Основи екології
СОДЕРЖАНИЕ: Поняття й властивості екосистем. Державне управління природокористуванням і природоохороною в Україні. Державний контроль дотримання природоохоронного законодавства. Стандартизація та нормування у галузі охорони навколишнього природного середовища.МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Черкаський державний бізнес-коледж
Циклова комісія загальноосвітніх дисциплін
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з предмета: “ Основи екології ”
Виконав студент
Заочного відділення
І курсу
групи ПЗ-06
Дяченко В.В.
Перевірив викладач
Грек Л.К.
Спеціаліст вищої категорії
ЧЕРКАСИ 2006
План
1. Поняття, види і властивості екосистем.
2. Державне управління природокористуванням і природоохороною в Україні.
3. Атмосфера
1. Поняття, види і властивості екосистем .
Основною функціональною одиницею біоекології є екосистема. Цей термін вперше був введений англійським біологом А.Тенслі в 1935 р.
Система - це впорядковано взаємодіючі і взаємоповязані компоненти, що утворюють єдине ціле.
Екологічна система - складна ієрархічна структура організованої матерії, в якій при обєднанні компонентів в більші функціональні одиниці виникають нові якості, що відсутні на попередньому рівні; є єдиним стійким природним комплексом живих організмів і природного середовища, в якому вони існують; відкритою термодинамічною системою, що існує за рахунок надходження з навколишнього середовища енергії та речовини і має здатність до саморозвитку та саморегуляції.
Властивості екологічних систем.
Екологічній системі властиві ознаки систем:
Емерджентність - виникнення нових властивостей, які характеризують систему, за рахунок взаємодії її окремих елементів
Якісно нові, емерджентні властивості екологічного рівня, не можна передбачити, виходячи з властивостей компонентів, що становлять цей рівень. Дійсно, окремі лісові дерева, кущі, трави, гриби, птахи, комахи, звірі мають свої якісні характеристики, але всі разом вони творять нову якість - ліс.
Сукупність – сума властивостей кожної системи, тобто наявність сукупних властивостей (наприклад, народжуваність для популяції - сума індивідуальної плодючості особин виду).
Гетерогенність системи (або принцип різноманіття) полягає в тому, що система не може складатися з абсолютно ідентичних елементів.
Але не всяка комбінація “життя - середовище ” - може бути екосистемою. Нею може стати лише середовище, де має місце стабільність і чітко функціонує внутрішній колообіг речовин.
Під час вивчення екосистем характеризують:
видовий чи популяційний склад і кількісне співвідношення видових популяцій;
абіотичні умови та ресурси, що властиві даній системі;
сукупність усіх зв’язків, у першу - ланцюгів живлення, співвідношення організмів з різним типом живлення;
розмір первинної і вторинної продукції;
просторовий розподіл окремих елементів;
швидкість колообігу.
Види екосистем
За розмірами розрізняють екосистеми:
мікроекосистеми (трухлявий пень, мурашник, мертві стовбури дерев);
мезоекосистеми , або біогеоценози (ділянка лісу, озеро, водосховище);
макроекосистеми (континент, океан);
глобальною екосистемою - охоплюють величезні території чи акваторії, що визначаються характерними для них макрокліматами і відповідають цілим природним зонам (екосистеми тундри, тайги, степу, пустелі, саван, листяних і мішаних лісів помірного поясу, субтропічного і тропічного лісів, морські екосистеми, а також біосфера нашої планети).
За ступенем трансформації людською діяльністю екосистеми поділяються на:
природні - у промислове розвинутих країнах екосистем не захоплених людською діяльністю майже не залишилося, хіба що в заповідниках;
антропогенно-природні - лісові насадження, луки, ниви хоча й складаються, майже, виключно з природних компонентів, але створені і регулюються людьми;
антропогенні - переважають штучно створені антропогенні обєкти і крім людей можуть існувати лише окремі види організмів, що пристосувалися до цих специфічних умов. Прикладом є міста, промислові вузли, села (в межах забудови), кораблі тощо.
2. Державне управління природокористуванням і
природоохороною в Україні.
Ключове місце в системі державних органів управління природокористуванням і природоохороною займає Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, положення про яке затверджено Указом Президента України від 10.02.1995 р.
Згідно з Положенням Мінекобезпеки України є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України, створеним з метою реалізації державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення та навколишнього природного середовища від негативного впливу господарської діяльності шляхом регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки на об’єктах у всіх формах власності.
Положенням визначаються завдання, функції , права Мінекобезпеки України, компетенція державних управлінь екологічної безпеки в областях, містах Києві та Севастополі спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади в галузі екологічної безпеки Автономної Республіки Крим, інші організаційні структури, що входять до його сфери управління, передбачаються й інші юридичні та організаційні засади функціонування Міністерства.
Державний контроль дотримання природоохоронного
законодавства
В системі Мінекобезпеки України функції державного контролю покладені на Державну екологічну інспекцію, а заступник міністра є одночасно Гооловним державним інспектором України з охорони навколишнього природного середовища.
Забезпечення ефективного державного контролю дотримання природоохоронного законодавства є одним з пріоритетів Мінекобезпеки. Відповідно до Програми розбудови державного кордону України Мінекобезпеки створює службу екологічного контролю на державному кордоні. Міністерством підготовлена і Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 20. 03. 1995 р. N 198 ‘ Про здійснення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон’, якою затверджена програма створення пунктів екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон на період 1995 - 2000 років. За цей період планується облаштувати 115 пунктів екологічного контролю, на 1995 рік було облаштовано 31 пункт. Здійснення екологічного контролю регламентується також ‘ Положенням про екологічний контроль в пунктах пропуску через державний кордон України’, яке підготовлено Міністерством і зареєстровано в мінюсті України 4.08.95 р. за N 285 / 821.
Розроблене і діє Положення про взаємодію органів Мінекобезпеки з органами Міноборони, Служби безпеки України, МВС, Держкомкордону, Національної гвардії і Штабу цивільної оборони.
Затверджено ‘ Положення про порядок обчислення розміру відшкодування та сплати збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України’.
Підрозділами Державної екологічної інспекції контролюється стан будівництва в Україні і введення в дію природоохоронних об’єктів за рахунок державних централізованих капітальних вкладень.
Держінспекцією контролюється ввезення в Україну небезпечних відходів і речовин. У весняно-літній період проводяться рейди-перевірки дотримання строків заборони вилову риби в період нересту ( операція ‘ Нерест’ ), стану охорони та використання мисливської фауни, дотримання правил полювання та лімітів добування диких звірів, операції ‘ Новорічна ялинка’ по охороні шпилькових насаджень, ‘ Конвалія’ — по охороні недеревних рослин, що внесені до Червоної книги України.
За фактами порушення підприємствами електроенергетики України встановлених режимів експлуатації дніпровських водосховищ, що призвело до масової загибелі риби в Кременчуцькому водосховищі, матеріали передані до Генеральної прокуратури.
Під час проведення операції ‘ Чисте повітря’ в 1995 р. за порушення законодавства про охорону атмосферного повітря притягнуто до адміністративної відповідальності 3 тисячі посадових осіб автопідприємств та 19 тисяч водіїв, призупинялась експлуатація 26 тис. автомобілів.
Держінспекцією перевірені об’єкти Чорноморського флоту, визначено їх вплив на природне середовище, виконана експертна оцінка збитків та заходів, які необхідно здійснити для ліквідації негативних наслідків експлуатації флоту, матеріали передані до Адміністрації Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. Для вирішення питань з поліпшення екологічного стану в місцях базування Черноморського флоту Російської Федерації Кабінетом Міністрів України створена спеціальна комісія, Мінекобезпеки розроблено проект Угоди з Російською Федерацією з цього питання.
Для посилення дієвості державного екологічного контролю та розширення мережі в системі контролю Міністерством надані права державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища певній категорії посадових осіб інших міністерств та відомств та їх органів, зокрема Міноборони, Мінчорнобиля, Держводгоспу, Мінрибгоспу, Держкомгеології та Національної гвардії України.
Перевищуються встановлені терміни експлуатації джерел іонізуючого випромінювання, допускається наднормативне накопичення радіоактивних відходів. Все це вимагає підвищення ефективності державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, виправлення ситуації, коли цілий ряд міністерств і відомств самі контролюють свою виробничу діяльність, а єдина цілісна система державного контролю в галузі охорони природи відсутня.
Удосконалення екологічного законодавства
Утвердження правових засад в регулюванні ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки сприяли законодавчі акти, які були прийняті у розвиток основних принципів та положень Закону України про охорону навколишнього природного середовища від 25.06.1991 р. зі змінами та доповненнями на 6.03.1996 р.
Згідно із ст. 2 розділу І ‘ Загальні положення’ Закону України ‘Про охорону навколишнього природного середовища’ : ‘ Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством’.
Вінцем кодифікації екологічного законодавства можна визнати розробку та прийняття Верховною Радою України Закону України про екологічну експертизу від 9.02.1995 р.
Закон про екологічну екпертизу чітко визначає мету та завдання, принципи, об’єкти цієї експертизи, форми участі громадськості в еколого-експертному процесі. Передбачається, що екологічна експертиза має спрямовуватися на запобігання і прогнозування негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінку ступеню екологічної небезпеки господарської діяльності і екологічної ситуації на окремих об’єктах і територіях. Відповідно до цього головним завданням екологічної екпертизи є визначення ступеню екологічного ризику і небезпеки запланованої чи здійснюваної діяльності, здійснення комплексної, науково обгрунтованої оцінки об’єктів, що передаються на експертизу, перевірка дотримання вимог екологічного законодавства, стандартів, лімітів та нормативів екологічної безпеки, оцінка можливого чи реального впливу об’єктів на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей і якість природних ресурсів та ефективності, повноти, обгрунтованості й достатності природоохоронних заходів і підготовка на цій основі об’єктивних, науково обгрунтованих висновків, їх своєчасна передача державним органам та заінтересованим особам, інформування громадськості про результати екологічної експертизи.
Здійснення екологічної експертизи відповідно до встановлених вимог має базуватися на гарантуванні пріоритету безпечного для життя і здоров’я навколишнього природного середовища, врахуванні екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів, забезпеченні екологічної безпеки, територіально-галузевої, еколого-економічної доцільності реалізації об’єктів, що піддаються еколого-експертній оцінці, наукової обгрунтованості, незалежності , об’єктивності, комплексності, варіантності, гласності, превентивності, врахуванні громадської думки та дотриманні норм і правил міжнародних угод, чинного законодавства.
В якості об’єктів екологічної екпертизи передбачаються проекти законодавчих і нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, проекти нормативно-технічних та інструктивно-методичних документів, проекти створення нової техніки, технології, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози для здоров’я людей, а також екологічної ситуації та діючі об’єкти і комплекси, що мають значний негативний екологічний вплив.
Норми Закону визначають форми участі громадськості в процесі екологічної експертизи та її суб’єктний склад. Для врахування громадської думки особи, які проводять екологічну експертизу ( суб’єкти експертизи ) зобов’язані провести публічні слухання або відкриті засідання за участю населення. В той же час громадськості надається право викласти свою думку стосовно об’єкту експертизи у засобах масової інформації, чи подати письмові зауваження, пропозиції, рекомендації її замовникам або суб’єктам експертизи, чи доручити своїм представникам працювати у складі еколого-експертних комісій та груп.
Проводити екологічну експертизу уповноважуються відповідно Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, його еколого-експертні підрозділи чи спеціально створювані організації і установи, організації та установи Міністерства охорони здоров’я України, інші органи виконавчої влади та їх експертні формування, громадські об’єднання, громадяни та різні установи, організації і підприємства, в тому числі за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, статути яких передбачають здійснення еколого-експертних функцій. Висновки державної екологічної експертизи після затвердження відповідними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки є обов’язковими для виконання. Юридичним особам, зацікавленим у спростуванні окремих положень чи в цілому висновків державної екологічної експертизи, надається право подавати обгрунтовану заяву до відповідних органів, що приймали рішення про проведення такої експертизи, а в разі їх відмови звернутися до суду.
За порушення законодавства в галузі екологічної експертизи передбачається притягнення винних осіб до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та цивільної відповідальності.
Важливою віхою процесу удосконалення екологічногозаконодавства стало прийняття Верховною Радою України Водного Кодексу України від 6.06.1995 р.
Водні об’єкти визнаються за Водним Кодексом України виключною власністю народу України і можуть надаватися тільки у користування. Народ України здійснює право власності на води через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради народних депутатів. Окремі повноваження щодо розпорядження водами можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.
У контексті ефективного використання та охорони вод поза територіальними водами позитивне значення має Закон України ‘ Про виключну ( морську ) економічну зону України’ від 16.05.1995 р., прийнятий в розвиток Конвенції ООН з морського права. Тим самим Україна підтвердила свою волю до гармонізації внутрішнього законодавства з нормами і принципами міжнародного права.
У своїй виключній ( морській ) зоні Україна має суверенні права щодо розвитку, розробки і збереження природних ресурсів живого і неживого походження, у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, управління цими ресурсами та здійснення інших видів діяльності, включаючи виробництво енергії шляхом використання води, течій і вітру. Україна відповідно до норм Закону реалізує свою юрисдикцію щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, проведення морських наукових досліджень, захисту і збереження морського середовища. Для здійснення вказаних видів діяльності та їх координації Україна на договірних засадах співробітничає з іншими державами.
Удосконалення екологічного законодавства здійснюється не тільки на законодавчому, але й на рівні підзаконно-правового і нормативно-правового регулювання відносин в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.
Стандартизація та нормування у галузі охорони навколишнього
природного середовища
У 1993 р. у Мінекобезпеки створено технічний комітет із стандартизації. Він є активним членом двох технічних комітетів ISO ( Міжнародна організація стандартизації ) — 147 ‘ Якість води’ та 207 ‘ Система управління охороною навколишнього природного середовища’.
Починаючи з 1994 року, у Міністерстві формується метрологічна служба , головним завданням якої є створення системи забезпечення єдності вимірювань та системи оцінки достовірності та повноти екологічної інформації.
У 1995 році структура метрологічної служби доповнилася базовою організацією метрологічної служби зі стандартних зразків, функції якої виконує Міжвідомчий екологічний центр НАНУ та Мінекобезпеки України.
Державний екологічний моніторинг
Відповідно до вимог Закону України ‘ Про охорону навколишнього природного середовища’ Мінекобезпеки, починаючи з вересня 1992 р., працює над створенням державної інформаційної системи моніторингу навколишнього природного середовища, ядерної та радіаційної безпеки ( СЕМ ‘ Україна’ ), а з серпня 1996 р. — екологічної підсистеми Урядової інформаційно-аналітичної системи з надзвичайних ситуацій.
Станом на 1996 р. були розроблені і затверджені технічні завдання на складові частини першої черги СЕМ, розроблено базову нормативну документацію системи, виготовлено зразки приладів для контролю концентрації шкідливих речовин в атмосферному повітрі, а також стаціонарної станції та мобільної лабораторії контролю якості повітря. Останні можуть бути використані як в системі державних, так і відомчих спостережень.
Починаючи з 1992 р. здійснюється розгортання Системи раннього попередження про радіаційну аварію в Україні та Білорусі ( ГАММА ). Фінансування проекту здійснюється в основному за програмою TACIS. Перша частина Системи — мережа стаціонарних і мобільних постів навколо Запорізької та Рівненської АЕС, а також регіональних ( Запоріжжя , Рівне ) та національного ( Київ ) інформаційних центрів ( ГАММА - 1 ) — створена.
3. Атмосфера
Атмосфера — це газова оболонка, що оточує .Землю. Наявність атмосфери — одна з найголовніших умов життя на планеті. Без їжі людина може обходитися місяць, без води — тиждень, а без повітря не проживе й кількох хвилин.
Атмосфера, як елемент глобальної екосистеми, виконує кілька основних функцій:
• захищає живі організми від згубного впливу космічних випромінювань та ударів метеоритів;
• регулює сезонні й добові коливання температури (якби на Землі не існувало атмосфери, то добові коливання температури досягали б ± 200 °С);
• є носієм тепла й вологи;
• є депо газів, які беруть участь у фотосинтезі й забезпечують дихання;
• зумовлює низку складних екзогенних процесів (вивітрювання гірських порід, діяльність природних вод, мерзлоти, льодовиків тощо).
Основні компоненти атмосфери: азот (78,084 %), кисень (20,946 %) та аргон (0,934 %). Важливу роль відіграють і так звані малі домішки: вуглекислий газ, метан тощо. Крім того, атмосфера містить водяну пару: від 0,2 % у приполярних районах до 3 % поблизу екватора. Такий хімічний склад атмосфера Землі мала не завжди. Первісна атмосфера Землі була схожа з атмосферами деяких інших планет Сонячної системи, наприклад Венери, й складалася з вуглекислого газу, метану, аміаку тощо. Нинішня киснево-азотна атмосфера — результат життєдіяльності живих
організмів.
Маса атмосфери становить приблизно одну мільйонну маси Землі — 5,15 • 10Ь т. Та атмосферне повітря лише умовно можна вважати невичерпним природним ресурсом. Річ утім, що людині необхідне повітря певної якості, а під впливом її ж діяльності хімічний склад і фізичні властивості повітря дедалі погіршуються. На Землі вже практично не залишилося місць, де повітря зберегло свої первозданні чистоту та якість, а в деяких промислових центрах стан атмосфери вже просто загрозливий для людського здоровя.
® Щонайменше в 60 містах США десятки мільйонів людей дихають повітрям, яке не відповідає сучасним нормам і є шкідливим для їхнього здоровя.
«й На кожного жителя цих міст щорічно випадає близько тонни небезпечних для здоровя речовин.
Атмосфера складається з таких шарів (знизу вгору): тропосфера (до висоти 18 км), стратосфера (до 50), мезосфера (до 80), термосфера (1000), екзосфера (1900), геокорона (умоізно до 20 тис. км); далі атмосфера поступово переходить у міжпланетний космічний вакуум. Основна маса повітря (90 %) зосереджена в нижньому шарі — тропосфері. Тут же відбуваються найінтен-сивніші теплові процеси, причому атмосфера нагрівається знизу, від поверхні океанів і суходолу. Надзвичайно важливе екологічне значення для біосфери має озоновий шар у стратосфері, повітря якого збагачене триатомним киснем (О3 ). Він розташований на висоті 20—50 км і захищає все живе па Землі від згубної дії «жорсткого» ультрафіолетового випромінювання Сонця.
Крім газів, у повітрі атмосфери містяться ще й домішки так званих аерозолів, тобто дуже дрібних крапель рідин і твердих частинок як природного, так і штучного походження: сірчистих (краплі Н2 5О4 ), мінеральних (пил із земної поверхні), вуглеводневих (сажа), морських (частинки морських солей) та ін.
Ш Парниковий ефект. Клімат Землі, що залежить в основному від стану її атмосфери, протягом геологічної історії періодично змінювався: чергувалися епохи істотного похолодання, коли значні території суші вкривалися льодовиками, й епохи потепління (до речі, ми живемо саме в епоху потепління, коли розтанули великі льодовикові щити в Євразії та Північній Америці). Та останнім часом учені-метеорологи бють на сполох: сьогодні атмосфера Землі розігрівається набагато швидше, ніж будь-коли в минулому. За даними ООН, із кінця XIX до початку XXI ст. глобальна температура на земній кулі підвищилася загалом на 0,6 °С. Середня швидкість підвищення глобальної температури до 1970 р. становила 0,05 °С за 10 років, а останніми десятиліттями вона подвоїлась. І це зумовлено діяльністю людини: • по-перше, людина підігріває атмосферу, спалюючи велику кількість вугілля, нафти, газу, а також уводячи в дію атомні електростанції; • по-друге, і це головне, в результаті спалювання органічного палива, а також унаслідок знищення лісів у атмосфері нагромаджується вуглекислий газ. За останні 120 років уміст СО2 в повітрі збільшився на 17 %. У земній атмосфері вуглекислий газ діє як скло в теплиці чи парнику: він вільно пропускає сонячні промені до поверхні Землі, але втримує її тепло (рис. 3.1). Це спричинює розігрівання атмосфери, відоме як парниковий ефект. За розрахунками вчених, найближчими десятиліттями через парниковий ефект середньорічна температура на Землі може підвищитися на 1,5—2 °С.
Якщо людство не зменшить обсягу забруднень атмосфери й .глобальна температура зростатиме й надалі, як це відбувається протягом останніх 20 років, то дуже швидко клімат на Землі стане теплішим, ніж будь-коли впродовж 100 тис. років. Це прискорить глобальну екологічну кризу.
У чому ж полягає небезпека парникового ефекту? Розрахунки й моделювання на ЕОМ свідчать: підвищення середньорічної температури спричинить зміни таких найважливіших кліматичних параметрів, як кількість опадів, хмарний покрив, океанічні течії, розміри полярних крижаних шапок. Внутрішні райони континентів стануть сухішими, а узбережжя — вологішими, зима буде коротшою й теплішою, а літо — тривалішим і спекотнішим. Основні кліматичні зони в північній півкулі змістяться на північ приблизно на 400 км. Це зумовить потепління в зоні тундри, танення шару вічної мерзлоти й полярних крижаних шапок. У середніх широтах, тобто в головних «хлібних» районах (Україна, Чорноземя Росії, Кубань, «зернові штати» США), клімат стане напівпустельним, і врожаї зерна різко скоротяться.
Глобальне потепління призведе до танення льодовиків Гренландії, Антарктиди й гір, рівень Світового океану підвищиться на 6—10 м, при цьому буде затоплено близько 20 % площі суходолу, де сьогодні живуть сотні мільйонів людей, розташовані міста, ферми, сади й поля.
Учені не дійшли єдиної думки про те, за якого підвищення середньорічної температури можуть відбутися ці негативні для людства явища: одні метеорологи вважають критичним значення 2,5 °С, інші - 5 °С.
Останнім часом тривога вчених із приводу парникового ефекту ще посилилася. Виявилося, що, крім вуглекислого газу, парниковий ефект спричинюють також деякі інші гази, що входять до групи малих домішок — метан, оксиди азоту, фреони, — вміст яких в атмосфері через антропогенний фактор стрімко зростає (рис. 3.2).
Моделлю парникового ефекту в масштабах планети може слугувати клімат на Венері. її щільна (більш як 9 тис. кПа біля поверхні) атмосфера, що на 98 % складається з вуглекислого газу, за рахунок цього явища розжарена до температури 500 °С (за такої температури залізо починає світитися червоним кольором).
Занепокоєна загрозою парникового ефекту світова спільнота намагається запровадити низку запобіжних заходів. У 1992 р.
Конференцією ООН із питань довкілля й розвитку прийнято Рамкову конвенцію про зміну клімату, мета якої — «досягти стабілізації концентрації парникових газів у атмосфері на такому рівні, який не допускав би шкідливого антропогенного впливу на кліматичну систему». Конвенцію підписали практично всі держави — члени ООН, у тому числі Україна. Згідно з цією Конвенцією і Кіотським протоколом, що є її доповненням, промислово розвинені країни, до яких віднесено й Україну, повинні з 2008 по 2012 р. знизити як мінімум на 5 % порівняно з рівнем 1990 р. загальні викиди шести газів, котрі спричиняють парниковий ефект. Україна має стабілізувати викиди цих газів на рівні 1990 р.
Список використаної літератури
1. Охорона навколишнього природного середовища в Україні. 1995 - 1996
2. Закон України ‘ Про охорону навколишнього природного середовища’ ( від 25.03.1991 р. зі змінами та доповненнями на 6.03.1996 р. )
3. . В.І.Андрейцев. Екологічне право
4. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.
5. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. – 238 с. Кучерявий В.П. Екологія, - Львів: Світ, - 500 с.