Основні елементи цивільно-правових відносин
СОДЕРЖАНИЕ: Реферат на тему: Основні елементи цивільно правових відносин Кожне просте (а тим більше складне) цивільно-правове відношення є Інтегральним правовим явищем. Воно має принаймні три основних елементи (частини):
Реферат на тему:
Основні елементи цивільно - правових відносин
Кожне просте (а тим більше складне) цивільно-правове відношення є Інтегральним правовим явищем. Воно має принаймні три основних елементи (частини):
- субєктів
- обєкт (чи обєкти);
- зміст (суть) .
Субєктами цивільного Правовідношення виступають його учасники. Ними можуть бути громадяни (фізичні особи), організації (юридичні особи) І в передбачених законом випадках держава (скарбниця).
У деяких цивільних правовідносинах субєкти мають спеціальну назву. Наприклад, в зобовязальному право-відношенні наділеного правами субєкта називають кредитором, а Іншого, що має обовязки (зобовязаного), - боржником. В цивільному правовідношенні боржник і кредитор протистоять один одному і не можуть співіснувати один без одного.
В літературі відсутня єдина точка зору щодо визначення поняття обєкта цивільно-правових відносин. Одні автори вважають, що обєктом є те, у звязку з чим виникає правовідношення, другі - що таким обєктом є те, на що спрямоване правовіднощення, треті - що обєктом правовідношення є те, на що воно (правовідношення) впливає. Не вдаючись у суть спору, необхідно підкреслити, що, незважаючи на розбіжність позицій, всі автори приходять до єдиного висновку - обєктом цивільних правовідносин е конкретне благо, здатне задовольняти певні потреби людей, заради якого вони й вступають у правовідносини На нашу думку, трактування об’єктів цивільних правовідносин як благ дає змогу зрозуміти їх суть і те місце, яке вони займають у правовідношеннях.
До обєктів цивільних правовідносин можна віднести:
1) майно (речі та послуги);
2) результат інтелектуальної діяльності;
3) особисті немайнові права.
Зміст цивільного правовідношення, як уже зазначалось, складають цивільні права і обовязки суб єктів правовідношення. При цьому один із субєктів має правомочності на здійснення певних дій для задоволення свого інтересу, а другий несе відповідні цим правомочностям обовязки)1
Право, що належить конкретній особі, називається субєктивним цивільним правом (певно, точніше було б сказати субєктним цивільним правом), а відповідний цьому праву обовязок другої особи - субєктивним (точніше: субєктним) цивільним обовязком.
Зміст субєктивного цивільного права полягає в тому, що закон уповноважує суб єкта права
1) здійснювати певні дії (наприклад, володіти річчю, користуватись та розпоряджатись нею);
2) вимагати відповідної поведінки від зобовязаних осіб (наприклад, передати річ, виконати роботу, сплатити гроші іт.д.);
3) звергатись у необхідних випадках до суду з вимогою розглянути питання про застосування примусової сили державного апарату до зобовязаних осіб.
Отже, субєктивне цивільне право - це засноване на цивільно-правових нормах право особи здійснювати певні дії і вимагати задоволення свого інтересу від зобовязаної особи. Зміст цивільно-правового обовязку полягає в тому, що закон (договір) зобовязує особу до певної поведінки (здійснити певні дії чи утриматись від певних дій) для задоволення інтересів уповноваженої особи. Субєктивний цивільний обоє язок - це заснована на законі міра відповідної (щодо задоволення інтересів певної особи) поведінки зобовязаної особи.
Субєктивне цивільне право (обовязок) необхідно відрізняти від обєктивного права (цивільного та й будь-якого іншого). Обєктивне право (право в обєктивному розумінні) - це сукупність правових норм, а субєктивне цивільне право (обовязок) - це право (обовязок), яке належить конкретному субєктові цивільних правовідносин.
Необхідно звернути увагу на те, що такий поділ цивільного права ділком визначений лише щодо майнових правовідносин та відносин, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності. Що ж до особистих немайнових прав, то при їх поділі на обєктивні й субєктивні слід враховувати, що власне особа і є носієм цих прав, що ці права невідємні від особи.
Між обєктивним і субєктивним правом існує тісний звязок: субєктивне право випливає з обєктивного, засноване на ньому. Необхідно враховувати й те, що обєктивне право встановлюється державою, а тому воно породжує певні відносини носіїв субєктивних прав і обовязків не лише один до одного, а й до держави. Суть останніх полягає в тому, що держава визначає в обєктивному праві (в нормах права) зміст субєктивних прав та обовязків, встановлює мету здійснення субєктивних прав і надає можливість захистити порушені права.