Підстави виникнення авторського права.

СОДЕРЖАНИЕ: КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни “Інтелектуальна власність” на тему: Підстави виникнення авторського права. Первинне і похідне авторське право” ПЛАН

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Інтелектуальна власність”

на тему:

“Підстави виникнення авторського права.

Первинне і похідне авторське право”

ПЛАН

Вступ

1. Підстави виникнення авторського права

2. Поняття авторського права

3. Основні функції та принципи авторського права

4. Історія і еволюція похідних прав

Вступ

В Україні розвивається національна система авторського права і суміжних прав. З 23 лютого 1994 року діє Закон України «Про авторське право і суміжні права», положення якого від­повідають міжнародним стандартам у цій досить важливій сфері ін­телектуальної власності, яка зачіпає інтереси вчених, письменників, композиторів, художників, архітекторів, дизайнерів, кінематогра­фістів, журналістів, фотохудожників, а також виконавців, виробни­ків фонограм, організацій ефірного і кабельного мовлення.

Наша молода незалежна держава, будучи членом Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Всесвітньої конвенції про авторське право, прагне приєднатися і до інших міжнародних дого­ворів, що регулюють відносини, повязані з використанням творів, компютерних програм, фонограм, телерадіопрограм, увійти рівно­правним членом в європейську та світову інтелектуальну спільноту, де гідно оцінюються здобутки творчої праці.

Практична цінність законодавства у сфері авторського права і су­міжних прав залежить від ефективності його реалізації.

1. Підстави виникнення авторського права

***************

2. Поняття авторського права

Авторське право, як частина цивільного законодавства, регулює відносини, по­вязані з використанням творів літератури, науки і мистецтва. У цих відносинах бе­руть участь, з одного боку, автори творів, їх спадкоємці, правонаступники та інші володільці авторського права, з другого — організації, заінтересовані у використан­ні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудії, телестудії, радіо­станції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо.

Відповідно законо­давство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, а й творців обєктів суміж­них прав (виконавців, виробників фонограм, радіомовних і телевізійних компаній), що сприяють розповсюдженню цих творів. Охорона прав творців обєктів суміжних прав або професій, суміжних з творчими професіями, становить особливий інтерес для країн, що розвиваються, оскільки дає змогу захистити в законодавчому поряд­ку фольклорні твори шляхом охорони прав саме цих суміжних професій.

Існують відмінності між майновими правами автора і його особистими немайновими правами, які в сукупності і утворюють авторське право. Авторське право звичайно розуміється як виняткове право автора твору, що надається йому зако­ном, оголосити себе автором твору, відтворювати його, розповсюджувати або до­водити його до відома публіки якими-небудь способами і засобами, а також доз­воляти іншим особам використовувати твір певними способами.

Основним положенням авторського права є монопольне право автора на обна­родування твору — дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки. За життя автора ніхто, крім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо буде, то коли і яким чином. Використання твору після об­народування підкоряється певним правилам, Автор, який володіє правами на свій твір, і твір (або його правовласник) користуються правовим захистом. Але ав­торське право на твір не повязано з правом власності на матеріальний обєкт, в якому він виражений. Тому перехід права власності на матеріальний обєкт або право володіння матеріальним обєктом не тягне за собою перехід авторських прав на твір як благо нематеріальне.

Часто охорона авторських прав є гарантією інвестицій, що вкладаються в опуб­лікування твору, сприяє отриманню і цілеспрямованому розподілу прибутку між автором і особами, які сприяли використанню його твору,

У тих країнах, де існує таке законодавство, його практична цінність залежить від ефективності застосування.

Не зовсім правильно порівнювати прибутки, які автор може отримати від вико­ристання твору, що охороняється авторським правом, із заробітною платою. Ве­личина винагороди автора визначається не часом, витраченим на створення цьо­го твору, і навіть не його якістю і цінністю. Вона залежить відпопиту, що визна­чається в процесі використання твору. Таким чином, йдеться про винагороду, яка ближче до торговельного прибутку, ніж до заробітної плати, а законодавство за­безпечує автору справедливу оплату за використання його творів.

Система охорони авторських прав не може функціонувати у відриві від творчо­го процесу. А без охорони прав авторів суспільство не спроможне забезпечити науковий і культурний прогрес, тобто поставити досягнення науки і мистецтва на службу максимально широкому колу заінтересованих осіб. Звідси необхідність як­найширшої популяризації питань авторського права в інтересах економічного, соціального і культурного прогресу.

3. Основні функції та принципи авторського права

Основне завдання авторського права — це примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети с падання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролювати використання своїх творів іншими осо­бами, отримуючи з цього матеріальну вигоду. Однак, на відміну від права влас­ності на матеріальні обєкти, що має фактично необмежений або абсолютний ха­рактер, право власності на нематеріальні обєкти, якими є твори науки, літерату­ри і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються обсягу правомочностей та їх існування у часі. Такий підхід до права власності на нематеріальні обєкти дає змогу встановити в законодавчому порядку справедливий баланс між індивідуаль­ними інтересами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі ви­користання їхніх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у вільному доступі до створених творів.

Ще у XVIII ст. французький письменник Бомарше, який немало зробив для визнання прав авторів у законодавчому порядку, відповідаючи своїм критикам, писав, що авторам несправедливо дорікають у прагненні до наживи на додаток до того, що вони користуються славою і суспільним визнанням. Під час укладання з користувачами договорів на той або інший вид використання творів встановлю­ється зобовязання виплати авторської винагороди, розмір якої залежить від рин­кової конюнктури і популярності автора, підвищуючи його договірну силу.

В основному завдяки творчості авторів створюється і розвивається видавнича справа, кінематограф, виробництво аудіовізуальної продукції, радіомовлення і телебачення, чия діяльність ґрунтується передусім на використанні творів, що охо­роняються, з мстою доведення їх до споживача, з отриманням при цьому матері­альної вигоди.

Суспільне визнання достоїнств творів і матеріальна забезпеченість авторів як результат використання їх творів суспільством стимулюють творчий процес, да­ють можливість авторам повністю присвятити себе плідній роботі. Найважливі­шою умовою для успіху в цьому є ефективне застосування законодавства про охо­рону авторського права, розробленого з урахуванням соціальних і економічних реалій країни.

Авторське право поширюється на твори літератури, науки і мистецтва, які є ре­зультатом творчої діяльності, незалежно від призначення, способу і форми їх ви­раження, а також художніх достоїнств або наукової цінності, уявлення про які вкрай субєктивне.

Однак твір як результат творчої діяльності автора стає обєктом авторського права лише за умови, що він виражений в якій-небудь обєктивній формі, безпо­середньо повязаній з можливістю його відтворення. Думки і образи автора, що існують лише у формі творчого задуму, не можуть бути сприйняті іншими людь­ми і, отже, не існує і практичної потреби в їх правовій охороні. Твір повинен існу­вати в формі, яка відокремлена від особистості автора і набула самостійного бут­тя. При цьому для визнання твору обєктом авторського права не вимагається за­вершеності роботи. Закон рівною мірою охороняє як закінчені, так і незавершені твори, зокрема ескізи, плани та їх проміжні результати, що використовуються ав­торами у процесі створення творів.

Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання якої-небудь іншої формальності. Однак слід мати на увазі, що на друкованих виданнях може проставлятися знак охорони авторського права, який складається з трьох елементів: латинської букви С в колі — ©; імені (найменування) володільця виключних авторських прав; року першого опублікування твору. Правовою охороною рівною мірою будуть користу­ватися як твори, на яких проставлено знак охорони, так і твори без такого знака. Основною метою забезпечення твору даним знаком є інформування третіх осіб про те, що цей твір охороняється. Таким чином, спрощується процес доведення провини порушника, якщо подібне порушення сталося. Аналогічне значення має також реєстрація прав автора на твір. Реєстрація здійснюється лише за бажанням правовласника, їй не надають ніякого правоутворювального значення, але факт реєстрації може відіграти корисну роль у разі розвязання спору про авторство на твір або його незаконне використання.

4. Історія і еволюція похідних прав

Для того, щоб донести свій твір до широкої аудиторії, автору часто потрібне сприяння посередників (музикантів, продюсерів, видавців), які, використовуючи свої професійні якості, можуть представити твір у формі, найбільш цікавій і до­ступній для публіки,

У національному законодавстві у галузі авторського права для урегулювання від­носин між авторами і посередниками було розроблено і включено положення про суміжні права (права виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення). Важливу роль у цьому процесі зіграли розвиток і впровадження нових технологій.

На початку століття, наприклад, демонстрація сценічного втілення образів ак-•Іорами припинялася в момент закінчення пєси, а глядачами могли бути тільки особи, присутні на цьому спектаклі. Винахід різних форм запису, фіксації та пере­дачі звукової і відеоінформащї, розвиток радіо, кіно, телебачення зробило можли­вим не тільки записувати і відтворювати, але і репродукувати записи у величезних кількостях. Твори літератури і мистецтва, обмежені в часі виконання музичних творів безпосередньо перед публікою, стали доступні практично необмеженій аудиторії. Але це викликало і певні негативні наслідки.

Можливість швидкого розповсюдження фонограм і зображень, записаних на ауліо-, відсонлівках, компакт-дисках, І доступність сучасних пристроїв запису по­родили індустрію «піратського» виготовлення записів, що стало серйозною проб­лемою в усьому світі. Першими це відчули актори-виконавці.

У разі використання фонограм користувачам вже не потрібно щоразу укладати угоди з виконавцями. Крім того, якщо виконавцеві платити тільки один раз за за­пис фонограми, а потім використовувати її в інтересах третьої сторони, то це не тільки позбавляс виконавців будь-яких прибутків від повторного виготовлення за­пису, але й приводить до необхідності конкурувати зі своїми ж записами. До того ж використання аудіо- і Ізідеозаписів стало складовою частиною щоденних теле- і радіопрограм. Як наслідок, виробники фонограм порушили питання про законо­давчий захист своїх прав, що включає охорону від несанкціонованого копіювання фонограм, а також компенсацію за використання фонограм для передачі по радіо або за доведення фонограм до публіки іншим способом. А радіомовні І телевізійні організації — про охорону своїх програм від незаконного їх використання іншими подібними організаціями.

Розвиваючись паралельно з авторським правом, суміжні права набули істотної особливості — похідність і залежність від прав творців творів. Охорона суміжних прав, що надаються різним категоріям посередників, здійснюється без шкоди охо­роні творів авторським правом. Субєкти суміжних прав мають, як і автори, винят­кові права на використання своїх обєктів у будь-якій формі.Для виникнення і здійснення суміжних прав не потрібне дотримання якої-нс-будь формальності. Права виробника фонограми і виконавця породжус сам факт створення відповідного звукозапису. Разом з тим, володілець суміжних прав для сповіщення третіх осіб про свої права і запобігання їх порушенню має праізо ви­користати знак охорони суміжних прав, який розміщується на кожному примір­нику фонограми і (або) на кожному вміщуючому її футлярі. Як такий знак прий­нято передбачений Римською конвенцією знак охорони, що складається з трьох елементів: латинської букви Р у колі — ©; імені (найменування) володільця ви­няткових суміжних прав; року першого опублікування фонограми. Відсутність знака охорони не позбавляє володільця суміжного права можливості його захис­ту, однак у ряді випадків ускладнює процес доведення у разі його порушення.

Скачать архив с текстом документа