Особисті немайнові права подружжя
СОДЕРЖАНИЕ: Права, що виникають у звязку з укладанням шлюбу. Загальна характеристика, види і мета регулювання особистих немайнових прав та обовязків подружжя. Право на таємницю особистого життя подружжя, вибір місця проживання та припинення шлюбних відносин.Реферат
З сімейного права України
На тему: Особисті немайнові права подружжя
План
Вступ
1. Поняття та загальна характеристика особистих правовідносин за участю подружжя
2. Види особистих немайнових прав та обов’язків подружжя
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
З усього розмаїття відносин, що виникають у сімї між подружжям, підлягають правовому регулюванню тільки ті, які, на думку законодавця, є найбільш важливими як для кожного із подружжя, членів його сімї, так і для суспільства в цілому. Серед інших правовому регулюванню підлягають і деякі особисті немайнові відносини, які є стрижнем подружнього життя, причому їх регулювання є одним із завдань Сімейного кодексу України (ст. 1). Метою регулювання особистих немайнових відносин є: зміцнення сімї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; побудова сімейних відносин на паритетних засадах та почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки в різноманітних життєвих ситуаціях. Загальними засадами регулювання особистих немайнових відносин між подружжям згідно зі ст. 7 СК є те, що воно здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя подружжя, права кожного з них на особисту свободу та недопустимість свавільного втручання будь-кого у їх сімейне життя, відсутності привілеїв чи обмежень кожного із подружжя за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Як бачимо, в основу регулювання особистих немайнових відносин покладено принцип рівності при набутті та здійсненні особистих немайнових прав та обовязків жінки та чоловіка у шлюбі та сімї. Необхідно також звернути увагу на те, що широка царина особистихнемайнових відносин подружжя лежить поза межами права. В силу своєїделікатності та інтимності вони не піддаються зовнішньому впливу, а відтак – іправовому регулюванню. Закон може захистити того, кого скривдили, але неможе повернути дружину чоловікові чи чоловіка дружині. Закон не в змозіповернути щастя в дім.
1. Поняття та загальна характеристика особистих правовідносин заучастю подружжя
Реєстрація шлюбу породжує виникнення різноманітних засвоїм змістом особистих прав та обов’язків подружжя. Оскількивідносини між подружжям мають, насамперед, глибоко особистий характер, то й правовому регулюванню особистих немайнових відносин у сімейному праві надається особливе значення.
До особистих немайнових прав подружжя СКвідносить:
- право на материнство та батьківство;
- право на повагу до своєїіндивідуальності;
- право на духовний розвиток;
- право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу і зміні його, перебуваючи у шлюбі;
- право на розподіл обовязків та сімейне вирішення питань життя сімї;
- право на особисту свободу.
Кожен із подружжя зобовязаний турбуватись про сімю. Аналізуючи перелічені в главі 6 СК права та обовязки подружжя, можна дійти висновку, що законодавець при їх визначенні враховує як загальні цивільно-правові положення щодо визначення особистих немайнових прав громадян незалежно від шлюбу, так і закріплює порядок виникнення, здійснення та припинення таких прав та обовязків у осіб, що перебувають у зареєстрованому шлюбі. Це можна пояснити тим, що кожному громадянинові від народження або за законом належить певне коло особистих немайнових прав та обовязків. Більшістю з таких прав особа володіє довічно. Вступ дошлюбу суттєво не впливає на ці права. Вони продовжують належати кожному зподружжя як громадянинові.До таких прав належать: право на життя, право на охорону здоровя,право на безпечне для життя і здоровя довкілля, право на свободу та особистунедоторканність, право на недоторканність особистого життя, право на повагудо гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов,телеграфної та іншої кореспонденції, право на свободу літературної, художньої,наукової і технічної творчості та деякі інші особисті права.Зміст цих особистих немайнових прав становить можливість особи вільнона власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.Ці права, як правило, складають зміст цивільної правоздатності громадян іохороняються не сімейним правом, а цивільно-правовим законодавством.Водночас неможливо провести чітку лінію поділу особистих немайнових прав,що регулюються сімейним правом та іншими галузями права. Як прикладвізьмімо право громадянина на безпечне для життя і здоровя довкілля. Наперший погляд, це особисте право громадян не належить до особистого праваподружжя, але якщо буде встановлено, що один із подружжя створював умови,які негативно впливали на стан здоровя іншого подружжя (примушуваннявживати наркотичні засоби, алкогольні напої тощо), то це може зумовити певніправові наслідки для порушника і стати підставою для розірвання з ним шлюбу.У звязку з наведеним викликає інтерес ст. 8 СК, у якій мова йде прозастосування норм Цивільного кодексу (ЦК) до регулювання сімейнихвідносин. Виходячи зі змісту цієї статті, застосування норм ЦК можливе тількищодо регулювання майнових відносин між подружжям за умови, якщо таківідносини не врегульовані СК і не суперечать суті сімейних відносин. Яквидно, про особисті немайнові права і обовязки подружжя в ст. 8 СК мова нейде, але це не означає, що перелік особистих немайнових прав подружжя,передбачених у СК, є виключним. При вирішенні спорів, що виникають міжподружжям з приводу порушених їх особистих немайнових прав, у багатьохвипадках потрібно враховувати законодавчі норми інших галузей права(конституційного, цивільного тощо). Це пояснюється тим, що кожен ізподружжя, перебуваючи у шлюбі, одночасно є правоздатним громадянином іносієм тих прав, що становлять зміст його правоздатності.Характерним для особистих немайнових прав, у тому числі й дляособистих немайнових прав подружжя, є те, що вони не мають економічногозмісту. Іншими словами, вони не можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті,їх здійснення не супроводжується майновим еквівалентом з боку іншогоподружжя. Ці права належать кожному з подружжя незалежно від йогоособистого майнового стану.Особисті немайнові права повязані з особою і є невідємними від неї. Їхнеможливо продати, подарувати, передати будь-яким іншим чином.Водночас особисті немайнові права подружжя мають певні особливостіпорівняно з особистими немайновими правами, що становлять предметцивільно-правового регулювання.По-перше, особисті немайнові права подружжя виникають не віднародження, а у звязку зі вступом у шлюб, зареєстрований в установленомупорядку. Вони діють лише в сімейних відносинах.По-друге, особисті немайнові права подружжя є не абсолютними, як уцивільному праві, а відносними. Вони можуть бути порушені не будь-ким, алише іншим із подружжя. Тому особистим правам одного із подружжяпротистоїть обовязок іншого з подружжя не перешкоджати їх здійсненню, непорушувати їх.По-третє, особисті немайнові права подружжя є визначальними всімейних правовідносинах. Саме з цих прав виникають УСІ інші праваподружжя. В їх основі лежать одвічні духовні Цінності, без яких неможливостворити міцну, щасливу сімю.По-четверте, здійснення особистих немайнових прав одним із подружжя можливе не тільки за умови погодження своїх дій з іншим із подружжя, а й з урахуванням інтересів сімї в цілому (дітей, батьків, інших її членів). По-пяте, припинення особистих немайнових прав відбувається разом ізприпиненням шлюбу. Припинення шлюбу може відбутись не тільки знастанням смерті одного з подружжя, а й з інших підстав. Тому особистінемайнові права подружжя на відміну від особистих немайнових прав іншихгромадян припиняються як природним шляхом, так і з волі учасників шлюбнихвідносин - шляхом розірвання шлюбу.Підсумовуючи викладене, можна дати наступне визначення поняттяособистих немайнових правовідносин з участю подружжя: це – врегульованінормами сімейного права відносини з приводу особистих немайнових благ таінтересів осіб, що перебувають у шлюбі. В основі особистих немайновихправовідносин подружжя лежить правовий статус кожного з подружжя. Підправовим статусом подружжя розуміється забезпечена законом можливістьнабуття та реалізації особистих і майнових прав подружжя з метою зміцненнясімї, виховання дітей і досягнення особистого щастя.
Особисті немайнові права становлять лише частину правового статусуподружжя, але ця частина має суттєве значення, бо є фундаментом длястворення міцної сімї.
Зміст правового статусу подружжя розкривається в нормах, щовизначають конкретні права і обовязки. Чинний закон дає можливістьрозрізняти особистий і майновий правовий статус подружжя. Особистийправовий статус - це особисті немайнові права і обовязки подружжя.
2. Види особистих немайнових прав і обовязків подружжя
Новий СК дещо розширив коло особистих немайнових прав подружжя.Насамперед це сталось завдяки введенню в СК права на материнство табатьківство. Аналізуючи ст. 49 та деякі інші статті СК, можна дати наступневизначення материнства в праві. Право на материнство. Материнство – цезабезпечена законом можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію(народжувати здорових дітей), належним чином утримувати їх та виховувати вдусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сімї та родини,свого народу, своєї Батьківщини.Материнство як правове явище потрібно розглядати в широкому тавузькому розумінні.Материнство в широкому правовому розумінні - це врегульовані законодавчими нормами суспільні відносини, спрямовані на захист інтересів матері і дитини, їх майнову і моральну підтримку. Материнство в широкомурозумінні включає не тільки заходи державного впливу, а й деякі особистіправа жінки як дружини. Про таке поєднання свідчить п. 3 ст. 49 СК, в якомузазначається, що позбавлення жінки можливості народити дитину(репродуктивної функції) у звязку з виконанням нею конституційних,службових, трудових обовязків або в результаті протиправної поведінки щодонеї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди. Включення всистему особистих немайнових прав права жінки на відшкодування моральноїшкоди за позбавлення її можливості народити дитину автоматично відноситькошти, одержані за таке відшкодування, до особистої власності дружини. А уразі відшкодування моральної шкоди чоловікові за позбавлення йогоможливості здійснення репродуктивної функції - до особистої приватноївласності чоловіка (п. 4 ст. 57 СК).Крім того, включення до ст. 49 СК пункту такого змісту свідчить про те,що право на материнство - це не тільки сімейно-правовий інститут, а явищебільш широке. Зміст цього права становлять не лише сімейно-правові норми, ай норми конституційного, цивільного, трудового, адміністративного,кримінального та інших галузей права.
Водночас зі змісту інших пунктів ст. 49 СК можна зробити висновок, щоправо на материнство - це, перш за все, сімейно-правовий інститут. Саме втакому вузькому розумінні право на материнство як субєктивне сімейне правожінки може здійснитись тільки в сімейних правовідносинах. Зміст цьогоособистого немайнового права подружжя становлять правомочності дружини зприводу прийняття рішення про те, мати чи не мати дитину. Якщо дружиназабажає мати дитину, а чоловік буде проти цього або виявиться нездатним дозачаття дитини - це може бути причиною розірвання шлюбу.Право на материнство як сімейне право включає в себе також певніобовязки іншого з подружжя. Вагітній дружині мають бути створені у сімїумови для збереження її здоровя та народження здорової дитини.Дружині-матері мають бути створені у сімї умови для поєднанняматеринства із здійсненням нею інших прав та обовязків.Право на батьківство. Батьківство в праві визначається як фактпоходження дитини від певного чоловіка, юридичне посвідчений записом вдержавних органах РАЦСу про народження.Право на батьківство, як і право на материнство, є юридичним правомлюдини. Тому ці особисті немайнові права подружжя, хоч і регулюютьсярізними статтями СК, але фактично виступають єдиним правом подружжя.Стаття 50 СК, у якій закріплено право на батьківство, має багато спільного зі ст.49 СК. Якихось суттєвих відмінностей, крім тих, що зумовлені фізіологічнимиособливостями жінки та чоловіка і соціальним станом жінки-матері, ці статті немають. Що ж до практики розірвання шлюбу за мотивом бездітності, то узвязку з тим, що такі шлюби розриваються, як правило, в органах РАЦСу,судова практика щодо таких спорів незначна. На нашу думку, ст. 49 і ст. 50надмірно акцентують увагу на особистих немайнових правах подружжя наматеринство і батьківство. Будь-яких наукових дискусій з приводу цих прав вУкраїні не було. Дуже рідко зустрічаються спори з цього приводу і між самимподружжям. Той із подружжя, хто за станом здоровя неспроможний мати дітей,як правило, не заперечує проти розірвання шлюбу.Необхідно врахувати й те, що в СК є правові варіанти вирішенняпроблеми бездітності. Одним із таких прикладів є ст. 123 СК, яка встановилапорядок визначення походження дитини від батька, матері при штучномузаплідненні та імплантації зародка.
Вирішенню проблем бездітності також сприяє інститут усиновлення (ст.ст. 207-242 СК). Є й інші можливості виховувати дітей у сімях, що не можутьмати власних дітей.Варто врахувати й те, що історії відомо багато прикладів, коли подружжяне мало власних дітей, але стосунки між чоловіком та дружиною непогіршувались, а з роками теплішали і продовжувались до кінця їх життя.Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності.Індивідуальність особи - це неповторна своєрідність людини. Індивідуальність є невідємною частиною її фізичного буття. Вона робить людину неабстрактною особою, а окремим, неповторним, своєрідним членом суспільства.Індивідуальність чоловіка і жінки є запорукою їх любові і лежить в основі створення сімї. Якщо шлюб заснований на любові, то початковим моментомтакого шлюбу є вільна згода подружжя на певні самообмеження. В такомушлюбі, на що звертав увагу Гегель, з одного боку, є небажання особи бутисамостійною тільки для себе, бо індивідуалізм створює почуття недостатності інеповноти, а з другого, є те, що одна особа знаходить себе в особі іншій інавпаки. Обєднуючись у сімю, кожен з подружжя передає частку своєїіндивідуальності іншому, одержуючи взамін його частку. Через те в щасливихсімях не виникає питань щодо поваги до індивідуальності одного з подружжя збоку іншого. Така повага вважається природною і не потребує повсякденногонагадування. Стаття 51 СК, в якій зазначено, що дружина та чоловік маютьрівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, посвоїй суті затверджує стан сімї, в якій відсутня любов між подружжям.Включивши цю статтю до СК, законодавець, не бажаючи цього, змішав моральні й духовні цінності, що лежать в основі стосунків між подружжям, з правами громадян як субєктів конституційного чи цивільного права. У тих сімях, де немає взаєморозуміння, де кожен із подружжя живе своїм індивідуальним життям, виникає потреба в праві на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань. Але народна мудрість говорить,що милим бути не присилуєш.Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток. Фізичнийрозвиток - це процес, спрямований на зміцнення здоровя, гармонійнеудосконалення форм і функцій організму людини. Такий розвиток можевідбуватись завдяки заняттям фізичними вправами, гігієні праці та побутутощо.Здійснюючи закріплене в ст. 52 СК рівне право на фізичний розвиток,подружжя має створювати в сімї належні умови для такого розвитку. Це – нетільки заняття спортом, а й дотримання чистоти в оселі, удосконалення знарядьпраці і побуту, спрямовування зусиль на позбавлення негативних звичок,здійснення інших заходів щодо зміцнення фізичного розвитку кожного зподружжя.Духовний розвиток можна розуміти як діяльність, спрямовану напізнання духовних багатств, накопичених людством. Можуть бути різнінапрямки такого пізнання - це і здобуття загальної та спеціальної освіти,удосконалення природних здібностей, поглиблення релігійного світоглядутощо.Маючи право на фізичний та духовний розвиток, подружжя повинно ціпитання вирішувати на засадах рівності, взаємоповаги і підтримки одне одного.
Право на вибір прізвища та на його зміну. До особистих немайнових правподружжя, які виникають у звязку зі вступом до шлюбу, закон відносить правона вибір прізвища. Це право виникає ще до реєстрації шлюбу. Стаття 35 СК, якарегулює відносини, повязані з вибором прізвища майбутнім подружжям,винесена за межі особистих немайнових прав та обовязків подружжя, але цесуто формальний бік справи, бо вирішується це питання під час реєстраціїшлюбу.
Згідно зі ст. 35 СК наречені мають право обрати прізвище одного з них якспільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами.
Питання про вибір прізвища вирішується на засадах рівності сторін. Якщо привиборі прізвища між нареченими виникнуть непорозуміння, то працівникоргану РАЦСу залишає подружжю їх дошлюбні прізвища.Пункт 2 ст. 35 СК надає право нареченим приєднати до свого прізвищапрізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійнепрізвище, за їхнім бажанням визначається, з якого прізвища воно будепочинатися.
Складання більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливаєіз звичаю національної меншини, до якої належить наречена і(або) наречений.
Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої (нареченого) вже єподвійним, вона (він) має право замінити одну із частин свого прізвища напрізвище другого.Прізвище, одержане при реєстрації шлюбу, подружжя зберігає протягомусього життя. Припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя абооголошення його померлим не створює для іншого обовязку змінити прізвище.Поновити дошлюбне прізвище особа вправі при розірванні шлюбу. Крім того, на підставі ст. 53 СК дружина чи чоловік, якщо при реєстрації шлюбувони зберегли дошлюбні прізвища, мають право подати до органу РАЦСу, якийзареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхньогопроживання заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільногопрізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя.
У разі зміни прізвища орган РАЦСу видає нове Свідоцтво про шлюб.Питання про вибір шлюбного прізвища виникає також при видачіСвідоцтва про шлюб на підставі рішення суду про встановлення фактуперебування у фактичних шлюбних відносинах (п. 5 ст. 273 Цивільногопроцесуального кодексу України). Суд розглядає справи про встановленняперебування у фактичних шлюбних відносинах, якщо шлюб в органах РАЦСуне може бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя. Приодержанні Свідоцтва про шлюб в органах РАЦСу особа, що має рішення судупро встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, вправівимагати або залишити своє дошлюбне прізвище, або прийняти прізвищепомерлого з подружжя, або приєднати прізвище останнього до свого прізвища.Та обставина, що одного із подружжя немає в живих, не впливає на правоіншого з подружжя обрати собі прізвище, так як і за життя померлого цей ізподружжя також мав би таке право.
Право дружини та чоловіка на розподіл обовязків та спільне вирішенняпитань життя сімї. До особистих немайнових прав подружжя ст. 54 СКвідносить право дружини та чоловіка розподіляти обовязки та спільновирішувати питання життя сімї. Закон формулює зазначені в названій статтіособисті немайнові права подружжя, виходячи з принципу рівності прав таобовязків чоловіка і жінки у шлюбі. Принцип рівності чоловіка і жінки є одниміз основних принципів регулювання сімейних відносин, він ґрунтується навизнанні рівних цінностей подружжя у шлюбних відносинах. Практичноюстороною цього принципу є те, що кожен з подружжя має рівні правовіможливості при набутті, здійсненні та захисті своїх прав. Правозастосовчіоргани при вирішенні спорів між подружжям мають неодмінно дотримуватисьрівності прав та обовязків учасників спору.Пункт 1 ст. 54 СК покладає на подружжя право розподіляти між собоюобовязки в сімї. Згідно з цим пунктом рівність подружжя передбачається не врівності уже розподілених обовязків, а в можливості на паритетних засадахвирішувати питання про такий розподіл. Подружжя може влаштувати своєжиття таким чином, коли чоловік буде певний час відсутнім за місцемспільного проживання, а дружина в цей час буде виконувати всю домашнюроботу, але якщо дружина не погодиться на такий розподіл праці, то примуситиїї до цього чоловік не зможе.Викликає певну насторогу ч. 2 п. 1 ст. 54 СК, у якій зазначено, щодружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці в інтересахсімї. Цей законодавчий запис можна Розуміти по-різному.По-перше, до будь-якої праці законодавець відносить тільки працю зобслуговуванням домашнього господарства (прибирання оселі, догляд задомашньою худобою, ремонт побутової техніки, обробіток землі тощо). Втакому розумінні, дійсно, неможливо віддавати перевагу будь-кому з подружжязалежно від його кваліфікації, хисту тощо. Саме така будь-яка праця маєвикликати повагу в кожного із подружжя.Але, по-друге, крім такої роботи, є ще суспільне корисна праця. Вона тежздебільшого виконується в інтересах сімї, хоча відомі й інші приклади. Наліквідацію Чорнобильської аварії було задіяно тисячі працівників. Усі вониризикували своїм життям не стільки в інтересах своєї сімї, як заради спільногоблага. То хіба до такої праці не повинна утверджуватись повага?Нарешті вибір подружжям заняття може й не бути суспільно-корисним іне обовязково бути таким, що приносить користь сімї - головне, щоб воно незавдавало шкоди іншим субєктам суспільних відносин і не було забороненноюзаконом діяльністю. Закон (і не тільки сімейно-правовий) дає людиніможливість зберегти свою індивідуальність (про яку дещо критично йшлосястосовно ст. 51 СК) у сфері особистих схильностей до того чи іншого заняття,спрямованого на задоволення її емоціональних чи духовних інтересів.Пункт 2 ст. 54 СК передбачає, що усі найважливіші питання життя сімї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловікмають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сімї.Здійснення цього права кожним із подружжя можна оцінювати з допомогою п. 3 ст. 54 СК, в якому зазначено, що дії одного з подружжя стосовно життя сімї вважаються такими, що вчинені за згодою другого з подружжя. Тому якщо спірщодо вирішення того чи іншого важливого питання життя сімї не виник, тонеобхідно вважати, що це питання між подружжям погоджено. Але необхідномати на увазі й те, що в деяких випадках закон зобовязує подружжя такепогодження оформити належним чином. Так, для укладання одним із подружжядоговорів, які потребують державної реєстрації, а також договорів стосовноцінного майна згода другого з подружжя має бути надана письмово. Згода наукладання договору, який потребує нотаріального посвідчення і(або) державноїреєстрації, має бути нотаріально засвідчена (п. З ст. 65 СК).Право дружини та чоловіка на особисту свободу. Згідно зі ст. 56 СКзмістом особистої свободи кожного з подружжя є право:
- на вибір місця свого проживання;
- на припинення шлюбних відносин;
- на вжиття заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральнимзасадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин.Право подружжя на вибір місця проживання законом віднесено доособистих немайнових прав кожного із подружжя. Хоча за звичайних умовсімейного життя подружжя проживає сумісно. Саме сумісне проживаннястворює необхідні передумови для розвитку сімї та здійснення її функцій(ведення спільного господарства, виховання дітей, вирішення іншихнемайнових та майнових питань, що виникають під час шлюбу). Виходячи зцього, закон України не передбачає інституту роздільного проживанняподружжя, хоча кожному з них надає право вибору місця свого проживання.Цим самим законодавець заперечує будь-яку можливість примусу подружжя досумісного проживання і підкреслює, що шлюб не звужує кола особистих правгромадян і не обмежує їх правоздатності.
У житті зустрічаються випадки, коли за тих чи інших обставин подружжясумісно не проживає. Це можуть бути професійні інтереси чоловіка чи жінки,інтереси їхніх дітей (необхідність лікування, догляд і нагляд за ними).Роздільне проживання може зумовлюватись також іншими обставинами.Необхідно врахувати й те, що роздільне проживання подружжя можесвідчити про фактичне припинення шлюбних відносин між ними. Якщо це будевстановлено, то на підставі п. 6 ст. 57 СК суд має визнати особистоюприватною власністю дружини чи чоловіка майно, набуте кожним з них за частакого роздільного проживання.
Право на припинення шлюбних відносин хоч і належить до особистихнемайнових прав подружжя, але має свою специфіку.По-перше, волевиявлення подружжя чи одного з них недостатньо дляприпинення шлюбних відносин. Необхідно ще й рішення компетентногодержавного органу про розірвання шлюбу.По-друге, не завжди волевиявлення подружжя чи одного з них єпідставою для винесення такого рішення. Суд може відмовити в задоволенніпозову.По-третє, волевиявлення подружжя може ставитись під сумнів шляхомвжиття судом заходів щодо примирення учасників спору, якщо це несуперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК).По-четверте, при розірванні шлюбу мають враховуватись інтереси й інших осіб, насамперед малолітніх дітей і дітей-сиріт (п. 1 ст. 112 СК). По-пяте,закон передбачає випадки, коли один із подружжя протягом певного проміжкучасу взагалі не може здійснити особистого немайнового права про припиненняшлюбних відносин. Так, позов про розірвання шлюбу не може бутипредявлений протягом вагітності дружини та протягом одного року післянародження дитини (п. 2 ст. 110 СК).По-шосте, розірвання шлюбу допускається і без врахування волі одного зподружжя. Наприклад, розірвання шлюбу з особою, засудженою за вчиненнязлочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки, допускається лишеза заявою того із подружжя, хто знаходиться на волі (ст. 107 СК).Зазначені особливості здійснення особистого немайнового права подружжя на припинення шлюбних відносин зумовлені насамперед тим, що при розірванні шлюбу необхідно вирішувати два діаметрально протилежних завдання - забезпечити особисту свободу кожного із подружжя і зміцнити сімю. Крім того, встановлений законом порядок розірвання шлюбу є одним ізпублічно-правових засобів профілактики правопорушень. Особа, яка замислиласкоєння злочину, має знати, що може втратити не тільки волю, але й сімю.Кожен із подружжя має також особисте право вживати не забороненихзаконом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, заходівщодо підтримки шлюбних відносин. Для визначення природи цього особистогонемайнового права подружжя великого значення набувають зазначені вищеособливості права кожного із подружжя на припинення шлюбних відносин.
Встановлені законодавством обмеження для розірвання шлюбу можутьвикористовуватись кожним із подружжя як засоби, спрямовані на збереженнясімї.До особистих немайнових прав можуть бути віднесені також інші праваподружжя, передбачені законодавством про шлюб та сімю, а саме: право напоновлення шлюбу після його розірвання (ст. 117 СК), права, повязані звизначенням походження дитини (ст. ст. 123, 124 СК), усиновленням (ст. 207СК) тощо.Поряд з особистими немайновими правами кожний із подружжя має йособисті обовязки. Перш за все, ці обовязки повязані з турботою про сімю.
Так, згідно зі ст. 55 СК дружина та чоловік зобовязані спільно піклуватися пропобудову сімейних стосунків між собою та іншими членами сімї на почуттяхвзаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.Кожен із подружжя зобовязаний утверджувати в сімї повагу до матері табатька.
Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншимичленами сімї за свою поведінку в ній, зобовязані спільно дбати проматеріальне забезпечення сімї.Загальним обовязком кожного з подружжя є утримання від дій,спрямованих на примушування до припинення шлюбних відносин, їхзбереження, в тому числі - примушування до статевого звязку за допомогоюфізичного або психічного насильства (п. 4 ст. 56 СК).
Висновки
Таким чином підбиваючи підсумки загальної характеристики особистих немайнових прав та обовязків подружжя, необхідно підкреслити, що ці права виникають у звязку з укладанням шлюбу. Більшість з них діє у вигляді законодавчих принципів побудови сімї. Захист цих прав не завжди має реально-правовийхарактер. Невиконання будь-ким із подружжя обовязку не порушуватиособистих немайнових прав іншого з подружжя може бути підставоюрозірвання шлюбних відносин. Посадові особи правоохоронних органів мусятьзнати правову природу особистих немайнових прав подружжя івикористовувати їх в діяльності, повязаній з профілактикою правопорушень.Слід зазначити, що санкцій за невиконання подружжям особистих немайнових обов’язків Сімейним кодексом прямо не передбачено. Однак зловживання одним із подружжя особистимиправами чи обов’язками, очевидне нехтування інтересами сім’ї,а також ігнорування чи перешкоджання здійсненню іншим з подружжя його особистих немайнових прав може бути підставоюдля розірвання шлюбу, а в ряді випадків тягне для одного з подружжя — правопорушника негативні наслідки в майновій сфері.Наприклад, зменшення його частки у спільному майні при йогоподілі (ч. 2 с. 70 СК).
Список використаної літератури
1. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, - 2002. - № 21-22, ст.135.
2. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / За ред. Ю. С. Червоного. — К. : Істина, 2003. - 215 с.
3. Науково-практичний коментар Сімейного Кодексу України, Жилінкова, 2008р.
4. Сімейне право України: Підручник. за ред. Ю. С. Червоного, - К:, Істина, 2004.
5. Сімейне право України: Підручник / Л. М. Баранова, В. І. Борисова, І. В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової та І. В. Жилінкової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. —200 с.
6. Гопанчук В.С. Сімейне право України: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2004.