних бесід в початкових класах школи в тому, що в них можна включати інсценування, читання уривків з художньої літератури, декламацію. При цьому неможна забувати, що в етичній бесіді повинен переважати живий обмін думками, діалог.
Результатом бесіди являється яскраве, переконливе слово вчителя, який робить висновок по обговоренню питання, дає практичні рекомендації дітям. В етичних бесідах головна роль належить учителю, і він повинен добре володіти словом.
Важливе значення для ідейного і морального формування школярів має не тільки зміст, але й організація навчального процесу. Н.К. Крупська вважала, що і в навчанні, і в труді слід вчитись працювати колективно. З.Н. Василєва пропонує пізнавальну діяльність учнів будувати як колективну. Організація колективної і групової форм навчальної діяльності можлива на уроках з усіх предметів, але й особливо на уроках праці, факультативних занять.
Організація навчального процесу, форми оцінювання знань, оцінювальні судження, які характеризують відносини школярів до навчання і своїх товаришів, у задумливого вчителя направлені на те, щоб сильні сторони кожного учня були усвідомлені ним самим і його товаришами. Це стоворює сприятливий емоційний стан школяра в колективі, що являється одним з умов його успішного морального розвитку.
Формування морального досвіду школярів не може бути обмежений тільки їх навчальною діяльністю, стверджує С.Є. Кантарбаєв. Становлення і розвиток особистості припускає її активну участь в суспільно-корисній праці. Посилена праця дітей вливається в працю країни. В посиленій праці праці на добро Батьківщини виховується ставлення до праці як важливої життєвої необхідності, потреба працювати на добро суспільства, повага до людей, бережне ставлення до народного надбання.
Формування моральної самостійності здійснюється на всіх ступенях навчання.
Виховний процес будується таким чином, що в ньому передбачаються випадки, в яких школяр постає перед необхідністю самостійного морального вибору. Моральні випадки для школярів всіх віків ні в якому разі не повинні бути подані або мати вигляд як навчальні, або контролюючі, інакше їх виховне значення може бути зведене нанівець.
Результат морального виховання проявляється у ставленні школярів до своїх обов’язків, до самої діяльності, до інших людей.
Читання і розбір статей, розповідей, віршів, казок з навчальних книг допомагають дітям зрозуміти і оцінити моральні вчинки людей, вказує Л.І. Матвєєва. Діти читають і обговорюють статті, в яких ставляться в доступній для них формі питання про справедливість, чесність, дружбу, вірність суспільному обов’язку,гуманність та патріотизм.
На уроці постійно виникають певні ділові і моральні відносини між учнями. Спільно вирішуючи спільні пізнавальні завдання, поставлені перед класом, учні спілкуються між собою, впливають один на одного. Вчитель пред’являє ряд вимог, відносно діяльності учнів на уроці: не заважати іншим, уважно слухати один одного, приймати участь в спільній роботі – і оцінювати вміння учнів в цьому плані. Спільна робота школярів на уроці породжує між ними відносини, які характеризуються багатьма ознаками, які властиві відносинам в будь-якій колективній роботі. Ставлення кожного учасника до своєї роботи як до спільної, вміння узгоджено діяти разом зіншими для досягнення спільної мети, взаємна підтримка і в той же час вимогливість один до одного, вміння критично ставитись до себе, оцінювати свій особистий успіх чи невдачу з позиції зведення структури навчальної діяльності. Для того, щоб ці можливості уроку реалізувати практичну, вчителю необхідно створювати на протязі уроку ситуації, в яких у учнів була б можливість спілкування між собою.
Спілкування дітей можливе на усіх уроках. Діти вигадують приклади, завдання, вправи і задачі на певне правило, задають їх один одному. Кожен може вибрати сам, кому він захоче задати питання або задачу по структурі навчальної діяльності. Учні, які сидять за однією партою, взаємно перевіряють відповіді. Вчитель дає дітям і такі завдання, виконуючи які треба обов’язково звернутися до товариша.
Урок, на якому діти відчувають задоволення і радість від успішно виконаної спільної роботи, який пробуджує самостійну думку і викликає сумісні переживання учнів, сприяє їх моральному вихованню.
Для виявлення рівня сформрваності моральних якостей школярів потрібно використовувати твори різних видів мистецтва, а в якості основної форми роботи проводити бесіди з учнями на моральні тими, розширюючи тим самим від класу до класу моральні уявлення і знання учнів.
Висновки
Суть гуманізації вищої освіти в умовах саморуйнування історично усталених соціальних форм життєдіяльності людей повязується з формуванням особистості на засадах демократизації і моралі. При цьому роль педагога навчального закладу полягає в тому, щоб створити умови для включення студента в активну розумову діяльність, здатність відбирати кращі моральні надбання минулого і сучасного, оволодівати новітніми технологіями роботи з учнями з метою їх морального становлення.
Глибинний сутнісний звязок між соціальністю, духовністю й моральністю як продукованими людиною явищами, не дозволяв нехтувати формуванням моральних i духовних чеснот. Так само i надмірне захоплення моральними ідеалами й цінностями у вихованні без урахування соціальних координат може перетворитись на нудне i безплідне моралізаторство. Формування внутрішнього, духовного світу людини без огляду на соціальні реалії їъ життя несе в собі небезпеку соціальної неадекватності, самотності, втечі у світ ідеальних ілюзій, втрати життєвої наснаги.
За останні роки в Україні проблема морального виховання молоді частіше привертає все більше уваги. Адже вирішення даної проблеми має забезпечити високий розвиток особистості незалежно від того, в якій галузі їй доведеться працювати.
Система моральних цінностей в українців сформувалася здавна. Вона вибудувалась з урахуванням таких рис національної ментальності як кордоцентризм, природний демократизм, схильність до інтроверсії. На їх основі впродовж віків у нашого народу культивувалися гуманізм і любов до рідної землі, патріотизм і громадянський обов’язок , волелюбність і самовідданість у боротьбі за незалежність. Високе людське сумління, шанобливе ставлення до батьків. Пошук шляхів до цілісного, гармонійного світу та людського буття не може не зачіпати проблем освіти й виховання. Сьогодні не тільки педагогічні, а й глобальні проблеми (демографічні, економічні кризи, криза урбанізації, екологічні катастрофи, загострення міжнаціональних суперечностей і конфліктів, криза культури та моралі тощо) зумовлюють відродження гуманістичних ідей у суспільстві. Теперішня епоха характеризується процесами становлення нової парадигми у філософії та теорії освіти. Нове світосприйняття та світовідчуття спричиняють зміну в освітніх поглядах на розвиток і формування особистості дитини, визначають можливості, завдання, мету й засоби освіти. Побудова нової освітньої моделі передбачає теоретичне переосмислення та практичну орієнтацію на новий ідеал.
Особливо важливо це враховувати в педагогічній діяльності у різних сферах життєдіяльності школярів: в школі, позанавчальних соціально-виховних закладах, в об’єднаннях чи клубах за інтересами тощо.
Література
1. Бабанский Ю. К., Победоносцев Г. П. Комплексний подход к воспитанию школьников. — М., 1980.
2. Бех І.Д. Особистісно орієнтоване виховання: шляхи реалізації. – К.: ІЗМН, 1996.
3. Демиденко В.К. Деякі аспекти морального виховання: Практичний матеріал для керівників, вихователів і вчителів. – К.: ІЗМН, 1995.
4. Джон Дьюї. Моральні принципи в освіті. – К.: 2001.
5. Донцов А.В. Психолого – педагогічні особливості формування ціннісних орієнтацій студентської молоді.// Високі технології виховання. – Харків; ІСДО,1995.
6. Кобзар Б.С. Громадськість і виховання. — К., 1973.
7. Концепція безперервного національного виховання. — К., 1994.
8. Малахов В.А. Етика: Курс лекцій.- К.: Либідь,1996.
9. Щуркова Н.Е. Воспитание: новый взгляд с позиции культуры. – М.: Педагогический поиск, 1996.
10. Подласьт Й. П. Педагогика. — М., 1999.
11. Про позашкільну освіту. Закон України від 22 червня 2000 року № 1841-Ш.
12. Про освіту. Закон України від 23 березня 1996 року № 100/96-ВР (зі змінами і доповненнями).
13. 2. Аристотель. Сочинения в 4-х томах -М: 1984 , т.4.
14. 22. Ницше .Сочинение в 2-х томах -М: 1990, т. 1 НИИОП АПНСССР, 1988.
15. 26. Сухомлинский В.А. Избранные педагогические сочинения -М: 1980, т.2.
16. 29. Ушинский К.Д. Собрание сочинений -= М.: 1985,т.2.
17. 7. Болотина Л.Р. Педагогика: Учебное пособие для педагогических институтов. - М.: Просвещение, 1987.
18. 18. Макаренко А.С. Проблемы школьного советского воспитания: Соч. - Т.5. - М.: Просвещение, 1976.
19. 8. Васильева З.Н. Нравственное воспитание учащихся в учебной деятельности. - М.: Просвещение, 1978.
20. 13. Кантарбаев С.Е. Формирование учебной деятельности как средства трудового воспитания: Автореферат. - Алматы, КазГУ им. С.М. Кирова, 1996.
21. 27. Уледов А.К. Нравственное воспитание. - М.: Мысль, 1979.
22. 20. Матвеева Л. И Развитие младшего школьника как субъекта учебной деятельности и нравственного поведения. - Л.: ЛГПИ им. А.И. Герцена, 1989.