Охорона праці та техніка безпеки
СОДЕРЖАНИЕ: Дослідження сутності охорони праці – науки, яка вивчається з метою формування у фахівців необхідного в їх професійній діяльності рівня знань і умінь з основ фізіології, з питань гігієни праці, виробничої санітарії, техніки безпеки і пожежної безпеки.ОХОРОНА ПРАЦІ ТА ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ
Загальна характеристика охорони праці
Охорона праці – наука, яка вивчається з метою формування у майбутніх фахівців з вищим утворенням необхідного в їх професійній діяльності рівня знань і умінь правових і організаційних питань, основ фізіології, питань гігієни праці, виробничої санітарії, техніки безпеки і пожежної безпеки.
Задача науки «Охорона праці» - вивчення правової і нормативної бази охорони праці в Україні, впливи виробничого середовища на людину, класифікації умов праці, організаційних і економічних аспектів охорони праці; отримання навиків аналізу і оцінювання положення охорони праці на підприємстві.
На державному рівні приймаються важливі закони і інші нормативно – правові акти, направлені на зниження виробничого травматизму, захист працюючих, підвищення ролі служб охорони праці на підприємствах.
У Законі України «Про охорону праці» дано чітке визначення терміну «охорона праці». Законодавство про охорону праці складається із закону України «Про охорону праці», кодексу законів України про працю, інших нормативних актів.
Правовою основою законодавства по охороні праці є Конституція України, Кодекс законів про працю України (КЗпП), Закони України: «Про охорону праці», «Про охорону» здоровя, «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії і радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення», «Про загальноосвітнє державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання, що призвело втрату працездатності».
Державні нормативні акти про охорону праці – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції і інші документи, яким представлена сила правових норм, обовязкових для виконання. Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії нормативні акти можуть бути міжгалузевими або галузевими.
Людство справилося з епідемією чуми, віспа, холера, знайшло способи боротьби з багатьма захворюваннями, шукає шляху продовження життя, заборона воєн, але дотепер не навчилося захищати людину, його здоровя в процесі повсякденної праці.
Міжнародна статистика свідчить, що у наш час травматизм може бути прирівняний до епідемії. За даними Всесвітньої організації охорони здоровя (ВООЗ) смертність від нещасних випадків сьогодні займає третє місце після сердечно – судинних і онкологічних захворювань, причому переважно гинуть працездатні люди у віці до 40 років. Тому охорона праці грає важливу роль, як соціальний чинник, оскільки, якими б вагомими не були виробничі результати, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоровя, а тим більше життя – то і інше дається тільки один раз. Необхідно памятати, що через нещасні випадки і аварії гинуть на виробництві не просто робітники і службовці, на підготовку яких держава витратила значні засоби, а в першу чергу люди – годувальники сімей, батьки і матері дітей.
Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне значення – це висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі і шкідливі умови праці і тому подібне.
Виробнича санітарія – система організаційних заходів і технічних засобів, запобігаючих або зменшуючих дію шкідливих виробничих чинників на працюючих.
Техніка безпеки – це система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають дії небезпечних виробничих чинників на працюючих.
Пожежна і вибухова безпека – система організаційних заходів і технічних засобів, направлених на профілактику і ліквідацію пожеж і вибухів, обмеження їх наслідків.
Небезпечний виробничий чинник – чинник, дія якого на працюючого в певних умовах приводить до травми або іншого раптового різкого погіршення здоровя.
Шкідливий виробничий чинник – дія якого на працюючого в певних умовах приводить до захворювання або зниження працездатності.
Професійне захворювання – патологічне полягання людини, обумовлене роботою і повязане з надмірною напругою організму або несприятливою дією шкідливих виробничих чинників.
Нещасний випадок на виробництві – випадок дії на працюючого небезпечного виробничого чинника при виконанні трудових зобовязань або завдань керівника робіт.
Травма – пошкодження тканин і органів людини з порушенням їх цілісності і функцій, викликане дією чинників зовнішнього середовища.
Трудове каліцтво – втрата здоровя працівника в результаті травми або нещасного випадку при виконанні трудових обовязків.
Безпека праці – полягання умов праці, при якій виключено дію на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих чинників.
Умови праці – сукупність чинників виробничого середовища і трудового процесу, що робить вплив на здоровя і працездатність людини в процесі праці.
Безпека виробничого процесу – властивість виробничого процесу зберігати відповідність вимогам безпеки праці в умовах, встановлених нормативно – технічною документацією.
Виробничий ризик – вірогідність нанесення шкоди залежно від науково – технічного полягання виробництва.
Категорія робіт – розмежування робіт на основі загальних енерговитрат організму в ккал/ч (Вт).
Охорона здоровя працівників – комплекс заходів щодо збереження здоровя працівників з урахуванням категорії виконуваних робіт і виробничого середовища.
Небезпечна зона – простір, в якому можлива дія на працюючого небезпечного або шкідливого виробничого чинника.
Одним з самих небезпечних чинників, які впливають на людину у виробничих умовах, є шкідливі речовини. Вони знаходяться в повітрі робочої зони в твердому, рідкому, паро і газоподібному агрегатних поляганнях. Ці речовини поступають в організм людини через органи дихання (самий небезпечний шлях), шлунково-кишковий тракт. А також через шкіру і слизисті оболонки очей.
По ступеню дії на організм шкідливі речовини розділяються на 4 класи небезпеки: 1 – надзвичайно небезпечні; 2 – високо небезпечні; 3 – помірно небезпечні; 4 – мало небезпечні.
Зміст шкідливих речовин в повітрі робочої зони не повинен перевищувати встановлених гранично – допустимих концентрацій (ГДК).
Попередження професійних отруєнь і захворювань на виробництві досягається розробкою технологічних процесів, в яких шкідливі речовини замінюються нешкідливими, модернізацією технологічного устаткування і його удосконаленням, медико-профілактичними заходами.
На кожному підприємстві повинен здійснюватися систематичний контроль полягання повітря робочої зони. Створення здорових і безпечних умов праці починається з правильного вибору території для розміщення підприємства і раціонального розташування на його території виробничих і допоміжних будов і споруд.
Необхідна територія, розміщення на ній будов і споруд, їх габаритні розміри, інженерна організація і впорядкування ділянки підприємства визначається генеральним планом.
Планування будов і споруд на території підприємств, наявність достатніх санітарних і протипожежних ровів і перешкод, забезпечення безпечної евакуації людей, різні допоміжні пристрої (опалювання, освітлення, вентиляція і ін.) регламентуються відповідно вимог санітарних норм.
Місце розташування території підприємства повинне забезпечувати можливість дотримання санітарних і протипожежних норм, вживання раціональних рішень по водо і енергопостачанню, відведення стічних вод, охорону водосховищ, земель, атмосфери від забруднення стічними водами і промисловими викидами.
Загазованість і запорошена приміщень, які знаходяться на виробничій території, залежить від умов природного провітрювання. Тому не рекомендується будувати споруди складної конфігурації, особливо П і Ш–подібної форми, а також споруди із замкнутими дворами.
Устаткування водопостачання для господарське – питних, виробничих, і протипожежних цілей вибирають відповідно до вимог діючих санітарних норм.
Джерела водопостачання і якість води регламентуються державними стандартами і санітарними нормами залежно від потреб, на які використовується вода.
Норми витрати води на виробничі потреби визначають, виходячи з технології програми випуску продукції. Для скидання і видалення з території промислових підприємств забрудненої стічної води, а також для її очищення і знешкодження перед утилізацією або скиданням у водоймище передбачено устаткування системи каналізації.
Розрізняють внутрішню і зовнішню системи каналізації. До внутрішньої відносяться санітарні прилади, труби відведення, стояки і випуски з будинків. До зовнішньої, як правило, відносяться самотечні і напірні трубопроводи, насосні станції, очисні і випускні споруди.
Всі виробничі і допоміжні приміщення повинні вентилюватися.
Вентиляція – це сукупність заходів і засобів, які забезпечують розрахунковий повітрообмін в приміщеннях. Метою вентиляційних заходів є забезпечення чистоти повітря і необхідних метеорологічних умов у виробничих приміщеннях.
Залежно від того, з якою метою працює система вентиляції, - для надходження або видалення повітря з приміщення або для того і іншого одночасно, вона може бути приточуванням, витяжною або приточування–витяжною. По місцю дії вентиляція буває загально обмінною і локальною.
Дефлектори – це спеціальні насадки, встановлювані на відсосуючих повітропроводах і використовуючи енергію вітру. Їх застосовують для видалення забрудненого або перегрітого повітря з приміщень щодо невеликого обєму, а також для місцевої вентиляції. Повітрообмін при вживанні природної вентиляції здійснюється за рахунок різниці температур повітря в приміщенні і зовнішнього повітря, а також під дією вітру.
У системах штучної вентиляції рух повітря здійснюється вентиляторами. Системи вентиляції приточування складаються з повітрозабірного пристрою, повітропроводів, фільтрів, калориферів, вентилятора, отворів приточувань або насадок, регулюючих пристроїв.
Витяжна вентиляція складається з витяжних отворів, вентилятора, повітропроводів, пристроїв для очищення від пилу.
У системі приточування–витяжної вентиляції повітря подається в приміщення за допомогою вентиляції приточування, а віддаляється за допомогою витяжної, які діють синхронно.
На всіх підприємствах, в установах (незалежно від форм власності і видів діяльності) повинні створюватися здорові і безпечні умови праці, відповідальність за забезпечення яких покладається на працедавця.
Працедавець зобовязаний упроваджувати сучасні засоби безпеки, застережливі виробничий травматизм, і забезпечити санітарно – гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Працедавець зобовязаний вживати заходів по полегшенню і оздоровленню умов праці працівників шляхом здійснення механізації і автоматизації виробничих процесів, зниження і усунення запорошеної і загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань. Для проведення заходів щодо охорони праці в установленому порядку виділяються кошти і необхідні матеріали.
Реальні виробничі умови характеризуються, як правило, наявністю деяких небезпек і шкідливості. Тому не виключається можливість дії на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих чинників.
До числа найпоширеніших небезпечних чинників, що мають місце на виробництві, відносяться: вантажопідйомні механізми і машини, судини тиску, казани, трубопроводи, механічне і транспортне устаткування, їх рухомі і обертаються частини, електричні установки, кабелі дроту, які можуть бути причиною поразки електричним струмом, отруйні, задушливі і вибухонебезпечні гази, пожежі, природні явища.
До шкідливих відносяться чинники, дія яких на працівника може привести до захворювання.
Небезпечні і шкідливі виробничі чинники за природою дії підрозділяються на фізичні (рухомі машини і механізми, вібрація і виробничий шум, підвищена швидкість повітря, недостатнє освітлення, наявність в повітрі пилу і шкідливих газів), хімічні (загально токсичні, канцерогенні, дратівливі, впливаючи на репродуктивну функцію), біологічні (макроорганізми і мікроорганізми), психофізіологічні (фізичні перевантаження, нервово – психічні перевантаження).
Наявність деяких небезпек, таких як, ураган, шторм, є слідством незалежних від людини причин і явищ. Їм не завжди можна запобігти і передбачити. Але в абсолютній більшості небезпеки і шкідливість виникають в процесі виробництва з причин організаційного і технічного характеру. Вони цілком залежать від працедавця, проектувальників, виробників устаткування, інженерно-технічного персоналу служб охорони праці і, нарешті, самих працівників.
Згідно ст. 22 Закону України «Про охорону праці», працедавець зобовязаний проводити розслідування і вести облік нещасних випадків, профзахворювань і аварій на виробництві відповідно до положень, затверджених кабінетом міністрів. Дія цих положень розповсюджується на підприємства, установи і організації (незалежно від форм їх власності), фізичні особи – субєкти підприємницької діяльності, які використовують найману працю, на особи, які забезпечують себе роботою самостійно (за умови добровільної сплати ними внесків на державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві), на іноземних підданих, на особи без громадянства, які працюють на умовах трудового договору, проходять виробничу практику або притягуються до праці.
У разі відмови працедавця скласти акт про нещасний випадок або незгоди з його змістом всі спірні питання, відповідно до ст.22 Закону України «Про охорону праці», повинні розвязуватися посадовцем органу Держнаглядохоронпраці. При цьому рішення останнього є обовязковими для працедавця.
Виробничий травматизм класифікується по наступних ознаках: по ступеню звязку з виробництвом, по числу потерпілих, по ступеню тяжкості травм, по характеру дії на людину і характеру пошкоджень.
По ступеню звязку з виробництвом нещасні випадки підрозділяються на випадки, повязані з виробництвом і випадки невиробничого характеру.
По числу потерпілих розрізняють одиночні і групові нещасні випадки. До групових відносяться випадки, що відбулися одночасно з двома і більш працівниками, незалежно від ступеня тяжкості нещасного випадку з кожним з потерпілих.
По ступеню тяжкості травм нещасні випадки можуть бути із смертельним результатом і без нього.
По характеру дії на людину і характеру пошкоджень травми бувають: механічні (удари, порізи, поранення), термічні (теплові удари, опіки, обмороження), електричні (електричні удари), хімічні (опіки кислотою і лугом), отруєння і задухи (отруйними газами або з – за недоліку кисню).
Щоб кожне виробниче завдання виконувалося без збитку для здоровя працівників необхідно створити безпечні умови праці і організувати відповідне управління охороною праці. Це досягається і забезпечується шляхом реалізації комплексу заходів, які включають розробку і строге виконання нормативних документів, профотбор кадрів від вищого керівництва до робітників, проведення інструктажу і періодичної перевірки у працівників посадових інструкцій, дотримання вимог правильної експлуатації устаткування, створення в процесі проектування, будівництва, монтажу і експлуатації безпечних умов праці, сертифікацію продукції, організацію служби охорони праці, зміцнення трудової і технологічної дисципліни, рішення соціальних питань, забезпечення працівників спецодягом, колективними і індивідуальними засобами захисту. розслідування в установленому порядку кожного нещасного випадку, аналіз і усунення його причин, вдосконалення є, створення і упровадження нових приладів і пристроїв безпеки, а також методів діагностики.
Лікувально-профілактичні установи, в які звернулися або були доставлені потерпілі унаслідок нещасних випадків, протягом доби спрямовують письмове повідомлення встановленої форми.
Повідомлення про нещасні випадки із смертельним результатом і до органів прокуратури, де вони також розслідуються. Лікувально-профілактичні установи ведуть реєстрацію нещасних випадків в журналі встановленої форми.
Розслідування нещасних випадків проводять з метою встановлення їх обставин і причин, якщо вони відбулися при виконанні трудових зобовязань, при роботі на користь підприємства без спеціального доручення керівництва, при раптовому погіршенні здоровя, на робочому місці, на території підприємства протягом робочого часу, включаючи встановлені перерви, в дорозі на роботу або з роботи на транспорті підприємства, під час аварій, пожеж на виробничих обєктах, в дорозі пішки або на будь-якому виді транспорту (особистому, державному), коли робота повязана з переміщенням між обєктами обслуговування.
У всіх цих випадках, коли працівник втратив працездатність на один день і більш, складається акт за формою Н – 1 і акт спеціального розслідування за формою Н – 5.
Не складаються акти в наступних випадках: якщо в результаті розслідування встановлений факт самогубства або травма відбулася в результаті злочину; якщо травма відбулася в результаті алкогольного або наркотичного спяніння; якщо нещасний випадок відбувся під час спортивних ігор на території підприємства; нещасний випадок відбувся під час перебування потерпілого на території підприємства в неробочий час, у вихідні або святкові дні і не був повязаний з дорученням власника; нещасний випадок відбувся при самовільному використовуванні в особистих цілях механізмів, устаткування або транспорту, що належить підприємству.
Власник підприємства, одержавши повідомлення про нещасний випадок, наказом призначає комісію по розслідуванню в наступному складі: страховий експерт Фонду (голова комісії), представник профспілки, представник відповідного робітника органу виконавчої дирекції Фонду.
Якщо потерпілий не є членом профспілки, до складу комісії входить уповноважений трудового колективу з питань охорони праці.
Комісія по розслідуванню зобовязана протягом трьох діб з моменту події обстежувати місце нещасного випадку, опитати очевидців і по можливості одержати пояснення від потерпілого, встановити обставини і причини нещасного випадку, визначити відповідальних за це осіб, а також розробити заходи щодо попередження подібних випадків, скласти акт за формою Н-1 і Н-5 в пяти екземплярах, в якому вказати наявність вини підприємства, потерпілого, після чого спрямувати його на затвердження власнику підприємства.
Розслідування профзахворювань проводиться тільки після отримання повідомлення (форма П – 3), яке складається в клініках НДІ гігієни праці і профзахворювань, спеціалізованих відділеннях професійної патології.
Розслідування проводить комісія у складі представників організації санепідемслужбы (голова комісії); лікувально-профілактичної установи; профспілковій організації, членом якої є хворий; відповідного органу виконавчої дирекції Фонду.
Акт розслідування причин професійного захворювання (П – 4) складається в шести екземплярах впродовж трьох діб після закінчення розслідування і прямує працедавцем хворій, лікувально-профілактичній установі, робочому органу Фонду і профспілковій організації, відповідній установі Госсанепідемслужби. Перший екземпляр акту залишається на підприємстві і зберігається 45 років.
Комісія по розслідуванню зобовязана впродовж робочих днів розслідувати аварію і скласти акт за формою Н – 5, визначивши збиток, заподіяний аварією. Розслідування нещасних випадків невиробничого характеру проводиться з метою визначення їх обставин і причин.
Нещасні випадки, які відбулися з особами, що працюють, розслідуються комісією, створеною організацією, де працює потерпілий, у складі голови комісії, керівника відповідного структурного підрозділу, представника профспілкової організації.
Розслідування проводиться протягом 10 календарних днів після створення комісії. За наслідками розслідування складається акт за формою НТ. Цей акт висилається потерпілому; районної держадміністрації; організації, де працює або вчиться потерпілий; організації, яка відповідальна за безпечне положення території або обєкту, де відбувся нещасний випадок. Копія акту висилається органам внутрішніх справ і прокуратури.
На підприємстві повинні бути розроблені плани попередження і ліквідації можливих аварій. Одержавши повідомлення про аварію, працедавець зобовязаний діяти відповідно до плану ліквідації аварії і негайно повідомити в: Держнаглядохоронпраці, орган, до сфери управління якого відноситься підприємство; відповідну місцеву Держадміністрацію; штаб цивільної оборони і надзвичайних ситуацій; відповідний профспілковий орган; у разі травмування або загибелі працівників – відповідний робітник орган Фонду.
Електробезпека
Основними причинами високих показників електротравматизму є: невиконання вимог про вибір типу електроустаткуванні відповідно до умов роботи і навколишнього середовища; порушення правил технічної експлуатації електроустаткуванні.
До основних чинників, що впливають на тяжкість поразки електрострумом, відносяться: сила струму, напруга, прикладена до людини в ланцюзі поразки, електричний опір тіла людини, час протікання струму, рід струму, частота струму, шлях струму, умови зовні середовища і організація робочого місця, психофізіологічне полягання людини у момент травми від електроструму. Існує чотири категорії приміщень відносно небезпеки поразки людей електричним струмом: без підвищеної небезпеки, коли в приміщенні відсутні ознаки підвищеної і особливої небезпеки; з підвищеною небезпекою (характеризуються наявністю в приміщенні одного з небезпечних чинників); особливо небезпечні (характеризуються наявністю в приміщенні однієї з ознак: особлива вогкість, коли відносна вогкість повітря близька до 100 %; хімічно активне середовище, коли постійно або в перебігу довгого часу містяться агресивні пари; одночасно два або більш ознаки підвищеної небезпеки). Електричні травми – місцеві поразки тканин організму, які виявляються у вигляді електричних опіків, електричних знаків, механічних пошкоджень і металізації шкіри. Електроудар – загальна поразка, що представляє найбільшу небезпеку, це така дія на організм людини, в результаті якої мязи тіла починають судорожно скорочуватися.
До захисних заходів від поразки струмом відносяться захисне заземлення, занулення, мала напруга, захисне відключення.
Пожежна безпека
Пожежогасіння – комплекс заходів і дій, направлених на ліквідацію виниклої пожежі. Пожежогасінню можна забезпечити ізоляцією вогнища горіння від повітря або зниженням змісту кисню в повітрі, яке досягається розбавленням повітря негорючими газами до концентрації кисню, при якій горіння неможливе, охолоджуванням вогнища горіння до певних температур, інтенсивним гальмуванням швидкості хімічних реакцій в полумї, механічним зривом в полумї сильним струменем газу або води.
Вогнегасником називається переносний або пересувний пристрій для гасіння багать пожежі за рахунок випуску запасеної вогнегасного речовини. Пожежна безпека обєкту повинна забезпечуватися системами запобігання пожежі і протипожежного захисту. Небезпечними чинниками пожежі, що впливають на людей і матеріальні цінності, є: полумя і іскри, підвищена температура, токсичні продукти горіння і термічного розкладання, дим, знижена концентрація кисню.
Залежно від фізико-хімічних властивостей горючих матеріалів пожежі класифікуються: клас А – горіння твердих речовин; клас В – горіння рідких речовин; клас З – горіння газоподібних речовин; клас Д – горіння металів і металовмісних речовин.
Для встановлення нормативних вимог по забезпеченню вибухопожежної і пожежній безпеці приміщень і будівель відносно планування і забудови, поверховості, конструктивних рішень і інженерного устаткування керуються даними про категорії приміщень і будівель: категорія А – вибухопожеженебезпечна, горючі гази, легкозаймисті рідини; категорія б – вибухопожеженебезпечна, пальні пил або волокна, легкозаймисті рідини; категорія В – пожеженебезпечна, пальні рідини, тверді пальні і речовини і матеріали; категорія Г – негорючі речовини і матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому поляганні; категорія Д – негорючі речовини і матеріали в холодному поляганні.
Радіаційна безпека
Джерелами іонізуючих випромінювань є природні і штучні радіоактивні речовини, медичні препарати і установки. За способом дії опромінювання може бути зовнішнім і внутрішнім.
Зовнішнє – коли джерело радіації знаходиться зовні організму і можливість попадання радіоактивних речовин в нього виключена.
Внутрішнє – коли радіоактивні речовини проникають в організм під час дихання разом з повітрям, забрудненим радіоактивними елементами, через органи травлення і шкіру.
До іонізуючих випромінювань відносяться корпускулярне (б, в) і електромагнітне (, R), які при дії на речовину створюють в ньому заряджені іони.
Вплив іонізуючих випромінювань приводить до наслідків, які можуть виражатися у вигляді соматичних (виявляються безпосередньо у людини) або генетичних (виявляються в наступних поколіннях).
При порушенні санітарно – гігієнічних норм можливі зміни складу крові і функціональне порушення центральної нервової системи, що виражається в дратівливості, сонливості або безсонні, пітливості, головних болях, ослабленні памяті. При великих дозах можливе виникнення променевої хвороби (порушення нормального кровообігу, нервової діяльності, травлення, які супроводжуються загальною слабкістю, болями і зниженням опірності організму інфекціям.
Гранична доза (ПД) – гранична еквівалентна доза за рік для обмеженої частини населення. До категорії А відносяться професійні працівники, постійно або тимчасово працюючі безпосередньо з джерелами випромінювань. Категорія б – це обмежена частина населення, що не працює безпосередньо з джерелами випромінювання, але за умов мешкання або розташування робочих місць може підпадати під вплив радіоактивних речовин і випромінювань. Категорія У включає все населення країни.
Гранично – допустима доза (ПДД) іонізуючих випромінювань – найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, яка при рівномірному впливі впродовж 50 років не викликає в стані здоровя негативних змін.
Безпека досягається скороченням часу перебування в зоні опромінювання, проведенням організаційних заходів і вживанням способів індивідуального захисту, виключенням прямого контакту персоналу з джерелами випромінювання, строгого виконання правил обліку, збереження і транспортування радіоактивних речовин, поховання їх відходів.
При роботі з радіоактивними речовинами необхідно використовувати засоби індивідуального захисту – халати (з органічного скла і деяких сортів гуми), комбінезони, тапочки з не фарбованої бавовняної тканини. Для захисту органів дихання застосовуються респіратори, протигази і інші ізолюючі засоби.
Захист персоналу від лазерних випромінювань досягається розташуванням лазерів тільки в спеціально обладнаних приміщеннях. При цьому стіни, стеля і інші предмети не повинні мати дзеркальних поверхонь. Всі лазери повинні бути маркіровані знаком лазерної безпеки. Приміщення з радіоактивними речовинами повинні бути ізольовані від інших і спеціально обладнані. Їх стіни і стелі покривають масляною фарбою, а підлоги виготовляють з матеріалів, які не поглинають рідину. Для захисту органів дихання застосовуються респіратори, протигази і інші ізолюючі засоби.