Особливості української демонології

СОДЕРЖАНИЕ: Українська демонологія як розвинена сфера духовної культури, її визначення, мотиви, характерні риси, звязок з християнством та використання в літературі. Структура та загальна характеристика українського пандемоніуму як ознаки української демонології.

Реферат

З історії культури України

на тему: «Головні риси та ознаки української демонології»

Підготував:

Студент 1 курсу

юридичного факультету(411 гр.)

Онищенко Олексій Вікторович

Європейський Університет

Зміст

1. Сутність та походження української демонології

2. Пандемоніум

3. Демонологія в літературі

ТРЕБА ВСЮДИ ПРИЯТЕЛЯ МАТИ

Прийшла в церкву стара баба,

Свічок накупила;

Де була яка ікона,

Всюди поліпила.

Іще пара остається,

Де їх приліпити?..

«Ага! — каже.— Пошукаю

Святого Микити!»

Найшла баба і Микиту —

Святий чорта ціпить!..

Бере одну йому ставить,

Другу чорту ліпить!..

Видять люди й розважають,

Щоб там не ліпила.

«Що ти, бабо,— кажуть,— робиш?

Та ж то вража сила!..»

Але баба обернулась;

«Не судіте, люди!

Ніхто того не відає,

Де по смерті буде!..

Чи у небі, чи у пеклі

Скажуть вікувати;

Треба всюди, добрі люди,

Приятеля мати!..»

1. Сутність та походження української демонології

Загалом українська демонологія являє собою розвинену сферу духовної культури. В основі її лежить ідея одухотворення всього оточуючого світу, сприйняття природи як живого організму, наповненого різноманітними духами. Це проявляється через цілу систему культів: предків (у тому числі заложних покійників), рослин, тварин, води, вогню, родинної оселі і — у зовсім невиразних рисах — сил природи. Останнє становило сферу міфології, але з її руйнацією та підпорядкуванням християнській релігії культ природи розпався на ряд розрізнених магічних і сакральних дій, багато з яких увібрав демонологічний культ мертвих.

Ключовим у демонології є поняття «демон» (дух) — надприродна сила, якою, мовляв, наділені найрізноманітніші природні явища, речі, а то й люди. Звісно, оточуючий людину світ не має надприродних властивостей — таким його зробила людська фантазія. Причому фантазування відрізняється від поетичних образів або казкових вигадок тим, що люди щиро вірили в існування одухотвореного світу, включаючи в його сферу такі суто життєві начала, як добро і зло. З прийняттям християнства зле начало у фантастичних уявленнях людей абсолютизувалося: більшість демонічних образів були оголошені нечистю, а обряди та ритуали, пов’язані з ними,— бісовськими.

Ще раз наголосимо, що процес взаємодії демонологічного і християнського не такий вже й однозначний, як і неоднозначне ставлення до них людей. Для українця, скажімо, велике значення мають релігійно-церковні обряди, проте навіть найревніший християнин свідомо чи несвідомо дотримується двовір’я: «Бога люби, але й дідька не гніви». «Відповідно до цього принципу,— писав Д. Зеленін,— селянин завжди готовий відправити обряд, котрий він вважає нехристиянським і навіть ворожим християнству. За всієї своєї ненависті до біса він завжди готовий зробити йому ласку, аби не нажити в його особі ворога. Крім того, він відправляє ті обряди, котрі повинні захистити його від язичницьких божеств його сусідів. Це свого роду акт самозахисту. А взагалі більша частина магічних обрядів, як і культ покійних, не вважаються ні ворожими християнству, ні нехристиянськими».

Якщо подивитися у словнику, то ви знайдете приблизно таке визначення:

«Демонологія - це сукупність міфічних уявлень народу, яка спирається на віру в злих духів (демонів). Демон (у грецькій міфології) - це узагальнене уявлення про певну невизначену і неоформлену божественну силу зла чи, рідше, добра. Ранні християнські уявлення про демонів повязані з образом злої, демонічної сили. Демон - умовне позначення тих надприродних персонажів, які не є богами і займають порівняно з богами нижче місце в ієрархії, чи знаходяться на нижчих рівнях у даній міфологічній системі. У більш вузькому і точному значенні демони – злі духи.»

Українська демонологія має дуже давній характер,бо бере свої витоки з часів Київської Русі. Власне, на руських віруваннях вона і ґрунтується. Але з приходом християнства дуже багато в нашій культурі було змінено. Торкнулося це й демонології. Цікаво те, що прихід християнства у демонологію мав двоякий характер:з одного боку її розвиток всіляко пригнічувався,а з іншого з’явились нові персонажі,такі як чорт,наприклад. Відзначилось Християнство і в поясненні деяких явищ. Наприклад,існує цікава легенда проте,що після скинення Богом чорта та злих духів з неба кожен з них летів до землі 40 діб і де опинився тоді, коли Бог сказав «Амінь», там і залишився: у воді — водяник, у болоті — болотяник, у лісі — лісовик та ін. Мотиви легенди виразно свідчать про її християнсько-апокрифічне походження. Кажучи про співвідношення цих двох протилежностей(мається на увазі християнство і язичницька демонологія) не можна не згадати також про те,що і понині ми святкуємо деякі язичницькі свята (Івана Купала) і використовуємо елементи язичництва у своїх святах (застилання підлоги травою на трійцю). Загалом слід зазначити,що однією з характерних рис саме української демонології є те, що вона вся так чи інакше пов’язана з природними силами.

Українська демонологія – це майже, що й слов’янська демонологія, якщо не враховувати деяких істот, яких згадують лише на Україні і лише в певних областях. Навряд чи в російській або ж в білоруській міологіях ви знайдете таких шановних панів, як Вій, Чугайстер, Песиголовець, Повітруля, Шубін та інші.

Демонологія, як вірування, зявилася ще задовго до Християнства. Люди жили з навколишнім світом у гармонії і мали повязувати його з якимись істотами, щоб глибше вірити і пояснювати якісь явища, чи події. Але з приходом нової віри в єдиного Бога, розвинена демонологія стає своєрідним табу. Християнство обернуло її на нечисту силу. От тепер і маємо, що відьма - це лише страшнее бабисько з бородавками, яке тільки робить зле людям і літає в ступі (ну чи на мітлі, яка різниця?) Думаю, тут люди не раз чули, що слово «відьма» походить від давньоруського іменника «вhдь», що означає «знання». Тоді це виходить, що це були жінки, які просто знають більше, ніж інші люди і мають якийсь певний дар, чи уміння. А ще з домовиків і лісовиків ледь не роблять шалених і злих духів.

2. Пандемоніум

Український пандемоніум структурно розпадається на декілька видів: демони родинного вогнища (домовики); демони природи (водяники, болотяники, лісовики, русалки); людські химери (упирі, вовкулаки, чаклуни, відьми, чорти); примари (злидні, блуд, мара, туга, трясця, завійна та ін.).Ось характеристики найвідоміших та найпрославленіших «нечистих»:

Русалки

Кохання, романтика, синтез ліричних, романтичних та містичних почуттів - все це переплітається в образі русалки. Загальновідомо, що ця істота представляє собою дівчину з рибячим хвостом, але це досить спрощена характеристика. За народною уявою існує декілька типів русалок: польові, лісові та водяні. Водяні русалки, то дуже гарні дівчата з прекрасною косою. При місячному світлі вони вихдять на берег і починають розчісувати своє довге волосся. Вони ходять голі, лише зрідка накидають на себе білу прозору накидку. Лісові ж русалки, або мавки, то гарні дівчата з довгим та вюнким волоссям, до того ж вони мають гарний голос і своїм співом можуть заманити хлопця або дівчину до води або в жито і там залоскотати. Русалками стають утопленики, самогубці а також діти, що померли нехрещеними (особливо це стосується дітей які померли на Трійцю).

Зустріч з русалкою небезпечна. Особливої активності вони набувають в так званий мавський Великдень, що припадає на Зелений четвер. Лише цього дня їх душі відпускають на волю і вони можуть приймати людську подобу і споживати людську їжу. Зустрівши молодого хлопця, або ж дівчину, русалка цього дня неодмінно затягне його у високі жита, аби там втамувати жагу кохання. Отож на мавський Великдень молоді треба сидіти вдома, не ходити житами і не купатися. Ці перестороги стосуються і дня Івана Купала.

Щоб уберегти себе від чарівного впливу русалок треба на Зелені свята не працювати, необхідно також спекти хліб і поставити його на підвіконні, щоб русалки наситились, а зустрівши нечестивицю треба перехреститись і силою молитви прогнати цю мару від своєї душі.

Перевертні

Вовкулаки - це перевертні, які можуть бути вночі вовком, а вдень чоловіком. Одні народні оповідки кажуть, що вовкулаками народжуються, інші ж - про те, що ними становляться зачаровані хлопці, які випили дурман-зілля.

Вони роблять дуже багато шкоди - переводять худобу по селах, розкрадають добро, іноді нападають на людей. Вовкулаки дуже злопамятні, скажімо, якщо Ви образили свого злого сусіда і він виявиться перевертнем, то добра не чекайте - обовязково заподіє якоїсь шкоди - дуже налякає дитину, наприклад.

Позбавитися статусу перевертня неможливо. Ним людина стає, або народжується довічно. Навіть добрі хлопці, які були гарними хазяїнами, під впливом чар стають лютими хижаками.

Захист від цієї напасті лише один, проте дуже дієвий - це молитва до Господа. Особливо опікується цими питаннями святий Юрій, який захистить Ваше господарство від непроханих гостей. Йдучи до лісу, особливо вночі, треба до кишені покласти шматочок свяченої свічки, або ж окраєць Великодньої паски.

Покійники

Память про своїх предків, які жили на цій землі і залишили на ній свій слід завжди була притаманна українському народу. Поминальні обряди, почитання померлих родичів супроводжують кожне християнське свято. Через тиждень після Великодня, наприклад, відзначають так звану Радуницю - Великоднє поминання померлих, на Трійцю проводять Зелені діди і так далі. Але при всьому цьому душі покійних, які не відчули спокою на тому світі можуть заподіяти серйозної шкоди людям, що живуть на цьому світі. Саме для того аби уникнути цього треба у молитві просити Господа вибачити усі вільні та невільні гріхи померлого.

За традицією поминання покійного проводять тричі - на третій день - коли душа залишає тіло, на девятий день, та на сороковий - коли душа відвідавши усіх своїх близьких залишає цей світ. Але іноді вона може залишитись, і тоді чекай неприємностей. Якщо мати дуже побивається за своєю померлою донькою, або навпаки, то вона може являтись їй уві сні а в особливих випадках і наяву. Все б, здавалось, нічого, але покійна забирає силу у живої і уже через деякий час можна відчути страшенну слабкість і втрату інтересу до життя. В такому випадку треба негайно занести до церкви панахиду за померлим і влаштувати обід на який запросити усіх родичів небіжчика.

Увечері на Чистий четвер після закінчення служби у храмі покійники влаштовують свій мертвецький Великдень. До церкви сходяться душі померлих, а службу їм правлять померлі священники. Але зустрічатися з родичами, які відійшли на той світ, не треба ні в якому разі, бо зустрівши живого вони хочуть його задушити і забрати з собою. По своїх могилах небіжчики розходяться лише після третіх півнів, тому вночі цього дня краще на вулицю не виходити. Є ще декілька днів, коли Господь відпускає душі померлих на Землю - на Спаса, під час Русалчиного тижня. На день святого Іллі пророка душам померлих праведників дозволяється раювати у воді, а грішники можуть обмити свої гріхи. Живим же купатись заборонено, бо покійник може забрати любителя гострих відчуттів на екскурсію до потойбічного світу.

Чорт

В народній уяві ця одіозна фігура нечистого світу постає у вигляді оброслої шерстю істоти з хвостом та невиликими ріжками. Іноді чорт може перетворюватись на тварину, здебільшого в козла або в барана, іноді він набуває форм якоїсь чудернацької істоти, що більше нагадує мавпочку.

В дохристиянські часи роль чорта, очевидно, виконував Кудес, або Кудесник. Він мав дещо інший образ. З приходом християнства нечистий набув характерних для нього сучасних рис.

Зустріч з чортом не віщує нічого доброго. Після такого побачення людина може серйозно захворіти і навіть померти. Тому якщо Вам на шляху трапилась якась дивна істота, що говорить людською мовою, то треба неодмінно сходити до знахарки, яка силою Божого слова відверне від Вас усіляки напасті.

В народних прикметах чорт змалювується як істота, що завжди робить лише шкоду. Коли на вулиці дме сильний вітер, який знищує все на своєму шляху, то говорять чорт жениться. Святий пророк Ілля на своїй небесній колісниці, озброївшись блискавкою, ганяє нечистих по небу і по землі. Тож місце куди потрапляє блискавка вважається проклятим, а ставлення до людини враженої громом неоднозначне.

Незважаючи на те, що образ чорта найкраще описаний, цей персонаж міфології вивчений чи не найгірше.

Звичайні місця його перебування — перехрестя доріг, болота, бур’яни або кущі бузини, порожні хати тощо — взагалі непридатні для проживання людей місця. Поблизу них традиційно розташовували млини, кузні, гончарні, майстерні, І, отже, не випадково мельники, ковалі та гончарі вважалися пов’язаними з нечистою силою. Особливо це стосувалося ковалів та гончарів, котрі подібно до чортів, що пекли вогнем грішників, також «мучили» у полум’ї металеві вироби чи глиняний посуд. До того ж їхнє ремесло завжди вважалося священнодійством, утаємниченим заняттям, мовляв, неможливим без допомоги нечистої сили.

Відьма

Один із найсуперечливіших персонажів. З одного боку відьма виступає як лиха людина, що окрім шкоди та неприємностей нічого не робить, з іншого існують білі відьми - знахарки, котрі лікують людей, знімають пристріт, порчу. Розпізнати відьму дуже важко, бо вона ховається під жіночою подобою, щоправда існують і відьмаки, але вони ніякої шкоди не роблять, а лише позбавляють людину від поганого впливу відьми. Іноді вночі відьма перетворюється на чорну кішку і краде молоко у корів, іноді її можна побачити у вигляді клубка ниток, або ж копиці сіна.

Відьми доставляють багато неприємностей: можуть зглазити, наврочити, зробити завій, або залом. Якщо Ви коли-небудь знайдете поблизу своєї оселі переплетені нитки, то остерігайтесь, можливо, Вам пороблено.

Є декілька способів розпізнати відьму. На Івана Купала вони завжди повинні викупатися у воді, аби набратися сили. На Великоднє Богослужіння, коли священик і вся паства виходять із церкви перед Хресним ходом відьми будь-що намагаються залишитись. Вони також полябляють зваблювати молодих хлопців, аби покатавшись у нього на спині занапастити потім його молоду душу. Відьми бувають рожденні та роблені. Рожденних відьом важко не впізнати - як тільки вони роздягнуться, то навіть сліпий помітить хвоста.

Перед смертю відьма повинна передати своє вміння ком-небудь, якщо вона цього не зробить то помре у страшних муках. Найчастіше свою майстерність вони передають невісткам. Щоб відьма легше померла (у випадку коли не знайшлося бажаючих навчитися її майстерності) треба у даху її будинку пробити отвір.

Способи захисту від відьмацьких чар різноманітні. Найпростіший з них, але самий дієвий це молитва до Господа нашого. Якщо ж відьма напала на Вас у Вашій оселі, то можна відбитися гілочкою свяченої верби. Якщо у Вашому житті відбуваються всілякі негаразди і у Вас постійно позичають гроші - не позичайте більше, особливо жінкам.

Водяник

Водяник — демонологічний образ стародавніх повірїв багатьох народів, що уособлював різновид нечистої сили. Як і всі духи, що є на землі, він, за українськими легендами про створення світу, походить від чорта. Цей образ звязаний з реліктами давніх язичницьких вірувань і культів, з поклонінням словян-язичників божеству рік, озер і криниць. Відтак водяник є персоніфікованим втіленням небезпечної водяної стихії, для задобрювання якої мельник та рибалки приносять жертви у вигляді солі, хліба, вареної риби та ін. В його образі водночас поєднуються антропоморфні та зооморфні риси: він подібний до діда з довгою бородою, проте має й хвіст. Важливою рисою, що позначає причетність водяника до нечистих сил, є його здатність перевтілюватись у різні істоти; у чоловіка, дитину, козла, пса, качура, рибу тощо.

Мислився водяник як володар ставків, водоймищ, що старшує над русалками та опікується рибами. Вважалося, що живе він у вирах річок, коло млинів. Зловорожі дії водяника щодо людини полягали в тому, що, розгнівавшись, він міг руйнувати греблі, млини, розливати ріки, топити людей.

Лісовик

Лісовик — міфологічний образ, що уособлював небезпеку, яка підстерігає людину в лісі. Фіксований у народних оповідях образ лісовика утворився шляхом поєднання дохристиянських вірувань в одухотворену природу, що супроводжувалися антропоморфізацією явищ навколишнього світу (дух криниці втілювався в образі дівчини, дух лісу — в образі старого діда тощо), християнсько-біблійних сюжетів про протиборство Бога і Сатани при творенні світу та апокрифічних переказів про легендарних лісових людей (лісовиків, лісовок, полісунів, пастухів звірів тощо). Тому й замальовуються лісовики в різних іпостасях та з відмінними функціями. Здебільшого, це лісовий чорт, що може прибирати різного вигляду (вихру, свічки, людини, тварини). Найчастіше він замальовується як старезний, кошлатий дід, який, на відміну від людей, не має тіні. Здатність лісовика до перевтілення та відсутність тіні визначають його як представника нечистих духів. Про його нечисту природу свідчить і прагнення запопасти душі мисливців, які відрікаються від Бога, одержуючи у винагороду різну дичину від лісовика. Лісовики зваблювали жінок, збивали людей з дороги, душили їх та робили різну шкоду.

Були й інші версії, за якими лісовики — це лісові люди, пастухи звіра, у функції яких входило охороняти звірів від хижаків, мисливців, різних небезпек. Вважалося, що лісовики бувають не лише чоловічої, а й жіночої статі — «лісниці», «лісові дівки». Лісові люди вели своє лісове господарство, створювали сімю і жили, як і звичайні люди. Хоч на вигляд вони були подібні до людей, та походили від тварин (вовчиць, ведмедиць, олениць), тому їх ще називали «самосіями». У традиційних повірях нерідко ці істоти теж ототожнювалися з нечистою силою, тому проти них уживали різні охоронні засоби. Функції «лісуна» як господаря лісових звірів пізніше переходять до святого Юрія, який виступає опікуном дикого звіра.

Мара

Мара — міфічна богиня зла, хвороб і смерті. Пізніше — уособлює тривожний і неспокійний сон. Мислилась людиноподібною істотою, що насідала на сонну людину, а коли людина прокидалася, миттю зникала. На Бойківщині цей персонаж виступав уособленням біди. На Поділлі демонологічний образ мари персоніфікувався у вигляді страшної істоти жіночої статі, що зявляється як нічний привид чи видіння і є злою, нечистою силою

Домовик

Дух оселі, що оберігає помешкання. Він невидимий і живе за піччю, або ж відразу біля порогу. Побачити домовика можуть зовсім маленькі діти. Іноді він показується на великі свята - Різдво, Великдень, Трійцю. Цікаво, що зовнішній вигляд домовика в народній уяві залежить від матеріального стану сімї в домі якої живе домовик. В бідніших домах він голий, в багатших покритий шерстю.

Домовик не любить сварок, він слідкує за тим щоб у родині був лад та спокій, щоб сімя дотримувалась традицій та звичаїв. Не любить домовик коли дівчата ходять з непокритою головою і лягають спати голими.

Якщо кожен член родини поважає домовика, то він може допомагати в господарстві, особливо чоловікам. Якщо ж його чимось розгнівити, або ж не запросити на своє нове помешкання, то тоді добра не чекай - і робота буде не ладитись, і стосунки між членами родини значно погіршаться.

Домовик може віщувати долю. Для цього він душить людину уночі, і тоді треба запитати: На добро чи на зло?. Якщо на добро то нічого не скаже, якщо ж на зло то дихне на Вас холодним подихом.

Є у домовиків і своє свято - 10 лютого на день Єфрема Сирина. Кожна господиня цього дня повинна приготуват улюблену страву домовика - кашу, і залишивши її на ніч запросити домовика на вечерю.

Домовика, незважаючи на всі його гарні риси, християнська релігія вважає нечистою силою. Хоча в дохристиянські часи він виконував роль доброго духа - заступника та охоронця оселі .

Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа — дворовика (стригу) — повелителя худоби та всього господарства, котрий, за повір’ями, має помічника — спориша.

Мавки

Мавки (нявки, бісиці) — міфічні істоти, що уособлюють душі дітей, котрі народилися мертвими або померли нехрещеними. Їх ще називають потерчатами, страдчатами, повітрулями, лісними, лоскотницями. У деяких районах Поділля побутувало повіря, ніби мавки — це викрадені нечистим діти. Дослідники вважають, що повіря про мавок — своєрідні варіації відомих й іншим народам вірувань у русалок, німф. За народними оповідями, вони мають вигляд гарних молодих дівчат; залишають сліди босих дитячих ніг; улаштовують танці, ігрища, особливо «на молодика». Співом та своїм привабливим виглядом заманюють до себе хлопців і залоскочують їх або заводять у безвість. Оберегом від мавок слугували часник, цибуля, полин. Щоб убезпечити себе від мавки, радилося також вивернути сорочку.

Упир

Упир то страшний чоловік, який допомагає відьмам у їх нечистих справах. Здебільшого їх сила набагато більша, ніж у відьом та і шкоди вони роблять значно більше. Це вампіри, які поступово випивають кров тієї людини з якою живуть. З ними можна зустрітись і при повному місяці, особливо в день рівнодення. В деяких розповідях говориться, що упирі - це душі нечестивих, які померли наглою смертю, а потім вселились в чисту християнську душу, іноді зустрічається думка, що той хто став упирем спочатку продав свою душу чорту.

Упирі страшенно бояться і часнику (до речі, сучасна наука доводить, що справді є така хвороба вампіризм, і що справді хворі на неї бояться часнику).

Незважаючи на те, що упиря дуже важко розпізнати, бо вони переховуються під обличчям звичайних чоловіків, український народ, іноді несправедливо, називав упирями похмурих, невеселих та злих людей, які цурались веселих компаній і масових гулянок. Такі люди, за народною думкою, вдень сидять вдома, бо бояться світла Божого, а свої чорні справи роблять уночі.

Вій

Вій — міфологічна істота, зображувана в антропоморфному образі старого дідугана з величезними бровами. Назву свою отримав через довгі і густі вії, що тягнуться аж до землі. У народних переказах відомий під назвою «шолудивий Буняк». Погляд його згубний для людей: вбиває кожного, на кого погляне; від нього ж, за народним повірям, «западають» міста з будинками під землю, а на їх місці утворюються озера або провалля. Людей рятує лише те, що він нікого не бачить крізь свої густі вії і брови.

Як вважають дослідники, нерідко прообразом ворожих міфологічних істот ставали чужоземні вороги доісторичної епохи, що залишали у народній памяті смутний, гнітючий і важкий образ. В окремих сюжетах (про Буньо — татарського ватага) вловлюються мотиви, які могли послужити виникненню у народній уяві такої зловорожої істоти.

Слушною видається думка, що з міфологічними оповідями про вія тісно повязане повіря про «недобрі очі» і «зурочення», від яких буцім усе гине й руйнується.

Дика баба

Баба (дика баба) — фантастичний образ народної міфології, зафіксований переважно на Західній Україні. В українському фольклорі окреслюється слабо. На Гуцульщині — це висока, худа, з довгим волоссям жінка, якій приписували ворожі щодо людини функції (вона сидить у кукурудзі, може «вбити дитину залізним макогоном» або залоскотати до смерті). А на Бойківщині змальовується як нешкідливий міфологічний персонаж (натрапити на неї можна було в лісових хащах або в полі). Існувало повіря, що зловлена в полі, вона служитиме господарю як вірна наймичка. Подекуди вірили, що дика баба любить підміняти людських ще не хрещених дітей своїми («відміни», «обмінки»). Деякі дослідники відносять цей міфологічний образ до рідкісних реліктів вірування в жіноче уособлення домовика — «домовичку», «доманю», генетично повязане з прадавньою богинею життя і родючості.

Ререлесник

Перелесник — різновид злого духа, що падаючою зіркою відвідує людей, прибираючи вигляду близьких, рідних, коханих. Перелесника («летавиця», «летавицю») можна було «дістати» з великої туги та жалю за покійною коханою людиною (подекуди вважалося, що перелесник — це дух небіжчика, за яким жалкують). Утілившись в образ померлої людини, перелесник нібито вступав у подружнє життя і з живими людьми. Діти, що народжувалися від перелесника, начеб мали мішкуватоподібний вигляд, погано розвивалися і були ненаситні в їжі.

На відміну від «Антипка» (чорта), якого, як вважалося, можна відігнати, викуривши свяченим зіллям, перелесника вигнати з хати, в якій він поселився, важко. Щоб позбутися його, рекомендувалося, за народними повірями, користуватися освяченими «рутою», «тойою», «маруною». У ряді районів сюжети про перелесника змішувалися із сюжетами про змія та про упиря. Згідно з цими повірями, перелесник висушував людину, з якою мав стосунки, висмоктуючи з неї кров. Він міг завдати й іншої шкоди (спалити хату, задушити людину тощо). Цей образ української демонології є уособленням небезпечних атмосферних та космічних явищ (блискавки, метеоритів та ін.). Образ перелесника зустрічається як фантастичний персонаж художньої літератури.

Змій

Змій (метеор) —популярний персонаж українського фольклору. У формуванні уявлень про нього простежуються як давня погансько-язичницька традиція, так і біблійно-християнські й середньовічно-фантастичні мотиви. Усна традиція українців інкримінувала зміям зловороже ставлення до людей (зваблюють дівчат і жінок, вбивають людей, спалюють їхню оселю). Як представник нечистої сили, змій може перевтілюватися: ударившись об землю, прибирає вигляду молодого, привабливого парубка. Звичайно нагадує «куль соломи», з якого сипляться іскри. Проте може виглядати і як людина (лише з кількома головами) чи перекинутися вужем. Змій має й крила, які знімає, відвідуючи людей.

Заманюючи дівчат, він підкидає на дорогу шовкову хустку, перстень чи запаску. Котра з дівчат підніме якусь річ і принесе додому, до тієї він і ходить по ночах у вигляді парубка і висмоктує кров. Щоб позбутися його, потрібно віднести знайдену річ назад. Важливою рисою, що виказує приналежність змія до світу нечистої сили, є й те, що він полює за людськими душами (підмовляє людей записати йому за викуп свою душу).

Чугайстер

Чугайстер (лісовий чоловік) — фантастичний образ української демонології. Виступає у фольклорних оповідях у невиразному окресленні: у вигляді високого, «лісового чоловіка», зодягнутого в білий одяг. Змальовували його як звичайного чоловіка, шкіра якого покрита довгим волоссям. Своїм поводженням і виглядом він нагадує лісовика, лісуна. Хоча, за побутуючими версіями, чугайстер — це заклятий чаклунами чоловік, якому «пороблено». Найбільш поширеним цей образ був на Гуцульщині. За повірями тих країв, чугайстер ловить лісових нявок і поїдає їх. Проте до людей чугайстер нібито ставиться доброзичливо, поспілкувавшись з ними при зустрічі, він відпускає їх, не завдавши шкоди. Образ чугайстера — це оригінальний персонаж демонології українців, повязаний з давніми анімістичними та антропоморфічними поглядами на сили і явища природи, з вірою у чародійство і перевертнів.

3. Демонологія в літературі

Дуже широко використовувались українські пізнання з демонології і в літературі. Наприклад, «Лісова пісня» Лесі Українки. З одного тільки складу драми-фейерії видно,що вона вся наскрізь прошита демонологічним мотивом,але з західним характером. Та не тільки Леся Українка зверталась до народних вірувань. Говорячи про демонологію просто не можна не помітити таку постать,як М.В.Гоголь. Всі дивились фільми або читали його твори «Вій», »Вечори на хуторі близ Диканьки» та ін. Не обминув цього питання і Т.Г.Шевченко. Але в його творчості ми найчастіше зустрічаємо цю саму «нечисть» як обездолених та нещасливих,що покінчили життя самогубством.

Отже, підсумовуючи вище викладене,українська демонологія має за основу руську культуру. Якраз у руський період демонологія і набрала найбільшого розвитку і розквіту. Прихід протилежного за релігійними цінностями християнства частково зупинив розвиток цього напрямку українського фольклору. Та розвиток продовжувався, і навіть саме християнство поступово набрало деякого язичницького колориту. Яскравою ознакою української демонології є дуже багатий пандемоніум, що базується на силах природи. Не обминули демонології також і видатні українські письменники. На мою думку,не зважаючи на тисячолітнє (!!!) панування християнства, стійке вірування в сили природи у вигляді нечистої сили збереглись і понині.

Скачать архив с текстом документа