Основні законодавчі акти з охорони праці
СОДЕРЖАНИЕ: Аналіз законодавчих актів та основних положень законодавства України про працю і охорону праці: охорона праці жінок, неповнолітніх, інвалідів. Положення про медичний огляд працівників. Види відповідальності за порушення законодавства з охорони праці.МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ Й НАУКИ УКРАЇНИ
ЛУБЕНСЬКИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ
ПДАА
РЕФЕРАТ
З ОХОРОНИ ПРАЦІ
НА ТЕМУ:
Основні законодавчі акти з охорони праці, основні положення законодавства України про працю і охорону праці. Види відповідальності за порушення законодавства з охорони праці
Виконала студентка 25 групи
Дем’яненко Свєта
Лубни 2009
Основні законодавчі акти з охорони праці
Основою законодавства України з охорони праці є Конституція України, що гарантує громадянам право на безпечні й здорові умови праці й система законодавчих актів України, спрямованих на реалізацію цього конституційного права.
Основними законодавчими актами цієї системи є наступні Закони України:
· «Про охорону праці».
· «Про охорону здоровя».
· «Про пожежну безпеку».
· «Про обовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, що привели до втрати працездатності».
· «Про використання ядерної енергії і радіаційний захист».
· «Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення».
· «Про цивільну оборону».
· Кодекс законів «Про працю України».
Основні положення законодавства України про працю і охорону праці
У наведеній вище системі законодавчих актів основна роль приділяється Закону «Про охорону праці» (редакція від 2002 р.). Цей закон визначає основні положення з реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя й здоровя у процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства і працівником з питань безпеки праці, виробничої санітарії, встановлює єдиний порядок організації охорони праці у виробничій сфері в Україні.
Чинність Закону України «Про охорону праці» поширюється на всі підприємства, установи, організації (далі – підприємства) незалежно від форм власності й видів діяльності, що використовують найману працю, і на всіх працюючих.
Закон визначає основні принципи державної політики в області охорони праці, серед яких чільне місце займають:
· пріоритет життя й здоровя працівників стосовно результатів виробничої діяльності підприємства;
· повна відповідальність власника підприємства за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
· соціальний захист працівників;
· повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань.
Окремо виділені статті Закону присвячені регулюванню охорони праці жінок, неповнолітніх, інвалідів, видам відповідальності за порушення законодавства і нормативних актів про охорону праці, за створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників профспілок.
Колективний договір є найбільш важливим документом у системі нормативного регулювання взаємин між власником підприємства і працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань охорони праці. Питанням охорони праці присвячений спеціальний розділ колективного договору, що називається «Охорона праці».
Положенням, що викладаються в колективному договорі, повинні передувати колективні переговори, що починаються сторонами за три місяці до закінчення терміну дії попереднього договору. Зобовязання, які пропонується включити в колективний договір за результатами переговорів, повинні бути реальними й всебічно обґрунтованими, тому що після схвалення і підписання документа вони стають обовязковою нормою для виконання, яка діє в рамках підприємства.
Зобовязання, викладені в колективному договорі (далі Договорі) не повинні суперечити законам й нормативним актам України. Гарантії, пільги і компенсації, наведені в Договорі згідно з чинним законодавством, вважаються обовязковими для виконання при будь-яких обставинах.
Колективний договір повинен обовязково містити заходи щодо захисту прав і соціальних інтересів осіб, які постраждали на виробництві від нещасних випадків, а також їх утриманців і членів родин загиблих. Вони повинні включати такі положення:
· з відшкодування нанесеного збитку здоровю потерпілим;
· про виплату одноразової допомоги, компенсації витрат на придбання медикаментів, на додаткове оплачуване лікування;
· про надання потерпілим, відповідно до медичного висновку, більш легкої роботи, при одночасному збереженні середнього заробітку;
· про організацію навчання, перекваліфікації потерпілих, працевлаштування інвалідів праці, наданню таким інвалідам допомоги у вирішенні соціально-побутових питань і т. п.
Усі працівники, відповідно до законодавства, підлягають обовязковому страхуванню від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, що призвели до втрати працездатності (1.7).
Згідно із ст. 20 Закону в підрозділі колективного договору про охорону праці повинні бути обовязково відображені наступні заходи:
· забезпечення працівникам соціальних гарантій в області охорони праці на рівні, не нижче передбаченого законодавством;
· комплексні заходи для досягнення нормативів безпеки праці й виробничої санітарії;
· заходи з підвищення існуючого рівня охорони праці, попередження випадків виробничого травматизму, професійних захворювань, аварій і пожеж.
Повинні бути також визначені обсяги і джерела фінансування вказаних заходів.
Зобовязання угоди «Охорона праці» колективного договору повинні відповідати принципам економічного стимулювання і матеріальної відповідальності за стан охорони праці (ст. 25 Закону «Про охорону праці»).
Зобовязання колективного договору є двосторонніми, тому цей документ повинен містити не тільки вимоги до власника (адміністрації підприємства), але і зобовязання працівників з безумовного виконання норм, правил, стандартів і інструкцій з охорони праці, дотримання встановлених вимог користування машинами, механізмами, інструментом і пристроями, обовязкового використання засобами колективного й індивідуального захисту і т. д.
Залежно від характеру виробництва, складу трудового колективу, специфіки галузі в колективному договорі визначаються зобовязання з організації безпечних і нешкідливих умов праці інвалідів, неповнолітніх, пенсіонерів, осіб, які тимчасово залучаються до виконання суспільних робіт за договорами з центрами зайнятості населення та ін.
У трудові договори забороняється включати умови, що погіршують у порівнянні з чинним законодавством, колективним договором становище працівників.
Охорона праці жінок
Згідно із ст. 10 Закону України «Про охорону праці» забороняється:
· застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці;
· на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного й побутового обслуговування);
· залучення жінок до підняття і переміщення вантажів, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Міністерством охорони здоровя України, за узгодженням з Державним комітетом України з нагляду за охороною праці, затверджений перелік важких робіт і робіт зі шкідливими й небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підняття і переміщення вантажів жінками (наказ № 241 від 10 грудня 1993 р.).
Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітніх дітей, регулюються чинним законодавством.
Охорона праці неповнолітніх
Відповідно до Закону, забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до вісімнадцяти років, на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (ст. 11 Закону). Порядок трудового й професійного навчання неповнолітніх професіям, повязаним з цими роботами, визначається положенням, що затверджується Державним комітетом України з нагляду за охороною праці.
Роботодавець повинен забезпечити обовязкове проходження працюючими в нього підлітками попереднього і наступних періодичних медичних оглядів.
Загальна тривалість робочого часу підлітків не повинна перевищувати 24 години на тиждень для підлітків 14 – 15 років і 36 годин для підлітків 16 – 17 років. Обовязковим має бути рівномірний розподіл робочого часу по днях пяти- або шестиденного робочого тижня.
Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, понаднормових робіт і робіт у вихідні дні.
Трудовим законодавством України заборонено приймати неповнолітніх віком до 18 років на такі роботи:
· повязані тільки з перенесенням або пересуванням вантажів вагою понад 4,1 кГ;
· що повязані винятково з підйомом, утриманням або переміщенням важких предметів.
Затверджені граничні норми переміщення і підйому важких предметів неповнолітніми (наказ Головного державного санітарного лікаря України № 59 від 22.03.96 р.).
Час роботи підлітків з вантажами не повинен складати більше 1/3 часу робочої зміни.
Охорона праці інвалідів
Підприємства, що використовують працю інвалідів, зобовязані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи й індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткові заходи з безпеки праці, що відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Власник зобовязаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, при необхідності встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів (ст. 12 Закону).
Залучення інвалідів до понаднормових робіт і робіт у нічний час без їхньої згоди не допускається.
Положення про медичний огляд працівників
Положенням про медичний огляд працівників установлюється:
· єдиний порядок організації і проведення попереднього (при прийомі на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці або таких, де є необхідність у професійному доборі, а також щорічного обовязкового медичного огляду осіб у віці до 21 року;
· обовязки, права і відповідальність власника підприємства, установи, організації.
Організацію і проведення медоглядів забезпечують:
· власник підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності;
· органи й установи Міністерства охорони здоровя України: лікувально-профілактичні, санітарно-епідеміологічні, науково-дослідні, медичні інститути.
Власник за рахунок засобів підприємства організовує проведення медичних оглядів, відшкодовує витрати на лікування, професійну і медичну реабілітацію осіб з професійними захворюваннями, обстеження конкретних умов праці для складання санітарно-гігієнічної характеристики робочого місця.
Існують попередні й періодичні медичні огляди працюючих.
Попередні медичні оглядипроводяться при прийомі на роботу з метою встановлення фізичної і психофізіологічної придатності осіб до роботи з конкретно визначеної професії, спеціальності, посади, попередження захворювань і нещасних випадків, виявлення захворювань, що представляють небезпеку зараження працівників, продукції, що випускається, допуску до роботи осіб у віці до 21 року.
Періодичні медичні огляди:
· проводяться для осіб, зайнятих на важких роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, відповідно до Переліку шкідливих речовин, несприятливих виробничих факторів і робіт, для виконання яких обовязкові медичні огляди працівників;
· можуть проводитися в період перебування працівника в стаціонарі або у випадках, коли він звернувся за медичною допомогою.
Результати проведеного дослідження передаються лікувально-профілактичній установі, що обслуговує підприємство.
Результати попередніх і періодичного, щорічних медичних оглядів осіб у віці до 21 року і висновки про стан здоровя заносяться в «Карту особи, що підлягає медичному оглядові», яка є вкладишем до «Медичної карти амбулаторного хворого» (форма 025/V-87).
На час проходження медогляду, обстеження у профілактичних центрах, клініках науково-дослідних і медичних інститутів для уточнення діагнозу або визначення ролі виробничих факторів у розвитку захворювань за працюючими зберігаються місце роботи і середній заробіток.
Нормативно-правові акти з охорони праці
Нормативно-правові акти з охорони праці – це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обовязкові для виконання.
Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру введення досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, але не рідше одного разу в десять років.
Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці й технологічні процеси повинні включати вимоги з охорони праці й узгоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці. Нормативно-технічну базу охорони праці складають міжгалузеві й галузеві державні нормативні акти з охорони праці (ДНАОП) і нормативні акти з охорони праці окремих підприємств
Дія ДНАОП загальнодержавного користування поширюється на всі підприємства, організації незалежно від їхньої відомчої приналежності і форми власності.
Галузеві ДНАОПвідносяться до певної галузі промисловості.
Власники підприємств або уповноважені ними органи розробляють на основі ДНАОП і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти з охорони праці, що діють у межах підприємства. Структура законодавчої і нормативно-технічної бази з охорони праці подана рис. 1.1.
Види відповідальності за порушення законодавства з охорони праці
Ст. 44 Закону України «Про охорону праці» визначає відповідальність працівників за порушення вимог з охорони праці: «…За порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники залучаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності відповідно до законодавства».
Дисциплінарна відповідальність працівників за порушення трудової дисципліни, за невиконання трудових обовязків, у тому числі в області охорони праці, полягає в тому, що на винного працівника накладається дисциплінарне стягнення.
Підставою для залучення до дисциплінарної відповідальності працівників є порушення законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці, правил внутрішнього розпорядку підприємства (ст. 139 КЗоТ України, ст. 18 Закону).
Згідно із КЗоТ України (ст. 147) встановлені такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи.
Дисциплінарне стягнення накладається власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за моментом виявлення провини, але не пізніше місяця з дня його виявлення. Воно не може бути накладене пізніше 6 місяців з дня здійснення провини (ст. 148 КЗоТ України). За кожне порушення трудових обовязків може бути застосовано тільки одне дисциплінарне стягнення, що оголошується в наказі й повідомляється працівникові під розписку.
Адміністративна відповідальність накладається за погіршення загальних умов праці, крім випадків, коли, з одного боку, такі порушення не спричиняють кримінальної відповідальності, а з іншого – якщо відсутні підстави для звільнення від адміністративної відповідальності за правопорушення (ст. 21, 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення) або відсутні обставини, що виключають адміністративну відповідальність (ст. 17 – 20 Кодексу України про адміністративну відповідальність). Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли 16-річного віку.
Адміністративна відповідальність полягає в накладенні штрафу.
Загальними підставами накладення матеріальної відповідальності на працівника є наявність прямого дійсного збитку, провина працівника, його протиправні дії. Законодавство передбачає різні види матеріальної відповідальності. При наявності в діях працівника ознак карного злочину на нього може бути покладена повна матеріальна відповідальність (п. 3, ст. 134 КЗоТ), а при відсутності таких ознак – обмежена матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку.
Кримінальна відповідальність накладається за порушення вимог законодавства та інших нормативних актів з охорони праці, якщо це порушення створювало небезпеку для життя і здоровя громадян і (або) працюючих (ст. 135, 218, 219 і 220 КК України).
Ст. 219 КК України передбачає кримінальну відповідальність за порушення правил і норм з охорони праці у вигляді позбавлення волі на термін до 1 року, виправних робіт на той же термін або штрафу в розмірі до 20 мінімальних розмірів заробітної плати. Такі ж дії, якщо вони призвели до людських жертв або інших важких наслідків, спричиняють позбавлення волі на термін до 5 років або виправні роботи на термін до 2-х років.
Використана література
1. Я. О. Сєріков. Основи охорони праці: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – Харків, ХНАМГ, 2007. 227с.