Оборотні кошти підприємства поняття і структура
СОДЕРЖАНИЕ: Оборотні кошти підприємства: поняття і структура. Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову та вартісну форми. У практиці планування і обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; видатки майбутніх періодів.Оборотні кошти підприємства: поняття і структура.
Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову та вартісну форми. У практиці планування і обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; видатки майбутніх періодів.
Виробничі запаси становлять найбільшу за величиною частину оборотних фондів. До них відносяться запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива і пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентаря (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко спрацьовуються.
Незавершене виробництво — це предмети праці, обробка (переробка) яких не завершена у тому або іншому виробничому підрозділі підприємства. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що повністю оброблені (перероблені) у даному виробничому підрозділі підприємства, але потребують подальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовчого виробництва).
Між виробничими запасами і незавершеним виробництвом в цілому існує певний технологічний звязок. Сировина, матеріали і покупні напівфабрикати, які за величиною становлять переважну частину виробничих запасів, у процесі свого кругообороту з самого початку використання переходять у фазу незавершеного виробництва. Інші ж види виробничих запасів цю фазу обминають.
Видатки майбутніх періодів являють собою грошові витрати, що мають місце у даному періоді часу, але відшкодовуються за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них відносяться витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.
Співвідношення оборотних фондів у розтині окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, видатки майбутніх періодів) характеризує їх виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Вона формується під впливом ряду факторів (типу виробництва, особливостей продукції та технології її виготовлення, умов забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється у часі (порівняно повільно, без різких коливань). Наприклад, на промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому впродовж останніх років приблизно 70%, незавершеного виробництва — 25%. Спостерігається така тенденція у динаміці структури оборотних фондів: відносні розміри виробничих запасів в цілому зменшуються, а незавершеного виробництва і видатків майбутніх періодів, навпаки, збільшуються.
Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені застосовуваними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо. Зокрема, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси — на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90%);
незавершене виробництво — на підприємствах машинобудування (біля 40%, у звязку з великою тривалістю виробничого циклу); видатки майбутніх періодів — на підприємствах видобувної індустрії (40-50% і більше).
Нормування оборотних коштів.
Нормування витрати. Визначення потреби підприємства у сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їх витрати. Ці норми розробляються самими підприємствами або ж на їх замовлення галузевими науково-дослідними організаціями. Застосовувана система норм витрати матеріальних ресурсів охоплює велику кількість різноманітних норм; забезпечення зручності практичного користування ними досягається шляхом їх класифікації за певними ознаками (табл. 1).
Нормування витрати окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних його наукових принципів. Найважливішими з цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна і економічна обгрунтованість, динамічність і забезпечення зниження норм.
Таблиця 1. Класифікація норм витрати матеріальних ресурсів.
| Класифікаційні ознаки |
Види норм витрати | |
| Призначення |
Норми витрати за видами матеріальних ресурсів - сировини, матеріалів, палива тощо. |
| Масштаб дії |
Групові (на однакові види продукції) Індивідуальні |
| Період дії |
Річні (для поточного планування) Перспективні |
| Ступінь деталізації обєктів нормування |
На деталь (вузол) На виріб в цілому |
| Ступінь деталізації нормованих ресурсів |
Специфіційовані (на вид ресурсів з конкретними їх параметрами) Зведені (на вид ресурсів за звуженою номенклатурою) і |
Норма витрати його чи іншого виду матеріальних ресурсів являє собою гранично допустиму величину витрати на виготовлення продукції в умовах конкретного виробництва з урахуванням необхідності застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого гатунку. Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у своїй сукупності утворюють загальну величину витрати -певного виду матеріальних ресурсів на одиницю вироблюваної продукції. Для більшості матеріалів структура норми витрати
де Rч — корисна або чиста витрата матеріалу; Q - технологічні відходи і втрати; q — інші організаційно-технічні відходи і втрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання тощо. Якість норми витрати тим вища, чим менші в її складі неминучі технологічні та інші відходи і втрати сировини (матеріалів).
У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрати матеріальних ресурсів:
аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний. Найбільш прогресивним вважається аналітично-розрахунковий метод, що базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обгрунтуванні усіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва. Дослідно-лабораторний метод зводиться до визначення норм витрати шляхом проведення низки дослідів і досліджень;
його використовують головним чином для нормування витрати допоміжних матеріалів та інструменту. Суть звітно-статистичного методу нормування полягає у встановленні норм витрати виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного (можливого) деякого зниження норм у наступні роки. Його практичне застосування допустиме як виняток для приблизних розрахунків, а також у процесі нормування витрати малоцінних і рідко використовуваних матеріалів.
Показники і шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства .
Ефективність використання. Раціональне і економне витрачання окремих елементів оборотних фондів підприємств має непересічне економічне значення. Це зумовлюється всезростаючими масштабами абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції у різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної і питомої витрати окремих видів, дозволяє з однієї і тієї ж кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових витрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному і підприємстві.
Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує певна система техніко-економічних показників. Причому ці показники є диференційованими у залежності від особливостей виробництва на тих чи інших підприємствах і окремих видів предметів праці.
На підприємствах тих галузей, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або добування готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, на підприємстві кольорової металургії таким показником слугує коефіцієнт добування міді з руди, а на цукровому заводі — вихід цукру з буряків. На підприємствах окремих галузей народного господарства показником ефективності використання сировинних ресурсів є витрата сировини на одиницю готової продукції. Зокрема на комбінатах (заводах) чорної металургії застосовується показник витрати сировини (залізної руди, вугільного коксу, флюсів) на одну тонну чавуну, а на підприємстві по виробництву мінеральних добрив — витрата сірчаної кислоти на тонну суперфосфату тощо.
На підприємствах обробної промисловості для цієї мети застосовують коефіцієнт використання матеріалів, який являє собою відношення чистої ваги (маси) виробу до норми або фактичної витрати конструкційного матеріалу. Стосовно окремих видів матеріалів розраховують такі показники, як коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра), коефіцієнт використання обєму матеріалу (деревина) тощо.
Більш ефективне використання оборотних фондів передбачає перш за все вирішення конкретних завдань по економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії. Прийнято розрізняти джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого може бути досягнута економія ресурсів, а шляхи економії — яким чином, за допомогою яких заходів можна заощаджувати ті чи інші види матеріальних ресурсів. Зі всієї сукупності можливих заходів щодо економії матеріальних ресурсів слід виокремлювати виробничо-технічні та організаційно-економічні (рис. 5.7).
Найбільші за величиною резерви підвищення рівня ефективного використання найважливіших видів матеріальних ресурсів повязані з комплексною переробкою сировини та широким застосуванням так званих вторинних ресурсів.
Комплексна переробка сировини — це процес її промислової переробки, результатом якого є добування з вихідної сировини усіх корисних компонентів та їх повне використання, включаючи технологічні відходи. Економічна доцільність комплексної переробки сировини обумовлена великою цінністю так званої попутної продукції, що міститься у вихідній сировині. Зокрема при добуванні природного газу попутними продуктами є конденсати, гелій, сірка; нафти — побіжний газ, сірка, йод, бром; мідної, мідно-колчеданової та мідно-цинкової руди — цинк (до 7%), залізо (понад 30%), сірка (до 45%), а також свинець, кобальт, молібден, золото, срібло та інші метали у кількості, яка забезпечує рентабельне їх добування.
Саме помітна частка побіжних продуктів у загальному обсязі вироблюваної продукції свідчить про економічну Доцільність комплексної переробки вихідної сировини на підприємствах відповідних галузей народного господарства.
Рис. 2. Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів на підприємствах.
Наприклад, понад 30% виробництва різних видів лої продукції зосереджено на підприємствах кольорової) рної металургій, 10% — на підприємствах целюлозно-паперової промисловості; на підприємствах кольорової металургії вартість побіжних продуктів у більшості випадків дорівнює загальній вартості продукції основних (профільних) виробництв.
Незважаючи на достатній рівень ефективності такого методу переробки вихідної сировини досягнутий ступінь комплексності її використання на більшості підприємств не відповідає сучасним вимогам господарювання. Коефіцієнт використання багатьох видів комплексної сировини впродовж останніх років тримається на рівні не більше 50-60%. Незадовільно використовуються технологічні відходи виробництва на збагачувальних, металургійних і хімічних підприємствах, теплових електростанціях, мясокомбінатах України.
Вторинні матеріальні ресурси являють собою залишки сировини і матеріалів, відходи виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для виготовлення продукції. За ознакою утворення вони іоділяються на дві основні групи — відходи виробництва та оди споживання. До відходів виробництва відносяться: іщки сировини і матеріалів, що значною мірою втратили о первісну споживчу вартість (обрізки матеріалів, .лева стружка, відпрацьовані каталізатори і технічне ю, жом, меляса, макуха, костриця тощо); побічні та жні продукти переробки вихідної сировини, які не є вною метою того або іншого виробництва, а логічно неминучі (різні види шлаку, лігнін, побіжні іуста порода тощо). Відходи споживання охоплюють .: виробничого споживання (різні цілком спрацьовані елементи засобів виробництва – металевий лом, гума, тара тощо).