Основні психологічні особливості людини з точки зору БЖД

СОДЕРЖАНИЕ: Реферат на тему: Основн і психологічні особливості людини з точки зору БЖД Людина як жива істота має дві найхарактерніші складові: організм і психіку.

Реферат на тему:

Основн і психологічні особливості людини

з точки зору БЖД


Людина як жива істота має дві найхарактерніші складові: організм і психіку.

Психіка — це властивість нервової системи, завдяки якій:

здійснюється звязок із зовнішнім світом;

координується робота всього організму;

організмі діє у відповідь на подразнення сигналів (рефлекс).

Нервова система — це сукупність структур в організмі, яка обєднує діяльність усіх органів і систем і забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.

Функції нервової системи:

- Сприймає зовнішнє і внутрішнє подразнення

- Аналізує і перетворює сприйняту інформацію

- Координує фінкції організму.

Фактично люди мають дві нервові системи: центральну і вегетатив­ну. Центральна нервова система керує відносинами людини із зовнішнім світом. Вона включає: спинний мозок, великі півкулі головного мозку, які звязані з проміжним мозком, середній мозок, задній мозок, довгас­тий мозок, мозочок. Вегетативна нервова система керує діяльністю внутрішніх органів.

* Головний мозок людини — найдосконаліший орган живої природи. Він містить 20 млрд клітин і 300 млрд міжклітинних, зєднань. Головний мозок керує діяльністю всього організму людини, це центр нервової системи мислення, волі і почуттів. Середня його вага -1360г.

Специфіка і взаємозв язок різних психічних процесів невід ємні від структурної органі зації головного мозку людини. Серед багатьох ознак йог,о структури (передній, проміжний, середній, довгастий) суттєву роль відіграють великі півкулі, особливо їх функ-ціональна асиметрія. На поверхні великих півкуль знаходиться тонкий шар сірої речовини, яка переважно складається з нервових клітин. Це кора головного мозку. Кожна ділянка головного мозку є відповідальною за життєдіяльність якогось органу або системи.

У центральній частині черепної коробки розташований маленький мозок, який є части­ною центральної нервової системи. Він контролює рівновагу тіла і рух мязів. При отруєнні клітин маленького мозку (наприклад алкоголем) людині стає важко координувати положен­ня свого тіла.

Встановлено, що функція лівої півкулі — оперування вербально-зна­ковою інформацією, читання, рахунок, тоді як функція правої півкулі — це оперування образами, орієнтування у просторі, розрізняння музичних тонів, розпізнавання складних предметів, продукування сновидінь.

Для лівопівкульно мислячих (логічний тип) людей ха­рактерна оптимістичність та, самостійність. Вони легко вступають у контакт з іншими людьми, в роботі вони більше покладаються на розрахунки, ніж на інтуїцію, інформації з офіційних джерел довіряють більше, ніж власним враженням. Для цих людей краще працювати там, де є потреба в логічному мисленні: викладачем, конструктором, організатором виробництва, програмі­стом, пілотом, водієм тощо.

У людей з ушкодженням лівої півкулі головного мозку порушується мова, страждає або відсутня логіка в судженнях.

Правопівкульно мислячих (художній тип) людей характеризує нахил до певного песимізму: вони більше покладаються на власні почуття, ніж на логічний аналіз подій, що не завжди приносить, користь справі. Ці люди не дуже товариські, але вони можуть продуктивно працювати навіть у несприятливих умовах (шум, розмови, гуркіт тощо), їх чекає успіх у галузях діяльності: де переважає образне мислення (художник, актор, архітектор, лікар, вихователь тощо).

При порушенні цілісності правої півкулі різко збіднюється емоцій­на сторона життєдіяльності. Якщо порушена лобна частина головного мозку, то страждає рухальний механізм мови, регуляції форм поведін­ки, мислення. Якщо уражена височна частина головного мозку, то порушується сприйняття слухових, смакових якостей, аналіз і синтез звуків, память.

Якщо у людей однаково виявляються обидва типи мислення, то відкри­вається широкий спектр діяльності: поєднання послідовності у роботі і, водночас, образне, цілісне, швидке сприйняття подій, ретельне обмір­кування своїх вчинків, особливо в екстремальних ситуаціях.

Домінуючим у процесі формування особистості є розвиток лівопів-кульних компонентів мислення. Правопівкульне, образнотворче мис­лення поступово пригнічується при хибах виховання і навчання, і та­лановиті діти стають звичайними «стандартними», дорослими.

На мозок людини безперервно діють різноманітні за кількістю і якістю подразники з внутрішнього і навколишнього середовищ. Виникнення не­сподіваної та напруженої ситуації призводить до порушення рівноваги між організмом і навколишнім середовищем. Наступає неспецифічна ре­акція організму у відповідь на цю ситуацію — стрес.

Вегетативна нервова система регулює діяльність внутрішніх органів і повязана з центральною системою.

Наявність мозку, нервових систем, ендокринних залоз дає можливість організму реагувати на внутрішні або зовнішні ситуації таким чином, щоб бути готовим до можливих змін. Поведінка людини дає певне уявлення про інформацію, яку вона отри­мала із зовнішнього світу або від свого організму за допомогою органів чуття. Звязок між відчуттям і поведінкою встановлюється переважно в певних ділянках кори го­ловного мозку і, залежно від подразника, відбувається адекватна дія організму — рефлекс. Рефлекси можуть бути двох видів — безумовні і умовні.

*Безумовні рефлекси — це стереотипи поведінки, набуті людиною у постійних умовах зовнішнього середовища, які формувалися в про­цесі всієї попередньої історії розвитку і передаються у спадковість.

* Умовні рефлекси — це поведінка, яку набувають у результаті навчання або у разі дій, які часто повторюються, особливо якщо послідовність їх виконання довго залишається незмінною. Це дозво­ляє виконувати ці дії в напівавтоматичному режимі. Такі дії нази­вають динамічним стереотипом.

Однією з фундаментальних властивостей центральної нервової сис­теми є її здатність створювати осередки гальмування і осередки актив­ності (домінанти). Здатність до довготривалої активної праці і протидії втомі залежить від індивідуальної витривалості нервової системи по відношенню до збуджувального та гальмівного процесів, тобто від її сили. Від сиди нервової системи залежить також * здатність до екстре­ної мобілізації в аварійній ситуації; * здатність успішно діяти, не зва­жаючи на відволікаючі фактори. Від рухомості і лабільності нервової системи, від урівноваженості нервових процесів залежить така важли­ва якість безпеки, як * здатність до переключення уваги і до швидкого реагування на небезпечні сигнали.

Якби була можливість наочно порівняти сучасну людину з людьми, які жили 20-30 тис. років тому, то можна було б помітити, що за цей період людина зовні майже не змінилася. Більше того, деякі фізичні якості людини, можливо, навіть погіршилися: знизилася гострота зору і слуху, не стало колишньої сили, витривалості. І незважаючи на все це, людина за минулий період пройшла шлях від першої камяної сокири до польоту в космос.

Усе це пояснюється специфікою еволюційного розвитку людини: він відбувався головним чином у психіці. Розвиток психіки — це результат еволюції нервової системи: під впливом навколишнього середовища усклад­нюється нервова система.

*Психіка — це здатність мозку відображати обєктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших субєктивних образів обєктив­ного світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

* Психічні процеси — це короткочасні процеси отримання, пере­робки інформації та обміну нею (наприклад відчуття, сприйняття, память і мислення, емоції, воля тощо).

* Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні пере­живання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, деп­ресія, стрес).

* Психічні властивості — сталі душевні якості, що утворюють­ся у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темпера­мент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).

Психіка людини тісно повязана з безпекою її життєдіяльності. Небез­пеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму людини на Неї. Вплив цих небезпек зумовлюється психофізіологічними властивостями людини.

Дослідами встановлено, що у 70% нещасних випадків, що трапляються у сфері виробництва, винуватцями є самі люди.

Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, так

часто стають винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психіч­но нормальна, то вона без причини ніколи не стане прагнути ушкод­жень. Причини, як показує досвід, залежать від безлічі різноманітних факторів і їх комбінацій.

Причинами можуть бути внутрішні фактори індивідуальні психо­логічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, не­достатність знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впли­вають на її дії, вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.

Всім живим істотам притаманна перша сигнальна система — реакція на подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух). Та тільки людина має другу сигнальну систему, таку як реакцію на слова, словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє. Саме ці рівні розвитку нервової системи і визначають типи пове­дінки людини. Людині притаманні такі види поведінки: інстинкт, навички, свідома поведінка.

* Інстинктивна поведінка — це дії, вчинки, які успадковуються видом «Homo sapiens». На цьому рівні концентрується вся інформація, нагро­маджена у ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків інстинк­тивної поведінки людини належать ті, які повязані з самозбережен­ням, продовженням роду тощо.

* Поведінка за навичками — це дії, які склалися і застосовуються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренувань. Як наслідок людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування), і без нього (спроби і помилки).

* Свідома поведінка — найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом,- що характе­ризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. Розрізняють свідомість конкретної людини і її самосвідомість. Результат першої — це знання конкретної людини про світ, а другої — знання людини про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Індивідуальна свідомість спрямовується як на зовнішній, так і на внутрішній світ. Такі показники самосвідомості, як самопізнання, са­моконтроль і самовдосконалення, є вершиною розвитку особистості. Інстинкти і навички можуть певним чином впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати і навичками, і галь­мувати інстинкти. Отже, поведінка, дії, вчинки людини є похідними від її психіки.

Властивості людини

До властивостей людини як особистості належить все те, що:

зумовлює її відмінність від інших (стать, темперамент, риси);

виявляється у взаємодіях з іншими субєктами або предметами навколишнього середовища (особливості поведінки, спілкування, поведінка в конфліктних ситуаціях).

Властивостей людини безліч, та всі вони характеризуються умовами появи, ступенем прояву та можливостями вимірювання, їх можна класи­фікувати за трьома основними ознаками:

1 атрибути — це невідємні властивості, без яких людину не можна уявити і без яких вона не може існувати (стать, вік, темперамент, здо­ровя, мова, спрямованість).

2 риси — це стійкі властивості, що проявляються постійно, їх дуже багато (розум, наполегливість, сміливість, ніжність, самостійність тощо).

3 якості — це ті властивості, які мають різний ступінь вияву залежно від умов, ситуацій (здібності, сприйняття, память, мислення тощо).

Властивості людини становлять неперервну єдність з внутрішнім і зовнішнім середовищем.

Память — одна з найважливіших функцій людського мозку.

Якщо сприйняття — це початковий етап пізнавального процесу, відображення обєктивної реальності, що діє на органи чуття в даний час, то память — це відображення реальності, що діяла в минулому.

* Память — це здатність людини фіксувати, зберігати і відтво­рювати інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички). Людська память утримує два види інформації: генетичну (видову) та набуту. (прижиттєву).

Генетична память зберігає інформацію, накопичену ft процесі еволюції впродовж бага­тьох тисячоліть. Вона виявляється безумовни­ми рефлексами та інстинктами і передається спадкове.

Набута память зберігає інформацію, яку людина засвоює в процесі життя, від народжен­ня до смерті. Вона реалізується в умовних реф­лексах. Розрізняють такі види набутої памяті: рухову, образну, емоційну й символічну (сло­весну та логічну).

Рухова память — це память на позу, по­ложення тіла, професійні та спортивні навички, життєві звички.

Зорова та слухова память є образною памят­тю, коли інформація сприймається і фіксується через відповідні органи чуття.

Емоційна память визначає відтворення певного чуттєвого стану при повтор­ному впливі тієї ситуації, в якій цей емоційний стан виник уперше.

Символічна память поділяється на словесну і логічну. Словесна память формується слідом за образною. Характерна риса її — точність відтворення. Особ­ливості логічної памяті виявляються у запамятовуванні лише смислу тексту.

Набута память поділяється за формами на миттєву, короткочасну, проміжну і довготривалу.

Миттєва память — це форма збереження інформації впродовж незначної миті; інформацію не можна затримати в памяті, відтворити. Час збереження сліду інформації в миттєвій памяті — 10...60 с..

Частина інформації з миттєвої памяті потрапляє до короткочасної, час збе­реження якої — декілька хвилин.

Інформація з короткочасної памяті після певного перекодування потрапляє до проміжної памяті, де вона зберігається, доки не зявляється можливість перевести її на довготривале утримання. Час збереження інформації у проміжній памяті становить години. Процес очищення проміжної памяті відбувається переважно у сні й, можливо, саме цим значною мірою визначається його специфіка і призначення.

Скачать архив с текстом документа