Підприємницька діяльність в сучасних умовах господарювання
СОДЕРЖАНИЕ: Роль і сутність підприємництва в умовах ринкових відносин. Аналіз функціонування суб’єктів підприємницької діяльності. Правові засади функціонування підприємницького сектору на сучасному етапі в Україні. Чинники, що впливають на розвиток підприємництва.КУРСОВА РОБОТА
ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Вступ
Формування ринкових відносин в економіці, створення конкурентного середовища в країнах зумовлюють необхідність теоретичного обґрунтування та розробки практичного інструментарію забезпечення стабільного, сталого розвитку підприємницької діяльності. Підприємництво займає центральне місце в господарському комплексі будь-якої країни. Саме тут створюється національний дохід. А отже, від успіху здійснення підприємницької діяльності залежить соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населення країни.
В сучасних ринкових умовах господарювання особливо гостро постає питання про розвиток підприємництва в Україні. Його становлення і розвиток свідчать про те, що проблема підприємницької діяльності досить багатогранна. Її економічні і правові основи знаходяться в стані формування та мають багато недоліків. Наукова розробка пов’язаних з підприємництвом питань, а також узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду значно відстають від практики підприємництва. Так, формування й удосконалення підприємницького середовища – це шлях до стабілізації економіки країни, подальшого економічного і соціального розвитку кожного регіону.
Усі ці обставини й обумовлюють актуальність даної теми та необхідність більш глибокого вивчення проблем підприємництва як одного з основних напрямків господарської діяльності в сучасних умовах господарювання.
Об’єктом дослідження є підприємницька діяльність в сучасних умовах господарювання, зокрема в Україні.
Предметом дослідження є процеси формування та розвитку підприємництва в сучасній ринковій економіці, а також проблеми розвитку та регулювання підприємницької діяльності в економіці України.
Метою даної роботи є визначення теоретичних основ підприємницької діяльності, дослідження основних проблем становлення та розвитку підприємництва в Україні на сучасному етапі, виявлення чинників впливу на стан підприємницького сектора в ринковій економіці, а також пошук способів удосконалення підприємницької діяльності, що дасть змогу підвищити вплив підприємницького сектора на економіку країни та поліпшити стан ринкової системи господарювання.
Реалізація поставленої мети обумовлює вирішення таких завдань:
1) визначити роль і сутність підприємництва в умовах ринкових відносин;
2) провести аналіз функціонування суб’єктів підприємницької діяльності;
3) охарактеризувати основні види та організаційно-правові форми підприємницької діяльності в умовах розвитку України;
4) дослідити принципи та механізм реалізації підприємницької діяльності;
5) розглянути правові засади функціонування підприємницького сектору на сучасному етапі;
6) обґрунтувати основні напрямки розвитку сучасної підприємницької діяльності;
7) виявити основні чинники, що впливають на розвиток підприємництва;
8) з’ясувати особливості розвитку підприємництва в Україні та визначити шляхи вдосконалення функціонування підприємницької діяльності.
При проведенні даного дослідження були використані наступні методи:
а) методи збору та узагальнення інформації;
б) методи спостереження;
в) метод групування;
г) таблично-графічні методи;
д) метод аналізу.
1. Теоретичні основи підприємницької діяльності
1.1 Сутність, цілі, види та суб’єкти підприємництва
Підприємництво – явище досить широке і багатовимірне. Тому в теорії поняття «підприємництво» розглядається як різноаспектне, тобто існують різні визначення щодо його змісту:
1) підприємництво є економічною категорією, що виражає відносини між суб’єктами господарської діяльності, спрямованої на те, щоб забезпечити їм комерційний успіх – максимізувати дохід, підірвати монополію конкурентів та створити свою власну монополію;
2) підприємництво – це тип господарської поведінки, що ґрунтується на самостійності та незалежності суб’єктів стосовно вибору: що, скільки, як, для кого виробляти; на повній відповідальності за прийняті рішення та їх наслідки;
3) підприємництво є господарським мистецтвом, тобто це постійна економічна, організаторська та управлінська творчість з метою пошуку способів адаптації і прагнення до змін, які можуть забезпечити комерційний успіх;
4) підприємництво – метод економічного мислення, властивий людям, здатним до підприємства, який характеризується оригінальністю ідей та підходів до вирішення господарських проблем.
Згідно до Господарського кодексу України підприємництвом називають ініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність, здійснювану окремими фізичними та юридичними особами з метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку [5, ст. 42.1]. Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної або юридичної особи.
Розуміння сутності підприємництва повязано з визначенням його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести до наступного:
1) підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основний спонукальний мотив – можливість одержання прибутку;
2) розвиток підприємництва створює «поживне середовище» для конкуренції. Підприємці сприяють швидшому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію й існуючий ринок;
3) підприємництво можна вважати каталізатором економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на збільшення обсягів виробництва; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку економіки в цілому;
4) підприємництво сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів.;
5) підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці. У більшості випадків особистості, котрі мають власний бізнес, більше заінтересовані в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники. Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпечує ще більший виграш для економіки в цілому.
Із зазначеного вище можна сказати, що підприємницька діяльність грає важливу роль в економічному розвитку країни.
Підприємництво, як один із напрямків господарської діяльності, характеризується такими ознаками:
1) ініціативністю, яка означає, що підприємець починає свою діяльність відповідно до потреб ринку на свій розсуд та без будь-яких застережень;
2) систематичністю підприємницької діяльності, що підкреслює її постійний характер;
3) власним ризиком підприємця – він ладен відчути на собі як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності;
4) метою підприємницької діяльності, тобто одержанням прибутку;
здійсненням підприємництва під свою майнову відповідальність.
Підприємницька діяльність завжди має комерційний характер. Ці ознаки свідчать про те, що підприємцем може бути лише той субєкт, який здійснює господарську діяльність, діючи від свого імені, тобто фізична та юридична особа.
Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством [19, с. 10].
Субєктами підприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи всіх форм власності.
Чинне законодавство України певною мірою обмежує можливість займатися підприємницькою діяльністю деяким категоріям громадян:
а) військовослужбовцям;
б) службовим особам органів прокуратури, державної безпеки, МВС, суду, державного арбітражу, державного нотаріату;
в) представникам органів державної влади та управління;
г) громадянам, що мають судимість за економічні злочини тощо.
Будь-яка економічна діяльність має бути доцільною. У більшості випадків головною метою підприємницької діяльності можна вважати виробництво продукції для задоволення потреб ринку і одержання максимально можливого прибутку. Виробляючи необхідні суспільству товари і послуги, підприємства формують матеріальні і соціальні умови життя і розвитку суспільства. Це є основним соціально-економічним аспектом мети будь-якого.
Отже, згідно з легальним визначенням поняття «підприємництво» є дві мети підприємницької діяльності: мета досягнення економічних і соціальних результатів, тобто спрямованість на задоволення суспільних потреб у товарах, роботах і послугах та мета одержання прибутку.
Знання про те, як поділяються підприємства на класифікаційні групи за певними ознаками в реальному економічному середовищі, має стати в нагоді під час вибору, наприклад, системи оподаткування, вибору стратегії розвитку бізнесу тощо. Достатньо повну класифікацію підприємств можна забезпечити, користуючись такими ознаками: мета і характер діяльності, форма власності майна, належність капіталу, правовий статус і форма господарювання, галузево-функціональний вид діяльності, технологічна і територіальна цілісність, розмір за чисельністю працівників. Класифікацію за цими ознаками наведено в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1. Класифікація підприємств за певними ознаками
| Класифікаційні ознаки | Види підприємств |
| Mета і характер діяльності | Комерційні, некомерційні |
| Форма власності майна | Приватні, колективні, комунальні, державні, змішані |
| Належність капіталу | Національні, закордонні, змішані (спільні) |
| Правовий статус і форма господарювання | Одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства |
| Галузево-функціональний вид діяльності | Промислові, будівельні, транспортні, торговельні, сільськогосподарські, інноваційно-впроваджувальні, банківські, страхові, туристичні тощо |
| Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування | Головні (материнські), дочірні, асоційовані, філії |
| Розмір за чисельністю працівників | Малі (дрібні), середні, великі (надвеликі) |
Розглянемо більш детально види підприємств за наведеними ознаками.
Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться звичайно благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства [7, с. 44].
Наступною класифікаційною ознакою є форма власності на майно. Так, приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. Колективне – це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. Комунальне – підприємство, засноване на засадах власності відповідної територіальної громади. Якщо підприємство засноване на базі обєднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян), то його називають спільним підприємством. Державними є підприємства, засновані на державній власності. До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації.
За належністю капіталу прийнято розрізняти підприємства: національні – капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні – капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у певній частині, що забезпечує їм необхідний контроль, такі підприємства створюються у формі філіалів або дочірніх фірм та реєструються в країні місцезнаходження; змішані – капітал належить підприємцям двох або декількох країн; їх реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства.
Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані материнські підприємства або фірми. Особливістю діяльності їх є те, що вони контролюють інші фірми. Дочірнє підприємство (компанія) – юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій. Асоційоване підприємство є самостійним; воно не знаходиться під контролем фірми, яка володіє його акціями. Філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить і материнській фірмі. З-поміж субєктів господарської діяльності окремо відокремлюються малі (дрібні) підприємства, що складають основу малого бізнесу. До них належать субєкти господарювання, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний рік не перевищує 50 осіб. Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб. Усі інші підприємства визнаються середніми. Класифікація за належністю підприємств до певного галузево-функціонального виду діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їх груп (видів).
1.2 Форми підприємницької діяльності, правові аспекти
Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності треба вважати вибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичай обумовлюється низкою чинників. Організаційно-правова форма господарювання – це форма здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобовязаннях підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо [6, ст. 2.1].
До найважливіших чинників, що визначають організаційно-правові форми підприємства як головного субєкта господарювання, належать такі:
1) цілі, які ставить перед собою підприємець (група підприємців), та шляхи їх здійснення в конкретному соціально-економічному середовищі;
2) спосіб формування стартового капіталу;
3) методи здійснення виробничо-господарської діяльності;
4) організаційна форма та методи управління підприємством;
5) законодавча та нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування та ліквідацію діяльності субєкта господарювання;
6) форми власності майна, що використовує підприємець;
7) форма організації виробництва тощо.
В Україні поширено здебільшого три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: одноосібна власність, товариства та корпорації. Сутнісні характеристики, переваги та недоліки цих організаційно-правових форм наведено в таблиці 1.2.
підприємництво ринковий сектор
Таблиця 1.2. Порівняльна характеристика організаційно-правових форм підприємництва
| Організаційно-правова форма | Сутнісно-змістова характеристика | Організаційно-економічні та соціальні | |
| переваги | недоліки | ||
| Одноосібна власність | Підприємство, власником якого є фізична особа або сімя | • Простота заснування • Повна самостійність, свобода та оперативність дій підприємця • Максимально можливі спонукальні мотиви до ефективного господарювання • Гарантоване збереження комерційних таємниць |
• Труднощі із залученням великих інвестицій та одержанням кредитів • Повна відповідальність за борги • Неможливість спеціалізованого менеджменту • Невизначеність терміну функціонування |
| Господарське товариство (партнерство) | Обєднання власних капіталів кількох фізичних або юридичних осіб за умов: однакового розподілу ризику і прибутку; спільного контролю результатів бізнесу; безпосередньої участі в діяльності | • Широкі можливості виробничої та комерційної діяльності • Збільшення фінансової незалежності й дієздатності • Велика свобода дій та більша продуманість управлінських рішень • Можливість залучення до управління товариством професійних менеджерів |
• Загроза окремим партнерам через солідарну відповідальність, тобто можливість банкрутства через професійну некомпетентність одного з партнерів • Збільшення ймовірності господарського ризику через недостатню передбачуваність процесу та результатів діяльності |
| Корпорація (акціонерне товариство) | Підприємство, власниками якого є акціонери, котрі мають обмежену відповідальність (у розмірі свого внеску в акціонерний капітал) і розпоряджаються прибутком | • Реальна можливість залучення необхідних інвестицій • Більша можливість постійного нарощування обсягів виробництва чи послуг • Існування тільки обмеженої відповідальності акціонерів • Постійний характер функціонування |
• Наявність розбіжностей між правом власності і функцією контролю діяльності • Сплата більших податків через оподаткування спочатку прибутку, а потім одержуваних дивідендів • Існування потенційної можливості посадових осіб впливати на діяльність корпорації у власних інтересах |
За допомогою таблиці 1.2 можна більш повно визначити сутність окремих організаційно-правових форм підприємницької діяльності.
Одноосібні фірми створюються одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки, керує підприємством, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Часто смерть власника фірми, зміна місця проживання або зміна складу сімї є причиною її ліквідації.
Товариством є організація, створена шляхом обєднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом [18, ст. 83.2]. Товариство створюється для досягнення спільної комерційної мети і ґрунтується, як правило, на особистій участі в його діяльності кожного члена товариства. Товариство створюється тоді, коли зусиль одного підприємця недостатньо для реалізації певного проекту, тому вони обєднуються з іншими особами. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
Просте товариство створюється внаслідок угоди учасників про обєднання їхнього майна та особистої участі в його діяльності. У такому випадку товариство не є юридичною особою і має форму угоди про спільну діяльність, згідно з якою члени не відповідають за борги один перед одним, але несуть солідарну відповідальність за борги товариства усім майном, що йому належить. У такому товаристві кожний член може виступити від свого імені при укладанні різних угод. Загальний дохід товариства розподіляється між учасниками відповідно до умов угоди.
Повним товариством визнається таке, у якому всі учасники здійснюють статутну діяльність у межах однієї фірми та несуть необмежену відповідальність за спільні борги (відповідають не лише особистою часткою, а й усім своїм майном як солідарні боржники). Кожний учасник повинен особисто працювати в товаристві, у звязку з чим робота в інших товариствах стає неможливою.
Командитне товариство це організація, що складається з одного або кількох учасників, які відповідають усім своїм майном, і одного або кількох членів, відповідальність яких обмежується їхніми внесками – паями. Їх називають пайовиками, або вкладниками. Вкладники у такому товаристві є інвесторами і не входять до складу засновників фірми.
Товариство з обмеженою відповідальністю є формою спільної діяльності, яка передбачає наявність статутного капіталу, розділеного на частки, розмір яких визначається засновницькими документами. У товаристві з обмеженою відповідальністю право володіння частками статутного капіталу кожним партнером підтверджується спеціальним свідоцтвом, яке не є цінним папером, на відміну від акцій акціонерного товариства. Кожний партнер товариства з обмеженою відповідальністю несе відповідальність у межах свого майна.
Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.
Корпоративні форми підприємницької діяльності знаходять своє вираження у створенні та функціонуванні акціонерних товариств, оскільки корпоративна форма базується на поділі капіталу на окремі частки (акції), в результаті реалізації яких формується статутний фонд акціонерного товариства. Отже, акціонерним товариством є товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства в межах вартості належних їм акцій.
В сучасних умовах господарювання товариства є найбільш поширеною формою підприємницької діяльності, про що свідчать матеріали, надані в таблиці 1.3 [14, с. 84–85].
Таблиця 1.3. Кількість суб’єктів ЄДРПОУ за організаційно-правовими формами господарювання в Україні
| Рік | 1997 | 2001 | 2005 | 2008 | 2009 | 2010 |
| Всього | 615686 | 834886 | 1023396 | 1187020 | 1228888 | 1258513 |
| Акціонерне товариство | 30922 | 34942 | 34571 | 31993 | 31100 | 30169 |
| Товариство з обмеженою відповідальністю | 147738 | 221905 | 302942 | 381205 | 404525 | 418145 |
| Повне товариство | 1640 | 1997 | 1988 | 1948 | 1939 | 2084 |
| Командитне товариство | 653 | 799 | 694 | 654 | 642 | 631 |
Із таблиці 1.3 можна побачити, що частка товариств у загальній кількості суб’єктів ЄДРПОУ досить значна і має тенденцію до поступового збільшення. В Україні найбільш поширені товариства з обмеженою відповідальністю, що складають близько 92% усіх товариств, і кількість їх зростає великими темпами. Тобто, можна сказати, що визначне місце в серед організаційно-правових форм підприємництва України належить товариствам, зокрема товариствам з обмеженою відповідальністю. Адже розвиток товариств є в значній мірі основою збільшення внутрішнього інвестування економіки, оскільки є засобом концентрації капіталу за допомогою обєднання індивідуальних капіталів, постійного розширення обсягу внутрішнього капіталу країни.
У підприємств може виникати потреба у зміні своєї організаційно-правової форми, що може бути викликане різними причинами:
а) зміна розмірів підприємства чи обсягів його господарської діяльності; зміни у податковому законодавстві;
б) зміни у складі чи кількості засновників; вимога кредиторів чи партнерів по бізнесу тощо.
Зміна організаційно-правової форми може здійснюватись в процесі господарської діяльності підприємства, через ліквідацію та створення нового підприємства або шляхом поглинання чи злиття. Процес зміни форми підприємства називається реорганізацією. Слід відмітити, що реорганізація підприємства через внесення необхідних змін до статуту підприємства часто є більш вигідною (з точки зору витрат, пов’язаних з оподаткуванням) у порівнянні з традиційною ліквідацією та створенням нового підприємства [20, с. 44].
Розвиток і подальше удосконалення відносин за участю підприємців, які мають певну специфіку, вимагають їх детального регулювання спеціальними правовими нормами. Обєктивно необхідним є подальше удосконалення підприємницького законодавства, що забезпечує ефективне застосування правових норм, усуває прогалини і протиріччя правового регулювання.
Правові засади функціонування підприємства – це сукупність законодавчих, нормативних, директивних та інших документів, що регулюють права і обовязки субєкта господарювання, які реалізуються ним у процесі своєї діяльності. Правові засади, визначаючи «правила гри», повинні забезпечувати безперешкодне та ефективне функціонування підприємницьких структур у ринковій економіці, створювати юридичну базу, гарантувати перспективність, захищеність і стабільність бізнесу.
Кожне створене підприємство підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи [8, с. 46].
Для реєстрації підприємства до відповідних органів необхідно подати такі документи:
1) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи, яка є одночасно і заявою;
2) установчі документи, які поряд з нормами законодавства становлять правову основу діяльності підприємства, зокрема рішення засновників про створення юридичної особи;
3) засновницький договір (для повного та командитного товариств) та статут підприємства (для акціонерних товариств, товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю);
4) платіжне доручення про сплату збору за державну реєстрацію;
5) документи, що засвідчують внесення власниками своєї частки до статутного капіталу підприємства;
6) звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (подається у разі реєстрації відкритих акціонерних товариств).
Дані про державну реєстрацію повідомляються міністерствам економіки і статистики, саме підприємство заноситься до державного реєстру України.
Відмова у державній реєстрації підприємства вважається законною лише з двох підстав: внаслідок порушення встановленого законом порядку створення підприємства; у разі невідповідності установчих документів вимогам законодавства.
Сьогодні в Україні з метою забезпечення свободи розвитку підприємництва, встановлення правових гарантій його функціонування визначені певні права, обов’язки та відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності, тобто їх правовий статус.
Права підприємця визначаються певними характерними рисами. З метою реалізації господарської ініціативи підприємець має право: утворювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва; купувати майно та набувати майнові права; самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком; укладати з громадянами трудові договори про використання їхньої праці (контракти, угоди); самостійно встановлювати форми, систему і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють на засадах найму; отримувати будь-який не обмежений за розмірами особистий доход; брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції, користуватися державною системою соціального забезпечення та соціального страхування.
Обовязки підприємців полягають у тому, щоб: укладати трудові договори з громадянами, яких прийнято на роботу за наймом; здійснювати оплату праці особам, що працюють за наймом на рівні, що не нижчий за мінімальні розміри, встановлені законодавством, забезпечити відповідні умови та охорону праці, а також інші соціальні гарантії; дотримуватись прав, щоб реалізувати законні інтереси споживачів, забезпечуючи надійну якість вироблених товарів (послуг); отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.
Відповідальність підприємця зводиться до того, що він відповідає: за зобовязаннями, повязаними з цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законодавчих актів не може бути здійснене стягнення; за охорону навколишнього середовища, додержання заходів з техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії; за завдані шкоду і збитки своїм майном. Субєкт підприємницької діяльності може бути визнаний банкрутом, якщо майна, що йому належить, не вистачає для покриття заборгованості та немає можливості для фінансового оздоровлення підприємства. Найманому працівнику, який втратив працездатність, підприємець забезпечує відшкодування витрат у випадках і порядку, передбачених законодавством [1, с. 51].
Як бачимо, підприємництво зорієнтоване на ефективне ведення господарства, сприяє вияву і розвитку особистості, її здібностей і потреб, передбачає персональну економічну і адміністративну відповідальність підприємця. Воно не сумісне з втратами, некомпетентністю, крадіжками. Поряд з цим у підприємницькій діяльності повною мірою розкриваються комерційний талант людини, її честолюбство. Особливе місце у цивілізованому підприємництві у партнерських відносинах належить чесності й порядності, дотриманню слова, зберіганню комерційної таємниці. Перелічені якості підприємця є не лише його властивістю, а й обовязковою умовою.
1.3 Принципи та механізм реалізації підприємницької діяльності
Організаційний механізм здійснення підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки закладений у Господарському Кодексі. Відповідно до нього підприємництво здійснюється на основі таких принципів:
1) вільний вибір видів діяльності;
2) залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
3) самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції;
4) встановлення цін відповідно до законодавства;
5) вільний найм працівників;
6) залучення та використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;
7) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;
8) самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності;
9) використання підприємцем частки валютної виручки, що йому належить, за власним розсудом.
Принципи організації підприємницької діяльності не можна абсолютизувати. Вони розвиваються, взаємодіють між собою і відображають відносини, що склалися у суспільстві на певний період. Для розвитку підприємницької діяльності необхідні певні умови, які в основному можна звести до наступного: потреба створення законодавчої та нормативної баз; додержання конкурентного режиму господарювання; стимулювання бізнесу.Потреба створення законодавчої бази продиктована потребою надати всім господарюючим субєктам гарантії для збереження їх власності, виключення можливості націоналізації, створення для всіх учасників бізнесу однакових прав, повної економічної свободи.Конкурентний режим господарювання передбачає вільне суперництво між учасниками бізнесу: за джерела сировини, вигідні умови вкладення капіталу, за більшу частину прибутку. Держава підтримує конкуренцію як змагання між субєктами господарювання, що забезпечує здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та субєкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі субєкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку [5, ст. 25.1].Стимулювання бізнесу передбачає заохочення та розвиток підприємництва, малого бізнесу, створення сприятливого економічного середовища (податкові пільги), прямі державні дотації, фінансування ризикових проектів інноваційного характеру та ін.Важливою умовою формування і розвитку підприємництва в Україні є гарантії та всебічна підтримка з боку держави. Вона законодавчо забезпечує гарантії для всіх підприємців однакові права і можливості щодо доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-якій сфері підприємницької діяльності. Тобто розвиток підприємницьких структур і розширення можливостей вільного підприємництва потребує з боку держави економічної, матеріально-технічної та організаційної підтримки.
Економічна підтримка має зводитися до такого: запровадження надійної фінансово-кредитної бази підтримки підприємництва; запровадження державного страхування комерційного ризику підприємств на випадок витрат; встановлення пільгового оподаткування прибутків підприємців, що здійснюють інноваційні проекти, модернізацію та інші напрями, що мають визначальне значення для розвитку економіки країни; вирішення соціальних проблем.
Матеріально-технічна підтримка передбачає: передавання або продаж на пільгових умовах підприємницьким структурам з державного сектора різноманітного устаткування виробничого призначення; комерціалізацію сфери торгівлі та громадського харчування; створення технопарків і баз прокату обладнання для прискореного розвитку інноваційної діяльності.
Організаційна підтримка підприємницької діяльності має сприяти налагодженню процедури регулювання підприємництва з боку державних інституцій через вироблення раціональних форм обовязкової звітності та порядку реєстрації нових субєктів підприємництва; доступності до документів зі створення, порядку реєстрації та функціонування субєктів підприємництва; підготовки підприємницьких кадрів; проведення наукових досліджень з питань підприємництва в державних наукових і навчальних закладах.
Отже, провідна роль у формуванні сприятливого середовища для розвитку підприємництва належить державі. Створення всебічної системи державної підтримки підприємництва – найважливіша умова його успішного розвитку.
Отже, можна констатувати, що визначення підприємницької діяльності надано в Господарському кодексі України, де відмічається, що основними її рисами є самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана субєктами господарювання. Головною метою такої діяльності є отримання прибутку, але спрямована вона на задоволення потреб суспільства. Основним нормативним документом, що встановлює правові основи господарської діяльність економічних суб’єктів, є Господарський кодекс України. Одним з найважливіших питань є вибір організаційно-правової форми здійснення підприємницької діяльності. Адже від правильного вибору форми діяльності залежить організація та ведення бізнесу.
Розглянуті в розділі прояви значущості підприємницької діяльності дозволяють зробити певний висновок. Підприємництво виконує особливу функцію в економіці, яка зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, прискорює рух економіки по шляху ефективності та раціоналізації. Сприяти формуванню та розвитку підприємництва, а також здійсненню ним позитивного впливу на економічний розвиток країни повинна держава за допомогою всебічної підтримки підприємницької діяльності.
2. Підприємництво в сучасних умовах господарювання
2.1 Напрямки та чинники розвитку сучасної підприємницької діяльності
Кожне підприємство здійснює багато конкретних видів діяльності, які за ознакою спорідненості можна об’єднати в окремі напрями підприємницької діяльності:
1) вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз. Він передбачає комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності і ціни на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту і каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства;
2) інноваційна діяльність, яка охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, впровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо;
3) виробнича діяльність, тобто обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку; формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції; збалансування виробничої потужності і програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; розробка і дотримання узгоджених у часі графіків випуску продукції;
4) комерційна діяльність – реклама, організація збуту продукції, розвиток системи товарних бірж, стимулювання покупців;
5) післяпродажний сервіс, що включає в себе гарантійне обслуговування, пусконалагоджувальні роботи, забезпечення запчастинами тощо.
До інтегрованого напрямку, що охоплює багато видів, відноситься:
1) економічна діяльність, що включає стратегічне і поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічна та фінансова діяльність тощо. Цей напрямок пронизує усі інші напрямки, є визначальним для регулювання всіх елементів в системі господарювання підприємств. Світовий досвід показує, що систематичне, поступове набуття досвіду в зовнішньоекономічній діяльності – найкращий, а в багатьох випадках і єдиний шлях до стабільного успіху [17, с. 12–13];
2) соціальна діяльність – має непересічне значення, оскільки вона впливає істотно на ефективність усіх інших її загальних напрямків і конкретних видів.
Для появи такого феномена, як підприємництво, для перетворення його в основну організаційну форму виробництва, необхідні певні умови. Для країн з ринковою економікою існують наступні загальні умови розвитку підприємництва:
а) стабільність державної економічної і соціальної політики;
б) позитивна громадська думка ставлення до підприємництва;
в) пільговий податковий режим;
г) наявність розвиненої інфраструктури підприємництва;
д) ефективна система захисту інтелектуальної власності.
В Україні і більшості пострадянських країн особливу актуальність набувають наступні умови:
1) наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва, оскільки підприємець повинен бути власником зробленого продукту і доходу, отриманого в результаті його реалізації. Тільки при цих умовах виникає належна зацікавленість для здійснення підприємницької діяльності;
2) певне економічне, правове та політичне середовище. Формальне визнання майнових прав на умови і результати виробництва може уживатися з іншими правовими нормами, що регулюють економічне життя суспільства, але не забезпечують насправді достатнього рівня економічної самостійності для підприємництва. Різні обмеження, що формують економічне середовище, повинні забезпечувати достатній «коридор свободи». Для підприємця це виражається в одержанні самостійності при: виборі виду діяльності, визначенні споживачів товарів і постачальників ресурсів, визначенні цін, розпорядженні своїм доходом;
3) повна економічна відповідальність за результати діяльності.
4) етика підприємництва, що є одним із чинників його прибутковості. Ось морально-етичні норми, затверджені в середовищі підприємців на сучасних ринках: обовязковість, загальна висока культура й освіченість, уміння спілкуватися з людьми, зацікавити їх, мобілізувати на досягнення певних цілей.
Всі умови, в яких формується та розвивається підприємницька діяльність, можна згрупувати в окремі типи: економічні, соціальні і правові.
Економічні умови ефективної підприємницької діяльності– це пропозиція товарів і попит на них; види товарів, які можуть придбати покупці; обсяги грошових коштів, які покупці можуть витратити на ці покупки; надлишок або недостатність робочих місць, робочої сили, що впливають на рівень заробітної плати працівників, тобто на їх можливості придбання товарів. На економічну обстановку впливають доступність грошових ресурсів; рівень доходів; величина позикових засобів, за якими готові звернутися підприємці для фінансування своїх операцій і які готові надати їм кредитні установи.
Соціальні умови ефективної підприємницької діяльності здебільшого виявляються в соціально-культурних нормах. Соціально-культурні норми – моральні норми, релігійні погляди, освітній рівень населення, що мають вплив на формування потреб, специфіку організації підприємництва і ділову етику, на саме ставлення до підприємництва. Перш за все, це прагнення покупців здобувати товари, що відповідають певним смакам і моді. На різних етапах ці потреби можуть мінятися. Ці норми мають прямий вплив на спосіб життя споживачів.
Справжнє підприємництво виступає як ринкове за своєю сутністю явище. Воно визначається ступенем свободи (самостійності) економічної поведінки товаровиробника. Ця поведінка передбачає свободу попиту і пропозиції виробленого товару і товару – робоча сила, свободу ініціативи, мислення і дій. Соціальні умови впливають на ставлення окремого індивідуума до роботи, що впливає на його ставлення до величини заробітної плати, до умов праці. Від підприємницької діяльності підприємець має отримувати задоволення. Він бере участь у вирішенні соціальних питань трудової діяльності своїх співробітників: охорони їхнього здоровя, збереження робочих місць і т.д.
Значну роль у формуванні підприємництва грають підготовка і підвищення кваліфікації кадрів підприємців: організація навчання сучасним методам ведення підприємницької діяльності, навчання і перенавчання кадрів, їх стажування у розвинених країнах, організація підготовки та перепідготовки викладацьких кадрів для навчання підприємців, створення мережі консультативних центрів, що проводять професійний відбір і орієнтацію кадрів підприємницького сектору
Створення необхідних правових умов ефективної підприємницької діяльності також має велике значення. Це, в першу чергу, наявність законів, що регулюють підприємницьку діяльність і створюють найбільш сприятливі умови для розвитку підприємництва: спрощена та прискорена процедура відкриття та реєстрації підприємств; вдосконалення податкового законодавства в напрямку мотивації виробничої підприємницької діяльності, розвитку спільної діяльності підприємців України з закордонними країнами.
До чинників, що сприяють розвитку підприємництва, також відносять:
1) прагнення людей поліпшити свій добробут, розширення їх запитів та потреб. Підприємництво у різних сферах життя людини – це короткий шлях до добробуту та процвітання;
2) підвищення матеріального та культурного рівня життя суспільства. Воно веде до зростання доходів і заощаджень, які можна вкласти у «справу» й отримати додатковий дохід. Цей чинник сприяє розширенню підприємницького поля, концентрації капіталу і збільшує можливості підприємництва у вирішенні народногосподарських завдань;
3) наявність безробіття в економіці. Воно є наслідком банкрутства збиткових та закриття низькорентабельних підприємств, а також результатом порушення ринкової рівноваги на ринку праці; за певних умов безробіття може бути джерелом кваліфікованих кадрів для підприємницької діяльності;
4) прагнення людини до незалежності та самовираження, визнання її таланту та заслуг, потреба в повазі, взаємодопомозі. Ці психологічні риси людини можуть бути реалізовані саме у підприємництві.
Отже, аналіз підприємницької діяльності дозволяє визначити такі істотні чинники її успіху, як висока кваліфікація, великі особисті контакти, достатні матеріальні і фінансові ресурси, наявність замовлень споживачів.
2.2 Впровадження високих технологій та спеціалізація підприємств
Важливим напрямком розвитку підприємницької діяльності є інноваційна діяльність, зокрема, впровадження високих технологій, а також розвиток спеціалізованих підприємств. Сьогодні інновації стають ключовим чинником розвитку для більшості підприємств. Характерною є зростаюча кількість наукових праць, де досліджується інноваційна діяльність.
В Україні інноваційний розвиток відбувається за вкрай несприятливих умов. Спостерігається спад виробництва у наукомістких галузях, відтік з країни висококваліфікованих фахівців, старіння кадрів і слабке фінансування державою науково-дослідних робіт за існуючої тенденції відтоку інвестиційних ресурсів, що обумовлює несприйнятливість економіки до науково-технічних інновацій [16, с. 134].
Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність», інновації – це новостворені і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери, забезпечують економію витрат чи створюють умови для такої економії [13].
Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.
Сучасні нові технології дають можливість:
а) економити сировину, енергію, працю, а значить, і фінансові ресурси;
б) випускати якіснішу продукцію;
в) зменшувати концентрацію виробництва на підприємствах;
г) обмежувати забруднення навколишнього середовища;
д) підвищувати продуктивність праці і знижувати собівартість продукції.
Відбуваються глибокі науково-технічні зрушення у господарстві, обумовлені впровадженням інноваційних технологій.
Пріоритетний розвиток одержали так звані високі технології:
1) нові напрямки в науці (електроніка, біотехнологія тощо);
2) власне технологічні інновації (плазмові, лазерні виробничі процеси);
3) організація заводського процесу (комплексна автоматизація, впровадження нових джерел енергії та ін.);
4) розробка і випуск нових видів техніки.
Останні два елементи високих технологій здійснюються безпосередньо на підприємстві і мають прямий вплив на нього.
Вплив новітніх технологій на мікрорівні насамперед стосується підвищення ефективності виробництва за рахунок зниження енерго-, матеріало-, трудо – та капіталоємності при створенні виробництв. Споживання ресурсів і виробництво продукції небувало розширились, тому будь-яке зниження різного роду витрат у розрахунку на одиницю продукції само по собі забезпечує економію.
Ще більший вплив виявляють нові технології на вдосконалення організації суспільного виробництва у межах підприємств. Вони сприяють зміні підходів до аналізу взаємоповязаності технологічних процесів у промисловому виробництві, врахуванню соціальних факторів його розвитку, зміні транспортних умов діяльності підприємств та потребують врахування екологічних проблем.
Вживається також поняття відвернених збитків, тобто таких, яких вдалося уникнути в результаті використання досягнень НТП [9].
Масштаби впровадження інноваційних технологій промисловими підприємствами наведено в таблиці 2.1 [2].
Таблиця 2.1. Впровадження інновацій на промислових підприємствах
| Питома вага підприємств, що впроваджували інновації.% | Впроваджено нових технологічних процесів | Освоєно виробництво нових видів продукції, найменувань | З них нові види техніки | |
| 2007 | 11,5 | 1419 | 2526 | 881 |
| 2008 | 10,8 | 1647 | 2446 | 758 |
| 2009 | 10,7 | 1893 | 2685 | 641 |
Із таблиці 2.1 можна побачити, що в останні роки кількість підприємств, які впроваджували інновації, зменшується. Разом з цим скорочується кількість нових видів техніки, що впроваджувалися підприємствами. Тому основою стратегічного курсу України має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження нових інноваційних процесів та зростання економіки.
У найближчій перспективі головним напрямом підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва має стати його масштабне технічне і технологічне оновлення, що дасть змогу досягти:
1) поліпшення якості вироблюваної продукції;
2) зниження собівартості продукції завдяки заміні фізично й морально застарілої активної частини основних фондів;
3) створення імпортозамінних виробництв;
4) запровадження сучасних технологій, особливо енергозберігаючих.
Технічне переозброєння вимагатиме залучення капіталовкладень, розміри яких визначаються змістом і масштабом інноваційних проектів [10].
Обсяг таких інвестицій для реального сектора економіки оцінюється експертами приблизно в 40–60 млрд. грн. Більша частина їх може бути забезпечена внутрішніми джерелами фінансування, якими є самофінансування підприємств, заощадження населення, кошти бюджету.
Для сучасного виробництва економічно вигідною є ідея спеціалізації окремих підприємств на виробництві певного виду товарів. У провідних країнах спеціалізація виробництва добре розвинута в усіх галузях економіки. Ця форма організації виробництва відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт [15].
Спеціалізація підприємств є важливою передумовою неухильного підвищення ефективності їхньої господарської діяльності. Поглиблення й розвиток усіх видів спеціалізації підприємств звичайно супроводжуються більш широким застосуванням прогресивної технології і високопродуктивного спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації й автоматизації взаємозвязаних виробничих ланок. В сучасних умовах є потреба у спеціалізованих підприємствах, оскільки зросла необхідність у розширенні асортименту комплектуючих, зокрема, в машинобудуванні. Наприклад, для збирання телевізора потрібно 400–700 деталей, для легкового автомобіля 7–10 тис., а для авіалайнера типу «Боїнг-747» – 4,5 млн. деталей. Жодне підприємство не зможе забезпечити такий широкий асортимент комплектуючих. Тому, наприклад, компанія Ford має 5 тис. постачальників деталей з різних країн світу.
Розвиток спеціалізованих виробників потребує необхідних умов. Використання компонентів з інших підприємств повинно гарантувати їхню безвідмовну роботу після збирання основного виробу. Іншою проблемою успішної діяльності спеціалізованих виробництв є швидка і чітка доставка («точно в строк») комплектуючих на головні підприємства.
Як висновок можна сказати, що стан економіки держави, а отже, її майбутнє визначають високотехнологічні та спеціалізовані підприємства.
2.3 Аспекти розвитку підприємницької діяльності в Україні
На сучасному етапі проблема розвитку та регулювання підприємницької діяльності в економіці України, належить до категорії особливо актуальних.
В останні роки кількість підприємств в Україні, зареєстрованих ЄДРПОУ, поступово зростає, що можна побачити в таблиці 2.2 [11].
Таблиця 2.2. Розвиток підприємств – суб’єктів підприємницької діяльності
| Рік | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 |
| Кількість підприємств, одиниць | 318359 | 331121 | 344514 | 360297 | 380789 |
На 1грудня 2010 року кількість підприємствта організаційв Україні (за данимиЄДРПОУ) склала 1 млн.291тис.916одиниць. А на1 лютого 2011 років кількістьпідприємств іорганізацій – 1млн. 297тис.883одиниць, втомучислі, зі статусомюридичної особи– 1млн. 241тис.557одиниць, безстатусуюридичної особи–56тис.326одиниць [3].
Сьогодні саме з малим підприємництвом держава пов’язує надію на швидкі позитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ. Воно розглядається як провідна сила в подоланні негативних процесів в економіці та забезпеченні сталого позитивного розвитку суспільства, як одна із сфер забезпечення зайнятості населення, запобіганню безробіттю та створення нових робочих місць.
Насамперед важливість розвитку малого підприємництва полягає в тому, що самостійне господарювання суб’єктів підприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентного середовища. Адже кожен підприємець намагається зайняти свою нішу на ринку товарів чи послуг, прагне випускати потрібну і якісну продукцію, намагаючись тим самим привернути до себе споживача. Все це перетворює мале підприємництво у своєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості і спонукає до зростання.
Великою мірою роль малого підприємництва полягає у вирішенні питання зайнятості, що проявляється, насамперед, у здатності малого та середнього бізнесу створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу. Особливо це стосується нинішнього стану справ як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні зокрема. Адже в той час, коли йде процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, малі фірми не тільки зберігають, але й створюють нові робочі місця. З огляду на це, як, до речі свідчить і зарубіжна статистика, мале підприємництво є більшим стабілізуючим фактором, ніж велика індустрія.
Малі підприємства виконують ще ряд важливих функцій. Зокрема в країнах з ринковою економікою малі підприємства відіграють велику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2–2,5 рази більше, ніж великі компанії.
Крім того, створення і діяльність великої кількості малих підприємств забезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високій конкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами і в той же час значно менше дестабілізують ситуацію на ринку робочої сили при банкрутстві окремих з них в порівнянні з великими підприємствами.
Вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів, часто беруть участь у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими в економічному розвитку території, на якій вони знаходяться.
Крім інших вищезазначених функцій підприємництва виділяються саме та, що воно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забезпечення соціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напруги і демократизації ринкових відносин. Саме мале підприємництво своїми руками забезпечує свій рівень життя воно є фундаментальною основою у формуванні середнього класу. Немаловажна роль малого підприємництва полягає і в тому, що воно виступає інвестором вітчизняної економіки, а також сприяє розширенню експортних можливостей держави. Отже, важливим є визначення темпів зростання кількості малих підприємств. Динаміку розвитку малих підприємств в Україні можна побачити в таблиці 2.3 [12].
Таблиця 2.3. Основні показники розвитку суб’єктів малого підприємництва
| Рік | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 |
| Кількість суб’єктів малого підприємництва на 10 тис. осіб наявного населення, одиниць | 501 | 561 | 609 | 661 |
| Кількість суб’єктів малого підприємництва всього, одиниць | 5737,8 | 6003,7 | 6308,0 | 6450,9 |
Збільшення кількості малих підприємств позитивно впливає на розвиток економіки України. Але аналіз стану розвитку підприємництва в Україні доводить, що відбувається гальмування розвитку цього сектора економіки. Серед головних причин, які стримують його розвиток, можна назвати такі:
1) найболючішою проблемою малого бізнесу сьогодні є його забезпечення фінансовими ресурсами. Приватні благодійні фонди відсутні, союзи й асоціації підприємців не мають у своєму розпорядженні засобів для кредитування малого бізнесу. Підприємці мають обмежений доступ до альтернативних джерел фінансування. Для здійснення виробничого процесу вони змушені купувати ресурси за високими цінами, продаючи свою продукцію зазвичай за низькими цінами через недостатню платоспроможність споживача;
2) труднощі з реєстрацією відкриття власної справи займають у списках проблем не останнє місце. Адже в Україні процедура реєстрації підприємців усе ще залишається громіздкою і зайво ускладненою;
3) діючі бізнесмени відзначають такі проблеми, як труднощі з реалізацією продукції і доступу до сировини і матеріалів. Дуже часто наявна сировина не відповідає двом факторам, а саме: ціновому і якісному.
4) сьогодні податкова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно. Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися за відсутності або недосконалості законів, що її регулюють. Нестабільність системи оподаткування та надмірна важкість податкового тягаря примушує багатьох субєктів підприємництва переходити в тіньову економіку;
5) обмеженість внутрішнього попиту і наявність кризи збуту на внутрішньому ринку є також важливою проблемою. Малий бізнес постійно втрачає головних споживачів своєї продукції внаслідок погіршення рівня забезпеченості населення, зменшення доходів громадян;
6) відсутній ефективний механізм реалізації державної політики щодо підтримки субєктів підприємництва. На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки та захисту малого підприємництва.
Отже, першочерговим завданням уряду України слід вважати створення сприятливого середовища для утворення та розвитку нових підприємств.
Підтримка з боку держави має здійснюватися шляхом допомоги у формуванні стартового капіталу для відкриття підприємства і забезпечення сприятливих умов для подальшого розвитку та функціонування малих підприємств.
Одним із головних напрямів сприяння розвитку малого бізнесу є створення системи фінансової підтримки. Як відомо, діючі важелі державної підтримки малого підприємництва в Україні поділяються на дві групи методів: прямі і непрямі.
До основних форм непрямої підтримки слід віднести: податкові пільги (або повне звільнення від податків); прискорену амортизацію; знижки, повязані з науково-дослідницькими роботами та підготовкою кадрів для підприємницької діяльності, тощо. Ці форми державної підтримки тією чи іншою мірою використовуються в Україні, і їх варто вважати ефективними, гнучкими важелями допомоги малим підприємствам.
Аби зробити фінансування для малих підприємств доступнішим, доцільно задіяти систему залучення позик, подібну тій, що існує в інших країнах. Замість того щоб витрачати гроші на субсидії та дотації, уряд може сприяти наданню малим підприємствам, які мають у цьому потребу, позик та гарантувати їх повернення в разі неплатоспроможності реципієнта. Таким чином держава зменшує ризик для позичальника й усуває головну перешкоду на шляху надання позик. Поки що в Україні дуже гостро стоїть проблема кредитування малих підприємств, їх доступу до фінансових ресурсів. Далеко не кожне мале підприємство спроможне сплачувати досить високі процентні ставки.
Отже, якщо держава справді має намір допомагати субєктам малого підприємництва і бачить у ньому невідємний елемент системи ринкових відносин, тоді її фінансово-кредитна політика повинна стимулювати його розвиток. Але в Україні поки що малий бізнес не відіграє істотної ролі в забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП становить лише 9.0–9.5%. Проте порівнюючи дані розвитку вітчизняного малого підприємництва з показниками інших країн, робимо висновок, що Україна значно відстає від інших країн. Так, наприклад, у Великобританії малий і середній бізнес становить 96%, охоплює зайнятість робочої сили 25% і виробляє 20% валового продукту. В Японії 80% працездатного населення зайняте у сфері дрібних та середніх підприємств. В Італії частка дрібних і середніх підприємств становить 99%.
За оцінкою спеціалістів, в Україні в цьому секторі економіки зайнято приблизно 10% зайнятого населення. Можна сказати, що Україна потребує 3–4 разового збільшення кількості малих підприємств.
Очевидно, що так тривати не може, і, якщо не вжити термінових заходів, підприємництва або вимруть, або цілком перейдуть у тіньову економіку.
Отже, можна зробити висновки, що рівень економічного та соціального розвитку діяльності підприємства залежить від багатьох чинників, а також умов, в яких функціонує підприємство. Перспективними вважаються такі напрямки діяльності сучасного підприємства: спеціалізація окремих підприємств на виробництві певного виду товарів, розвиток і застосування високих технологій.
На сучасному етапі проблема розвитку та регулювання підприємницької діяльності в економіці України, належить до категорії особливо актуальних. Поки що, на жаль, статистичні данні говорять про нерівномірний розвиток субєктів підприємництва. В Україні підприємництво розвивається в умовах ненасиченого ринку послуг, недосконалого законодавства з питань власності, захисту прав споживачів та підприємців, тощо [4, с. 245]. А отже, саме держава повинна проводити різні заходи для сприяння розвитку підприємництва в Україні.
Висновки
В даній роботі було досліджено сутність підприємництва як основної форми господарської діяльності, його місію та її роль в соціально-економічному розвитку суспільства. Підприємництво є універсальним інструментом участі мільйонів громадян як в економічному житті власних країн, так і в системі міжнародного розподілу праці, виступає для економічно свідомих громадян як своєрідний засіб існування і стимул до самовдосконалення.
Проведене дослідження правових аспектів цілей підприємницької діяльності дозволяє зробити висновки, що діяльність підприємця спрямована на одержання прибутку. У цьому – економічна сутність підприємництва. Вихідною умовою здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація. Ця процедура значно впливає на розвиток підприємництва в цілому. Проведений аналіз показав, що в даний час в Україні дуже складна і тривала процедура реєстрації й одержання дозволу на початок діяльності, що є перешкодою для розвитку підприємництва.
Було визначено цілі створення і розвитку підприємництва та напрямки діяльності, на яких воно засновано. Базовими напрямками діяльності підприємства є вивчення ринку товарів, інноваційна діяльність, виробнича діяльність, комерційна діяльність, післяпродажний сервіс, економічна та соціальна діяльність.
Перспективними вважаються такі напрямки діяльності сучасного підприємства: спеціалізація окремих підприємств (навіть регіонів) на виробництві певного виду товарів, розвиток і застосування високих технологій, використання гнучких виробничих технологій, впровадженням систем компютерного проектування і компютеризованого виробництва.
Також у курсовій роботі було досліджено особливості малого підприємства в Україні. У системі заходів виходу з економічної кризи, здійснення переходу до регульованого ринку важливе значення має створення і розвиток малих підприємств. У минулому їхня роль недооцінювалася. Вони вважалися малоефективними, нечутливими до технічних нововведень. Перехід до регульованого ринку змінив ставлення до малих підприємств у розвитку економіки. Мале підприємництво слід розглядати як особливу частину економічної системи, що має власні специфічні функції, завдяки яким воно може стати дійовим джерелом підвищення життєздатності економіки в майбутньому. Розуміння особливостей малого підприємництва, визначення умов його розвитку мають стати підґрунтям для формування національної та регіональної політики його підтримки. Реалізація такої політики здатна не лише максимально підвищити конкурентоспроможність малого підприємництва, а й збільшити його позитивний вплив на економіку в цілому.
Поки що, на жаль, статистичні данні говорять про нерівномірний розвиток субєктів підприємництва. Не використані повною мірою потенційні можливості малого підприємництва щодо створення нових робочих місць та вирішення проблем безробіття.
Отже, на сучасному етапі проблема розвитку та регулювання підприємницької діяльності в економіці України, належить до категорії особливо актуальних. Ця тема потребує подальшого розгляду через аналіз вже існуючих теоретичних положень і практичних рекомендацій, що стосуються формування підприємницького сектора, а також через дослідження тенденцій розвитку підприємництва для виявлення справжньої природи цього явища.
Список використаних джерел
1. Варналій З.С. Основи підприємництва: навч. посібник / З.С. Варналій. – 3-є вид., випр. і доп. – К.: Знання-Прес, 2006. – 350 с.
2. Впровадження інновацій на промислових підприємствах [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/ni/ind_rik/ind_u/2002.html
3. Горбачевська О.В. Проблема підприємництва в економічній теорії / О.В. Горбачевська, Н.Н. Рим // Науковий вісник. – 2006. – №16.1. – С. 242–249.
4. Господарський кодекс України від 16.01.2003 року №436-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=436–15
5. Державний класифікатор України 002:2004 «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», чинний від 01.01.2008. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://law.leschishin.org/nor007.php
6. Економіка підприємства: підручник / Г.О. Швиданенко, В.Г. Васильков, Н.П. Гончарова [та ін.]; за заг. ред. Г.О. Швиданенко. – К.: КНЕУ, 2009. – 598 с.
7. Ковальчук І.В. Економіка підприємства: навч. посіб. / І.В. Ковальчук. – К.: Знання, 2008. – 679 с.
8. Кузьмін О.Є. Кластери як чинник розвитку підприємстві територіальних утворень/ А.Є. Кузьмін // Економіка України. – 2010. – №2. – С. 14–20.
9. Кузьмін О.Є Фінансова складова в розвитку й функціонуванні національної інноваційної системи / О.Є. Кузьмін, І.М. Шотік // Фінанси України. – 2009. – №5. – С. 21–30.
10. Основні показники розвитку підприємствсуб’єктів підприємницької діяльності [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/sze/opr/opr_u/arh_opr2005.html
11. Основні показники розвитку суб’єктів малого підприємництва[Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2010/sze/oprsmp/oprsmp2009_u.htm
12. Про інноваційну діяльність [Електронний ресурс]: Закон України від 04.07.2002 року №40-IV. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=40–15
13. Статистичний щорічник України за 2009 рік / За ред. О.Г. Осауленка – К.: Державне підприємство «Інформаційно-аналітичне агентство», 2010. – 567 с.
14. Суспільні форми організації виробництва [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://readbookz.com/book/1/75.html
15. Тарасенко І.О. Оцінка інноваційної активності підприємства в системі стратегічного управління / І.О. Тарасенко, О.М. Королько, К.С. Белявська // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №9 (99). – С. 133–141.
16. Харчук Т.В. Шляхи виходу підприємств на зовнішні ринки / Т.В. Харчук // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №8 (98). – С. 12–16.
17. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року №435-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=435–15