Основні елементи релігії
СОДЕРЖАНИЕ: Основні елементи релігійної системи. Релігійна свідомість. Віра в надприродне. Систематизоване й кодифіковане віровчення (релігійні тексти). Релігійний культ. Культові дії. Матеріальні форми культу. Релігійні обряди. Молитва. Релігійні організації.РЕФЕРАТ НА ТЕМУ
Основні елементи релігії
ПЛАН
1. Вступ.
2. Релігійна свідомість.
3. Релігійний культ.
4. Релігійні організації.
5. Висновки
6. Використана література
1. Вступ.
Релігія є надто складним духовним утворенням, а тому її можна розглядати і як соціально-історичне явище, як і світоглядний феномен, і як культурну сферу, і як форму суспільної свідомості тощо. Але це аж ніяк не означає, що ця відносно самостійна сфера духовного життя є чимось на зразок мішанини. Навпаки, релігія виступає внутрішньо упорядкованим продуктом діяльності людського духу. У процесі свого розвитку вона диференціювалась, у ній виокремлювалися чітко визначені елементи, встановлювалися між ними відповідні звязки. Нині релігія є цілісною системою складових, що характерні для всіх віросповідань. Якщо ж таких складників немає, то й не існує самого феномена релігії.
У релігієзнавстві побутують різні підходи щодо визначення основних елементів релігійної системи. Так, одні автори основними складниками релігії називають релігійні свідомість, діяльність, інститути й організації. Другі переконані, що до релігії передусім належать доктрина, міф, естетичні цінності, ритуали й інші форми культової практики. Треті, яких більшість, виокремлюють релігійну свідомість (релігійні погляди та уявлення), релігійний культ, релігійні організації. їх погляди ми й поділяємо, вважаючи, що такий поділ є найоптимальнішим. Кожен із названих складників релігії є динамічним і поліфункціо-нальним, і, у свою чергу, структурується.
2. Релігійна свідомість.
Стрижнем будь-якої релігії є релігійна свідомість.
Релігійнасвідомість—система (сукупність) релігійнихідей, понять, принципів, міркувань, аргументів, концепцій, сенсомякихєздебільшоговіраунадприродне.
Віра в надприродне є визначальним чинником релігійної свідомості більшості розвинутих релігій. Більшості, але не всіх, оскільки, наприклад, у буддизмі відсутня «віра у надприродне».
Інтегративною рисою й невідємною ознакою релігійної свідомості є релігійна віра, що бездоказово свідчить про істинність релігійного вчення. Релігійна віра надає життєдайної сили всьому релігійному комплексу. Вона зумовлює також своєрідність шляху до Бога, що властивий певному віровченню.
Релігійна свідомість має два рівні: теоретичний (концептуальний) і буденний.
Теоретичний рівень охоплює:
1) упорядковане вченя про Бога (богів), світ, природу,людину, суспільство;
2) релігійно-етичні, релігійно-естетичні, релігійно-політичні, релігійно-правові, релігійно-етнічні концепції.
Визначальним чинником на цьому рівні є перша складова — систематизоване й кодифіковане віровчення (релігійні тексти), або Святе Письмо, наприклад Трипітака у буддистів, Авеста в зороастризмі, Тора в іудеїв, Біблія у християн, Коран у мусульман тощо. Названі книги мають ранг сакральних і створені (передані) або мислителями-мудрецями, або сакральними особами — Гаутамою, Зоро-астром, Мойсеєм, Ісусом Христом, Мухаммедом. Святе Письмо є основою теоретичного рівня релігійної свідомості. Воно визначає зміст і сутність церковно-богословських доктрин, є невідємним компонентом свідомості віруючого. Релігійній свідомості теоретичного рівня властиві:
1) символізм — релігійні уявлення втілюються у знаки, символи, наприклад у предмети культу, ритуальні дії, релігійну лексику. Серед релігійних символів є ті, які репрезентують певну релігію: хрест — символ християнства, чакра — символ буддизму, півмісяць — символ ісламу тощо. Існують також символи певних конфесій, общин, окремих персонажів та ін.;
2)алегоричність — умовна форма висловлювання, вираження абстрактних понять у наочних образах, які потребують іншого, відмінного від буквального, розуміння. Наприклад, Христос іде по воді до своїх учнів, миттєво зцілює тяжко хвору жінку, пятьма хлібинами втамовує голод цілого народу тощо. Ці оповідання передають надію, що незгоди можна подолати навіть тоді, коли хиткий ґрунт утікає з-під ніг, що любов і людяність здолають будь-яке зло;
3)емоційність — чуттєве ставлення віруючих до сакральних речей, персон, місць, один до одного і до себе, до релігійно забарвлених явищ, світу тощо (наприклад, любов до Бога, почуття гріховності, послуху, покірності, радість богоспілкування, співчуття до ближнього, благоговіння перед красою й гармонією створеної природи, очікування чуда тощо);
4)діалогічність — можливість внутрішнього спілкування з Богом. Діалог реалізується під час молитви, богослужіння, медитації, за допомогою усної чи внутрішньої мови, яка створює ефект розмови «Я» з Богом, Бога з «Я». Прикладом є слова Господньої молитви у християнстві: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Імя Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам на сьогодні. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки» (Мт. 6:9—13).
Буденний рівень релігійної свідомості охоплює сукупність понять, уявлень, стереотипів, настроїв, почуттів, звичок і традицій, повязаних із вірою в надприродне. їх зміст безпосередньо відображає умови життя людей. Така свідомість не є чимось цільним, систематизованим. Вона має фрагментарний вигляд: є набором розрізнених елементів, що сформувалися не внаслідок проникнення в сутність обєктів вірування, а як результат зовнішнього, поверхового, некритичного сприйняття дійсності. Попри наявність раціональних та вольових елементів, тут домінують усе ж емоції — почуття, настрої, афекти тощо. Така свідомість здебільшого потребує наочно-образних форм.
Релігійна свідомість не може існувати поза релігійними емоціями. Адже вже сама віра людини глибоко ірраціональна. Віруючий любить і радіє, благоговіє і сподівається, має надію і переживає страх, відчай, скорботу, заспокоєння, розлучення тощо. Найсильнішими серед релігійних почуттів є любов, милосердна любов, що не заздрить, не возвеличується, не прагне до гніву, не думає про лихе, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе переносить, сподівається всього, усе терпить. Переживання любові є ставленням не лише людини до Бога, а й Бога до людини, «бо від Бога любов... і хто перебуває в любові, перебуває той у Бозі, і з нім Бог перебуває» (їв. 4:7, 16).
3. Релігійний культ.
Релігійні погляди, уявлення, почуття мають специфічний спосіб буття і формування — культову практику (культову діяльність).
Культовадіяльність—системапевнихобрядів, сукупністьстереотипнихсимволічнихдійвіруючих, уякійвтілюютьсяїхнірелігійніуявлення. Спрямовананавстановленнядвосторонніхстосунківміжлюдиноюінадприродним.
Культ (лат. cultus— догляд, поклоніння) як один із основних елементів релігійного комплексу — передусім система дій і засобів впливу на надприродне. Жодна релігія не може існувати без культу. Це спосіб існування релігійних уявлень та почуттів. Зміст культових дій визначається відповідними релігійними уявленнями, ідеями, догмами.
Релігійна свідомість постає в культі у вигляді культового тексту, основу якого становить зміст певної священної книги. Відтворення змісту Святого Письма під час культових дій оживляє в свідомості їх учасників релігійні образи і сюжети. Тому релігійний культ називають мовою релігії, де предмети, дії, слова мають символічне значення. Це своєрідна «драматизація» релігійного тексту, що повязана з вірою в Бога, описані у Святому Письмі події, у їх повторюваність, у присутність основних дійових осіб релігійних оповідей.
Культові дії — це конкретні акти релігійної активності віруючих — релігійні богослужіння, обряди, свята, молитви тощо. Культова діяльність неодмінно потребує й специфічних матеріальних форм: культової будівлі, культових предметів тощо. Наприклад у християнстві це облачения (одяг) священика, хрести, свічки, ікони, посуд, твори релігійного мистецтва. У своїй єдності культові предмети формують неповторну ауру духовного простору.
Матеріальні форми культу варіюються залежно від конфесії. Так, католицизм і православя, наприклад, зберігають вірність пишній театральній обрядовості, широко і вміло використовуючи при цьому релігійне мистецтво (скульптуру, малярство, музику і спів), завдяки чому задовольняються не лише релігійні, а й естетичні потреби віруючих. У протестантизмі ж обряди скромніші: основна увага приділяється індивідуальному спілкуванню віруючих із Богом шляхом молитов, покаяння тощо.
Релігійні обряди обовязково потребують точності у відтворенні своїх елементів. Тому вони є найбільш усталеним, консервативним елементом будь-якої релігійної системи.
Особливе місце в релігійному культі належить молитві, яка є найважливішим засобом спілкування віруючого з надприродним. Вона постає невідємною частиною релігійного культу в буддизмі, християнстві, ісламі, тобто в усіх сучасних світових релігіях.
Молитва—вербальне (словесне) зверненнялюдинидообєкта своєївіри (Бога, святихтощо) /зпроханнямусілякихблаг, заступництва, відверненнязла.
Молитви бувають хвалебні, вдячні, прохальні та ін. Завдяки своїй простоті й доступності молитва є найпоширенішою формою релігійної діяльності віруючих. В інтерпретації, наприклад, християнських отців церкви — це одна з найважливіших чеснот. Вище молитви є лише любов, і на тій підставі, що молитва — чеснота особиста, а любов — всеосяжна.
4. Релігійні організації.
Носії певного віросповідання формують релігійну спільноту (сукупність релігійних груп), яка має певну організаційну структуру. Тому до основних елементів релігії належать і релігійні організації.
Релігійнаорганізація—обєднанняпослідовниківпевноговіросповідання, цілісністьієдністьякогозабезпечуєтьсязмістомвіровчення, культом, системоюорганізаційнихпринципів, правиліролей.
Найважливішими завданнями релігійних організацій є донесення до віруючих певних норм і правил поведінки, формування у них певної мети, цінностей та ідеалів. Це досягається виконанням низки функцій:
1)виробленням систематизованого віровчення;
2)розробленням системи його захисту й утвердження;
3)управлінням культовою діяльністю;
4)контролем і вжиттям санкцій у випадку неточного виконання релігійних норм;
5)підтримкою звязків із державним апаратом та світовими організаціями.
Набір релігійних організацій у всіх конфесіях різний. Наприклад, у християнстві, найбільшій (за кількістю носіїв) світовій релігії, є три типи релігійних організацій: церква, секта, деномінація.
Церква(гр. kyriake—Господнійдім) —релігійнаорганізаціязі складнимицентралізованимитаієрархізованимистосункамиміж священикамиівіруючими, щовиробляє, зберігає, передаєрелігійнуінформацію, організовуєтакоординуєрелігійнудіяльністьіконтролюєповедінкувіруючих.
Церква, як правило, має багато послідовників. Цьому значною мірою сприяє наявність у кожної людини можливості стати її членом, відсутність постійного і чіткого контрольованого членства, анонімність послідовників. Характерними рисами церкви є:
1) наявність спільного віровчення і розробленої догматики (Символу віри);
2) релігійна діяльність (культова і позакультова);
3) система управління, що ґрунтується, як правило, на ієрархічному принципі й авторитаризмі.
У багатьох церквах прийнятий поділ їх членів на духовенство і мирян.
Секта (лат. seco—розділятиаболат. sehta—вчення, напрям) — релігійне обєднання, щовідокремилосявідпанівноговкраїнірелігійногонапрямуіконфліктуєзним.
Секта — це загальна назва різних обєднань віруючих, які сформувалися як опозиційні течії. Характерними рисами секти є:
1) сувора дисципліна й індивідуальне членство;
2) відокремлення від інших релігійних обєднань;
3) проповідь винятковості своєї релігійної доктрини, істинного шляху порятунку»;
4) прояв опозиційності й нетерпимості щодо інакомислячих;
5) відсутність поділу на духовенство і мирян, проголошення рівності всіх членів організації;
6) яскраво виражене прагнення до духовного зростання шляхом суворого дотримання морального кодексу і ритуальних дійств.
Головною особливістю секти є прагнення зробити релігію внутрішнім світом віруючого.
Деномінація(лат. denominate—перейменування) —проміжна ланкаміжсектоюіцерквою, щоперебуваєнастадіїстановлення.
Як правило, деномінація формується на основі секти. Тому часто її визначають як секту, що перебуває на одному з пи і цих етапів свого розвитку, в якій склалася чітка організаційна структура і яка має ширші звязки із суспільством. Для деномінації є характерним прийняття різнопланових організаційних і культових принципів, відкритість для взаємодії з іншими релігійними обєднаннями і державою, тобто спостерігається тенденція до поєднання зі «світом». Від церкви деномінація переймає доволі високу систему централізації та ієрархічний принцип управління, відмову від політики ізоляціонізму. Із сектою її зближують принцип добровільності, індивідуальне членство, претензії на винятковість, ідея боговибраності. Заперечення поділу віруючих на духовенство і мирян поєднується у деномінації з наявністю професійних священиків, яким надаються особливі повноваження для тлумачення слова Божого, проповідей тощо. За певних умов деномінація може перерости в церкву, від неї можуть відокремлюватися сектантські групи.
Отже, структурованість релігії не є чимось випадковим та субєктивним. Навпаки, вона породжена умовами функціонування і розвитку релігійної системи. Релігійна система діє як цілісність, у кожному з елементів якої повністю виявляється все віровчення.
5. Висновки
• Релігія—складнийдуховнийфеномен, щоспрямованийнаглибинне осягненнясутностібуттяієсвідченнямєдностідуховнихтрадиційлюдства.
• Результатомфілософськогопрагненняосягнутиприродурелігії сталикількаконцепцій—натуралістична, психологічна, соціологічна, культурологічнатощо.
• Релігіяєвнутрішньоструктурованимпродуктомузагальнюючої діяльностідуху. Елементирелігії: релігійнасвідомість, релігійнийкульті релігійніорганізації.
• Визначальноюознакоюрелігійноїсвідомостієвіравістинність релігійноговченнятаіснуваннявсесильнихнадприроднихсил.
• Урелігійнійсвідомостівиокремлюютьтеоретичнийібуденнийрівні. Теоретичнийхарактеризуєтьсяцілісністю, системністю; буденний— фрагментарністю, поверховістю, надмірноюемоційністю.
• Кожнарелігіямаєпевнуспільнотуоднодумців, дляуправління якоюформуютьсяорганізаційніструктуризчітковизначенимифункціями. Ухристиянстві, наприклад, існуютьтритипитакихструктур: церква, сектаіденомінація.
Використана література
Академічнерелігієзнавство. —К., 2000.
ДжеймсУ. Многообразиерелигиозногоопыта. —СПб., 1993.
ДоусонК. Г. Религияикультура. —СПб., 2000.
КолоднийА. М. Феноменрелігії. —К., 1999.
ФранкС. Л. Непостижимое: Онтологическоевведениевфилософию религии // ФранкС. Л. Сочинения. —М., 1990.
ФроммЭ. Душачеловека. —М., 1992.
ЧернійА. М. Онтологіядуховності: Антропологічнацілісністьурелігіє-знавчомувимірі. —К., 1996.
ЭлиадеМ. Историяверыирелигиозныхидей. —М., 2001.