Обвинувачений, його права та обов’язки в кримінальному процесі

СОДЕРЖАНИЕ: Пред’явлення обвинувачення та роз’яснення обвинуваченому його процесуальних прав. Встановлення місця перебування обвинуваченого і оголошення його в розшук. Права обвинуваченого. Обов’язки обвинуваченого. Суб’єкти кримінального процесу.

Курсова робота

на тему:

«Обвинувачений, його права та обов’язки

в кримінальному процесі»

ПЛАН

ВСТУП

1. Пред’явлення обвинувачення та роз’яснення обвинуваченому його процесуальних прав.

2. Встановлення місця перебування обвинуваченого і оголошення його в розшук.

3. Права обвинуваченого

4. Обов’язки обвинуваченого

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Субєкти кримінального процесу — це особи, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у звязку з подією зло­чину, чиї права, повноваження та обовязки регламентуються чин­ним законодавством.

Усі особи, які вступають в процесуальні правовідносини, неза­лежно від підстав і обсягу їх прав, повноважень чи обовязків, стадії кримінального процесу, в котрій вони беруть участь, чи тривалості їх участі в процесі, є субєктами (учасниками) кримінального про­цесу. В кримінально-процесуальні відносини різні особи втягують­ся по-різному. Перші — в силу необхідності захищати свої права і законні інтереси (потерпілий, цивільний позивач та інші); другі — в силу своїх посадових обовязків (слідчий, прокурор, суддя та інші); треті — за дорученням чи угодою (представник цивільного позивача, захисник та інші); четверті — притягаються до участі в процесі в примусовому порядку (обвинувачуваний, підозрюваний, підсудний).

Усі субєкти (учасника) процесу характеризуються тим, що вони:

а) беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбаче­них кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні об­ставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;

б) мають визначені права та обовязки (закон визначає порядок їх реалізації);

в) діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх прав та обовязків у встановленому порядку;

г) вступають у процесуальні правовідносини;

д) несуть відповідальність за невико­нання своїх обовязків або порушення прав інших учасників.[1]

Усі без винятку субєкти кримінального процесу зобовязані до­тримуватись чинного законодавства, поважати честь і гідність інших учасників процесу і мають право на забезпечення-особистої безпеки.

За характером виконуваних функцій, завдань і свого процесу­ального статусу вони можуть бути поділені на чотири групи:

1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, на­чальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, суд (суддя), прокурор. Загальним для них є охорона дер­жавних інтересів та виконання функцій, спрямованих на досягнен­ня завдань кримінального процесу. Вони наділені владно-розпоряд­чими повноваженнями та повинні бути не заінтересовані в резуль­татах справи.

2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: по­терпілий, підозрюваний, обвинувачений, правопорушник у справах протокольної форми досудової підготовки матеріалів, цивільний по­зивач, цивільний відповідач. За слушною думкою деяких вчених, сюди слід відносити і жертву злочину — особу, яка постраждала. від злочину, але до порушення кримінальної справи ще не визнана потерпілим.

3. Особи, які захищають та представляють інтереси третіх осіб: захисник, представник цивільного позивача, представник цивільного відповідача. Спільним для них є те, що вони сприяють захисту прав осіб, які мають свої інтереси. Вони не можуть бути допитані про обставини справи, що стали відомі їм у звязку з ви­конуваною ними функцією.

4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству; свідок, за­явник про злочин, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання та інші. Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальному судочинству виконанням завдань, покла­дених на них законом.

1. Пред’явлення обвинувачення та роз’яснення обвинуваченому його процесуальних прав

Обвинувачений — це особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого.[2]

Притягнення як обвинуваченого відбувається у стадії досудового слідства, коли зібрані достатні докази, що вказують на вчинення злочину даною особою.

Після віддання до суду обвинувачений стає підсудним.

Обвинувачений не вважається винним, доки його винністьнебуде доведена в передбаченому законом порядку та встановлена вироком суду, що набрав законної сили.

Предявлення обвинувачення — одна із складних і важливих про­цесуальних дій, у процесі якої має бути покладено початок та здійснені акти по практичній реалізації функції обвинувачення, а також вжито необхідних у звязку з цим заходів щодо забезпечення гарантій захисту обвинуваченим своїх прав.

Предявлення обвинувачення включає в себе певну систему правовідносин слідчого й обвинуваченого та інших учасників процесу.

Предявленню обвинувачення має передувати розяснення обви­нуваченому його права на захист та забезпечення реалізації його процесуальних прав у цій частині.

Захисник допускається до участі у справі з моменту предявлення обвинувачення, затримання чи арешту підозрювано­го, а в справі про суспільно небезпечне діяння, вчинене особою в неосудному стані або особою, яка захворіла душевною хворобою після вчинення злочину, — з моменту отримання доказів про ду­шевну хворобу.

Слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор та суд зобовязані до першого допиту обвинуваченого розяснити йому право мати захисника та скласти про це протокол, а також надати обвинуваченому можливість захищатися встановленими законом засобами.[3]

Порушення права обвинуваченого на захист у процесуальному аспекті може бути підставою для скасування вироку суду і повер­нення справи на додаткове розслідування, а в кримінальному ас­пекті — підставою притягнення винних посадових осіб до кримінальної відповідальності. Згідно зі ст. 374 КК України: Не­допущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, проку­рором або суддею, — карається штрафом від трьохсот до пятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Ті самі дії, які призвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що по­тягли інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Розяснивши обвинуваченому право на захист, слідчий зобовязаний вжити заходів до забезпечення участі захисника у справі. Захисник може бути запрошений самим обвинуваченим або іншими особами за його дорученням. У тих випадках, коли зявлення для участі у справі захисника, обраного обвинуваченим, неможливе протягом сімдесяти двох годин, слідчий має право за­пропонувати обвинуваченому іншого захисника або забезпечити участь захисника у справі через адвокатське обєднання.[4]

Надати можливість захищатися самому — це означає, по-перше, ознайомити обвинуваченого з обвинуваченням, по-друге, розяснити обвинуваченому всі його права, по-третє, забезпечити можливість їх реалізації.

Отже, обвинуваченому необхідно розяснити не тільки право мати захисника, а й усі інші його права. У такому випадку доцільно це зробити одним актом — скласти відповідно до вимог ст. 21 КПК України єдиний протокол — протокол розяснення об­винуваченому його процесуальних прав, і копію такого протоколу вручити обвинуваченому під розписку. Даний документ може бути і названим декларацією прав обвинуваченого.[5]

Такий підхід уявляється логічним, законним, доцільним, корис­ним, таким, що сприяє процесуальній економії.

Згідно зі ст. 140 КПК України при предявленні особі обвину­вачення присутність захисника є обовязковою, крім випадків, коли сам обвинувачений відмовився від захисника і його відмова може бути прийнята (на дану ситуацію не поширюються вимоги закону про обовязкову участь захисника у справі).

Зауважимо все-таки, що саме обвинувачення при цьому має бути предявлене не пізніше двох днів з моменту винесення поста­нови про притягнення як обвинуваченого (ст. 133 КПК України), а присутність захисника під час предявлення обвинувачення, якщо обвинувачений від нього не відмовився, обовязкова (ст. 140 КПК України). У такій ситуації слідчий повинен забезпечити участь за­хисника під час предявлення обвинувачення через адвокатське обєднання і предявити обвинувачення в передбачені строки, інакше буде порушено більш важливе право обвинуваченого — знати, в чому він обвинувачується, і самому захищатися від безпідставного обвинувачення.

Предявлення обвинувачення полягає в тому, що слідчий, пе­ресвідчившись в особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як обвинуваченого, розяснює сутність предявленого обвинувачення, права обвинуваченого та порядок їх реалізації.[6]

Обвинувачення має бути предявлене не пізніше двох днів з мо­менту винесення слідчим постанови про притягнення особи як об­винуваченого і в усякому разі не пізніше дня зявлення обвинува­ченого або його приводу.

Якщо обвинувачений не володіє мовою, якою ведеться судо­чинство, то зміст постанови йому перекладається мовою, якою він володіє. Про це робиться відмітка у постанові.

Факт оголошення обвинуваченому постанови та розяснення сутності предявленого обвинувачення засвідчується підписами об­винуваченого, захисника та слідчого на самій постанові.

Після предявлення обвинувачення слідчий зобовязаний розяснити обвинуваченому його права, передбачені ст. 43 та 142 КПК України.

2. Встановлення місця перебування обвинуваченого і оголошення його в розшук.

Коли місце перебування обвинуваченого невідоме, а також, коли він ухиляється від слідства, слідчий до закінчення строку, встановленого для провадження досудового слідства, зобовязаний вжити всіх необхідних заходів до встановлення місця перебування обвинуваченого.

Коли місце перебування особи, щодо якої винесена постанова про притягнення її в справі як обвинуваченого, не встановлене, слідчий оголошує її розшук. При наявності підстав, передбачених у статті 155 КПК, слідчий може обрати щодо обвинуваченого, який розшукується, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Розшук може бути оголошений як під час досудового слідства, так і одночасно з його зупиненням.

Про оголошення розшуку слідчий складає постанову, в якій зазначає потрібні відомості про особу розшукуваного. Постанова про розшук і обрання запобіжного заходу направляється до відповідних органів розшуку.

Після оголошення розшуку слідчий продовжує вживати всіх необхідних заходів для встановлення місця перебування обвинуваченого.

При затриманні обвинуваченого, якого розшукували і щодо якого обрано як запобіжний захід тримання під вартою, орган розшуку негайно доповідає про це прокуророві за місцем затримання.

Прокурор протягом двадцяти чотирьох годин зобовязаний перевірити, чи дійсно затриманий є тією особою, яка розшукується, і, упевнившись в наявності законних підстав для арешту, дає санкцію на відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства.

3. Права обвинуваченого

Відстоюючи свої інтереси, обвинувачений має право, знати, в чому його обвинувачують; давати показання за предявленим йому обвинуваченням або відмовитися давати показання та відповідати на запитання; мати захисника та побачення з ним до першого до­питу; подавати докази; заявляти клопотання; заявляти відводи; подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

Обвинувачуваний має право на повагу до його честі і гідності, захист його життя і здоровя, на поводження з ним як невинним до набрання обвинувальним вироком законної сили, давати пока­зання рідною мовою і безкоштовно користуватись допомогою пе­рекладача.

Реалізація прав обвинуваченого повязана зі вступом його у правовідносини із слідчим та іншими учасниками процесу і здійснюється в передбаченому законом порядку.

Розглянемо порядок реалізації зазначених прав обвинуваченого.

1. Право обвинуваченого знати, в чому його обвинувачують. Винісши мотивовану постанову про притягнення особи як обви­нуваченого з викладенням конкретних дій, що ставляться в вину, та їх юридичної кваліфікації, слідчий не пізніше двох днів з мо­менту винесення такої постанови зобовязаний предявити її обви­нуваченому та вручити йому копію постанови про притягнення як обвинуваченого. Останній у такий самий строк має бути повідо­млений про всі зміни обвинувачення. Обвинувачений має бути до­питаний не пізніше однієї доби після висунення обвинувачення та мати можливість дати свої пояснення і зробити зауваження. Під час предявлення обвинувачення та допиту обвинуваченого обовязковою є присутність захисника, крім випадків, коли він не бере участі у справі взагалі. В суді в разі зміни обвинувачення прокурором копія відповідної постанови прокурора має бути вручена підсудному та його захиснику й іншим сторонам, а розгляд справи відкладається на три доби з тим, щоб у підсудного було достатньо часу для озна­йомлення з новим обвинуваченням і підготовки до захисту.

2. Право обвинуваченого давати показання або відмовитися да­вати показання та відповідати на запитання. Згідно зі ст. 63 Кон­ституції України ніхто не може примушуватись давати показання відносно самого себе і не несе відповідальності за відмову від да­вання показань стосовно самого себе.

Обвинувачений не несе ніякої відповідальності за відмову від давання показань або за давання хибних показань. Давання пока­зань — його право, а не обовязок.

Згодившись на давання показань, обвинувачений має знати, що його показання можуть бути використані для доказування його винуватості.

Допит обвинуваченого провадиться негайно і в усякому разі не пізніше доби після предявлення обвинувачення. На початку до­питу слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у предявленому обвинуваченні, після чого запропонувати йому дати показання по суті обвинувачення. Обвинувачений має право викласти свої показання власноручно, а також скористатися послугами перекладача. Доводи обвинуваченого мають бути ре­тельно та всебічно перевірені.

3. Право обвинуваченого мати захисника та побачення з ним до першого допиту. Захисник допускається до участі на будь-яких стадіях процесу. В певних випадках участь захисника в справі обовязкова, незважаючи на наявність клопотання особи про це. В цих випадках, а також в разі заяви клопотань затриманим, ареш­тованим чи обвинуваченим щонайменше захисник має бути допу­щений до справи з моменту предявлення обвинувачення, а в разі затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, або за­стосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту — з мо­менту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чо­тирьох годин з моменту затримання.

Як захисники допускаються фахівці у галузі права (тобто особи з юридичною освітою), які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням, а також особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні. З моменту предявлення обвинуваченому для ознайомлен­ня матеріалів досудового слідства та при розгляді справи в суді як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудно­го, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.

Повноваження захисника на участь у справі стверджується:

1) адвоката — ордером відповідного адвокатського обєднання;

2) адвоката, який не є членом адвокатського обєднання, — угодою, інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юри­дичної особи або дорученням юридичної особи — угодою або до­рученням юридичної особи;

3) близьких родичів, опікунів або піклувальників — заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх до­пуск до участі в справі як захисників.[7]

У випадках, коли відповідно до вимог ст. 45 цього Кодексу участь захисника є обовязковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники як захисники можуть брати участь у справі лише одночасно з захисником — адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання пра­вової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Про допуск захисника до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

Згідно зі ст. 45 КПК України участь захисника при провад­женні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної спра­ви в суді першої інстанції є обовязковою:

1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, — з моменту визнання особи підозрюваною чи предявлення їй обвинувачення;

2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, — з моменту затримання особичипредявлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;

3) у справах осіб, що не володіють мовою, якою ведеться су­дочинство, — з моменту затримання особи чи предявлення їй об­винувачення;

4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передба­чає довічне увязнення — з моменту затримання особи чи предявлення їй обвинувачення;

5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру — з моменту встановлення факту на­явності в особи душевної хвороби;

6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру — з моменту першого допиту непов­нолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-роз­подільника.

У суді апеляційної інстанції участь захисника у передбачених випадках є обовязковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.

Відповідно до приписів ст. 47 КПК України захисника запро­шують сам обвинувачений чи підозрюваний, його законні пред­ставники, родичі або інші особи за дорученням або на прохання обвинуваченого чи підозрюваного. У тих випадках, коли зявлення для участі у справі захисника, обраного обвинуваченим, неможли­ве протягом 72 годин, особа, яка провадить дізнання, або слідчий відповідно мають право запропонувати обвинуваченому запроси­ти іншого захисника або забезпечують йому захисника.

Обвинувачений має право на побачення з захисником наодинці до першого допиту, а після першого допиту — без обмеження кількості та тривалості.

Замінити одного захисника іншим можна тільки за клопотан­ням або за згодою обвинуваченого.

При виконанні даних приписів виникає низка проблем. Напри­клад, на підставі ч. 5 ст. 47 КПК України в тих випадках, коли зявлення для участі у справі захисника, обраного обвинуваченим, неможливе протягом 72 годин, слідчий, суд мають право запропо­нувати обвинуваченому запросити іншого захисника або призна­чають йому захисника своїм рішенням.

Займатися запрошеннями у слідчого просто немає процесуаль­ного часу, оскільки на підставі ст. 133 КПК України він зобовязаний вже протягом 48 годин предявити обвинувачення, а згідно зі ст. 140 КПК України присутність захисника при предявленні обвинувачення обовязкова. Вихід один: суворо до­держувати строки предявлення обвинувачення та забезпечувати присутність при предявленні обвинувачення захисника, який ви­конуватиме свої повноваження до прибуття захисника, обраного обвинуваченим.

Проте і тут небез проблем — держава покладає на адвокатуру завдання забезпечення обвинувачуваному права на захист. Але ад­вокатура є добровільним професійним обєднанням, яке не підпо­рядковане державним органам влади, обєднанням, яким держава фактично не керує, закон відносить адвокатуру до громадських обєднань, що працюють на принципах самоврядування.

Де гарантії, що зявиться захисник з колегії адвокатів, якщо у обвинуваченого немає коштів на оплату його послуг. Слідчому пропонується розвязати дуже складне завдання: забезпечити участь захисника в справі за призначенням, наприклад, при неба­жанні його мати самим обвинуваченим і відсутності зацікавленості в здійсненні захисту малозабезпечених обвинувачуваних з боку адво­катів, відсутності можливості вплинути на адвокатські обєднання, які працюють на засадах самоврядування і по суті некеровані.[8]

Обвинувачений (підсудний) має право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від захисника. Така відмова до­пускається тільки за ініціативою обвинуваченого або підсудного і не може бути перешкодою для продовження участі у справі про­курора або громадського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачених або підсудних.

При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає протокол, суд виносить ухвалу, а суддя — постанову.

Слідчий може звільнити обвинуваченого від оплати послуг за­хисника, якщо останній брав участь у справі за призначенням та в разі малозабезпеченості обвинуваченого.

Участь захисника в судовому розгляді обовязкова також у справах осіб, між інтересами яких є протиріччя, та якщо хоч одна з них має захисника. Ці положення логічно випли­вають зі ст. 261 КПК України, що проголошує рівність прав та можливостей учасників судового розгляду щодо надання та дослідження доказів.

Зауважимо, що порушення права обвинуваченого на захист не тільки може мати процесуальні наслідки — повернення справи на додаткове розслідування тощо, а й тягти більш негативні наслідки, навіть притягнення винних до кримінальної відповідальності.[9]

4. Право подавати докази обвинувачений здійснює: безпосе­редньо передаючи особі, у провадженні якої перебуває справа, речові докази, що є в його розпорядженні, сліди злочину, матеріали відеозапису, звукозапису, кінозйомки, фотознімки, інші матеріали технічного документування своєї діяльності, компютерні дискети, факси, телетайпограми, а також письмові до­кументи та інші докази; даючи показання та пояснення у справі; заявляючи клопотання про провадження слідчих дій або про пос­тавлення додаткових запитань перед експертами; особисто беручи участь у слідчих діях, а також у судовому слідстві та ставлячи за­питання свідкам, експертам й іншим учасникам процесу.

Беручи участь у судових дебатах або виступаючи з останнім словом, обвинувачений (підсудний) може піддати докази аналізу, датиїм оцінку, звернути увагу на прогалини, сумніви, алібі або недоброякісність тих чи інших доказів.

Подання доказів — право, а не обовязок обвинуваченого. Ор­гани та особи, які ведуть кримінальний процес, не мають права перекладати обовязок доказування на обвинуваченого.[10]

5. Право обвинуваченого заявляти клопотання. Письмові або усні клопотання обвинуваченого приймаються до розгляду та підля­гають перевірці у строк не більше доби. Обвинувачений має право заявиши клопотання на будь-якій стадії кримінального процесу.

Усні клопотання підлягають занесенню до протоколів відповідних слідчих, судових або інших процесуальних дій. Кло­потання або задовольняються, або ні. У разі відмови у задоволенні клопотання слідчий виносить про це мотивовану постанову (ст. 129 КПК України), з якою ознайомлює обвинуваченого.

6. Право обвинуваченого заявляти відводи. Обвинувачений має право заявити відвід слідчому, особі, яка провадить дізнання, прокурору, судді, присяжному засідателю, захиснику та секретарю су­дового засідання, якщо за будь-якими обставинами вони будуть зацікавленими в результаті справи. Заявлений відвід розглядається та розвязується в порядку ст. 54-62 КПК України.

7. Право обвинуваченого подавати скарги. Дії слідчого оскар­жуються прокурору, а в окремих випадках — до суду. Постанова про закриття справи оскаржується прокурору протягом семи днів з дня отримання письмового повідомлення або копії постанови про закриття справи. Поряд з цим рішення як слідчого, так і про­курора може бути оскаржене обвинуваченим до суду.

Згідно зі ст. 110 КПК України дії та постанови органів дізнання оскаржуються прокурору та розглядаються ним протягом десяти днів.

Скарга, що подана на слідчого, розглядається прокурором про­тягом трьох днів (ст. 235 КПК України).

Вирок суду оскаржується в апеляційному порядку протягом пятнадцяти діб з моменту проголошення вироку, а якщо засудже­ний тримається під вартою,— протягом пятнадцяти діб з моменту вручення йому копії вироку.

8. Право обвинуваченого на ознайомлення з матеріалами справи. Слідчий зобовязаний пояснити обвинуваченому його право зна­йомитися з усіма матеріалами справи як особисто, так і з допомо­гою захисника. Обмежувати час для ознайомлення зі справою не можна, за винятком випадків, коли обвинувачений явно нама­гається цим шляхом затягувати закінчення розслідування.

Але 3 квітня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон України “Про внесення змін в Кримінально-процесуальний кодекс України (відносно приведення положень Кодексу до відповідності з Конституцією)”. Після чого при обчисленні строків тримання під вартою враховується час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи. Крім того, матеріали розслідування кримінальної справи повинні бути пред’явлені обвинуваченому та його захиснику не пізніше ніж за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою, а якщо цього часу не вистачить для ознайомлення з ними, строк може бути продовжено, але не більше ніж на два місяці. Продовжити строк може суддя апеляційного суду за поданням слідчого, яке повинно бути погоджене з Генеральним прокурором України або його заступником, а також за поданням самого Генпрокурора або його заступника. Закон набуває сили через 90 днів після його офіційного опублікування.

Ознайомлення з усіма матеріалами справи — право обвинува­ченого; відмова його скористатися цим правом не означає, що у справі допущено порушення процесуального закону, і не тягне за собою затримки подальшого провадження у справі,

Непредявлення обвинуваченому всіх матеріалів справи повинно розглядатися як суттєве порушення прав обвинуваченого на захист.

9. Право обвинуваченого брати участь у розгляді справи в суді. Після закінчення досудового слідства обвинуваченому вручається копія обвинувального висновку не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді.

Розгляд справи в суді першої інстанції проходить за участю підсудного. За відсутності підсудного розгляд справи допускається лише в тому разі, якщо він перебуває за межами держави і ухиляється від зявлення до суду або просить розглянути справу, за якою не передбачається покарання у вигляді позбавлення волі, за його відсутності.[11]

Беручи участь у розгляді справи в суді, обвинувачений (підсуд­ний) використовує всі свої права, що передбачаються ст. 43 КПК України. Крім того, він має право: просити про оголошення доказів, що є у справі, а суд зобовязаний прохання задовольнити; ставити запитання іншим підсудним, свідкам, потерпілому, експер­ту, спеціалісту, перекладачу, цивільному позивачута цивільному відповідачу; брати участь у судових дебатах сторін; звертатися до суду з останнім словом (ст. 263 КПК України).

10. Право на забезпечення безпеки реалізується за наявності відповідних підстав відповідно до ст. 52-1 КПК України шляхом переведення арештованого в іншу камеру, тимчасове переведення із слідчого ізолятора в ізолятор тимчасового утримання і навпаки, зміни місця роботи і проживання та інших заходів, передбачених Законом України Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

4. Обов’язки обвинуваченого

Закон покладає на обвинуваченого низку обовязків.

Обвинувачений зобовязаний зявлятися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду (у разі незявлення щодо нього можуть бути застосовані встановлені законом приму­сові заходи — привід, запобіжний захід), не перешкоджати вста­новленню істини незаконними засобами. Обвинувачений повинен виконувати вимоги слідчого щодо проведення огляду, надання зразків для порівняльного дослідження, участі в огляді та відтво­ренні обстановки й обставин події; дотримуватися порядку в су­довому засіданні.

ВИСНОВОК

Обвинувачений — це особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого.

Відстоюючи свої інтереси, обвинувачений має право, знати, в чому його обвинувачують; давати показання за предявленим йому обвинуваченням або відмовитися давати показання та відповідати на запитання; мати захисника та побачення з ним до першого до­питу; подавати докази; заявляти клопотання; заявляти відводи; подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

Обвинувачуваний має право на повагу до його честі і гідності, захист його життя і здоровя, на поводження з ним як невинним до набрання обвинувальним вироком законної сили, давати пока­зання рідною мовою і безкоштовно користуватись допомогою пе­рекладача.

Обвинувачений зобовязаний зявлятися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду (у разі незявлення щодо нього можуть бути застосовані встановлені законом приму­сові заходи — привід, запобіжний захід), не перешкоджати вста­новленню істини незаконними засобами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. - К.: ІВА, 1996.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: А.С.К., 2002.

3. Кримінальний кодекс України. - К.: ЮрІнком Інтер, 2001.

4. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999.

5. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / за ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2003.

6. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: підручник. – К.: А.С.К., 2003.

7. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002.

[1] Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002

[2] Див. ст. 43 КПК України.

[3] Див. ст. 21 КПК України

[4] Див. ст. 47 КПК України.

[5] Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: підручник. – К.: А.С.К., 2003

[6] Див. ч. 1 ст. 140 КПК України

[7] Див. ст. 44 КПК України.

[8] Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: підручник. – К.: А.С.К., 2003

[9] Див. ст. 374 КК України

[10] Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: підручник. – К.: А.С.К., 2003

[11] Див. ст. 262 КПК України

Скачать архив с текстом документа