Особливості екологічного, соціального і економічного розвитку території (на прикладі Південного регіону України)

СОДЕРЖАНИЕ: Особливості еколого-економічного розвитку Південного регіону України: особливості природокористування і економічна оцінка природних ресурсів. Якісні і кількісні характеристики природних ресурсів регіону, цілі і забезпечення їх функціонального розвитку.

В Україні історично склалися сприятливі фізико-географічні, гідрологічні, структурно-геологічні умови, які призвели до утворення багатьох видів природних ресурсів. Територія України знаходиться укількох географо-кліматичних зонах. Таке унікальне розташування країни зумовило формування багатьох якісних та кількісних показників природно-ресурсного потенціалу.

У системі територіальної організації суспільства природно-ресурсний потенціал відіграє важливу роль і включає до свого складу всі природні ресурси регіону. Завдяки природно-ресурсному потенціалу розвивається виробничо-господарський комплекс регіонів і країни в цілому.

Як зазначають СІ. Дорогунцов, П.П. Борщевський та Б.М. Данилишин, природно-ресурсний потенціал - це сукупність природних ресурсів і природних умов, які знаходяться у певних географічних межах, що забезпечують економічні, екологічні, соціальні, культурно-оздоровчі та естетичні потреби людини і суспільства.

Українським ученим В.П. Руденком дано теоретичне обґрунтування природно-ресурсному потенціалу, зроблена кількісна та якісна оцінка природно-ресурсного потенціалу кожного регіону України і визначено, що економічно оцінений природно-ресурсний потенціал країни відноситься до її національного багатства.

Сучасні проблеми, які виникли через нераціональне використання природно-ресурсного потенціалу, створюють базу для перегляду і переорієнтації всієї ресурсної політики країни і пріоритетних напрямів розвитку регіонів.

Дані процеси є специфічними для кожного регіону залежно від природно-ресурсного потенціалу, територіальних умов розміщення продуктивних сил.

До природно-ресурсного потенціалу відносять природні умови (клімат, геологічні, морфологічні, гідрологічні, гідрогеологічні) та природні ресурси (земельні, водні, лісові, рекреаційні, мінерально-сировинні). Поряд з терміном природно-ресурсний потенціал використовується термін еколого-економічний потенціал, який є близьким за сутністю до попереднього терміну. Еколого-економічний потенціал - це теоретично обгрунтовані та практично доступні природні ресурси і властивості природних екосистем для розвитку господарсько-виробничого комплексу кожного регіону і країни в цілому, використання яких не створює загрозу або небезпеку для навколишнього природного середовища. Як зазначає М.Ф. Реймерс, регіональний еколого-економічний потенціал - це антропогенне навантаження на територію, яке поки що не призводить до зростання негативного впливу порушених природних екосистем на господарський розвиток. За методикою українських вчених С.І. Дорогунцова, О.С Новоторова, Т.С Ніколаєнко, природні ресурси пропонується розглядати як інтегровані ресурси і проводити комплексну їх оцінку, яка повинна включати три рівні: природно-історичний, природно-ресурсний та еколого-соціально-економічний. Використовуючи дану методику з метою вивчення природно-ресурсного потенціалу Південного регіону України, можна визначити сутність та місце економічної оцінки природних ресурсів у системі показників його розвитку.

На економічну оцінку природних ресурсів впливають якісні характеристики природних ресурсів для споживача та кількісні характеристики, які включають витрати суспільства на розвідку, добування, транспортування та включення в господарсько-виробничий комплекс регіону, а також витрати на відновлення та охорону.

Інтегрована економічна оцінка природних ресурсів впливає безпосередньо на еколого-соціально-економічний рівень оцінки природних ресурсів, що, свою чергу, впливає на якісні та кількісні показники еколого-економічного потенціалу регіону.

Модель раціонального природокористування в регіонах України повинна базуватися на головних аспектах Концепції еколого-збалансованого природокористування на прикладі комплексного розвитку аграрного сектора економіки і рекреаційного комплексу за умови збереження природно-ресурсного потенціалу регіону і навколишнього середовища:

- розвиток аграрного сектора на основі реконструкції існуючих технологій та впровадження нових технологій вирощування і переробки сільськогосподарських культур з врахуванням вимог охорони навколишнього середовища;

- раціональне використання рекреаційних природних ресурсів акваторії Чорного і Азовського морів, створення рекреаційного комплексу та відповідної інфраструктури з урахуванням вимог охорони навколишнього середовища.

Модель передбачає розподіл прибережної зони, в основу якого покладено такі принципи:

• принцип комплексності використання природно-ресурсного потенціалу для забезпечення якісних умов життєдіяльності та добробуту населення;

• принцип історичності при розробці стратегії економічного розвитку регіону, який враховує регіональні особливості розвитку галузей економіки району, багаторічний досвід, знання та можливості трудових ресурсів регіону;

• принцип оптимальності вимагає таких обсягів використання природних ресурсів для задоволення потреб суспільства, які не створюють загрози для порушення балансу в еколого-економічній системі регіону;

• принцип територіальної диференціації природокористування передбачає розподіл території регіону на зони різної інтенсивності природокористування, визначення основної ланки в економіці кожної зони та розробку системи відповідних природоохоронних заходів для кожної зони природокористування.

Реалізація цих принципів можлива лише при врахуванні всіх звязків і факторів взаємовпливу компонентів природно-ресурсного потенціалу зони рисосіяння, які можна використовувати нині і в майбутньому з метою екологічного зростання та поліпшення умов життєдіяльності населення і комплексного розвитку регіону.

Згідно з еколого-економічною моделлю раціонального природокористування в прибережній зоні України передбачається створення трьох підзон: перша - природоохоронна, водоохоронна, медична підзона; друга — природоохоронна; третя — підзона інтенсивного сільськогосподарського виробництва. У кожній з підзон застосовуються відповідні технології вирощування і переробки сільськогосподарських культур, заходи з охорони навколишнього середовища, кожна підзона характеризується відповідними показниками екологічної і економічної ефективності.

У першій природоохоронній, водоохоронній, медичній підзоні передбачається часткове збереження зрошувальних систем з обовязковою їх реконструкцією на ресурсозберігаючі системи з повторним циклом водовикористання. Умовою для збереження зрошувальних систем є відповідні гідрогеолого-меліоративні показники територій, а також відсутність на цих територіях екологічних проблем. Ця підзона розташована на відстані двох кілометрів від берегової лінії узбережжя Чорного і Азовського морів і є прибережною, водоохоронною медичною зоною відповідно до ст.89, 90 Водного Кодексу України про двокілометрову зону; ст. 33, 60, 62, 63 Закону України „Про охорону навколишнього середовища, про „Санітарні правила і норми охорони прибережних вод морів від забруднення у місцях водовикористання населення та Постанови Кабінету Міністрів України № 703 від 18.05.98 р. „Про санітарну охорону Скадовської медичної зони в межах Скадовського району. З метою охорони рекреаційних ресурсів у даній підзоні і можливістю їх використання в рекреаційних цілях моделлю передбачено застосування безгербіцидних, безпестицидних технологій вирощування сільськогосподарських культур з забороною скидів дренажно-скидних вод в акваторію Чорного і Азовського морів .

Особливостями Південного регіону України є використання природно-ресурсного потенціалу для потреб промисловості, аграрного сектора економіки, а також для розвитку рекреаційно-туристичного комплексу. Ця зона розміщена на території значної кількості рекреаційних ресурсів. Наприкінці 80-х років XX століття виникли в Південному регіоні України значні протиріччя: або аграрний сектор, або рекреаційна зона.

Протиріччя тут може бути знято розробкою суворих вимог до сільгоспвиробників та існуючих технологій вирощування сільськогосподарських культур. Тільки раціональне ведення сільського господарства з виконанням умов охорони навколишнього середовища, як і для всіх інших галузей народного господарства, може забезпечити використання природно-ресурсного потенціалу Південного регіону України і для розвитку галузей економіки, і для розвитку рекреаційного комплексу. З метою забезпечення охорони навколишнього середовища, особливо в зонах з суворим санітарним режимом, повинні бути розроблені чіткі параметри екологічних вимог до технологій вирощування сільськогосподарських культур, а представники природно-охоронних служб повинні проводити жорсткий контроль виконання даних екологічних вимог.

Спостерігається втрата цілющих властивостей морської води, різке зниження її мінералізації у прибережній зоні. На початку 90-х років XX століття значно зменшилась біологічна продуктивність та можливості самоочисного потенціалу Чорного моря, що призвело до непридатності використання значної частини узбережжя Чорного і Азовського морів в рекреаційних цілях. Негативний вплив рисосіяння на навколишнє природне середовище обумовлений в основному скидами колекторно-дренажних та скидних вод за межі зрошувальних систем із залишками пестицидів, гербіцидів і мінеральних добрив. У цей період спостерігається тенденція до зниження урожайності і рентабельності виробництва сільськогосподарських культутр, значного погіршення екологічного стану Південного регіону України та прилеглої морської акваторії. Назріла необхідність прийняття радикальних еколого-меліоративних і економічних заходів.

У середині 80-х років XX століття в України було розпочато процес реконструкції існуючих зрошувальних систем. Почали вирішуватися задачі щодо покращення екологічного стану як в межах зрошувальних систем, так і акваторії Чорного і Азовського морів в цілому. Однак реконструкція, яка здійснювалась шляхом часткового удосконалення зрошувальних систем (облицювання каналів, удосконалення гідротехнічних споруд, улаштування закритої колекторно-дренажної мережі, удосконалення технологій виробництва сільськогосподарської продукції, використання дренажно-скидних вод для повторного зрошення), радикально не зменшила екологічної напруженості в Південному регіоні України.

До теперішнього часу залишаються невирішеними такі проблеми: не виключена небезпека вторинного засолення і осолонцювання грунтів, не вирішена проблема дефіциту зрошувальної води, відсутня утилізація дренажних вод, водна і вітрова ерозія приносять значні збитки, недосконалі технології хімічних засобів захисту рослин, не виключені значні технологічні скиди в акваторію Чорного й Азовського морів, які вміщують залишки гербіцидів, пестицидів і мінеральних добрив.

Ці перспективні технічно удосконалені зрошувальні системи повинні відповідати вимогам:

• не наносити шкоди навколишньому природному середовищу;

• забезпечувати економію електроенергії, збереження і відтворювання водних і земельних ресурсів;

• підтримувати необхідний для вирощування сільськогосподарських культур гідрогеолого-меліоративний стан зрошуваних земель;

• зберігати родючість ґрунтів;

• запобігати екологічному забрудненню сільськогосподарських і прилеглих до них територій та морської акваторії;

• сприяти впровадженню екологічно безпечних малогербіцидних технологій вирощування сільськогосподарських культур.

В Україні є багато прикладів негативного природокористування, тобто нераціональної взаємодії людини з природою, ці негативні приклади характерні і для світового господарства. Таке становище не може не призводити до природних катаклізмів, стихійних явищ, а також до значного погіршення якості довкілля в цілому.

Території Південного регіону України не є виключенням. Антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище, нераціональне природокористування досягло рівня загрозливого для здоровя людини та існування безпечного довкілля. Екологічний стан Причорноморського регіону України можна охарактеризувати як напружений. Гостро постали такі екологічні проблеми: погіршення якості питної води; забруднення підземних вод; забруднення водоймищ стічними неочищеними водами; деградація земель під дією водної та вітрової ерозії; погіршення екологічного стану річок; розвиток процесів вторинного засолення та осолонцювання фунтів, підтоплення, забруднення території області побутовими та токсичними відходами, отрутохімікатами; зниження вмісту гумусу в фунтах, внаслідок чого зменшилась продуктивність сільськогосподарських угідь; розораність земель в ряді областей, яка перевищує всі припустимі значення: скорочення площі лісів та лісових смуг; наявність звалищ з великою кількістю невизначених отрутохімікатів .

У галузі охорони довкілля і здоровя людини в Південному регіоні України не забезпечується стійкий, з екологічного погляду, розвиток, спостерігається слабка екологічна освіта іекологічне виховання; недостатня екологічна обізнаність і екологічна інформованість населення; є дефіцит конкретної екологічної інформації. Конференція ООН з питань охорони навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) проголосила перехід до сталого розвитку через посилення ролі державного регулювання економіки та подальшу регламентацію свободи ринку.

Для вирішення даної задачі необхідна екологізація освітніх програм, професійної підготовки та перепідготовки фахівців, обєднання техніко-економічних і методико-екологічних знань в єдиний системний процес.

„Екологізація суспільства - це постійне відтворення екологічно орієнтованих знань, навичок і переконань, - відмічає Л.Г. Мельник . Основним принципом освіти в галузі навколишнього середовища є формування еколого-економічного світогляду людини. Перш за все, мова йде про нагальну необхідність формування не тільки екологічного, але й соціально-економіко-екологічного мислення. Під соціально-економіко-екологічним мисленням пропонується розуміти здатність людини аналізувати та усвідомлювати своє значення в економічних і екологічних ситуаціях, взаємозвязок і взаємозалежність між економікою і екологією, використовувати ці знання в повсякденні.

За можливість користуватися природними ресурсами відбувається конкурентна боротьба найрізноманітніших інтересів, яка інодіпризводить до виникнення конфліктів. Конфлікти у сфері природокористування виникають в тому випадку, коли декілька галузей економіки регіону зацікавлені у використанні одного і того ж природного ресурсу відповідної кількості і якості.

Наприклад, якщо розглянути сфери водовикористання і землекористування, які тісно повязані між собою, то в багатьох випадках проблема використання водних ресурсів різними галузями вирішуються мирно, але в деяких випадках спільне використання природних ресурсів виявляється проблематичним і призводить до виникнення конфлікту інтересів. Конфлікт виникає з приводу неможливості використовувати природні ресурси однією галуззю при виснаженні або забрудненні цих ресурсів під час виробничого процесу іншою галуззю. Іноді конфлікт виникає тільки в певний період часу: наприклад, водні ресурси є лімітуючим фактором в роки, коли кількість опадів значно менше, ніж середньобагаторічні їх значення для даного регіону. Виявлення можливих або існуючих конфліктів в процесі природокористування потребує детального обстеження і аналізу стану території, на якій виникає конфлікт інтересів. При визначенні меж конфлікту необхідно враховувати взаємозвязок з сусідніми регіонами, можливий вплив на ці регіони і зворотній вплив (за допомогою повітряного переносу, річного стоку, морської течі, а також транспортних перевезень). Екологічна політика регіону повинна бути погоджена з природоохоронними діями регіонів, які розташовані поруч і, у певному сенсі, повинна утворювати разом з ними одне ціле.

При виборі тих чи інших варіантів розвитку регіону необхідно застосовувати комплексний підхід. Такий підхід передбачає аналіз всіх взаємозвязків, які виникають між обєктами і субєктами природокористування, а також аналіз наслідків всіх заходів, які плануються. Значну допомогу при проведенні аналізу можуть здійснювати картографічні схеми типів природокористування та рівні конфліктності між ними. Південний регіон України являє собою суперечливий і конфліктний регіон, з точки зору природокористування. Екстенсивний тип розвитку економіки регіону, у тому числі і аграрного сектора, призвів до нераціонального використання природних ресурсів, що, у свою чергу, створило умови для виникнення конфлікту інтересів при використання водних, земельних і рекреаційних ресурсів,а також впливу нераціонального природокористування на стан природоохоронних територій. Карти конфлікту інтересів включають:

• зони розміщення природних ресурсів;

• зони потенційного еколого-економічного ризику та можливих конфліктів інтересів;

• заходи щодо вирішення конфліктів та суперечностей між природокористувачами.

Карти конфліктів інтересів дозволять розробити комплексний план розвитку регіону, який є основою для розробки стратегії досягнення балансу інтересів у сфері природокористування в зоні потенційного еколого-економічного ризику (на прикладі південного регіону). Програма розвитку землекористування, водовикористання та використання рекреаційних ресурсів створюють протиріччя між інтересами і потребами в кількості та якості природних ресурсів і умов, навантаженням на навколишнє природне середовище та задачами у сфері охорони навколишнього середовища.

Екологічна ситуація, що склалася в зоні регіонах України, та існуючі тенденції її ускладнення є наслідком зростання антропогенного впливу на навколишнє природне середовище, впровадження і експлуатації ресурсоємних технологій, фінансування природоохоронних заходів за залишковим принципом. Аналіз розвитку аграрного сектора економіки показав, що галузь сільського господарства є однією з найбільш ефективних у Причорноморському регіоні України, але й однією з екологічно небезпечних у разі застосування ресурсоємних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Ніяка інша зона сільськогосподарського виробництва так не повязана зі значними перетвореннями ландшафтів, як зона зрошуваного землеробства. Екосистема в цілому переходить на якісно новий рівень рівноваги .

Всі фактори, що призводять до екодеструктивного впливу на навколишнє середовище регіону можна обєднати в групи, які є основою для формування принципів екологізації виробництва:

фактори, що викликають різні види забруднення навколишнього середовища (хімічне, радіаційне, електромагнітне, біологічне, токсичне та ін.);

фактори, що призводять до порушення природних ландшафтів (будівництво та експлуатація зрошувальних систем, обробка грунту, зарегулювання стоку, будівництво водосховищ та водойм);

фактори впливу на організм людини, що створюють загрозу здоровю і життю людини (фактори забруднення навколишнього середовища; фактори безпосередньо повязані з виробничими процесами);

фактори негативного впливу на тварини і рослини. Групи факторів впливу виникають саме внаслідок екологічної недосконалості виробництва і повинні враховуватися при формуванні економічного механізму екологізації виробництва.

Вплив вище приведених факторів на навколишнє середовище можна розглянути на прикладі Південного регіону України, аграрного регіону. До першої групи факторів, що можуть кваліфікуватися як різні види забруднення відносяться: мінеральні добрива, засоби захисту рослин, скиди дренажно-скидних вод в акваторію Чорного й Азовського морів.

Друга група факторів включає антропогенні процеси, що викликають порушення ландшафтів: будівництво зрошувальних систем на півдні України (зрошувальні системи Північно-Кримського зрошуваного масиву, Краснознамянська зрошувальна система, зрошувальні системи в дельті р. Дунай); будівництво на вищеперелічених масивах рисових зрошувальних систем; інтенсивне використання водних ресурсів поверхневих джерел зрошення; інтенсивна обробка фунту: підтоплення зрошуваних та прилеглих територій.

До третьої групи факторів в регіоні відносяться фактори прямого впливу на організм людини: забруднення навколишнього середовища в результаті використання інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур в умовах зрошення протягом майже 50-ти років; використання в необмеженій кількості засобів захисту рослин та внесення їх за допомогою сільськогосподарської авіації. Скиди дренажно-скидних вод, що вміщують значну кількість мінеральних добрив, пестицидів і гербіцидів призводять до зменшення мінералізації морської води, забруднюють її, викликають знищення морської флори і фауни.

Четверта група факторів, що негативно впливають на особистість людини, включає соціально-економічні проблеми, що повязані зі скороченням площ зрошувальних систем, починаючи з 1991 року по 1998 рік. Зменшення площ вирощування сільськогосподарських культур та їх переробки призвело до звільнення великої кількості людей від роботи. Ця кількість людей на протязі 40-50 років працювала в даній галузі, а зараз залишилася без роботи. Дана ситуація викликає погіршення економічного та соціального рівня життя людей.

Остання група факторів прямого негативного впливу на тваринний і рослинний світ включає процеси, що виникають з приводу забруднення акваторії Чорного моря мінералізованими водами зі зрошувальних систем, дренажно-скидними водами, що вміщують пестициди, гербіциди та мінеральні добрива, промисловими стічними водами та забудовою берегових територій.

Всі пять груп факторів негативного впливу виникають внаслідок екологічної недосконалості технологій виробництва та нераціонального природокористування всіх галузей економіки регіону.

Протягом 1997-1998 років у Причорноморському регіоні України склалася надзвичайна ситуація - підвищення рівня ґрунтових вод, поверхневе затоплення, масове підтоплення сільськогосподарських угідь та населених пунктів. Площа підтоплених територій в Автономній Республіці Крим складала 4425,37 км2, в Одеській області - 13519,78 км2, а в Херсонській - 10453,92 км2. Основними причинами підтоплення є природні чинники (кліматичні фактори, слабка природна дренованість, посилення атмосферного живлення за рахунок атмосферних опадів) та техногенні (приток дренажних вод з боку зрошуваних земель, підпір ґрунтових вод зрошувальними, погіршення технічного стану колекторно-дренажної мережі, нестабільна робота свердловин вертикального дренажу і насосних станцій).

Регіональною особливістю природокористування в Причорноморській зоні є інтенсивне використання зрошуваних земель в межах розміщення значної кількості рекреаційних ресурсів. Наприкінці 80-х років XX століття виникли значні протиріччя між розвитком аграрного сектора економіки, у тому числі і галузі рисівництва, та екологічним станом зони рекреації.

Вирішення еколого-економічних проблем і усунення їх негативного впливу на навколишнє середовище є обовязком сучасного суспільства, його головною соціальною функцією. Забезпечення даної функції можливо лише завдяки розвитку системи екологічної освіти населення та створення екологічно обізнаного суспільства. Основним принципом екологізації суспільства є формування еколого-економічного світогляду людини. Перш за все, мова йде про необхідність формування не тільки екологічного, але й соціально-економіко-екологічного мислення з метою усвідомлення свого значення в економічних і екологічних ситуаціях, розуміння взаємозвязку і взаємозалежності між економікою та екологією і використання цих знань на практиці. У свою чергу, без екологізації суспільства не можливе впровадження екологізації виробництва в усіх галузях економіки України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Водний кодекс України /Відомості Верховної Ради (ВВР). - К, 1995. -№ 24.- Ст. 189.

2. Грановська Л.М. Економіка природокористування в зоні рисосіяння України: Монографія. - Київ - Херсон: Наддніпряночка, 2004. -300 с.

3. Дорогунцов С.І., Новоторов О.С., Ніколаєнко Г.С. Оцінка земельно-ресурсного потенціалу України і проблеми забезпечення його ефективного використання: Наукова доповідь /РВПС України HAH України. -Київ, 1999.-С. 61

4. Дорогунцов СЛ., Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Екосередовище і сучасність. - Т.1: Природне середовище у сучасному вимірі: Монографія. - К.: Кондор, 2006. - 424 с.123, с.67

5. Бойко М.Ф., Чорний С.Г. Екологія Херсонщини. - Херсон, 2001. -153 с.

6. Коптюч В.А. Конференция ООН по окружающей среде и развитию (Рио-де-Жанейро, июнь 1992): Информационный обзор, РАН, 60. -Новосибирск, 1992. - 263 с.

7. Мельник Л.Г. Екологічна економіка: Підручник. - Суми: ВТД Універс. книга, 2002. - 346 с.243,с.178

8. Мазур И.И., Іванов О.П. Опасные природне процессы. - Москва: Экономика, 2004. - 701 с.230.

Скачать архив с текстом документа