Підприємство як суб’єкт підприємницької діяльності: визначення, мета та напрямки діяльності

СОДЕРЖАНИЕ: Принципи здійснення підприємництва. Недержавні та державні типи власності, різноманітні типи та форми підприємств. Управління підприємством відповідно до його статуту на основі поєднання прав власника майна і принципів самоврядування трудового колективу.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІЖГАЛУЗЕВИЙ ІНСТИТУТ УПРАВЛІННЯ

Кафедра економіки і підприємництва

Контрольна робота

З дисципліни: Економіка підприємства.

На тему: Підприємство як суб’єкт підприємницької діяльності: визначення, мета та напрямки діяльності

Виконала:

студентка І курсу, 2 групи

спеціальності „Правознавство”заочної форми навчання

Перевірив:

Київ 2010

Зміст

Вступ

1. Форми власності

2. Управління підприємством

3. Основні функції підприємств

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Одним з важливих питань в розкритті суті підприємства є дослідження підприємства. До цього питання можна віднести: суть, формування, реорганізація, ліквідація, використання майна, економічна і господарська діяльність, умови, гарантії і права підприємств, розмежування за типом власності.

Підприємництво здійснюється на основі наступних принципів: вільний вибір діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства; вільний найм працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежене законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Характеристику формуванню та створенню підприємств можна пояснити на основних положеннях Господарського кодексу України. А саме: рішення власника майна, Антимонопольного комітету, внаслідок поділу шляхом виділення зі складу іншого. Реєстрація підприємства базується на місцезнаходженні підприємства у відповідному комітеті Ради народних депутатів. Реорганізація здійснюється ліквідаційним комітетом. Основою підприємства є майно, яке становлять основні фонди та оборотні кошти, цінності. Джерелами формування можуть бути: грошові та матеріальні внески, доходи, кредити банків, капітальні вкладення. Діяльність підприємства базується на попиті продукції, матеріально-виробничому забезпеченні, збільшенні власного зиску. Умови, гарантії і права здійснюються відповідно до господарської діяльності. Двома сторонами підприємства є певна сукупність продуктивних сил та відносин власності, які виникають внаслідок привласнення засобів та результатів виробництва. Крім того, на підприємстві відбувається одиничний поділ праці. Підприємство вступає у відносини спеціалізації, кооперування з іншими підприємствами, тобто є важливою ланкою техніко-економічних відносин.

Головні принципи діяльності підприємств втілюються в основних їх функціях. Згідно з метою підприємства існують головні функції такі як техніко-економічна, організаційно-економічна, функція реалізації відносин економічної власності. Залежно від функцій підприємства, значною мірою формуються функції підприємця.

Також одним з важливих питань діяльності підприємств є їх класифікація, тобто види підприємств. Від характеру соціально-економічного поєднання працівників із засобами виробництва значною мірою залежить тип підприємства.

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності займається безліччю видів конкретної праці. З цією метою працездатні люди створюють певні організації, тобто організаційні формування (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (організують програму або мету) і діють на основі певних правил і процедур. Проте мета і характер діяльності таких численних організацій різні.

1. Форми власності

Первинною ланкою системи народного господарства будь-якої країни є підприємства, які розмежовують за різними ознаками, передусім за типом власності. Основними типами власності, якщо розглядати їх з погляду еволюційного розвитку людства, є колективна, приватна, державна та наддержавна. В межах кожного з цих типів функціонують різні форми власності.

Недержавні типи власності

Колективна (групова) власність - привласнення певним колективом (групою) засобів виробництва, результатів виробництва, яке поєднується з колективним управлінням власністю.

Формами колективної власності є сімейна, кооперативна, колективна капіталістична, колективна трудова та ін. Кожен член колективу є співвласником засобів виробництва і виготовленого продукту і має право на управління власністю.

Приватна власність - привласнення окремим індивідуумом засобів і результатів виробництва та одноосібне управління ним власністю.

В межах приватного типу власності: розрізняють приватну трудову та приватну капіталістичну форми власності.

Державні типи власності

Державна власність - привласнення державою, вищими чиновниками державного апарату, вищими менеджерами державних підприємств засобів і результатів виробництва та управління ними об’єктами державної власності.

Якщо державна власність служить інтересам всього населення, не узурпується окремими особами у своїх вузькокорисливих цілях, вона перетворюється на суспільну власність. Формами державної власності є загальнодержавна, регіональна, муніципальна, комунальна.

Наддержавна (інтегрована) власність - привласнення багатьма державами, міжнародними монополіями засобів та результатів виробництва, що поєднується з колективним управлінням цими суб’єктами спільними об’єктами власності.

Формами цієї власності є галузеві та міжгалузеві наддержавні об’єднання типу європейського об’єднання вугілля і сталі, регіональні інтеграційні об’єднання типу Європейського Союзу (куди входять 15 країн Західної Європи) та глобальні об’єднання типу Всесвітнього об’єднання торгівлі. Наддержавна власність перебуває у зародковій формі свого розвитку.

Проте вирізняти лише приватну і суспільну (державну) форму або типи власності науково некоректно. Щодо суб’єктів господарської діяльності у цьому разі ототожнюються окремий індивід і цілий трудовий колектив, який може складатися з десятків, сотень і навіть тисяч працівників зі своїми потребами, інтересами, цілями. Коли стверджується наявність лише двох форм власності, то нелогічно говорити про плюралізм їх.

На базі чотирьох типів власності та похідних від них форм розвиваються змішані типи та форми власності, різноманітні типи та форми підприємств.

2. Управління підприємством

Управління підприємством здійснюється відповідно до його статуту на основі поєднання прав власника майна і принципів самоврядування трудового колективу. Власник може здійснювати свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Управлінські права можуть бути делеговані раді підприємства (правлінню). Вищим органом підприємства є загальні збори власників майна, а виконавчі функції здійснює правління. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати функціональних, виробничих та інших підрозділів. Власник безпосередньо наймає керівника підприємства. При найнятті власником керівника на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов’язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою). Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства.

Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника. Керівника може бути звільнено з посади на підставах, передбачених у контракті. Заступники керівника підприємства, спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць та інших аналогічних підрозділів підприємств), а також майстри та старші майстри призначаються на посаду і звільняються керівником підприємства.

Трудовий колектив підприємства діє за принципами самоврядування. Це означає, що він має конкретні повноваження щодо вирішення питань господарської і соціальної діяльності підприємства; проекту колективного договору; надання пільг певним категоріям персоналу; мотивації продуктивної праці. Частка трудового колективу перевищує 50 відсотків; приймає рішення про оренду підприємства; його вступ до добровільного об’єднання, або вихід з нього і створення нового підприємства.

Майно підприємства становлять основні форди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства, яке належить йому на праві власності. Підприємство розглядає, використовує майно на свій розсуд. Фондом державного майна визначаються засоби виробництва. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції; кредити банків і інших кредиторів; безплатні або благодійні внески. Підприємство може надавати іншим організаціям споруди, будинки, матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути в їх власності. Безплатна передача і надання підприємством матеріальних цінностей громадянам здійснюється з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України.

Кожне підприємство, незалежно від розмірів, форм власності та інших критеріїв, повинно за результатами своєї діяльності отримувати прибуток. Для цього воно має діяти на засадах господарського (або комерційного) розрахунку.

Такими основними принципами є: самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність у межах чинного законодавства і контроль державних органів за його дотриманням.

Ці принципи різною мірою стосуються крупних, середніх і малих підприємств різних галузей господарств. Так, у сільському господарстві розвинутих країн світу переважна більшість фірм датується державою, всебічну допомогу вона надає дрібним фірмам. Головні принципи діяльності підприємств втілюються в основних їх функціях.

3. Основні функції підприємств

Якщо пригадати основну мету економіки, економічної системи, то можна дійти висновку, що підприємство як основна ланка народного господарства і покликане реалізувати цю мету, тобто випускати максимально можливу кількість товарів і послуг за мінімальних витрат для задоволення суспільних потреб. Для реалізації цієї мети підприємство повинно виконувати певні функції. Розглянемо, який критерій треба покласти в основу класифікації функцій. Найлогічніше таку класифікацію органічно пов’язати зі структурою економічних відносин й доповнити основними аспектами власності. Оскільки в системі економічних відносин розрізняють техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі відносини (відносини економічної власності), то відповідні функції повинні виконувати і підприємства.

Техніко-економічна функція передбачає запровадження нової техніки і технології, впровадження досягнень науки у виробництва, придбання якісних комплектуючих виробів та предметів праці, наймання або підготовку робочої сили відповідної якості, раціоналізацію виробничих процесів тощо.

Організаційно-економічна функція означає управління процесами виробництва та збуту товарів, раціональну організацію праці найманих працівників (або асоційованих працівників на підприємствах трудової колективної власності) шляхом впровадження прогресивних форм та методів праці, укладання контрактів, вивчення ринку та ін. Ця функція є реалізацією таких форм організаційно-економічних відносин, як менеджмент і маркетинг.

Функція реалізації відносин економічної власності передбачає управління власністю, контроль за процесом ціноутворення, розподілом доходів, випуском акцій та їх продажем, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо.

Функції, зумовлені власністю.

Якщо ці функції доповнити аналізом функцій, які впливають з основних аспектів власності, то слід вирізнити правову, соціальну, психологічну та інші функції.

Так, виходячи з правового аспекту власності, підприємство через союзи підприємців повинно впливати на удосконалення законодавства, економічну політику держави.

Щодо соціального аспекту власності, підприємство має створювати належні умови для підвищення загальноосвітнього рівня працівників, охорони їх здоров’я, надавати допомогу працівникам та членам їх сімей, організовувати відпочинок тощо.

Психологічний аспект власності передбачає створення належного психологічного клімату, формування у працівників почуття господаря, ставлення до власності підприємства як до своєї, набуття рис колективізму. У цьому відношенні взірцем є Японія: японець, знайомлячись, називає не своє прізвище, а фірму, на якій він працює. Виходячи з національного аспекту власності, підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності повинно піклуватися про інтереси своєї країни.

Залежно від функцій підприємства значною мірою формуються функції підприємця, зміст категорії “підприємництво”.

4. КЛАСИФІКАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ

Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами виключно важливим є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Загальна кількість відокремлених і згрупованих видів підприємств залежить від числа відібраних класифікаційних ознак. Достатньо повна класифікація підприємств має бути забезпечена за умови використання таких ознак:

1) мета і характер діяльності;

2) форма власності майна;

3) належність капіталу;

4) правовий статус і форма господарювання;

5) галузево-функціональний вид діяльності;

6) технологічна і територіальна цілісність;

7) розмір за чисельністю працівників.

Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться звичайно благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства.

Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім’ї, виключно їх особистій праці.

Ефективна робота підприємства можлива лише тоді, коли функції господаря закріплені не за однією особою, а хоча б за невеликою, але згуртованою групою людей, що відображає інтереси всього колективу.

Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом обєднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Товариства є юридичними особами. Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обовязки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді.

Господарські підприємства відповідають таким ознакам юридичної особи:

організаційна єдність. З цієї ознаки випливає, що юридична особа має відповідну стійку структуру. Виступ юридичної особи, як єдиного цілого забезпечується тим, що на чолі відповідного утворення стоять наділені визначеною компетенцією органи, що здійснюють внутрішнє керування юридичною особою і діють від його імені зовні. Ті, хто знаходиться у середині юридичної особи - керівники, робітники, повинні знати, що являє собою відповідне утворення, чим воно буде займатися, хто і як їм управляє, що являє собою його майно й ін. Це ж важливо і для тих, хто вступає або тільки має намір вступити з даним утворенням у правові відношення.

майнова відособленість юридичної особи - обєднання матеріальної бази в один єдиний комплекс (для досягнення загальної цілі), що належить даної організації, і відокремлення майна даної юридичної особи від майна інших осіб. Під відособленим майном припускається майно в його широкому змісті, тобто речі, права на речі й обовязки з приводу речей. Дана норма припускає, що майно юридичної особи відокремлюється від майна його засновників.

самостійний виступ у цивільному обороті від свого імені. Він означає, що юридична особа може від свого імені одержувати і здійснювати майнові й особисті права, нести обовязки, бути позивачем і відповідачем у суді.

самостійна майнова відповідальність. Мається на увазі, що юридична особа відповідає за своїми обовязками майном, що належить йому на однім із трьох речових прав. Проте, варто зауважити, що ні засновники, ні учасники юридичної особи не відповідають по його боргах, якщо інше не передбачено в законі або в установчих документах, і точно так само юридична особа не відповідає по боргах засновників (учасників).

Господарські товариства є суб‘єктами підприємницької діяльності, тому вони відповідають тим положенням які закріплені у Господарському кодексі України.

Господарські товариства - звичайна і найбільше поширена в нормальному майновому обороті форма колективної підприємницької діяльності. Ця форма універсальна, у рамках її може здійснюватися будь-яка підприємницька діяльність, яка не суперечить законодавству України. Вони являються комерційними організаціями, вони ставлять основною задачею одержання прибутку і розподіл її між учасниками.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства (Додаток А).

Усім їм властиві деякі загальні ознаки:

товариство - це добровільний союз, обєднання не менше двох осіб. Максимальне число учасників не обмежується, але на практиці в товаристві поєднується невелике коло осіб;

господарські товариства є договірними обєднаннями. Як юридичні особи, вони створюються на підставі укладання засновницького договору;

забезпечення діяльності господарських товариств здійснюється на основі обєднання майнових засобів і нематеріальних активів.

Залежно від основ виникнення господарські товариства поділяються на договірні і статутні.

До договірних товариств належать повні і командитні товариства. В основі створення таких обєднань, як відзначалося вище, є договір, що визначає права не тільки між особами, які його підписали, але також між учасниками і створеним ними обєднанням - навіть у випадках, якщо обєднання не є юридичною особою. Особливий характер засновницького договору виявляється також у тому, що він допускає можливість внесення змін у його зміст за рішенням не всіх учасників товариства, а їх кваліфікованої більшості.

До статутних товариств належать товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, акціонерні товариства. Статут визначає правові основи організаційної форми товариства, взаємини між учасниками, органи управління і їх функції.

Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і мету його діяльності, склад засновників і учасників, найменування і місцезнаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад і компетенцію органів товариства і порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідне одноголосне рішення або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів, ліквідації й реорганізації товариства та інші дані, передбачені законодавством.

Усі види господарських товариств є юридичними особами, вони можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, що не суперечить законодавству України.

Товариства, що здійснюють господарську діяльність, працюють під своєю фірмовою назвою. Найменування товариства має визначати його тип, для повних і командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні дані. Найменування товариства зберігається в установчих документах товариства.

Засновниками й учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками й учасниками господарських товариств нарівні з громадянами і юридичними особами України, крім випадків, установлених законодавчими актами України.

Товариство здобуває права юридичної особи від дня його державної реєстрації.

Державна реєстрація товариства проводиться за правилами, встановленими Господарським кодексом України. Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються Національним банком України в порядку, визначеному Законом України Про банки і банківську діяльність.

Розглянемо більш детально сутність та види акціонерного товариств а.

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акціонерне товариство не відповідає за зобовязаннями акціонерів. До товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення акціонерами протиправних дій. Акціонери не відповідають за зобовязаннями товариства і несуть ризик збитків, повязаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій. До акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами. Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, визначених статутом товариства, відповідають за зобовязаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Товариство створюється без обмеження строку діяльності, якщо інше не встановлено його статутом. Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку.

Акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів - юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа. Будь-які обовязки акціонерів, що суперечать закону, не можуть визначатися статутом або іншими документами товариства.

Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів.

Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій.

Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства - з приватного на публічне. Зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Акціонери публічного акціонерного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено переважне право його акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі. У разі, якщо статутом приватного акціонерного товариства передбачено таке переважне право, воно реалізовується відповідно до частин третьої - шостої цієї статті.

Акціонери приватного акціонерного товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства, за ціною та на умовах, запропонованих акціонером третій особі, пропорційно кількості акцій, що належать кожному з них. Переважне право акціонерів на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства, діє протягом двох місяців з дня отримання товариством повідомлення акціонера про намір продати акції, якщо коротший строк не передбачено статутом товариства.

Статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено переважне право придбання товариством акцій, що продаються його акціонерами, якщо акціонери не використали своє переважне право на придбання акцій.

На думку провідних економістів та юристів одним з найпоширеніших видів господарських товариств в економічній сфері України є товариства з обмеженою відповідальністю, через відносну простоту у створенні, легітимізації та функціонування. Відповідно до ст.50 Закону України Про господарські товариства товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Називаючи цей вид товариства товариством з обмеженою відповідальністю, законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як субєкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її ризик у межах своїх вкладів до статутного фонду. Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобовязаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються норми статей 4, 11, 52-64 Закону Про господарські товариства тобто які застосовуються до товариств з обмеженою відповідальністю з урахуванням особливостей, передбачених законом щодо товариств з додатковою відповідальністю.

Повним товариством згідно зі ст.66 Закону України Про господарські товариства визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобовязаннями товариства усім своїм майном. Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору (статуту цей вид товариства не має). Крім загальних вимог щодо змісту установчих документів господарських товариств, установчий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму участі у справах товариства. Такі вимоги випливають з особливого характеру товариства, зокрема з ведення його справ, яке здійснюється за загальною згодою всіх учасників.

Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобовязані надавати решті учасників на їхню вимогу повну інформацію про дії, виконувані від імені та в інтересах товариства.

Учасник повного товариства має право передати свою частку або її частину іншим учасникам товариства або третім особам тільки за згодою всіх учасників. З передачею частки (її частини) третій особі до останньої переходять всі права та обовязки, що належали учасникові, який вибув.

Оскільки всі учасники повного товариства займаються спільною підприємницькою діяльністю, вони не мають права від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності. У разі порушення цієї вимоги, учасник товариства зобовязаний компенсувати збитки, заподіяні товариству. Законодавством (ст.71 Закону України Про господарські товариства) встановлено особливий порядок виходу учасника з повного товариства. Якщо товариство було створено на невизначений строк, його учасник може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніше як за 3 місяці. Вихід з товариства, створеного на визначений строк, можливий лише з поважних причин та з попередженням не пізніше як за 6 місяців. Учаснику, який вибув, сплачується вартість його частини прибутку, одержаної товариством у цьому році.

Командитне товариство можна кваліфікувати як товариство змішаного типу, в якому разом з одним або більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобовязаннями товариства всім своїм майном (повні товариші), є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників або командитистів).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше повних товаришів, вони несуть солідарну відповідальність щодо боргів товариства.

Правовий статус командитного товариства визначається нормами статей 67-74 Закону України Про господарські товариства (тобто законодавством про повні товариства) з урахуванням особливостей, передбачених у спеціальних статтях (статті 78 - 83) Закону України Про господарські товариства, безпосередньо присвячених командитним товариствам.

Зокрема, установчий договір про Командитне товариство, крім відомостей, які містить установчий договір про повне товариство, має відображати участь вкладників у такому товаристві, а саме: стосовно вкладників вказується тільки сукупний розмір їхніх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Зупинимося на особливостях участі вкладників у командитному товаристві.

Вкладник може вступати до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів. Вкладники командитного товариства мають право:

діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним;

вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасникам з повною відповідальністю) у разі ліквідації товариства;

вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складення.

Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади й додаткові внески у розмірі, способами й порядком, передбаченими установчим договором, проте сукупний розмір їхніх часток має не перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менш як 25 відсотків свого внеску.

Таким чином, вкладники беруть участь у діяльності командитного товариства лише своїми вкладами, розмір яких визначає суму отримуваного ними прибутку. Будь-якої участі в управлінні товариством вони не беруть.

Висновки

Усім їм властиві деякі загальні ознаки:

Залежно від основ виникнення господарські товариства поділяються на договірні і статутні.

До договірних товариств належать повні і командитні товариства. В основі створення таких обєднань, як відзначалося вище, є договір, що визначає права не тільки між особами, які його підписали, але також між учасниками і створеним ними обєднанням - навіть у випадках, якщо обєднання не є юридичною особою.

До статутних товариств належать товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, акціонерні товариства. Статут визначає правові основи організаційної форми товариства, взаємини між учасниками, органи управління і їх функції.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобовязаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, повязаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобовязаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, повязаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобовязаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобовязаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобовязаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Список використаних джерел

1. Горбатенко В. Акціонерні товариства: життя за новими правилами. // Круглий стіл. - 2008. - №4 (7). - С.22.

2. Гайворонський В.М. і Жушман В.П. Господарське право України. Підручник. - К.: ІнЮре, - 2004. - 450 с.

3. Господарське право: навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. - К.: Кондор, 2003. - 400 с.

4. Грідчіна М.В. Управління фінансами акціонерних товариств: Навчальний посібник: Наукове видання. - К.: А.С.К., 2005. - 384 c.

5. Грудницька С.М., Шеремет О.С. Удосконалення правового регулювання організації і діяльності повних товариств // Економіка та право, - 2005. - №3 (13). - С.73-81.

6. Харитонов В.Е. Хозяйственное право. - Одесса, 2005.

7. Хозяйственное право: учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, В.В. Хахулин и др.; под ред. Мамутова В.К. - К.: Юринком Интер, 2002. - 912 с.

8. Хозяйственное право Украины: учебник / под ред.А.С. Васильева, О.П. Подцерковного. - Х.: ООО Одиссей, 2005. - 464 с.

9. Хозяйственное право: Учебник. Под общ. ред. Н.А. Саниахметовой. - Х., 2006.

10. Цивільний кодекс Украіни. Науково-практичний коментар: у 2 ч. / за заг. ред.Я.М. Шевченко. - К.: Видавничий Дім Ін Юре, 2004. - Ч.1. - 692 с.

Скачать архив с текстом документа